Дипломна робота на тему

Вид материала

Диплом

Содержание Розділ 2. особливості застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо використання основних видів природ 2.1 Застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства 2.2 Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення гірничого законодавства 2.3 Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів 2.4 Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства та лісової рослинності

Подобный материал:

• Дипломна робота, 721.18kb.
• Дипломна робота складається з трьох розділів: Дипломна робота складається з трьох розділів, 204.46kb.
• Дипломна магістерська робота на тему "Планування рекламної кампанії на підприємстві", 103.39kb.
• Дипломна робота на тему:, 508.64kb.
• Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків, 1844.31kb.
• Дипломна робота на тему: Валютно-розрахункові операції комерційних банків, 1392.66kb.
• Дипломна робота на тему: Валютно-розрахункові операції комерційних банків, 23.41kb.
• Курс V дипломна робота на тему, 1131.45kb.
• Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція, 1069.49kb.
• Дипломна робота на тему: «Відтворна функція телиць різних порід та методи її корекції», 723.87kb.

^ РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРИРОДНИХ ОБЄКТІВ ТА ЇХ РЕСУРСІВ


^ 2.1 Застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства


Природа є самодостатньою об’єктивною реальністю, яка здатна існувати без будь-якого втручання і незалежно від людського усвідомлення закономірностей її функціонування. Проте життя людини та існування суспільства завжди були і залишаються об’єктивно пов’язаними з природним середовищем та використанням природних ресурсів. Це підтверджує тезу про те, що людина і суспільство є продуктами розвитку природи і залишаються її частинами, залежними від існування природи. Безліч видів взаємодії людини і суспільства з природним середовищем на різних етапах їх існування умовно можна назвати природокористуванням. У літературі воно визначається як процес взаємодії людини з природою, що здійснюється з допомогою тих чи інших способів включення природних об’єктів у сферу життєдіяльності людини з метою задоволення її різноманітних потреб.

В життєдіяльності людини і суспільства протиріччя між економічними й екологічними інтересами знаходять прояв у наступному: чим більше природних ресурсів вилучається з природного середовища для задоволення матеріальних потреб людини і суспільства, тим гірше якісний стан природного середовища, що знижує екологічні умови існування людини і суспільства. Тому задоволення одних інтересів повинно враховувати інші інтереси. Ними не можна вільно поступатися, наприклад, шляхом збільшення чи скорочення одних інтересів порівняно з іншими. Навпаки, їх пропорційна залежність об’єктивно закладена у закономірностях існування людини за рахунок природних багатств. Нехтування або ігнорування вказаної закономірності призводить не тільки до кризи існування природи, а й до кризи буття самої людини як природної субстанції, суспільної кризи існування національних спільнот і кризи людства у планетарному масштаб. В першу чергу людина використовує для задоволення своїх потреб такі основні види природних об’єктів, як земельні ресурси, гірничі ресурси, водні ресурси та ліси. Звичайно, це користування не має бути самовільним, тому держава покладає на природо користувачів юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність нерозривно пов’язана з державою, нормами права, обов’язками і протиправними діями громадян та їх об’єднань і юридичних осіб. Держава покладає юридичну відповідальність на суб’єктів права незалежно від їх волі й бажання. Тому ця відповідальність має державно-примусовий характер. Цим вона відрізняється від соціальної відповідальності. Основна риса юридичної відповідальності – штрафне, каральне призначення. При цьому кара – це не самоціль, а засіб перевиховання правопорушника. Поряд з каральною юридична відповідальність виконує право відновну функцію. Вона сприяє відновленню суб’єктивних прав особи чи законних інтересів держави. Будь-яка форма юридичної відповідальності застосовується за вчинення відповідного правопорушення: дисциплінарного або адміністративного проступку, кримінального злочину, цивільно-правового порушення.

Земельні правопорушення являють собою негативні соціальні явища, оскільки зазіхають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечувати раціональне використання й охорону земель та захист осіб, які використовують земельні ділянки. Причинами правопорушень у галузі земельного права нерідко є недоліки правового регулювання земельних відносин, відсутність належного обліку кількості та якості земель, контролю за станом використання земельного фонду, недостатня поінформованість населення щодо земельного законодавства. Суб’єктами земельних порушень можуть бути як окремі громадяни та посадові особи, так і працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути й державні органи, що незаконно розпоряджаються державним фондом чи допускають інші порушення норм земельного права. Суб’єкти земельних правопорушень – фізичні та юридичні особи – не обов’язково є землекористувачами чи суб’єктами земельних відносин. Земельні правопорушення можуть вчиняти, наприклад, проектні організації, які розробляють проекти землеустрою, будівництва підприємств, забудови населених пунктів. Об’єктами земельних правопорушень можуть бути порушення права державної, колективної та приватної власності на землю, існуючий порядок землекористування й охорони земель, права й інтереси окремих громадян, підприємств, установ та організацій. Таким чином, узагальненим об’єктом земельних правопорушень є земельний лад, встановлений чинним законодавством.

Змістом земельних правопорушень є дії (чи бездіяльність), що суперечить вимогам норм земельного права. Вони за своєю природою є суспільно шкідливими і виступають у формі винних дій чи бездіяльності. Об’єктивна сторона земельного правопорушення – це конкретні діяння правопорушника, який посягає на земельні інтереси учасників земельних відносин, наприклад, знищення межових знаків, самовільне захоплення ділянки. Суб’єктивна сторона земельного правопорушення являє собою психічне ставлення суб’єкта до вчиненого протиправного діяння. ¹³Земельне правопорушення є підставою земельно-правової відповідальності, тобто застосування передбачених нормами права санкцій, які дістають вияв у таких способах впливу на правопорушників, що можуть бути застосовані лише до суб’єктів земельних правовідносин. Вони можуть застосовуватися до розпорядників земельного фонду, власників землі і землекористувачів. У цьому полягає специфіка земельно-правової відповідальності. У ст. 211 Земельного кодексу закріплено перелік видів порушень земельного законодавства. До них віднесено: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель за їх цільовим призначенням; порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; не проведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок. Наведений перелік не є вичерпним. Тому законодавством України можуть бути встановлені й інші види земельних правопорушень. До них, зокрема, можна віднести придбання земельних ділянок за рахунок доходів, отриманих від злочинної діяльності, та інші види порушень земельного законодавства. Таким чином, земельне правопорушення являє собою винну, протиправну дію чи бездіяльність, що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої країни. Земельні правопорушення залежно від ступеня їх суспільної небезпечності можна поділити на злочини і проступки. Злочинами у галузі земельного правопорядку вважаються діяння, закріплені, як такі у Кримінальному кодексі України. Інші неправомірні дії, що порушують земельний правопорядок, визнаються проступками. У теорії права їх часто підрозділяють на цивільно-правові, дисциплінарні та адміністративні. Найбільш загальна класифікація земельних правопорушень, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність, дозволяє виділити такі групи неправомірних дій: порушення затвердженої містобудівної документації при відведенні земель і протиправні дії посадових та юридичних осіб, що спричинили самовільне зайняття земель; порушення встановленого режиму використання земель з особливими умовами їх використання; нераціональне використання сільськогосподарських земель, невиконання обов’язкових заходів щодо поліпшення якості земель та охорони ґрунтів від водної, вітрової ерозії та запобігання іншим негативним процесам; використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, а також способами, що приводять до псування земель; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання приписів посадових осіб, які здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель; порушення прав і законних інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів. Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Вона настає за вчинення злочину, яким визнається винне суспільно небезпечне діяння, заборонене Кримінальним кодексом України, під загрозою покарання. Кримінальні відповідальності за порушення земельного законодавства притаманні такі ознаки: виключно особистий характер, особливий характер притягнення особи до цього виду відповідальності, обмеженість підстав її виникнення.

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає покарання за такі злочини у сфері земельно-правових відносин: приховування або перекручення відомостей про екологічний стан чи захворюваність населення; забруднення або псування земель; порушення правил охорони надр; порушення законодавства про захист рослин проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля; без господарське використання земель. ¹⁴

Усі склади злочинів, пов’язаних із земельними відносинами, можуть бути поділені на два види: спеціальні злочини, об’єктом яких є безпосередньо земельні відносини; загальні, об’єктом яких поряд з іншими суспільними відносинами можуть бути й земельні відносини. За іншою підставою класифікації зазначені злочини можна поділити на чотири групи: злочини, що мають екологічний характер; злочини економічного характеру; злочини, які посягають на землю як на об’єкт державного управління; злочини, які мають безпосереднє відношення до того, що вирощується на землі. Об’єктом злочину, що має екологічний характер є земля як об’єкт екосистеми так в ст. 239 Кримінального кодексу України говориться про те що, землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені несприятливі кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності або інших антропогенних навантажень, внаслідок проникнення у землі різних забруднюючих речовин. При цьому негативні зміни можуть бути зумовлені не лише появою у ґрунті нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення. Види забруднення земель, можуть, бути різними - хімічне, радіоактивне, бактеріальне. Поняттям забруднення земель слід охоплювати їх отруєння, тобто насичення ґрунтів токсичними речовинами, внаслідок чого земля перетворюється на фактор небезпеки для людини, флори і фауни.

Розглядуваний злочин має місце лише у тому разі, коли забруднення або псування земель сталося внаслідок порушення спеціальних правил поводження із зазначеними вище речовинами, відходами чи іншими матеріалами, які у даному разі виступають засобом вчинення посягання. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись з ст. 254 КК.

Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв'язку з цим самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239, визнається закінченим з того моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров'я людей, або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обставин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільно небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов'язані з діянням, однак мають самостійний характер.

Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність (СТ. 52 КАП).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239) є спричинення зогибелі людей. В ст. 254 йдеться про безгосподарське використання земель. Якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, то це карається штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням золі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак; діяння - без господарське використання земель; наслідки - тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; причинний зв'язок між діянням і наслідками. Суть бєзгосподарського використання земель полягає у тому, що винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов'язок захищати землі від шкідливого антропогенного та природного впливу. Зміст охорони земель включає в себе те, що власники землі і землекористувачі, орендарі, зобов'язані здійснювати, зокрема, такі заходи: захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування тощо; рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі; знімання, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів. Конкретно це може бути проведення зрошувальних, осушувальних, протипаводкових та інших заходів, гіпсування, вапнування, фосфоритування, піскування і глинування ґрунтів, їх дренаж, глибоке розпушування, створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг, терасування крутих схилів тощо.

Крім невиконання або неналежного виконання природоохоронних заходів щодо земель, їх безгосподарське використання може полягати у неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних гідротехнічних споруд (дамб, каналів тощо), у використанні земель не за цільовим призначенням (наприклад, на землях сільськогосподарського призначення будується промислове підприємство), у порушенні економічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд.

Адміністративна відповідальність є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення. Вона також має каральний Основний вид адміністративного стягнення - адміністративний штраф, що накладається у встановленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

Адміністративна відповідальність застосовується за адміністративні правопорушення. Згідно з ст. 9 адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства настає в разі порушення таких норм права: в ст. 52. Кодексу про адміністративні правопорушення говориться про псування і забруднення сільськогосподарських таінших земель; Псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами ці правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В ст. 53. КпАП йдеться про використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель,розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ¹⁵

В ст. 53-1 йдеться про порушення правил використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захиснихлісонасаджень - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В ст. 53-2. КпАП йдеться про перекручення або приховування даних державного земельного кадастру а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду ці правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В ст. 53-3. КпАП йдеться про зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу, а також невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До земельних, правопорушення екологічної спрямованості можна віднести тоді, коли їх об’єктом є земля як природний об’єкт, тобто вчинення земельного правопорушення пов’язане з заподіянням шкоди землі.

Цивільно-правова відповідальність являє собою форму державного примусу, що полягає у стягненні на користь потерпілого майнових санкцій і накладенні на правопорушника невигідних майнових наслідків, спрямованих на відновлення порушеної сфери майнових відносин. Підставою відповідальності за порушення земельного правопорядку є не порушення права конкретної особи, як це має місце при цивільно-правовій відповідальності, а заподіяння шкоди земельним ресурсам. Її відшкодування здійснюється з урахуванням природної, а не майнової цінності землі. Юридичні та фізичні особи зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення земельного законодавства¹⁶. У разі здійснення правопорушень в галузі земельних відносин можуть наставати цивільно-правові наслідки. Так, у разі самовільного зайняття земельних ділянок, пошкодження споруд, забруднення земель та вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується згідно зі ст. 211 Земельного кодексу та відповідно до положень Цивільного кодексу України. Причому коло осіб, на яких покладаються обов’язки, пов’язані з відшкодуванням такої шкоди є дещо вужчим порівняно з колом осіб, зобов’язаних відшкодовувати збитки і втрати сільськогосподарського виробництва. Шкода заподіяна земельним об’єктам джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником цього джерела відповідно до ст. 1187 чинного Цивільного кодексу України у повному обсязі.

Підставою для застосування заходів цивільно – правової відповідальності є також невиконання підприємствами, установами, організаціями, що тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геолого-знімальних, розвідувальних, геодезичних та інших робіт, передбаченого правовими нормами обов’язку привести займану земельну ділянку за свій рахунок і у встановлений термін у стан, придатний для її використання за призначенням. У такому разі вони відповідно до положень Цивільного кодексу України повинні відшкодувати власнику або землекористувачу заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт , необхідних для приведення земельної ділянки у зазначений стан. Для визначення розміру цієї шкоди суд у разі потреби згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. №13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» може призначити експертизу.

Одним із видів цивільно-правових порушень у галузі земельних відносин є пошкодження посівів і насаджень. Відповідно до п. 17 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладанні доріг, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, а також пошкодженням і забрудненням земельного законодавства, визначається з урахуванням середньої врожайності даної культури у конкретному господарстві, за винятком затрат виробництва, пов’язаних із вибиранням врожаю, а також затрат та відновлення якості земель згідно з їх призначенням. Якщо внаслідок пошкодження посівів землекористувач у тому ж сезоні провів повторну сівбу культур, відшкодуванню підлягають затрати на пересів, включаючи вартість насіння, затрати на обробку землі, проведення інших агротехнічних робіт.

Відповідно до вимог цивільного законодавства заподіював шкоди, яка виникла внаслідок порушення земельного законодавства, зобов’язаний відшкодувати її власнику землі чи землекористувачу в повному образі. Це загальне правило з огляду на специфіку землі як об’єкта правопорушення варто розглядати у двох основних аспектах: заподіяння шкоди фізичним та юридичним особам – власникам земельних ділянок і землекористувачам іншими фізичними чи юридичними особами внаслідок порушення останніми земельного законодавства; відшкодування шкоди, заподіяної землі як природному ресурсу фізичними та юридичними особами, як тими, що мають права на земельні ділянки, так і тими, що не мають таких прав.

Під час незаконного заняття земель у багатьох випадках шкода заподіюється не тільки знищенням посівів і насаджень, а й руйнуванням родючого ґрунтового шару. Через це сільськогосподарські виробники змушені нести затрати , пов’язані з відновленням родючості пошкоджених угідь. При притягнені певних осіб до цивільно – правової відповідальності у подібних випадках варто керуватися нормами цивільного законодавства про повне відшкодування збитків.

У другому випадку мається на увазі відшкодування шкоди в натурі, яке дістає вияв у відновленні колишнього стану земельної ділянки, а саме у відновленні сприятливого фізичного стану її поверхні або якості грунту.

Згідно зі ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України "Про угоди про розподіл продукції". Дисциплінарна відповідальність може застосовуватися за порушення земельного законодавства лише до тих працівників, у чиї трудові обов’язки входило дотримання земельно – правових норм. Об’єкт правопорушення тут подвійний: правила внутрішнього розпорядку і правила використання земель. Для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності за порушення земельного законодавства необхідне спів падання дисциплінарного проступку і земельного правопорушення, тобто невиконання працівником трудового обов’язку одночасно має бути порушенням ним земельного правопорядку. Дисциплінарна відповідальність являє собою застосування до учасників трудових відносин підприємств і їх посадових осіб, винні у здійсненні у дисциплінарних проступків, заходів особистого впливу морального характеру у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарна відповідальність як відповідальність особистісного характеру настає при порушені умов праці, що не викликало матеріальних наслідків. Порушення норм земельного законодавства, норм статуту чи правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, внаслідок чого заподіяна матеріальна шкода, тягне матеріальну відповідальність. Матеріальна відповідальність по суті є продовженням дисциплінарної відповідальності у випадках, коли порушенням трудових обов’язків заподіяна матеріальна шкода, тягне матеріальну відповідальність.

Матеріальна відповідальність по суті є продовженням дисциплінарної відповідальності у випадках, коли порушенням трудових обов’язків заподіяна матеріальна шкода земельним ресурсам. Матеріальна відповідальність полягає в покладанні на працівників і посадових осіб підприємств, що вчинили винне протиправне діяння, внаслідок якого підприємству заподіяна матеріальна шкода чи порушенні його майнові інтереси, обов’язку компенсувати цю шкоду в натурі чи покрити заподіяні збитки. Такими особами можуть бути члени колективних сільськогосподарських підприємств і сільськогосподарських кооперативів, працівники і посадові особи державних чи інших підприємств – землевласників і землекористувачів. Об’єктом усіх дисциплінарних і матеріальних правопорушень в галузі земельного права є земельний устрій, встановлений земельним законодавством. Порушення посадовими особами своїх трудових обов’язків без заподіяння матеріальної шкоди може викликати застосування заходів дисциплінарної відповідальності. Якщо ж зазначеними правопорушеннями заподіюється майнова шкода сільськогосподарським угіддям, може наставати не дисциплінарна, а матеріальна та адміністративна відповідальність. Якщо порушення вчинені працівником організації чи членом колективного сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарського кооперативу при виконанні ним своїх трудових обов’язків, то може наставати дисциплінарна чи матеріальна відповідальність відповідно до норм трудового і аграрного законодавства. При скоєнні порушень, не пов’язаних з виконанням трудових обов’язків.


^ 2.2 Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення гірничого законодавства


Світовий досвід свідчить, що основу економіки та промислового прогресу будь – якої держави становлять видобуток і використання мінеральних ресурсів, які переважно знаходяться в надрах. Україна має переважно всі види мінеральних ресурсів для розвитку національної економіки, але внаслідок інтенсивного видобування корисних копалин стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей піддаються суттєвій техногенній небезпеці, яка призводить до екологічної кризи. Значення надр в житті суспільства неоціненне. Вони є унікальним прикладним ресурсом, який має виняткову економічну цінність як частина геологічного середовища, що може використовуватися і як операційно-просторовий базис діяльності людей. У взаємозв’язку з іншими природними ресурсами надра є окремим природним об’єктом, який має особливий правовий режим. Законодавча база, яка була створена за роки незалежності, сприяє захисту екологічних, економічних і Держави,громадян, Однак значна кількість нормативних актів характеризується відсутністю системного підходу до розробки і реалізації законодавчої бази державного регулювання відносин в галузі використання і охорони надр¹⁷. Для цього потрібне удосконалення механізму регулювання, управління та контролю суспільними відносинами в процесі використання та охорони надр. Крім того, існують проблеми стосовно визначення компетенції численних державних органів, які здійснюють управління та контроль за діяльністю суб’єктів надрокористування. Указом Президента України від 15 вересня 2003 року № 1034 2003 «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, розвитку мінерально-сировинного комплексу, підвищення ефективності державного управління, вдосконалення системи координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у цій сфері та відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції постановлено: реорганізувати Міністерство екології та природних ресурсів України в Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державний комітет природних ресурсів України. Установити, що: Мін природи є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності: Державний комітет природних ресурсів України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності та заповідної справи. Відповідно до ст. 1 Кодексу про надра,надра - це частина земної кори, розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Цікавим є питання про зміст поняття надр та їх правового режиму з визначенням зовнішніх меж надр. Кодекс про надра визначає, що надра простягаються до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Стосовно геологічного вивчення нафтогазоносності надр Закон України від 12 липня 2001 року «Про нафту і газ» дає таке визначення: «комплекс робіт, що проводяться з метою вивчення геологічної будови і нафтогазоносності надр на певній території». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну геологічну службу України» геологічне вивчення надр –це спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на отримання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства. Для виявлення можливостей людини ефективно впливати на природні процеси, регулювати напрями і напруженість такого впливу і передбачається визначення нижньої межі надр. Щодо визначення верхньої межі надр, то цілком правильно вважає М. Бринчук, що надра розташовані нижче шару родючого ґрунту.

Корисні копалини, які виходять на поверхню, слід розглядати не як складову надр, а як окремі елементи природи. Тому об’єктом гірничих відносин є «корисні копалини», «гірські породи», «мінеральні ресурси» та «мінеральна сировина». Державний фонд надр та державний фонд родовищ корисних копалин Державний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр. Державний фонд родовищ корисних копалин формується спеціально уповноваженим центральним орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр. ¹⁸ Державний фонд надр формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр разом з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Особливістю природноресурсових правовідносин є визначення їх об’єкта, тобто надр, яким притаманні такі ознаки, як природний характер походження, взаємозв’язок з іншими природними об’єктами в межах існування природних екологічних систем і спроможність виконувати життєзабезпечувальні функції.

Права і обов’язки користувачів надр, закріплені в ст. 24 Кодексу про надра, становлять зміст правовідносин з користування надрами.

Користувачі надр мають право: здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.

Користувачі надр зобов’язані: використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України.

Поряд з правами і обов’язками користувачі надр, мають нести відповідальність за порушення законодавства про надра. Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у: самовільному користуванні надрами; порушенні норм, правил і вимог щодо проведення робіт по в геологічному вивченню надр; вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних втрат запасів корисних копалин; наднормативних втратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні; пошкодженнях родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації; порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин; невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами; знищенні або пошкодженні геологічних об’єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків; незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублікатів проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ; невиконанні вимог щодо приведення гірничих виробок і свердловин, які ліквідовано або законсервовано, в стан, який гарантує безпеку людей, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і свердловин на час консервації.

Законодавчими актами України може бути встановлено відповідальність й за інші порушення законодавства про надра. Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за порушення правил охорони надр. В ст. 240 Кримінального кодексу йдеться про порушення встановлених правил охорони надр якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених,- караються штрафом у розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі діяння, вчинені на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо вони спричинили загибель людей, Їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки,- караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

Основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок раціонального і комплексного використання й охорони надр та видобування корисних копалин, які не є загальнопоширеними. Його додатковими факультативними об'єктами можуть бути життя і здоров'я особи та інші блага.

Предметом злочину є надра і корисні копалини (крім загальнопоширених).

Предметом злочину є незагальнопоширені корисні копалини загальнодержавного значення. Це горючі копалини (газ, нафта, вугілля неметали (різноманітна сировина, наприклад, хімічна, абразивна, гірничорудна, для облицювальних матеріалів), води (підземні, поверхневі), інертні гази.

Не визнаються предметом злочину корисні копалини місцевого значення, які розглядаються як загальнопоширені (наприклад, галька, гравій, пісок (крім формувального, скляного, такого, що використовується у фарфорово-фаянсовій, вогнетривкій і цементній промисловості), глина (крім вогнетривкої, тугоплавкої, фарбувальної та деякої іншої), крейда (крім крейди для цементної, хімічної, скляної, гумової промисловості та для одержання глинозему з нефеліну), черепашник, камінь бутовий, сланець (крім горючого і покрівельного)).

Предметом злочину, передбаченого ст. 240, є корисні копалини в їх природному стані. Звернення на свого користь або користь інших осіб природних ресурсів, які вилучені з надр завдяки вкладеній праці людини, потрібно, торф тощо), метали (чорні, кольорові, рідкісні, благородні, розсіяні, рідкісноземельні), розглядати як злочин не проти довкілля, а проти власності.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 240) є: вчинення його на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; повторно; спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків.

Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за самовільну забудову площ залягання корисних копалин, невиконання правил охорони надр і вимог щодо охорони довкілля, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, зв'язаних з користуванням надрами, знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вибіркова відробка багатих ділянок родовищ, яка призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин, наднормативні втрат наднормативне розубожування корисних копалин при видобуванні, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Втрата маркшейдерської документації, невиконання вимог щодо приведення гірничих виробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, в стан, що забезпечує безпеку населення, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення особливих умов спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо це не пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та фізичних осіб від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

В Ст. 58. розглядається питання про порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр. Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, яке може призвести чи призвело до недостовірної оцінки розвіданих запасів корисних копалин або умов для будівництва та експлуатації підприємств по видобуванню корисних копалин, а також підземних споруд, не зв'язаних з видобуванням корисних копалин, втрата геологічної документації, дублікатів проб корисних копалин і керна, необхідних при дальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Особливістю застосування цивільної відповідальності є те що,шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про надра, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки,зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.


^ 2.3 Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів

юридична відповідальність природноресурсове право

Вода покриває понад 70% поверхні Землі і утворює геологічну оболонку – гідросферу, що пов’язана з атмосферою і літосферою. Вода сприяє створенню рельєфу, ландшафту, ґрунту, атмосфері, ґрунту, круговороту і води в природі. Вона є одночасно і кліматичним, і едафічним (середовиществорювальним) чинником, оскільки багатьом організмам потрібно перебувати в певному стані, атмосфері, ґрунті. круговороту води в природі¹⁹.

Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва. Використання води для господарських цілей – одна із ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина води повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водоспотачанні міст 90 %, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод Класифікаційною ознакою тут є вид природного об’єкта. Об’єктом права найчастіше є відокремлена ділянка водного об’єкта, надана конкретному водокористувачеві в користування для певної мети. Ознаками, що її індивідуалізують, є місце розташування і розміри водного об’єкта. Особливістю водних об’єктів є те, що їхні розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням мети водокористування.

У ст. 1 Водного кодексу водокористування визначається, як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Відповідно до Водного кодексу України водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об’єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування²⁰.

Водокористувачі мають певні права і обов'язки. Водокористувачі мають право: здійснювати загальне та спеціальне водокористування; використовувати водні об’єкти на умовах оренди; вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об’єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах; здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом. Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Водокористувачі зобов’язані: економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод; використовувати воду (водні об’єкти) відповідно до цілей та умов їх надання; дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї; не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої; здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами; здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу; безперешкодно допускати на свої об’єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію; своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства; своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень; здійснювати невідкладні роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об’єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством; виконувати інші обов’язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Водокористувачі за порушення водного законодавства несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у: самовільному захопленні водних об’єктів; забрудненні та засміченні вод; порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду; руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій; введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності; недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування; самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин); порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Кримінальна відповідальність настає в разі порушення правил охорони вод. Так за порушення правил охорони вод (водних об'єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або їх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля,- карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваним мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за такі проступки. Ст. 59 КпАП передбачає відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів. Забруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян в розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В ст. 59-1 КпАП передбачається відповідальність за порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення.

Забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти п'яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб судна або іншого плавучого засобу від сорока до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В ст. 60 КпАП йдеться про порушення правил водокористування. Збір води з порушенням планів водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне використання води (добутої або відведеної з водних об'єктів), порушення правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В Ст. 61. КпАП йдеться про пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв,порушення правил їх експлуатації. Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Особливістю цивільної відповідальності є те що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про водні ресурси, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення водних об'єктів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про водні ресурси настає внаслідок порушення особою трудових обов'язків, пов'язаних з використанням та охороною водних ресурсів. Вона може бути застосована до працівників та посадових осіб, пов'язаних з підприємством, установою або організацією трудовими відносинами у випадках невиконання або неналежного виконання ними трудових обов'язків, коли використання та охорона водних об'єктів належали до змісту їх трудових обов'язків. Відповідно до ст. 147 Кодексу Законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з видів стягнення: догана або звільнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу певного працівника, або вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

У ст. 130 Кодексу Законів про працю передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі та організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. У зв'язку з цим у випадках завдання працівником шкоди водним об'єктам внаслідок порушення своїх трудових обов'язків він може бути притягнений до трудоправової матеріальної відповідальності.


^ 2.4 Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства та лісової рослинності


Україна має величезні за своїми масштабами і економічним значенням природні ресурси. Невід'ємною складовою природи є ліси, що сприяють розвитку економіки та поліпшенню стану навколишнього природного середовища. З погляду господарського використання ліси є насамперед джерелом деревини й іншої технічної сировини , харчових і кормових продуктів, а також місцем знаходження корисних тварин і росли. Ліси впливають на клімат, атмосферу й ріки, інші водні об'єкти, зменшують різкість коливань температури і вологості, охороняють ґрунт від вітрової, водної ерозії. Отже, від правильного використання лісів значною мірою залежить не тільки успішний розвиток народного господарства, а й стан навколишнього природного середовища²¹.

В Лісовому Кодексі України дається в ст. 1. дається визначення поняття про ліс. Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до Лісового Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Лісовими відносинами є суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України²².

Лісовий фонд України становлять усі ліси, розташовані на території України. До лісового фонду також належать земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. За екологічним і господарським значенням усі ліси України поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від цих функцій в лісах першої групи встановлюються такі категорії захисності: водоохоронні; захисні. До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг; санітарно – гігієнічні та оздоровчі.

До цієї ж групи належать ліси на територіях природно – заповідного фонду, лісо-плодові насадження і субальпійські деревні й чагарникові угрупування.

До другої групи належать ліси, які поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснаженості використання лісів цієї групи встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Під час поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисності визначаються межі земель, зайнятих лісами кожної групи, та категорії захисності. Порядок ведення господарства залежно від груп лісів і категорій захисності, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно – оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково – дослідних робіт визначається Кабінетом Міністрів України. У лісах першої і другої груп можуть бути виділені особливо захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обмеженого лісокористування. Поділ лісів на групи та віднесення їх до категорії захисності, переведення лісів з однієї групи до іншої, а також виділення особливо захисних земельних двлянок лісового фонду провадиться виходячи з народно – господарського призначення лісів, їх місцярозташування та виконуваних ними функцій.

Щодо лісових ресурсів, то ст. 6 Лісового Кодексу визначає, що лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Лісові ресурси за своїм значенням, поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревена від рубок головного коритування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать: пні, луб, кора, деревна зелень; другорядні лісові матеріали; лісові дикорослі плоди, горіхи, плоди, ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, сіно, лісова підстилка і очерет; інші продукти лісу.

Ліси можуть перебувати у приватній власності. Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку. Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, мають право: власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному цим Кодексом; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.