Информация

  • 16001. Житие преподобного отца нашего Никона, игумена Радонежского
    Культура и искусство

    С великим плачем и рыданием предав святое тело своего учителя погребению, Никон принял после него начальство над лаврою. Он положил с точностью выполнять все, что учредил и заповедал великий основатель обители Сергий и, разделяя труды с братиею, как настоятель обители, имел попечение и заботливость о каждом. Преуспевающих в служении Господу он побуждал не ослаблять своих подвигов; нерадивых же и ленивых со скорбью поучал не забывать, что они отверглись мира и, заботясь о спасении своем, не должны предаваться мирским заботам, дабы не утратить вечной награды. Он имел обыкновение обходить все места обители, где трудились иноки, поощряя и увещевая с терпением переносить труд, при чем сам являлся образцом для братии, принимая участие в общих трудах. Своею кротостью, своею отеческою заботливостью о братии, мудростью в управлении и советах, Никон не только приобрел уважение и любовь братии, но слава о нем распространилась далеко за стены Сергиевой обители и имя Никона, как "освящение некое", прославлялось повсюду - по городам и весям. К нему шли многие благоговейные и именитые люди за наставлениями ради душевной пользы, и он всех принимал с отеческим благорасположением, являясь великим врачом духовным.

  • 16002. Житие преподобного отца нашего Феодора Студита
    Культура и искусство

    В то время, царь Константин, сын благочестивой царицы Ирины, пришедши в возраст, устранил от царского престола свою мать и сам стал управлять царством. Будучи молод и развращен, он предался излишеству в страстях и любодейству. Вследствие сего, он задумал прогнать свою супругу Марию и силою заставил ее постричься в иночество; вместо нее, он взял себе другую жену, по имени Феодотию, которая приходилась родственницей его отцу. Святейший же патриарх Тарасий не одобрял сего прелюбодеяния царя и не хотел благословить их брак. Но один пресвитер, по имени Иосиф, который быль экономом великой церкви, нарушив Божественные законы и ослушавшись патриарха, согласился совершить над ними таинство брака. За сию преступную дерзость, - как о том покажет последующая речь, - он вскоре после того восприял достодолжное возмездие. Патриарх всячески старался расторгнуть сей прелюбодейный царский брак, но не мог, потому что царь грозился вновь воздвигнуть иконоборческую ересь, если ему запретят этот брак. Посему патриарх предоставил царю оставаться в его брачном союзе, дабы не постигло Христову Церковь сильнейшее зло. Сие беззаконие, начавшееся с царского чертога, распространилось повсюду, не только в ближайших городах, но и в далеких пределах. Так же стали поступать князья и вельможи, живущие при Босфоре и среди готов, и правители прочих областей, прогоняя от себя своих жен и по принуждению постригая их в иночество, а вместо них избирая себе других и прелюбодействуя с ними. Услышав о сем, блаженный Феодор скорбел душою и тяжко воздыхал о таковых, явно соделываемых грехах, опасаясь, дабы сие прелюбодейство не стало обычаем, беззаконие не стало бы впоследствии на место закона и закон Божий не был бы разрушен. Воспламенившись ревностью о законе Божественном, Феодор отправил ко всем инокам послание, сообщая о царском беззаконии и увещевая считать царя отлученным от Церкви Христовой, как разорителя закона Божия и соблазнителя многих. Слух о сей ревности и смелости Феодора распространился повсюду, так что о том узнал и сам царь и разгневался на преподобного. Но, считая Феодора за мужа праведного, у всех стяжавшего большую славу и почет, он открыто не обнаруживал своего гнева и первоначально хотел склонить его на свою сторону ласкою. И вот он приказал своей прелюбодейной супруге, дабы она отправила от себя к святому множество золота, испрашивая молитв за себя и за свой род. Но святой не принял золота и прогнал посланных, как потворствующих беззаконию царя. Тогда царь изобрел другое средство: он предпринял, как бы по некоторой необходимости, а в действительности же для того, чтобы побеседовать с Феодором и склонить его на свою сторону, путешествие в ту местность, где жил преподобный; царь предполагал, что Феодор с братиею встретит его и воздаст подобающую честь ему. Когда царь проходил мимо монастыря того, ни преподобный, ни один из братии его монастыря не вышел к нему на встречу, но, запершись, они пребывали в молчании; когда же царские слуги стали стучаться в ворота, никто не дал ответа. Тогда царь еще более разгневался и, вернувшись в свои палаты, послал немедленно в монастырь преподобного некоего сановника с воинами, приказывая подвергнуть святого и прочих единомышленных с ним иноков различным мучениям, с побоями выгнать из монастыря и отослать в заточение. Посланный, отправившись, внезапно напал на монастырь и, схвативши всех там находившихся, начиная с преподобного Феодора, немилосердно мучил, так что от ран их отделялись куски тела и обагрялась кровью земля. После сих мучений он отослал преподобного в Солунь на заточение и с ним одиннадцать начальствующих в монастыре отцов, которые, сострадая преподобному, доблестно претерпевали с ним узы и скорби, радуясь тому, что они подвергнуты мучениям и изгнаны правды ради.

  • 16003. Житие святителя Петра, митрополита Московского
    Культура и искусство

    18 Св. мощи митрополита Петра были положены в начатой, но не оконченной им церкви Успения, которая была окончена и освящена уже в следующем 1327 г. При нашествии Тохтамыша татары разорили гробницу св. митрополита Петра, думая найти в ней сокровища, тогда же Успенский собор подвергся опустошительному пожару. В1471 г., когда сломали старый Успенский собор и стали строить новый, созванный освященный собор решил вынуть мощи святого. Гроб его был найден истребленным от пожара, но св. мощи угодника Божия сохранились целыми и невредимыми. Совершено было перенесение мощей его, в память чего установлено было празднование этого перенесения 24 августа. Мощи первосвятителя Московского почивали открыто, но после нашествия поляков, похитивших драгоценную серебряную раку, положены под спудом и оставались в этом положении до 1812 г. В этом году Наполеон раскрыл гробницу святителя, вероятно, с таким же умыслом, как и Тохтамыш. По удалении французов из Москвы Московский архиепископ Августин торжественно открыл нетленные мощи митрополита Петра, причем они были обносимы вокруг Успенского собора при освящении его 30 августа 1813 г. От святителя Петра осталось два поучения, имеющие вид окружных посланий.

  • 16004. Житие святого апостола Фаддея
    Культура и искусство

    (8) Св. Апостол Иаков, брат Господень, сын праведного Иосифа Обручника и брат Иуды, Симона (или Симеона) и Иосии (или Иосифа). По церковному преданию он сопутствовал своему отцу и Пресвятой Деве во Египет и отличался строгим исполнением закона, почему и прозван был "праведным". Уверовав в Иисуса Христа как Сына Божия уже после Его крестной смерти, он удостоился узреть Его по воскресении (Гал.1:18-19). Св. Апостол Иаков был Самим Господом поставлен во епископа иерусалимского; он был, по выражению Апостола Павла, столпом Церкви (Гал.2:9); ап. Иаков председательствовал на Иерусалимском апостольском соборе (Деян.15:13), Св. Апостол Иаков пользовался глубоким уважением не только у христиан, но и среди иудеев; скончался мученически (ок. 63 г.) во дни праздника Пятидесятницы, будучи низвергнут за всенародное исповедание имени Христова с крыши храма; перед кончиной он молился за своих убийц. Память св. Апостола Иакова совершается 23 октября, 4 января (в соборе 70 Апостолов) и в неделю по Рождестве Христове.

  • 16005. Житие святого праведного воина Феодора Ушакова
    Литература

    В 1791 году русско-турецкая война завершилась блистательной победой контр-адмирала Феодора Ушакова у мыса Калиакрия. Это был год, когда Турция намеревалась нанести решительный удар России. Султан призвал на помощь флот из африканских владений, прославившийся под предводительством алжирца Сеит-Али. Тот, польщенный вниманием султана, хвастливо пообещал, что, встретясь с русскими, пойдет со всеми своими кораблями на абордаж и либо погибнет, либо возвратится победителем, а самого виновника недавних поражений Турции контр-адмирала Ушакова приведет в Константинополь в цепях. Предстояло сражение генеральное; это сознавалось всем нашим флотом. "Молитесь Богу! писал князь Потемкин Ушакову. Господь нам поможет, положитесь на Него; ободрите команду и произведите в ней желание к сражению. Милость Божия с вами!" 31 июля на подходах к мысу Калиакрия Ушаков обнаружил турецкий флот, стоявший в линии на якоре под прикрытием береговых батарей. Появление русской эскадры было для турок полной неожиданностью их охватила паника. Турки в спешке стали рубить канаты и ставить паруса. При этом несколько кораблей, не справившись с управлением на крутой волне при порывистом ветре, столкнулись друг с другом и получили повреждения. Ушаков, будучи на ветре и пользуясь неразберихой в стане неприятеля, принял изумительное по находчивости решение и повел свой флот между турецкими кораблями и безпрестанно палящей береговой батареей, отрезая корабли от берега. Бой разгорелся с потрясающей силою. Боевая линия турок была разбита, их корабли были настолько стеснены, что били друг в друга, укрываясь один за другого. Ушаков на флагманском корабле "Рождество Христово" погнался за пытавшимся уйти Сеит-Али и, сблизившись с ним, атаковал его. Первым же ядром с русского флагмана на алжирском корабле вдребезги разнесло фок-стеньгу, щепа от которой отлетела в Сеит-Али, тяжело ранив его в подбородок. Окровавленный алжирский предводитель, не так давно хваставшийся пленением Ушакова, был унесен с палубы в каюту. Русские корабли, окружив противника, буквально осыпали его ядрами. Турецкий флот был "совершенно уже разбит до крайности" и в очередной раз бежал с поля боя. Наступившая темнота, пороховой дым и перемена ветра спасли его от полного разгрома и пленения. Весь турецкий флот, лишившийся двадцати восьми судов, разбросало по морю. Большая часть экипажей была перебита, в то время как на русских кораблях потери были незначительны. А в Константинополе, не имея известий о происшедшем морском сражении, праздновали курбан-байрам и радовались; но вскоре "сверх чаяния сия радость обратилась в печаль и страх", вызванные появлением у крепостей Босфора остатков эскадры "славного алжирца" Сеит-Али: вид пришедших пяти его линейных кораблей и пяти других малых судов был ужасен, "некоторые из оных без мачт и так повреждены, что впредь служить на море не могут"; палубы были завалены трупами и умирающими от ран; в довершение всего корабль самого Сеит-Али, войдя на рейд, стал на виду у всех тонуть и пушечными залпами просить о помощи...

  • 16006. Житийная литература Руси
    Литература

    Характеристика Святополка дана по принципу антитезы с характеристиками Бориса и Глеба. Он является носителем всех отрицательных человеческих качеств. При его изображении автор не жалеет черных красок. Святополк «окаянный», «треклятый», «второй Каин», мысли которого уловлены дьяволом, у него «прескверные уста», «злый глас». За совершенное преступление Святополк несет достойное наказание. Разбитый Ярославом, в паническом страхе бежит он с поля боя, «...раслабеша кости его, яко не мощи ни на кони седети. И несяхуть его на носилех». Ему постоянно слышится топот коней преследующего его Ярослава: «Побегнемы! Еще женуть! Ох мне! и не можааше тьрпети на единьмь месте». Так лаконично, но весьма выразительно автор сумел раскрыть психологическое состояние отрицательного героя. Святополк терпит законное возмездие: в пустыне «межю чехы и ляхы» он «испроврьже живот свой зъле». И если убитые им братья «в векы живут», являясь земли Русской «забралом» и «утверждением», и их тела оказываются нетленными и издают благоухание, то от могилы Святополка, которая есть «и до сего дьне», «исходить... смрад зълыи на показание чловеком».

  • 16007. Житлове право України
    Юриспруденция, право, государство

    Із запропонованого поняття житла можна виділити його ознаки. Першою ознакою житла є те, що це певне приміщення. Будь-якому житлу в об'єктивному смислі притаманно те, що це певна будівельна споруда чи її частина. Воно має стіни, перекриття, підлогу, стелю, дах. Більше того, житло-це споруда капітального типу. Це зумовлено певними санітарними та технічними нормами, що пред'являються до житла та в найбільш загальному вигляді закріплені у ЖК. Безперечно, особа, яка проживає у чистому полі, може вважати його своїм житлом. Але це є суб'єктивне поняття житла і воно не охоплюється правовим регулюванням житлових відносин, тому не включено до поняття житла, що розглядається нами. Друге. Житлом є не будь-яке приміщення, а саме таке, що призначено для постійного чи тимчасового проживання людей. Основна відмінність житла від нежилих будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання громадян (ст. 6 ЖК). Інші використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. Призначення будь-якої будівлі визначається у технічному паспорті будівлі чи споруди, що ведеться за даними технічної інвентаризації. До житла, через його призначення, пред'являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану. У разі порушення цього стану житла та неможливості його відновлення таке житло підлягає зносу чи переведенню у нежилий фонд. Це регламентоване «Положенням про обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків та жилих приміщень непридатними для проживання», яке затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26.05.84р. № 1891.

  • 16008. Житомир: архітектурне різноманіття
    Строительство

    Більше 11 століть звучить це імя гордо і неповторно, як і неповторне саме місто, започатковане, як свідчить легенда, у 884 році невеликим укріпленням на високих гранітних скелях притоки Тетерева-Камянки. Щодо самої назви міста-до нас дійшло кілька легенд, переказів, припущень. В одних із них стверджується, що свою назву місто прибрало від імені дружинника київських князів Діра і Аскольда-Житомира, який нібито не захотів служити ворогам князів, утік у ліси й оселився на скелі при злитті річок Камянки й Тетерева. В інших легендах розповідається, що стародавні мешканці, які оселилися тут, продавали хліб, міряли жито, жили мирно. Дослідники та історики доводили, що городище Житомир виникло як центр племені житичів, яке входило до племінного союзу древлян. Назва міста-мир житичів, -як і самого племені, походить, як вважають, від важливої в цьому краї культури-жита, що культивувалося тут з давніх часів.Є свідчення, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки. Люди були з житом, жили у мирі і злагоді. Можливо також, що Житомир-скорочена форма слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

  • 16009. Життєве й наукове знання в роботі психолога
    Психология

    Разом з тим наукові поняття дозволяють розкрити унікальність, індивідуальність людини, використовуючи різні підстави для виділення його якостей. Така можливість є в будь-якого психолога, тому що існує багато шкіл і теорій, які допомагають психологові подумки побачити людину по-різному, той самий факт проінтерпретувати, зафіксувати й оцінити як би в різних системах координат. Це дає психологові унікальну можливість орієнтації в індивідуальному житті людини за рахунок перетворення власного мислення про неї й досягнення адекватності свого мислення можливостям мислення іншої людини. Психологові доводиться говорити побутовою мовою, пояснюючи іншій людині те, що з ним відбувається. Це видима частина його професійної роботи - вершина айсберга професійного мислення, що здійснюється в його індивідуальній свідомості. Природно, що мислення про людину - складному, мінливому об'єкті - обов'язково включає всі переживання самого психолога, випробувані їм у його індивідуальному житті. Коли говорять про те, що інструментом роботи є сам психолог, його життя, його життєвий досвід, то хочеться уточнити ситуацію, хоча б у такий спосіб: шматок будь-якого матеріалу, наприклад дерева, заліза, пластмаси, стає інструментом тільки тоді, коли він для цього спеціально оброблений, тобто став інструментом. Думаю, що ця аналогія доречна й відносно професійного мислення психолога. Воно теж повинне стати інструментом на матеріалі його життєвого досвіду, що включає як необхідний елемент професійне становлення. Як і хто може визначити, чи став психолог таким інструментом, чи готовий він до того або іншого виду професійної діяльності? Це питання професійної компетентності психолога, його можливості виконувати роль інструмента в різних обставинах професійної діяльності.

  • 16010. Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри
    Литература

    Високу оцінку творчості дали тодішні критики: Я. Савченко, В.Корняк, М. Доленго, А. Лейтес, О. Дорошкевич, О. Білецький та ін. Найцікавішою є стаття О. Білецького, який помітив основну рису творчості Сосюри, назвавши його "справжнім ліриком української революції". Автор статті визначив місце поета серед його сучасників: В. Чумака, В. Еллана-Блакитного та ін. О. Білецький намагався розкрити причини успіху Сосюри серед читачів, так би мовити, його "секрети". Використовуючи спогади поета "З минулого", критик приходив до висновку про нерозривний звязок поезії Сосюри з його власним життям і з життям народу. Звідси щирість його поезії і популярність серед читачів.

  • 16011. Життєвий і творчий шлях Івана Карпенка-Карого
    Литература

    Продовжуючи славні традиції Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Чернишевського, О.Островського, Карпенко-Карий з позицій критичного реалізму не раз гостро виступав проти тих драморобів, які у своїх пєсах тільки й робили, що показували між співами і танцями нещасливі пригоди закоханих парубків і дівчат. Сам же Карпенко-Карий у своїй творчості розкивав найістотніші соціальні явища, що відбувалися в пореформеному українському селі, нещадно таврував сваволю глитаїв-жмикрутів та продажність місцевої адміністрації. драматург створив галерею образів сільських визискувачів. Її починає ненажерливий старшина Михайло Михайлович з драми “Бурлака”. За ним ідуть спритніші глитай Микола Окунь (“Розумний і дурень”), підстаркуватий донжуан Цокуль (“Наймичка”). Поміж ними звиваються менш помітні пявки писарі, шинкарі, перевертні типу Гупаленка з “Суєти”. завершується цей ряд реалістичних типів навдивовижу майстерно зображеними, вихопленими з життя постатями Герасима Калитки (“Сто тисяч”) і Терентія Пузиря (“Хазяїн”), які мету свого життя бачать у тому, щоб, як каже Пузир, “йти за баришем наосліп, штурмом, кришити наліво і направо, плювати на все і знать не хотіти людського поговору”.

  • 16012. Життєвий і творчий шлях О. Кобилянської
    Литература

    У європейському контексті фемінізм виступив однією з найвпливовіших течій ХХ століття. У науковій літературі дане поняття вимагає визначення щонайменше на двох рівнях: з одного боку, це широкий суспільний рух за права жінок, або ж феміністський рух, а з іншого комплекс соціально-філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних теорій, які здійснюють аналіз статусу жінки у суспільстві, або ж феміністична теорія. На теперішній час фемінізм пропонує альтернативну щодо існуючої картину світу, у можливість відбування якої потрібно перш за все вірити. Це дає підставу деяким дослідникам говорити даного напрямку не лише про феміністський рух чи про феміністичну теорію, а й про "феміністську теологію", яка є "теологією досвіду, що намагається викривати, осмислювати і покращувати ситуацію у суспільстві, пов'язану з утиском прав жінок, їхньою дискримінацією". Однак, власне, феміністський рух перша системно організована спроба жіноцтва ствердити повноцінність власного буття у патріархальному суспільстві розгортається пізніше, одночасно з рухом пролетарів, а також із антирасистськими та антиколоніальними виступами. Окрім того на даному суспільному русі безумовно позначилася проголошена у XVIII столітті у Франції "Декларація прав чоловіка і громадянина". Попри все, вона стала декларацією про права чоловіка, а громадянський кодекс Наполеона закріпив за жінкою статус нижчої істоти. Як відповідь цьому 1792 року у світ вийшла "Декларація прав жінки і громадянки", написана Олімпією де Гуж, в якій висувалися вимоги про надання жінкам громадянського і виборчого права, а також про можливість обіймати державні посади. Феміністкам видається, що при досягненні формально визнаного буквою закону рівноправ'я вони прекрасно зуміють влаштуватися і в "старому світі гноблення і покріпачення, стогону і сліз". І це до певної міри так. Якщо для більшості жінок-пролетарок зрівняння в правах з чоловіком було б зараз лише зрівнянням у "безправ'ї", то для "обраних" для жінок із буржуазії воно насправді відкривало двері до нових, ще незвіданих прав і привілеїв, що складали до цього часу надбання одних лише чоловіків буржуазного класу. Але ж кожне подібне завоювання, кожна нова прерогатива буржуазної жінки давали б їй у руки лише нове знаряддя для експлуатації молодшої сестри і все більше й більше поглиблювалася б прірва, що розділяє жінок з двох протилежних соціальних таборів" (4). Отже, пролетарці недоцільно розпорошувати свою енергію на слухання або, тим паче, на сумісні дії разом із жінкою з іншого "соціального табору". Єдиним виправданням для такої гіперболічно-ілюзорної точки зору могло бути лише тогочасне жахливе становище виробничої сфери в Російській імперії, коли праця жінки використовувалася перш за все у тих галузях промисловості, де не вимагалося високої кваліфікації, а середній вік жінки в Росії на початку ХХ століття складав усього 33 роки.

  • 16013. Життєвий і творчий шлях Ольги Кобилянської
    Литература

    Гострий зір письменниці охопив і красу тисячолітніх гір, що стали «в німій величі, одягнені в смерекові ліси», і різнобарвне багатство рослинного світу. Та раптом усе змінив приїзд локомотива і найомників. Образами-уособленнями передано в новелі переживання письменниці, коли вона спостерігала, як капіталісти нищили ліс. Це було справжнє соціальне лихо. Дерева, як живі істоти, в передсмертну хвилину чинять опір варварам: «Найстарші стояли уоружені в гордість і недоступність...» Все живе в лісі діє. «Молоді ялинки стояли так густо..,, що дальший хід був майже неможливий. Вони кололи в лице, рвали волосся і чіплялися ворожо одежі». Винищувачів лісу кусали гадюки, що ховалися в спорохнявілих деревах, ворогам чинила опір дика рожа. У «Битві» вперше з українській прозі природа стає головним персонажем твору.

  • 16014. Життєвий і творчий шлях поета Артюра Рембо
    Разное

    Артюр Рембо мав непостійну і примхливу вдачу. Як у творчості, так і в житті він шукав різних шляхів, інколи цілком протилежних. Серед сучасників користувався славою «скандального» поета, який, за словами П.Верлена, «любив так само пристрасно, як і ненавидів». Можливо, внаслідок цього дружні стосунки між двома письменниками нерідко порушували сварки. Одного разу, збуджений полемікою про релігію, Рембо вдарив Верлена ломакою й продовжував лупцювати, допоки той знепритомнів. А в липні 1873 року під час чергової бурхливої суперечки Верлен стріляє в Рембо, ранить його і сам потрапляє до в'язниці. Схвильований Рембо впадає наче в лихоманку. Криком душі, зойком людини, котра вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого, стала книга «Сезон у пеклі» (1873), єдина збірка, видана за життя поета. Але невеличкий тираж (500 примірників) письменник не міг оплатити, і тюк книг так і залишився на складі. Його знайшли випадково через кілька десятків років, до того існувала легенда, начебто Рембо сам знищив увесь тираж.

  • 16015. Життєвий сценарій
    Психология

    Про нього можна сказати, що він не стільки живе, скільки "проживає" життя. Його не хвилюють проблеми мети, змісту й цінності життя, - він приймає її такий, який вона йому є; він присвячує себе своїм власним бажанням; він прагне до почуттєвих насолод і трудиться заради грошей і задоволення честолюбних помислів. Якщо він людина більше зрілий, то підкоряє свої особисті інтереси покладеним на нього сімейним і суспільним обов'язкам, не заважає себе розумінням того, на чому ґрунтуються ці обов'язки й звідки вони беруться. Він може вважати себе "релігійним" і віруючої в Бога, але релігія для нього вичерпується зовнішніми формами й умовностями; виконавши приписання своєї церкви й взявши участь у її обрядах, він думає, що зробив усе, що від нього було потрібно. Коротше кажучи, будучи сліпо переконаний у тім, що єдино реально тільки цей зримий і відчутний фізичний мир, він міцно прив'язаний до земних благ і приписує їм, безумовну цінність; практично він уважає це своє життя самоцільної. Його віра в "потойбічні" небеса, якщо в нього така є, носить чисто теоретичний, академічний характер - на це вказує той факт, що він готовий зносити найбільші страждання, тільки б відтягнути момент зустрічі з небесним блаженством.

  • 16016. Життєвий та творчий шлях Джека Лондона
    История

    «Приглашения к обеду сыпались со всех сторон, и чем больше их было, тем больше недоумевал Мартин. Он был почетным гостем на банкете одного старейшего клуба, сідел в окружении людей, о которых слыхал и читал почти всю жизнь. Эти люди говорили ему, что, прочитав в «Трансконтинентальном ежемесячнике» «Колокольный звон», а в «Шершне» «Пери и жемчуг», они сразу поняли, что появился великий писатель. «Боже мой, - думал Мартин, - а я голодал и ходил обірванцем! Почему они меня в то время не пригласили ни разу обедать? Тога это пришлось бы кстати. Ведь Обе вещи написаны давнім давно. Если вы тепер кормите меня обедами за то, что я сделал прежде, то почему вы не кормили меня тога, корда я действительно в этом нуждался? Ведь ни в «Колокольном звоне», ни в «Пери и жемчуг» я не изменил ни одного слова. Нет, вы угощаете меня вовче не за мою работу, а потому, что меня угощают все, и потому, что угощать меня тепер почитается за честь. Вы меня угощаете потому, что вы животные, стадне животные! Потому, что вы повинуетесь слепому и тупому стадному чувству,а это чувство подсказывает сейчас одно: надо угостить обедом Мартина Идена. Но никому из вас нет дела ни до самого Мартина Идена, ни до его работы», - печально говорил он себе…»(1.с.276)

  • 16017. Життєвий шлях Крістіна Діора
    Культура и искусство

    Незадовго до смерті, заклопотаний майбутнім Високої Моди, яка здавалася Крістіану Діору в першу чергу лабораторією ідей, він писав: «Виникнення Високої Моди можна виправдати двома причинами. Перш за все, це - скарб сумлінних ремісників. Вона випереджає свій час, вона абсолютно нова, саме вона буде визначати завтра моду Парижа, моду світу. Від кутюр'є вона перейде в бутіки, потім досягне виробників готового одягу, а звідти захопить вітрини і вулиці. Преса, радіо, кіно, телебачення постараються прискорити її просування вперед. Через декілька місяців велика міграція моди відбудеться. І тоді кожен в залежності від своїх коштів «пристосується» або, якщо хочете, стане модним ». Якщо інші славні імена Високої моди синоніми стилю, то Діор - вираження всієї магії моди і її здатності до відродження. Дивно, але, будучи самим розкішним з усіх Будинків моди, «Діор» став популярний у мільйонів жінок.

  • 16018. Життєдіяльність личинок волохокрильців
    Биология

     

    1. Агаджанян НА. Человек и биосфера. М.: Знание, 1987.
    2. Андрианова Н.С. Экология насекомых: Курс лекций. М., 1970. 158 с.
    3. Березина Н.А. Гидробиология. М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984. 360 с.
    4. Биоиндикация загрязнений наземных экосистем: Пер с нем. Пор ред. Р.Шуберта. -М.:Мир, 1988.-350 с.
    5. Винберг Г.Г. Первичная продукция водоемов. Минск, 1960.
    6. Денисова С.И. Полевая практика по экологии: Учеб. пособие. - Мн.: Универсітзцкае, 1999. - 120 с.
    7. Жизнь животных: В 6-ти томах. М., 1985.
    8. Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. М.: Просвещение, 1971.
    9. Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. К., 1985.
    10. Константинов А.С. Общая гидробиология. - М., 1986.
    11. Лабораторний та польовий практикум з екології / І.В.Бейко, В.М.Боголюбов, І.Г.Вишенська та ін: Під ред. В.П.Замостяна та Я.П.Дідуха. - Київ: Фітосоціоцентр, 2000.-216с.
    12. Савчук М.П. Зоологія безхребетних. К., 1965. 503 с.
    13. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. К.: Фітосоціоцентр, 2004. 308 с.
    14. Сытник К.М. и др. Словарь-справочник по экологии. - К.: Наук. думка, 1994. - 670 с.
    15. Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. К., 1985.
    16. Федорова А.И.. Никольская А.Н. Практикум по экологии и охране окружающей среды: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2001. 288 с.
    17. Фролова Е.Н., Щербина Т.В., Михина Т.Н. Практикум по зоологии беспозвоночных. М.: Просвещение, 1985. 231 с.
    18. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. К.: Генеза, 1997.
    19. Шитиков В.К., Розенберг Г.С., Зинченко Т.Д. Количественная гидроэкология: методы системной идентификации. - Тольятти: ИЭВБ РАН, 2003. - 463 с.
    20. Школьный экологический мониторинг: Учебно-методическое пособие. / Под ред. Т.Я.Ашихминой. - М: АГАР, 1999. - 387 с.
    21. Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. К.: Либідь, 1995.
  • 16019. Життя Готами Будда
    Культура и искусство
  • 16020. Життя і наукова діяльність Чарльза Дарвіна
    Биология

    Форми природного добору. Виділяють кілька форм природного добору в залежності від його напряму, механізму дії, наслідків та інших факторів. Як особливу різновидність природного добору Ч. Дарвін виділяв статевий добір, під дією якого формуються вторпнностатеві ознаки (яскраве забарвлення і різноманітні прикраси самців багатьох птахів, статеві відміни в розвитку, зовнішності, поведінці інших тварин). Становлення цих особливостей здійснюється під дією добору в процесі активних взаємовідносин між статями тварин особливо в період розмноження (боротьба самців за самку або активний розшук, вибір самців самками). Ці показові ознаки самців не мають для них захисного значення і, здавалося б, не повинні були 6 закріплюватись, бо вони навіть знижують виживання організму. Але слід пам'ятати, що добір у своїй основі спрямований не на виживання окремої особини, а на залишення нею більш повноцінного і численного потомства. Таке потомство дають переважно краще фізично розвинені самці з більш вираженими вгоринностатевими ознаками (органи захисту і статеві рефлекси, засоби приваблювання і збудження самок, пристосування до захисту потомства тощо). Як правило, вони й у першу чергу вступають у розмноження, обмежуючи участь у ньому інших самців. Дивергенція за розпізнавальними ознаками самців і самок спочатку відбувається під дією звичайного природного добору. Ці ознаки полегшують зустріч різностатевих особин, стимулюють статевий цикл самки і її участь у розмноженні. Пізніше такі ознаки уже стають об'єктом статевого добору, остаточний результат якого співпадає з результатом природного добору.