Міністерство освіти І науки України Сумський державний університет
| Вид материала | Документы |
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство науки І освіти україни сумський державний університет центр післядепломної, 553.21kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет ляпа М. М., Трофименко, 1204.82kb.
УДК 070:351.858(477)
КП
№ Державної реєстрації 0107U001609
Інв. №
Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
(СумДУ)
40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2; тел. 33-02-25
ЗАТВЕРДЖУЮ
Проректор з наукової роботи
д. ф.-м. н., професор
________ А. М. Чорноус
ЗВІТ
ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ
Соціально-мовна концептуальність української національної ідеї у сучасних ЗМІ
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ЯК УКРАЇНСЬКЕ ДУХОВНЕ ЯВИЩЕ
(заключний)
Начальник НДЧ
к.т.н., доцент В. А. Осіпов
Керівник НДР
к.філол.н., доцент А.О. Євграфова
2010
Рукопис закінчений 01 грудня 2009 року
Результати роботи розглянуто науковою радою СумДУ,
протокол № 8 від 2010.04.02.
^ СПИСОК АВТОРІВ
Керівник НДР
к. філол. н., доцент А.О. Євграфова
2009.12.01 (реферат, розділ 1, розділ 2, висновки, додатки)
Співавтор
д. філол. н.,професор –––––––––– О. Г. Ткаченко
2009.12.01 (вступ, розділ 2)
Співавтор
к. н. із соц. комунікацій,
ст. викладач –––––––––– В. О. Садівничий
2009.12.01
Співавтор
ст. викладач –––––––––– Л. М. Яременко
2009.12.01
Співавтор
к. філол. н., доцент –––––––––– О. М. Сушкова
2009.12.01
Співавтор
к. філол. н.,доцент –––––––––– Г. П. Калантаєвська
2009.12.01
Співавтор
ст. викладач –––––––––– В. В. Чубур
2009.12.01
Співавтор
к. н. із соц. комунікацій,
ст. викладач –––––––––– І. Л. Гаврилюк
2009.12.01
Співавтор
к. філол. н.,доцент –––––––––– І. Р. Жиленко
2009.12.01
РЕФЕРАТ
Звіт про НДР: 42 с., 1 рис., 27 джерел.
Об’єкт дослідження – українська національна ідея як соціальний феномен.
Мета роботи – виявити соціально-мовну концептуальність української національної ідеї у сучасних ЗМІ.
Методи дослідження – теоретико-методологічною основою вивчення соціально-мовної концептуальності української національної ідеї у сучасних ЗМІ є такі методи: аналізу, синтезу, концептуального аналізу тексту, контент-аналізу.
Результати НДР впроваджено у процес навчання студентів за спеціальностями «Журналістика», «Переклад» в СумДУ з таких дисциплін: «Історія публіцистики», «Загальна стилістика», «Газетно-журнальне виробництво», «Українська мова ЗМІ» та ін.. Прогнозовані припущення щодо розвитку об’єкту дослідження – удосконалення і розширення недосліджених аспектів української національної ідеї.
Національна ідея, націєтворення, політична нація, сомосвідомість, концепт, публіцистика, журналістські матеріали, художньо-змістова парадигма.
ЗМІСТ
ВСТУП
Національна ідея – це акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості. Це, в свою чергу, зумовлює актуальність теми наукового дослідження: «Соціально-мовна концептуальність української національної ідеї у сучасних ЗМІ».
Нестача та викривлення історичних знань, деформованість національної свідомості і несформованість активної патріотичної позиції посттоталітарного українства породжують неясне уявлення про українську національну ідею, множачи різне розуміння її місця та ролі в сучасних державотворчих процесах.
Метою наукового дослідження визначено опрацювання газетних, журнальних матеріалів, публіцистичних творів, в яких висвітлюється проблема національної ідеї. Вона, зрозуміло, пов’язана з ментальністю нації, державотворенням, економічними успіхами, політичним устроєм, – нарешті, ідеологією держави. Предметом наукового дослідження були журналістські матеріали, твори письменників про українську національну ідею, яка виступає частиною самосвідомості нації, є рефлективним зв’язком національного «Я» і смислового континууму світової культури. Національна ідея формує особливий погляд на світ, який тлумачиться через національні цінності, в ієрархії яких на першому місці стоїть мова.
^ 1 НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ
1.1 Соціально-мовна концептуальність української національної ідеї в сучасних публіцистичних текстах
Національна ідея є категорією складною для осягання її сутності. Само по собі слово ідея є полісемічним, ядром цього поняття виступає загальне уявлення про предмет" це продукт людського мислення, який відображає матеріальний світ, а також переконання, принцип, що лежить в основі теоретичної системи, логічної побудови чи світогляду [25].
Поняття національної ідеї імпліцитно вказує на світоглядну основу у сфері соціальних відносин. Розуміння національної ідеї пов'язуємо з облаштуванням соціуму на основі визначеної ідеології.
Національна ідея – це соціально значущий концепт, пов'язаний з етнічною ментальністю як цілісною системою світобачення, що визначає своєрідне відображення представниками етнічної спільноти навколишнього світу, їхні уявлення про цей світ, ставлення до нього, комплекс ціннісно-смислових утворень і своєрідних "правил життя", які зумовлюють мотиваційну активність і найбільш доцільний в цих соціальних, історичних, культурних і природних умовах тип поведінки [4].
Українська національна ідея формується на мовній, культурній та морально-етичній основі. Чинниками української національної ідеї виступають етичні настанови, світоглядні уявлення – і головне патріотизм – зберігання трансляції діахронної, між поколінної любові до рідної землі.
Говорити про те, що "національна ідея не спрацювала", може той, кому не болить Україна, хто справді щодень, а не принагідно на трибуні, живе з Україною у своєму серці. Від цієї антиукраїнської декларації сама національна ідея, на яку працювали, починаючи з часів Київської Русі, й у подальшому М.?Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, О. Потебня, І. Франко, ідеологи національного радикалізму М. Міхновський, Дм. Донцов та інші, які трансформували національну ідею у вимогу "самостійної України", не перестала бути ціннісною орієнтацією українського народу.
Метою нашого дослідження є аналіз матеріалів сучасних газет і журналів, в яких висвітлювалось питання національної ідеї, яка "стала одним із державотворчих чинників, засобів консолідації української нації, національного відродження, побудови цивілізованого суспільства" [3].
Звичайно, наявність чи відсутність матеріалів подібної проблематики залежить від редакційної політики видання. У нашому полі зору перебувала значна кількість видань, ми зупиняємося передусім на таких газетах: "Українська Газета" й "Україна молода", а також "День", "Народне слово", "Нація і держава", "Персонал плюс", "Урядовий кур'єр"і журналах: "Дніпро", "Віче", "Визвольний шлях", "Сучасність" та ін.
Про увагу до висвітлення проблеми національної ідеї та формування у читачів усвідомлення своєї самобутності, власної самоцінності тощо свідчать, перш за все, заголовки статей:
"Сила національного месіанізму" (Україна молода . – 2005. – 27 грудня)" "На Заході краще життя пов'язують із певною ідеологією" (Народне слово. – 2005. – 19 травня)""Національна ідея. Як її розуміти?" (Українська Газета . – 2004. – 18 березня)""Немає національної ідеї? А здоров'я нації – хіба не ідея, яка об'єднує націю?!" (УМ. – 2006. – 26 січня)"
Залізняк Л. Про українську націю та національну ідею // Дніпро. – 1997. – № 5–6. – С. 71–76" Конопельський В. Єднаймося, бо ми того варті // Віче. – 2001. – № 6. – С. 75–85" Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? // Сучасність. – 2000. – № 4. – С. 43–65" Ференц П. Національна ідея – духовний стрижень у розвитку нації // Визвольний шлях.– 997.-Кн. № 9–10" Швидкий П. Національна ідея // Визвольний шлях. – 2002. – № 7. – С. 37–45.
Серед опрацьованих статей, що стосуються історико-методологічних засад сучасної української національної ідеї, привертає увагу доповідь Геннадія Удовенка, виголошена на конференції: "Без національної ідеї перспективи існування та розвитку будь-якої нації є сумнівними. І насторожує той факт, що нинішня влада досить "прохолодно" ставиться до питання ідеології. Українське суспільство повинно вирішити питання вкрай актуальні, що стосуються, зокрема, сучасної політичної ситуації в державі. Питання ці опосередковано пов'язані з процесами розвитку держави і громадянського суспільства, формуванням української ідеології, особливостями етнонаціональної ідентичності. Основоположна ланка, на якій має триматися вся концепція державності,?– це об'єднавча ідеологія, яку назвемо українською національною ідеєю. Й досі у нас немає державної ідеології, тож яку державу ми можемо збудувати?" (Персонал плюс. – 2005. – 2–8 листопада).
З цього випливає, що на сучасному етапі існує необхідність об'єднання України на засадах національної ідеї. Усі українці, незалежно від етнічного походження, становлять одну політичну націю. І лише в такому напрямі ми повинні реалізовувати національну ідею, втілювати в ній національні інтереси, що стосуються всіх сфер життєдіяльності суспільства. Науково обґрунтована сучасна національна ідея мала б відіграти роль інтеграційної універсальної матриці для самореалізації українського народу і захисту його інтересів.
З'ясування національної ідеї має багатоаспектний характер. У сучасному публіцистичному дискурсі ми знаходимо розробку цієї теми також у контексті мовного питання: "Після консолідації суспільства національна ідея стає його світоглядною, духовною основою. Тісно пов'язане з національною ідеєю питання національної самоідентифікації. У контексті української національної ідеї важливим питанням є підтримка та розвиток української мови. Мова – один із головних чинників, що визначає державність. Зміцнюючи українську мову, ми зміцнюємо українську державу" (Персонал плюс. – 2005. – 2–8 листопада).
Оскільки мовна проблема є чи не найболючішою для України, її висвітленню присвячені публікації різного спрямування, різної стилістичної тональності, створені в різних публіцистичних жанрах: "То яка ж мова вторинна і зіпсована?" (УГ. – 2003. – 19 червня, 26 червня), "Булава – зі санскриту" (УГ. – 2004. – 25 березня), "Абетка з Аратти?" (УГ. – 2003. – 23 січня), "Походження назви нашої держави" (УГ. – 2004. – 4 березня), "Мовне протистояння" (УГ. – 2003. – 28 травня), "Українська мова: на кухні, для офіціозу та застілля?" (УМ. – 2005. – 2 серпня), "Українська мова – основа мов усіх народів" (УГ. – 2004. – 19 серпня), "Рідна мова як конденсатор національного духу" (УГ. – 2004. – 15 липня).
Якщо у період преромантизму (кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст.) національна ідея осмислювалася на етнографічно-фольклорному рівні, у добу романтизму (друга половина ХІХ ст.) – на рівні науково-просвітницькому, то наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. вона виступає на політико-державницькому рівні у формі національно-політичних вимог і програм, головним змістом яких є політичне самовизначення української нації.
У зв'язку з цим періодичні видання актуалізують погляди видатних діячів української історії щодо даного питання. Заслуговує на увагу стаття Олесі Мандебури "Сила національного месіанізму" (УМ. – 2005. – 27 грудня), яка ілюструє точку зору Миколи Костомарова на українську національну ідею.
Для науковців діаспори М. Костомаров – один із тих, хто ідейно оформив та історично обґрунтував основні засади української ідеології. Особливо високо поціновується його роль як автора "Книг бытия украинского народа", де задекларована ідея українського національного відродження. За політичну думку шанував М. Костомарова Михайло Драгоманов. "Ідеологічним провідником України", "загальновизнаним ідеологом українства" називав ученого Михайло Грушевський.
М. Костомаров був прихильником ідеї українського месіанізму. Національна ідея і національний рух, на його думку, є джерелом і рушійною силою розвитку нації. Він вважав, що за національним духом український народ стоїть вище за всі народи і тому покликаний бути носієм поступу.
Іноді окремі текстові одиниці, які є складовими великого тексту, містять точний і стислий виклад думки, який може бути введений до афористичного обігу. Ці вислови належать авторитетним людям, і не має значення, якому виду діяльності вони себе присвятили: "Симон Петлюра: "Інтереси нації вищі за класові, а інтереси держави – вищі за партійні" (УМ. – 2005. – 10 грудня), "Віктор Ющенко: "Як Президент України, своєю головною місією я бачу роботу на ідею об'єднання" (Урядовий кур'єр. – 2006. – 24 січня).
Очевидно, для цілісного й остаточного сприйняття феномену "національна ідея" вже час настав. Питання злободенне, про що свідчать виступи сучасних політиків на сторінках газет. Наприклад "УМ" подає серію інтерв'ю з "радою старійшин" – ученими, інтелектуалами, велетами думки та духу. Це М. Попович, В.Брюховецький та ін.
В'ячеслав Брюховецький розмірковує таким чином, що таке національна ідея:
"Якщо розібратися, то різні суспільні верстви вкладають у це поняття інакший смисл. Для "Просвіти", приміром, це розвиток української мови, культури, щоб "Кобзарі" були в кожній хаті тощо. Коли зараз говорять, що треба провести таку-то українську акцію, але без шароварщини, то я запитую: а де ви бачили шароварщину? Де ті нещасні шаровари? Їх уже давно немає. Але так звана шароварщина для когось – це суттєва частина національної ідеї. А для, скажімо, індустріального союзу Донбасу виробництво, грубо кажучи, потужної, чорної, не дуже інтелектуалізованої продукції – це частка національної ідеї. Для вчених, які працювали над високими технологіями, ця ідея полягає в тому, щоб Україна посіла гідне місце у світі високих технологій. Брати Клички – це втілення національної ідеї у світовому спорті, і вихід у фінал чемпіонату світу з футболу – теж частина національної ідеї.
Не дефінітивно, ненауково можна сформулювати: національна ідея полягає в тому, щоб нації добре жилося. Треба, щоб була робота, щоб люди нормально заробляли, щоб не насилля вистрибувало з екрана, щоб книжки українською мовою видавалися, щоб люди жили в нормальних помешканнях. Для мене немає проблеми у формулюванні національної ідеї.
Національна ідея – це коли нації затишно на своїй землі, коли її поважають у світі" (УМ. – №203. – 1 листопада 2005 р. – С. 5).
Відповідаючи на це ж питання, Мирослав Попович висловлює таку думку: "... в Україні, за великим рахунком, націоналізм не є популярним" (УМ. – 2005. – 15 листопада).
Суспільство мало нагоду почути голоси особистостей з великої літери, тих, кого називають мозком і совістю нації.
Народний депутат Михайло Ратушний наголошує: "... партії – це не бренди і не технологічні проекти. Це ідеологія, програма, концепція. Питання національної ідеї завжди рухало сучасною Україною, починаючи з кінця вісімдесятих. Націонал-демократична складова широко представлена у суспільстві. І для нас (Української народної партії), як носіїв цієї ідеї, важливо, щоб вона була представлена і в парламенті, і в політиці. Утвердження національної ідеї – це те, задля чого я прийшов у політику і чим постійно керуюся. Ми хочемо, щоб національна складова була присутня в українській політиці" (УМ. – 10 грудня 2005 р. – С. 4).
Газета не веде публічної наукової дискусії з проблем ідеології державотворення, вона лише транслює інформацію. Це є суттєвим для суспільства, яке, отримавши точку зору від "лідерів думки", починає реципіювати ці думки, і той чи інший сегмент суспільства відповідним чином на них реагує, сприймає і, як правило, не змінює своєї думки, а дотримується її, яка вже – що важливо – є не тільки його власною, а такою, що співпадає з думкою авторитетного учасника розмови. Таким чином, газета висвітлює тему національної ідеї, а суспільство, відповідно, виявляє до неї ставлення.
У журналах різного спрямування (теоретичних, громадсько-політичних, літературно-художніх, суспільно-політичних, спеціальних наукових) дискусії щодо тлумачення національної ідеї теж тривають. У цих статтях відбиваються політологічні, соціологічні, філософські погляди авторів. Тезисно можна визначити існування двох концепцій нації: Перша – етнічна – концепція розглядає націю як етнос, сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку. Українці, як корінний народ на своїй землі, є нацією. Інша концепція (політична) ґрунтується на іншій системі цінностей – спільності громадянства, юридичних і політичних прав, території та держави. Така нація об'єднує різні етнічні колективи – як корінний народ, так і інші численні групи, які проживають на певній державній, національній території. Головною ознакою національної ідентичності політичної нації визнається не кровне походження, а самосвідомість і політична воля [4].
Аналіз цих і багатьох інших статей дає привід дослідити їх під політологічним, соціологічним, філософським кутом зору. Узагальнюючи, можна виокремити дві концепції нації. Перша – етнічна – концепція розглядає націю як етнос, сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку. Українці, як корінний народ на своїй землі, є нацією. Інша концепція (політична) ґрунтується на іншій системі цінностей – спільності громадянства, юридичних і політичних прав, території та держави. Така нація об'єднує різні етнічні колективи – як корінний народ, так і інші численні групи, які проживають на певній державній, національній території. Головною ознакою національної ідентичності політичної нації буде не кровне походження, а самосвідомість і політична воля [4].
Для ситуації, яка склалася в Україні, актуальною буде послідовна політика щодо формування національної ідеї. Потреба в національній ідеї виникла не сьогодні. У серпні 1992 року на Всесвітньому форумі українців було проголошено: консолідуючою ідеєю стає ідея України як вітчизни всіх громадян.
Загалом ідею "української політичної нації" набагато раніше обстоював і В. Липинський, який наголошував: українську націю можна об'єднати "пробудженням почуття солідарності і єдності між усіма постійними мешканцями української землі, незалежно від їхнього етнічного походження, соціально-класової належності, віросповідання та ін. Почуття любові до рідного краю, української землі... як до органічної цілісності є необхідною і єдиною можливістю того найтіснішого у світі зв'язку людей, що зветься нацією" [11].
Як свідчать фахівці, протягом своєї історії український етнос чотири рази піднімався на вищий щабель етнічного розвитку, трансформуючись у націю, і разом із втратою державності повертався до стану аморфної етнічної маси. Вперше це сталося за часів Київської Русі, вдруге – у добу козацької держави Богдана Хмельницького, втретє – за доби Української Народної Республіки, вчетверте – в наш час.
Отже, питання солідаризму для України було чи не найголовнішим у всі періоди її історії. Тому, говорячи про мовну репрезентацію цієї проблеми, варто зацитувати дослідницю Ірину Брагу, яка зазначає: "Жоден з мовних механізмів не призначений спеціально для впливу, але майже кожен може бути використаний з цією метою... Виходячи з цього, на наш погляд, доцільно вважати прагмемами лексеми, фразеологізми, метафоричні сполучення, прецедентні тексти і графічні одиниці, що використовуються з метою досягнення будь-якого прагматичного ефекту. Зупиняючись на аналізі кожної із зазначених мовних одиниць, обґрунтуємо їх вибір для виконання прагматичної мети" [2].
У нашому випадку такою "прагматичною метою" стає не стільки виокремлення мовних одиниць різних рівнів, скільки загальна характеристика комунікативних посилань, які допінгують до діяльності, відверто постулюють реабілітацію національної ідеї.
Ось як формулює завдання виховної роботи у сучасному вищому закладі освіти: "... І дуже часто. У паспорті – українець, а в душі – яничар. Пригадаймо невеликий шанс – п'ять відсотків, образно кажучи, чистої території душі. Наше завдання – наснажити їх змістом глибоко українським, проукраїнським, справді національним. Ось чому в основу концепції виховної роботи ми поклали ту ідею, яка єдина здатна відігравати роль консолідуючого фактору в суспільному розвитку. В усіх народів це – національна ідея. Ми формулюємо її так: незалежна соборна національна демократична правова соціальна держава Україна – майбутній лідер нової європейської цивілізації. ... ми поставили мету: готувати не просто найкращих фахівців, а формувати майбутню українську еліту – активного провідника національної ідеї".
Поряд із розповідною тональністю у висвітленні питання національної ідеї зустрічаємо закличні інтонації, як, наприклад, у публікації "Пробудися, національна совісте!" "Єднаймося, бо ми того варті! Ні партійність, ні рівень соціальний чи освітній хай нас не роз'єднують! І пам'ятаймо: разом нас багато – і нас не подолати! Творімо, будуймо свою державу! Єднатися нам треба. Україна ж – одна, а ми всі в ній – українці". (Нація і держава. – 27 грудня – 2 січня 2005/2006 рр.)
Високий рівень почуттєвого піднесення нерідко змушує мовця вдаватися до вживання імперативного інфінітива. Емоційно наснаженою й стилістично виразною є конструкція з однорідними присудками-інфінітивами, що підсилюються заперечною часткою не [11]. Письменник Вадим Пепа на сторінках "Урядового кур'єру" закликає: "Не товкти воду в ступі, просторікуючи: що таке національна ідея і спрацювала вона чи не спрацювала, не забалакувати доленосне, а достойними звершеннями возвеличувати Україну, віддавати розбудові гідної високої поваги держави всі сили до останнього подиху". ("Урядовий кур'єр". – №13 (3178) – 24 січня 2006 р. – С.10).
Одним із поширених прийомів, до яких вдаються дописувачі газет, є періоди з багаторазовим повторюванням речень, що містять риторичні запитання. Особливо це стосується матеріалів, що оприлюднюють авторську позицію. Показовим у цьому відношенні є такий приклад: "Скільки серед нас здатних витерпіти матеріальні труднощі, але не піти на торги зі своєю совістю та гідністю? Хто зараз, перш ніж чогось вимагати від України, запитує в себе: "А що я для неї зробив?" Те, що дбав за хліб свій щоденний для себе й сім'ї, то ще не все, адже це тільки волів задовольняють повні ясла, а свиней – корито... А чи захистив ти коли-небудь словом і ділом хоч оте корито від чиїхось плювків та зневаги? Чи навчив дітей своїх бути патріотами, любити ближніх своїх так, щоб бути готовим і життя за них, друзів своїх, віддати? Чи, може, хоч сміття не вивіз у річку, в ліс, в поле... не зупинив насильників, грабіжників?" (Нація і держава. – 2005 – 2006. – 27 грудня – 2 січня). Подібні конструкції в арсеналі стилістичних фігур виступають засобами емотивної експресії, і це можна заздалегідь передбачити, знаючи про великий вплив синтаксичної структури на людську свідомість.
У словосполученні "національна ідея" ключовим є перше слово. Якщо розглядати це поняття як тему, то необхідно визнати, що ремою виступають такі визначення-метафори.
Отже, проблема національної ідеї, яка стала темою багатьох газетних і журнальних публікацій, не отримала в них дефініції у власному розумінні цього слова (Див. рис. 1).
Рисунок 1 – Визначення поняття «національна ідея» у друкованих ЗМІ
Для широкої читацької аудиторії цього, мабуть, і не потрібно, тому відсутність наукового визначення національної ідеї не сприймається як недолік. У вміщених матеріалах періодичних видань що торкаються теми нашого обговорення використовуються опис, оповідання, міркування" форми викладання матеріалу при цьому різні: описові тлумачення риторичні запитання періодичні пасажі, афоризми. Головне, що ці статті підводять до думки, що проблема національної ідеї, яка нуртувала в Україні протягом тривалого часу, "центрує" складову національної самоідентифікації й у сьогоднішній Україні.
Підсумовуючи, зазначимо, що проблема національної ідеї в газетних і журнальних публікаціях розглядається у багатьох аспектах: просвітницькому (УМ. – 2005. – 27 грудня), політичному (Телевізійне звернення Президента України Віктора Ющенка до Українського народу з нагоди першої річниці інавгурації // Урядовий кур'єр. – 2006. – 25 січня), пропагандистському (УМ. – 2005. – 10 грудня), методологічному (Персонал плюс. – 2005. – 2–8 листопада), історичному (УГ. – 2003. – 9 січня), мовному (Персонал плюс. – 2005. – 2–8 листопада), політологічному (Дніпро. – 1997. – № 5–6) і навіть валеологічному. Щодо останнього, то "Україна молода" у номері за 26 січня 2006 року вмістила статтю під заголовком, який не може не привернути уваги: "Немає національної ідеї? А здоров'я нації – хіба не ідея, яка об'єднує націю?!". У цьому матеріалі подаються такі міркування: "Багато говорять про те, що в Україні немає чітко сформованої національної ідеї, яка б об'єднувала всіх. Так ось вона, на поверхні, однакова для всіх регіонів країни – це ідея здоров'я нації".
Українська публіцистика ще може й повинна сказати своє слово, щоб у нинішній незалежній Україні національна ідея стала одним із державотворчих чинників, засобів консолідації української нації, національного відродження і побудови цивілізованого суспільства.