Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 16661. Что такое "местное самоуправление"?
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Территориальное общественное самоуправление (ст.27) это самоорганизация граждан по месту их жительства на части территории муниципального образования (территориях поселений, не являющихся муниципальными образованиями, микрорайонов, кварталов, улиц, дворов и других территориях) для самостоятельного и под свою ответственность осуществления собственных инициатив в вопросах местного значения непосредственно населением или через создаваемые им органы территориального общественного самоуправления.

  • 16662. Что такое налог
    Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

    В законе о налоге вторым элементом должно присутствовать указание на объект налогообложения. Объектом налогообложения в теории финансового права иногда считают те юридические факты1, которые обусловливают обязанности субъекта уплаты налога: совершение оборота по реализации товара, работы, услуги; ввоз товара на территорию Российской Федерации; владение имуществом; вступление в права наследства; получение дохода и т. д. Понятие «объект налогообложения», по нашему мнению, включает в себя указание не на основании возникновения обязанности, а на наличие у субъекта налогообложения соответствующего права на предмет обложения. Предметом обложения являются те предметы материального мира, с которыми закон связывает налоговые последствия. Например, объектом налога на имущество является право собственности на соответствующее имущество (жилое строение, транспортные средства), само имущество предмет налогообложения. Однако законодатель использует, как правило, понятие «объект».

  • 16663. Ш.Л. Монтескье о судебной власти и праве
    Контрольная работа пополнение в коллекции 29.06.2010

    В политической литературе ФРГ теория разделения властей стала основой построения либеральных и конституционных теорий государства. Особенно импонирует политологам ФРГ то, что Монтескье не признает революционных путей решения острых социальных вопросов в правовом государстве, а выступает за эволюционные методы преобразования действительности. Используется его учение и для маскировки отрицательных сторон буржуазной демократии. В частности, взгляды Монтескье стали отправными при построении теории плюралистической демократии. Во всяком случае, таков смысл следующей трактовки: "Идеи Монтескье об основаниях и условиях свободы всегда актуальны, актуален и его взгляд, что свобода только там осуществима, где есть плюрализм и равновесие социальных сил". Заметное внимание теории разделения властей Монтескье уделяется в англо-американской политологической литературе, чаще всего она рассматривается здесь с точки зрения социологии права. Так, Г. Мерри оспаривает традиционное ее толкование и пытается доказать, что, по Монтескье, свобода обеспечивается через социальное распределение власти и посредничество в классовых конфликтах. Автор согласен с мыслителем в том, что лучшая форма правления та, которая естественно вытекает из социально-психологической характеристики граждан. Все основные понятия социологии права (конфликт, взаимодействие, поведение, активность и т. п.) в конструкциях Г. Мерри получают "естественное" обоснование также при помощи интерпретации теории Монтескье.

  • 16664. Шарль Луи Монтескье (1689—1755)
    Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

    В демократии при помощи закона четко определяется компетенция всех учреждений, их права и обязанности. Эти учреждения должны находиться в отношениях необходимого взаимного контроля и зависимости. Народное собрание избирает должностных лиц сената и контролирует их действия, тогда как сам народ нуждается в руководстве со стороны совета или сената. Природа республиканского правления, подчеркивал Монтескье, требует, чтобы судья не отступал от буквы закона. В результате такого распределения государственной власти, взаимоконтроля и зависимости учреждений и руководителей демократии, правового характера деятельности властей уменьшается возможность для учреждений и, должностных лиц править произвольно, злоупотреблять властью. При таком устройстве различные органы демократии взаимно сдерживают друг друга от нарушений законов и злоупотреблений, чем обеспечивается стабильность и прочность государства. Принципом демократии является политическая добродетель, представляющая собой любовь к отечеству и равенству. В противоположность идеологам абсолютизма, Монтескье различал политическую добродетель и нравственную, или христианскую. По его мнению, добродетельный человек может и не быть христианином. Главное то, что это человек, который любит законы своей страны и любовью к ним руководствуется в своей деятельности. Согласно Монтескье, принцип демократии ограничивает честолюбие одним желанием, одним счастьем послужить отечеству более важными делами, чем прочие граждане, и ведет к тому, что общественное благо начинает предпочитаться частному. Этот принцип вытекает в демократических государствах из образа жизни граждан, из стремления приобретать необходимое для семьи, а излишек для отечества. В таком государстве люди живут своим трудом.

  • 16665. Швейцарская Конфедерация. Три ветви власти
    Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

    Органом, аналогичным тем, которые в других странах именуются парламентами, в Швейцарии является Федеральное собрание. Конституция термина «парламент» не употребляет. Она характеризует Федеральное собрание, как орган обладающий высшей властью в Конфедерации при условии соблюдения прав народа и кантонов (субъектов конфедерации). Таким образом, предназначение Федерального собрания в системе федеральных органов несколько абсолютизируется, что в целом является не типичным для западных конституций. Федеральное собрание состоит из двух палат. Нижняя палата именуется Национальным советом, а верхняя Советом кантонов. Национальный совет включает 200 депутатом, избираемых всеобщими прямыми выборами по пропорциональной избирательной системе. Естественными избирательными округами при проведении таких выборов являются кантоны. Срок полномочий Национального совета составляет 4 года. Членом Национального совета может быть избран любой гражданин, обладающий активным избирательным правом, не принадлежащий к духовному сословию. Совет кантонов состоит из 46 депутатов от кантонов. Каждый кантон избирает в палату по два депутата, а полукантоны по одному. Правила избрания депутатов в совет кантонов субъекты конфедерации устанавливают самостоятельно. В большинстве кантонов проводятся мажоритарные выборы с использованием мажоритарной системы абсолютного большинства в первом туре и относительного во втором. Срока полномочий Совета кантонов не существует. Сроки полномочий членов Совета кантонов определяются самими кантонами. В большинстве кантонов они избираются на 4 года.

  • 16666. Швеция - общие принципы налогообложения
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Система обложения налога на добавленную стоимость (НДС) в Швеции сходна с системой обложения внутри ЕС. Предприятие, имеющее обороты, подлежащие обложению НДС, в размере более 1 млн. шведских крон, должно быть зарегистрировано в местных налоговых органах в качестве плательщика НДС. Если обороты менее 1 млн. шведских крон, то регистрация не обязательна. Обычная ставка НДС - 25 %. Пониженная ставка - 12 % по продуктам питания и услугам по туризму. Низкая ставка - 6 % по газетным изданиям. Отчеты по НДС предоставляются ежемесячно вместе с подтверждающими документами оплаты НДС. Имущество, переходящее в наследство, облагается по прогрессивным ставкам, размер которых зависит от оценочной стоимости полученного имущества и от степени родства. Налог уплачивает получатель имущества. Если получателем является супруг (а) или ребенок, ставки налога варьируются от 10 % (наследство оценивается в 300000 шведских крон или меньше) до 30 % (свыше 600000 шведских крон). В остальных случаях ставки дифференцированы от 10 до 30 %. Имущество, наследуемое супругом в размере до 280000 шведских крон и детьми - 70000 шведских крон (дополнительно 10000 шведских крон для детей до 18 лет), освобождается от уплаты налога. Такие же правила применяются в отношении подарков. Подарок, стоимость которого не превышает 10000 шведских крон, не облагается налогом. Резиденты обязаны платить налог по ставке 1,5 % от чистой стоимости имущества, превышающей 800000 шведских крон, расположенного как в Швеции, так и за ее пределами. Имущество, составляющее оборотный капитал, налогом не облагается. Различные фонды и благотворительные организации уплачивают поимущественный налог по ставке 0,15 % от чистой стоимости имущества, превышающего 25000 шведских крон.

  • 16667. Шенгенские акты в системе источников европейского права
    Дипломная работа пополнение в коллекции 06.11.2011

    Особый интерес в кодексе 2006 года имеет статья 39, в которой отменяются отдельные положения шенгенской конвенции о применении шенгенского соглашения 1985 года. Возникает разумный вопрос. Ведь кодекс не является по своей юридической природе международным договором. При этом он посягает на изменение конвенции, как ключевого документа. Как же допускается такое изменение? Для этого заглянем в текст конвенции 1985 года. В соответствии с положениями пункта 2 статьи 142 данной конвенции «Изменения в настоящую Конвенцию, которые признаны необходимыми Договаривающимися Сторонами, подлежат ратификации, одобрению или принятию». То есть можно сказать, что сама формулировка акта, вносящего изменения говорит о том, что в данный акт можно вносить изменения и без ратификации. Об этом говорит отделение слов, «ратификация», «одобрение», «принятие» запятыми, а также союзом «или». Учитывая правила грамматики и правила логики получается, что данное положение оставляет сторонам возможность самим выбрать механизм принятия изменений. Это можт быть по форме не обязательно международный договор. Получается, что таким способом было санкционировано внесение изменений в конвенцию путём внутриорганизационных изменений. Это особым образом ставит акты, принятые в рамках институтов Европейского союза в рамках системы Шенгенских актов. Они сближаются с международными договорами в юридической силе при санкционировании в силу международного договора. Это придаёт им качественно иное понимание.

  • 16668. Шикана як особливий вид зловживання правом
    Доклад пополнение в коллекции 17.12.2010

    Систему ж судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 Закону України "Про судоустрій України"). Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди (ст. 22 Закону України "Про судоустрій України"). Відповідно до ст. 24, 254 ЦПК України, загальним територіальним судами підвідомчі: справи по спорах, що виникають із цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів, провадження у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, та справи окремого провадження. Судам підвідомчі й Інші справи, віднесені законом до їхньої компетенції. Так, до відповідно до положень ЦК у порядку окремого провадження повинні розглядатися справи, які стосуються визнання майна безхазяйним, наділення неповнолітньої особи повним обсягом дієздатності до настання повноліття (у порядку емансипації), надання особі психіатричної допомоги, у тому числі у примусовому порядку (Закон України "Про психіатричну допомогу") та ін. Відповідно до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, за деякими винятками, визначеними законом; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції. Громадяни можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають із трудових і сімейних відносин (ст. 1 Положення про третейський суд, прийнятий як додаток № 2 до ЦПК України). Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних Із задоволенням державних потреб (ст. 12 ГПК України). У даному випадку такими можуть бути як органи разової юрисдикції, так і створені спеціально для арбітражного (третейського) розгляду та вирішення господарських спорів (Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, які створені відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"). Способи захисту цивільних прав у багатьох випадках передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини. Наприклад, для захисту права власності чи іншого речового права може використовуватися позов про визнання права власності, негаторний (від італ. negatore той, що відмовляє позов власника про усунення порушень його права власності, які не поєднані з позбавленням володіння) чи віндикаційний (від лат. vindicatio захищаю, вимагаю - витребування власником судовим порядком майна з чужого незаконного володіння) позови. Визнання права спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. Слід визнати, що такий спосіб захисту може стосуватися не тільки наявності спору, але й невизначеності правого стану особи (наприклад, у справах окремого провадження про обмеження громадянина (фізичної особи) у дієздатності чи визнання недієздатним; про визнання громадянина (фізичної особи) безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина (фізичної особи) померлим; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та інші). У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред'явлення позову про визнання, який може поєднувати не тільки правову вимогу визначення наявності чи відсутності правовідносин, але й на присудження на підставі наявності чи відсутності права або обов'язку. Визнання правочину недійсним спосіб захисту, який застосовується у випадку укладення заперечуваного правочину. Такий спосіб захисту може застосовуватися судом у випадках та у порядку, визначеному цивільним законодавством. Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, яке продовжує тривати і впливати на суб'єктивні права, свободи та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовується як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову). Так, відповідно до ст. 152 ЦПК України, позов може бути забезпечений забороною проводити певні дії, включаючи і дії протиправного характеру. Прикладом може бути заборона використовувати товарний знак до розгляду справи по суті, розповсюдження твору літератури, науки, мистецтва. Відновлення становища, яке існувало до порушення, має місце у випадку, коли визнання факту порушення суб'єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі (застосувати реституцію). Такий спосіб захисту застосовується, наприклад, у випадку укладення нікчемного правочину, адже для визнання останнього недійсним немає потреби звертатися до юрисдикційного органу для визнання його таким. Такий правочин є недійсним, тобто таким, що не породжує правових наслідків, незалежно від звернення до суду. Примусове виконання обов'язку в натурі спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов'язання. Цей спосіб полягає у зобов'язанні вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної (немайнової шкоди), накладення штрафу, пені та ін.). У судовій практиці вказані способи захисту реалізуються через позови про присудження, рішення по яких можуть виконуватися, зокрема у примусовому порядку. Виконання рішення загального територіального чи господарського суду покладається на Державну виконавчу службу у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", що встановлює безпосередній порядок та засоби правового впливу на осіб, які не виконують рішення суду, в тому числі передбачені кримінальним законодавством. Зміна правовідношення це спосіб захисту, який полягає у трансформації одних правовідносин в інші, переростання одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків або неправомірне використання кредитором (носієм) свого суб'єктивного права. У судовій практиці такі позови називають перетворювальними, або конститутивними. До них слід віднести, наприклад, позови про розірвання договорів підряду, найму (оренди), купівлі-продажу, дарування та ін. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як правило, має місце у випадку наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками та вина заподіювача (див. додатково коментар до ст. 22 ЦК). Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовується у випадках заподіяння останньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав потерпілий у разі порушення, невизнання чи оскарження його суб'єктивного права (див. коментар до ст. 23 ЦК). Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов'язання вказаних суб'єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного чи оскарженого права чи законного інтересу. І хоча наведений спосіб судового захисту цивільного права не є виключною прерогативою суду, судовий контроль за законністю актів та дій у сфері управління є більш ефективним у порівнянні із адміністративним, оскільки суд незалежний і підпорядковується виключно закону, судовий розгляд дає можливість більш повно і відкрито виявити дійсні обставини справи і прийняти законне та обґрунтоване рішення по справі (див. додатково коментар до ст. 21 ЦК). Коментована стаття не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Так до способів захисту слід віднести позов про визнання правочину дійсним у випадках, передбачених ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 226 ЦК. Такими способами слід також визначити такі норми, як те, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32 Конституції України). До "інших способів" захисту цивільного права чи інтересу також можна віднести судову діяльність, яка має характер попереднього судового контролю. Тобто, коли для вчинення тої чи іншої дії, яка може спричинити правові наслідки і зачепити права та законні інтереси уповноваженої особи, необхідно попередньо звернутися до суду. Так, відповідно до положень Конституції України, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41), ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47). Передбачається, що суд при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи може відмовити уповноваженій особі у захисті, не застосовуючи жоден із перерахованих способів, у випадку зловживання своїми правами, а саме посягання на права інших осіб, моральні засади суспільства, завдання шкоди навколишньому природному середовищу, культурній та історичній спадщині, використання права з метою неправомірного обмеження конкуренції, недобросовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем та інші форм зловживання правом (див. коментар до ст. 13 ЦК). Більш того, суд встановивши такі обставини, відмовляючи у правовому захисті і наявності зустрічного позову про припинення зловживання правом, повинен зобов'язати уповноважену особу припинити ці дії.

  • 16669. Шлюб
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
  • 16670. Шлюб в римському приватному праві
    Информация пополнение в коллекции 18.03.2011

    Укладення шлюбу з чоловічою владою ( сит тапи таrіtі ) мало наслідком встановлення влади чоловіка над дружиною ( тапus таritі ). Розрізняється влада чоловіка над жінкою - топиs, над дітьми patria potestas, над рабами - dотіпіса роtestas. Вступ у такий шлюб неминуче означав сарitis dетinutiо дружини: якщо до шлюбу дружина була persona sui iuris, то після вступу в шлюб cum manu вона ставала persona alieni iuris. Жінка підпадала повністю чи залежала від свого чоловіка або pater familias, якщо чоловік сам перебував під владою батька. Вона мала становище доньки батьків свого чоловіка, позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми близькими родичами. Влада чоловіка була первісно обмеженою, але поступово в процесі розвитку господарського життя та на його підставі влада чоловіка була певним чином обмежена, наприклад, було заборонено вбивати дружину, продавати в кабалу тощо. Проте Закони XII таблиць давали можливість дружині уникнути повної влади чоловіка над собою. Жінка, яка уклала шлюб без дотримання певних формальностей, могла попередити виникнення повної влади чоловіка, залишаючи дім на три доби наприкінці кожного шлюбного року. Цим вона зберігала свою незалежність та переривала перебіг давності спільного життя 3 чоловіком. Згодом влада чоловіка над дружиною послаблюється. Це пов'язується із розвитком приватної власності та набуттям дружиною певних прав на сімейне майно, що спричиняло її особисту незалежність від чоловіка. Поступово на зміну шлюбу сит тали тагііі приходять новий шлюб без влади чоловіка - sіпе тапи maritі, який вже в класичний період римського права остаточно витісняє шлюб з чоловічою владою. За своїми принципами цей шлюб був повною протилежністю шлюбу сит тапи тaritі. Вступ у такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за собою статус реrsопа sui juris (якщо мала його), або продовжувала підпадати під владу батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не виникало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка. Чоловік за умов шлюбу зіпе тапи не мав жодної влади над жінкою. Подружжя в особистому відношенні вважалися рівноправними суб'єктами і хоч здебільшого питання сімейного життя остаточно вирішував чоловік, його влада зовсім не була подібною до тапus. Із запровадженням шлюбу sіпе тапи стався великий переворот в історії римського сімейного права. Жінка виходить з-під влади чоловіка і формально стає незалежною особою. Разом з тим важливо зазначити, що запровадження цього шлюбу призвело й до негативних наслідків. Незалежність жінки, свобода розлучень негативно вплинули на сімейно-моральні устої римського суспільства. Август був змушений прийняти низку законодавчих актів з метою зміцнення шлюбних відносин і припинення зловживань свободою розлучень для чоловіків і жінок. Чоловіки не вважалися бездітними за наявності хоча б однієї дитини. Жінки мусили мати не менше трьох, вільновідпущеники - не менше чотирьох. Втім, ці заходи не принесли очікуваного успіху.5

  • 16671. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
    Дипломная работа пополнение в коллекции 05.09.2010

     

    1. Конституція України
    2. Кодекс законів про працю України
    3. Концепція соціального забезпечення населення України (Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1994 року №3758-XII)
    4. Закон України. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1999 року № 16/98-ВР
    5. Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 2000 року № 1105-XIV (із змінами)
    6. Закон України. "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2002 року № 2272-III (із змінами)
    7. Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2002 року № 2240-III
    8. Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2001 року № 1533-III (із змінами)
    9. Закон України. "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2002 року № 2213-III (із змінами)"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 16 січня 2004 року № 429-IV.
    10. Постанова Кабінету Міністрів України
    11. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1993 р. № 83 "Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів"
    12. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1995 р. № 221 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності"
    13. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для
    14. підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
    15. від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання" (із змінами)
    16. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2001 р. № 1662 "Про затвердження переліку професійних захворювань"
    17. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 р. № 225 "Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів" (із змінами)
    18. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 826 "Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання"
    19. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2002 р. №998 "Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України"
    20. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" (із змінами)
    21. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 2007 р. № 311 "Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми"
    22. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2007 р. № 503 "Про внесення змін до Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини особам, застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування"
    23. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2007 р. № 193 "Про внесення змін до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням"
    24. Білик І. Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам // Право України. - К., 2007. - № 4. - С. 40-43.
    25. Блинов А. Проблема бедности в России и Украине / А.Блинов, А.Сидорова // Економіст. - К., 2007. - № 3. - С. 21-23.
    26. Брязгунова В. Чотири внески - на один рахунок: [Комент. нар. деп. України, голови ради підприємців О.Ляпіної щодо закону "Про єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов'язкове державне соц. страхування", який уряд повинен подати на розгляд до Верховної Ради України] // Веч. Київ. - 2007. - 27 жовт. - С.4.
    27. Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці. 2002.№6.
    28. Величко О. Д. Соціальний захист населення у системі бюджетного забезпечення // Україна: аспекти праці. 2000. № 6.
    29. Вивчаємо досвід розвитку та функціонування пенсійної системи США // Вісник пенсійного фонду України. - К., 2007. - № 1. - С. 12 - 13.
    30. Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. К, 2002.
    31. Вінер М., НечайА., ЯценкоВ. Як зробити дійову систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Україна: аспекти праці. 2001. № 2.
    32. Городня О. Система соціального захисту в Бельгії // Охорона праці. - К., 2003. - № 1. - С. 45-47
    33. Горюк Н. Правові аспекти пенсійної реформи в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. - К., 2002. - № 3. - С. 40-56
    34. Гркг М.Т. Пенсійне страхування стає реальністю. Якою саме? // Соціальна політика і соціальна робота. - К., 2004. - № 1. - С. 38-44.
    35. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки К.: Знання-Прес, 2003.
    36. Економічний розвиток і державна політика: Практикум. Вип. 8. Соціальна політика / За заг. ред. I. Розпутенка. К., 2003.
    37. Залетов О. Історія розвитку страхового законодавства України // WELCOME. - К., 2003. - № 11-12. - С. 9-15.
    38. Застосування єдиного соціального податку для суб'єктів малого підприємництва: І.Б. Чернишенко, О.В. Цариненко, Ф.Р. Нізаметдінов та ін.: [У статті розглядаються та аналізуються проблеми об'єднання внесків на соціальне страхування в єдиний соціальний податок] // Факты. - 2006. - № 3. - С.51-53.
    39. ИмсД., Крептул А. Система помощи лицам и семьям с низкими доходами в Канаде // Пробл. теории и практики управления. 2001. № 1.
    40. Іванкевич В. Пенсійна реформа в Україні // Україна: аспекти праці. 2002.№2.
    41. Іванова О.Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. К.: Академія, 2004.
    42. Іщенко Г. "За" і "проти" єдиного соціального внеску: [Зустріч нар. депутатів України, урядовців, представників місії Світ. банку та інших міжнар. організацій за "круглим столом" з приводу обговорення законопроекту "Про єдиний соц. внесок"] // Уряд. кур'єр. - 2004. - 1 листоп. - С.7.
    43. Кир'ян Т., Шаповал М. Рівень життя обличчя держави // Уряд, кур'єр.2002.№137.
    44. Кисельова О. Внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх відображення в податковому обліку // Бух. облік і аудит. - 2005. - № 3. - С.45 - 53.
    45. Коробейник Н., Варницький В. Угорщина: перший досвід пенсійної реформи у країнах Східної Європи // Україна: аспекти праці. 2002. №3.
    46. Лесин В. Пенсійна реформа: вітчизняна практика та міжнародний досвід // Соціальний захист. - К., 2002. - 12 (42). - С. 16-18
    47. Литвин О.М. Зарубіжний досвід системи пенсійного страхування та можливості використання його в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2006. - № 5. - С. 96 - 101.
    48. Мальчева І. Оподаткування пенсійних внесків, перерахованих до недержавного пенсійного фонду, страхових внесків (премій) та пенсійних вкладів // Вісн. податк. служби України. - 2007. - № 16. - С.39-41.
    49. Надточій Б. Соціальне страхування чи соціальне забезпечення?: Погляд з позицій прав, установ та принципів // Україна: аспекти праці. - К., 2004. - № 1. - С. 31-35.
    50. Павленко Ю. Світовий досвід функціонування систем соціального страхування. Уроки для України // Україна: аспекти праці. - К., 2003. - № 6. - С. 30-37.
    51. Папієв М. Міжнародний досвід реформування пенсійного забезпечення // Україна: аспекти праці. - К., 2005. - № 1. - С. 3-11.
    52. Рудяк Ю. Утpимання із заpобітної плати: податки, збоpи, внески, стягнення. - Х.: Вид. будинок "Фактоp", 2004. - 343 с.: табл.
    53. Синчук С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення // Право України. - К., 2004. - № 3. - С. 55-60.
    54. Скуратівський В. Пенсійна система України та шляхи її реформування // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - К., 2002. - № 4. - С. 353-362
    55. Статистичний щорічник з 1996р. по 2004р.
    56. Сташків Б. До питання про метод права соціального забезпечення // Підприємництво, господарство і право. - К., 2004. - № 3. - С. 53-57.
    57. Сташків Б. Норми права соціального забезпечення // Право України. - К., 2003. - № 2. - С. 74-79.
    58. Сташків Б. Принципи права соціального забезпечення // Право України. - К., 2003. - № 4. - С. 84-89.
    59. Сташків Б. Суб"єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право України. - К., 2004. - № 2. - С. 39-45.
    60. Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України. - К., 2003. - № 6. - С. 85-90.
    61. Тишковець С. Проблеми та перспективи: [Парламент. слухання на тему "Проблеми та перспективи запровадження єдиного соціального внеску в Україні"] // Профспілк. вісті. - 2006. - 8 лип. - С.1.
    62. Цифра Г. Пенсійна реформа (у запитаннях і відповідях // Справочник кадровика. - К., 2005. - № 2. - С. 82-87.
    63. Чутчева О. Становление системы социальной защиты в Украине (организационно-правовой аспект) // Підприємництво, господарство і право. - К., 2004. - № 2. - С. 48-53.
    64. Юрій С. І., Шаварина М. П. Соціальне страхування Київ, 2005р.
    65. Як пpавильно платити стpахові внески до фондів соціального стpахування / [Підгот.: М. Войцеховський та ін.; Пеp.: Л. Гупало та ін.]. - [К.: Пpеса Укpаїни, 2004]. - 225 с.: іл., табл.
  • 16672. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку міжнародної торгівлі України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 14.10.2010

    Групи товарівЕкспорт, млн. дол. СШАТемп зростання,%20062007Усього38367,749248,1128,4Продукти тваринного походження396,5747,2188,5Продукти рослинного походження1951,11726,488,5Жири та олії971,41718,0176,9Готові харчовi продукти1394,42056,2147,5Мінеральнi продукти3871,84275,2110,4Продукцiя хiмiчної промисловостi3387,34047,2119,5Полімерні матеріали, пластмаси та каучук803,4987,1122,9Шкiряна i хутряна сировина306,6394,1128,6Деревина603,1827,2137,2Маса з деревини596,2767,7128,8Текстиль915,3990,3108,2Взуття, головнi убори, парасольки130,2148,6114,1Вироби з каменю, гiпсу, цементу, кераміки, скла255,5358,7140,4Дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали124,0147,5119,0Недорогоцінні метали16420,120787,3126,5Механічне обладнання; машини та механiзми, eлектрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку3330,54976,6149,5Транспортні засоби та шляхове обладнання2081,13304,7159,0Прилади i апарати оптичнi; апарати медико-хiрургiчнi; годинники; музичнi iнструменти152,3202,3132,9Рiзнi товари і вироби275,8360,1130,6Вироби мистецтва0,72,1293,7Товари, придбані в портах27,541,5150,9Різне373,1382,1102,4

  • 16673. Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основі світового досвіду
    Дипломная работа пополнение в коллекции 07.12.2010

     

    1. Êîíñòèòóö³ÿ Óêðà¿íè. - Ê., 2001. - 249 ñ.
    2. Ïðî Àíòèìîíîïîëüíèé êîì³òåò Óêðà¿íè: Çàêîí Óêðà¿íè â³ä 26.11.93 // ³äîìîñò³ Âåðõîâíî¿ Ðàäè Óêðà¿íè. - 1993. - ¹50. - Ñò.472.
    3. Ïðî çàõèñò åêîíîì³÷íî¿ êîíêóðåíö³¿: Çàêîí Óêðà¿íè â³ä 11.01.2001 // Óðÿäîâèé êóð'ºð. - 2001. - 21 áåðåçíÿ.
    4. Ïðî ïðèðîäí³ ìîíîïî볿: Çàêîí Óêðà¿íè â³ä 20.04.2000 // ³äîìîñò³ Âåðõîâíî¿ Ðàäè Óêðà¿íè. - 2000. - ¹ 30. - Ñò.238
    5. Ïðî Êîíöåïö³þ Çàãàëüíîäåðæàâíî¿ ïðîãðàìè àäàïòàö³¿ çàêîíîäàâñòâà Óêðà¿íè äî çàêîíîäàâñòâà ªâðîïåéñüêîãî Ñîþçó: Ñõâàëåíî Çàêîíîì Óêðà¿íè â³ä 21.11.2002 // Óðÿäîâèé êóð'ºð. - 2002. - 18 ãðóäíÿ.
    6. Òèì÷àñîâ³ ïðàâèëà ðîçãëÿäó ñïðàâ ïðî ïîðóøåííÿ àíòèìîíîïîëüíîãî çàêîíîäàâñòâà Óêðà¿íè: Çàòâ. Ðîçïîðÿäæåííÿì ÀÌÊ Óêðà¿íè â³ä 19.04.94 ¹ 5 // ÍÀÓ: Êîìï'þòåðíà ïðàâîâà ñèñòåìà. - ¹ 004.
    7. Ìåòîäèêà âèçíà÷åííÿ ìîíîïîëüíîãî (äîì³íóþ÷îãî) ñòàíîâèùà ñóá'ºêò³â ãîñïîäàðþâàííÿ íà ðèíêó: Çàòâ. Ðîçïîðÿäæåííÿì ÀÌÊ Óêðà¿íè â³ä 5.03.2002 // ÍÀÓ: Êîìï'þòåðíà ïðàâîâà ñèñòåìà. - ¹ 004.
    8. Àíòèìîíîïîëüíèé êîì³òåò Óêðà¿íè. г÷íèé çâ³ò 1999 ð³ê. - Ê., 1999.
    9. Àíòèìîíîïîëüíèé çàêîí - çàêîí ïðî çàáîðîíó ïðèâàòíî¿ ìîíîïî볿 òà çàáåçïå÷åííÿ ÷åñíèõ óãîä. Êîíñà³ñó ðîïïîïî (ÿï. ìîâîþ). - Òîê³î, 1991.
    10. Áàðàíîâñüêèé À. Ìîíîïîëèÿ è êàê ñ íåé áîðîòüñÿ?: Ñóùíîñòü ÿâëåíèÿ // Ïîñðåäíèê. - 1995. - ¹52. - Ñ.50-51.
    11. Áàðèøåâà À.Â., Ñóõîò³í Þ.Â., Áîãà÷îâ Â.Í. òà ³í. Ìîíîïîë³çì òà àíòèìîíîïîëüíà ïîë³òèêà. - Ì., 1994.
    12. Áåëî Ò. Ìåòîäè âèçíà÷åííÿ ìîíîïîë³çìó íà ðèíêàõ ïðîìèñëîâî¿ ïðîäóêö³¿ // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1999. - ¹3. - Ñ.36-41.
    13. Áîðèñîâ Å.Ô. Ýêîíîìè÷åñêàÿ òåîðèÿ. - Ì., 1997.
    14. Âàë³òîâ Ñ., Êóçüì³í Ð. Äåÿê³ ïðîáëåìè ðîçâèòêó àíòèìîíîïîëüíîãî çàêîíîäàâñòâà // Ïðàâî Óêðà¿íè. - 1996. - ¹ 8. - Ñ.37-42.
    15. ³ëüñîí Äæ., Öàïåëèê Â. Åñòåñòâåííûå ìîíîïîëèè â Ðîññèè: èñòîðèÿ è ïåðñïåêòèâû ðàçâèòèÿ ñèñòåìû ðåãóëèðîâàíèÿ // Âîïðîñû åêîíîìèêè. -1995. - ¹10. - Ñ.80-87.
    16. Ãîëîâà÷ ². Ïðîáëåìè íåäîáðîñîâ³ñíî¿ êîíêóðåíö³¿: çàðóá³æíèé òà â³ò÷èçíÿíèé äîñâ³ä // Åêîíîì³êà. Ô³íàíñè. Ïðàâî. - 1998. - ¹4. - Ñ.39-59.
    17. Äàõíî ².². Àíòèìîíîïîëüíå ïðàâî. Êóðñ ëåêö³é. - Ê., 1998.
    18. Çàâàäà Î. Àíòèìîíîïîëüíèé êîì³òåò â³äñòîþº çàñàäè äîáðîñîâ³ñíî¿ êîíêóðåíö³¿ // Óðÿäîâèé êóð'ºð. - 1998. - 26 ëèñòîïàäà.
    19. Çàâàäà Î. Íà ñòîðîæ³ äîáðîñîâ³ñíî¿ êîíêóðåíö³¿ // Óðÿäîâèé êóð'ºð, 2000. - 24 ëèñòîïàäà.
    20. ²ãíàòþê À., ͳêîëåíêî Â. Ïðîáëåìà ïðîòè䳿 ìîíîïîë³çìó òà ôîðìóâàííÿ êîíêóðåíòíîãî ñåðåäîâèùà ïðè ïåðåõîä³ äî ðèíêó. Àíàë³ç ³ ïðîãíîç // Íîâà ïîë³òèêà. - 1996. - ¹2. - Ñ.17-22.
    21. ²ëüºí÷åíêî Ì. Ïðîáëåìè äåìîíîïîë³çàö³¿ ïðîìèñëîâîñò³ Óêðà¿íè // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1994. - ¹4. - Ñ.89.
    22. Êàãàò Ò. Çàêîíîäàâñòâî ïðî çàõèñò ïðàâ ñïîæèâà÷³â ó ñôåð³ ÿêîñò³ òîâàð³â ó ñèñòåì³ çàêîíîäàâñòâà Óêðà¿íè // Ïðàâî Óêðà¿íè. - 1998. - ¹8. - Ñ.98.
    23. Êîâàãîå êåíäçè. Àíòèìîíîïîëüíèé çàêîí. - Òîê³î: Ñÿäàí Õîäçèí, ʳí'þ ʳíäçàé, Äç³äçüî Êåíêþêàé, 1991.
    24. Ëèòâèíåíêî Î. Êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü óêðà¿íñüêèõ òîâàð³â // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1996. - ¹10. - Ñ.88.
    25. Ìàêêîííåëë Ê.Ð., Áðþ Ñ.Ë. Åêîíîì³êñ: Ïðèíöèïè, ïðîáëåìè ³ ïîë³òèêà. Ó 2-õ ò.: ïåð ç àíãë.11-ãî âèä. Ò.2. - Ì., 1992.
    26. Ìàìóòîâ Â.Ê., ×óâïèëî Î.Î. Ãîñïîäàð÷å ïðàâî çàðóá³æíèõ êðà¿í: ϳäðó÷íèê äëÿ ñòóäåíò³â þðèäè÷íèõ ñïåö³àëüíîñòåé âèùèõ íàâ÷àëüíèõ çàêëàä³â. - Êè¿â., 1996.
    27. Ìåðêóëîâà Þ. Ñòðàòåãèè ïðåîäîëåíèÿ ñòðóêòóðíîãî ìîíîïîëèçìà // Îáùåñòâî è åêîíîìèêà. - 1995. - ¹10-11. - Ñ.7-16.
    28. Íåãåðîâ Ð.È. Àíòèìîíîïîëüíîå ðåãóëèðîâàíèå â ÑØÀ: 115-ëåòíèé îïûò è åãî èòîãè // Ãîñóäàðñòâî è ïðàâî. - 1999. - ¹6. - Ñ.69-77.
    29. Íåñòåðåíêî Ñ. Ïðèðîäíà ìîíîïîë³ÿ: òåîð³ÿ òà ïðàêòèêà ôóíêö³îíóâàííÿ // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1997. - ¹10. - Ñ.37-45.
    30. Íóðååâ Ð. Îñíîâû ýêîíîìè÷åñêîé òåîðèè: Ó÷åáíîå ïîñîáèå. Ò.7. Òèïû ðûíî÷íûõ ñòðóêòóð: íåñîâåðøåííàÿ êîíêóðåíöèÿ. Àíòèìîíîïîëüíîå çàêîíîäàòåëüñòâî. Îëèãîïîëèÿ // Âîïðîñû ýêîíîìèè. - 1995. - ¹12. - Ñ.124-152.
    31. Ïåðøèêîâ ª.Â. Äåÿê³ ïèòàííÿ ïðàâîçàñòîñîâ÷î¿ ä³ÿëüíîñò³ îðãàí³â Àíòèìîíîïîëüíîãî êîì³òåòó Óêðà¿íè // ³ñíèê âèùîãî àðá³òðàæíîãî ñóäó Óêðà¿íè. - 1999. - ¹3. - Ñ.113-118.
    32. Ïåòðîâè÷ É., Êàòàºâ Ë. Âèçíà÷åííÿ êîíêóðåíòîñïðîìîæíîñò³ òîâàð³â âèðîáíè÷îãî ïðèçíà÷åííÿ â ñèñòåì³ ìàðêåòèíãó // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1997. - ¹10. - Ñ.30.
    33. Ïèëèïåíêî À.ß., Ùåðáèíà Â.Ñ. Ãîñïîäàðñüêå ïðàâî: Êóðñ ëåêö³é: Íàâ÷àëüíèé ïîñ³áíèê äëÿ þðèäè÷íèõ ôàêóëüòåò³â âóç³â - Ê., 1996.
    34. Ñàäàíèí Â. Ñîâðåìåííûå ïðîáëåìû àíàëèçà è îöåíêè êîíêóðåíòîñïîñîáíîñòè // Ìàðêåòèíã è ðåêëàìà. - 1998. - ¹2. - Ñ.28-29.
    35. Ñàíèàõìåòîâà Í. Îðãàíèçàöèîííî-ïðàâîâûå ñðåäñòâà çàùèòû ïðåäïðèíèìàòåëåé è ïîòðåáèòåëåé îò íåäîáðîñîâåñòíîé êîíêóðåíöèè // Áèçíåñ. - 1995. - ¹43. - Ñ.31-32.
    36. Ñåìåíîâà Ë. Àíòèìîíîïîë³ÿ ³ êîíêóðåíòíå ïðàâî. Êóðñ ëåêö³é.Ê., 1999.
    37. Ñóõîòèí Î.Â., Áîãà÷åâ Â.Í. è äð. Ìîíîïîëèçì è àíòèìîíîïîëüíàÿ ïîëèòèêà - Ì., 1994.
    38. Òàí³õàðà Îñàìè. Ïîÿñíåííÿ Àíòèìîíîïîëüíîãî çàêîíó. - Òîê³î: ²ò³áàñ³, 1991.
    39. Òåðòûøíèê Â.Ì., Ìàð÷åíêî Î.Â. Òåðòûøíèê À.È. Çàùèòà ïðàâ è ñâîáîä ÷åëîâåêà. - Õàðüêîâ, 2000.
    40. Òîëñòîøååâ Â.Â., Òîòüåâ Ê.Þ. Êîíêóðåíöèÿ è ìîíîïîëèçì: ïðàâîâûå àñïåêòû ðåãóëèðîâàíèÿ // Ãîñóäàðñòâî è ïðàâî. - 1997. - ¹5. - Ñ.125-126.
    41. Öàïåíèê Â., ßêîâëåâ À. Êîëè÷åñòâåííûå õàðàêòåðèñòèêè ìîíîïîëèè // Âîïðîñû ýêîíîìèêè. - 1990. - ¹6. - Ñ.38-46.
    42. ×åðíÿê Â. Ìîäåëü åêîíîì³êè: âèá³ð Óêðà¿íè // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1995. - ¹9. - Ñ.31.
    43. Øóì³ëî ². Ùîäî âèçíà÷åííÿ ïîíÿòòÿ "ìîíîïîëüíîãî (äîì³íóþ÷îãî) ñòàíîâèùà" ñóá'ºêò³â ãîñïîäàðþâàííÿ // Ïðàâî Óêðà¿íè. - 2000. - ¹ 4. - Ñ.40-43.
    44. Øìàãí³é Î. Ìàë³ ï³äïðèºìñòâà: òðóäíîù³ ¿õ ê³ëüê³ñíîãî çðîñòàííÿ // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1998. - ¹5. - Ñ.86.
    45. Ùåäð³íà Ò. Êîíêóðåíòîñïðîìîæí³ñòü: ÿê ¿¿ äîñÿãòè // ijëîâèé â³ñíèê. - 1997. - Ñ.24-25.
    46. Þðèäè÷åñêàÿ ýíöèêëîïåäèÿ. - Ì., 1999.
    47. ßêîâëåâ Â. Çóáðèöüêèé Ë. Îñîáëèâîñò³ äåìîíîïîë³çàö³¿ â ðèíêîâîìó ãîñïîäàðñòâ³ Óêðà¿íè // Åêîíîì³êà Óêðà¿íè. - 1995. - ¹7. - Ñ.75.
  • 16674. Шляхи управління імпортною стратегією на прикладі компанії "Nestle"
    Курсовой проект пополнение в коллекции 26.01.2011

     

    1. Основы внешнеэкономических знаний / Под ред.Фаминского И.П. М., Международные отношения, 1990.
    2. Синецкий Б.И. Внешнеэкономические операции: организация и техника.- М., 1989.
    3. Хойер В. Как делать бизнес в Европе.- М., Прогресс, 1990.
    4. Корепанова И.А. Составление внешнеторгового контракта.- М., 1993.
    5. Внешнеэкономическая деятельность предприятия. Учебник / Под ред. Стровского Л.Е. М., ЮНИТИ, 1996.
    6. Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли.- М., ”Юридическая литература”, 1993.
    7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность. Учебно-практическое пособие.- М., 1998.
    8. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навч. посібник / Під заг.ред. А.І.Кредісова. К., 1997.
    9. Міжнародні економічні відносини. Система регулювання міжнародних економічних відносин / Під ред. А.С. Філіпенко. К., 1994
    10. Коды ТН ВЭД.
    11. «Порядок заполнения граф грузовой таможенной декларации в соответствии с таможенными режимами экспорта, импорта, транзита, временного ввоза (вывоза), таможенного склада, магазина беспошлинной торговли» от 30.06.98 №380
    12. Нормативні документи Уряду України.
  • 16675. Шпаргалка
    Вопросы пополнение в коллекции 09.12.2008

    Органы регулирования естественных монополий вправе:

    • принимать обязательные для субъектов естественных монополий решения о введении, об изменении или о прекращении регулирования, о применении методов регулирования
    • устанавливать правила применения цен (тарифов) на товары (работы, услуги) субъектов естественных монополий;
    • принимать обязательные для исполнения решения по фактам нарушения закона;
    • направлять субъектам естественных монополий обязательные для исполнения предписания о прекращении нарушений, в том числе об устранении их последствий, о заключении договоров с потребителями, подлежащими обязательному обслуживанию, о внесении в заключенные договоры изменений, о перечислении в федеральный бюджет прибыли, полученной ими в результате действий, нарушающих настоящий Федеральный закон;
    • принимать решения о включении в реестр субъектов естественных монополий либо об исключении из него;
    • направлять органам исполнительной власти и органам местного самоуправления обязательные для исполнения предписания об отмене или об изменении принятых ими актов, не соответствующих настоящему Федеральному закону, и (или) о прекращении нарушений настоящего Федерального закона;
    • обращаться в суд с иском, а также участвовать в рассмотрении в суде дел, связанных с применением или с нарушением настоящего Федерального закона;
    • осуществлять иные полномочия, установленные федеральными законами.
  • 16676. Шпаргалка к Гос Экзамену по Гражданскому Процессу (по ГПК РФ)
    Вопросы пополнение в коллекции 09.12.2008

    Ответ 21. Док-вом в обширном смысле или доводом называется все, что убеждает наш ум в истинности или ложности какого-нибудь факта или положения. В этом смысле понятие о док-ве принадлежит к области логики. В техническом смысле нашей науки, судебными док-вами называются законные основания для убеждения суда в существовании или несуществовании спорных юр фактов. Средство доказывания, как проц форма док-в, содержит в себе источник информации и опр способ доведения информации до суда. По характеру связи содержания док-в с доказываемым фактом они делятся на прямые и косвенные.
    Содержание прямых судебных док-в имеет с доказываемым фактом однозначную связь, позволяющую сделать неоспоримый вывод о наличии или отсутствии факта. Косвенное же док-во, взятое в отдельности, дает основание для нескольких версий. Для того, чтобы отбросить необоснованные версии и придти к одному определенному выводу требуется связать и сопоставить косвенные док-ва с остальными док-вами. Так, если истец обращается в суд с исковым заявлением о возвращении взятых у него ответчиком взаймы денег и при этом представляет в качестве док-ва письмо, в котором ответчик обращается к нему с просьбой дать взаймы деньги, то это письмо является лишь косвенным док-вом заключения договора займа, в этом случае содержание док-ва имеет с доказываемым фактом многозначную связь. Если же имеется письмо, в котором ответчик просит истца подождать возврата, взятых им взаймы денег, то такое письмо будет являться прямым доказательством заключения договора займа, так как не дает оснований для других версий.
    Косвенные док-ва широко применяются в гр судопроизводстве, когда нет прямых док-в или они недостаточны.
    При доказывании с помощью косвенных док-в обоснование вывода производится путем исключения ложных версий.
    Практическое значение деления док-в на прямые и косвенные состоит в том что:
    - различие между этими док-вами учитывается судьей /судом / при собирании доказательств. Косвенные док-ва должны быть в таком объеме, чтобы имелась возможность исключения всех предположений, вытекающих из них, кроме одного;
    - наличие прямых доказательств не исключает возможности опровержения их содержания. Поэтому требование всесторонности исследования всех обстоятельств по делу должно выполняться судом и при наличии прямых док-в;
    - природа прямых и косвенных док-в влияет на содержание судебного доказывания: использование косвенных док-в удлиняет путь доказывания, вводит для суда доп промежуточные ступени на пути к решению основных вопросов дела.
    По процессу формирования сведений о фактах док-ва делятся на первоначальные и производные. В основе деления лежит процесс формирования содержания док-в. Первоначальными являются док-ва - первоисточники. Производными называют док-ва, которые воспроизводят содержание другого док-ва.

  • 16677. Шпаргалка к государственному экзамену по теории государства и права
    Методическое пособие пополнение в коллекции 01.07.2010
  • 16678. Шпаргалка по банковскому праву
    Вопросы пополнение в коллекции 09.12.2008

    Другие виды: 1) авалированный - вексель с авалем, банковской гарантией в виде подписи на лицевой стороне векселя или на прикрепленном к нему листом. 2) акцептованный - вексель, имеющий акцепт (согласие) плательщика (трассата) на его оплату. 3) встречный - вексель, по которому два лица вступают взаимно по отношению друг к другу в качестве кредиторов и заемщиков. В.в. выдается двумя лицами друг другу не на основе состоявшейся между ними сделки, а с целью учета этих векселей в банке. 4) гарантийный - вексель, выданный в обеспечение хозяйственной сделки без получения векселедателем от векселедержателя означенной в нем суммы. 5) краткосрочный - вексель, подлежащий оплате по требованию, или в течении очень короткого периода времени. 6) инкассо - вексель, в котором предусмотрена процедура расчетов по нему - инкассовая операция. 7) пролонгованный - вексель, срок уплаты по которому с согласия векселедержателя пролонгирован (продлен). 8) срочный. 9) финансовый - вексель, выдаваемый банковским учреждением другому банковскому учреждению для получения взамен его денег.

  • 16679. Шпаргалка по гражданскому и хозяйственному праву Беларуси
    Вопросы пополнение в коллекции 09.12.2008

    Хозяйственные товарищества и общества это коммерческие организации с разделенным на доли их учредителей уставным фондом. Имущество хозяйственного товарищества или общества, созданное за счет вкладов учредителей, а также произведенное и приобретенное хозяйственным товариществом или обществом в процессе их деятельности, принадлежит ему на праве собственности. Учредители хозяйственных товариществ и обществ утрачивают право собственности на имущество, переданное товариществу или обществу в качестве своего вклада, взамен приобретая обязательственно-правовые требования к этим юридическим лицам, в частности, на часть дохода, часть имущества, оставшуюся после ликвидации данного хозяйственного товарищества или общества, и на участие в управлении делами общества, соотносимое с размером его доли. Хозяйственные товарищества могут создаваться в форме полного товарищества и коммандитного товарищества. Полное товарищество - участники которого в соответствии с заключенным между ними договором занимаются предпринимательской деятельностью от имени товарищества и солидарно друг с другом несут субсидиарную ответственность своим имуществом по обязательствам товарищества». Полное товарищество как организационно-правовая форма предпринимательской деятельности характеризуется высокой степенью доверия участников товарищества друг другу, поскольку по сделке, заключенной одним из полных товарищей от имени товарищества возможна имущественная ответственность при том солидарная и полная своим имуществом каждого полного товарища. Фирменное наименование полного товарищества должно содержать имена всех его участников, а также слова: «полное товарищество» либо имя (наименование) одного или нескольких участников с добавлением слов «и компания» и «полное товарищество». Полное товарищество создается и действует на основании учредительного договора, который подписывается всеми его участниками (полными товарищами) и не имеет специальных органов управления. Прибыль и убытки полного товарищества распределяются между его участниками пропорционально их долям в уставном фонде, если иное не предусмотрено учредительным договором или иным соглашением участников. Участник товарищества обязан: 1) участвовать в его деятельности; 2) внести не менее половины своего вклада в уставной фонд товарищества к моменту его регистрации, а остальную часть в сроки, установленные учредительным договором, но не позднее одного года с момента регистрации. При невыполнении этой обязанности участник должен возместить товариществу причиненные убытки, если иные последствия не установлены договором; 3) не совершать без согласия остальных участников от своего имени в своих интересах или в интересах третьих лиц сделки, однородные с теми, которые составляют предмет деятельности товарищества. При нарушении этого правила товарищество вправе по своему выбору потребовать от такого участника возмещения причиненных товариществу убытков либо передачи товариществу всей приобретенной по таким сделкам выгоды; 4) солидарно с другими участниками в субсидиарном порядке участвовать своим имуществом в погашении долгов товарищества, возникших по обязательствам последнего. Эта обязанность сохраняется с течение двух лет со дня утверждения отчета о деятельности товарищества за год, в котором участник выбыл из товарищества. Состав участников полного товарищества может изменяться. Его изменение не влечет за собой ликвидацию полного товарищества, если иное не установлено его учредительным договором. Изменение этого состава может осуществляться вследствие: выхода участника; исключения участника в случае неисполнения или ненадлежащего исполнения им своих обязанностей; уступки доли участника иному лицу; принятие нового участника; признания участника банкротом; смерти участника, объявления его умершим либо признания его безвестно отсутствующим, недееспособным или ограниченно дееспособным, а также ликвидации участника юридического лица. Коммандитное товарищество (товарищество на вере) - это товарищество, в котором наряду с участниками, осуществляющими от имени товарищества предпринимательскую деятельность и отвечающими по обязательствам товарищества всем своим имуществом (полными товарищами), имеется один или несколько участников (вкладчиков, коммандитов), которые несут риск убытков, связанных с деятельностью товарищества, в пределах сумм внесенных ими вкладов и не принимают участия в осуществлении товариществом предпринимательской деятельности. Участники: 1) полные товарищи, которые осуществляют от имени товарищества предпринимательскую деятельность и отвечают по обязательствам товарищества всем своим имуществом; 2) коммандиты - не принимают участие в осуществлении товариществом предпринимательской деятельности и несут риск убытков, связанных с деятельностью товарищества, в пределах внесенных ими вкладов. Фирменное наименование коммандитного товарищества должно содержать либо имена (наименование) всех полных товарищей и слова «коммандитное товарищество», либо имя (наименование) не менее чем одного полного товарищества с добавлением слов «и компания» и слов «коммандитное товарищество». Учредительным документом коммандитного товарищества является учредительный договор. Он подписывается всеми полными товарищами. Учредительный договор коммандитного товарищества должен содержать все сведения, которые должны содержаться в учредительном договоре полного товарищества плюс условие о совокупном размере вкладов, вносимых вкладчиками. Отношения коммандитов (вкладчиков) с полными товарищами определяются на основе договоров о внесении вкладов. Вклады отдельных вкладчиков могут быть неравными, но учредительных договор может предусматривать, чтобы вносимые вклады были равными. Вкладчик коммандитного товарищества имеет ряд прав: 1) получать часть прибыли товарищества, причитающуюся на его долю в уставном фонде, в порядке, предусмотренном в учредительном договоре; 2) знакомиться с годовыми отчетами и балансами товарищества; 3) по окончании финансового года выйти из товарищества и получить свой вклад в порядке, предусмотренном учредительным договором; 4) передать свою долю в уставном фонде или ее часть другому вкладчику или третьему лицу. В случае передачи доли (ее части) третьему лицу другие вкладчики пользуются преимущественным правом покупки передаваемой доли (ее части). Полные товарищи того же товарищества в этом случае приравниваются к третьим лицам. В случае выбытия из коммандитного товарищества всех вкладчиков, оно ликвидируется.

  • 16680. Шпаргалка по гражданскому праву
    Вопросы пополнение в коллекции 09.12.2008

    Статья 104. Расторжение договора социального найма
    1. Наниматель жилого помещения вправе с согласия совершеннолетних членов семьи в любое время расторгнуть договор социального найма.
    2. В случае выезда нанимателя и членов его семьи на постоянное жительство в другое место договор социального найма считается расторгнутым со дня выезда.
    3. Расторжение договора социального найма жилого помещения по требованию наймодателя и нанимателя допускается в случаях, установленных статьей 106 настоящего Кодекса.
    Статья 105. Расторжение договора найма
    1. Наниматель жилого помещения вправе с согласия других граждан, постоянно проживающих с ним, в любое время расторгнуть договор найма с письменного предупреждения наймодателя за три месяца.
    2. Расторжение договора найма по требованию наймодателя и нанимателя допускается по основаниям, установленным статьей 106 настоящего Кодекса.
    Статья 106. Основания расторжения договоров социального найма и найма по требованию наймодателя и нанимателя
    1. Договор социального найма и договор найма могут быть расторгнуты по требованию наймодателя в случаях:
    1 ) невнесения нанимателем платы за жилое помещение в порядке и в сроки, установленные законодательством. По договору социального найма расторжение договора возможно и в случае невнесения платы за коммунальные услуги за шесть месяцев, а по договору найма - если это предусмотрено договором.
    Предусмотренный шестимесячный срок невнесения платы за жилое помещение по договору социального найма, который служит основанием для расторжения договора, органами власти субъектов Российской Федерации может быть увеличен с учетом особых обстоятельств;
    2) разрушения или порчи жилого помещения нанимателем или лицами, за действия которых он отвечает;
    3) использования жилого помещения не по назначению, если меры предупреждения наймодателем оказались безрезультатными;
    4) систематического нарушения прав и интересов соседей, если меры предупреждения наймодателем оказались безрезультатными.
    В случаях, предусмотренных подпунктами 1 - 4 настоящего пункта, наймодателем может быть предложено нанимателю добровольно расторгнуть договор социального найма и найма жилого помещения (статья 105).
    В случаях, предусмотренных подпунктами 3 и 4 настоящего пункта, наймодатель до обращения в судебные органы может предупредить нанимателя о необходимости устранения нарушения.
    2. Договор социального найма и найма жилого помещения может быть расторгнут по требованию любой из сторон в договоре в случаях:
    1 ) если помещение стало непригодным для постоянного проживания, аварийного состояния дома, если дом грозит обвалом, либо если помещение утрачено в связи с чрезвычайными обстоятельствами;
    2) если дом подлежит сносу или переоборудованию в нежилой;
    3) если в результате капитального ремонта дома или реконструкции жилое помещение не может быть сохранено или существенно изменится в размере.
    3. По решению суда нанимателю может быть предоставлен срок не более года для устранения им нарушений, послуживших основанием для расторжения договора найма жилого помещения (пункт 1 настоящей статьи).
    Если в течение определенного судом срока наниматель не устранит допущенных нарушений или не примет всех необходимых мер для их устранения, суд по повторному обращению наймодателя принимает решение о расторжении договора найма жилого помещения. При этом по просьбе нанимателя суд в решении о расторжении договора может отсрочить исполнение решения на срок не более года.