Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 5381. Кримінальна агресія
    Курсовой проект пополнение в коллекции 15.02.2011

    Література

    1. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. 366с.
    2. Александров Ю.В. Кримінологія : Курс лекцій - К.:МАУП, 2002-295с. ISBN 966-608-238-1/
    3. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. М.: росс. Право, 1992. 256с.
    4. Бандура А. Теория социального научения. - knigi.tr200.ru
    5. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография . Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.
    6. Баулін Ю.В.,Борисов В.І. та ін. Потерпілий від злочину(міждисциплінарне правове дослідження):монографія.-Х.: Кроссроуд, 2008-364с.
    7. Беца О.В. Соціальна адаптація осіб, звільнених від покарання:проблеми та шляхи їх вирішення - К.:Сфера-2003р-114с ISBN 966-7841-69-3
    8. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. СПб: Питер, 2001. 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx
    9. Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.
    10. Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.
    11. Гитин В., Хигир Б. Анатомия криминала. Убийства. Изнасилования. Харьков: «Паритет», 1996.
    12. Голіна В.В. Попередження злочинності: Конспект лекцій.-Х.,Укр.юр.академія-1994р-40с.
    13. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоровя особи: Навчальний посібник. Х.: НЮАУ, 1997. 52с.
    14. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Х.: Нове слово, 2004. 252с.
    15. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Х.: Новое слово, 2004. - 252с.
    16. Давидова О.В. Психологічна корекція соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості в процесі їх реалізації. Автореф. дис. канд. псих. наук -К.,-2002р-17с.
    17. Дарвинизм и философия. (Сборник статей). [Ред. коллегия: гроф. В.И.Колодяжный (глав. ред.) и др.] Киев, Изд-во Укр. акад. с.-х. наук, 1960. 127с.
    18. Денисова Т.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. Запоріжжя: КПУ, 2007. 288с.
    19. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник . Київ: Атіка, 2001.
    20. Дроздов О.Ю., Скок М.А. “Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник”. Чернігів:2000. 156с.
    21. Жариков В.Б. Звери в человеческом обличье…Криминальные очерки на материалах Запорожских судов и прокуратуры- Запорожье- Днепровский металлург-2004-222с ISBN 966-7748-62-6
    22. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практич. издание.:К. Юринком Интер-1999г-240с.
    23. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекцій.-Х.:Прапор, 1996-260с.ISBN 5-7766-0509-1.
    24. Зелінський А.Ф. Детермінація злочину: Навчальний посібник:Х.:1994р-50с.
    25. Игошев К.І. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. Горький.: 1974. 167с.
    26. Коваленко О.И.,Филонов В.П. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности-Донецк-1995г,-591с.
    27. Конрад З.Лоренц Кольцо царя Соломона(пер. с англ..Панова)-М.,-Знание-1970-220с.
    28. Конрад З.Лоренц Человек находит друга(пер. с англ..Гуровой)-М.:Мир-1971г-164с.
    29. Конрад Лоренц. Так называемое зло / А.И.Федоров (пер. с нем.); А.В.Гладких (ред. пер.). М.: Культурная революция, 2008. 616с.
    30. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Климента В.А.).- К.: Атіка, 2003. 288 с.
    31. Крэйхи Б. Социальная психология агрессии. - http://www.piter.com/attachment.php?barcode=978594723198&at=exc&n=0
    32. Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. М.: Юристъ, 2003. Гл.2: Борьба с преступностью 352с.
    33. Кузьмин Е.С. Основы социальной психологии. - Л., Изд-во ЛГУ , 1967.
    34. Лановенко И.П., Светлов А.Я.и др. Наркотизм и преступность К.: Наукова думка-1994г-343с.ISBN 5-12-004347-X
    35. Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. К.: Атака, 2004. 304с.
    36. Литвак О.М. Злочинність в Україні:стан,тенденції,заходи протидії.(1992-1995)-Х.:1997р,-26с.
    37. Литвинов А.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике. Научно-практическое пособие. М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003г.
    38. Литвинов О.М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні: монографія.:Х-2008-446с.ISBN 978-966-610-171-9
    39. Лихолоб В.Г. и др. Криминология: учебник для слушателей и курсантов учебных заведений МВД Украины.:К.-Донецк-1997г-398с.
    40. Луняк М.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів. Навчальний посібник. Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. 91с
    41. Метаиндивидуальное проявление агрессии у военнослужащих. - http://www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/25827/
    42. Микитчик О.В. Філософія злочину-К.: 2006р-188с.
    43. Михайлов А.Е.Некорыстная насильственная преступность и ее предупреждение: К.,НВТ «Правник»-НАВСУ-1997-153с.
    44. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. К.: А.С.К., 2006. 848с. (Нормат. док. та комент.). С107.
    45. Особенности человеческой агрессии. - http://www.bestreferat.ru/referat-54602.html
    46. Піщенко Г.І. Попередження хуліганства( кримінально-правовий і кримінологічний аспекти)-К.:1999-19с.
    47. Поклад В.І.Вплив покарань на злочинність - Луганськ.:РЕВ ЛДУВС ім.. Е.О.Дідоренка, 2009.-192с. ISBN 978-966-2905-57-1
    48. Ривман Д.В.Криминальная виктимология СПб.: Питер, 2002. 304с.
    49. Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. Л.: Знание 1984р.
    50. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. М.: 1957р. 328с.
    51. Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. М., 1991. - http://www.aquarun.ru/psih/agr/agr3.html
    52. Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агресии. М.: Смысл, 2003. Гл.3:Психология криминальной агрессии. 300с.
    53. Сукиасян С. Г. Агресія: Природа людської агресивності. http://www.otrok.ru/teach/agress/agress17.htm
    54. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р.
    55. Фрейд З. Мы и смерть; по ту сторону принципа наслаждения. Танатология-наука о смерти.-СПб-1994-382с.
    56. Фрейд З. О сновидениях. «Я» и «ОНО»(пер. с нем.)-Х.: Фолио, 2007-256с. ISBN 966-03-3694-2
    57. Фрейд З.Вступ до психоаналізу:Лекції зі вступу до психоаналізу з новими висновками(П.Таращук, пер.з нім.)-К.:Основи-1998р-709с. ISBN 966-500-013-6
    58. Фрейд Зигмунд Введение в психоанализ: Лекции: [Пер. с нем.] / [Изд. подгот. М. Г.Ярошевский;АН СССР]. 2-е изд., стер. М.: Наука, 1991. 445с.
    59. Фром Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. 672с.
    60. Фром Эрих Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. 672с.
    61. Фромм Э. Бегство от свободы(пер. с англ.Швейника)-М.:Прогресс-1990г-271с.-ИСБН 5-01-001914-0
    62. Фромм Э. Душа человека(Сборник. Перевод)-М.:Республика-1992г-429с\Мыслители ХХ века\
    63. Холличер В. Человек и агрессия.(пер.с нем.Черновой)-М.,-Прогресс-1975г-132с
    64. Шакун В.І. Кримінологічна характеристика урбанізаційного впливу на особистість злочинця:Навч.практ.Посібник:К.-1996-20с.
    65. Шакун В.І. Особливості вчинення злочинів у великих містах: Навч.практ.посібн.-К.:1995р-18с
    66. Шаргородский М.Д. Прогноз и правовая наука “Правоведение” №1.1970. 85с.
    67. Юнг К. [Собрание сочинений]: Пер. с нем. М.:Канон;.- (История психологии в памятках / Н.Д.Саркитов (ред.)). 1996. 384с.
    68. Юнг Карл Густав О современных мифах: Сборник Трудов-М.,Практика-1994-251с.
  • 5382. Кримінальна відповідальність в Україні
    Информация пополнение в коллекции 08.11.2010

    Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 "Порушення вимог законодавства про охорону праці", ст. 286 "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами". Таким чином, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його видання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності".

  • 5383. Кримінальна відповідальність за ненадання допомоги, вимагання та зґвалтування
    Контрольная работа пополнение в коллекции 15.06.2010

    Степанов і Архипенко пізно ввечері напали на Мельникову, яка поверталась з роботи через сквер. Степанов застосував фізичне насильство до Мельникової, утримуючи її руки і прикриваючи рот рукою, а Архипенко вчинив з потерпілою насильницький статевий акт. Мельникова побоялася розголосу факту її зґвалтування і не звернулася в міліцію із заявою. Увечері наступного дня Степанов і Архипенко знову зустріли Мельникову і вимагали у неї 300 грн., під погрозою повідомлення її нареченому про зґвалтування. Після звертання Мельникової у правоохоронні органи, Степанов і Архипенко були затримані і їм було пред'явлене обвинувачення у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб (ч.З ст. 152 КК України) і вимаганні, вчиненому-за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 189 КК України). Адвокати Степанова та Архипенка внесли клопотання про перекваліфікацію дій їх підзахисних, мотивуючи це тим, що в статеві зносини з потерпілою вступав лише Архипенко. При цьому адвокатом Степанова була надана медична довідка з поліклініки про те, що його підзахисний є імпотентом. Адвокат Архипенко, у зв'язку з цим, клопотався про перекваліфікацію дій підзахисного на ч.І ст. 152 КК України. Крім того, обидва адвоката внесли клопотання про кваліфікацію дій підзахисних за ч.2 ст. 15 і ст. 189 КК України, мотивуючи це тим, що гроші обвинуваченим передані не були і вони не досягли поставленої мети.

    1. Чи підлягає клопотання адвокатів задоволенню і у якій його частині?
    2. Дайте правильну кваліфікацію діям винних осіб. Обґрунтуйте своє рішення.
  • 5384. Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством
    Информация пополнение в коллекции 30.03.2010

    Спеціальна література:

    1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник за ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. ? 2-е вид., перероблене і допов. ? К.: Юрінком Інтер 2005. ?480с.
    2. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник за ред. М. І Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. ? 2- е вид., перероблене і доповнене, К.: Юрінком Інтер, 2008. ? 554 с.
    3. Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко. Кримінальне право України: Особлива частина. ? вид. 2-е, перероблене і допов. ? К.: Атіка 2008. ? 712с.
    4. Кримінальне право України: Загальна частина / за ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. ? 3- тє вид., перероблене та допов. ?К.: Юридична думка, 2004. ? 352с.
    5. Науково практичний коментар Кримінального кодексу України. 4- те вид., перероблене і допов. За ред. М.І. Мельника, М. І. Хавронюка. ? К.: Юридична думка, 2007. ? 1184с.
    6. Cамощенко И.В. Понятие и признаки угрози в уголовном праве: монография. ? Х.: Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н. М., 2005. ? 120с.
    7. Архів Волочинського районного суду Хмельницької області. Кримінальна справа 1/ 151 від 29. 09. 2004.
    8. Михлин А.С. Последствия приступления / М.: Юрид. лит., 1969. ?104с.
    9. Крылов А. А. Психология: учебник / под. ред. А. А. Крылова. ?М.: ПБОЮЛ М.А. Захаров, 2001. ? 584с.
    10. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Монографія. Х.: "Одіссей", 2003. 256 с.
    11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ « Перун», 2004. 1140с.
    12. Зеленицкий В. С., Куркин Н. В. Обезпечения безопасности субьектов уголовного процесса. Х.: КримАрт, 2000.
    13. Карпенко Л.А. Психология: словарь. 2-е изд. М.:Политиздат, 1990.
  • 5385. Кримінальна відповідальність. Різновиди злочинів
    Контрольная работа пополнение в коллекции 08.11.2009

    Дії громадянина Марченко безумовно е злочином і повинні розглядатися в судовому порядку. Так при розгляді справи враховуючі всі можливі умови можна винести наступні види покарань:

    1. Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь якою метою карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення волі строком від трьох до пяти років.
    2. Дії передбачені частиною першою даної статті, поєднані з насиллям, небезпечним для життя або здоровя потерпілого, або з погрозою спричинення насилля, чи шкоди відносно транспортного засобу, вартість якого в двісті пятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян,- карається позбавленням волі на строк від десяти до пятнадцяти років з конфіскацією майна.
  • 5386. Кримінальне покарання за грабіж
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.11.2010

    Покарання за злочин: частина 1 ст. 191 в якості покарання передбачає штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; частина 2 обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина З обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 4 - позбавлення волі на строк від пяти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 5 - позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

  • 5387. Кримінальне право
    Контрольная работа пополнение в коллекции 14.12.2010

    Кримінально-процесуальна норма як загально-правова норма має такі особливі риси: 1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою і має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності); 2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов'язки учасників відносин, а також санкції за порушення встановлених норм: приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені); 3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, що регламентується нормою права); 4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії та змісту норм); 5) це правило, здійснення якого забезпечується державою (держава створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному здійсненню правил поведінки, а також створюються засоби заохочення, переконання, примусу і санкцій за невиконання вимог).

  • 5388. Кримінальний аборт та його судово-медична експертиза
    Информация пополнение в коллекции 04.03.2010

    Право на розпорядження своїм здоров'ям (тілесною недоторканністю), а також правом на життя має два аспекти: заподіяння фізичної шкоди самому собі (покалічення) і згода на заподіяння шкоди здоров'ю, яка завдається іншою особою. За загальним правилом, заподіяння фізичної шкоди самому собі не є злочинним. Підтримуємо позицію тих вчених, які вважають, що, коли вагітна жінка сама викликала штучне переривання вагітності, кримінальна відповідальність виключається [4, c. 101-102]. Аналіз змісту ст. 134 КК однозначно приводить до висновку, що згода потерпілої від цього злочину надається іншим особам. Найбільші суперечки у теорії кримінального права викликає питання щодо правових наслідків згоди людини на заподіяння шкоди власному здоров'ю діями інших осіб. Так, у свій час І.Я. Фойницький зазначав, що ушкодження, які заподіяні зі згоди потерпілого, не є злочинними, бо відмова від блага тілесної недоторканності можлива. У свою чергу, О.Ф. Кістяківський зазначав, що така згода не може даватися на заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження. Питання згоди потерпілого на заподіяння йому смерті в доктрині кримінального права є актуальною й досить широко висвітлена, але найбільші суперечки викликає питання щодо значення згоди потерпілого для кримінальної відповідальності у разі заподіяння тілесних ушкоджень. Так, критерій відмежування злочинного й незлочинного посягання на тілесну цілісність М.С. Таганцев визначав виходячи з виокремлення моральної й фізичної спрямованості діяння. При посяганні на тілесну недоторканність з метою заподіяння моральних страждань згода знищує злочинність діяння. Якщо мета інша заподіяння фізичних страждань діяння слід визнавати злочинним. Хоча сам М.С. Таганцев не визнавав цей тезис абсолютним, наводячи як аргумент дії лікаря в процесі переливання крові, проведення наукових дослідів тощо. Ми повністю розділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що не можна виключати кримінальну відповідальність у разі згоди потерпілої при незаконному проведенні аборту. Це пояснюємо кількома аспектами. По-перше, слід зазначити, що винний посягає на здоров'я жінки, яка знаходиться у стані вагітності. Вагітність (graviditas) фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини, у результаті якого формується плід, здатний до позаутробного існування. Під впливом нових умов, пов'язаних із розвитком плоду, в організмі вагітної жінки виникають складні адаптаційно-захисні зміни. Вони сприяють підтриманню гомеостазу і нормальній діяльності органів і систем, правильному розвитку плоду, забезпечують підготовку організму жінки до пологів й годування дитини. Звідси випливає, що переривання вагітності порушує ці життєві процеси. Крім того, аборт є біологічною й механічною травмою для організму жінки. По-друге, вчиняючи злочин, передбачений ст. 134 КК, винний посягає не лише на здоров'я особи, а й на її життя. Наприклад, за даними ВООЗ (1998), близько 13% смертей, пов'язаних із вагітністю, стали результатом післяабортних ускладнень. Відповідно до статистичних звітів у абсолютних цифрах це становить приблизно 67 тис. смертей на рік. Окрім цього, ускладнений аборт (йдеться не тільки про кримінальні) асоціюється з досить високим рівнем захворюваності. Після переривання вагітності в організмі жінки розвивається так званий гіпоталамічний стрес. Організм не встигає адекватним чином відреагувати на переривання вагітності, виникає конфлікт між станом організму, перебудованого на розвиток вагітності, та відсутністю плодового яйця. Наслідком гіпоталамічного стресу, як правило, бувають порушення менструального циклу, а також нейроендокринний синдром. У деяких жінок, які перенесли незаконний аборт, у подальшому простежується запалення придатків матки, позаматкова вагітність, у деяких безплідність. Із серйозних ускладнень кримінального аборту, які ставлять у небезпеку життя жінки, можна виділити перитоніт запалення очеревини, яке може спричинити смерть, особливо у людей зі слабким здоров'ям, а також сепсис загальне зараження крові, яке частіше призводить до смерті. Таким чином, винний за згодою вагітної жінки шляхом переривання вагітності посягає не тільки на здоров'я останньої, а й на її життя.

  • 5389. КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ(Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    (2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 110 - 114), посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 322), посягання на життя судді у зв'язку із здійсненням ним правосуддя (стаття 351), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 117), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 118), захоплення заручників (стаття 139), згувалтування (стаття 146), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 147), мужолозтво (стаття 150), крадіжку (статті 170, 236, 282), грабіж (статті 171, 236, 282), розбій (статті 172, 236 частина 3, 282 частина 3), вимагання (статті 173, 236, 282), умисне знищення або пошкодження майна (стаття 179 частина 2), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 252), угон транспортних засобів (стаття 265), хуліганство (стаття 271 частини 2 і 3).

  • 5390. Кримінально-правова відповідальність за отримання хабара
    Курсовой проект пополнение в коллекции 19.09.2010

    Хоча закон (ч. З ст.370 КК) конкретно і не вказує на державні органи, до яких повинен звертатися хабародавець із заявою про дачу ним хабара для вирішення питання про звільнення його від кримінальної відповідальності, такими органами можуть бути лише органи, які компетентні розглядати такі заяви по суті. Це органи, що відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства мають право розслідувати справи про посадові злочини (статей 364-172 КК), у т.ч. хабарництво, а саме: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки і податкової міліції. Згідно із законом вони, мають можливість здійснити належну перевірку заяви про дачу хабара, вжити відповідних заходів щодо притягнення до кримінальної відповідальності учасників акту дачі-одержання хабара, а при наявності для того підстав - звільнити від кримінальної відповідальності хабародавця, стосовно якого мало місце вимагання хабара або який добровільно заявив про дачу хабара до порушення кримінальної справи щодо нього. Оскільки суд позбавлений можливості безпосередньо здійснювати таку перевірку, то він не може бути включений до переліку державних органів, звернення до яких із заявою про дачу хабара є підставою для звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності. Деякі науковці і практики вважають, що особа, яка дала хабар, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності не лише тоді, коли особливо заявила про це відповідним органам, але і тоді, коли таке звернення мало місце з боку її родичів, членів сім'ї. На мій погляд, закон не дає підстав для такого висновку. Праві ті, хто вважає, що ч. З ст.370 КК йдеться про компроміс саме між особою, в діях якої є ознаки дачі хабара, і державою. Викладене дає можливість зробити висновок про те, що слідча і судова практика ще далекі від чіткого і правильного застосування кримінально-правової норми, яка передбачає звільнення від відповідальності за дачу хабара. Основних причин, помилок у застосуванні ч. З ст.370 КК кілька: * по-перше, відсутність однозначного і правильного розуміння умов звільнення від відповідальності хабародавця; * по-друге, недосконалість законодавчого формування положень цього інституту, * по третє, навіть за умови, що правоохоронними органами вдалося належним чином в рамках закону задокументувати протиправну поведінку «наших депутатів», проблематичними є притягнення його до встановленої законом відповідальності. Складності з притягненням депутата до юридичної відповідальності у свою чергу обумовлюється двома основними факторами. Першим - правовим є наявність передбаченої законом спеціальної процедури притягнення депутата до такої відповідальності (інститут так званої депутатської недоторканності). Другий політичний полягає в тому, що в умовах сучасної правової дійсності юридичному рішенню про відповідальності народного депутата України неодмінно передує політичне рішення. Це до речі, стосується також високопоставлених осіб у структурах виконавчої влади. Підтвердженням тому є факти притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів України, які мали місце в історії України з моменту проголошення її незалежності. Народних депутатів України, стосовно яких Генеральною прокуратурою України, порушувалося питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності (порушувалась кримінальна справа, вносилось подання до парламенту про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт тощо), попри усі їх політичні, ідеологічні інші відмінності об'єднувало одне на момент початку їх кримінального переслідування всі вони перебували в політичній опозиції до виконавчої влади, так чи інакше вступили в конфлікт з політичним керівництвом держави чи його оточенням.

  • 5391. Кримінально-правова характеристика вбивства з обтяжуючими обставинами
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.01.2011

     

    1. Статистика ВСУ за 2009 р. і перше півріччя 2010 р. // http: // www.scourt.gov.ua /
    2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
    3. Павленко Т.А. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Павленко Тетяна Анатоліївна; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Л., 2008. 124 с.
    4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Декор, 2008. - 1428 с.
    5. Павленко Т.А. Злочини проти життя та здоровя особи у системі Особливої частини Кримінального кодексу України // Актуальні питання реформування правової системи України: III Міжнар. наук.-практ. конф. Луцьк, 23 черв. 2006 р.: У 2-х т. Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. Т.2. С. 203206.
    6. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. 1196 с.
    7. Павленко Т.А. Щодо обєкта злочинів проти життя // Другі юридичні читання: Всеукр. наук. конф., Київ, 18 трав. 2005 р. К., 2005. С. 226229.
    8. Кримінальний кодекс України від 05.04. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
    9. Котюк І.І., Правові та морально-етичні аспекти евтаназії та її альтернатив / І.І. Котюк, А.В. Мусієнко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2002. № 2. С. 121-124.
    10. Павленко Т.А. Право людини і громадянина на життя і здоровя (кримінально-правовий аспект) / А.Т. Павленко // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської національної юридичної академії. О.: Фенікс, 2006. Вип. 28. С. 445447.
    11. Александров Ю.В. Кримінологія: Курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. К.: МАУП, 2002. 295 с.
    12. Іванов Ю.Ф. Кримінологія: навч. посіб. / Ю.Ф. Іванов., О.М. Джужа. - К.: вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. - 264 с.
    13. Даньшин І. Співвідношення кримінології і соціології / І. Даньшин // Вісник Академії правових наук України. - №2 (33)-3 (34). Х., 2003. С. 684-685.
    14. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. І.М. Даньшина. Х.: Право, 2003. 348 c.
    15. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. / А.Ф. Зелінський. - X.: Рубікон, 2000. 240 с.
    16. Грищук В. Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за Кримінальним кодексом України 2001 року / В. Грищук // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Правознавство. 2005. - № 161. С. 98-105.
    17. Короленко М.П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Короленко Микола Павлович; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. К., 2002. 130 с.
    18. Бочарников Д.М. Грушевський. Про історію створення та кримінальне право "Руської Правди" // Право України. 1996. №11. С.65-69.
    19. Білецький Л. «Руська Правда» й історія її тексту. / Л. Білецький. За ред. Ю. Книша Вінніпег.: ВУАН в Канаді, 1993. 166 с.
    20. Борисенок С. Карний зміст «потока» Руської Правди / С. Борисенок // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права УАН. - 1925. - № 1. - С. 6-31.
    21. Захарченко П.П. Історія держави та права України: Навч. посіб. для дист. навч. / П.П. Захарченко. К.: Університет „Україна", 2005. 208 с.
    22. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 2003. - Ч. 2. - 224 с.
    23. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / А.С. Чайковський, О.Л. Копиленко та інші. - К.: Юрінком інтер, 2003. - 656с.
    24. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743р. / Упор. та автор нарису К.А. Вислобоков; відп. ред. Ю.С. Шемшученко; НАН України та ін. К., 1997. 268c.
    25. Солодкин И.И. Очерки по истории русского уголовного права (первая четверть XIX в.) / И. И. Солодкин. Л., 1961. 398 с.
    26. Остроумов С.С. Преступность и ее причины в дореволюционной России / С.С. Остроумов. - М., 1980. 422 с.
    27. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921 - 1925) / Б.М. Бабій. - К., 1961.- 312 c.
    28. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. М.: Юрид. л-ра,1985. Т.7. 349 c.
    29. Кузьминець О. Історія держави і права України / О. Кузьминець, В. Калиновський, П. Дігтяр. К.: Україна, 2000. 429 с.
    30. Кримінальний кодекс України вiд 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. 1961.- № 2. Ст. 14.
    31. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. 1938-1978г.г. М.: Юрид. лит-ра. 1980. 244 c.
    32. Борьба с преступностью в Украинской ССР / Автор очерка и состав, сб. док. юрид. наук, проф. П.П. Михайленко. К., 1966. Т. 1. 19171925 гг. 831 с.
    33. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: навч. посіб. / М.Й. Коржанський. Вид.3-тє, доповн. та переробл. К.: Атіка, 2007. - 592 с.
    34. Навроцький В.О. Склад злочину і його роль у процесі кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький // Правничий часопис Донецьк. ун-ту. 2000. - № 1. - С. 47-51.
    35. Кримінальне право України: Особлива частина : Підручник / Ред. М.І. Мельник, В.А. Клименко. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.
    36. Короленко М.П. Обєкт злочинів проти життя людини // М.П. Короленко. Економіка, фінанси, право К, 2001. - № 4. С.29-31
    37. Коржанський М.Й. Обєкт і предмет злочину / М.Й. Коржанський. Дніпропетровськ, 2005. 252 с.
    38. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України. / Ред. М.Л. Мельника, М.І. Хавронюка. 3-те вид. перероблене та доповнене - К.: Атіка, 2003. 1126 c.
    39. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2005. 544 с
    40. Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Мамчур Віталій Миколайович; Київ. нац.. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2002. 97 с.
    41. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Атіка, 2004. - 488 с.
    42. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. -К.: Істина, 2005. 542 c.
    43. Нікулін С.І. Кримінальне право. Заг. част. / С.І Нікулін, Г.В. Чеботарьова К., 2004. 594 с.
    44. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина / Р.В. Вереша, І.К. Туркевич. К.: Центр учбової літератури, 2007. - 208 с.
    45. Іванов Ю.Ф. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц / Ю.Ф. Іванов. - К.: КНЕУ, 2003. - 354с.
    46. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р., № 2 // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 1 (35).
    47. Ігнатов О. Насильство як спосіб вчинення злочину: поняття та сутність / О. Ігнатов // ФП. 2010. - № 3. С. 144-151.
    48. Смілянський Я. Особлива жорстокість як кваліфікуюча ознака умисного вбивства / Я. Смілянський // ФП. - 2009. - № 3. С. 591-596.
    49. Константинов П.Ю. Влияние жестокости преступного поведения на квалификацию убийства: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Константинов Павел Юрьевич. М., 2003. 185 с.
    50. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. К.: А.С.К., 2005. - 848 с.
    51. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений) / Л.М. Балабанова. - Д.: Сталкер, 1998. 150 c.
    52. Медведєв В.С. Кримінальна психологія: Підручник / В.С. Медведєв. К.: Атіка, 2004. 368 с.
    53. Грищук В.К. Вбивство через необережність за Кримінальним кодексом України 2001 року / В.К. Грищук // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія ПРАВО. 2002. Вип. 1. С. 147153.
    54. Шевчук А.В. Подвійна форма вини за кримінальним законодавством України / А.В. Шевчук //Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Правознавство. -2004. - № 273. С. 21-28.
    55. БережнийС.Д. Відповідальність за умисне вбивство з корисливих мотивів за кримінальним законодавством України: дис. ... канд. юрид наук: 12.00.08 /С.Д. Бережний; КНУТШ. К., 2009. 82 с.
    56. Костенко М. В. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Костенко Марина Володимирівна; Нац. юр. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Х., 2003. 113 с.
    57. Короленко М.П. Співучасть в умисних вбивствах та її вплив на кваліфікацію / М.П. Короленко // Правова держава. 2001. №3. С. 74-80.
  • 5392. Кримінально-правова характеристика невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат
    Контрольная работа пополнение в коллекции 16.10.2010

    Різновидом компенсаційних виплат є нарахована громадянам компенсація втрати ними частини доходів у звязку з порушенням термінів її виплати, право на яку вони мають відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р., який набрав чинності з 1 січня 2001 р. і яким передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші передбачені законом виплати) у випадку порушення встановлених строків їх виплати - затримки їх виплати на один і більше календарних місяців. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Постановою КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати, згідно з п.4 якого сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. При цьому п.2 названої постанови передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р. проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 р. № 1427 до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період [7]. Згідно з ч.2 ст.7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначаються відповідно до законодавства, тобто притягнення до кримінальної відповідальності за ст.175 КК можливе як за несвоєчасну виплату передбачених законом виплат громадянам, так і за несвоєчасну виплату їм компенсації за втрату їх частини у звязку з порушенням строків їх виплати. У разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації, громадянину надано право її оскарження у судовому порядку (ч.1 ст.7 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати»).

  • 5393. Кримінально-правова характеристика ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів
    Курсовой проект пополнение в коллекции 14.03.2010

    З метою однакового і правильного застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів слід дотримуватися наступного: Судам необхідно виходити з того, що кримінальна відповідальність за ст. 212 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК) настає за умисне ухилення від сплати лише тих податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які встановлені Законом від 25 червня 1991 р. N 1251-XII (1251-12) "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 1251-XII) і введені в установленому законом порядку. Оскільки Законом N 1251-XII передбачено загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі, які підлягають сплаті до відповідних бюджетів та державних цільових фондів, кримінально караним визнається ухилення від сплати як загальнодержавних, так і місцевих податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Звернути увагу судів на те, що згідно із Законом N 1251-XII ставки, механізм справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть установлюватись або змінюватися іншими законами, крім тих, які стосуються оподаткування. Також слід враховувати й те, що ч. 2 ст. 1 цього Закону органам місцевої влади та самоврядування надано право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів. Зміни щодо пільг, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та механізму їх сплати, внесені до законів про оподаткування в установленому порядку, тобто не пізніше ніж за шість місяців до нового бюджетного року, набирають чинності з його початку. Відповідальність за ст. 212 КК може наставати лише за сукупності обов'язкових умов, коли: не сплачені податки, збори, інші обов'язкові платежі входять у систему оподаткування і введені в установленому законом порядку; об'єкт оподаткування передбачений відповідним законом; платник податку, збору, іншого обов'язкового платежу визначений як такий відповідним законом; механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), їх ставки та пільги щодо оподаткування визначені законами про оподаткування. За змістом ст. 212 КК відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять у систему оподаткування, введені в установленому законом порядку і зараховуються до бюджетів чи державних цільових фондів, настає лише в разі, коли це діяння вчинено умисно. Мотив для кваліфікації останнього значення не має. Зазначеною статтею передбачено кримінальну відповідальність не за сам факт несплати в установлений строк податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати. У зв'язку з цим суд має встановити, що особа мала намір не сплачувати належні до сплати податки, збори, інші обов'язкові платежі в повному обсязі чи певну їх частину. Про наявність умислу на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо. Особа, яка не мала наміру ухилитися від сплати зазначених платежів, а не сплатила їх з інших причин, може бути притягнута лише до встановленої законом відповідальності за порушення податкового законодавства, пов'язані з обчисленням і сплатою цих платежів. Відповідно до законодавства з питань оподаткування зазначене діяння є фінансовим (податковим) правопорушенням, відповідальність за яке може наставати, зокрема, за підпунктом 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону від 21 грудня 2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III) - у разі, коли несплата пов'язана з неподанням платником податкової декларації у визначені законом строки, або ж за п. 11 ч. 1 ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р. N 509-XII ( 509-12 ) "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон N 509-XII) - якщо несплата зумовлена відсутністю податкового обліку, веденням його з порушенням установленого порядку, неподанням чи несвоєчасним поданням платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та іншими порушеннями податкового законодавства, відповідальність за які передбачена цим пунктом зазначеної статті Закону N 509-XII. Якщо податкова декларація була подана, а податки не сплачені своєчасно через відсутність коштів на рахунку платника, то ці обов'язкові платежі вважаються податковим боргом (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням штрафних санкцій (штрафу) та пені згідно із Законом N 2181-III ( 2181-14 ). Судам потрібно мати на увазі, що платник податку, активи якого не перебувають у податковій заставі, не несе кримінальної відповідальності за умисне несвоєчасне виконання податкових зобов'язань за відсутності умислу на ухилення від сплати податку, оскільки згідно з підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону N 2181-III ( 2181-14 ) платники податків самостійно визначають черговість і форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. При цьому слід враховувати, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Кримінальна відповідальність за ст. 212 КК за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів настає в разі, коли ці діяння призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих чи особливо великих розмірах (які відповідно в 1000, 3000, 5000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчинене у зв'язку з одержанням пільг щодо них шляхом надання державним органам завідомо неправдивої інформації, якщо розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500, але менше 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 222 КК, а якщо він у 5000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, дії винного мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 212 КК та ч. 1 ст. 222 КК (якщо пільги щодо податків одержані шляхом надання податковим органам зазначеними у ст. 222 КК особами завідомо недостовірної інформації). Потрібно мати на увазі, що передбачений ст. 212 КК злочин слід кваліфікувати як вчинений у значних, великих чи особливо великих розмірах, коли сума, що фактично не надійшла до бюджетів чи державних цільових фондів, утворилася внаслідок несплати як одного податку, збору, іншого обов'язкового платежу, так і різних їх видів у розмірах, передбачених приміткою до зазначеної статті. При кваліфікації такого злочину, вчиненого починаючи з 1 січня 2004 р., необхідно виходити з того, що сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону N 889-IV ( 889-15 ) дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 цього Закону для відповідного року з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 того ж Закону. При визначенні розміру коштів, що не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів внаслідок ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, не потрібно враховувати нараховані чи сплачені у зв'язку з цим штрафи й пеню. Чинним законодавством передбачена можливість надання платникам податків ряду пільг. Надання платником податків завідомо неправдивої інформації про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання за відсутності відповідних підстав слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 222 КК ( 2341-14 ). У тому ж разі, коли такі пільги були надані платнику на законних підставах, але на час подання декларації право на них було втрачено, дії особи, яка це приховала, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною _оз. 212 КК ( 2341-14 ) як ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів.

  • 5394. Кримінально-правовий аспект тероризму
    Дипломная работа пополнение в коллекции 13.10.2010

     

    1. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 із внесеними змінами від 21.09.2006р.
    2. Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” // Уряд. курєр. 2006. 12 жовт. № 191. С. 12.
    3. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638 IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 25. Ст. 180.
    4. Постанови Пленуму Верховного суду у кримінальних справах. К.: Видавн. дім “Скіф”, 2006. 472с.
    5. .">Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. < www.zakon.rada.gov.ua >.
    6. Законодательство Украини №1 Февраль 2009 «Инфодиск»
    7. Богданов О.П. Навчальна програма дисципліни “Сучасні проблеми боротьби з тероризмом” (для бакалаврів, спеціалістів). К.: МАУП, 2004. 12 с.)
    8. Артем Тумакін // Молодь України», 15-19 травня, 2008 р. C. 7, 8.
    9. Землянський Ю.В. Загроза тероризму в Україні // Тероризм і боротьба з ним. - К., 2000. - Т. 19. - С. 46, 47, 49.
    10. Науково практичний коментар до Кримінально кодексу України. 4-тє вид. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Атіка, 2007. 1056 с
    11. Глушков В.О., Долженков О.Ф. Організаційно-правові основи боротьби з тероризмом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць / Одеса, 2000. Вип. 8.
    12. Терористичні загрози в Україні. // Надзвичайна ситуація № 06 (116), червень 2007 р.
    13. Надьон О., Правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризму в Україні // Право України. - 2003. - №3
    14. Власов И.С. Зарубежное законодательство в борьбе с тероризмом. М: 2002. 144 с.
    15. Зеленецький В.С., Ємельянов В.П. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом: Наук. практ. посіб. Х.: Кроссроуд, 2006. 80 с.
    16. А.А. Котвицький Тероризм як соціальне явище: поняття та ознаки. // Право України. 2004, - №7
    17. Романюк Б., Коваленко В. Щодо кримінально-правового визначення поняття тероризму // Право України. 2001. № 6. с. 7175.
    18. Ємельянов В.П. Проблеми застосування антитерористичного законодавства України і шляхи його вдосконалення // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією. - 2007. - №15
    19. Антипенко В., Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // http://pravoznavec.com.ua/period/article/262/%C0.
    20. Ліпкан В.А. Теоретичні засади криміналізації тероризму // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 1999. - № 2. - С. 237-242.
    21. Євген Звєрєв. До питання юридичного визначення тероризму // Право України. 2003. № 7. с. 6166.
    22. Антонян Ю.М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. М., 1998. - 306 с.
    23. Юридична енциклопедія: Том 6/Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. К.: “Укр. Енцикл”, 1998.
    24. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. Х: Вища школа, 1982. 82 с.
    25. Злобин Г.А. Никифоров Б.С. Умысел и его формы. М.: Наука, 1995. 78 с.
    26. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терорезирования (уголовно-правоое исследование). - М: NОТА ВЕNЕ, 2000.-320 с.
    27. Гришаєв П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности, общественного порядка. М.: ВЮЗИ. 1957. 57 с.
    28. Тихий В.П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки: Конспект лекцій. Х; Національна юридична академія Укруїни, 1996. 3 с.
    29. Балгат Д., Балан О. Понятие, причины и классыфикацыя терроризма / Міжнарод, конф. «Терроризм і національна безпека України».-К., 2003.
    30. Комисаров В.С. Тероризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества., По новому УКРФ. М.: Кросна-лекс, 1997. 15 с.
    31. Ліпкан В.А., Никифорчук., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом / Київ, Знання України, 2002.- 61 с.
    32. Свірін М.О., Коцюбинська Ю.М. Тероризм, як кримінально-правове явище в Україні //Науковий вісник НАВСУ. - Київ, 2003. - Вип.5.- 68-76 с.
    33. Андрушко П.П. Щодо законодавчого формулювання складу злочину «Тероризм» // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць.Вип.8. - Одеса: Юридична література, 2000.- 76-78 с.
    34. Емельянов В.П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості. - X.: Рубікон, 1997 - С. 112.
    35. Ємельянов В. Обєкт тероризму: його ознаки // Право України. 1999. №11. С.12.
    36. Андрій Яцько. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби // Українські проблеми, - 1998, - №1
    37. Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге - К.: Атіка, 2002, - 640с
    38. Кримінальне право України: Загальна частина: Підр.Вид. 3-тє / За ред.М.І.Мельника, В.А.Клименка. К: Юридична думка, 2004. 88 с.
    39. Мохончук С.М. Кримінальна відповідальність за тероризм: Афтореферат, дисертація кандидата юридичних наук6 12.00.08 / Університет внутрішніх справ МВС України. Харків, 2000. 4 с.
    40. Цимбалюк В.С. Компютерні технології, як чинник терористичного акту//Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. Харків,2003. 215 с.
    41. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. СПб.: Издательство Юридического института (Санкт-Петербург), 2004. - 301 с.
    42. Магарін М.С., Бараненко Д.В. Суб'єкт злочину за новим кримінальним законодавством України: Монографія / Під ред. д-ра юрид. наук, професора Є. Л. Стрельцова. Одеса: Астропринт, 2001. 104 с
    43. Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. Х: Право, 1999. 10 с.
    44. Емельянов В.П. Понятие обьекта преступления в уголовно-правовой науке // Право і безпека. 2002. - №4. 10 с.
    45. Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. Х: Право, 1999. 222 с.
    46. Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. К.: НБУР, 1999. 48 с.
    47. Модельный уголовный кодекс для государств участниц СНГ // Правовведение. 1996, №1. 95
    48. Кримінальне право України: Загальна частина: Підр./ М.І Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І.Борисов та ін./ За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я.Тація, В.В.Сташиса. Х: Вища школа, 1997. 130 с.
    49. Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное уголовное право. М.: Наука, 1990. 54 с
    50. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Загальна частина: курс лекцій. К: Наукова думка та українська видавнича група. 1997. - 185 с.
    51. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве: Учебное пособие. 1999. - 14 с.
    52. Гізімчук С.В. Терористичний акт та його відмінність від суміжних злочинів// Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. Харків, 2003. 218 с.
    53. Комиссаров B.C. Терроризм, бандитизм, захват заложников и другие тяжкие преступления против безопасности общества. М., 1997. 160 с.
    54. М.О. Акімов. Захоплення заручників: особливості кримінальної відповідальності за законодавством країн близького та далекого зарубіжжя // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією» 2003. - №7
  • 5395. Кримінологія як наука
    Информация пополнение в коллекции 27.10.2010

    Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дозволяє спеціалістам зробити висновок про те, що злочинці гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп - сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, - свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін.).

  • 5396. Криптография: гражданско-правовые аспекты
    Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

    Во втором случае нет увязывания ЭЦП с конкретным человеком, в контексте его права на имя, и потому правомерно использование технологии ЭЦП как метки юридического лица в целом. Это относится к случаям, когда ЭЦП используется в рамках процедуры исполнения обязательства, например, для постановки отметок времени (timestamp) на платежных поручениях и др. электронных документах. Такие мероприятия аналогичны постановке на бумажных документах операционистами, работниками канцелярии штампов-отметок "принято"/"получено". Эти действия не являются заключением сделок, а потому могут осуществляться работниками организации (ст. 402 ГК). Важно отметить, что в качестве подобной метки может использоваться обезличенное средство (скажем, штамп организации - "принято. Дата"), а не подпись конкретного человека. В качестве такой обезличенной метки в целом от имени юридического лица допустимо использование и ЭЦП.

  • 5397. Критерии и методы оценки компенсации морального вреда
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Установление четкой терминологии представляется очень важным для правильного разграничения отдельных видов вреда и их последующего возмещения. Физический (телесный) вред - это вред материальный и вместе с тем неимущественный. Вредоносные изменения происходят в телесной (то есть материальной сфере потерпевшего) под влиянием определенных внешних воздействий. Эти изменения в телесной сфере приводят или могут при-вести к негативным изменениям в психической сфере и в имущественной сфере личности. Негативные изменения в психической сфере могут выражаться в обоего рода страданиях (моральный вред), а негативные изменения в имущественной сфере - в расходах, связанных с коррекцией или функциональной компенсацией телесных недостатков, и утрате дохода (заработка, имущественный вред). Таким образом, любой телесный вред в целях его возмещения (именно возмещение вреда является целью гражданско-правового регулирования) распадается на моральный вред и имущественный вред. Собственно говоря, к такому же выводу приводит и анализ ст, 12 и 15 ГК РФ. В ст. 12 отсутствует такой способ защиты гражданских прав как «возмещение вреда», но указан способ «возмещение убытков». Текст ст. 15 позволяет сделать вывод, что термин «убытки» применим как к случаям договорных, так и деликтных обязательств: «Под убытками понимаются расходы, которые лицо, чье право нарушено, произвело или должно будет произвести для восстановления нарушенного права, утрата или повреждение его имущества (реальный ущерб), а также неполученные доходы, которые это лицо получило бы при обычных условиях гражданского оборота, если бы его право не было нарушено (упущенная выгода)». Такое понимание убытков применимо в целях его возмещения как при причинении телесного, так и имущественного вреда. Например, гражданин лишается ноги в результате дорожно-транспортного происшествия. Причиненный ему физический вред выражается в утрате ноги. Этот физический вред вызывает физические страдания в момент причинения увечья, в процессе заживления раны, в последующих болевых ощущениях. Одновременно осознание своей ущербности, неполноценности, невозможности вести равноценную прежней жизнь, утрата прежней работы заставляют его испытывать переживания, то есть претерпевать нравственные страдания. В совокупности нравственные и физические страдания составляют моральный вред, который при наличии других необходимых условий должен быть в соответствии со ст. 151 ГК РФ компенсирован в денежной форме.

  • 5398. Критерии надлежащего извещения иностранных лиц в хозяйственном процессе
    Информация пополнение в коллекции 18.08.2012

    Буквальное толкование ч. 3 ст. 241 ХПК (аналогично ч. 3 ст. 253 АПК [2]) говорит о праве хозяйственного суда вручать извещения иностранным лицам путем направления поручения «в учреждение юстиции или другой компетентный орган» иностранного государства. Другими словами, формально у хозяйственного суда право направлять извещения непосредственно адресату за границу отсутствует. При этом такая возможность может быть предусмотрена в международном договоре. Однако нельзя не отметить, что практически все договоры, действующие для Республики Беларусь, не допускают подобный способ вручения судебных документов. На преодоление данного подхода отчасти направлены положения ст. 10 Конвенции о вручении 1965 г., но они применяются только в том случае, если такое вручение разрешается законодательством страны, в которой рассматривается дело, и запрашиваемое государство не заявило соответствующих возражений [4]. В частности, соответствующую оговорку сделали Аргентина, Болгария, Китай, Чешская Республика, Египет, Германия, Греция, Венгрия, Корея, Кувейт, Литва, Норвегия, Польша, Российская Федерация, Сан-Марино, Словацкая Республика, Шри-Ланка, Швейцария, Турция, Украина, Венесуэла, Монако, Хорватия, Индия, Мексика, Македония, Греция. В зарубежной литературе высказывается критическое мнение об эффективности извещения посредством направления судебного документа заказным письмом с уведомлением [14, с. 298]. Тот факт, что государство не сделало возражений против применения п. а ст. 10 Конвенции о вручении 1965 г., не обязательно означает, что впоследствии такое государство признает решение иностранного суда, вынесенного против ответчика, получившего документ по почте. Отказ в исполнении решения может последовать на основании недействительности такого способа вручения в соответствии с национальным процессуальным правом иностранного государства (например, такова позиция Японии) [15]. Частноправовой характер данного способа вручения делает его необязательным для иностранного лица. Он не может гарантировать соблюдение процессуальных гарантий стороны, поскольку не всегда позволяет достоверно установить, были ли судебные документы вручены иностранному лицу надлежащим образом. В самом бланке почтового уведомления в графе «вручено», как правило, установить, кем был получен документ, не представляется возможным. Кроме того, в большинстве договоров о правовой помощи, если адрес или наименование иностранного лица указаны неверно или неточно, компетентный орган обязан предпринять соответствующие меры для их установления. При избрании же вышеуказанного способа вручения следует рассчитывать только на добросовестность сторон в процессе. Существует и противоположная точка зрения, в частности, В.А.Мусин [16, с. 95], А.В.Приходько [17, с. 168] призывают, наоборот, более активно его использовать в целях сокращения сроков доставки документа адресату. Представляется, что использование такого способа вручения документов допустимо только в качестве вспомогательного к каналам передачи, предусмотренным международными договорами. Кроме того, нормы, устанавливающие возможность направления судебных документов непосредственно адресатам, расположенным (проживающим) за границей, по почтовым каналам должны найти отражение в двусторонних международных договорах о правовой помощи.

  • 5399. Критерии эффективности управления государственной собственностью
    Информация пополнение в коллекции 11.10.2010

    Вид критерияОбъекты оценивания (предметные ценности)Признаки эффективностиКритерии оценкиЦенностно-рациональныйполитическая стратегия, государственные программы, планы, социально-политические и экономические концепции, принципы, методы управления;уровень осуществления основных функций госуд. управления (сохранение системы, обеспечение целостности общества, прав и свобод граждан и др.); уровень рациональности решений, их легитимности, демократизм, свобода выбора;соответствие результатов и последствий решений государственным ценностям, принципам, общественным интересам;Целерациональныйгосударственные программы, планы, принципы деятельности управления, организационные структуры, формы, методы, нормы и стиль управленческой деятельности, правовое и информационное обеспечение, способы артикуляции интересов государства и граждан, защиты их, объем и виды услуг и т.д.полнота осуществления поставленных целей, уровень рациональности решений, легитимность, демократизм, законность, компетентность, информационное обеспечение, методы стимулирования участия граждан в управлении, степень свободы выбора, общественная цена выбора, рациональность использования всех видов капитала, инновационность решений;соответствие решений функциональным целям и задачам государственного субъекта, его статусу и полномочиям, правовому порядку, общественным потребностям и интересам, достижение оптимальных результатов в рамках регулируемых государственных ресурсов; соответствие решений ожиданиям конкурирующих социальных групп;Прагматическийнепосредственные результаты изменения управляемых объектовобщественная полезность, экономическая, социально-политическая выгода, рациональность использования ресурсов, инновационность решений, их оперативность, простота, созидательность методов управления.получение оптимальных результатов при минимальных затратах ресурсов, оценка по модели “затраты-выгода”.

  • 5400. Критерії класифікації відпусток на види
    Информация пополнение в коллекции 07.12.2010

    Одним з видів часу відпочинку, передбаченим трудовим законодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p., а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняттю "відпустки" є досить непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших можливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення (творчі відпустки або такі, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки). Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття "відпустка" і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі. При визначенні поняття "відпустка", її окремих видів та класифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження. Для того, щоб правильно сформулювати поняття "відпустка" та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі. При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті. Тому відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням. Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні. Кожному працівнику право на відпустку гарантовано законом. А тому порядок надання, види тривалість, умови оплати відпусток необхідно знати кожному