Geum.ru

Курсовой проект

  • 18621. Правове регулювання інституту відводу в ході кримінального судочинства
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Кримінально-процесуальний кодекс України: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;
    2. Загальна декларація прав людини: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;
    3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 р. № 2 Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.yurincom.com;
    4. Гончаренко В.Г. Деякі питання усунення учасника процесу // Часопис Академії адвокатури України. 2010. -№ 8 С. 1-8;
    5. Ненашева Я.В. Відвід та заміна перекладача у кримінальному процесі: [Електронний ресурс] / Я.В. Ненашева. Режим доступу: http://www.rusnauka.com;
    6. Центр знань з прав людини: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua;
    7. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / [В.І. Бояров, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Вернидубов, В.Г. Гончаренко та ін.] за заг. ред. В.Т. Маляренко / К.: Форум, 2006. 890 с.;
    8. Тертишник Б.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесу¬ального кодексу України / Б.М. Тертишник. К.: А. С. К., 2007. 1056 с.;
    9. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України / Є.Г. Коваленко. К.: Юрінком Інтер, 2004. 576 с.;
    10. Кримінальний процес України (у питаннях та відповідях): Навчально-методичний посібник /[О.М. Гумін, Р.І. Сибірна, Л.О. Сергієнко, О.Є. Устюгова]; за ред.. О.М. Гумін / - Л.:ЛІВС при НАВСУ, 2004. 515 с.;
    11. Кримінальний процес: Підручник / [С.О. Гриненко, О.М. Дроздов, Т.М. Мирошниченко та ін.]; за ред.. Ю.М. Грошевий. Х.: Право, 2010. 588 с.;
    12. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 712 с.;
    13. Кони А.Ф. Приемы и задачи прокуратуры: Собрание починений / А.Ф. Кони. М: Юридическая литература,1967. - т. 4 С. 128;
    14. Кучинська О.П. Кримінальний процес України. Навчальний посібник / О.П. Кучинська, О.А. Кучинська. К.: Прецедент, 2008 . -274 с.;
    15. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій / Л.М. Лобойко. К.: Істина, 2005.- 410 с.;
    16. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України. / М.М. Михиенко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. - К.: Либідь, 2009. 531 с.
    17. Назаров В.В. Кримінальний процес України: Навчальний посібник / В.В. Назаров, Г.М. Омельяненко. - К.: Атіка, 2007. - 584 с.;
    18. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи / В.О. Попелюшко. К.: Кондор, 2006. 234 с.;
    19. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України / В.М. Тертишник. К.: А.С.К., 2008. 1120 с.
    20. Шуст С.С. Кримінально-процесуальне право України / С.С. Шуст. К.: Істина,2008. - 384 с.
  • 18622. Правове регулювання інституту правової відповідальності
    Юриспруденция, право, государство

    Для всіх видів юридичної відповідальності спільними є такі ознаки:

    • підставою відповідальності є правопорушення тобто, юридична відповідальність настає лише за дії, які передбачені нормами права. У процесі застосування відповідальності повинно бути доведено, що особа, яка притягується до відповідальності, вчинила правопорушення, ознаки якого вміщені у законі. Крім того, правопорушення це фактичне діяння, отже цей вид відповідальності не може бути застосований за наміри, вислови, погрози чи вчинення моральних проступків;
    • наявність визначеного субєкта фізичної чи юридичної особи, що може бути притягнутою до відповідальності (мати необхідний рівень дієздатності для фізичної особи);
    • застосовується лише за наявності вини особи, тобто визначеного психологічного ставлення до скоєного, хоча існують винятки, коли відповідальність може застосовуватись без вини особи (здебільшого в цивільному праві відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником [9; ст. 1172]; відшкодування батьками (усиновлювачами) шкоди, завданої малолітньою особою [9; ст. 1178]; також у випадках поручительства, гарантії та деяких інших випадках);
    • юридична відповідальність спирається на державний примус;
    • метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника;
    • відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника. Юридична відповідальність є підставою виникнення у субєкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обовязку зазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішення правозастосовчого органу держави;
    • наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності, що має відповідне нормативне закріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна з яких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам.
  • 18623. Правове регулювання охорони та використання надр
    Юриспруденция, право, государство

    Спеціальна література

    1. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). М., 1998. С. 522.
    2. Гавриш С.Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды (проблеми теории и развития уголовного законодательства Украини). Автореф. докт. дис / Харьков, 1994. - С. 14.
    3. Гладков H.A., Михеев А.В, Галушин В.М. Охрана природы: Учеб. пособие для студентов биолог. специал. пед. ин-тов. - К.: Вища школа, 1980. С. 80..
    4. Головченко В., Потьомкін А. Хто має право на користування надрами в Україні? // Підприємництво, господарство і право. -2008. - № 9. 120 с.
    5. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. - М., 1987. - С. 23,64.
    6. Государствєнно-правовое управление качеством окружающей среди. / Аракелян М.Р., Белый И.Л.,Долгополова Л.Д., Долматова Н.И., Миндзаев М.А. Киев-Одесса, 1983. С. 120-121.
    7. Додин Е.В. Административная деликтология: Курс лекций. Одесса, 1997. С.66.
    8. Екологічне право України За редакцією професорів А.П. Гетьмана і М. В. Шульги. -Харків, «Право», 2005. 219 -220..
    9. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. С. 460 - 495.
    10. Ерофеев Б.В. Советское земельное право. -М., 1965. С. 120.
    11. Жмотов А.И. Государственное управление охраной природи в СССР. Саратов, 1983. С. 103..
    12. Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посіб. / Н.Р.Кобецька. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. С. 163.
    13. Костицький В. Правові питання плати за забруднення навколишнього середовища // Право України. - 1997. - № 12. - С. 42.
    14. Малишко М.І.Екологічне право України: Навчальний посібник. К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. С. 200 -201.
    15. Мухитдинов Н.Б. Правовые проблеми пользования надрами. Алма-Ата, 1972. - С. 33, 34.
    16. Паламарчук В., Мішеній Є. Про економіко-правову відповідальність в управлінні природокористуванням та охороною навколишнього середовища (теоретико-методологічні аспекти) // Право України. 1998. № 6. С. 31.
    17. Петров В.В. Экологическое право России. M., 1995. С. 265266.
    18. Рябець К.А.. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2009. С. 254-269.
    19. Сурілова О., Актуальні питання екологічної відповідальності за порушення законодавства про використання і охорону надр// Право України. 2001. - №5.-С. 81-84.
    20. Сыродоев Я.А. К вопросу о понятий недр и правовой классификации полезных ископаемых // Правоведение. - 1966. - № 2. - С. 22.
    21. Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. К.: ТП Пресе, 2003. С. 225.
    22. Шем'яков О.П. Правове регулювання використання та охорони надр: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.06. - X., 2003. С. 5.
    23. Экологическое право Украйни: Курс лекций / Под ред. И.И. Каракаша. Одеса, 2001. - С. 75.
  • 18624. Правове регулювання проведення земельних торгів
    Юриспруденция, право, государство

    Однією з підстав припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб є звернення стягнення на земельну ділянку за рішенням суду. В разі прийняття судом рішення про звернення стягнення на земельну ділянку, остання підлягає відчуженню шляхом проведення земельних торгів. Основною формою земельних торгів у таких випадках є аукціон. Підготовка і організація проведення земельного аукціону з продажу земельних ділянок у порядку виконання судових рішень має здійснюватися відповідно до вимог чинного ЗК України, а також Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Згідно зі ст. 62 зазначеного Закону звернення стягнення на земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому насамперед провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру. Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові. У разі звернення стягнення на земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Після одержання документального підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки їх вартості на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб. Реалізація належних боржникові земельної ділянки та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

  • 18625. Правове регулювання профілактики злочинності та його сутність
    Юриспруденция, право, государство

    Спеціалізованими суб'єктами є державні правоохоронні органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі). Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, що виконують профілактичні функції комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб'єктів належать загони самооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадського порядку.

  • 18626. Правовий захист використання земель
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України, К.,1996
    2. Земельний кодекс України від 25. 10. 2001.
    3. Закон України ”Про природно-заповідний фонд України // Відом. Верхов. Ради України. 1992. №34. С.502.
    4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р. / Голос України. 2000. 14 листопада.
    5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.
    6. Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 p., Відомості Верховної Ради України. 2002. № 25. Ст. 172.
    7. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.
    8. Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепції збереження екологічного різноманіття України» від 12 травня 1997 р. № 4391
    9. Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишнього середовища». 1998. -Т. 4. С. 163.
    10. Земельне право України: Підручник / За ред. М.В. Шульги. К.: Юрінком Інтер, 2004. 368 с.
    11. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша К.: Істина, 2003. 448с.
    12. Єрофеев Б.В. Земельное право: Учебник для вузов / Под ред. академика Г. В. Чубукова. М.: Новый Юрист 1998. С. 347.
    13. Управління земельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф. В.Г. Вюна. Миколаїв: МФ НаУКМА, 2002. 316 с.
  • 18627. Правовий режим земель оздоровчого призначення
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України: [прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996] // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.
    2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Офіційний вісник України, 30.11.2001, № 46, ст. 2038, стор.1.
    3. Закон України від 6 жовтня 1998 р. „Про оренду землі” // Урядовий кур'єр. 1998. № 203204. 22 жовт.
    4. Закон України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.
    5. Закон України від 07 лютого 2002 р. № 3059 III „Про Генеральну схему планування території України” // Офіційний вісник України. 2002. - № 10. Ст. 466.
    6. Закон України від 11.01.2005 № 2305-IV «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення» // Офіційний вісник України, 11.02.2005, № 4, ст. 183, стор.16.
    7. Закон УРСР від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України, 08.10.1991, № 41, ст. 546.
    8. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» // Офіційний вісник України, 10.09.2004, № 34, ст. 2261, стор.52, код 29872/2004.
    9. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1996 № 1576 «Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних» // Урядовий кур'єр, 23.01.1997
    10. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 231-р „Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі» // Офіційний вісник України, 08.05.2003, № 17, ст. 785, стор.122.
    11. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.2004 № 694-р „Про передачу об'єктів оздоровчого призначення».
    12. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельных курсов. Учебное пособие. Под ред. доктора юридических наук, профессора Погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша Ш.И. Х.:ООО “Одиссей”, 2003. 560 с.
    13. Земля: Договори, суд, законодавство: Науково-практичний посібник (видання третє, перероблене та доповнене) / За заг. ред. С.Я.Фурси К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. 832 с.
    14. Земельне законодавство України: 36 нормативних актів, судової та арбітражної (господарської) практики: У 2 кн. / За ред. А.С. Даниленка, Ю.Д. Білика та ін. К.: Урожай, 2002. Кн. 1. 704 с.
    15. Земельне право. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Демчика і П.Ф. Кулинина. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. 424 с.
    16. Земельне право України. Підручник / М.В.Шульга (кер. авт. кол.), Г.В.Анісімова, Н.О.Багай, А.П.Гетьман та ін.; За ред. М.В.Шульги. К.: Юрінком Інтер, 2004. 368 с.
    17. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.С.Семчика. К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. 680 с.
    18. Земельні відносини: правове регулювання та судова практика. Матеріали науково-практичної конференції 10 11 червня 2009 року, м. Чернігів. Мена: „Домінант”, 2009. 520 с.
    19. Земельні відносини в Україні: Наук. - практ. Видання / Д.В. Ковальський, Л.О. Панькова. К.: Юрінком Інтер, 2009. 720 с.
    20. Земельні ділянки. Законодавство. Розяснення. Судова практика. 2008. - № 12. 416 с.
    21. Мірошниченко А.М., Марусенко Р.І. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009. 507 с.
    22. Нормативно-правові акти землекористування. Довідник / Уклад.: Бодюк А.В., Ковальчук М.К., Петриненко О.О. К.: Академвидав, 2007. 320 с.
    23. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія Юрінком Інтер, 2006, - 544 с.
    24. Правові основи майнових і земельних відносин. Навч. посіб. / Колектив авторів; За заг. Ред. В.М. Єрмоленка. К.: Магістр ХХI сторіччя, 2006. 384 с.
    25. Шеремет А.П. Земельне право України. Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 632 с.
    26. Янчук В.З. Основи земельного права України. Навч. посіб /Ярчук В.З.Курило В.І.Моторіна, Т.С. - К.: Магістр ХХI сторіччя, 2006. -160с.
    27. Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації (за матеріалами методичного семінару) // Право України. 2006. № 8 С. 133-134.
    28. Гайдуцький П. Земля має власника. Реального. // Урядовий кур'єр. 2005. № 90. 20 трав.
    29. Кулинич П. Приватизація землі: закон, практика, проблеми. // Інформаційне видання „Проекту підтримки приватизації землі в Україні”, 2003. № 2.
    30. Титова Н. До концепції основного земельного закону України. // Право України. 2006. № 4. С. 68.
    31. Федоров М. Земельна реформа в Україні: стан, проблеми, перспективи. // Економічний часопис. - 2006.- № 6.- С.22.
  • 18628. Правовий стан вільних та рабів у античній державі
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Законы ХІІ таблиц: [Электронный ресурс] / OKpravo / Правовые памятники / Законы ХІІ таблиц. Режим доступа к документу.: http://www.okpravo.info/pam/7.htm
    2. Дигесты Юстиниана: [Электронный ресурс] / OKpravo / Правовые памятники / Corpus juris civilis. Режим доступа к документу.: http://www.okpravo.info/pam/8.htm
    3. Борисович М.М. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. - М.: Юриспруденция, 2007.-352 с.
    4. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. - Х.: Одиссей, 2007. - Ч. 1.-2007.-872 с.
    5. История государства и права зарубежных стран: Учебник: В 2 т./ Отв. ред. Н.А. Крашенниникова, О.А. Жидков.-3-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2005.- Т.1: Древний мир и Средние века.-2005.-720 c.
    6. История государства и права зарубежных стран: Ученик/ Под ред. Н.В. Михайловой.-М.: ЮНИТИ,2008.-559 с.
    7. Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов.- М.: НОРМА, 2002. - 464 с.
    8. Макарчик В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посiбник.-К.: Атiка,2007.-624 с.
    9. Немировский А.А. История раннего Рима и Италии СПб: Слово, 1999. -451 с.
    10. Подопригора A.A. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов, 2-е изд., перераб. К.: Вентури, 1995. 288 с.
    11. Прудников М. Н. История государства и права зарубежных стран. М.: ЮНИТИ, 2008. 543 с.
    12. Рубаник В. Є.Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник.-Х.: Консум,2003.-528 с.
    13. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн. Х.: Право, 1999. 416 с.
    14. Установ В.Е.История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.-М.: Элит,2007.-264 с.
    15. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.-К.: Каравелла, 2003. - 480 с.
    16. Штаерман Е. История крестьянства в древнем Риме М: Наука, 1996. -351 с.
    17. Яковлев В.Н. Древнеримское и современное гражданское право России. Рецепция права: Учеб.пособие, 2-е изд., перераб и доп. Ижевск: УдГУ, 2004. -502 с.
  • 18629. Правовий статус громадян в Україні
    Юриспруденция, право, государство

    Правовий статус особиПравовий статус громадянІснує до виникнення державиВиникає з появою держави та безпосередньо залежить від неїЗакріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній форміМає письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документаЗаснованийна загальнолюдських цінностях та принципахЗаснований на нормах національного та міжнародного праваПоширюється на все населенняПоширюється на громадян певної державиМає внутрішній характерМоже мати як національний, так і міжнародний характерРеалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільноМає обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єктаОсновними елементами змісту є права та обов'язкиОкрім прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтересиПрава та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характерПрава та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначенийПрава та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктомПрава та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного праваНемає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язківМає законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язківІснує як загальний статусМоже бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальнимНе залежить від громадянстваБезпосередньо пов'язаний з громадянствомПорушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливуПорушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальностіВідповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань)Відповідальність має примусовий характер і покладається від імені держави

  • 18630. Правовий статус депутата України
    Юриспруденция, право, государство

    На пленарному засіданні парламенту народний депутат не повинен вживати образливих висловлювань, непристойних слів, закликати до незаконних дій. У разі порушення промовцем такої вимоги головуючий на пленарному засіданні має попередити його про неприпустимість таких висловлювань і закликів або припинити його виступ, а в разі повторного порушення позбавити права виступу на цьому пленарному засіданні. Народний депутат або представник депутатської фракції, на адресу яких були виголошені образливі слова, може звернутися до головуючого на пленарному засіданні з вимогою про надання слова для репліки. Головуючий на пленарному засіданні надає слово для репліки народному депутату або представнику депутатської фракції відразу після звернення або після завершення обговорення питання. Якщо народний депутат, депутатська фракція, на адресу яких були виголошені образливі слова, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, то вони письмово звертаються до Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України, який розглядає це питання на своєму засіданні. У таких випадках за висновком цього Комітету Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до пяти пленарних засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету "Голос України".

  • 18631. Правовий статус комітетів Верховної Ради України
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР в редакцiї вiд 20.04.2010.
    2. Закон України Про Регламент Верховної Ради України вiд 10.02.2010 № 1861-VI в редакцiї вiд 06.04.2010.
    3. Закон України Про комітети Верховної Ради України вiд 04.04.1995 № 116/95-ВР в редакцiї вiд 18.11.2009.
    4. Постанова ВРУ Про внесення змін до деяких постанов Верховної Ради України щодо кількісного та персонального складу комітетів Верховної Ради України шостого скликання вiд 13.04.2010 № 2117-VI.
    5. Горовенко М. «Парламентські комітети та комісії в Україні та зарубіжних країнах» // Право України. - 2008. - №. 7. - С. 30 34.
    6. Егоров С.А., Никифорова М А. Конгресс США / Очерки парламентского права, М., 1993, с. 60.
    7. Порубенський О.М. «Місце і роль комітетів ВРУ в системі державних органів» // Вісник Академії Адвокатури . - 2006. - №. 7. - С. 25 30.
    8. Порубенський О.М. «Окремі питання організації комітетів у сфері парламентаризму: закордонний досвід та Україна» // Часопис Київського університету права. 2007. - №.-7.
    9. Перерва Ю.М. « Попереднє опрацювання законопроектів у комітетах ВРУ» // Держава і право. - 2006 №.-31 С. 103 110.
    10. Погорєлова З. «Процедура проведення слухання в комітетах ВРУ і міжнародний досвід» // Бюлетень міністерства юстиції України. 2003. - № 3. с. 51-61.
    11. Слухання в комітетах ВРУ // Посібник за ред. Дирда К. 2007.
    12. Швець Т.В. «Основи Аспірантської діяльності комітетів ВРУ та аналогічних органів у парламентах окремих зарубіжних країн: порівняльний аналіз» // Науковий вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - №. 2. - С. 85 91.
    13. http://www.parlament.org.ua/index.php?action=committee // Лабораторія законодавчих ініціатив.
    14. Троценко Я. Парламентські комітети в Україні: основні правові засади, порядок діяльності та деякі проблеми функціонування // веб-портал "Депутат". 2009.
    15. Розенбаум А. Організація комітетів і парламент України: деякі роздуми та міркування з приводу виконуваної роботи // http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/analit/ukr018.txt. 2009.
    16. http://ru.wikipedia.org/wiki/Конгресс_США
    17. Проблеми удосконалення правового статусу парламентських комітетів // http://www.parlament.org.ua
  • 18632. Правовий статус комунальних підприємств
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України -К., 1996 р.
    2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. 2003. - N 18. - Ст. 144.
    3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. 2003. - N 16. - Ст. 126.
    4. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради. 1991. - N 20. - Ст. 249.
    5. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради. 1997. - N 24. - Ст. 170.
    6. Вінник О.М. Субєкти господарської діяльності: правове становище. К: Товариство «Знання», КОО, 2005 р. 309 с.
    7. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; за ред. В.С. Щербини. К.: Юрінком Інтер, 2004 р. 326 с.
    8. Грачова Р. Актив, пасив і оборотний капітал // Галицькі контракти. - 1998. - № 21. Ст. 24-27.
    9. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери.- К., 2004. 416 с.
    10. Науково-практичний коментар господарського кодексу України.К., “Юрінком Інтер”. 2005. - 617 с.
    11. Основи господарського права України. Під ред. А.Я. Пилипенко, В.С Щербини. Навчальний посібник.-Київ., 2004. 250 с.
    12. Правові основи підприємницької діяльності. Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. К. “Правові джерела”. 1997 р.
    13. Правові основи підприємницької діяльності. Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. К. “Правові джерела”. 2005. 361 с.
    14. Пушкін А., Селіванов В. Відносини підприємництва і правовий статус суб'єктів // Право України. - 2003. - № 5-6. - Ст. 31-34.
    15. Цивільне право України // Під ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи Х., “Право”, 2003. - 518 с.
    16. Цивільне право України. Частина загальна: Посібн. За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. К.: НАВСУ, 2005. 390 с.
    17. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. Посібник. -К.: Атіка, 2005. 364 с.
  • 18633. Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання
    Юриспруденция, право, государство

    А тому, для виконання покладених обовязків, працівник міліції наділений комплексом відповідних прав. (ст. 11 Закону України «Про міліцію»), без яких їх правоохоронна діяльність практично неможлива, це:

    • вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу;
    • перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;
    • Затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчинені злочину, осіб, які вчинили правопорушення, тощо;
    • складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;
    • проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;
    • одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції;
    • проводити з участю адміністрації підприємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню;
  • 18634. Правовий статус суддів
    Юриспруденция, право, государство

    В юридичній літературі правовий статус посадової особи державної влади прийнято характеризувати через правовий статут посади, яку вона обіймає. Але в реальному житті виконання службових функцій здійснюється не посадою як такою, а людиною, яка її обіймає і яка керується у своїх діях не тільки службовими правилами і розпорядженнями, а й власними спонуканнями, цілями і мотивами, що корегують її поведінку, і яка взаємодіє з іншими субєктами соціуму не тільки згідно з формальним (офіційним) порядком, а й відповідно до загальних закономірностей міжособистісного спілкування. Крім цього, очевидно, що кожна особистість має неповторний, властивий тільки їй набір соціально-психологічних якостей, які і впливають на ефективність праці судді в цілому. Це є одним із найважливіших елементів ефективної професійної діяльності. Особлива правова природа професійної суддівської діяльності передбачає своєрідну єдність, взаємопроникнення виконуваної соціальної функції та особи судді (виконавця), а відтак потребує нового підходу до визначення статусу носія судової влади. А саме: при характеристиці правового статусу судді повинно йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини, яка обіймає посаду носія судової влади. Дане положення набуває особливого значення в умовах формування громадянського суспільства, налагодження соціальних відносин між його членами, між ними і правовою державою. Хоча, безперечно, статус не може існувати без посади, більше того, остання визначає позицію носія статусу в судовій системі та соціальній системі в цілому. Але й без особистості, безпосереднього виконавця соціальної ролі носія судової влади неможливо віднайти статус.

  • 18635. Правові аспекти ринку земель в Україні
    Юриспруденция, право, государство

    Відповідно до указу Президента від 25.07.2006 Кабінету Міністрів України було доручено забезпечити з урахуванням міжнародного досвіду та за участю представників комітетів і депутатських фракцій Верховної Ради України підготовку та внесення в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроектів, спрямованих на створення належних правових засад формування та регулювання ринку землі, передбачивши в них, зокрема: ефективні механізми забезпечення захисту прав на землю та інтересів національного сільськогосподарського виробника, територіальних громад та держави, охорони та раціонального використання земель в умовах розвитку ринку землі; удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері земельних відносин; дієві стимули прискорення проведення грошової оцінки земель усіх категорій, створення та ефективного функціонування державного земельного кадастру, зокрема державної системи реєстрації прав на земельні ділянки, а також установлення в натурі та на відповідних планово-картографічних матеріалах меж населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць; поліпшення правового та організаційного забезпечення належного задоволення потреб держави та місцевого самоврядування у земельних ресурсах; визначення підстав та порядку придбання земельних ділянок для державних та комунальних потреб за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів; встановлення вимог до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема щодо наявності у них можливостей для належного ведення господарства, раціонального використання земель, бізнес-плану та проекту землеустрою, забезпечення цільового використання набутої у власність земельної ділянки; запровадження особливого порядку відчуження земельних ділянок протягом певного строку після набуття права власності на них; встановлення обмежень щодо максимального розміру земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи, а також обмежень щодо поділу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, мінімальних граничних розмірів таких ділянок; встановлення випадків виникнення у громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави переважного права на придбання та одержання земельних ділянок у власність, постійне користування та оренду, розроблення ефективних механізмів реалізації такого права; визначення механізмів державної підтримки забезпечення стабільності цін на ринку землі; встановлення строку, протягом якого громадяни - власники земельних часток (паїв) можуть реалізувати право на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та одержання державних актів на право власності на земельні ділянки, а також строку завершення безоплатної передачі у власність земельних ділянок державної та комунальної власності, удосконалення механізмів забезпечення реалізації таких прав, насамперед щодо спрощення процедури та прискорення видачі зазначених державних актів; удосконалення порядку організації та проведення земельних торгів, аукціонної діяльності на ринку землі, порядку страхування земельних ділянок та прав на них, механізмів забезпечення прозорості укладання угод щодо відчуження земель державної та комунальної власності, а також здійснення іпотеки земельних ділянок;

  • 18636. Правові відносини між батьками та дітьми
    Юриспруденция, право, государство

    Відповідно до ст. 31 ЦК, фізична особа, яка не досягла 14-ти років має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняється законом. Неповну цивільну дієздатність має особа у віці від 14 до 18 років. Це надає їй право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє імя. Неповнолітня особа може вчиняти й інші правочини за згодою батьків або піклувальників. Повну цивільну дієздатність особа набуває у віці 18 років за загальним правилом, а також якщо особа досягла 16 років і працює за трудовим договором або досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю, у разі реєстрації шлюбу фізичною особи, яка не досягла повноліття, неповнолітня особа, що записана матірю або батьком дитини.

  • 18637. Правові відносини та юридичні факти
    Юриспруденция, право, государство

    Розрізняють такі види обєктів правовідносин:

    1. предмети матеріального світу: речі, цінності, майно, тощо. Речі - предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети споживання. Цінності - гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля - продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування - це лише деякі правовідносини, де обєктом є предмети матеріального світу;
    2. послуги виробничого і невиробничого характеру - виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд та капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та інше;
    3. продукти духовної та інтелектуальної творчості - твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, компютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом (наприклад, Закон України „Про авторське і суміжні права). З їх приводу виникають правовідносини у субєктів права - громадян, які відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, компютерні програми тощо. Тут у субєкта інтерес до обєкта духовний, інтелектуальний;
    4. особисті немайнові блага - життя, здоровя, честь, гідність, право на освіту на інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх обєктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій і адміністрацією санаторію виникають правовідносини, їх обєкт - здоровя громадянина; у будинку відпочинку обєктом правовідносин є відпочинок власника путівки, тощо.
  • 18638. Правові засади організації правової роботи в митних органах
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України. 1996.
    2. Митний Кодекс України // ВВР. 2003. - №27. Ст.. 209.
    3. “Україна: поступ у XXI століття” Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік від 23 лютого 2000 року № 276а/2000 // Урядовий кур'єр вiд 28.01.2000.
    4. Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберігання нормативно-правових актів митних органів України: наказ ДМСУ від 08.07.2003 p., № 441.
    5. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 // http://www.zakon.rada.gov.ua.
    6. Положення про юридичну службу регіональної митниці, митниці, спеціалізованої митної установи, організації затверджено наказом Державної митної служби України 14.02.2006 N 112.
    7. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 р. N 690.
    8. Адміністративна діяльність: Навч. посібник // За заг. ред. д.ю.н., доцента О.І. Остапенка. Л., 2002. С. 5.
    9. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / І Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.]; За ред. ІО. П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с.
    10. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах. / Ред. колегія: В.Б. Аверянов (голова). К., 2004. Т. 1: Загальна частина.
    11. Александрова Н.В. Правові акти управління як провідна форма реалізації повноважень органів виконавчої влади // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Ін-Юре, 2002. - С. 289.
    12. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. -Харків: Ун-т внутр.справ, 1998. - 477 с. С. 52-56.
    13. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Таможенное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. проф. Б.Н. Габричидзе. М., 2004. С. 176.
    14. Домбровський С. Обов'язки працівників юридичної служби // Юридична газета. - №7(91). 15 лютого 2007 року.
    15. Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств. - Х., 2005. 396 с.
    16. Домбровський С.Ф. Як спланувати роботу юридичної служби // Юридична газета. - №5(89). - 1 лютого 2007 року.
    17. Ківалов С.В., Кормич БА. Правове регулювання принципів, функцій та форм митної політики // Митна справа.-2001.-№5.-С. 3-14.
    18. Кунев Ю.Д., Кунєва З.Ю. Нормотворча діяльність у митній службі України // Вісник Академії митної служби України, - № 4 (36), - 2007. С. 127-132.
    19. Настюк В.Я. Норми митного права теорія і практика застосування. X., 2003. 215 с.
    20. Сандровский К.К. Таможенное право. К., 1974. С. 10-11
    21. Степанюк С. Управлінські послуги у галузі митної справи // Юридичний журнал. - №1. 2003. С. 24-25.
    22. Таможенное право: Учебник / Отв. ред. д.ю.н., проф. А.Ф. Ноздрачев М., 1998. С. 83.
    23. Тимошенко И.В. Таможенное право России. Серия „Учебники, учебные пособия”. Ростов-н-Д., 2001.- С. 73.
    24. Христенко С.Г. До питання вдосконалення митної системи України // Митна справа. -2001. №5.- C. 5-8.
    25. Юсупов В.А. Правопримснительная деятельность органов управления. М., - 1979. 136 с.
  • 18639. Правові засади організації та проведення службових розслідувань в митних органах та участь в них юридичних служб
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Митний кодекс України: Кодекс від 11 липня 2002 року №92-IV// Відомості Верховної Ради. 2002. №3839. ст.288.
    2. Дисциплінарний статут митної служби України: затверджено Законом України від 6 вересня 2005 року №2805 IV//www.rada.gov.ua
    3. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 «Про затвердження положення про проведення службових розслідувань стосовно державних службовців», п.1.
    4. Наказ Державної митної служби України від 29 червня 2002 року №408, яким затверджено «Порядок проведення службових розслідувань в митних органах»., п.2.1.
    5. Наказ Державної митної служби України від 14.02.2006 № №112 «Про затвердження Положення про юридичну службу регіональної митниці, спеціалізованих митних установ та організацій»
    6. WEB MD Office «НПО Поверхность», www.master-d.com.ua
    7. Н.М.Стецюк, аспірант кафедри державного управління і менеджменту НАДУ. Організаційні аспекти вдосконалення управління особовим складом митних органів. www.rbc.ua.
    8. Кунєв ЮД., Коростошова І.М., МазурА.В., ШапошникС.П. Управління в митній службі: Підручник/ За заг. Ред. Ю.Д. Конєва. К.: центр навчальної літератури, 2006. с.391.
    9. Постанова Кабінету Міністрів України №945 від 18. 07. 2007. «Про внесення змін до Порядку проведення розслідувань стосовно державних службовців».п.8.
    10. ДеркачЛ.В. Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра / Державна митна служба України. К., 1998. 510с.
    11. Нємцов В.Д., ДовганьЛ.Є. Стратегічний менеджмент. К., 2001. 560с.
    12. Наказ Державної митної служби України, яким затверджено «Примірне положення про відділ по роботі з особовим складом митного органу й Примірною структурою відділу по роботі з особовим складом» від 18 березня 2003р. №171
    13. Дубініна А.А., Сорокіна С.В.Основи митної справи в Україні: Навч. посіб. К.: ВД «Професіонал», 2004. 360с.
  • 18640. Правові засади співробітництва України і Європейського союзу
    Юриспруденция, право, государство

    Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії і верховенства права в Україні, становлення громадянського суспільства і подальше формування української політичної нації, формування у суспільстві прихильності до ідеї вступу України до ЄС.

    1. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС - полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.
    2. Культурно-освітня,науково-технічна інтеграція, яка охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напрямах полягає у впровадженні європейських норм та стандартів в освіту,науку і техніку,поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС, взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації, що підвищить в Україні європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
    3. Регіональна інтеграція України встановлення,поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій стратегії напрямах для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів влади на регіони, до органів місцевого самоврядування,територіальних громад і, зрештою, якнайширшого залучення громадян України.
    4. Галузева співпраця - координація і взаємодія між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності, розроблення переліку підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідними директоратами Європейської Комісії. Пріоритетними Стратегія вважає трансєвропейські транспортні, електроенергетичні, інформаційні мережі,співробітництво у сфері юстиції,боротьбу з організованою злочинністю й наркобізнесом, митну справу, науково-дослідницьку сферу, промислове і сільськогосподарське співробітництво та ін.
    5. Співробітництво у галузі охорони довкілля важливий пріоритет державної політики і предмет підвищеної уваги громадськості в європейських державах, один з головних напрямів діяльності ЄС і актуальна проблема для України, зумовлена не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні. В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має кінцевою метою створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.