Geum.ru

Информация

  • 32481. Наука уголовного процесса
    Юриспруденция, право, государство
  • 32482. Наука уголовно-исполнительного права и история ее развития
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Уголовный кодекс Российской Федерации. Федеральный закон от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ (с последующими изменениями и дополнениями).
    2. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. от 18 декабря 2001 г. № 174-ФЗ (с последующими изменениями и дополнениями).
    3. Уголовно-исполнительный кодекс Российской Федерации с постатейными материалами/ Сост. А.С. Михлин, В.А. Казакова, Н.Д. Михлина. М., 1998;
    4. Федеральный закон от 21.07.1997 N 119-ФЗ "Об исполнительном производстве" (принят ГД ФС РФ 04.06.1997)
    5. Федеральный закон от 21 июля 1998 г. № 117-ФЗ "О внесении изменений и дополнений в законодательные акты Российской Федерации в связи с реформированием уголовно-исполнительной системы"
    6. Указ Президента РФ от 9 марта 2004 г. № 314 «О системе и структуре федеральных органов исполнительной власти» (с изменениями от 20 мая 2004 г., Указ № 649.)// СЗ РФ. 2004. № 11. Ст. 945; 2004. № 21. Ст. 2023.
    7. Указ Президента РФ от 28 июля 1998 г. № 904 "О передаче уголовно-исполнительной системы Министерства внутренних дел Российской Федерации в ведение Министерства юстиции Российской Федерации"
    8. Указ Президента РФ от 17 сентября 1998 г. № 1116 "О некоторых мерах по реформированию внутренних войск Министерства внутренних дел Российской Федерации
    9. Положение о Федеральной службе исполнения наказаний от 13 октября 2004 г.// Российская газета. 2004. 19 окт.
    10. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. 2-е изд., Т .15. М., 19511963.
    11. Детков М.Г. Исполнение наказания в дореволюционной России. М., 1990.
    12. Зубков А. И., Калинин Ю. И., Сысоев В. Д. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России: История и современность. М., 1998.
    13. Криминология. Исправительно-трудовое право. История юридической науки / Под ред. В.Н.Кудрявцева. М., 1977;
    14. Комментарий к УИК РФ/ Под общ. ред. С.В.Степашина. 2-е изд. М.: Юристъ, 1999.
    15. Криминология. Исправительно-трудовое право. История юридической науки / Под ред. В.Н.Кудрявцева. М., 1977.
    16. Кудрявцев В.Н., Трусов А.И. Политическая юстиция в СССР. М., 2000.
    17. Рент Ю.А. История правоохранительных органов: полицейские и тюремные структуры России. Монография. Рязань, 2002.
    18. Рябинин А.А. Исправительно-трудовое (уголовно-исполнительное) право Российской Федерации. М., 1995.
    19. Толкаченко А.А. Становление и развитие системы исполнения уголовных наказаний в России. М., 1997.
    20. Уголовно-исполнительное право России. Теория. Законодательство. Международные стандарты. Отечественная практика XX века. Учебник/ Под ред. А.И. Зубкова. М., 1997.
    21. Уголовно-исполнительное право России: теория, законодательство, международные стандарты, отечественная практика конца XIX начала XXI века: Учебник для вузов / Под ред. д. ю. н., проф. А. И. Зубкова. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Норма, 2006.
    22. Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / Отв. ред. А.А. Толкаченко. СПб., 2004.
    23. Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы. М., 1999.
  • 32483. Наука Эпохи Возрождения
    Разное

    Ñëåäóåò îáðàòèòü îñîáîå âíèìàíèå íà òî, ÷òî êóëüòóðà Âîçðîæäåíèÿ îòíþäü íå ÿâëÿåòñÿ íåîáõîäèìîé ñòàäèåé ðàçâèòèÿ äëÿ ëþáîé íàöèîíàëüíîé êóëüòóðû (â îòëè÷èå îò ìèôîëîãè÷åñêîãî àíòè÷íî-ïåðâîáûòíîãî èëè òåîöåíòðè÷åñêîãîñðåäíåâåêîâîãî ýòàïîâ). Íåêîòîðûå õàðàêòåðíûå ÷åðòû Ðåíåññàíñà áûëè ïåðåæèòû îòäåëüíûìè êóëüòóðàìè íà áîëåå ïîçäíèõ ýòàïàõ ðàçâèòèÿ. Âîò ïî÷åìó ñðåäè èñòîðèêîâ è êóëüòóðîëîãîâ íå óòèõàþò ñïîðû îòíîñèòåëüíî íå òîëüêî ðîëè è ìåñòà, íî è çàêîíîìåðíîñòè ïåðèîäà Ðåíåññàíñà â êóëüòóðíîì ïðîöåññå. Ýòè òî÷êè çðåíèÿ ìîæíî ñóììèðîâàòü ñëåäóþùèì îáðàçîì:

    1. ýïîõà Âîçðîæäåíèÿ ÿâëÿåòñÿ öåëèêîì ñàìîñòîÿòåëüíûì íîâûì ýòàïîì â èñòîðèè åâðîïåéñêîé êóëüòóðû, íàñëåäóþùèì Ñðåäíåâåêîâüå, íî ïðè ýòîì ÿâëÿþùèìñÿ ìåíòàëüíîé ïðîòèâîïîëîæíîñòüþ ïîñëåäíåãî êàê êóëüòóðîëîãè÷åñêèé ôåíîìåí, ðîäñòâåííûé ãðåêî-ðèìñêîé àíòè÷íîñòè.
    2. Ðåíåññàíñ ïðåäñòàâëÿåò ñîáîé ïîñëåäíþþ ñòàäèþ ðàçâèòèÿ Ñðåäíåâåêîâüÿ, êâèíòýññåíöèþ âñåãî âûðàáîòàííîãî è îñîçíàííîãî êóëüòóðîé çà äåñÿòü ñðåäíåâåêîâûõ âåêîâ Åâðîïû (âûäàþùèéñÿ ãîëëàíäñêèé êóëüòóðîëîã É. Õåéçèíãà íàçûâàåò Ðåíåññàíñ «îñåíüþ Ñðåäíåâåêîâüÿ»);
    3. Ðåíåññàíñ åñòü ïåðåõîäíàÿ ýïîõà îò Ñðåäíåâåêîâüÿ ê Íîâîìó âðåìåíè ñî âñåìè ïðèñóùèìè òàêîìó “ìîñòó” ïðîòèâîðå÷èÿìè, íåïîñëåäîâàòåëüíîñòüþ, ðåãðåññèÿìè (íàïðèìåð, ôåíîìåíû Ðåôîðìàöèè è Êîíòððåôîðìàöèè, ñåêóëÿðèçàöèè è èíêâèçèöèè, è ò.ï.).
  • 32484. Наука, искусство и религия
    Социология

    Возникшее противостояние в эпоху Возрождения привело к реакции консервативной церкви, которую в наиболее жестокой форме, в инквизиции, можно охарактеризовать словами шаг влево, шаг вправо считаю еретиком. В сочетании с коренными социальными преобразованиями той эпохи прежняя канонизированная религия, которая в предшествующем веке была, естественно, органически обязательной для каждого, породила новые её формы (протестантизм и т.п.), а сама религиозность стала ослабевать и терять своих приверженцев. Быстрое развитие науки привело к тому, что к началу ХХ века в образованной среде религия для очень многих либо модифицировалась в привычный обычай с вялым признанием существования некой неопределенной, но всеохватывающей силы, высшего духа, либо вообще потеряла значение. Особенно силен был этот неагрессивный атеизм российской интеллигенции среди тех, кто занимался естественными науками. Наряду с этим многие глубокие мыслители искали новые пути для религиозной (христианской) идеологии, совместимые с психологией новой эпохи в развитии человечества.

  • 32485. Наука, как особое явление общественной жизни
    Философия

    Научное познание мира существенно отличается от эстетической формы сознания. Хотя и наука, и искусство есть отражение действительности, но в науке это отражение осуществляется в форме понятий и категорий, а в искусстве - в форме художественных образов. И научное понятие, и художественный образ представляют собой обобщенное воспроизведение действительности. Но в силу понятийного характера научного мышления взаимоотношения общего, особенного и единичного в научном познании происходят иначе, чем в искусстве. В науке единство общего, особенного и единичного выступает в форме общего, в форме понятий, категорий, а в искусстве то же самое единство выступает в форме такого образа, который сохраняет непосредственную наглядность единичного жизненного явления. Научное познание стремится к максимальной точности и исключает что-либо личностное, привнесенное ученым от себя: наука - это всеобщая общественная форма развития знания. Вся история науки свидетельствует о том, что любой субъективизм всегда рано или поздно беспощадно отбрасывался с дороги научного знания, сохранялось в науке лишь подлинное, объективное. Для научного познания существенно, прежде всего, то, что исследуется, раскрывает природу предмета науки, тогда как ответ на вопрос о том, как осуществляется исследование, раскрывает природу метода исследования. Предметом науки является вся действительность, т.е. различные формы и виды движущейся материи, а также формы отражения их в сознании человека. Об Уровне развития той или иной науки можно судить по характеру применяемых ею методов. Виды и формы методов в науке можно подразделить на ряд групп.

  • 32486. Наука, лженаука и религия
    Философия

    Êîëåáàòåëüíûå õèìè÷åñêèå ðåàêöèè íå ïðèçíàâàëèñü íàó÷íîé îáùåñòâåííîñòüþ è Ó÷åíûìè ñîâåòàìè â òå÷åíèå ïîëóòîðà âåêîâ, õîòÿ ïåðâûå ïóáëèêàöèè ïî õèìè÷åñêèì êîëåáàíèÿì îòíîñÿòñÿ ê 1828 ã.  1855 ã. âûøëà êíèãà Ðóíãå, ãäå áûëè ñîáðàíû ïðèìåðû õèìè÷åñêèõ êîëåáàíèé, â 1913 ã. Êðåìàíà «Ïåðèîäè÷åñêèå ÿâëåíèÿ â õèìèè», â 1938 ã. êíèãà Øåìÿêèíà è Ìèõàëåâà «Ôèçèêî-õèìè÷åñêèå ïåðèîäè÷åñêèå ïðîöåññû (áèáëèîãðàôèÿ 978 íàçâàíèé). Îòäåëüíûå ñòàòüè ïî õèìè÷åñêèì êîëåáàíèÿì ïóáëèêîâàëèñü â æóðíàëàõ «Óñïåõè õèìèè», «Äîêëàäû ÀÍ ÑÑÑл è äð. Òåì íå ìåíåå, êîãäà â 1947 ã. â èíñòèòóò õèìè÷åñêîé ôèçèêè ÀÍ ÑÑÑÐ Øàëüíèêîâûì áûëà ïðåäñòàâëåíà ê çàùèòå äèññåðòàöèÿ «Ê òåîðèè ïåðèîäè÷åñêîãî ïðîòåêàíèÿ ãîìîãåííûõ õèìè÷åñêèõ ðåàêöèé», îáñóæäåíèå áûëî òàêèì, ÷òî øàíñîâ íà åå çàùèòó â ýòîì èíñòèòóòå íå îñòàëîñü íèêàêèõ..  1958 ã. âñå ïîïûòêè Áåëîóñîâà îïóáëèêîâàòü â õèìè÷åñêèõ æóðíàëàõ îïèñàíèå çíàìåíèòîé ñåãîäíÿ âî âñåì ìèðå êîëåáàòåëüíîé ðåàêöèè, íîñÿùåé èìÿ «ðåàêöèè Áåëîóñîâà-Æàáîòèíñêîãî» (âïîñëåäñòâèè áûëà ïðèñóæäåíà Ëåíèíñêàÿ ïðåìèÿ â îáëàñòè íàóêè) îêàçàëèñü áåçðåçóëüòàòíûìè (ðåöåíçåíòû äàâàëè êàòåãîðè÷åñêè îòðèöàòåëüíûå îòçûâû).

  • 32487. Науки о культуре
    Культура и искусство

    На творчество Галилея целиком опирается Гюйгенс, но интересует его другая задача - как научные знания использовать при решении технических задач. Фактически он сформировал образец принципиально новой деятельности - инженерной, опирающейся, с одной стороны, на специально построенные научные знания, а с другой - на отношения параметров реального объекта, рассчитанных с помощью этих знаний. Если Галилей показал, как приводить реальный объект в соответствие с идеальным и, наоборот, превращать этот идеальный объект в "экспериментальную модель", то Гюйгенс продемонстрировал, каким образом полученное в теории и эксперименте соответствие идеального и реального объектов использовать в технических целях. Для инженера всякий объект, относительно которого стоит техническая задача, выступает, с одной стороны, как явление природы подчиняющееся естественным законам, а с другой - как орудие, механизм, машина, сооружение, которые необходимо построить искусственным путем ("как другую природу"). Кстати, новоевропейское понятие "существование", которое нам сегодня кажется самой реальностью, сформировалось именно под влиянием естественнонаучного идеала познания, оно задает не реальность как таковую, а только ту реальность, которая получила название физической. Начиная с работ Галилея, X. Гюйгенса, Ф. Бэкона, устанавливается взгляд на существование как на то, что "существует в природе" и, с одной стороны, может быть изучено в естественной науке, с другой - создано человеком в соответствии с законами природы. Впервые об этом новом понимании афористически заявляет Ф. Бэкон. В "Новом органоне" он пишет: "В действии человек не может ничего другого, как только соединять и разделять тела природы. Остальное природа совершает внутри себя... Дело и цель человеческого могущества, чтобы порождать и сообщать данному телу новую природу или новые природы. Дело и цель человеческого знания в том, чтобы открывать форму данной природы или истинное отличие, или производящую природу, или источники происхождения... Что в Действии наиболее полезно, то в Знании наиболее истинно". Как мы видим, новое понимание существования неотделимо от творческой, инженерной деятельности человека, точнее, оно расположено на границе двух сфер - естественнонаучного познания и инженерной деятельности. С точки же зрения современной культурологии нужно сказать иначе: новоевропейское понимание существования - это объективация социального опыта, обусловленного указанными двумя сферами. Думаю, не нужно специально доказывать, что античное понимание существования, с одной стороны, частично вошло в новоевропейское, ведь в естественной науке действует большинство норм (правил) научного мышления, установленных Аристотелем, с другой - физическое или "естественнонаучное существование", в отличие от античного, жестко связало свою судьбу с обслуживанием инженерной практики.

  • 32488. Науки о природе и культуре
    Философия

    Анализируя специфику социально-гуманитарного знания, Риккерт указывал следующие его основные особенности: его предмет - культура (а не природа) - совокупность фактически общепризнанных ценностей в их содержании и систематической связи; непосредственные объекты его исследования - индивидуализированные явления культуры с их отнесением к ценностям; его конечный результат - не открытие законов, а описание индивидуального события на основе письменных источников, текстов, материальных остатков прошлого; сложный, очень опосредованный способ взаимодействия с объектом знания через указанные источники; для наук о культуре характерен идиографический метод, сущность которого состоит в описании особенностей существенных исторических фактов, а не их генерализация (построение общих понятий), что присуще естествознанию - номотетический метод (это главное различие двух типов знания); объекты социального знания неповторимы, не поддаются воспроизведению, нередко уникальны; социально-гуманитарное знание целиком зависит от ценностей, наукой о которых и является философия; абстракции и общие понятия в гуманитарном познании не отвергаются, но они здесь - вспомогательные средства при описании индивидуальных явлений, а не самоцель, как в естествознании; в социальном познании должен быть постоянный учет всех субъективных моментов; если в естественных науках их единство обусловлено классической механикой, то в гуманитарном - понятием "культура".

  • 32489. Наукова організація праці в дослідницькій діяльності
    Педагогика

    Ефективність праці в науковій діяльності залежить від моральних, вольових і якісних характеристик працівника, його інтелектуального рівня. Останнє особливо важливо у творчій праці науково-дослідницької діяльності. Найважливішими особливостями сучасних наукових досліджень, що впливають на ефективність наукової праці, є такі:

    1. ймовірнісний характер їхніх результатів, тому дослідник повинен мати моральні якості ( організованість, наполегливість, твердість);
    2. унікальність, яка обмежує застосування типових методик і рішень, на відміну від матеріального виробництва;
    3. складність і комплектність, які підвищують вимоги до наукових працівників у кооперації праці, що насамперед стосується економічного аспекту проблеми, яка вивчається. Це потребує не тільки розширення економічного світогляду дослідника іншої галузі, а й залучення професійних економістів;
    4. масштабність і трудомісткість, які потребують вивчення великої кількості обєктів та експериментальної перевірки здобутих результатів;
    5. звязок досліджень з практикою, що закріпляється мірою перетворення науки в безпосередню виробничу силу.
  • 32490. Наукова раціональність ХVІІ ст. у контексті спадковості античної математики і методології
    Философия

    2. Показано, що в існуючих історико-філософських, історико-наукових дослідженнях, при всій їх плідності і безлічі цінних теоретичних результатів, все-таки аж до цього часу нерозкритими є системні засади становлення античного філософського раціоналізму; не виявлені основні причини, що обумовили істотні прогалини у вирішенні даної проблеми: штучний “обрив” генетичних начал формування античного раціоналізму (у крито-мікенський період); неадекватність тлумачення «синкретизму» наукових знань на ранніх фазах формування раціоналістичного світогляду давньогрецького суспільства; ефект часткового спрощення (щодо реального історичного процесу) “лінійності” у історико-філософських підходах до дослідження джерел західноєвропейського раціоналізму (фрагментарне, вибіркове ставлення до аналізу двох протилежних і взаємодоповнюючих систем наукового знання: філософського і конкретно-наукового, особливо математичного і всієї системи фактуально-емпіричного знання передраціоналістичного періоду становлення античної науки); принципова неповнота врахування генетичного “древа” еволюційних шляхів формування базисних понять, наукових термінів, принципів, взаємозалежності альтернативних концепцій, вчень, теорій; інноваційної міграції, модернізації і когнітивного, соціокультурного взаємообміну ідей, принципів і цільових настанов пізнання, правил, прийомів і методів організації пізнавального процесу, “дрейфу” фундаментальних понять між ірраціональними (наприклад, релігійно-міфологічними) і раціональними (наприклад, у системі емпірично фактуальних знань) складовими єдності передраціоналістичного світогляду; недооцінка, або ігнорування фактів детермінації процесу формування наукової термінології і мови науки з боку повсякденної практики, повсякденної свідомості, повсякденної (природної) мови, писемності; нівелювання специфіки функціонування наукових термінів і понять природної мови на якісно різних логіко-гносеологічних рівнях пізнавального процесу: спеціально наукової, загальнонаукової і категоріально-філософської мови науки.

  • 32491. Наукова революція XVI—XVII ст. та її вплив на розвиток філософії
    Философия

    До філософських проблем, що не втрачають своєї актуальності, безперечно, належить і проблема співвідношення філософії і науки. Найбільш істотними аспектами цієї проблеми, з одного боку, є дослідження функцій філософії щодо наукового пізнання, її ролі у формуванні і обґрунтуванні методологічних та онтологічних засад науки, а з іншого - з'ясування сутності самої філософії, специфіки філософського знання порівняно із знанням науковим. Філософські дискусії, що точаться навколо цієї проблеми породили чималу низку можливих відповідей: від беззастережного ототожнення філософії із науковим знанням до їх протиставлення. Проте загальною вадою таких дискусій є те, що ця проблема часто-густо розглядається абстрактно. поза історико-філософським контекстом. Але абстрактно поставлене запитання породжує так само абстрактно сформульовану відповідь, адже філософія, по-перше, надзвичайно розгалужена, різноманітна за своїми жанрами, стилями, школами і напрямками сфера духовної діяльності, і, по-друге, філософія різних історичних епох виявила різне ставлення до науки. Нарешті, про яку науку йдеться? Якщо про античну чи середньовічну, то це одна справа, а якщо про сучасну науку, що спирається на експериментально-досвідне пізнання природи і використовує математичні методи дослідження, то це зовсім інша справа. Треба зазначити, що історично саме в Новий час проблема співвідношення філософії і науки стала актуальною для самої філософії. І не тільки тому, що для філософії цього періоду орієнтація на науку є найбільш істотним визначенням, від якого залежить характер цієї філософії, усі її історичні особливості, а й тому, що саме в цей час їхнє відношення стає предметом спеціальної уваги. Найважливішим наслідком наукової революції XVI - ХVІІ ст., як відомо, було виокремлення наукового знання спочатку з теології, а потім і з натурфілософії, його перетворення на відносно автономну галузь пізнавальної діяльності. Через це проблема зв'язку філософії і науки постає як перед філософами, так і перед науковцями, природодослідниками. Саме в цей час даний зв'язок починає усвідомлюватися, стає предметом філософської рефлексії. Для філософів XVII ст. він постає передусім як питання про місце метафізики в системі наукового знання та її функції.

  • 32492. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
    География

    Розуміння неадекватності оцінки результатів економічного розвитку тільки за допомогою суто економічних показників (валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний доход тощо) привело до спроб врахування і певних соціальних компонентів. Найбільш відомим та найчастіше цитованим серед низки таких синтетичних індексів є розроблений Програмою розвитку ООН (ПРООН) індекс розвитку людського потенціалу ІРЛП (Human Development Index, HDI) показник розвитку у генералізованому вигляді. Він оцінює три аспекти людського життя: досягнутий матеріальний рівень життя; здатність прожити тривале і здорове життя; знання (рівень освіти). Часткові індекси, що характеризують вказані три аспекти (індекси рівня життя, здоровя та освіти відповідно), мають вагу у третину сумарного ІРЛП. Для їх підрахунку використовуються показники ВВП на душу населення по паритету купівельної спроможності у доларах США; очікувана тривалість життя при народженні; рівень писемності дорослого населення (вага у ? в індексі освіти) та частка осіб, що навчаються (вага у ? в індексі освіти). Нормування окремих показників здійснюється методом лінійного масштабування, при якому показники перетворюються в індекси на шкалі від 0 до 1.

  • 32493. Наукова творчість
    Философия

    Досить ефективним методом використання ролі випадковості в стимулюванні народження нової ідеї полягає у свідомому прагненні туди, де повно випадкових речей. Універсальний магазин, виставка або бібліотека - ось приблизно місця, які можуть створювати відповідну обстановку. Свідомо нічого не шукається. Маючи проблему, творче мислення мимоволі робить відбір матеріалу. І ось одного разу помічений предмет, випадкове спостереження приводить до важливого відкриття. Так, Кокуля відкрив формулу бензолу абсолютно випадково під час відвідин зоопарку і спостереження за грою мавп. Як правило, будь-який взятий навмання близький за змістом до розв'язуваної проблеми журнал містить принаймні одну корисну статтю. Якщо навіть такий випадковий вибір дає такий результат, то виникає питання, що ж буде при ретельно організованому пошуку? На жаль відповідь на це питання не так простий. Положення набагато серйозніше, ніж здається. Кількість інформації зростає з такою загрозливою швидкістю, що загальна маса друкованого слова подвоюється через кожні десять років. Навіть по одній області знання кількість інформації настільки величезна, що охопити її всю навіть за допомогою складних методів машинного пошуку неможливо. Єдиний вихід з положення, що складається в усе більшій звуження кола інтересів і у все більшій спеціалізації. І все ж охопити всю необхідну інформацію, як правило, не вдається. А тому, як це не парадоксально, сьогодні більш ніж коли-небудь, доводиться покладатися на випадок. Мова йде не про те, щоб виключити планомірний перегляд літератури за фахом, а про звичку заходити в бібліотеки, книжкові крамниці і, цілком довіряючи чуттю, перегортати книги та журнали, які чомусь привернули увагу. Якщо це заняття регулярно, то користь від нього величезна. Воно допомагає вловити майбутні проблеми, знайомить з новими підходами, незвичайними прийомами мислення, допомагає зрозуміти, що шукають інші автори, зіштовхує з незвичними раніше сферами діяльності.

  • 32494. Наукове пізнання в соціокультурному вимірі
    Философия

    Згодом, в епоху Ренесансу, відбувається відновлення багатьох досягнень античної традиції, але при цьому асимілюється й ідея богоподібності людського розуму. І от із цього моменту заставляється культурна матриця техногенної цивілізації, що починає свій власний розвиток в XVII столітті. Вона проходить три стадії: спочатку перед індустріальну, потім індустріальну й нарешті постіндустріальну. Найважливішою основою її життєдіяльності стає насамперед розвиток техніки, технології, причому не тільки шляхом стихійно, що протікають інновацій, у сфері самого виробництва, але й за рахунок генерації всі нових наукових знань і їхнього впровадження в техніко-технологічні процеси. Так виникає тип розвитку, заснований на прискорюваній зміні природного середовища, предметного миру, у якому живе людина. Зміна цього миру приводить до активних трансформацій соціальних зв'язків людей. У техногенній цивілізації науково-технічний прогрес постійно міняє способи спілкування, форми комунікації людей, типи особистості й спосіб життя. У результаті виникає чітко виражена спрямованість прогресу з орієнтацією на майбутнє. Для культури техногенних суспільств характерне подання про необоротний історичний час, що тече від минулого через сьогодення в майбутнє. Відзначимо для порівняння, що в більшості традиційних культур домінували інші розуміння: час найчастіше сприймалася як циклічне, коли мир періодично вертається до вихідного стану. У традиційних культурах уважалося, що «золотий століття» уже пройдене, він за, у давній давнині. Герої минулого створили зразки вчинків і дій, яким варто наслідувати. У культурі техногенних суспільств інша орієнтація. У них ідея соціального прогресу стимулює очікування змін і рух до майбутнього, а майбутнє покладається як ріст цивілізаційних завоювань, що забезпечують усе більше щасливий світо устрій.

  • 32495. Науковий підхід і науковий результат
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пособие. К: Аттика, 2001.
    2. Кочеpгін А.Н. Моделювання мислення. - К.: Наука, 2005.
    3. Ожегов С.И. Словарь русского языка. 6-е изд. стер. М., 1964.
    4. Онопрієнко М.В. Прикладна наука як предмет дослідження філософії науки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка Київ, 2007. С. 74-77
    5. Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології. Монографія; за ред. Ю.С. Шемшученка. К., 2006.
    6. Про українське право: часопис кафедри теорії та історії держави і права / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юрид. фак.-т Київ, 2006
    7. Рабінович П.М. Наука філософії права: до характеристики предмета і методології//Проблеми філософії права: міжнародний часопис/ Міжнар. ас. філософії права та соціальної філософії та інш. Київ, 2003. Т.1. С.22-27.
    8. Тарасов Н.Н. Метод и методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) // Правоведение. 2001. № 1.
    9. Філософський енциклопедичний словник / НАНУ; Ін-тут філософ. ім. Г.С. Сковороди; Ред. кол.: В.І. Шинкарук, Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов та ін. Київ: Абрис, 2002 742с.
    10. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. за ред. акад. НАН України Л.В. Губерського. К.: Знання, 2009 621с. (Київському національному університету імені Тараса Шевченка 175 років)
    11. Фpолов І.Т. Гнесеологічні проблеми моделювання. - М: Наука, 2008.
    12. Штофф В.А. Моделювання і філософія. Київ, Наука, 2007.
  • 32496. Науковий потенціал незалежної України
    Экономика

    Загальні витрати на науку із Держбюджету України на початку 1990-х рр. відповідали середньому показнику в усіх країнах світу, який, за даними ЮНЕСКО, становив: у США 2,8; Японії 3,1; ФРН 2,6; Франції 2,4. Нині Україна перебуває в Групі слабо розвинутих країн, де показник наукоємності ВВП не перевищує 0,8%. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації в сто разів менше, ніж західні колеги. Доступ до найновішої інформації має фактично лише 1% фахівців. Зменшувалася реальна заробітна плата науковців. Нормою стало порушення державними органами чинного законодавства. Зокрема, не провадилася індексація зарплати у зв'язку з інфляцією. Не виконувалися й положення Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», за яким середня заробітна плата для наукових працівників і професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів мала виплачуватися в подвійному обсязі середньої зарплати у промисловості. На 1 серпня 2000р., за даними Мінстату України, середня зарплата становила: у народному господарстві 238 гривень, у промисловості 319 гривень, а у працівників наукових установ Національної академії наук України 184 гривні. Середня зарплата працівників апарату органів державного управління становила 382 гривні. «Підвищення» зарплати науковцям на 25% у 2001р. лише спроба часткової компенсації за суттєве зниження її, пов'язане з інфляцією (лише в 2000р. більш як на 25%). За таких обставин наука не дає і не може давати належної практичної віддачі, що особливо небезпечно в умовах нової хвилі науково-технічного прогресу, який спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, освоєння космічного простору. Для вирішення актуальних завдань розвитку науково-дослідної діяльності в Україні була утворена Державна комісія з питань реорганізації в галузі науки. При Президентові України почала; діяти Рада з питань науки та науково-технічної політики.

  • 32497. Наукові знання Стародавньої Месопотамії
    История

    Місячний календар складався з 12 місяців, що носили семітичні назви, які мали відповідно: нісану - 30 днів, айру-29, сівану-30, дуузу-29, абу - 30, улулу - 29, ташріту - 30, арахсамну - 29, кісліву - 30 , тебету - 29, шабат - 30, аддару - 29 днів. У назвах місяців відбилися особливості клімату і умов життя в даній місцевості. Наприклад, назва місяця "нісану" походить від кореня із значенням "крокувати, рухатися" ", "айру", означає "яскравий, світлий", "абу"- ворожий (за палючого Сонця), "шабат"- руйнування дощами і зливами ( звідси, до речі і походження слова "шабаш" - оргія, розпуста), "аддару" - похмурий. Перший місяць року - нісану - починався приблизно з 22 березня. З часом, створення світу пояснювалося, почасти, в епічної поеми про Гільгамеша, легендарного правителя міста Урук в Шумері. Там розповідається, як бог Марчук, перемігши чудовисько Тіамат (хаос), з частин його тіла створив небо й землю. Значно пізніше місячний календар був все ж таки змінений сонячно-місячним. Тривалість місячного року - 354 дні, а сонячного - 365 днів. Щоб у сонячному році вміщувалося ціле число місячних місяців, треба було через певний період вставляти додатковий 13-й місяць. Існує табличка з клинописом, де написано: "Отже, Хаммурапі каже: Так як рік не добрий, то наступний місяць повинен бути відмічений як друга улулу. Замість внесення десятин Вавилону 25 ташріту їх слід внести 25 улулу другого". Таке було довільне включення додаткового місяця. Згідно клинописним табличкам, де містилися астрономічні відомості, стало відомо, що вавилонські астрономи робили вставки 13-го місяця і відповідно до положення Сонця на екліптиці. У місячно-сонячному календарі узгодження місяців і років здійснюється як в системі рівнянь для двох змінних: так, 8 сонячних років рівні 2922 днях. Таке ж число днів міститься в 99 місячних місяцях, в 48 з яких по 29 днів, а в 51 - за 30 днів. Використовували і інше рівність: 19 сонячних років = 235 місячним місяцям = 6940 дням. Однак і там, і тут були неточності через те, що в році і в місяці не ціле число діб. Приблизно з 600 року до н. е.. у вавилонському календарі використовувався 8-річний цикл, а з кінця IV століття до н. е.. - 19-річний цикл, відкриття якого пов'язують з ім'ям астронома Кіденаса. Вважається, що календар Вавилона був запозичений Стародавньої Ассирією, що зруйнувала Вавилон в 689 році до н.е., а потім і стародавніми євреями.

  • 32498. Наукові концепції праворозуміння
    Юриспруденция, право, государство

    Принципи праваНорми права1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію1. З'являються як загальнообов'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічності, послідовності, збалансованості2. Є частинками системи права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права3. Мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць3. Являють собою модель (зразок, мірило, еталон) регульованих суспільних відносин, фіксують типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини4. Виступають як загальне мірило поведінки, не вказуючи права та обов'язки4. Виступають як загальне мірило поведінки, вказуючи права та обов'язки5. Є позитивним зобов'язанням і як таке набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм, визначають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість)5. Перебувають під принципами, під їх ціннісною орієнтацією при володінні конкретною функціональною спрямованістю (регулятивною та охоронною)6. Не мають способів регулювання, їх провідним елементом є повинність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відображає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею6. Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільстві систему цінностей не безпосередньо, а опосередковано через способи регулювання: дозволяння, обов'язки та заборони7. Виступають відправним началом при вирішенні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у разі наявності прогалин у законодавстві.7. Виступають юридичною основою при вирішенні конкретних справ разом із принципами, у разі їх (норм) відсутності чи неповноти можуть бути заповнені лише принципами права.

  • 32499. Наукові методи К.Л. Халла (1884-1952) і Б.Ф. Скіннера (1904-1990)
    Психология

    В одному такому дослідженні Скіннер зрівняв частоту реакції у тварин, які одержували підкріплення при кожній реакції, із частотою реакцій тих тварин, які одержували підкріплення тільки після закінчення деякого інтервалу часу. Остання умова одержала назву схеми підкріплення з фіксованим інтервалом. Підкріплення могло видаватися, наприклад, один раз у хвилину або кожні чотири хвилини. Важливим моментом у цьому випадку є те, що піддослідна тварина одержувала підкріплення тільки після закінчення певного відрізка часу. (Наприклад, робота, коли гроші виплачуються раз у тиждень або раз на місяць, являє собою схему підкріплення з фіксованим інтервалом; працівники одержують заробітну плату не за кількість зробленої продукції - тобто не за кількість обумовлених реакцій - а за кількість минулих днів тижня.) Дослідження Скіннера показало, що чим коротше інтервал між підкріпленнями, тим частіше тварина проявляє обумовлену реакцію. І, навпаки, у міру того, як збільшується інтервал між підкріпленнями, частота реакції знижується.

  • 32500. Наукові основи кваліфікації злочинів
    Юриспруденция, право, государство

    Вимоги діалектичної логіки повністю враховуються при кваліфікації злочинів. Всебічне охоплення діяння, вивчення всіх його зв'язків і "опосередковувань" - одна з головних передумов правильної кваліфікації; оцінка діяння повинна ґрунтуватися на всебічному вивченні всіх обставин кримінальної справи, як позитивних, так і негативних. Однобічність чи неповнота служать підставами для виправдання обвинувачуваного чи зміни кваліфікації. Разом з тим повнота дослідження обставин злочину обмежена законом, слідчий і суд можуть враховувати тільки ті з них, які мають значення для справи: зокрема, для кваліфікації злочину важливі тільки ті ознаки, які зазначені в конкретному складі злочину. Немає необхідності, наприклад, піддавати юридичній оцінці, тобто враховувати при кваліфікації суспільно небезпечні наслідки, що фактично наступили якщо вони не передбачені кримінально-правовою нормою. Це і деякі інші винятки становлять особливості логічного пізнання в кримінальному судочинстві.