Geum.ru

Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
“Комплексному підході до проблеми жінок і чоловіків” (Страсбург, 1998) [169]. У рекомендаціях Женевської наради 2000 р. було зазначено, що інституційні механізми мають пе-реорієнтуватися з боротьби за поліпшення становища жінок на діяльність в інтере-сах і жінок, і чоловіків [62, с. 35].

Таким чином, на сучасному етапі розвитку людства виникає нагальна потреба універсального використання стосовно жінок прав та принципів щодо рівності, безпеки, свободи, недоторканності та гідності всіх людей. Їх використання може буте досягнутим, якщо у суспільстві буде панувати свобода від гендерного насиль-ства, що наближує жінок до гендерної рівності. Всі зусилля зробити жінок госпо-динями свого життя будуть марними, якщо вони не зможуть у повному обсязі реа-лізувати невід’ємне загальнолюдське право на свободу від гендерного насильства.

Сьогодні у зв’язку з потребою викорінення гендерного насильства, виникає необхідність в чіткому та всеоохоплюючому визначенні основних етапів еволюції прав жінок у контексті цієї проблеми, що зможе допомогти виявити основні тен-денції її розвитку та сформулювати основні напрямки, що вироблені міжнародним суспільством на шляху її розв’язання.

Дисертант вважає, що порушену проблему цілком доцільно розглядати під ку-том зору 3 основних етапів розвитку прав жінок. Так, перший етап – це період ста-новлення прав жінок як окремого цілісного інституту, для якого є характерною своя специфіка викорінення гендерного насильства. На другому етапі пропону-ється проаналізувати процес формування політики гендерного ненасильства під час проведення під егідою ООН „Десятиріччя жінок”. І, нарешті, третій етап пов’-язаний із висвітленням нинішнього стану розвитку прав жінок на шляху подолання гендерного насильства.

Уявляється, що такий поділ основних періодів еволюції прав жінок під кутом зору вивчення проблеми викорінення гендерного насильства є достатньо умовним, в першу чергу тому, що визначається суб’єктивним підходом автора до цього пи-тання. Проте надана схема є зручною для наукового опрацювання вищезгаданої проблеми.

Отже, спершу слід розпочати дослідження процесу викорінення гендерного насильства на етапі становлення прав жінок, з’ясувавши специфіку цієї проблеми на цьому проміжку часу. Протягом тривалого часу людство було нездатним за-безпечити захист та заохочення основних прав та свобод у випадках застосування насильства проти жінок [89, с. 164]. До кінця ХХ ст. проблема гендерного насиль-ства як порушення прав людини і насамперед прав жінок не привертала увагу сві-тової спільноти. Навіть про такий термін як „гендерне насильство” ніхто не знав, не говорячи про розроблення кардинальних правових засобів щодо його викоріне-ння. До 90-х рр. минулого століття міжнародні правозахисні організації не займа-лися питанням насильства щодо жінок, вважаючи його приватною проблемою ок-ремих осіб, які потрапляють під юрисдикцію конкретної держави.

Щоправда, певні кроки у напрямку викорінення деяких проявів гендерного насильства робилися, починаючи з кінця ХІХ ст. Першими документами в історії захисту прав жінок від проявів гендерного насильства були ті, що мали на меті лік-відацію работоргівлі жінками та пов’язаної з нею проституції.

Міжнародно-правова боротьба з торгівлею людьми розпочалася в ХІХ ст. Перша міжнародна конференція із запобігання продажу жінок відбулася в 1895 р. у Парижі. У 1899 р. в Лондоні відбулася міжнародна конференція по боротьбі з тор-гівлею жінками для розпусти, яка звернулася до всіх держав із закликом до уклада-ння багатосторонніх угод, створення відповідних національних комітетів. Перші міжнародні угоди про співробітництво у справі захисту жінок і запобігання торгів-лі людьми були ухвалені в 1904–1910 рр. В 1904 р. 16 держав взяли участь у між-народній зустрічі в Парижі, наслідком якої стало укладення першої міжнародної угоди з “Білого рабства”. Так вперше з’явився термін “біле рабство”. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великої Британії, яких змушували до прости-туції в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства пошири-лося на загальне поняття торгівлі жінками. У 1919 р. держави-учасниці Ліги Націй підписали Сен-Жерменську конвенцію, в якій підтвердили свою рішучість домог-тися повного скасування работоргівлі на суші й на морі. 30 вересня 1921 р. була прийнята міжнародна конвенція про боротьбу з торгівлею жінками і дітьми; 25 вересня 1926 р. – Конвенція про рабство зі змінами, внесеними Протоколом від 7 грудня 1953 р. Боротьбі з торгівлею жінками також була присвячена Міжнародна конвенція від 11 жовтня 1933 р.

Отже, у першій половині ХХ ст. для запобігання проституції і пов’язаної з нею торгівлі людьми були прийняті, зокрема, такі важливі міжнародні договори і конвенції:

Міжнародний договір від 18 травня 1904 р. про боротьбу з торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними у нього Протоколом, затвердженими Генераль-ною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 3 грудня 1948 р.;

Міжнародна конвенція від 4 травня 1910 р. про боротьбу з торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними в неї згаданим вище Протоколом;

Міжнародна конвенція від 30 вересня 1921 р. про боротьбу з торгівлею жінка-ми і дітьми, із змінами, внесеними в неї Протоколом, прийнятим Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 жовтня 1974 р.

Міжнародна конвенція від 11 жовтня 1933 р. про боротьбу з торгівлею повно-літніми жінками, із змінами, внесеними в неї зазначеним Протоколом.

Середина ХХ ст. також ознаменувалася прийняттям важливих міжнародних документів у сфері боротьби з проявами насильства щодо жінок. Серед них – Кон-венція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 р. Зазначений документ грунтується на проекті конвен-ції, складеним Лігою Націй ще в 1937 р., та враховує нові фактори, які виникли з 1937 р., об’єднує в собі зазначені вище нормативні акти. На сьогодні ця Конвенція є чинною, вона забороняє продаж людей і примусове використання їх у проститу-ції.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуата-цією проституції третіми особами передбачено обов’язки сторін карати кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи:

1) зводить, умовляє або спокушає для проституції іншу особу, навіть за зго-дою цієї особи;

2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи.

Крім того, ст. 2 цієї Конвенції Сторони зобов’язані карати кожного, хто:

1) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує чи бере участь у фінансуванні будинку розпусти;

2) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або частину такого, знаю-чи, що вони будуть використані для проституції третіми особами [170, с. 55].

Отже, позиція ООН щодо торгівлі жінками заявлена у Конвенції про бороть-бу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами (набрала чинності 25 липня 1951 р.). Це дозволяє стверджувати, що міжнародною спільно-тою вироблено певні критерії, користуючись якими можна визначити певні дії, пов’язані з проституцією, як кримінально карані. Проте через не досить вдалі та дуже загальні тлумачення, слабкий механізм правозастосування Конвенція про бо-ротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами не здо-була широкого визнання; її учасниками стали лише 70 держав.

Наступним кроком у боротьбі з насильством щодо жінок стало прийняття

7 вересня 1956 р. в Женеві Додаткової Конвенції про скасування рабства, рабо-торгівлі та інститутів і звичаїв суміжних з рабством.

Із появою Конвенції про згоду на шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу від 7 листопада 1962 р. світова спільнота зробила черговий крок на шляху викорі-нення гендерного насильства [172]. Цим документом встановлено заборону на ук-ладення шлюбу між чоловіком та жінкою, які не досягли повноліття. Позитивним моментом є те, що зазначена Конвенція вимагає повного скасування дитячих шлю-бів, а також шлюбів до досягнення дівчатами статевої зрілості. Отже, цей документ містить в першу чергу ідею захисту прав неповнолітніх дівчат. Разом із тим, ця Конвенція має і певний мінус. Адже у цьому документі не вказується на конкрет-ний мінімальний вік, коли можливо укладати шлюб. Якщо припустити, що в дея-ких країнах ісламського фундаменталізму відповідно до ісламського права повно-ліття для жінок настає у 9 років, це вказує на те, що Конвенція про згоду на шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу теоретично допускає дитячий шлюб, оскільки цим документом надається дозвіл на укладення шлюбу між повнолітніми чолові-ком та жінкою. В цілому ж слід пам’ятати про позитивне значення цієї Конвенції, із прийняттям якої на міжнародному рівні було поставлено проблему заборони ди-тячих шлюбів із визнанням цього порушенням прав людини і насамперед прав жі-нок.

Важливе значення мала Декларація про ліквідацію дискримінації щодо жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 7 листопада 1967 р. [88] Декларація є пер-шим в історії міжнародних відносин документом, який охоплює практично весь комплекс основних положень, спрямованих на досягнення рівноправності в усіх сферах життя суспільства. Попередні міжнародні документи щодо жінок розгляда-ли лише окремі аспекти питання про ліквідацію дискримінації щодо жінок та кон-кретизували права, спрямовані на здійснення рівноправ’я жінки й чоловіка у тій чи іншій сфері життя суспільства (Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами 1949 р., Конвенція про політичні права жінок 1952 р., Конвенція про громадянство одруженої жінки 1957 р., Конвенція про згоду на шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу 1962 р. та ін.)

Прогресивне значення Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок полягає в тому, що уперше за всю історію розвитку прав жінок деякі форми на-сильства щодо жінок (торгівля жінками, використання проституції та дитячий шлюб) розглядалися у контексті проблеми дискримінації за ознакою статі. Так, згідно із ст. 6 цієї Декларації підкреслюється: „Мають бути заборонені шлюби ді-тей та заручини дівчат до досягнення їх статевої зрілості, і потрібно вживати ефек-тивних заходів, включаючи законодавчі, з метою визначення мінімального шлюб-ного віку та обов’язкової реєстрація шлюбу в актах громадянського стану” [88,

с. 243]. У ст. 8 цього документа зазначається: „Мають бути вжиті усі належні захо-ди, включаючи законодавчі щодо припинення усіх видів торгівлі жінками та вико-ристання проституції” [88, с. 243].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по 9   ...   13