Науковий потенціал незалежної України
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
Науковий потенціал незалежної України
Незалежна Україна одержала в спадок досить високий науковий потенціал.
Це, передусім, Національна академія наук, сотні галузевих науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів. За науковим потенціалом Україна посідала, за класифікацією ЮНЕСКО, сьоме місце в світі. На середину 1990-х рр. науковий комплекс держави включав понад 1300 одиниць. У ньому працювало 1,5 тис. академіків і членів-кореспондентів НАН України, понад 9 тис. докторів наук і понад 78 тис. кандидатів наук 50% наукового потенціалу України було зосереджено у вищих навчальних закладах. Тут працювало майже 60% наукових кадрів кандидатів і докторів наук країни, захищалося до 75% дисертацій. Відповідно до статті 54 Основного Закону України свобода наукової та технічної творчості належать до основних видів конституційних прав і свобод людини й громадянина.
Найбільший обсяг досліджень і розробок у 1990-і рр., як і раніше, виконували наукові організації машинобудівної галузі та Національної академії наук України. Значним був також науковий доробок науково-дослідних установ промисловості й системи освіти. Фундаментальні дослідження становили понад 25% загального обсягу науково-дослідних робіт.
Зміни, які відбувались у сфері науки протягом останнього десятиріччя, були неоднозначними й суперечливими. Гострі соціально-економічні проблеми перехідного періоду негативно вплинули на стабільність роботи більшості наукових установ. Уже на початку 1990-х рр. окреслилася стійка тенденція до скорочення чисельності спеціалістів. Відбувалося це значною мірою за рахунок провідних учених і здібної молоді. У сфері науки та наукового обслуговування в 1991р. було зайнято 450 тис. осіб, а в 1997 233 тис. Науковими дослідженнями й розробками в 1991р. займалося 295 тис. чоловік, а в 1997 143 тис. За перші сім років незалежності на роботу за кордон виїхало понад 6 тис. учених. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків. Значно скоротилася кількість працівників у науково-дослідних установах Міністерства машинобудівної промисловості, Міністерства енергетики, Міністерства промисловості, Міністерства охорони здоровя, Національної академії наук. Основними причинами відпливу спеціалістів з наукової сфери було погіршення умов праці, стрімке зниження реальної заробітної плати та престижу наукової діяльності, посилення попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях господарства, головно, в комерційних структурах. У малому бізнесі вже на середину 1990-х рр. спостерігалося значне зростання кількості спеціалістів вищої кваліфікації.
У щорічній доповіді Президента України Економічний і соціальний розвиток України у 1995 році відзначалося поглиблення технологічного відставання економіки України. Відбувається не тільки скорочення наукових виробництв, а й зменшення частки прогресивних технологій майже в усіх сферах економіки. За останні роки різко знизилась інноваційна активність промислових підприємств України 2. В доповіді також зазначалося, що кількість створюваних дослідних зразків нової техніки щороку зменшувалася в середньому на 400 одиниць. При цьому тільки третина з них передавалася на виробництво, а питома вага розробок, технічний рівень яких перевищував світовий, становила 4,1%, тоді як у 1990р. вона дорівнювала 6%.
Зміни, які відбувались у науковій сфері країни, так чи інакше повязані з її фінансуванням. Якщо в 1991р. загальні витрати на науку з Державного бюджету України становили 3,1% валового внутрішнього продукту (ВВП), то в 1995 1,3%, а в 1999 близько 0,3% ВВП. Щорічні витрати на одного науковця в Україні не перевищують 700 доларів СІЛА, тоді як в Ізраїлі 41 тис, у Південній Кореї 60 тис, у США 180 тис.
Загальні витрати на науку із Держбюджету України на початку 1990-х рр. відповідали середньому показнику в усіх країнах світу, який, за даними ЮНЕСКО, становив: у США 2,8; Японії 3,1; ФРН 2,6; Франції 2,4. Нині Україна перебуває в Групі слабо розвинутих країн, де показник наукоємності ВВП не перевищує 0,8%. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації в сто разів менше, ніж західні колеги. Доступ до найновішої інформації має фактично лише 1% фахівців. Зменшувалася реальна заробітна плата науковців. Нормою стало порушення державними органами чинного законодавства. Зокрема, не провадилася індексація зарплати у звязку з інфляцією. Не виконувалися й положення Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність, за яким середня заробітна плата для наукових працівників і професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів мала виплачуватися в подвійному обсязі середньої зарплати у промисловості. На 1 серпня 2000р., за даними Мінстату України, середня зарплата становила: у народному господарстві 238 гривень, у промисловості 319 гривень, а у працівників наукових установ Національної академії наук України 184 гривні. Середня зарплата працівників апарату органів державного управління становила 382 гривні. Підвищення зарплати науковцям на 25% у 2001р. лише спроба часткової компенсації за суттєве зниження її, повязане з інфляцією (лише в 2000р. більш як на 25%). За таких обставин наука не дає і не може давати належної практичної віддачі, що особливо небезпечно в умовах нової хвилі науково-технічного прогресу, який спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, освоєння космічного простору. Для вирішення актуальних завдань розвитку науково-дослідної діяльності в Ук?/p>