Література перших десятиріч ХІХ століття
| Вид материала | Конспект |
СодержаниеСписок рекомендованої літератури |
- «корифеїв», 144.97kb.
- Художня культура України. 10 клас Театральна культура ХІХ століття Мета, 97.88kb.
- Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
- Електронні бібліотеки світової класичної та сучасної літератури, 81.89kb.
- М. П. Драгоманова колінько олена Петрівна удк 883. 3 Мала проза Стефана Коваліва, 309.35kb.
- Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
- Зарубіжна література, 24.18kb.
- Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад, 281.35kb.
- Лія визначної рукописної пам'ятки староукраїнської мови та мистецтва XVI століття,, 94.57kb.
- А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.
Письменник вживає «кольоровi» епiтети – «бiла пiна», «стемнiле море», «синя хвиля» тощо.
Взагалi у Коцюбинського переважають зоровi враження i кольоровi образи. Саме в цьому проявляється своєрiдна особливiсть письменника, звернення до iнших видiв мистецтва, зокрема до засобiв живопису. Власне, тому його описи природи вирiзняються своєю пластичнiстю та мальовничiстю i оригiнальнiстю метафор. Зi спогадiв сучасникiв письменника вiдомо, що вiн любив малювати. «Письменнику, - говорив Коцюбинський, - треба знати фарби, як i художниковi, а для цього треба бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися в загальнiй кольоровiй стихiї i сприяло б утворенню гармонiйного цiлого з психологiєю момента дiї. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову.»
Часто зоровi образи переплiтаютъся iз звуковими – хоча б тодi, коли описується гра Алi, то розповiдь пронизує мелодiя зурни, i ми ясно вiдчуваємо тут елементи поетичного ритму, т. зв. ритмiчної прози.
Письменник ставить на перший плян не фабулу, а психiчнi переживання окремих героїв. Тут i мова нова, немає довгих речень i дiєприкметникових зворотiв. Ця тонка фiксацiя вражень, лаконiчнiсть вислову, глибокий лiризм, ритмiчнiсть чи плавнiсть мови, майстернiсть описiв природи та глибинний психологiчний аналiз стають характерною рисою творчостi Михайла Коцюбинського.
Коли новелу «На каменi» Коцюбинський визначив як акварелю, то новелу «Цвiт яблунi» назвав етюдом. За мистецькими засобами – це, справдi, нiби етюд, скомпонований мистцем. Не треба забувати, що сам письменник мав хист i до малювання i що вiн, крiм постiйного нотатника в кишенi та олiвця, нерiдко носив фарби i пензля, змальовуючи картини чи роблячи ескiзи.
*** Етюд (фра. etude – вправи, вивчення) – в малярствi, графiцi, скульптурi – твiр, що має на метi глибше совоєння митцем зобрачуваної натури. В лiтературi – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твiр настроєвого характеру («Цвiт яблунi», «Невiдомий» М. Коцюбинського, «Дорога» В. Стефаника, «Три зозулi з поклоном» Гр. Тютю'ника та iн.). Поряд з поняттям етюда вчиваються його термiнологiчнi синонiми – студiя, образок, шкiц (ескiз), що вказують на свiдому незавершенiсть твору, на оте «ледь-ледь», що робить його привабливим. Етюд використовується також у драматургiї («Кам'яна душа» I. Франка) та, зважаючи на його лiричнi характеристики, - в поезiї: найактивнiше до цього жанру звертається I. Драч.
Тема новели «Цвiт яблунi» - питання смертi дитини й мистеський хист – Коцюбинський не потребує позичати з творiв тих часто зазначуваних авторiв. Ця тема психологiчної роздвоєностi людини була не нова, i її треба розглядати через широке узагальнення напрямiв не тiльки в лiтературi, а й у науцi, зокрема, у фiлософiї, фiзiологiї та психологiї. В той час (90-тi й 900-тi роки) в науцi й лiтературi багато писалося про розумiння життя i його мети, про смерть i безсмертя. Цими питаннями напевно цiкавився Коцюбинський. В його особистiй бiблiотецi, мiж iншим, була праця Армана Сабатьє «Безсмертя з погляду еволюцiйного натуралiзму», яку вiн, звичайно, мiг прочитати, як i iншi працi.
Таким чином новела «Цвiт яблунi» - це вже новела зрiлого, незалежного майстра i з погляду мовного багатства, i з погляду мистецьких засобiв, i з погляду психологiчного характеру твору. Ведена вiд першої особи (цим засобом Михайло Коцюбинський дуже часто користувався у зрiлому перiодi своєї творчостi: вiсiм з двадцяти трьох творiв оповiдального жанру мають форму вiд першої особи, а на перший перiод припадають лише три), новела вiдтворює переживання батька, прибитого горем умирання його єдиної дочки. У творi такий витончений лексичний та синонiмiчнiй добiр, що не можна знайти жодного зайвого слова. Все на мiсцi, все пiдпорядковане тому, щоб викликати враження. Уривчастi простi речення, вигуки, запитальнi й окличнi форми їх, iнодi дiєприкметниковi звороти, прикладки, - все це фонетичне й синтаксичне багатство служить однiй цiлi – збудити спiвзвучнiсть у читачевому серцi переживанням батька в жахливий момент смертi любої дитини.
«Цвiт яблунi» - цiлком психологiчна новела. Батько, головний персонаж твору, крiм того, ще й письменник, мистець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, пiдсилена силою творчостi, все це фiксує, все те записує.
Михайло Коцюбинський показав з усiєю силою свiй талант так глибоко перевтiлюватися в душевне життя персонажiв, в даному разi в переживння батька у «Цвiт яблунi», що вiн, як зовсiм i переносить себе в їх душу, заставляє нас бачити свiт i людей своїми очами.
Як новелист, Коцюбинський, у зрiлому перiодi своєї творчостi – це Коцюбинський, можна сказати, останнього двадцятирiччя свого життя, Коцюбинський десь 1900 року, головно пiсля появи «На каменi», коли письменник цiлком знайшов свiй стиль – iмпресiонiзм.
Звичайно, тяжко провести чи визначити межу, де закiнчується Коцюбинський-реалiст, а де починається Коцюбинський-iмпресiонiст. Бо i в першому перiодi своєї творчостi – перiодi дозрiвання вiд зовнiшнього змалювання образiв життя людського буття, кiльчаться зерна прозирання в глибiнь людської душi, в куточки серця; i в другому перiодi творчостi – перiодi зрiлостi вiдчуваються моменти змалювання (етнографiзм у «Тiнях забутих предкiв» та натуралiстичнi образи базару у «Листi»), взятi давнiше вiд українського реалiзму.
Останнє, тобто реалiстичнi моменти, дарма, що вони пiдпорядкованi його таки iмпресiонiстичному стилевi, - домiнуючiй творчiй манерi, i давало привiд пiдрадянським лiтературознавцям та мовознавцям способом наголошування їх у творах, писати й силкуватися доводити, що Коцюбинський ледве не провiсник «соцiалiстичного реалiзму» - єдиного i панiвного стилю у пiдрадянськiй лiтературi, що Коцюбинський - один «з найбiльш видатних зачинателiв соцiалiстичного реалiзму на Українi».
Найосновнiше в стилi Михайла Коцюбинського – це його особливий самобутнiй характер iмпресiонiзму. У нього, як нi в кого iз сучасникiв, природно поєдналися два крайнi полюси: народницький стиль, зображення душевних вiдрухiв простолюддя, що пiзнiше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення.
Почасти iмпресiонiзм Михайла Коцюбинського можна виводити iз клясичної традицiї. В цей спосiб письменник повертає своєму стилевi прикмети, властивi мистецтву, розвиненому клясиками. Тим-то у творах Коцюбинського другого перiоду, крiм iмпресiонiстичностi, помiтнi також романтика, риси символiзму та, можна так сказати «iдеального реалiзму». Але все ж таки в письменника домiнує i дуже сильно переважає струм iмпресiонiстичностi – картинного передавання настроїв, вражень та порухiв людської душi.
У психологiчно-мистецькому освiтленнi письменник застосовує свою новознайдену манеру, подiбно до того, як французськi малярi-iмпресiонiсти брали одну мить часу в особливому, найсуттєвiшому зображеннi. Так само й Михайло Коцюбинський немов кидає промiнь свого мистецького освiтлення: найiстотнiший той, що виявляє чуттєвi порухи i вдачу людини, найсуттєвiшi явностi хвилини, у яких досягається просто музична поетика зображення.
Письменникова iмпресiонiстична вишуканiсть виявляється в такiй тонкостi психологiчного прозирання в усi душевнi порухи та все те, що творить силу осяйностi барв самого зображення.
^ СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антологія української поезії. –Київ: Державне видавництво художньої літератури. 1957. 4 т.
2. Антологија украјинске поезије XVI-XX века „У инат ветровима“, приређивач др. Људмила Поповић. – Српско Сарајево: Завод за уџбенике и наставна средства Републике Српске, 2002. – 645 с.
3. Володимир М. Литвин, Історія України, Київ, Наукова думка, 2006, 728 с.
4. Грушевський М. Історія україньскої літератури. –Київ: Либідь, 1993, І: 386, ІІ: 261, ІІІ: 282 с.
5. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ-поч.ХХст. Львів: Академічний експрес, 1999. –277 с.
6. Історія української літератури, кінець ХІХ – початок ХХ ст. (у двох книгах). -Київ: Либідь, 2006.
7. Історія української культури. Том 4, книга 2. –Київ: Наукова думка, 2003.
8. Історія української літератури ХІХ століття, у двох книгах, Київ, Вища школа, 2003
9. Історія української літератури ХІХ століття, у двох книгах, Київ, Либідь, 2005
10. Литвин В.М. Історія України. –Київ: Наукова думка, 2006. – 728 с.
11. Поповић Љ. Фокусна перспектива украјинске књижевности. Универзитет у Београду. Филолошки факултет. –Београд, 2007. – 254 с.
12. Поповић Љ., Кобзар: избор, Тарас Шевченко; избор, редакција и предговор: Песник који је разапет на телу свог народа (стр.5-30) Људмиле Поповић; (преводиоци М.Сибиновић и др.). Нови Сад, Савез Русина и Украјинаца Србије, 2006, 147 стр.
13. Серця живе джерело: Антологія поезій. –Івано-Франківськ: Новая зоря, 2000. -175 с.
19. Тамаш Ј. Историја русинске књижевности. –Нови Сад: Прометеј, Руске слово. 2002. – 672 с.