Рекомендації викладачам української мови та літератури

Вид материала

Урок

Содержание Докомунікативна фаза Комунікативна фаза Посткомунікативна фаза творчої діяльності Більше діла – менше слів. Менше говори – більше вчуєш. Таке верзе, що й купи не тримається. Пусті слова, правди в них нема. Який привіт, такий одвіт. Красне слово – золотий ключ. Від лиха рана гоїться, а від лихого слова – ніколи. Від красних слів язик не відсохне. Хто своєї мови цурається, хай сам себе стидається. Не завжди говори що знаєш, а завжди знай, що говориш. Коротко і ясно. У городі бузина, у Києві дядько.

Подобный материал:

• Відділ освіти Радивилівської райдержадміністрації Навчально-методичний центр Плани, 257.29kb.
• Для практики роботи з тестовими завданнями, 432.05kb.
• Програма вступних випробувань з української мови та літератури для вступу на навчання, 87.33kb.
• Програма вступних випробувань з української мови та літератури для вступу на навчання, 90.82kb.
• Методичні рекомендації щодо викладання української мови, 310.51kb.
• Методичні рекомендації щодо вивчення української мови І літератури у 2011 2012 навчальному, 373.1kb.
• Протокол засідання регіонального методичного об’єднання викладачів української мови, 69.9kb.
• Рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу з української мови та літератури, 12.11kb.
• Програми для вступних іспитів у формі тестування. Українська мова та література, 254.76kb.
• Про деякі аспекти проведення зовнішнього оцінювання з української мови та літератури,, 17.95kb.

Рекомендації викладачам української мови та літератури.

Згідно до нової програми з української мови на уроках української мови вивчається розділ «Риторика».

Нині, коли постала проблема підвищення якості освіти, актуальною стає риторика – наука і мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму не тільки педагога, політика, юриста, менеджера тощо, а і майбутнього робітника різних професій.

На ринку праці виникла гостра потреба у робітниках не тільки з високою кваліфікацією, а і особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дії.

У соціальному аспекті актуальність введення курсу риторики до програм з української мови зумовлена дефіцитом ораторської культури, недостатнім рівнем усного зв’язного мовлення учнівської молоді, оптимального спілкування.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика та ін.) з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами, бо слугували вихованню всебічно розвиненої людини – homo novus (людини нової).

Батько риторики, видатний оратор Давнього Риму Цицерон писав: «Краща у світі мета - стати хорошою людиною». Тому в давньому світі існували численні школи риторики, ораторського мистецтва, де молодь оволодівала секретами спілкування.

Тому відновлення статусу риторики як науки і розділу навчальної дисципліни є кроком на шляху творення високоцивілізованого суспільства, в якому людина діє словом ефективно, переконуюче, пам’ятаючи слова класика: «Возвеличимо на диво і розум наш і нашу мову».

Рекомендуємо на уроках українські мови використовувати різні жанри риторики (ораторського мистецтва):

• суспільно-громадське красномовство: звітна доповідь, доповідь, промова, виступ;
  
• лекційне красномовство: лекція, бесіда, репортах, спогад, інструктаж, показ;
  
• судове красномовство: самозахисна промова;
  
• соціально-побутове: промова (ювілейна, застільна), усне оповідання;
  
• академічне: лекція, розповідь, бесіда, наукова доповідь, огляд, реферат.
  

Під час уроків дотримуватись рекомендацій із Словника термінів риторики:

Актуальність виступу – злободенність, громадська значущість теми виступу оратора, важливість проблем, які розглядаються, висновків та даних аудиторії рекомендацій.

Аргумент – судження (або сукупність взаємозв’язаних суджень), завдяки якому обґрунтовується істинність якогось іншого судження (або теорії). Під час доказу певного судження А є посилками, з яких логічно випливає доведене судження. Аргументи у процесі доведення повинні задовольняти таким правилам: аргументи повинні бути істинними судженнями; аргументи повинні бути судженнями, істинність яких встановлюється незалежно від тези; аргументи повинні бути достатніми основами для доведеної тези. Порушення цих правил призводить до різних логічних помилок, які роблять доведення некоректним.

У дискусії, полеміці використовуються аргументи до суті справи та до людини. Аргументи першого виду приводять до доведення істини, а аргументи другого виду не стосуються суті справи, бо використовуються з метою отримати перемогу в полеміці, суперечці тощо. З точки зору логіки ці аргументи є некоректними, не можуть використовуватись у дискусії, учасники якої прагнуть до з’ясування й обґрунтування істини. У риториці використовують обидва типи аргументів. Серед аргументів «до людини» у риториці використовуються такі: до авторитету, до публіки, до особистості,до марнославства, до сили, до співчуття, до невігластва. Такі аргументи є некоректними, але у суперечці стикаються не тільки інтелекти, але й характери, почуття,тому вони досить часто зустрічаються в ораторській, полемічній практиці. Помітивши аргументи такого роду, слід вказати опонентові на те, що він використовує некоректні способи ведення полеміки, отже, не впевнений у міцності своїх позицій.

Діалог – розмова між двома або кількома особами. Діалог характеризується стислими висловлюваннями, використанням неповних і незакінчених речень, а також відносною простотою будови його частин. Особливістю діалогу є взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співрозмовників, яка об’єднує діалог в єдине ціле. У процесі ораторського виступу діалог може бути явним, відкритим (відповіді на запитання аудиторії, бесіда зі слухачами) та прихованим (передбачення можливих запитань, заперечень, зауважень з боку слухачів та відповіді, роз’яснення оратора).

Дикція – вимова, манера вимовляти слова, склади й звуки у розмові,співі й декламуванні. Виразність дикції – важлива сторона майстерності актора, оратора, співака. Виразна, ясна дикція оратора дозволяє слухачам уникнути додаткового напруження, унеможливлює двозначне розуміння. Дикція дозволяє зосередитися на змісті. Основою ясної дикції є правильна артикуляцію звуків.

Доступність мовлення – якість публічного мовлення, яка полягає у тому, що оратор відбирає факти, аргументи, мовленнєві засоби із максимальним врахуванням можливостей сприйняття мовлення у конкретній аудиторії, тобто з урахуванням життєвого досвіду, освіти, професії,віку, світогляду, інтересів слухачів. Ораторам слід пам’ятати, що чим доступнішим є виступ, тим глибшим буде слід у свідомості слухачів.

Дохідливість мовлення – якість публічного мовлення, яка відбиває здатність оратора говорити популярно, тобто знаходити такі шляхи викладу (приклади, докази, формулювання, мовні засоби), які роблять мовлення ясним, зрозумілим, цікавим, незважаючи на складність теми.

Етика оратора – один із видів професійної етики; сукупність моральних норм і правил, які визначають ставлення оратора до своїх обов’язків, до слухачів, до підготовки виступу, до поведінки на трибуні тощо. Етика оратора включає в себе відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Етична риторика базується на основоположних, ключових загальнолюдських цінностях – моральних вимогах і заборонах, які конкретизуються відносно особливостей ораторської діяльності. «Золоте правило» оратора – «не нашкодь іншому словом».

Жести – більшою або меншою мірою розмежовані й чітко сприйняті властивості загальної моторики (рухів) людини, пов’язані з мовленням та спілкуванням (комунікацією) між людьми у цілому. Основні види моторики – міміка (рухи м’язів обличчя), пантоміміка (Рухи усього тіла), жестикуляція (рухи рук – жести у вузькому розумінні слова).

Культура загальної моторики оратора є складовою частиною його ораторської культури. Кожен оратор-професіонал прагне виробити свій індивідуальний ораторський стиль, зокрема й на рівні культури моторики.

Закон краю – виведена з практики й експериментально підтверджена психологічна закономірність, сутність якої стосовно публічного виступу полягає в тому, що слухачі краще запам’ятовують початкові й заключні фрази, фрагменти промови. Закон краю – одне з правил композиції виступу, що вимагає особливо ясно викладати тему, проблематику й завдання лекції (початковий фрагмент), а також чітко формулювати часткові й загальні висновки (заключні фрагменти виступу).

Оратору не рекомендується вступ, а у висновку слід нагадати основні положення виступу.

Імпровізація – уміння оратора виступати без підготовки, без попереднього опрацювання теми, спираючись на раніше нагромаджені знання і навички контактування з аудиторією. Імпровізація охоплює як зміст лекції, так і її форму, як сутність виступу, так і другорядні деталі. Вищий ступінь імпровізації – експромт, коли оратор дає розгорнуті відповіді на запитання слухачів. Особливо часто імпровізуються деталі лекції – вступ, кінцівка, психологічні паузи, гумор тощо, тобто елементи роль яких у більшості випадків є методичною.

Інтонація – ритмо-мелодійні властивості усного мовлення, які виконують смислові, синтаксичні й емоційно-експресивні функції. Інтонація включає такі елементи: мелодику, темп, ритм,інтенсивність мовлення, тембр голосу, а також фразовий, логічний наголос.

Конкретність мовлення – якість публічного виступу, яка відбиває здатність оратора розглядати точні, визначені факти і явища, давати їм ясні наукові й політичні оцінки, звертатися до слухачів із конкретними, реальними, діловими рекомендаціями.

Контакт із слухачами – стосунки між лектором та аудиторією, які складаються під час виступу під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів (теми лекції, часу виступу, знань, методичної майстерності оратора, його ерудиції,авторитету тощо) і виражаються у ступені інтересу й уваги слухачів до живого слова.

Контекст – відносно завершений за смислом уривок тексту чи усного мовлення, в межах якого найбільш точно і конкретно виявляється смисл і значення окремого слова, фрази,сукупності фраз, що входять до його складу. У логіці й методології наукового пізнання контекст розуміється як окреме міркування, фрагмент наукової теорії або теорія в цілому. На доповнення до основного семантичного значення, яке мають слово чи речення самі по собі, контекст надає їм додаткове значення, більше того, він може істотно змінити це основне значення слів та речень.

Лаконічність мовлення – якість публічного мовлення, яка відбиває здатність оратора, залишаючись максимально зрозумілим і ясним, говорити стисло, чітко, йдучи за правилом: «Щоб словам було тісно, думкам – просторо». (М.О. Некрасов)

Лекція – вид публічного виступу, у ході якого лектор, вступивши у живу взаємодію з аудиторією розкриває систему уявлень про той чи інший предмет, явище, допомагаючи слухачам осмислити проблему й дійти до певного висновку, спонукаючи її до цілеспрямованої практичної діяльності. В основі лекції має бути впорядкована, системна інформація, яка спонукає слухача до самостійного мислення, яка допомагає йому усвідомити об’єктивні закономірності. Важливі риси лекції: науковість, зв'язок із життям, дієвість, ефективність, впливовість, ясність аргументації й наукова доказовість висновків, емоційність, образність форми викладу тощо.

Літературна мова – варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, діячами науки й мистецтва, вчителями та ін.), що відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру,кіно тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми – усну й писемну, ряд функціональних стилів. Українська літературна мова – одне з найвищих надбань духовного розвитку українського народу, вона сформувалась на базі загальнонародної, зокрема середньо наддніпрянських говірок. Основоположником нової української літературної мови є Т. Г. Шевченко, який своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно мовної й словесно-художньої культури. Українська мова є державною мовою незалежної, суверенної України.

Логічна пауза – значуща пауза, роль якої полягає у правильному членуванні тексту на смислові шматки шляхом поєднання слів у групи (мовленнєві такти) і від’єднання груп одна від одної.

Логічний наголос – виділення при вимові підсилювальною інтонацією найголовнішого за змістом слова в реченні.

Мовлення – процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов’язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні носіїв. Мова щодо мовлення – явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови – часткове, окреме, індивідуальне.

Мовна норма – один із декількох реально існуючих варіантів, суспільно прийнятий як найбільш доцільний для спілкування у даній ситуації, який відповідає вимогам сучасного мовного смаку. Унормованість – необхідна приналежність літературної мови. Норми літературної мови – єдині і загальнообов’язкові. Норма перебуває в постійному розвитку разом з творцем і носієм мови – народом.

Мовний етикет – національно специфічні правила мовної поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються для використання в різних ситуаціях ввічливого контакту із співрозмовником, зокрема під час привітання, знайомства, звернення, висловлення подяки, прощання, під час публічного виступу тощо. Кожна ситуація обслуговується в українській мові групою висловлювань, які часто утворюють синонімічні ряди: добрий день, здоровенькі були, привіт, щиро вітаю вас тощо. Мовний етикет – частина етики оратора, один із видів професійної етики, що становить собою сукупність моральних норм і правил, які визначають ставлення оратора до своїх обов’язків, до слухачів, до підготовки виступу, до поведінки на трибуні тощо.

Монолог – особлива форма, побудови усного чи писемного мовлення, яка становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до самої себе чи до слухача, глядача і на відміну від діалогу не розраховане на безпосередню реакцію іншої особи (осіб). Монолог має певну композиційну організованість, змістову завершеність. Монологічна мова на відміну від діалогічної має складніші синтаксичні конструкції, що пов’язано з бажанням широко охопити тематичний зміст висловлювання. Монолог внутрішній – це роздум уголос, імітація емоційно-розумової діяльності в її безпосередньому проходженні, що є лінгво-стилістичним прийомом зображення внутрішніх переживань персонажа і дає змогу замінити опис подій передачею думок, вражень, емоцій тощо, які викликані цими подіями. У монологах цього різновиду зустрічаються переривчасті, незакінчені фрази, формально не пов’язані одна з одною синтаксичні конструкції, зберігаються особливі правила вживання послідовності форм часу, виду, способу.

Образ оратора – це категорія класичної риторики Давньої Греції та Древнього риму, яка розумілася як створення добродійного образу оратора, який почуттями, волею, розумом викликає довір’я аудиторії.

Образ оратора – категорія історична, змінна. У певних суспільно-політичних умовах негативні тенденції можуть призвести до спотворення образу оратора, девальвації слова тощо. Але орієнтиром для усіх часів і народів залишаються класичні погляди на оратора – громадянина, патріота, захисника народних інтересів: «Оратор повинен стояти, як озброєний воїн у строю, вирішувати справи великої важливості і завжди прагнути до перемоги». (Квінтіліан)

Особистість оратора – сукупність індивідуальних якостей оратора (розуму, ерудиції, дару слова, методичної майстерності, культури спілкування, етичних принципів тощо), які значною мірою визначають реакцію аудиторії та впливовість виступу в цілому.

Особистісний вплив оратора – могутня зброя у переконуючій комунікації на сучасному етапі, коли суспільство живе в девальваціївації слова, багатьох ідеалів та цінностей минулого.

Пауза – зупинка в мовленні. Пауза є одним із елементів інтонації, буває зумовлена фізіологічними, граматичними, психологічними чи логічними факторами. Паузи використовуються як засіб змістового й емоційного виділення слів чи синтагм.

Пафос оратора – у класичних риторичних працях – це засіб хвилювання душі слухачів. Пафос викликав сильні почуття, які сприяли перемозі оратора у переконуючій комунікації. Пафос оратора – могутній, полум’яний, стрімкий – повинен вирвати перемогу: «… коли він несеться з усієї сили неможливо встояти перед ним». (Цицерон)

Простота мовлення – уміння говорити ясно, дохідливо, без ускладнень і надуманих образів, фальшивого пафосу, туманних зворотів, щоб досягти поставленої мети найкоротшим шляхом.

Простота мовлення – це не є штучне спрощення до примітивізації думки. Простота простотою, але не повинна стати самоціллю для оратора. Рекомендується не впадати у крайнощі, уникати надмірної спрощеності й невиправданої ускладненості викладу думок.

Рекламне мовлення – поняття, широко представлене у зарубіжній риториці.

Рекламне мовлення на Заході розуміється як особлива сфера практичної діяльності, продуктом якої є словесний твір – рекламний текст. Його основні риси: зміст і зовнішнє оформлення (відмінні від нерекламних), функціональні ознаки, місце у загальній сукупності текстів, які створюються даною мовою. Зокрема, американська реклама – це складна структура, у створенні якої беруть участь художник-іллюстартор, лінгвіст-рекламолог, рекламний агент, менеджер та ін. Реклама – це особливий «товар»: її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має на меті зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, бути ясною, привабливою, емоційною, як певний вид кодових ідеологічних текстів.

Репліка – 1. Відповідь, заперечення, зауваження одного з учасників діалогу в іншому. 2. Зауваження слухача з місця, з аудиторії, безпосередньо під час виступу оратора. До речі, молодим ораторам слід психологічно готуватися до несподіваних реплік слухачів, які можуть у таки спосіб перевіряти їх на майстерність. «Ораторський шок» або «лекторська лихоманка» часом переслідують невпевнених у своїх силах, знаннях ораторів, які невимушено почуваються в аудиторії.

Тавтологія – функціонально не виправданий повтор близьких за значенням слів, зворотів, що призводить до багатослів’я, надмірності, дратує слухачів «затягуванням часу», мовною «жувачкою».

Тавтологія без певної стилістичної мети є наслідком або неохайного ставлення до добору слів, або незнання семантики слів.

Тавтологія із спеціальною стилістичною метою – стилістичний засіб, який використовується для підвищення виразності тексту чи висловлювання, для посилення емоційного впливу. Поширена в ораторсько-публіцистичному мовленні, в художній літературі, фольклорі: Загину загибеллю сокола я, та карою буде загибель моя… (М. Бажан) У фольклорі: рано-пораненьку, долом-долиною, рута-м’ята тощо.

Такт оратора – одна з етичних якостей оратора, яка виражається у шанобливому, уважному ставленні до слухачів, в урахуванні їх можливостей сприйняття матеріалу, їхнього досвіду, знань, інтересів, в умінні й бажанні давати ґрунтовні відповіді на запитання.

Тембр голосу – звукове забарвлення, характерне як типу голосу (бас, баритон, тенор, сопрано, альт і т.д.), так і для голосу окремого мовця. Темброве забарвлення створює ті чи інші емоційно-експресивні відтінки мовленнєвого потоку: «веселий», «сумний», «рішучий», «урочистий» тощо.

Фази творчої діяльності оратора – у риториці за часів Арістотеля розрізняються три основні фази: докомунікативна, комунікативна, пост комунікативна.

^ Докомунікативна фаза – це підготовча фаза у творчій діяльності оратора, яка складається з таких основних елементів: визначення теми, виду й мети виступу; підбір матеріалів з урахуванням майбутньої аудиторії (тим, місце, час тощо); композиційно логічне оформлення виступу, підбір доказів та аргументів, робота над мовою та стилем виступу, репетиція виступу.

^ Комунікативна фаза – це активна фаза творчої діяльності оратора в аудиторії, яка складається з таких основних елементів: поведінка оратора й управління аудиторією, самим собою; техніка виголошення промови; відповіді на запитання й мистецтво полеміки,ведення дискусії. В процесі спілкування з аудиторією оратор уточнює «образ» аудиторії, ситуативно переорієнтовується, міняє динамічні елементи композиції у зв’язку з новим «образом» аудиторії; встановлює первісний контакт зі слухачами, знаходить потрібний тон, стиль спілкування; визначає в аудиторії контрольні групи, мікрогрупи для «зворотного зв’язку»; міняє тактику в процесі самоконтролю при виголошенні лекції; зміцнює творчі контакти на усіх етапах публічного мовлення.

^ Посткомунікативна фаза творчої діяльності – це фаза після виступу оратора перед аудиторією, коли проводиться аналіз, критичне осмислення (рефлексія), коли оратора хвилюють питання вдосконалення матеріалів виступу (план, схеми, діаграми, текст, необхідні технічні засоби тощо), розв’язання ситуативних проблем, прогнозування запитань на майбутнє; самопідготовка для оратора для подальшої творчої роботи в аудиторії з урахуванням набутого ораторського досвіду,

Рекомендуємо на уроках української мови під час вивчення розділу «Риторика», пропонуючи різні завдання використовувати неоціненну скарбницю досвіду багатьох поколінь, народної мудрості, моралі і культури народу живе слово – прислів’я і приказки, які прийшли до нас із сивої давнини.

Базуючись на фонді приказок, прислів’їв українського народу можна навести ряд правил етичного мовлення. Зокрема про необхідність діяти відповідно до слова або про відносини між думкою, словом і справою:

^ Більше діла – менше слів.

Діла говорять голосніше, як слова.

Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.

Щодо етичності ведення людської розмови, бесіди:

^ Менше говори – більше вчуєш.

Сказане слово – срібло, а мовчання – золото.

Більше слухай, а менше говори.

Хто мовчить, той двох навчить.

Вислови щодо пустопорожньої балаканини, оцінка самих балакунів:

^ Таке верзе, що й купи не тримається.

Вміє зуби заговорити.

Набалакав – і в торбу не вбереш.

Негативно засуджується народом нещирість, неправдивість мовця та фальш мовлення:

^ Пусті слова, правди в них нема.

Бреше, аж вуха в’януть.

Брехати – не ціпом махати.

Щодо мистецтва вести бесіду, розмову, поради мовцеві і слухачу:

^ Який привіт, такий одвіт.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Розумом направляй, а почуттям урівноважуй.

Радимо використовувати на уроках з невичерпної скарбниці народної мудрості правила для мовця:

^ Красне слово – золотий ключ.

Добре слово краще, ніж готові гроші.

Коня керують уздами, а чоловіка – словами.

Про небезпеку, яку може нести в собі необережно мовлене, нерозважливе, нечемне слово:

^ Від лиха рана гоїться, а від лихого слова – ніколи.

Слово може врятувати людину, слово може і вбити.

Язик мій – ворог мій: раніше розуму говорить.

Язик гостріший від меча.

Мовцеві слід володіти гарним, добірним, художнім словом:

^ Від красних слів язик не відсохне.

Твоїми устами та мед пити.

Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.

Висміюється поганий, бездарний мовець з його недолугим кострубатим словом:

^ Хто своєї мови цурається, хай сам себе стидається.

Ні бе, ні ме, ні кукуріку.

Народна мудрість усіляко вітає розумне, осмислене спілкування:

^ Не завжди говори що знаєш, а завжди знай, що говориш.

Мудрий думає, що говорить, а дурний говорить, що думає.

Однією з найпоширеніших комунікативних якостей вважається стислість, влучність слова:

^ Коротко і ясно.

Народ скаже, як зав’яже.

Треба знати що де казати.

Про засудження нелогічного мовлення деяких мовців:

Говорить п’яте через десяте.

Говорить таке, що купи не тримається.

^ У городі бузина, у Києві дядько.

Етичним взірцем виступає людина - добротворець, мета спілкування, мовлення якої – творити добрі справи:

Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.

Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала.

У кінцевому результаті навчання з розділу риторики учні повинні мати такі уміння:

• вести бесіду на побутові, політичні, ділові, філософські, історичні та інші теми, які входять до кола культурної, компетентної людини;
  
• слухати й чути співрозмовника, ставити запитання у адекватній ситуації формі, коректно, етично подавати репліки, вступати о розмови, доповнюючи і розвиваючи тему бесіди, аргументовано заперечуючи співрозмовнику по суті обговорюваної проблеми;
  
• брати участь у дебатах з проблеми, у якій диспутант є достатньо компетентним, викладає свої думки й судження ганою літературною мовою на рівні строго регламентованого виступу;
  
• брати участь у дискусіях, суперечках, дотримуючись усіх логічних, етико-психологічних й педагогічних законів, правил; послідовно й доказово відстоювати свої погляди, якщо вони спрямовані на конструктивне розв’язання проблеми;
  
• виступати з невеликою монологічною промовою на доступну тему перед аудиторією та у різних жанрах, коректуючи її залежно від ситуації;
  
• вільно викладати у формі листа свої думки, оцінки, переконання відповідно до певного жанру, узвичаєних правил;
  
• проникати у задум чужого письмового чи усного мовлення і розрізняти за зовнішньою формою внутрішній зміст, глибинні цілі, тобто ефективно читати й слухати, давати загально риторичну оцінку прослуханого виступу чи прочитаного тексту;
  
• мати розвинене мовне чуття, інтуїцію оратора, який гостро-естетично сприймає художнє слово;
  
• розуміти і виявляти риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства.
  

Рекомендуємо застосувати такі основні форми і методи навчання:

• риторичний аналіз лекції, промови, виступу, дискусії тощо;
  
• творення власної промови, виступу з актуальної проблеми з наступним саморецензуванням;
  
• написання рефератів, виступ із ними на уроках, конкурсах, наукових учнівських конференціях училища, ліцею тощо;
  
• ділові, рольові, інтелектуальні ігри з проблем риторики, евристики;
  
• індивідуальне та колективне тестування учнів на предмет діагностики інтелектуальних, мовленнєвих, комунікативних умінь оратора, дискутанта.
  

Завдання творчого характеру:

1. Придумати ситуативні, ділові, рольові, інтелектуальні ігри з проблем риторики, евристики.
   
2. Самостійно підготувати проблемну лекцію з проблем національного красномовства, евристики, виступити з нею перед аудиторією. Взяти участь у її обговоренні.
   
3. Самостійно провести дискусію з актуальної проблеми.
   
4. Самостійно виступити з промовою, проаналізувати разом з викладачем та одногрупниками дієвість, ефективність виступу у нестандартній ситуації.
   
5. Самостійно розробити сценарій дискусії, провести дискусію з однокласниками на цікаву, актуальну тему. Провести саморефлексію.
   

Плановий підсумковий результат вивчення розділу риторики:

• на базі філософсько-публіцистичних, суспільно-політичних промов, текстів, літературних та політичних дискусій зміцнити і поглибити усі одержані знання і уміння, підготуватися до вільної риторичної діяльності у різних ситуаціях, зокрема й не стандартних;
  
• сформувати стійкий позитивний інтерес до творчої мотиваційної діяльності (участь у різних конкурсах, клубах, гуртках тощо);
  
• сформувати основи риторичної особистості з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням;
  
• сформувати основи загальнокультурного рівня сучасної інтелігентної молодої людини, яка володіє у достатній мірі усіма видами усного і писемного зв’язного мовлення як основи креативності, творчості на рівні сучасних вимог.
  

Крім того, з метою вироблення в учнів навиків документально оформлювати свою діяльність у навчальному закладі і в подальшому трудовому середовищі практикувати якнайчастіше повторення та корегування на уроках української мови справочинських матеріалів: написання заяв різних видів, автобіографії, розписок, доручень, резюме.

З метою підвищення грамотності оформлення вищевказаних матеріалів практикувати неодноразове повторення таких тем, як «Написання і відмінювання таких імен, по батькові, прізвищ», «Велика буква», «Написання слів окремо, разом, через дефіс» тощо.

Для розвитку писемного і усного зв’язного висловлювання задавати домашні завдання у формі міні-твору, анотації, відгуку, діалогу, характеристики, опису, рецензії, творення 5-10 речень різних типів і тем. З обов’язковою їх перевіркою на уроці.

Для уроків літератури, використовуючи мережу «Internet», з метою оволодіння учнями текстами художніх творів протягом 2011-2012 навчального року створити відеотеку художніх та документальних фільмів, знятих за творчістю письменників, які вивчаються за програмою, фонотеку записаних голосів письменників з творами у їх виконанні.

Залучати учнів до створення комп’ютерних презентацій життєвого і творчого шляху письменників.