Geum.ru

Donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Сучасні концепції «громадянського суспільства»
Ганни Арендт
Домінік Кола
Ален Турен
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

ББК 87.6


Аліна БІЛОУС,

аспірант Горлівського державного педагогічного

інституту іноземних мов

^

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ «ГРОМАДЯНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА»


Сучасні уявлення про громадянське суспільство (ГС) пов'язані з принципово новим етапом розвитку самої теорії. Традиційна дихотомія «ГС – держава» перестала бути пануючою, їй на зміну приходить дуалістичне розуміння ГС, його поділ на системні і життєві начала. Новатором цього напрямку став сучасний німецький дослідник Юрген Габермас, що запропонував змішану модель ГС, розглядаючи його, з одного боку, як сферу інтеракції і комунікації автономних індивідів, а з іншого – як сукупність позадержавних і позаекономічних спілок.

Суспільство в результаті тривалого історичного розвитку приходить до утворення двох основних сфер «життєвого» і «системного» світів – вважає німецький дослідник. «Системний світ» створює сукупність безособових (анонімних) відносин людей у сфері економічної і державної діяльності. Цей світ спочатку виокремлюється з «життєвого» і є підлеглим інституціональній раціональності.

«Життєвий світ» – сфера безпосередньої комунікації людей, що реалізується в їхніх соціальних відносинах – у сім'ї, дружній компанії, на роботі, а також в публічній сфері, що включає різні засоби масової інформації. Саме тут виробляється культура, виникають різні образи взаємодії, нові соціальні форми і рухи, формується суспільна думка. У процесі структурної диференціації в «життєвому світі» виділяються особиста сфера (приватна) та суспільна сфера (публічна) (Offentlichkeit) чи громадськість. У своїх роботах Ю.Габермас визначає «громадськість» як певний тип «духовно-історичних спільностей людської цивілізації», феномени в житті суспільства, людини, зрізи соціального, котрі, історично видозмінюючись, зберігалися як ідейні зразки. Ці феномени виконують комунікаційні функції, підтримують постійні, широкі і багатомірні зв'язки. Розвиваючи свою теорію громадськості, Габермас пише: «Замість того, щоб покладатися на розум продуктивних сил, тобто, у кінцевому рахунку, на розум природознавства і техніки, я довіряю продуктивній силі комунікації, що найбільше чітко виражається в боротьбі за соціальне визволення. Цей комунікаційний розум примусив рахуватися із собою й у рухах за цивільну емансипацію, і в боротьбі за суверенітет народу та права людини. Він відбився в установах демократичної правової держави й інститутах цивільної громадськості»1..2

«Громадськість» відіграє роль посередника між приватною сферою і сферою суспільно-офіційної влади. Під особистим, приватним Габермас розуміє процеси і явища, що перебувають поза суспільною сферою, офіційною службою і політикою.

Інституціональним ядром приватного є родина.

Поняття «ГС» у німецького дослідника дуже тісно пов'язано з галуззю приватного, але не обмежується тільки нею. Так, при дослідженні формування громадськості німецький учений фактично ототожнює ГС з простором громадськості. Картина становлення ГС і громадськості при цьому постає в такий спосіб: «…окремі люди у своєму об'єднанні утворюють публіку, поступово починають здійснювати контроль над владою, критику влади і висувають задачі її істотного перетворення. Гласність, що колись вважалася сферою, залежною від влади, тепер відчужується від неї, вона стає місцем, де приватні особи, об'єднані в спільноту, змушують владу легітимізувати себе перед суспільною думкою»2.3

Основним елементом суспільної сфери, на думку Габермаса, є категорія суспільної думки, появу якої він шукав у XVIII ст. У цей час, відповідно до його тверджень, виникає новий простір сучасних дискусій (нова форма суспільної комунікації) у вигляді друкованих засобів (книги, газети, памфлети), що поширювалися серед освіченої публіки і становили тези, аналіз, аргументи і контраргументи, що взаємопов’язували й зближували її групи. На відміну від масової свідомості, суспільна думка формувалася як результат спільних дій, обміну думками, прагнення учасників цього обміну до вироблення спільних висновків. Суспільні дебати сприяли, таким чином, трансформації шляхом до консенсусу окремих доводів (індивідуального блага) у благо загальне. Його досягнення ставало на практиці обов'язковим у загальних інтересах.

Громадськість, на думку Ю.Габермаса, виникає раніше за ГС. Вона має місце вже в античності і середньовіччі. Німецький дослідник розрізняє громадськість громадянського суспільства і громадськість держави. Ці види громадськості доповнюють і задовольняють одна одну. Таким чином, ГС у Габермаса включає суспільну, публічну і приватну сфери – це форма самоорганізації життєвого світу, що конституює різноманітні інститути й об'єднання в процесі взаємодії з «системним світом» і, насамперед, економікою і державою.

Заслуга німецького теоретика ГС полягає в тому, що він одним з перших застосував категорію «ГС» у зв'язку з категорією «громадськість», відбивши в них не тільки інституціональний бік, але й якісну характеристику суспільства, його самоорганізацію, згуртованість, цивілізованість.

Деякі питання теорії Ю.Габермаса набули свого подальшого розвитку у працях ^ Ганни Арендт (1906 – 1975). Свої наукові праці теоретик Ганна Арендт присвячує вивченню людської природи.

Усе життя людини – це активність. Г.Арендт вирізнила три види активності, кожний з який відповідає одній основній умові людського життя. Праця (робота) – перший вид активності, відповідає такій умові як життя, тому що основне призначення праці – це підтримка біологічного існування людини. Другий вид активності – створення (виготовлення), основна умова якого – приналежність людини до світу, а саме залежність людського існування від предметів і об'єктів. І третій вид активності – це дія (вчинок), основна умова, що відповідає йому, – це множинність, та обставина, що не єдина людина, а багато людей живуть на Землі і населяють світ»3.4

Арендт розрізняла дві основні сфери: приватну і публічну. До приватної належить власність, володіння, домогосподарство. До публічної – політика і все явлене. Свою неповторність, своєрідність людина може затвердити тільки в публічній сфері, взаємодіючи з іншими людьми: «Побаченість й почутість іншими дістає свою значимість від того факту, що кожний дивиться і слухає з якоїсь іншої позиції. Це саме і є сенсом публічного існування, у порівнянні з яким найбагатше і задовольняюче сімейне життя може запропонувати поширення і розмноження власної позиції і властивих їй аспектів»4.5

Вести тільки приватне життя, на думку американської дослідниці, «…означає, у першу голову бути в стані, коли людина позбавлена певних сутнісно людських речей. А саме позбавлена дійсності, що виникає від того, що тебе бачать і чують»65.

Ганна Арендт не поділяє точку зору Ю.Габермаса на теорію громадськості. Виникнення соціуму відбулося в Новий час, коли «…надра домашнього господарства з властивими йому родами діяльності, турботами й організаційними формами виступили з охоронного мороку домашніх стін у повну освіченість публічної сфери». Соціальне Г.Арендт пов'язує з власністю, виробництвом, економікою, владою. Наступ соціуму знищує єдину можливість людини виявити свою значимість і велич у житті. Розглядаючи соціум як форму життя, що привселюдно інституювала й організовувала себе, Г.Арендт виключає можливість вільного перебування в ньому людини. Вчинок у суспільстві заміняється поведінкою, яка робить індивіда соціально-внормованим, соціабельним, що перешкоджає спонтанній дії, так само як і видатним досягненням.

У своїх дослідженнях Г.Арендт майже не використовує категорію «громадянське суспільство», тому нам складно визначити сутність даного поняття в її роботах, але можна припускати, що традиційне трактування ГС як сфери переважно приватних інтересів, протипоставлених державі, не могло бути прийняте Г.Арендт методологічно. Її принципи виходять з етимології понять у поясненні сутності життєвих явищ, що суперечить пануючій точці зору на категорію «ГС».

Антропологічне осмислення теорії ГС пропонує французький дослідник ^ Домінік Кола. У навчальному посібнику «Політична соціологія» він неодноразово посилається на праці Аристотеля. ГС, на його думку, ставить перед собою не приватну мету, пов'язану із сьогочасними інтересами, а мету, що є загальною для усіх. Оскільки мета громадянського суспільства є найбільш піднесеною, саме в ній людина самореалізується і досягає вершини чесноти. Таким чином, людина є політична тварина у тому розумінні, що тільки люди здатні добровільно і свідомо поєднуватися в суспільство, громадянське суспільство.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ГС у французького соціолога виступає як найвища форма спільності – співтовариства, заснованого на принципі справедливості, у якому людина може знайти для себе найвище благо.

^ Ален Турен у своїй монографії «Повернення людини діючої. Нарис соціології» відзначає, що сьогодні існують пліч-о-пліч суспільства, які стають усе більш громадянськими. Піднімаючи проблему життєстійкості демократичних режимів, Турен звертає увагу на головну умову демократії – свободу. «У сучасному суспільстві свобода виражається, насамперед, в опорі тиску влади на особистість і культуру. Владі протистоїть суб’єкт (індивідуум чи група), що поєднує у собі прагнення до свободи і життєвий досвід, який формує себе як діючу силу, здатну перетворювати своє оточення; він упроваджує свободу в те, що здається на перший погляд соціальною детермінантою чи культурною спадщиною»6.7

Теорія «діючого суб'єкта» є провідною в роботах А.Турена. З його поверненням він пов'язує відродження демократії. На його думку, саме від діючого суб'єкта повинні виходити перетворення, що не дадуть сфері застосування соціальних і політичних дій розпастися і зникнути взагалі. Одна з основних умов збереження демократії – це проникнення безлічі суб'єктів у сферу прийняття рішень.

Концепція демократії в А.Турена ґрунтується на необхідності розмежування й автономії держави і ГС. ГС розуміється ним не просто як сфера приватних інтересів, це й область дії соціальних суб'єктів. Таким чином, вся активність громадян може бути віднесена до сфери ГС.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що теорії, запропоновані мислителями (дослідниками) ХХ століття (у Габермаса – концепція громадськості, у якій відбиваються сліди публічної людської активності; в Арендт – антропологічне осмислення людського буття, сфери самореалізації індивіда; у Турена – теорія діючого суб'єкта – головного носія ідеалів демократії, і, нарешті, у Кола – розуміння ГС як сфери існування людини), на наш погляд, саме й становлять сутність розгляду ГС з позиції антропологічної парадигми, що забезпечує реалізацію колективних потреб і інтересів індивіда.

ПОВІДОМЛЕННЯ


ББК 67.9 (4 Укр) 300.536.1


Марцін Марищак,

магістрант факультету української філології