Geum.ru

Культура и искусство

  • 5621. Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури
    Информация пополнение в коллекции 26.06.2010

    Найбільш розгорнуте християнське розуміння культури в Августина Блаженного (354-430), самобутнього релігійного мислителя середньовіччя. Орієнтація людини на людину, уважав Августин, не повинна мати місце. Життя по Богу є єдино поважно й гідно людини. Абсолютна перевага нематеріальної душі над тлінним тілом вимагає аскетичної зневаги до всіх благ і спокус почуттєвого миру. Чеснота тим вище, ніж більшою кількістю речей зневажає індивід. Це пояснює августинівське розмежування благ людського життя на ті, які варто любити й плекати, і на ті, котрими потрібно тільки користуватися. До першого належить любов до Бога як вічному добру й джерелу всякого існування. До других - всі блага й речі реального миру. Без них не можна прожити, ними необхідно користуватися, але любити їх і тим більше звикати до них, забуваючи про вище призначення людської душі, - значить надходити всупереч християнській моралі. Земні блага - тільки засобу для культивування неземних цінностей. Звідси й вся августинівська ієрархія «переваг». І в природі, і у себе самому людина повинна любити більше те, що ближче стоїть до Бога.

  • 5622. Роберт Инглунд пятница 13-ое
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Роберт Инглунд родился 6 июня 1949 года в Глендейле (Калифорния, США). Отец его, Кент Мак-Доналд, приниал участие в разработке проекта самолета-разведчика У-2. Актерскому мастерству Роберт Инглунд начал учиться в 12 лет, затем посещал курсы драмы в Оклендском и Калифорнийском (UCLA) университетах, занимался в Мичиганской академии драматического искусства и в Нью-Йоркском отделении Королевской академии драматического искусства в Рочестере. Впервые в качестве актера он дебютировал в постановке "Godspel", а в кино впервые сыграл в фильме 1974 года "Бастер и Билли". После того как актер переиграл целую череду злодеев, режиссер Уэс Крэйвен пригласил его на главную роль в своем новом фильме. Эта роль прославила Роберта Инглунда и в то же время сделала его неузнаваемым под сложным гримом: речь идет о знаменитом Фредди Крюгере из "Кошмара на улице Вязов" (ныне киносериал насчитывает 7 фильмов). Среди других фильмов с его участием можно отметить "фильмы ужасов" "Исполнитель желания", "Городские легенды", "Давилка".

  • 5623. Робота довідково-бібліографічного відділу бібліотеки Національного університету водного господарства і природокористування
    Дипломная работа пополнение в коллекции 06.11.2010

     

    1. Балла Е., Швалб М. Удосконалення діяльності бібліотек вузів в умовах перебудови вищої освіти в країні //Бібліотекознавство і бібліографія. - 1998. -Вип. 28.-С. 12-18.
    2. Божко М., Гордій М. Книгозбірні Львівського університету 385 // Бібліотечний вісник. - 1994. - №2. - С. 22-26.
    3. Боровик Р. Науково-технічній бібліотеці Державного університету "Львівська політехніка" -150 років // Бібліотечний вісник. - 1994. - №5-6. -С. 34-35.
    4. Булатецький М.О. Інформаційно-бібліотечне забезпечення спеціалістів Харківського державного політехнічного університету /Бібліотека у демократичному суспільстві: 36. матеріалів міжнародної наукової конференції, 21-23 листопада 1995 р. /КДІК, Укр. бібл. асоц.; редкол.: B.C. Бабич та ін. - К., 1995. - С. 136-137.
    5. Бургер И.П. Современная библиотека вуза: состояние и проблемы //НТБ. -1994.-№3.-С. 52-55.
    6. Васильєв О. Міжнародна конференція: вузівські бібліотеки на порозі XXI століття: Впровадження нових технологій //Вісник Книжної палати. 1998. - №5.-С. 32.
    7. Грушенька Л. Від нагромадження інформації до її оцінки: інтелектуальні комп'ютерні системи в бібліотеці //Вузівська бібліотека. Історія. Теорія. Досвід роботи. /Наукова б-ка Львів, держ. ун-ту ім. І. Франка. - Львів, 1994.-Вип. З.-С. 26-31.
    8. Гудімова Н., Нікіфоренко Л. Матеріали до огляду науково-методичної діяльності державних бібліотек України за 1998-1999 роки //Бібліотечна планета. - 2000. - №4. - С. 1-8.
    9. Дворкина М.Я. О коммуникационных и информационных потребностях //НТВ. - 1999. - №3. - С. 102.
    10. Дідик М. Дослідження ефективності та якості алфавітних каталогів у ЛНБ ім. В. Стефаника //Бібліотечний вісник. - 1998. - №3. - С. 19-31.
    11. Доля Ж., Федорова І. Свято вузівських бібліотек: [На відзначення Всеукраїнського дня бібліотек] //Вісник Книжної палати. - 1998. - №9. - С. 12.
    12. Еременко Т.В. Вузовская библиотека России в едином информационном пространстве: [Региональный аспект] //НТБ. - 1998. - №2. - С. 67-70.
    13. Зверевич В.В., Кармишенская Г.Д. Типологическая модель современной университетской библиотеки и ее реализация в Европейском университете в Санкт-Петербурге // НТБ. - 1998. - №2. - С. 36-40.
    14. Карпенко І. УФД / Бібліотека система управління інформаційно-бібліотечним ресурсом// Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2004.- №1.-С.62-73.
    15. Каспарова H.H. Правила каталогизации: Настоящее и будущее (по материалам Международной конференции ИФЛА в Москве) //НТБ. - 2000. - №6.-С. 71-77.
    16. Кензина В.Л., Татур И.В. Координация справочно-библиографического обслуживания в вузовской библиотеке //НТБ СССР. - 1987. - №8. - С.11-13.
    17. Киселева Т. Вступая в новое тысячелетие: О подготовке специалистов в МГУКИ //Библиотековедение. - 2000. - №1. - С. 8-14.
    18. Клим И. Каталогизация на пороге третьего тысячелетия //НТВ. - 1999. - №4. - С. 54-57.
    19. Костенко Л. Програмні системи для автоматизації бібліотек: проблема вибору //Бібліотечний вісник. - 1996. - №3. - С. 11-14.
    20. Либе В.Ю., Иофина И.А. Стандартизация как средство совершенствования библиотечного и справочно-информационного обслуживания //НТБ СССР. - 1986. - №9. - С. 17-20.
    21. Лучинина А.Я. Библиотека вуза - модель городского медиа-центра //НТБ. -2000. - №4.-С. 63-65.
    22. Медведева С. Концептуальна модель інформаційного навчання користувачів //Бібліотечний вісник. - 1997. - №2. - С. 4-7.
    23. Моргенштерн И.Г. Картотеки в системе библиографических ресурсов научной библиотеки //Наукова бібліотека в сучасному соціокультурному контексті. - К., 1993. - Ч. 2. - С. 170-171.
    24. Нарада-семінар "Бібліотеки вузівка межі століть: перспективи розвитку та реальні можливості" //Вісник Книжної палати. - 2000. - №5. - С. 13.
    25. Немошкаленко В. Бібліотеки в системі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури: Доповідь на Міжнародній науковій конференції "Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек" //Бібліотечний вісник. - 1997. - №6. - С. 3-5.
    26. Никулина В. Регионы разные, проблемы общие: [Научно-исследовательская работа в библиотеках] //Библиотека. - 1998. - №5. - С. 24-25.
    27. Онищенко О. Каталоги - інформаційне ядро бібліотек: роль і значення в період комп'ютеризації //Бібліотечний вісник. - 1997. - №6. - С. 6-7.
    28. Осипова И.П. Новый вузовский курс: [Библиотечное обслуживание] //Библиотековедение. - 1998. - №3. - С. 90-93.
    29. Павлуша І. Електронні бібліотеки: питання комплектування і обробки вхідної інформації //Бібліотечний вісник. - 1999. - №5. - С. 17.
    30. Павлуша І. Електронні бібліотеки: системний підхід до формування фондів // Бібліотечний вісник. - 2000. - №2. - С. 16-19.
    31. Перская Н. Роль вузовской библиотеки в гуманитаризации высшего технического образования: [Опыт идейно-воспитательной работы среди студентов НТБ Харьковского института инженеров ж.-д. Транспорта им. С. Кирова] //НТБ. - 1998. - №4. - С. 8-9.
    32. Рева Н. Рева Л. Професія-бібліограф// Бібліотечний вісник.-2004.-№3.-С.3-7.
    33. Рогова П. Державна науково-педагогічна бібліотека України: Аспекти становлення //Бібліотечний вісник. - 2000. - №6. - С. 17-23.
    34. Скнар В. Програмно-модульне навчання на відстані: [Методичне забезпечення бібліотечної діяльності] //Бібліотечна планета. - 1999. - №4. - С. 29-30.
    35. Сташків М. В атмосфері пошуку й оновлення: Досвід методичної роботи //Бібліотечний вісник. - 1996. - №4. - С. 39-40.
    36. Ткач К. Технічні знання без технічної літератури? //Бібліотечний вісник. - 1998. - №1. - С. 32-35.
    37. Усатюк О.С., Усатюк В.Н. Принципы разработки библиотечной информационной сети вуза //НТБ. - 1998. - №2. - С. 30-35.
    38. Холод В. Роль університетської бібліотеки у навчально-виховній роботі вузу// Бібліотечна планета. - 2003.- №3(21).-41с.
    39. Цуріна І. Готуючись до планування //Бібліотечна планета. - 2000. - №1. -С. 16-18.
    40. Швецова-Водка Г.М. Вступ до бібліографознавства: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2004.- 216 с.
    41. Шилов B.B. Библиотечный фонд: обновление, обновляемость, обновленность //НТБ. - 2000. - №9. - С. 49-55.
    42. Широков А. Проблеми створення та використання електронних бібліотек //Бібліотечний вісник. - 1995. - №3. - С. 1-8.
    43. Шултка Х. Навчання користувачів: сервіс-пропозиція університетських бібліотек//Університетські бібліотеки.-2000.-№1.-С.3-7.
    44. Юферов В.П. Про основні напрямки впровадження сучасних автоматизованих інформаційних технологій в галузі культури //Фонди наукової бібліотеки: Стан та перспективи розвитку: Матеріали респ. міжвідом. конф. - X., 1993. - С. 66-68.
  • 5624. Род (мифология)
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Слависты конца XIX начала XX века стали на ту точку зрения, что Род собственное имя забытого славянского бога, а в 1970-90-х Род становится главным славянским божеством в реконструкции пантеона, предложенной Б. А. Рыбаковым. Уже в 1993 г. о концепции Рыбакова иронически отзывается болгарский славяновед Иван Панчовски. В 2004 г. славяновед Л. С. Клейн высказал сомнения в рыбаковской трактовке цитированных выше текстов, показав возможность их прочтения и в случае, если Род «дух, демон, некая сверхъестественная сила не очень высокого разряда». Н. В. Зубов, а также В. Я. Петрухин[источник?], отказал Роду и в этом. По его мнению, в «Слове об Идолах» род и рожаница последовательно относятся то к египетской «рожаничной» паре, то к халдейской, то к эллинской, римской, и употребляются в нарицательном смысле: род это «тот, кто родился»; рожаница это «та, которая рождает».

  • 5625. Родословная фараонов
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Египетский жрец Мането (греки называли его Манефон) в III веке до нашей эры составил обширную и пользовавшуюся широким признанием в античном мире историю Египта. В ней он привел подробный список царей династического периода. Кстати, Мането первым разделил хронологию правителей на 30 династий, до этого у египтян такой практики не было. Эту схему египтологи положили в основу современной периодизации древнеегипетской истории. Но при этом ученые взяли и выкинули из истории Мането всю додинастическую эпоху. А ведь сам Мането начинал свою периодизацию также с эпохи Первого времени, когда согласно преданию Египтом правили боги, последний из которых Гор: «Они были первыми, кому принадлежала власть в Египте. Впоследствии царская власть переходила не прерываясь от одного к другому... в те13 900 лет... После богов 1255 лет правили полубоги; после них в течение 1817 лет царствовала другая линия. Затем следующие тридцать царей правили 1790 лет, а потом десять - 350. Затем последовало правление духов мертвых... которое продолжалось 5813 лет...» Таким образом, до объединения Египта Менесом история страны уже насчитывала 24 925 лет! И это не было сомнительной интерпретацией одного древнего историка. Геродот жил раньше Мането. Во второй книге своей «Истории», посвященной Египту, он писал, что жрецы поведали ему, что со времени первого царя Египта до настоящего времени (то есть к V веку до нашей эры) прошло 341 поколение людей и столько же было верховных жрецов и правителей. Из чего Геродот исчислил продолжительность существования египетской цивилизации, равную примерно 11 340 годам. При этом он специально подчеркивает: это было время правления смертных людей, а до них «в Египте царствовали боги, которые жили совместно с людьми...». Последним из них был Гор, сын Осириса. То есть Геродоту также была хорошо известна официальная (для того времени) история Египта.

  • 5626. Рождение Запада
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Их усилиями идеи и сама реформа церкви были внедрены в жизнь. Реформаторы выдвинули ряд тезисов, которые фактически приводили к разрыву с римской церковью и папой. По их мнению в основу веры должно быть положено внутреннее доверие богу, церковь должна быть "дешевой", должно быть отменено безбрачие духовенства, священнослужители не являются посредниками между богом и верующим, они не обладают божественным авторитетом, невозможно использовать индульгенции как способ освобождения от грехов, душа спасается трудом, единственной основой веры служит Библия, ничего нет таинственного в семи церковных обрядах (крещение, причащение, священство, исповедь, миропомазание, брак, соборование) и т.д. Реформаторы упразднили догматическое отношение к Библии и стали свободно трактовать те или иные сюжеты. Они придавали большое значение беседе с верующими на житейские темы и темы морали. Они содействовали обмирщению религии, переведя Библии на национальные языки и придав им художественную форму. Повсюду, где возникал протестантизм шли кровопролитные войны, начинались ведовские процессы. Реформистские идеи вызвали к жизни действия римских пап - Контрреформацию:

  • 5627. Рождение русской святости
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Вообще, в письменной традиции Киево-Печерского монастыря изначально существовали и противоборствовали разные духовные тенденции. Об этом свидетельствуют противоречивые данные, сохранившиеся о первых печерских подвижниках, основателях монашества на Руси. И в первую очередь, сведения о преподобном Антонии Печерском. Преподобный Антоний Печерский (ум. 1073) основатель Киево-Печерского монастыря. Сведения о жизни Антония очень противоречивы. Родился он в г. Любече, недалеко от Чернигова. По некоторым сведениям в миру носил имя Антипа. Согласно древнему Житию (кон. XI в.), сведения которого частично сохранились в “Киево-Печерском Патерике” и в “Повести временных лет”, в 10121013 гг. Антоний предпринял паломничество на Святую Гору Афон, где в одном из монастырей принял монашеский постриг. Около 1013 г. он вернулся на Русь и поселился в Варяжской пещере на берегу Днепра близ села Берестова под Киевом. После смерти великого князя Владимира Святославича, во времена междоусобной брани его сыновей, Антоний вновь удалился на Афон, где пребывал несколько лет (10171027 гг.). Позднее он вернулся на Русь и в 30-е гг. XI в., к нему, вновь живущему в пещере возле Киева, пришли другие иноки Моисей Угрин и Иларион, будущий митрополит Киевский. В Житии Антоний представлен в сане иеромонаха, который сам постригает в монашество и рукополагает в священники. Преподобный Антоний основывает монастырь, рукополагает в игумены Варлаама и удаляется в затвор, в котором пребывает 40 лет до самой смерти. Традицию Жития Антония принято называть “антониевской”.

  • 5628. Рождение театра
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    В декабре 1780 года Медокс открыл собственный театр, построенный архитектором Х.Х. Розбергом и получивший название Петровского, так как главный фасад его выходил на улицу Петровку. Театр имел партер, три яруса лож и галерею, вмещавшую тысячу зрителей, маскарадную и карточную залы. В театре шли первые русские комические оперы "Санкт-Петербургский гостиный двор", "Несчастье от кареты", "Скупой" и другие.

  • 5629. Рождество
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Празднование Рождества Христова на Востоке упоминается уже в учении гностиков, в частности у Климента Александрийского. Рождение Христа отмечалось ими вместе с празднованием его явления. Явление же это было Богоявлением, и таким образом праздник Рождества отмечался на Востоке вместе с Богоявлением 6 января. Точное разделение этих праздников во всей христианской церкви, западной и восточной, произошло в конце IV начале V века. Как отмечают историки церкви, праздник Рождества Христова был заимствован восточной церковью у Рима, тогда как праздник Богоявления впервые появился на Востоке, а затем уже был перенесен в Рим. Здесь же необходимо указать, что западная и восточная церкви со временем стали вкладывать разный смысл в понятие Богоявления, и это отразилось на выборе отмечаемых в этот праздник событий евангельской истории. Так, восточная церковь утвердилась в праздновании Богоявления как Крещения Христа первого появления Иисуса среди народа и установления догмата троичности: идеи о явлении лиц Божества. В свою очередь римско-католическая церковь под Богоявлением, празднуемым также 6 января, подразумевает явление звезды восточным волхвам как первое откровение язычникам явления Мессии (праздник Трех волхвов, Трех царей). Крещение же, которое всегда празднуется в воскресенье, в тех случаях, когда воскресенье не выпадает на 6 января, отмечается римско-католической церковью в первое воскресенье после этого числа. Изложенные выше обстоятельства чрезвычайно важны для верного понимания рождественского цикла сюжетов, как он сформировался в западном искусстве. Евангельская история рождения Христа это, собственно, только приведенные выше слова Луки. Часто, однако, в западном искусстве под названием “Рождество Христово” подразумеваются также сцены поклонения пастухов и волхвов (мы не говорим в данном случае о трактовках сюжета рождения Христа, основанных вообще не на евангельском повествовании, таких как поклонение Марии, поклонение царей и других, о них и их литературных программах мы скажем ниже), тогда как эпизод поклонения волхвов, строго говоря, является сценой Богоявления. Причем если картины на сюжет рождения Христа, как правило, включают и последующие эпизоды, образующие, в сущности, круг эпизодов праздника Богоявления, то сцены Богоявления поклонение волхвов, поклонение царей отнюдь не всегда включают изображение собственно рождения Христа.

  • 5630. Рождество в Германии
    Информация пополнение в коллекции 20.05.2011

    Главные символы Рождества в Германии - ёлка и рождественский фестиваль (Weihnachtsfest). С ноября (11 числа 11 месяца в 11 часов 11 минут) и до самого кануна Рождества вся Германия веселится на главных площадях городов и присматривает подарки на рождественских ярмарках. Лучшей в Германии считается Нюрнбергская ярмарка. Там вы не увидите пластиковых гирлянд и не услышите «коммерческой музыки» - всё исключительно натуральное. Каждый город имеет собственные обычаи, но по всей стране атрибутами праздника являются сувенирные щелкунчики, жареные каштаны, печёные яблоки, имбирные пряники и Lebkuchen - орехово-имбирный пирог в шоколаде. На рождественских ярмарках продают глинтвейн - горячее красное вино со специями, приготовляемое в кафе или на улицах на открытом огне. Немецкий глинтвейн может быть и слабым, и крепким - с добавлением коньяка, рома и крепких настоек на травах. Другой горячительный рождественский напиток - «огненный зуб». В большом чане готовится пунш, над ним устанавливается большой сахарный «зуб», пропитанный ромом, поджигается и, плавясь, стекает жидким пламенем в пунш, где продолжает гореть.

  • 5631. Рождество Пресвятой Богородицы
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Рождество Матери Божией - это последнее предуготовление человеческого рода к принятию Божества. И оттого икона так полна человеческой благоуханной радостью. В левой стороне иконы изображена святая Анна. Лик ее выражает радость. Справа от святой Анны изображены служанки, несущие святой Анне еду и питье. Изображение служанок очень жизненно и является подробностью домашнего уклада Иоакима и Анны. Ниже, в правом углу иконы, изображены повивальные бабки, которые готовят воду для омовения Новорожденной. И все эти домашние подробности не безсмысленны, но становятся частью святыни, неотторжимой от святого события, и свидетельствуют о том, что нет в священном событии ничего незначительного, и самое скромное участие делает присутствующих причастными общему светлому празднику. В Рождестве Божией Матери освящаются и семейное начало, и бытовое, потому что Рождество Ее становится приготовлением встречи Великого Царя.

  • 5632. Рождество Пресвятой Богородицы. История праздника
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

    [17] Памятниками древнейшего вида, какой имел Студийский устав, могут служить списки Типикона для некоторых итальянских и сицилийских греческих монастырей. Но эти Типиконы, с переходом итальянских греков в унию, испытали некоторое латинское влияние. Таков, например, устав Криптоферратского, или Гроттаферратского монастыря близ Рима. Служба на Рождество Пресвятой Богородицы по списку этого устава от 1300 г. имеет следующие особенности. На утрени полагаются особые антифоны праздника; после утрени вместо 1 часа тропарь праздника трижды; а «1-й час поем по одиночке» (в кельях). Но особенно замечательна в этом уставе указанная на 8 сентября лития перед литургией, должно быть, положенная и в другие великие праздники, указываемая и нынешним уставом в день Сретения, Благовещения и в неделю Ваий. Чин этой литии из сохранившихся памятников только здесь дается с такой подробностью и носит на себе следы очень древней практики (хотя возможно влияние здесь по местам ритуала римской литании). Вот чин этой литии. После удара во все колокола в 3-м часу собираются все в церковь, игумен облачается в игуменскую одежду и в плубион, какой хочет, пресвитеры же в священную одежду. Поют 3 и 6 час и блаженны праздника; после блаженн и отпуста диакон: «Благослови, владыко»; священник: «Благословенно Царство»; после великой ектений тропарь; священники берут св. реликвии, диаконы кресты, и иподиаконы кадильницы, чтецы светильники и один монах, одетый в плубион, несет икону св. Богородицы, и исходят по чину в церковь Капитолия, где «говорят отпустительный (тропарь) св. отец и богородичен», и ектения «Помилуй нас Боже». Начинают кондак праздника и при пении его обходят храм, оканчивая его в притворе. Игумен или недельный начинает: «К Богородице прилежно», народ отвечает, говоря по стиху тропарь до конца. Диакон, войдя в церковь, говорит: «Радуйся, двере Божия»; все входят за ним, поя этот тропарь. Ставят святыни, которые несли, на середине, им совершает поклонение игумен, а за ним все по чину. Игумен входит в ризницу и снимает белую одежду, недельный с диаконом и иподиаконом входят в алтарь; а остальные клирики в своих облачениях становятся на клиросы. Когда диакон начинает малое стояние (ектения?) на 1-й антифон, начинают хоры 1-й антифон, затем 2-й по обычаю; на 3-м антифоне начинается «Приидите возрадуемся» на глас (т.е. 3-й антифон «Приидите возрадуемся» поется на глас тропаря, а не на обычный глас, как в будни) отпустительного тропаря праздника, и выходит недельный с диаконом, иподиаконом и чтецами со светильниками до упомянутой ризницы и вместе творят вход, при пении хорами «Приидите поклонимся». По совершении входа и вступления игумена с недельным в алтарь, певцы поют кондак праздника. По окончании кондака и поклонения святыням, екклисиарх с другими священниками с благоговением берут святыни и относят в алтарь; тогда игумен или недельный: «Яко свят еси Боже» и народ трисвятое» (Дмитриевский А. Описание литург. рукоп. 899-901).

  • 5633. Рождество Христово
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Обычно на иконах Рождества изображены и Ангелы, и волхвы, и пастухи. Ангелы - как первые свидетели и благовестники Рождества Христова, волхвы же и пастухи - как род человеческий, призванный поклониться Христу. Волхвы и пастухи не составляют некоторого единого сонма и сами по себе не близки друг другу. Пастухи представляют избранный иудейский род, им открылось небо и стал виден сонм Ангелов, воспевавших песнь Богу. Они были призваны поклониться Христу от лица всего Израиля. Прямо через Ангелов они получили Благовестие. Волхвы же изображают вершину языческого мира. Они восходят до постижения смысла Рождества Христова. Восходят не простым, но очень трудным, очень сложным путем, и на поклонение Христу приходят они не из близлежащих мест, но издалека, по преданию православной Церкви - из Персии, и путь волхвов, руководимых звездою, и труден и далек. Не беседой с Ангелами, но движением звезды руководились и поучались волхвы, хотя и здесь не все вполне открыто. Так, Иоанн Златоуст говорит, что звезда, ведшая царей в Вифлеем, не была простой звездой, но была Ангелом, излучавшим свет, подобно звезде, и ведшим восточных царей на поклонение.

  • 5634. Розвиток гончарства на Чернігівщині
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.10.2010

    Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончатства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Чернігівщині Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець, Шатрищі. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів сиваки. Їх декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки сосонки, стовпики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравірованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.

  • 5635. Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні
    Информация пополнение в коллекции 14.11.2010

    Декоративно-прикладне мистецтво - предметно духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види -кераміка, обробка кістки і каменю, вироби з бісеру, витинанки з паперу- їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово «ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці. Зрозуміло, що й художнє ремесло донедавна вважалося роботою нижчого ґатунку порівняно з «класичними» видами мистецтва. Отож Г. Гегель у «Системі окремих мистецтв» хоч і розпочинає лекції з архітектури, однак серед високих мистецтв не знаходив місця для декоративно-прикладного. Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося, утвердився лише у 70-х роках цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжній літературі вживалися поняття: « прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін. З другої половини XIX ст.. етнографи, історики мистецтва та мистецтвознавці все більшого значення надають вивченню народних художніх промислів і професійних ремесел, складовим галузям декоративно-прикладного мистецтва. У центрі уваги стають проблеми специфіки і морфологічної класифікації декоративно-прикладного мистецтва. У 1860 р. німецький архітектор і теоретик мистецтв Г. Темпер запропонував поділити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічними властивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м'які, пластичні (легко моделюють форму і добре зберігають її); гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідси він вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний, керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав на увазі художню обробку дерева, а під стереотомічним - каменю.

  • 5636. Розвиток друкарства в Україні в ХІХ ст. Теорія мистецтва книги
    Контрольная работа пополнение в коллекции 16.02.2011

     

    1. Баренбаум И.Е. История книги. М.: Книга, 1984. 284с.
    2. Буров К.М. Записки художественного редактора. М., 1987. 269с.
    3. Герчук Ю.Л. Художественная структура книги. М., 1984. 207с.
    4. Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1995. с. 68-93; 114-125; 13-157; 222-228; 239-249; 385-392; 430-433; 461-463; 500-502.
    5. Запаско А.П. Первопечатник Иван Федоров. Львів: Каменяр, 1964. с. 9-20.
    6. Запаско А.П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ-ХVІІ ст. Львів, 1971. 120с.
    7. Клименко О. Національний буквар Західної України (перша половина ХІХ ст.); книгознавчий аспект // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Вип. 3. К.: НБУВ, 2000. с. 286-292.
    8. Книги гражданського друку, видані на Україні ХVІІ 1 пол. ХІХ ст.: Каталог / Скл. С.О. Петров. Х., 1971. с. 3-38.
    9. Книгопечатание как искусство: Типографии и издатели ХVII-ХХ веков о секретах своего ремесла. М., 1987. 383 с.
    10. Кузьмин Н. Художник и книга: Заметки об искусстве илюстрирования. М., 1985. 191с.
    11. Купчинський А.О. Видавничо-археографічна діяльність „Руської трійці” // Бібліотека. Книга. Читач. К., 1987. с. 19-34.
    12. Лосієвський И.Я. Роль изданий Харьковского университета в развитии социологической мысли в Украине в первой четверти ХІХ в. // Социологическая роль книги: Сб. науч. труд. К., 1987. с. 19-34.
    13. Малиновська Н. Друкарі Миколаєва (кінець ХVІІІ- початок ХХ ст.) // Вісник книжної палати. 2000. - №8. с. 25-27.
    14. Маслов С. Друкарство на Україні в ХVІ-ХVІІІ ст. К., 1924.
    15. Молодчиков А.В. Книгоиздательское дело в Украинской РСР. 1917-1960. В кн.: Исследования и материалы. Т. 5. М., 1961; Українська книга. К.-Х., 1965.
    16. Проблемы художественного оформления современной книги: Аналитический обзор // Науч.-производ. объединение «Всесоюзная книжная палата»; Науч.-исслед. ин-т книги. М., 1990. 84с.
    17. Попов П.М. Початковий період книгодрукування у словян. К., 1958.
    18. Райков Г.П. Дизайн книги. М., 1988. 222с.
    19. Різник М.Г. Письмо і шрифт. К., 1978.
    20. Рукопись художественный редактор книга: Опыт художественного редактирования изданий: Сб. статей / Сост Е.Б. адамов. М., 1985. 295с.
    21. Шип Н. Интеллигенция на Украине (ХIХв.): Историко-социологический очерк. К., 1991. с. 36, 41, 42, 58-60, 85, 88, 98, 101, 103, 105, 128-129.
    22. Шматов Б.Ф. Искусство книги Франциска Скорины. М., 1990. 205с
    23. Фръев Ф.И. Цвет в искусстве книги. К., 1987. 246с.
  • 5637. Розвиток етичних знань в Україні у середині XVII – 18 століття
    Контрольная работа пополнение в коллекции 03.10.2010

    За мірою залежності від природи і виявленою в них свободою вчинки поділяються на три категорії: вільні, невільні та змішані. Вільні - це ті, які людина здійснює за власним вибором, "коли вона усвідомлює усі такі обставини". Невільні - вчинки, які здійснені зі стороннього примусу або за незнання обставин тієї справи, яка почата. Змішані - вчинки, які людина здійснює за власним вибором, але не зовсім вільно, а під тиском якихось об'єктивних обставин. У буденному житті переважають саме змішані вчинки. На вчинки вільні здатна тільки невелика кількість "героїчних особистостей", тому що вони потребують значних зусиль волі і відповідного суспільного статусу, який надає право вільного вибору. Разом з тим на рівні буденної свідомості часто виникає ілюзія вільного вибору. Так, наприклад, не розуміючи природних важелів управління організмом, людина вважає, що вона вільно впадає в гнів або, навпаки, стає доброчесною, що вона так само вільно їсть, п'є, віддається різним насолодам і спокусам. Насправді ж, усі ці елементарні вчинки пов'язані з життєзабезпеченням людини як природної істоти, з необхідністю підтримувати життя і відновлювати рід. "Декому помилково здається, - вказував Стефан Калиновський, - наче вони самі помірні в їжі, однак така помірність не від доброчинності, а від стану тіла". Детермінуючим чинником простих вчинків у цьому випадку вважалися людські афекти.

  • 5638. Розвиток іспанської музики
    Информация пополнение в коллекции 03.05.2011

    Хлопчик активно брав участь у музичному житті міста, виступав як піаніст в різних концертах. Його першою вчителькою була мати, потім її змінили інші педагоги, що дали йому початкове уявлення про гармонію і контрапункт. Крім того, він самостійно вивчав і аналізував різноманітні твори. Також він захоплювався театром: майстрував ляльки і декорації, розігрував в дома власні пєси. Чи не ці дитячі враження проявилися багато років по тому в його шедеврі «Балагунчик майстра Педро». Ще живучи в Кадісі, Фалья час від часу їздив до Мадриду, де брав уроки фортепіанної гри в про ¬ професора Траго. Він займався також і в класі композиції. «Це покликання, - говорив згодом Фалья, - ставало таким владним, що я іноді відчував страх. Ілюзії, які воно будило, здавалися мені переважаючими над тим, що я здатний був зробити. Я говорю про це не з точки зору техніки, тому що я знав, що час і праця дадуть можливість перемогти техніку будь-якому музиканту середньої обдарованості; я маю на увазі натхнення в найвірнішому і високому сенсі слова, до якого я відчував себе не ¬ здібним ».У цих словах розкриваються вимогливість до себе і пов'язана з нею самокритичність, вироблена композитором дуже рано і яка залишилася у нього на все життя. І в цьому він різко відрізнявся від своїх попередників,які часто виступали перед публікою з творами, створеними в пориві імпровізаційного натхнення. Його перші п'єси - Вальс-каприс для фортепіано, «Іспанська серенада» для скрипки і фортепіано. Залишилися лише памяттю про роки навчання, хоча в останній з них і видна спроба опанувати типовими засобами іспанської музики. Не обійшлося, звичайно, і без впливу романтичної віртуозності, яку біографи композитора знаходять в його Концертному алегро. Але всі ці захоплення виявилися швидко плинними.

  • 5639. Розвиток мистецтва України
    Контрольная работа пополнение в коллекции 26.10.2010

    У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені можливості, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Поступово, однак, крига скресала. Почалося нове національне відродження України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття державної незалежності. При цьому старий партійний апарат залишився на своїх місцях, захищаючись від усе зростаючої активності "низів" різноманітними маневрами і заграванням з лідерами утвореного 1988 р. "Народного Руху України за перебудову". У цілому ставлення до цієї громадської організації, очолюваної кількома активними діячами української культури під проводом поета І.Драча, збоку тогочасних державних органів було вкрай негативним. Вважалося, що "рухівці" штучно дестабілізують цілком нормальну й спокійну суспільну ситуацію, що яскраво відбилося у тогочасних державних органах масової інформації, де слово "рухівець" сприймалося як ледь не лайливе. "На місцях" ставлення було ще більш ворожим.

  • 5640. Розвиток перукарського мистецтва в різні історичні часи
    Информация пополнение в коллекции 23.12.2010

    В кінці правління Людовика XIII жінки сталі носити компактні зачіски «ан буффон». Тугі локони щільною масою обрамляли особу, грайливий чубок з дрібних, легких завитків закривав велику частину лоба. Волосся на потилиці запліталося в косу і укладалося в плоский щільний пучок у вигляді равлика або раковини. «Буффони» (смішні локони) носили з шиньйонами плоскої форми в зачісці твань «кульбіт». В 1660 року в моду входить нова прическа «Марія Манчині», названа на ім'я знатної пані, італійки за походженням. Вона полягала в тому, що все волосся над вухами завивалося в дрібні кучерики, збивалися і укладалися двома величезними півкулями на зразок розеток, що прикривали вуха. Тут був прямий проділ, а також один або два змієподібні локони, вільно спадаючих на спину або плечі. В 70-х роках розповсюджується зачіска, створена перукарем-жінкою Мартіной, названа «юрлю-берлю» вона дещо нагадувала по силуету зачіску типу «Марія Манчині». Відмінність полягала в тому, що в зачісці «юрлю-берлю» локони завивалися та укладалися чіткими рядами, звужуючись до центру голови. Зачіска була широка за рахунок підтримуючих локони стрічкових петель. Можливо, вона була менш поширена, чим інші, оскільки дуже рідко зустрічається на портретах художників того часу. В 80-х роках з'являється нова зачіска, яка користується популярністю протягом подальших тридцяти років. Виникненню її передувала чиста випадковість і екстравагантний характер вісімнадцятирічної мадемуазель Анжеліки де Фонтанж. В неї під час королівської охоти вітер розшарпав зачіску. Метка красуня відірвала підв'язку, прикрашену коштовностями, і зав'язала нею своє прекрасне біляве волосся в пучок на верхівці. Король похвалив імпровізовану зачіску, і всі придворні пані послідували прикладу фаворитки. Але загальне визнання зачіска «фонтанж» отримала після смерті її винахідниці. З'явилася безліч варіантів цієї зачіски, на різний зразок. Зачіска типу «фонтанж» представляла нагромадження високо треба лобом туго скручених локонів, розташованих горизонтальними рядами і поверхово. На лобі завивалося декілька кучериків-штопорів, а на груди спускався один або декілька змієподібних локонів. Герцог Сен-Симон Луї де Рувруа в своїх мемуарах висміяв чергове захоплення пані як безумство, що охопило всі верстви жіночого населення. Він характеризував зачіску як високу, багатоповерхову каркасну споруду з волосся, дроту, маси стрічок і мережив. Своєю висотою зачіска порушувала пропорції фігури, збільшуючи ріст, особу було в середині.