Geum.ru

Информация

  • 14901. Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами
    Биология

    Найцікавіший вид паразитизму зустрічається у перетинчастокрилих, зокрема у таких видів ос, котрих називають одинокими (церцерис, сфекси, аммофіли, бембекси, філант, або бджолиний вовк, пампіли, сколії та ін.). їм властиві складні інстинкти, що проявляються у турботі про нащадків: паралізувавши уколами жала деяких дорослих комах чи їх личинок або представників багатьох видів павуків, вони відкладають на тіло жертви яйце, з якого виходить личинка, котра потім живиться паралізованою твариною. В їздців переважно дрібних тендітних комах, самки яких мають довгий і тонкий яйцеклад, паразитують личинки. їздцями цих комах називають за характерну позу, якої вони набирають, відкладаючи яйця у тіло іншої комахи: влаштувавшись на її спині, вони підгинають черевце і встромляють яйцеклад у тіло своєї жертви, нагадуючи цим вершника. Деяких їздців успішно використовують для боротьби з шкідниками сільського господарства. Це афелінуси, що уражають кров'яну попелицюшкідника коренів яблуні, проспалтелла паразит щитівки, шкідника цитрусових, коллірія, яка «бореться» з хлібним пильщиком, теленомуси, що допомагають впоратися з сосновим і кільчастим шовкопрядами.

  • 14902. Друзская община Израиля
    Социология

    Членами Комитета являются представители различных социальных и религиозных групп. По их убеждению, обязательный призыв друзов в израильскую армию является одной из основных причин социального неблагополучия всей общины в целом. После возвращения со службы большинство друзов оказывается в невыгодном положении по сравнению с арабами, получающими в этот период образование и, как следствие, более охотно принимаемыми на работу. К настоящему времени, несмотря на такую ситуацию, у так называемых израильских друзов с друзами Голанских высот сложились вполне ровные взаимоотношения. Не без определенной выгоды для обеих сторон они сотрудничают в сфере бизнеса. В религиозном отношении друзы, проживающие в Израиле, сохранили традиционное деление на «умудренных» (аль-уккаль) и «непосвященных» (аль-джуххаль). Независимо от территории проживания духовные наставники продолжают пользоваться непререкаемым авторитетом со стороны основной массы верующих. Политические разногласия, однако, по-прежнему раскалывают общину на две части. Факты участия друзов Голан в акциях протеста, направленных на дестабилизацию израильского общества, рассматриваются израильскими друзами как «страх перед возможностью возвращения Голанских высот Сирии». Друзские политики Израиля утверждают, что основу недоверия государству со стороны друзов Голан заложили соглашения, подписанные в Кэмп-Дэвиде (сентябрь 1978 года). Помимо всесторонних проявлений солидарности с сирийским руководством, друзы, проживающие на Голанских высотах, поддерживают тесные отношения с различными палестинскими организациями и группировками. В 2000 году после объявления палестинцами 29 сентября начала «Интифады Аль-Акса» по стране прокатилась волна массовых беспорядков. Друзы Голан участвовали в акциях протеста, выражавшихся в погромах административных зданий и поджогах лесных массивов. В период с 2003 по 2004 год израильское правительство при посредничестве Германии провело серию переговоров с Высшим консультативным советом шиитского движения «Хизбалла» по вопросу обмена военнопленными. Одним из условий обмена, выдвинутым генеральным секретарем «Хизбаллы» шейхом Хасаном Насраллой, стало освобождение израильтянами ливанского друза Самира Кунтара и нескольких друзов Голанских высот, обвиненных в «расстреле мирных жителей». Расчет на друзов как на внутреннюю дестабилизирующую силу достаточно часто используется оппонентами Израиля. Среди политических деятелей, активно ведущих диалог с представителями общины, особо выделяется лидер Прогрессивной социалистической партии Ливана (ПСП) Валид Джумблат. В 2003 г. на встрече с друзским экс-министром Израиля Салахом Тарифом он призвал друзов к отказу от службы в израильской армии, к «выработке общеарабского сознания» и к «помощи палестинским братьям». В настоящее время призывы к консолидации с палестинцами со стороны друзов становятся обыденным явлением внутриобщинной жизни. В 2004 году несколько крупных телеканалов получили видеокассету с записью обращения ассистента продюсера CNNРайада Али, похищенного палестинскими боевиками 27 сентября в Газе, к израильским друзам. В нем он призывал к сотрудничеству с палестинцами, отмечая при этом, что «друзы являются частью палестинского народа, и недопустимо, чтобы они воевали на стороне оккупанта против своих собратьев». После освобождения, основную роль в котором сыграло личное вмешательство Ясира Арафата, РайядАли тем не менее заявил на пресс-конференции, что видеоматериал был записан по принуждению удерживавших его палестинцев. Похищение привлекло внимание всей друзской общины Израиля.

  • 14903. Друиды и религия древних кельтов
    Культура и искусство

    Начиная с V в до н.э., название «кельты» быстро распространялось по тогдашней Европе. Но то, что было до V в., долго оставалось загадкой. С конца XVIII в. под влиянием романтизма возрастает интерес к прошлому кельтов, проявлявшийся уже ранее в Западной Европе и на Британских островах, где жило много потомков этого народа. Этот интерес превратился в настоящую кельтоманию, в результате чего, часто без какого-либо критического подхода, собирались подлинные и мнимые свидетельства о славном прошлом кельтов. Еще с XVII в. существовало мнение, что кельты на западном побережье Франции и Англии были строителями мегалитических сооружений, возведенных из крупных каменных глыб, как менгиров (высоких стоячих монолитов) и дольменов (похоронных камер из крупных камней), так и длинных каменных аллей или кругообразных сооружений (Stonehenge), которые считаются астрономическими обсерваториями и местами культа. Романтики считали кельтов древнейшим народом, отождествляли их с потомками библейских персонажей и часто на основе произвольных этимологических сравнений приходили к выводу, что кельты были расселены почти по всей Европе. Представления о высоком уровне развития кельтов подкреплялись также литературными фальсификатами. Самыми известными из них являются эпические произведения шотландского поэта Д. Макферсона, относящиеся к 1760-1763 гг., которые автор выдавал за перевод с кельтского творений Оссиана, кельтского барда, жившего в III веке. Отголоски пустого этимологизирования удержались очень долго, по существу до нашего времени, и в течение всего этого процесса самые разнообразные археологические находки без разбора приписывались кельтам. Еще в конце прошлого века наблюдались панкельтские тенденции как противовес воинствующему германизму или английскому империализму и до того же времени считались подлинными бретонские народные песни, повествующие о сопротивлении друидов христианству или о борьбе с франками; в действительности же это были произведения Эрсарта де ла Виллемарке, изданные в 1839 г. Это лишь один из известных нам фактов фальсификации, на самом же деле сегодняшняя история кельтов сильно искажена, поскольку единственным способом копирования книг была перепись, где никак нельзя исключать «авторских поправок» и самобытных мнений. Придворная перепись контролировалась, а вот весь остальной поток информации представляет собой хоть и сомнительную, но никак не проверяемую информацию.

  • 14904. ДТП
    Безопасность жизнедеятельности

    В зависимости от состояния потерпевших их допрос может производиться на месте происшествия. Но обычно они немедленно направляются в больницу, где и допрашиваются с разрешения врача. Допрос нельзя откладывать, так как потерпевшие могут сообщить важнейшие данные о случившемся. Если машина скрылась с места происшествия, прежде всего выясняются её признаки, затем причины происшествия, действия потерпевшего и водителя в момент происшествия, устанавливается, как развивались события по мнению потерпевшего. При допросе нужно установить, не страдает ли потерпевший какими-либо заболеваниями и нет ли у него физических недостатков, мешающих ему правильно ориентироваться в обстановке (плохое зрение, слух, хромота и т. п.)

  • 14905. Дуайт Д. Эйзенхауэр
    Литература

    Внутриполитические проблемы вытекали из того, что демократы с 1954 года снова выиграли в Конгрессе в местах и влиянии, но также, в большей степени, из борьбы между "крыльями" в республиканской партии. Президент и его сторонники в Конгрессе, так называемые "республиканцы Эйзенхауэра", иногда могли лучше сотрудничать с лидером демократического большинства Линдоном Б. Джонсоном, чем со "старой гвардией" республиканцев. Как при планировании автодорог, так и при использовании национальных полезных ископаемых или разработке новых ирригационных проектов возникли значительные различия во мнениях. В то время как президент видел в этих проектах легитимные задачи федерального правительства, консервативные республиканцы доказывали, что подобные предложения будут упрочивать, а не уменьшать федерально-государственную власть. При принятии Гавайев и Аляски в союз в качестве 49 и 50 штатов также были расхождения. Эйзенхауэр выступал за принятие Гавайев, но в отличие от большинства в Конгрессе считал, что Аляска имеет значение в основном с военно-стратегической точки зрения. Поэтому он предпочитал федерально-государственное управление Аляской образованию штата. Этот конфликт затянул принятие обеих территорий в союз на долгие годы, прежде чем оно было окончательно осуществлено в 1959 году. Постепенно Эйзенхауэр смог положить конец внутриполитической охоте на коммунистов. Когда сенатор Джозеф Маккарти со своими клеветническими нападками не остановился даже перед членами кабинета, президент добился с помощью своих сторонников в сенате, чтобы Маккарти был публично осужден и политически изолирован. К тому же в 1954 году Эйзенхауэр назначил верховным федеральным судьей Эрла Уоррена, чья либеральная политика была решительно направлена против дискриминации и нетерпимости. В приговоре по делу "Браун против отдела народного образования" 17 мая 1954 года Верховный суд объявил расовое деление в школах противоречащим конституции и год спустя призвал штаты ликвидировать разделенные по расам школы. Эти решения вызвали на юге США волну протестов. В 1956 году более 100 членов Конгресса подписали так называемый "Южный манифест", который обвинил Верховный суд в недопустимом вмешательстве в права отдельных штатов. Конфликт достиг высшей точки в сентябре 1957 года в Арканзасе, где губернатор Орвил Фоубес с помощью национальной гвардии пытался силой помешать черным студентам посещать до этого доступную только белым Центральную высшую школу в Литтл-Рокс. Чтобы сохранить авторитет федерального суда, Эйзенхауэр, который в частном порядке считал назначение Уоррена "самой большой проклятой ошибкой, которую я когда-либо делал", вынужден был действовать. Впервые со времен реконструкции после гражданской войны на Юг для защиты черного населения были посланы федеральные войска, которые остаток года обеспечивали студентам беспрепятственное посещение школы. Хотя до 1960 года в смешанных школах афро-американцы составляли меньше 1% всех студентов, приговор по делу Брауна стал указывающим направление для движения за гражданские права в последние годы.

  • 14906. Дуайт Эйзенхауэр
    Литература

    Молодым офицером Дуайт хотел послужить в войсках на рядовой должности, подальше от Вашингтона и штабов, но Макартур не отпускал его. Эйзенхаур провел в Вашингтоне шесть лет. Ему нечем было похвалиться. Продвижения по службе не произошло; ни ему, ни другим офицерам не удалось убедить правительство начать перестройку национальной обороны. Он не служил в войсках и, казалось, навсегда был обречен оставаться штабным офицером. Но Дуайт мог гордиться высокой оценкой собственных профессиональных умений. 30 сентября 1935 года начальник Генерального штаба написал ему письмо, в котором давал высокую оценку Эйзенхауэру и его "успешному выполнению трудных задач, требующих владения военной профессией во всех главных составляющих, а также аналитических способностей и умения варажать себя публично". Макартур благодарил его за "постоянную преданность нелегкому долгу". Он заверил Эйзенхауэра, что полученный опыт пригодится ему в будущем руководстве войсками, "поскольку все проблемы, которые ставились перед вами, с точки зрения верховного командования, всегда решались удовлетворительно". Эти заслуженные похвалы были приятны, но Дуайт так и не попал в армию. Его отправили руководить созданием боевых подразделений на Филлипины, где, как штабной офицер, он решал в основном проблемы строительства и финансирования. Такое положение не совпадало с его устремлениями и итогом службы с 1935 по 1939 год было только присвоение Эйзенхауэру звания подполковника.

  • 14907. Дуализм
    Литература

    Дуализм (лат. dualis двойственный) 1) философская интерпретационная парадигма, фундированная идеей о наличии двух несводимых друг к другу начал: духовной и материальной субстанций (онтологический Д.: Декарт, Мальбранш и др.; именно в этом контексте Вольфом был введен термин «Д.»), объекта и субъекта (гносеологический Д.: Юм, Кант и др.), сознания и телесной организации человека (психофизиологический Д.: Спиноза, Лейбниц, окказионализм, Вундт, Фехнер, Паульсен, представители психофизиологического параллелизма), а также добра и зла (этический Д.), природного мира и свободы, факта и ценности (неокантианство), темных и светлых начал бытия (доконцептуальные мифологические и ранне-концептуальные космологические модели: орфизм, зороастризм, манихейство, гностицизм и др.). Семантические альтернативы в рамках историко-философской традиции монизм и плюрализм; 2) культурный феномен, выражающий фундаментальную интенцию европейской и в целом западной интерпретационной традиции, генетически восходящую к философии Платона, в чьей концепции присутствующие в любой ранней культуре элементы мифолого-космологического Д. обретают форму концептуальной доктрины и получают аксиологическое наполнение: мир идей как сфера совершенства Абсолюта, с одной стороны, и мир сотворенных подобий в их несовершенстве с другой. Соединяющая оба мира «лестница любви и красоты» (Платон) радикально разрушается в христианстве, задающем предельную остроту Д. дольнего и горнего миров, апплицировав ее практически на все сферы человеческого бытия через Д. греха и добродетели и парадигму двойственности значения (Д. сакрального и земного) любого феномена, обусловившую напряженный семиотизм европейской культуры (начиная с медиевальной). Д. понимается в западной традиции как параллелизм, принципиальная и фундаментальная несоизмеримость альтернативных начал (см. у Спинозы, например: «ни тело не может определить душу к мышлению, ни душа не может определить тело ни к движению, ни к покою, ни к чему-либо другому»), в то время как применительно к восточным воззрениям термин «Д.» означает принципиально иную форму со-бытия, подразумевающую взаимодействие и взаимопроникновение (ср. «Д.» ян и инь в древнекитайской культуре и Д. мужского и женского начал в культуре Европы см. Секс). Типовая аналитическая ситуация раздвоения единого (выявление внутреннего противоречия в познаваемом объекте) протекает в западной культуре с очевидным вектором на онтологизацию противоречивости (см. статус диалектики в европейской культуре, логико-риторическую приоритетность диалога в сравнении с монологом в европейских философии, театральном искусстве и литературе), в отличие от восточных культур, мыслящих противоположности в рамках универсального синкретизма. В качестве культурного феномена Д. проявляется в ориентации европейского менталитета на усмотрение базовой противоречивости как отдельных феноменов, так и бытия в целом. Спецификой именно европейской культурной традиции является возможность зафиксировать в ее контексте дуальную альтернативу практически для любого культурного феномена (само оформление концептуального монизма в европейской культуре конституирует новую дуальную оппозицию монизм Д. в рамках историко-философской традиции), что создает мощный стимул для развития критицизма и вариабельности мышления, чуждого догматизму (см. двусторонний диспут как форму развития философского мышления, характерную в различных модификациях для многих сфер европейской культуры и в чистом своем виде реализовавшуюся в схоластике). Вместе с тем означенная тенденция находит свое проявление и в специфичном для Европы феномене «разорванного сознания», аксиологический статус которого в контексте западной традиции оказывается весьма далеким от патологии (ср. с традиционными культурами и культурами Юго-Восточной Азии и Индии, где целостность сознания выступает не столько искомым состоянием, сколько нормой) и приближается к ценности (см. гегелевское «заштопанные чулки лучше разорванных, не так с сознанием»). Монистич-ность духовного мира индивида конституируется в западной традиции в качестве идеала, восхождение к которому мыслится в качестве ассимптотического процесса. В этом контексте жесткий Д. Декарта, задавший по-гейзенберговски остро принцип неопределенности для описания соотношения духовного (мыслящего) и телесного (вещественного) начал, может быть интерпретирован как одна из непревзойденных с точки зрения логической и моральной последовательности и интеллектуального мужества попыток смоделировать способ бытия в условиях разорванности сознания европейской культуры в целом. Европейская культура фундирована дуальными оппозициями, принципиально неизвестными иным культурным традициям (Д. любви земной и небесной как Д. плотского греха и духовного возрождения, например, см. Любовь). Отсюда напряженный поиск европейской культурой парадигмы гармонии и осмысление последней в качестве результата специальной процедуры гармонизации, т.е. вторичного по отношению к исходному состояния: гармония как скоба, соединяющая две разнородные детали конструкции в естественном древнегреческом языке; космизация как последовательное оформление и снятие дуальных пар противоположностей в античной философии; артикуляция предустановленной гармонии в качестве цели (см. Телеология); переосмысление идеи Апокалипсиса как перспективного завершения креационного процесса (обожение природы в моделях космизма); нравственная парадигма перфекционизма в протестантской этике; фундирование возможности и способов бытия в условиях дисгармоничного мира и разорванного сознания в модернизме и т.д. Фундаментальный Д. западной традиции связан с генетическим восхождением культуры христианской Европы к двум равно значимым духовным истокам: рациональному интеллектуализму античной и сакрально-мистическому иррационализму ближневосточной традиций (см. Иисус Христос), что позволяет говорить об амбивалентности ее глубинных мировоззренческих оснований (ср. с «женщиной с двумя пупками» у Н. Хоакина).

  • 14908. Дуализм древне-римского права: fas и ius
    Разное

    Правотворческий характер деятельности юристов получил в эпоху принципата (первые 3 века н.э.) и формальное признание. Принцепсы были заинтересованы в сохранении авторитета юристов, т.к. те в большинстве случаев проводили их политикув. Август предоставил наиболее выдающимся юристам право давать официальные консультации от имени императора - ius publice respondendi. Юрист давал судье записку (респонду) о том, как должен был быть разрешен спор. Она имела обязательный характер.Таким образом, мнениям юристов приписывалась сила "как бы закона", а сами юристы из простых толкователей права превратились в "созидателей права" и юриспруденция выросла в своеобразный способ правообразования.

  • 14909. Дуалистическая природа ценных бумаг
    Юриспруденция, право, государство

    № п/пКритерийЦенные бумагиДеньги1Предмет гражданско-правовых договоров, сделокЧ. 2 ст. 229 Банковского кодекса Республики Беларусь (далее - БК): «право собственности вверителя распространяется и на денежные средства и ценные бумаги, полученные (приобретенные) при доверительном управлении» Ч. 1 ст. 896 Гражданского кодекса Республики Беларусь (далее - ГК): «объектом доверительного управления могут быть ценные бумаги, права, удостоверенные бездокументарными ценными бумагами» Ч. 1 ст. 279 БК: «хранитель может принимать от поклажедателя на хранение ... ценные бумаги» Ч. 1 ст. 10 БК: «объектами банковских правоотношений являются ... ценные бумаги»Ч. 2 ст. 229 БК: «право собственности вверителя распространяется и на денежные средства и ценные бумаги, полученные (приобретенные) при доверительном управлении» Ч. 1 ст. 217 БК: «предметом договора доверительного управления денежными средствами могут являться любые денежные средства...» Ч. 1 ст. 279 БК: «хранитель может принимать от поклажедателя на хранение ... денежные средства» Ч. 1 ст. 10 БК: «объектами банковских правоотношений являются ... деньги (валюта)»2Способ исполнения обязательствЧ. 1 ст. 308 ГК: «должник вправе внести причитающиеся с него деньги или ценные бумаги в депозит нотариуса, ... если обязательство не может быть исполнено должником» Ч. 2 ст. 308 ГК: «внесение денежной суммы или ценных бумаг в депозит нотариуса... считается исполнением обязательства»Ч. 1 ст. 288 ГК: «в силу обязательства одно лицо (должник) обязано совершить в пользу другого лица (кредитора) определенное действие, как-то: ... уплатить деньги и т.п.» Ч. 1 ст. 308 ГК: «должник вправе внести причитающиеся с него деньги или ценные бумаги в депозит нотариуса,... если обязательство не может быть исполнено должником» Ч. 2 ст. 308 ГК: «внесение денежной суммы или ценных бумаг в депозит нотариуса... считается исполнением обязательства»3Способ обеспечения исполнения обязательствЧ. 1 ст. 317 ГК: «предметом залога может быть всякое имущество, в том числе вещи и имущественные права (требования)»; согласно ч. 1 ст. 128 ГК к объектам гражданских прав относятся вещи, включая деньги и ценные бумаги4Способ прекращения обязательствЧ. 1 ст. 3 ГК: «кредитор, у которого находится вещь, подлежащая передаче должнику..., вправе в случае неисполнения должником в срок обязательства по оплате этой вещи или возмещению кредитору связанных с нею издержек и других убытков удерживать ее до тех пор, пока соответствующее обязательство не будет исполнено»5Правовая природаЧ. 1 ст. 192 БК: «договор банковского вклада (депозита) ... может быть оформлен сберегательной книжкой» Ч. 1 ст. 196 БК: «сберегательный сертификат - ценная бумага, удостоверяющая сумму вклада (депозита), внесенного вкладополучателю, и права вкладчика ... на получение по истечении установленного срока суммы вклада (депозита) и процентов по нему...» Ч. 2 ст. 196 БК: «депозитный сертификат - ценная бумага, удостоверяющая сумму вклада (депозита), внесенного вкладополучателю, и права вкладчика ... на получение по истечении установленного срока суммы вклада (депозита) и процентов по нему...»Ч. 1 ст. 288 ГК: «в силу обязательства одно лицо (должник) обязано совершить в пользу другого лица (кредитора) определенное действие, как-то:... уплатить деньги и т.п.» Ч. 1 ст. 298 ГК: «денежные обязательства должны быть выражены в белорусских рублях»6Форма выпуска (эмиссии)Ч. 1 ст. 143 ГК: «ценной бумагой является документ...» Ч. 1 ст. 150 ГК: «...лицо, получившее специальное разрешение (лицензию), может производить фиксацию прав, закрепляемых именной или ордерной ценной бумагой, в том числе в бездокументарной форме (с помощью средств электронно-вычислительной техники и т.п.)» Ч. 1 ст. 150 ГК: «порядок документального подтверждения записей и порядок совершения операций с бездокументарными ценными бумагами определяются законодательством» П. 14 Положения о производных ценных бумагах: опционы эмитента могут выпускаться в документарной либо бездокументарной форме [10, п. 4]; опционы эмитента являются производными ценными бумагами [10, п. 3]Ч. 1 ст. 141 ГК: «платежи на территории Республики Беларусь осуществляются путем наличных и безналичных расчетов» Ч. 1 ст. 11 БК: «денежные обязательства на территории Республики Беларусь должны быть выражены в официальной денежной единице Республики Беларусь (белорусском рубле)»

  • 14910. Дуалистические свойства математики и их отражение в процессе преподавания
    Математика и статистика

    О соотношении индукции и дедукции, интуиции и логики писали такие выдающиеся математики, как Ж.Адамар, Г.Вейль, Ф.Клейн и многие другие. Особенно много внимания уделяет этому А.Пуанкаре [3, с. 8, 11-21, 159-169, 309-320]. Приведенное выше утверждение об индуктивно-дедуктивном дуализме математики является всего лишь кратким выражением мыслей ее создателей. Для нас сейчас важнее то обстоятельство, что для классиков науки размышления о природе умственных действий в области математики оказываются тесно связанными с вопросами ее преподавания. Говоря об интуиции, А.Пуанкаре пишет, что “без нее молодые умы не могли бы проникнуться пониманием математики; они не научились бы ее любить и увидели в ней лишь пустое словопрение; без нее особенно они никогда не сделались бы способными применять ее” [3 с, 165]. Ключевая мысль А.Пуанкаре указывает на сходство мыслительных процессов исследователя и студента: “Нам нужна способность, которая позволяла бы видеть цель издали, а эта способность есть интуиция. Она необходима исследователю в выборе пути, она не менее необходима для того, кто идет по его следам и хочет знать, почему он выбрал его” [3, c. 166].

  • 14911. Дуалізм «конфуціанство – даосизм» у китайському культурному світогляді.
    Культура и искусство

    1. Конфуціанство: ü Центральні засади конфуціанства; ü Школи Мен Цзи та Сюнь Цзи; ü Чи є конфуціанство релігією? 2. Даосизм: ü Поняття даосизму; ü Засновник даосизму - Лао Цзи; ü Теорія інь-ян; ü Даоський мислитель Чжуан Цзи; ü Основні засади та світоглядні риси даосизму; 3. Висновок. 4. Список використаної літератури. Китайська школа думки уходить своїм корінням в глибину віків. Її історія нараховує більш ніж два з половиною тисячоліття, протягом яких формувалась традиція, яку називають «китайським мисленням». Вже в 221 р. до н.е., коли династія Цинь об`єднала Китай, в країні існували різні філософські течії, основними з них були школи конфуціанського і даосського напрямків. Конфуціанство. Конфуціанство (жу цзя – школа великих книжників) – так, як і даосизм, зародилося в Китаї в VI – V до н.е. Входить в Сан цзяо – одну з трьох головних релігій Китая. Філософська система конфуціанства була створеня Кун Цзи (Конфуцієм). Попередниками конфуціанців були виходцями з потомственних чиновницьких родин, які у випадку втрати офіційної посади перетворювались на мандрівних вчителів. Ці люди заробляли на життя викладанням давніх книг, які стали пізніше частиною Тринадцятикнижжя Шицзін, Шуцзін, Лицзі, а також втраченої потім Юецзін (Книги про музику). Першим етапом конфуціанства була діяльність самого Кун Цзи, який також належав до мандрівних вчителів. В його викладенні конфуціанство було етико-політичним вченням, в якому центральне місце займали питання моральної природи людини, сім`ї та керування державою. Базовою для Кун Цзи можна вважати концепцію «неба» та «небесного веління», тобто долі. Людина, яка наділена небом певними якостями, має діяти згідно з ними, з моральними законами і удосконалювати їх за допомогою освіти. Мета цього удосконалення – досягнення рівня ідеальної людини (цзюнь-цзи), яка дотримується Лі – етикету. Центральне місце у вченні Кун Цзи займає концепція Жень (гуманності) – ідеальних стосунків між людьми в родині, суспільстві та державі. Основним принципом цієї концепції є «Чого не бажаєш собі – не роби іншим». Поняття гуманність трактувалось Кун Цзи дуже широко і включала в себе цілий набір якостей: скромність, справедливість, стриманість, любов до людей тощо. Жень – це високий та майже недосягаємий ідеал, сукупність досконалостей, які мали тільки предки – із сучасників Кун Цзи, включая себе, вважав гуманним тільки своєго рано помершого учня Янь Хуея. На цій базі Кун Цзи розвивав свої політичні концепції, виступаючи за чіткий розподіл обов`язків між члена ми суспільства, ображчиком якого має бути родина. При цьому Кун Цзи відкидає закон. Характерною рисою вчення Кун-Цзи є антропоцентризм. Його майже не цікавить проблема космогонії, він мало уваги приділяє духам та потойбічному світу, хоча вважає небо не тільки частиною природи, але і вищою духовною установчою силою у світі, а жертвопринесення предкам – найважливішим вираженням поваги до них. Особливе місце у Кун Цзи займала концепція Сяо – синівської шанобливості до батьків і старших взагалі. Сяо вважалось основою Жень та інших чеснот і найефективнішим методом керування країною. Велика увага приділялась Юе – музиці, як найкращому засобу зміни поганих нравів та звичаїв, а також Лі – етикету, правилам благопристойності, які регулювали поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Загальне визнання конфуціанство отримало тільки після смерті Кун Цзи. На відміну від даосизму, конфуціанство підтримувало китайську державну ієрархічну систему. Однією з головних засад конфуціанства є вчення чжен мін (виправлення імен), яке вимагало від кожної людини твердо пам`ятати своє місце у суспільстві. Після смерті Кун Цзи конфуціанство розпалося на дві школи: 1. Мен Цзи 2. Сюнь Цзи Мен Цзи (371-289 до н.е.). Мен Цзи вважав, що шлях до справедливого врядування лежить через удосконалення особистості. Якщо правитель діє у згоді з народом, це схвалюється волею неба, якщо ні – він втрачає довіру неба і може бути скинутим. Потрібно керувати, спираючись на природу людини, вона добра та справедлива, негідне ж управління її псує. Шлях вдосконалення людини – через розвиток людської доброти, гуманності, милосердя, співчуття, скромності і інших вроджених етичних якостей. Мен Цзи писав «Прагнення природи людини до добра подібно прагненню води текти вниз». Ці слова вказують на ототожнення соціального і природного, етична якість людини уподібнюється до природної необхідності. Сюнь Цзи (313-238 до н.е.). Іншу позицію зайняв Сюнь Цзи, один з найвизначніших мислителів конфуціанської школи. В трактаті «Сюньцзи», в двадцять третій главі «Про злу природу людини» сказано, що людина народжується з бажанням наживи, заздрісною та злобною. «Тому необхідим є вплив на людину за допомогою виховання і закона, потрібно змусити її дотримуватися норм ритуалу і виконувати свій долг, тільки тоді у людини з`явиться поступливість і вона стане культурною, що приведе до порядку». Сюнь Цзи піддав критиці вчення Мен Цзи про природну доброту людини: навіщо тоді потрібні були б ритуали та виховання почуття долга? Вони з`явились не з вроджених якостей людини, а в результаті діяльності мудреців та законодавців. Люди тому й намагаються бути доброчинними, бо людина по природі зла. Нікчемна людина може стати досконалою, але вона цього не хоче. Тому, щоб стати досконалим потрібна моральна діяльність. Погляди Сюнь Цзи цілком відповідали ортодоксальним конфуціанським положення про суспільну ієрархію і почуття долга кожного соціального прошарку. Це був видатний філософ, якого цікавили проблеми будови світу. Розподіливши природу на верх та низ, небо й землю, Сюнь Цзи говорив про природнє походження речей: «сили інь і ян викликають визначні зміни», «через гармонію цих сил народжуються речі, вони отримують (від неба) все необхідне, щоб існувати і вдосконалюватися. Людина не бачить того, що діється (всередині), вона бачить лише результат і тому називає це тим, що походить від духу... Коли діяльність неба здійснена і результат досягнутий, народжується людина, спочатку плоть, а потім дух». Сюнь Цзи вважає, що людина сама встановлює закони Піднебесної, тобто людського суспільства, природнє – тільки передумова її існування, людина має навчитися використовувати силу неба в своїх інтересах. Здатність пізнавати – вроджена властивість людини, також як і можливість бути пізнаною – закономірність речей. Сюнь Цзи надавав великого значення чуттєвому досвіду (за допомогою зору, слуху тощо), який складає основу «збору знань». Особливе місце в його теорії пізнання належить проблемі «звільнення від ілюзій» (Гл. 21 трактату «Сюньцзи»). Однобічність підходу до речей – основа ілюзій. Мислення дозволяє виділити спільне в речах – пізнати їх сутність. А головне, в чому, як вважають дослідники, проявилась оригінальність його теорії пізнання – це зв`язок теорії з практикою, вміння дотримуватись принципів своєї теорії у житті. Вчення Сюнь Цзи систематизувало ідеї конфуціанства і стало передумовою і джерелом його подальшого розвитку в середні віки. Ідеї Сюнь Цзи мали великий вплив на філософів періоду Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.), але потім аж до XIX століття домінувало вчення Мен Цзи. Конфуціанство зайняло домінуюче положення в Китаї при імператорі У-ді, коли Дун Чжуншу запропонував ліквідувати інші вчення і зробити єдиним об`єктом шанування конфуціанство. Дун Чжуншу поєднав конфуціанство з вченням про космічні сили Інь і Янь і п`яти першоелементах У-син. Почуття – джерела зла – частина природи людини; через виховання вона стає доброю та довершеною. Виховувати людину повинен правитель, виконуючи цим волю неба (в цьому моменті Дун Чжуншу протистоїть Мен Цзи). Ця трактовка стосунків між підданими та правителем розвилася в майбутньому в концепцію «трьох зв`язків»: правитель-підданий, батько-син, чоловік-жінка, де перші компоненти відповідають домінуючій силі Янь і є ображчиком для других, які відповідають підлеглій силі Інь. Філософський напрямок в конфуціанстві в виді натурального дуалізму почався лише з кінця XI століття н.е. Чи є конфуціанство релігією? В конкретних умовах китайської імперії конфуціанство грало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута їм на перший план і старанно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральне вдосконалення індивіду в рамках корпорацій і в рамках суворо фіксованих, освячених авторитетом давнини державних норм, була, по суті, еквівалентом тої сліпої і дещо містичною (іноді навіть з екстазом) віри, яка лежить в основі інших релігій. Ця заміна буда логічною, природньою саме в Китаї, де раціональне начало ще з давнини витіснило емоції та містику, Вищим Божеством вважалось суворе та орієнтоване на доброчинність Небо і де в якості великого пророку виступав не віроучитель, схильний до видінь та одкровень (на зразок Іісусу, Моісею, Мухаммеду або Будди), а мудрець-мораліст Конфуцій. Не будучи релігією в повному сенсі слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних та соціальних процесів – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації. В певному сенсі можна сказати, що саме дякуючи конфуціанству із усім його культом давнини і консерватизмом, китайська держава і суспільство не тільки проіснувало більше двох тисяч років в майже незмінному вигляді, а й набуло такої гігантської сили консервативної інерції, що революційне ХХ століття, яке на перший погляд покінчило із конфуціанством як офіційною ідеологією і активно розвінчало цю доктрину, поки що далеко не вправі вважати себе переможцем над усіма традиціями, які восходять до конфуціанства. Навіть більше – в світлі сучасних процесів трансформації і вестернізації Сходу багато в цьому сенсі як раз навпаки. Протягом двох тисячоліть конфуціанство формувало уми і почуття китайців, впливало на їх психологію, поведінку, мислення, мову, сприйняття, на їх побут на уклад життя. В цьому сенсі конфуціанство не уступає ні одній з інших видатних релігій світу, а де в чому навіть переважає їх Конфуціанство помітно пофарбувало в свої кольори всю національну культуру Китая, національний характер його населення. Воно змогло стати незамінним, причім ця його незамінність зовсім не лишилася у минулому. Справа в тому, що велика кількість вихованих конфуціанством рис національного характеру – соціальна дисципліна в поєднанні з вмінням при необхідності задовольнятись малим та не нарікати; працелюбність та любов до знань, постійний імпульс до самовдосконалення, міцність соціально-родинних зв`язків та інші - активно сприяла тому феномену, який проявив себе на початку століття, а потім і в післявоєнний час. Даосизм Даосизм – інше, не менш значуще, ніж конфуціанство (даосизм виник одночасно з ним) філософське вчення Давнього Китаю. Його творцем був міфічний філософ Лао Цзи (або Лао Дань). Китайський письменник Лу Сінь в своїх сатиричних казках навіть зобразив мниму зустріч двох великих мислителів давнини. Даосизм зазнав долю буддизма, поступово перетворившись на релігіозну секту, яка і сьогодні діє в Китаї. Лаоцзи. Лаоцзи приписують авторство відомої книги давнини «Даодецзін», яка, безумовно, має не тільки національне, а й світове значення, як яскравий документ мислення давньої людини. Дослідники творчості Лаоцзи зауважують близькість ідей Лаоцзи до ідей Геракліта, давньогрецького філософа. Вони жили майже в один час і хочу складно говорити на вплив їх один на одного, але збіги вражають уяву. «Даодецзін» в перекладі означає «Книга про путь і доброчинності». «Дао» означає «путь», «шлях», «русло ріки», «де» - закон поведінки, образець моральності. Книга «Даодецзін» складається з афоризмів, в яких проводиться паралель між законом природності і закономірностю людської поведінки – де. Трактат складається з двох частин – в першій річ іде більше про природу, в другій – про людину. «Дао» - це не річ, а прихований від почуттів людини закон змін речей – «дао є пустим, але, коли воно діє, воно здається невичерпним». Небо і земля довговічні. Дао є невидимим, нечутним, воно називається найдрібнішим, але у дії воно нездоланне, воно розтікається всюди. «Дао народжує одне, одне народжує два, два народжує три, а три – всі створіння. Всі істоти носять у собі інь і ян, вони наповнені ци і створюють гармонію» (Даодецзін, 2ч., 42). «Ци» - це енергія матеріальних часток, світовий ефір. Інь-Ян. Теорія інь-ян уходить своїм корінням у глибину віків, але за своє концептуальне оформлення вона вдячна Цзоу Яню, який жив в IV ст. до н.е. Століття опісля вийшли коментарі до «Книги перемен», де також роглянуті теоретичні основи цього вчення. Інь (темне, жіноче) і ян (світле, чоловіче) олицетворяють два типи всесвітніх сил, які втілені в п`яти елементах, які в свою чергу складають суть проявленого світу. Так само як Дао встановлює рівновагу, інь і ян потребують в ній. Подібно до сонячної та тіньової сторін гори (саме цей образ ліг в основу термінологічного оформлення концепції), інь та ян неподільні та доповнюють одне одного. Життя не може бути пофарбованим лише в темні кольори або навпаки; думати інакше – означає проявляти нерозсудливість. Графічно концепцію виражає символ тайцзи: Чорний колір символізує інь, а білий – ян. Дві протилежності складають єдине ціле, доповнюючи одна іншу і перетікаючи одна в одну. Символ демонструє одвічний дуалізм всього сущого. До того ж всі речі характеризуються наявностю як чоловічого, так і жіночого начал, проявів як темних, так і світлих аспектів, причому жіноче начало обов`язкого містить елемент чоловічого, і навпаки. Зауважимо, що символ уособлює невпинний рух, нескінченний процес. В цьому сенсі теорія не залишає місця статичній рівновазі, утверджуючи динамічність балансу сил. Даосизм розглядає світ як поток вічної зміни і розвитку: буття перетворюється на небуття, порожнечу, а з неї знову народжуються речі, і вони знову повертаються в дао, як в своє першоджерело. Дія дао – боротьба протилежностей. «Даодецзин» демонструє взірці високої діалектики взаємопроникнення протилежностей: «неповне стає повним, криве стає прямим, порожнє стає наповненим, старе змінюється на нове, те, чого мало, стає більшим» («Даодецзін», 1ч.). Ідея розвитку виражена в положенні: «В світі найслабші перемагають найсильніших». «Людина при народженні є слабкою, а після смерті твердою та міцною. Всі істоти і рослини при народженні слабкі та тендітні, а при загибелі – тверді та міцні. Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне та слабке є те, що починає жити». «Найм`якша і найслабша істота є нездоланною в подоланні твердого та міцного. Слабкі долають сильних, м`ягке долає тверде.» («Даодецзін», 2ч., 76,78). Етика Лаоцзи – це вчення про золоту середину. Мудрець уникає крайностей, він діє, але не бореться, постійно вдосконалюється. Треба зливатися з «природностю», розуміючи, що вона не знає мети. Природнє дао нагадує натягнення луку. Коли його розтягують, він стискається, результат – політ стріли. Якщо народ пригнічувати, він повстає і знищує своіх гнобителів. Мудра людина задовольняється малим. Ідеал Лаоцзи – простота та природність людей давнього суспільства, куди він пропонує повернутись, бо там не було ні багатих, ні бідних, не було насильства та війн, не було знарядь праці та зброї, не було письма, але люди були счастливими. Таємні товариства Китая, які виступали в опозиції до державної влади знаходили підтримку в цих даоських ідеях. Крім Лаоцзи не можна не назвати іншого даосього мислителя, Чжуан Цзи (IV-III ст. до н.е.), автора трактату, який названий його ім`ям. Втім, «Чжуан-цзи» навіть не хочеться називати сухим словом «трактат»: так багато в ньому парадоксів, притч, ексцентричних образів, перетлумачених в дусі даоської філософії і літературного блиску. Чжуанцзи (369-286 до н.е.). Книга «Чжуанцзи» складається з трьох частин: внутрішня, зовнішня та змішана. Внутрішня частина викладає філософські проблеми. Чжуанцзи (Чжуан Чжоу) схилявся до містицизму. Щоб досягти пізнання дао, потрібно відмовитися, відволіктися від усього реального як іллюзорного. «Одного разу Чжуан Чжоу наснилося, що він метелик, що весело літає. Він насолоджувався від душі і не освідомлював, що він – Чжоу. Але раптом прокинувся і здивувався, що (він) – Чжоу і не міг зрозуміти: чи то Чжоу наснилося (що він) – бабочка, чи то метелику – (що він) Чжоу. Це називається перетворенням речей, тоді як між мною (Чжоу) і метеликом безсумнівно є різниця». Чжуанцзи – філософ-поет, який покладався на метафору, уособлення природи, інтуіцію. Для його розуміння потрібний відповідний интуітивний підхід. «Безумні промови» Чжуанцзи як вираження парадоксальності його мислення, яке вивертає навиворіт сутність істини – такий погляд на Чжуанцзи В.В. Малявіна, автора дуже оригінального і цікавого дослідження про Чжуанцзи. Чи може західноєвропейська настанова на раціоналізм допомогти зрозуміти китайського мислителя? Ні, вважає В.В. Малявін. Піздні даоси спиралися не тільки на натурфілософію і діалектику Лаоцзи, але й на містицизм та релятивізм Чжуанцзи. І ці тенденції сприяли перетворенню даоської філософії в релігію. Так що ж таке даосизм? Це питання здавно привертає увагу дослідників Китая, але дати на нього коротку та ясну відповідь виявилося дуже важко. Бо «даосизм» - поняття дуже багатовимірне і багатозначне. Саме слово «дао» зовсім не є ексклюзивним надбанням даосизму. Воно належить усій китайській думці, і кожен філософ давнього Китає бачив в ньому позначення істини або, точніше, найглибшої правди та праведного шляху життя. Всі китайські мудреці – прихильники Дао. І хоча це поняття дало назву даосизму (дао цзяо), нічого власне даоського в ньому немає. Це одна з найважливіших категорій всієї китайської культури. Специфічним є лише її осмислення даосизмом. Якщо в конфуціанстві Дао – шлях морального вдосконалення і правління на основі етичних норм, то в даосизмі Дао космологізується, набуваючи значення вищого першопринципу, світової субстанції, джерела всього сущого. Даос живе тим, що є живим завжди – капіталом духу. Даосизм є перш за все виправдання традиції. Правда Дао – це те, що дається нам перше, ніж ми пізнаємо самі себе, і вона є тим, що перейде від нас до наступних поколінь після того, як ми підемо. Що ж це? «Класики» даоської традиції дають по формі туманну, але по суті дуже точну відповідь: все те, що існує «саме по собі» (цзи жань), що не народжено людськими міркуваннями та занепокоєнням, що не несе на собі відбитку натуги, напрягу, насильства. Мудрість прихильника Дао – це не знання і не мистецтво, а деяке вміння «не затемнювати марними діями величний спокій буття». Даосизм, таким чином, втілює всю серцевину східної думки, яка завжди вимагала від людини знайти повноту свого буття через самоусунення, проявити глибину небажання, яка ховає у собі найдуховніше бажання. Тому даосизм не є філософією в класичному розумінні цього слова, бо він не цікавиться визначеннями понять, логічними доказами і іншими процедурами чистого умогляду. Не є він і релігією трансцедентного Бога, який вимагає від своїх шанувальників віри та слухняності. Його не можна, нарешті, звести і до мистецтва, майстерності, практики у власному значенні слова, бо мудрість Дао не затверджує необхідності щось робити. Скоріш, даосизм – це «шлях цільного існування», в якому умогляд і дія, дух и матерія, свідомість і життя виявляються зібраними у вільній, безмежній, хаотичній єдності (і сюй). Така єдність, як і більшість основних понять даосизму, наскрізь парадоксальна, і тому даоські вчителі замовкають, коли в них просять це пояснити. Як сказано в «Дао-де-цзін», головному каноні даосизму: «Той, хто знає – не говорить, той хто говорить – не знає». І в іншому місці «Коли нечестива людина чує про Дао, вона сміється. Якщо б вона не сміялась, це не було б Дао». Даоські мудреці нічого не доводять і не проповідують. Вони навіть не вчать якомусь певному способу життя. Їх мета – дати правильну життєву орієнтацію, вказати шлях до осередку життєвого досвіду – вічно відсутній та всюдисущого. Не будучи в суворому сенсі, як вже говорилось, ні філософією, ні релігією, даосизм поєднує в собі риси і того й іношого. За вченням даосів, воістину існує лише величне Дао – передвічного, безкінечного, немисливого, що не має «образу, смаку або аромату», що ніким не створене, воно «саме собі стовбур, саме собі корінь», що охоплює і містить в собі все суще. Даоси називають його «вищим Вчителем», «небесним предком», «матір`ю світу» або «творцем речей», але всі вони не чекають від нього конкретної зацікавленості в їх особистій долі або долі Всесвіту, бо у світі все відбувається «саме по собі», кожна мить часу і кожна частинка буття абсолютно самодостатні. Це означає, що саме Дао не є, по суті, принципом світобудови. Дао, як стверджується в даоській літературі, «не може володіти навіть собою», воно «має, не володіючи». Дао миттєво і безперестану змінюється, «втрачає себе в світі кінечного і тимчасового». Але «воістину, немає нічого постійнишого за непостійність» - в своєму самоперетворенні Дао буде вічним. Звідси і те важливе місце, яке займає в даосизмі вчення про космогенез – створення усього сущого. Даоси вчать, що світ виник з первозданого Хаосу, який вони також називають Единим диханням (і ци), Одвічним диханням (юань ци) або Великою пустотою (тай сюй). Створення світу є результатом спонтанного поділу первинного Хаосу. Спочатку Хаос, або Едине дихання, розподілився на два полярних начала – чоловіче - світле, активне Ян і жіноче - темне, пасивне Інь; з «двох начал» виділился «чотири образи», які відповідали чотирьом сторонам світу; «чотири образи» породили «вісім просторів» світобудови і т.п. Ця схема записана в найдавнішому китайському каноні «І цзін» («Книга Перемен»), який містить спільний для всієї китайської традиції збірник графічних символів світового процесу Дао. Світ, за уявленнями даосів, є «перетворене Єдине», плід метаморфози Дао. В даоській традиції у зв`язку з цим говорилося і про перевтілення першолюдини, якою вважався напівлегендарний основоположник даосизму Лао Цзи. Світ для даосів – це «перетворене тіло» (хуа шень) Лао Цзи. А це означає, що між серцем людини і тілом передвічного Дао існує глибинний внутрішній зв`язок. Людина і світ в даосизмі нерозривні та взаємозамінні. Тема перевтілення, творчих метаморфоз буття – центральна тема даоської думки. Для даосів ні форми, ні безформене не є реальними. Або, як розповідається в даоських книжках, «порожнеча не може здолати десять тисяч речей». Справжня реальність для даосів – це саме перевтілення. Даоси міркують в категоріях не сутностей або ідей, а відношень, функцій, впливів. Для них в світі «нічого нема», але самі зв`язки між речами, без сумнівів, є реальними. Істини, можливо, взагалі немає. Але метафора істини, численні відблиски реальності точно існують. Отже, даоська картина світу – це нескінченно складний, насправді хаотичний узор явищ, де немає ні одного привілейованого образу, однієї «єдино вірної» ідеї. Як писав Чжуан Цзи: «Вся безліч речей – немов розкинуті тенета, і ніде не знайти початку». Для традиційної китайської філософії була нехарактерною віра в безсмертя конкретно душі. Реальною визнавалась тільки єдина психофізична цілісність живої істоти. Сам дух розумівся досить натуралістично: як витончена матеріально-енергетична субстанція (ци). Після смерті тіла це «ци» розсіювалось в природі. До того ж даозизм успадкував від шаманізму вчення про численність душ – тварин (по) і мислячих (хунь). Тіло виступало єдиною ниткою, яка зв`язувала їх воєдино. Смерть тіла призводила до роз`єднання і гибелі душ. Тому вже в давній давнині велике значення надавалося засобам продовження фізичного життя, довголіття (шоу) стало однією з найважливіших цінностей китайської культури. Проте даосизм не задовольнився ідеалом простого фізичного, хай навіть і нескінченного продовження життя. Істинний даоський безсмертний (сянь) в процесі руху по шляху безсмертя радикально трансформував, перетворював своє тіло, яке згідно з даоським вченням набувало надприродної сили і здібності: вміння літати в повітрі, ставати невидимим, одночасно знаходитися в декількох місцях і навіть стискати час. Але основна трансформація в процесі занять даоською медитацією – духовна: безсмертний в повній мірі відчував і переживав даоську картину світу, реалізуючи ідеал єдності із всім сущим та з Дао як таємничою першоосновою світу. Шлях до безсмертя за даоським ученням передбачав заняття складними методами особливого психофізичного тренування, яке нагадувало індійську йогу. Вона передбачала два аспекта: вдосконалення духу та вдосконалення тіла. Перший полягав у заняттях медитацією, спогляданням Дао і єдності світу, єднанням з Дао. Використовувались також і різноманітні складні візуалізації божеств, які символізували собою особливі стани свідомості та типи життєвої енергії. Даосизм іноді називають національною релігією Китая, але це визначення не зовсім вірно. По-перше, даосизм розповсюдився і серед деяких інших народів, які живуть по сусідству із китайцями. По-друге, даоси не тільки не проповідували свою релігію в суспільстві, а й, навпаки, старанно приховували свої таємниці від непосвячених і навіть не дозволяли бути присутнім на найважливіших молебнах. До того ж даосизм завжди був розділений на безліч самостійних сект, де «мистецтво Дао» передавалось від вчителя до учня в таємниці від сторонніх. Тим не менш даосизм без перебільшення можна назвати істинним фокусом китайської культури, адже він забезпечував наступність між елітарною мудрістю Дао та віруваннями прстого люди, принципами внутрішнього вдосконалення і всім життєвим укладом китайців. Для даосів їх релігія була лише чимось схожим на «корисну ілюзію», адже зразки богів, як і весь видимий світ, уявляли собою, за їх поняттями, тільки «відблиски» сокровенного Дао. Говорячи про китайську культуру, ми звикли розглядати її як дещо єдине і цільне. Проте, це зовсім невірно стосовно китайської давнини. Подібно до того, як сам Китай (тоді царство Чжоу) був поділений, починаючи з середини 1го тисячоліття до н.е. на безліч окремих царств, які ворогували між собою, також і культура його являла собою картину значного різноманіття; існувало декулька типів культур, які тільки пізніше були сплавлені у великому загальнокитайському синтезі. Найбільше відрізнялись одна від одної культури півночі та півдня Китая. Якщо для півночі, яка дала початок конфуціанству, характерна увага до етичної проблематики та ритуалу, розумове прагення до раціонального переосмислення архаїчних основ цивілізації, то на півдні переважала стихія міфопоетичного мислення, процвітала екстатичність шаманських культів. І даосизм, який дозрів, мабуть, на лоні південної традиції, тим не менш поєднав у собі екзальтовану архаїку півдня та раціональність півночі. Перша дала йому зміст, інша наділила формою, надав створений нею філософський спосіб освоювання дійсності для вираження неясних і неусвідомлюваних творчих потенцій. Без південної традиції даосизм не став би даосизмом, без північної – не зміг би сказати про себе мовою великої культури і книжної освіченості. Висновок. Отже, споконвіку в Китаї поряд існували дві релігії (обидві з яких назвати релігіями в суворому сенсі цього слова неможливо) – конфуціанство та даосизм, які мали великий та воістину неоціненний вплив на розвиток китайської культури, на формування китайської нації взагалі, світогляду китайців тощо. Дуалізм конфуціанство-даосизм спостерігався протягом усієї історії Піднебесної, елементи конфуціанства та даосизму перепліталися або навпаки відторгали одне одного, створивши в результаті неперевершений за своєю оргигінальностю та самобутністю феномен китайської культури та філософії. Список використаної літератури. 1. Антологія даоської философії. Переклад/склад. В.В. Малявін, Б.Б. Виноградський. - М.,1994. 2. Васільєв Л.С. Исторія релігій Сходу. – М.: Вища школа, 1988. 3. Містерія Дао. Маслов А. А.— М.: Сфера, 1996 4. Мудреці Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи / Пер. с кит. Л.Д. Позднеєвої. – СПб.: Видавництво «Петербург – XXI век» спільно з ТОО «Лань», 1994. 5. Полікарпов В.С. Історія релігій. – М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. 6. Полікарпов В.С. Лекції з культурології. — М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. 7. Рубін В.А. Благородний муж та влада в класичному конфуціанстві // Восток 1994 № 5. - С. 139. 8. Торчінов Е.А. Даосизм: Досвід історико-релігійного опису. – СПб.: Видавництво «Лань», 1998. 9. Чжуан-цзи. Ле-цзи / Пер. с кит., вступ. ст. і примітки. В.В. Малявіна. – М.: Мысль, 1995. Автор: Топилина Анна, Киево-Могилянская Академия

  • 14912. Дуальные числа
    Математика и статистика

    Этот факт объясняется тем, что для составления полного оператора дифференцирования следует использовать различные виды дифференцирования - как по переменной, так и по сопряженной переменной. В случае же дуальных чисел сопряженные числа различаются с числами только с точки зрения алгебраических операций. Операция же дифференцирования в области функций дуальных чисел такого сопряжения не различает, поскольку, повторимся еще раз, функция дуального переменного полностью определяется функцией от главной части переменной.

  • 14913. Дуб
    Биология

    Дуб (Quercus), род деревьев и кустарников семейства буковых (Fagaceae), характеризующийся мелкими мужскими цветками, собранными в сережки, и плодами желудями, нижняя часть которых погружена в чашевидное чешуйчатое образование плюску. Насчитывают примерно 300 видов, широко распространенных в умеренной зоне Северного полушария и доходящих на юге до тропических высокогорий. Среди них есть как листопадные, так и вечнозеленые формы. Дубы используются главным образом для получения отличной древесины и пробки (дуб пробковый). Многие виды богаты дубильными веществами, применяемыми в кожевенной промышленности. Дубовые галлы, или чернильные орешки, т.е. патологические образования на листьях, вызываемые некоторыми насекомыми, также содержат дубильную кислоту; у дуба пушистого (Q. pubescens) из Восточного Средиземноморья и соседних областей Азии они служат для дубления кож, крашения тканей и производства чернил. Желуди некоторых видов съедобны; они широко использовались в пищу американскими индейцами и как корм для скота в Старом и Новом Свете. Дубы часто высаживают для озеленения городов; так, дуб болотный (Q. palustris) одна из наиболее популярных пород на востоке США и в Европе, а вечнозеленый дуб виргинский (Q. virginiana) на юге США.

  • 14914. Дуб обыкновенный (дуб черешчатый)
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Применение в медицине. Препараты из коры дуба обладают вяжущими, противовоспалительными и противогнилостными свойствами. Кора дуба применяется как вяжущее и противовоспалительное средство для полоскания полости рта и горла, при стоматите, гингивите, фарингите и др. Рекомендуется также при повышенной потливости стоп, кровотечениях в желудочно-кишечном тракте, при обильных менструациях, отравлениях грибами, солями меди и свинца, при заболеваниях печени и селезенки. Отвар коры эффективен при хронических энтероколитах, воспалениях мочевыводящих путей и мочевого пузыря. Имеются данные об успешном наружном применении отвара коры дуба у больных, страдающих хроническими гнойными язвами, незаживающими ранами, некоторыми гнойничковыми заболеваниями кожи. Он используется также для приготовления лечебных ванн и смачивания тампонов в дерматологической практике и при кольшпах.

  • 14915. Дублирующий портфель и его отклонение
    Менеджмент

    Детерминантами TE являются:

    1. количество акций, включенных в портфель и включенных в индекс. Отклонение от тенденции уменьшается с включением все большего количества акций, входящих в индекс, а также увеличивается при включении в портфель акций, не входящих в индекс.
    2. размер или стиль или вес. TE растет по мере того как портфель отклоняется от индекса в терминах среднего рыночного размера или инвестиционной стоимости. Различные портфели могут иметь схожие TE. Также TEr увеличивается по мере того, как доля активов в портфеле отклоняется от доли активов в индексе.
    3. бета. TE начинает расти тогда, когда бета портфеля начинает отклоняться от 1. Включение наличности уменьшает общую волатильность портфеля, но в то же время увеличивает TE.
    4. волатильность индекса-эталона
  • 14916. Дубний
    Химия

    Правда, кое в чем теория помогла. Она допускала, что превращение ядра элемента №105 в 103-й может идти несколько необычным путем. Испустив альфа-частицу, ядро со 105 протонами не сразу превращается в ядро 103-го элемента в основном его состоянии; может существовать некое промежуточное, возбужденное состояние образующихся дочерних ядер. Поэтому энергия испускаемых новыми ядрами альфа-частиц может оказаться меньше предсказанной теоретиками величины 9,4...9,7МэВ и составить всего 8,9...9,2МэВ. В силу этого обстоятельства время жизни ядер 105-го может оказаться в десятки раз больше, чем ожидалось... Из всего этого следовало, что так же внимательно, как область 9,4...9,7МэВ, нужно исследовать и другую, более низкую по энергиям часть спектра.

  • 14917. Дубровин Александр Иванович
    Литература

    С 1905 Дубровин председатель Главного совета Союза русского народа (СРН), издатель и редактор партийной газеты «Русское знамя». 12 декабря 1906, после взрыва террористами дачи П.А. Столыпина на Аптекарском острове, оказавшись случайно поблизости, принял деятельное участие в оказании помощи пострадавшим. К аграрной реформе П.А. Столыпина отнесся крайне отрицательно, что привело к обострению политических отношений между ними. В 1909 скрывался от судебного преследования в связи с обвинением в убийстве М.Я. Герценштейна. Смог избежать преследования. Согласно точке зрения исследователя правомонархического движения Ю.И. Кирьянова, к организации убийств М.Я. Герценштейна и Г.Б. Иолосса был причастен Департамент полиции. Это «вполне укладывается в схему, согласно которой П.А. Столыпин, “умиротворяя” страну, ликвидируя партии “уличного действия” и устраняя опасных подстрекателей “беспорядков”, попытался создать впечатление, что вина за будоражившие общественное мнение “беспорядки” лежала не на властях, а на некоторых “союзниках”, и в этой связи козлами отпущения сделать А.И. Дубровина и его приверженцев» (Кирьянов Ю.И. Правые партии в России. 1911 1917 гг. М., РОССПЭН, 2001. С. 353 354).

  • 14918. Дубровницкая республика в Новое время
    История

    Система управления Дубровницкой республики (сущ. в 1358-1808 гг.) была построена на олигархическом принципе: вся власть принадлежала узкой группе нобилитета, остальная часть граждан - пополаны - в политической деятельности практически не участвовала. В 16-18 в. верхушка пополанов (торговцы-судовладельцы) обособились в отдельный слой граждан, члены которого получили возможность занимать мелкие муниципальные должности, а после землетрясения 1667г г. несколько семей горожан были допущены в Большой совет. Сословные границы между нобилитетом, гражданами и пополанами были очень жесткими, межсословные браки были строго запрещены. Об ограниченности круга лиц, имеющих доступ к власти, говорят данные о составе Большого и Малого совета республики: в 1802 г., например, 6 из 8 членов Малого и 15 из 20 членов Большого совета представляли 11 наиболее знатных дубровницких семей, а половина из князей Дубровника последних 8 лет существования республики была выходцами из 5 семей нобилей.труктура органов управления Дубровницкой республикой во многом была схожа с венецианской моделью. Высшим законодательным органом являлся Большой совет (лат. Consilium major, хорв. Велико вече), в который входили все представители нобилитета Дубровника, достигшие 18 лет. Этот орган принимал законы, избирал князя, выбирал и утверждал судей, таможенников, консулов и других муниципльных чиновников, решал государственно-правовые и конституционные вопросы. Большой совет формировал Сенат (лат. Consilium rogatorum) из 45 членов, старше 40 лет, избиравшихся на один год. Именно он обладал наибольшей властью в республике. В отличие от итальянских коммун, организация Сената препятствовала установлению доминирования одной семьи (как Медичи во Флоренции или Скалигеры в Вероне), тем не менее практически всю историю существования этого органа наибольшим влиянием в нем пользовались члены семьи Сорго.

  • 14919. Дуглас Норт
    История

    Теоретическому объяснению расхождений эволюции институциональных структур посвящены позднейшие работы Норта. Причину таких расхождений он видит не в сдвигах экономических показателей, он рассматривает их в рамках более широкого социокультурного контекста и объясняет как наличием старых установок и традиций (т.е. неформальных институтов), направляющих эти сдвиги так и определенными политическими интересами , которые преследуются в ходе тех или иных изменений правил экономической "игры". Направление институциональных сдвигов, полагает Норт, зависит от многих факторов, в числе важнейших из которых ограниченность рациональности экономических систем и исторически сложившиеся соотношения сил сторон, выражающих те или иные интересы в ходе своеобразного политического "торга". Так, если в государственной политике превалируют соображения выгоды власть предержащих, то это приводит к гипертрофии государственно-бюрократического аппарата и парализации экономического интереса, как это было в Испании XVI-XVIII веков. Напротив, экономические институты таких стран, как Англия и Нидерланды, США, эволюционировали в сторону все большего стимулирования частного интереса путем введения принципа личной свободы (ранее формирование гражданских обществ ), мобилизации больших капиталов (первые акционерные общества), удешевления и облегчения доступа к коммерческой информации (печать, организованные рынки), лучшего распределения рисков (страхование, фондовые биржи). Такая сложившаяся и устойчивая институциональная структура привела к тому, что эффективность тех же производственных ресурсов и затрат оказалась в этих странах куда выше, чем в той же Испании нового времени или нынешних странах Латинской Америки и третьего мира. Исследование роли экономических институтов в экономической системе оказалось на стыке нескольких дисциплин: правовые нормы и политические расклады в ходе исторического развития анализируются с точки зрения их экономической эффективности, с использованием аппарата исследований процессов торга и теории игр. Этот подход оказался необычайно плодотворным как для исторических исследований - в качестве разнообразия путей исторического развития экономических систем с точки зрения сравнительной эффективности их институтов, так и для экономической теории, поскольку он предоставил прекрасный и обширный эмпирический материал для приложения аналитически приемов новой институциональной школы.

  • 14920. Дуговая электросталеплавильная печь
    Разное

    1 устройство для измерения расхода активной энергии; 2 устройство для измерения среднеквадратичных токов; 3 устройства для измерения расхода, температуры и состава отходящих газов; 4 устройство для измерения положения кислородной фурмы; 5 устройство для определения состава стали и шлака; 6 устройство дли измерения расхода газа и кислорода на горелки; 7 устройство для измерения температуры футеровки; 8 устройство для измерения температуры металла в ванне печи; 9 устройства для измерения расхода, давления и температуры воды; 10 - устройство для измерения положения электродов; 11 устройство для измерения расхода реактивной энергии; 12 устройство для измерения коэффициента мощности; 13 устройства для измерения активной и реактивной мощности; 14 устройства для измерения расхода, давления и количества кислорода; 15 устройство для взвешивания ферросплавов; 16 устройство для измерения перепада температур воды на входе и выходе охлаждаемых элементов; 17 устройство для измерения давления и расхода газа; 18 устройство для взвешивания металлизованных окатышей; 19 весы для взвешивания скрапа; 20 устройство для взвешивания шлакообразующих и заправочных материалов; 21 устройство для взвешивания жидкого металла в ковше; 22 система автоматического управления (САУ) электрическим режимом; 23 регулятор мощности; 24 САУ весовым дозированием металлизованных окатышей; 25 САУ весовым дозированном ферросплавов и шлакообразующих; 26 САУ продувкой ванны кислородом; 27 система регулирования давления газов под сводом печи; 28 САУ весовым дотированием компонентов металлошихты; 29 САУ химическим составом металла и шлака; 30 система измерения времени плавки и технологических интервалов; 31 система сбора и обработки информации; 32 УВМ.