Geum.ru

План реферату по темі Соціологічні дослідження структури дозвілля молоді

Вид материалаРеферат
Подобный материал:




Київський національний університет імені Тараса Шевченка

факультет психології

кафедра соціальної роботи


Реферат на тему:

Соціологічні дослідження структури дозвілля молоді


аспіранта 1 року навчання

спеціальність 19.00.05

Кунцевського Є.В.


Київ – 2011


План реферату по темі

Соціологічні дослідження структури дозвілля молоді


Вступ

Розділ 1. Досвід соціологічного дослідження дозвілля

1.1. Зміст і обсяг поняття дозвілля

1.2. Організаційні форми дозвіллєвої діяльності


Розділ 2. Досвід соціологічного дослідження молоді

2.1. Зміст і обсяг поняття молоді

2.2. Соціальні очікування молоді та дозвілля


Висновки

Щоразу, коли виникає розрив між переконаннями і справами молодих людей та експектаціями дорослих, положення молоді в суспільстві починають обговорювати як невідкладні й тривожні питання

Чарлз Бідуел


Вступ

Радикальні зміни в політичному та соціальному житті України створюють нові умови для розвитку національної культури, для задоволення духовних інтересів та рекреативних потреб людини та для залучення її до соціально-культурної творчості. Це потребує наукового дослідження сутності, природи й специфіки сучасного культуротворчого процесу загалом і, зокрема, сфери дозвілля, чия специфіка виявляється у функціонуванні власне дозвіллєвих інститутцій. Дозвіллєву діяльність сприймають як особливий процес, що стимулює розвиток творчої індивідуальності, передбачає поліваріативність культурно-дозвіллєвих та рекреаційних заходів, створює умови для виявлення та задоволення свободи вибору дозвіллєвих потреб та інтересів, утвердження на цьому підґрунті системи цінностей особистості.

Розділ 1. Досвід соціологічних досліджень дозвілля

1.1.Зміст і обсяг поняття дозвілля

Сфера вільного часу і дозвілля завжди була об'єктом наукового інтересу. Соціологія розглядає вільний час як сферу здійснення специфічних соціальних процесів, виявляє витоки виникнення вільного часу і його взаємозв'язок з часом робочим, його соціальну цінність. Окрім того, соціологія здійснює кількісний і статистичний аналіз вказаних процесів, досліджують характер і зміст вільного часу особистості, діяльність соціальних інститутів дозвілля по його наповненню, аксіологію дозвілля. Соціологія і психологія, в свою чергу, звертають увагу на потреби і мотиви, що визначають поведінку і вчинки людини у цій сфері. Йдеться також про специфіку структури вільного часу в межах інституалізованих (формальних) та неформальних соціальних спільнот. У своїй сукупності дані цих наук свідчать про те, що вільний час є домінуючою сферою, де відбувається фізичний і духовний розвиток особистості. Актуальність вивчення дозвіллєвої сфери в зарубіжних країнах зумовлена своєрідністю культурної ситуації в Україні і необхідністю подолати кризовий стан в сучасній вітчизняній культурно-дозвіллєвій практиці, розв’язати такі суперечності, як: невідповідність між духовними інтересами, ціннісними орієнтаціями особистості та реальним змістом діяльності традиційних інституцій; між дозвіллєвими потребами населення та реальними можливостями для їх задоволення; між дезінтеграцією дозвіллєвих структур, стандартністю, консервативністю їхньої діяльності і потребою створення поліфункціонального дозвіллєвого комплексу як потужної інституції дозвілля та рекреації.

Поняттєвий апарат дозвіллєзнавства (наприклад, визначення «центри дозвілля», «культурно-дозвіллєва діяльність» та ін.) починали формувати і ґрунтовно вивчати вчені у другій половині ХХ століття.

Існує велика кількість підходів до розуміння поняття «дозвілля». Так, англійське LEISURE походить від латинського LIGERE («бути вільним»). З латини також до французької прийшло LOISIR («бути дозволеним»). В англійській, крім того, є слово LICENSE — «бути вільним» (у сенсі мати свободу відхиляти правило, практику тощо). Усі ці слова є спорідненими, означаючи вибір і відсутність примусу. У давній Греції «дозвілля» (SCHOLE) означало «серйозна діяльність без тиску необхідності». Англійське SCOOL походить від грецького SCHOLE (дозвілля), що передбачає остаточне поєднання дозвілля й освіти. Визначення розгляданого поняття поділяють на чотири основних групи:

- дозвілля як споглядання, пов’язане з високим рівнем культури й
інтелекту; стан розуму й душі. У цій концепції дозвілля зазвичай розглядають з точки зору ефективності будь-якої діяльності людини;

- дозвілля як діяльність — зазвичай її характеризують як діяльність не
пов’язану з роботою. Це визначення включає цінності самореалізації;

- дозвілля як вільний час, час вибору, що можна використати всілякими способами (може бути використаний також для діяльності, пов’язаної з роботою або ж не пов’язаної), тобто людина займається тим, що не є її обов’язком;

- дозвілля інтегрує три попередні концепції, стирає грань між «роботою» і «не роботою», оцінюючи дозвілля у термінах, що описують людську поведінку. Включає в себе поняття часу і ставлення до часу [48]

Ж.Дюмазедьє, Ж.Проновост визначають дозвілля як синонім прогресу та лібералізації; Н.Андерсен, Т.О'Брайен, М. Дж.Картер, М. К.Мелвін, С.Рей вивчають дозвілля як соціальну цінність, необхідну умову для всебічного розвитку особистості; М.Каплан, К.Урден — як сенс життя, загальнолюдську цінність; Р.Краус, М.Харінгтон — як можливість для отримання задоволення Дж.Торкільдсен — як час, що використовують за власним бажанням.

Представник російської школи дозвіллєзнавства Ю.Кротова трактує дозвілля як «сукупність занять, якими особистість може займатися за власним бажанням, щоб відпочивати, розважатися, розвивати свою поінформованість та освіту, свою добровільну участь у соціально-культурній творчості, будучи вільною від виконання своїх громадянських, професійних чи сімейних обов'язків» [13]. Т.Кісельова та Ю.Красильников вивчають дозвілля як частину соціального часу особистості, групи чи суспільства в цілому, що спрямована на збереження, відновлення і розвитку фізичного та духовного здоров'я людини, її інтелектуального вдосконалення [9].

Необхідно підкреслити, що дозвілля приховує в собі величезні можливості й потенціали для розвитку особистості, і, разом з тим, соціальну небезпеку, яка сприяє розвиткові у суспільстві негативних цінностей, злочинів, наркоманії, алкоголізму. Дж.Келлі запропонував розрізняти довільне дозвілля (здійснюють заради власного задоволення і не залежить від суспільних чи сімейних обов'язків та цінностей), скоординоване дозвілля (особистість обирає його самостійно, але воно близьке за змістом до трудової діяльності), додаткове дозвілля (тобто залежне від роботи, суспільства, сім'ї) вторинну активність (зайнятість особистості у вільний час від роботи домашнім господарством, очікуванням гостей тощо) [3, 5].

За концепцією А.Орлова, поняття "дозвілля" має два відтінки: відрізок вільного від роботи (занять) часу і період відпочинку людини.

Поняття "відпочинок" традиційно вживають також у двох значеннях: стан спокою (процес відпочинку) і вільний від роботи час, необхідний для відновлення сил [21, с.73]. Можна помітити, що "дозвілля" визначають через поняття "часу" і "періоду", а "відпочинок" — через "стан" і "відновлення сил". Отож, маємо підстави для розмежування цих понять, що описують, на думку Орлова, різні сторони і різні ступені одного процесу — процесу фізичного і духовного розвитку людини.

Як видно з визначень, відпочинок, переважно, відбувається під час дозвілля, проте не обмежується цим періодом. Дозвілля є відрізком часу, що має певну структуру. Це результат розподілу вільного від роботи часу між різними видами діяльності. Відпочинок — це, насамперед, внутрішній стан і суб'єктивне переживання тієї або тієї діяльності.

Таким же чином розрізняють дозвілля і відпочинок. У момент зусилля індивід концентрує всю увагу на своїй діяльності. Ця концентрація вимагає великих витрат біоенергії. Щоб відновити ці витрати організм повинен біологічно і психологічно «розслабитися», відпочити. При цьому дозвілля визначають, як правило, зовнішніми (психологічними) джерелами релаксації, а відпочинок — внутрішніми (фізіологічними) [22, с.55-56].

Але відпочинок не зводиться лише до фізіологічного відновлення сил і енергії. Щоб якнайповніше розкрити ключове поняття, дослідник вводить низку інших понять, визначаючи одне через інше, і тим самим показує складність поняття "відпочинок", додає йому ще більшу значущість.

Так, поняття "відпочинок" Орлов фактично замінює терміном "рекреація", а суть відпочинку відображається в понятті "рекреаційного ефекту". Слово "рекреація" в перекладі з латини означає "відтворення", "відновлення". Останнє можна характеризувати з фізіологічного боку — відновлення сил, зняття втоми, але може бути і моральним відновленням індивіда, розвитком його особистісних рис. Такий погляд на рекреацію відображається в концепції через поняття рекреаційного ефекту. За Орловим, термін "рекреація" означає "специфічну біологічну і соціальну активність суб'єкта, під час якої він переживає рекреаційний ефект" [21, с.17]. А рекреаційний ефект має дві сторони, які складають суть процесу відпочинку. З одного боку, переживання такого ефекту припускає фізіологічні відчуття, що виражаються в досягненні регенерації організму. Відтак, складається суб'єктивний ідеал відпочинку. "Яку б мету не переслідував учасник спортивного змагання: виграти, розім'ятися, потренуватися, "вболівати", постежити, перейняти технічні прийоми гри або просто стати пасивним глядачем – суб'єкт рекреації цілеспрямовано досягне бажаних рекреаційних результатів, відпочине" [21, с.46]. Тобто, йдеться про те, що сприйняття будь-якої діяльності як відпочинку залежить від установок та орієнтацій індивіда. А діяльність, яку сприймають як рекреаційну – є суб'єктивно цінною.

З цієї точки зору, будь-яку нерегламентовану діяльність, у тому числі й спрямовану на руйнування особистості, можна розглядати як відпочинок – усе залежить від сприйняття індивідом цієї діяльності, відповідно до його очікувань, потреб, установок.

Тому саме по собі поняття "дозвілля" не несе в собі оціночного характеру, але можна сказати, що дозвілля – це організація відпочинку відповідно до унормованих соціальних цінностей. І в цьому значенні дозвілля соціально детерміноване, тобто має певну зовнішню установку на соціалізацію особистості. "Соціально-детерміноване та зовні мотивоване дозвілля є низьким ступенем відпочинку, який, у свою чергу, відрізняється від внутрішньо-мотивованого, що дає відчуття свободи, захопленості самими рекреаційними процесами, якнайповнішим рекреаційним ефектом" [22, с.55]. Таким чином, Орлів виказує думку про те, що відпочинок є вищим ступенем дозвілля, якщо він визначально спрямований на розвиток особистості.

У радянський період (період комуністичного виховання) молодь прагнули орієнтувати так, що визначальною функцією особи, її суспільним обов’язком була робота на виробництві. Відповідно структура часу людини розділялася на робочий та неробочий час.

Вільний час розуміли досить вузько — як частину неробочого часу та пов’язувався з визначеним кола занять, направлених на розвиток особистості. В схемі структури бюджету часу за Г.Пруденським (див. табл. 1.1), дані визначення різним витратам часу [25].

Таблиця 1.1.

Робочий та позаробочий час індивіда

Робочий час
Позаробочий час

- Час фактичної роботи;

- регламентовані перерви у роботі;

- простої та непродуктивні витрати робочого часу
Час, пов'язаний з роботою на виробництві
Час на домашню працю і інші побутові потреби
Час задоволення природних фізіологічних потреб
Вільний час

- Пересування до місця роботи і назад;

- час до початку роботи та від закінчення роботи до відходу з підприємства;

- обідня перерва
  • Купівля харчів та інших товарів;
  • готування їжі;
  • догляд за приміщенням, меблями і приладами;
  • догляд за одягом, взуттям, білизною;

- догляд за дітьми;
  • праця в особистому підсобному господарстві

- Інші витрати
- Догляд за собою;

- харчування;

- сон
- Навчання;

- самоосвіта;

- участь в суспільній діяльності;

- виховання дітей;

- відпочинок і розваги;

- творча діяльність і аматорство;

фізкультура


Відповіддю на концепцію Г.А.Пруденського стала концепція Л.А.Гордона і Е.В.Клопова. Вільний час, на їхню думку, не можна пов'язувати з певним колом занять. "Вільний час — це особлива форма, особливий характер здійснення будь-якого (або майже будь-якого) виду діяльності, яка володіє самоцінністю. Діяльність у вільний час цінна сама по собі, своїм процесом, і тому відчувається як вільна діяльність" [6].

Розглянуті нами концепції — це різні сторони вивчення вільного часу, жодною з яких не можна нехтувати. Навпаки, їх можна використовувати відповідно до різних завдань дослідження.

Ми вже позначили дві складові вільного часу як сфери для розвитку особистості. Це вільний вибір і суб'єктивне сприйняття дозвіллєвої діяльності. Натомість, внаслідок того, що вибір індивіда детермінований соціальним довкіллям, його не можна назвати абсолютно вільним. Вибір залежить від індивіда лише остільки, оскільки з його допомогою індивід задовольняє ту чи ту потребу в рамках можливого. Від потреб, перш за все від рівня їхнього розвитку і пріоритетів, залежить сприйняття й вибір індивідом тієї або тієї діяльності, можливості задоволення їх, тобто визначення заповненості, відтак, і структури вільного часу. А розвиток потреб індивіда обумовлений його соціалізацією. Іншими словами, індивід сприймає, а отже, й вибирає різну діяльність як відпочинок залежно від роду потреб і рекреаційних установок та соціального довкілля, що визначають структуру дозвілля. Найбільш пріоритетні для індивіда види останньої свідчать про розвиток його потреб. Нижче приведена структура діяльності, виділена відповідно до характеру потреб:

– діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і побутових потреб (включаючи побутову працю і додаткову роботу за платню: тимчасова, погодинна, сезонна тощо; робота у сфері виробництва і обслуговування);

– діяльність по задоволенню фізіологічних і гігієнічних потреб (сон, їда, особиста гігієна, лікування);

– діяльність по задоволенню духовних потреб (освітня діяльність, участь в громадських організаціях, фізкультурна, аматорська художня, технічна творчість у рамках формальних та неформальних структур;

– комунікативно-розважальна діяльність (споживання інформації — читання, слухання радіо, поглядання телепередач; відвідини видовищних установ — театрів, кінотеатрів, виставок); поза сімейне спілкування; інші розваги (полювання, рибалка, вживання наркотиків, алкоголю); пасивний відпочинок [1, с.18-19].

Усе це зумовлює правомірність тверджень щодо доцільності розрізнення типів структур заповнення дозвілля при проведенні соціологічних досліджень і відповідних типів особистостей. С.Іконнікова називає такі типи особистостей залежно від структури вільного часу [8]:

– раціонально діяльний, організований тип, для якого характерне прагнення до максимально корисного використання свого часу. Люди цього типу заздалегідь планують, коли і чим будуть займатися;

– діяльний, активний тип, інтереси і потреби якого зосереджені на одному захопленні. Це натури емоційні, які заражають інших своєю відданістю улюбленому заняттю;

– працівник-ентузіаст («працеголіки»), який має дозвілля в незначній кількості чи практично позбавлений його; позаробочий, вільний час його заповнений переважно вдосконаленням своїх професійних навичок, наприклад, читання спеціальної літератури;

– тип три «Т», чиє дозвілля зводиться до — телевізора, тахти, капців;

– компанійський тип, орієнтований на компанії друзів і знайомих. Вони понад усе цінують спілкування, розмови, спільні прогулянки, компанійські заходи часу;

– «часовбивця». Не має ніяких глибоких інтересів, часто агресивний, грубий, схильний до пияцтва, що призводить до дебошів, хуліганства й правопорушень різного ступеня тяжкості.

Дозвіллєва сфера сучасності тісно пов'язана із професійно-трудовою діяльністю людини, що є елментом соціалізації. Ця залежність досить ґрунтовно вивчена теоретиками і практиками дозвіллєзнавства і знайшла відображення у працях Валтона К., Валвіна Д., Дюмазедьє Ж., Дюркгайма Е., Каплана М., Томпсона П.

Вплив трудової діяльності на структуру дозвілля, а також навпаки — вплив дозвілля на формування відповідних потреб особистості та її включеності у трудову діяльність безсумнівні. Це окрема проблема взаємозалежності праці та дозвілля, які ще вимагають додаткового вивчення. Зокрема, Ю.Васильчук досліджує цю проблему через призму розвитку особистості та її соціалізації [5].

У другій половині ХХ сторіччя відбувається революція особистісних потреб включено дозвіллєвих: «Формується цивілізована споживацька сила людини, яка вміє користуватися широким спектром речей, товарів довгострокового користування, але не має рабської залежності від них, як це зазвичай спостерігаємо у середовищі нужденних бідняків» [1].

Як наслідок — істотно збільшуються вимоги й до сфери дозвілля як засобу соціалізації. Це призводить до розповсюдження різноманітних курсів для дорослих, школи для людей, виключених із виробництва та обслуговування, відкриті школи, народні університети. Перший університет для людей пенсійного віку відкрито у Франції 1973 року. У середині 80-х років їх нараховується вже близько 100. Цей соціокультурний феномен має вагоме значення, адже пенсіонери, вільні від професійної діяльності, отримують від освіти лише задоволення. Тобто, необхідно підкреслити, що участь особистості у дозвіллєвій діяльності тісно пов'язана з її соціальним статусом, віком та сімейним станом. Англійські вчені Дж.Кларк та Ч.Крітчер підкреслюють, що стиль дозвілля та соціальний статус є неподільними поняттями. Для малозабезпечених верств населення найбільш доступними є пасивні форми проведення дозвілля — перегляд телепередач, читання книг, слухання музики тощо.

Власне йдеться про усвідомлення соціальної цінності дозвілля, яка проявляється, передусім, у «забезпеченні рекреації, знятті фізичної, психічної та інтелектуальної напруги, викликаної трудовою чи іншою діяльністю, відновлення сил у залученні людини до розважально-ігрових, видовищно-пізнавальних, спортивно-оздоровчих, художньо-творчих та інших форм культурно-розвивальної діяльності у задоволенні потреб людей у особистісно значущому неформальному спілкуванні, у самоствердженні, в реалізації творчих потенцій, які не можуть розкритись у професійно-трудовій, суспільно-політичній, освітній і сімейно-побутовій сфері життєдіяльності» [3].

Аналіз тенденцій розвитку дозвілля на сучасному етапі дозволив констатувати, що у країнах Західної Європи та США сформовано досить ефективну систему його організації, яка, хоча й далека від ідеальної, але має низку позитивних аспектів, що заслуговують на увагу та широке використання. Дозвілля вийшло за межі простого відтворення робочої сили і підготовки до подальшої праці, що змінило його сенс, функції. Це й відзначають західні соціологи (наприклад, французький дослідник Ж.Дюмазед’є [40]). Економічна функція перестала бути визначальною. Емпіричні дослідження та теоретичний аналіз дозволили виснувати, що дозвілля поступово наближається до часу недозвіллєвого. «Щодо цінності, то дозвіллю надається перевага у порівнянні з працею (люди хочуть мати якомога більше вільного часу). Це призвело до переорієнтації окремих галузей сучасної економіки, започаткувало розвиток інфраструктури дозвілля в її сучасному мегамасштабі» [44].

Натомість слід бути дуже обережним із застосуванням західних соціологічних концепцій дозвілля на теренах пострадянського суспільства. А.Панарін, зокрема, вважає, що західна цивілізація стала референтною для культури. Але маємо неадекватність розуміння останньої через її неінтералізованість. Ми сприймаємо лише її зовнішній вияв — комфорт, високий рівень споживання, індустрію дозвілля і розваг [41]. Зміни у культурі дозвілля на Заході відповідають змінам у культурі праці. Натомість у нас — ні. «Нова революція дозвілля кардинально змінює співвідношення колективного обов’язку та індивідуального блага на користь останнього» [43]. Комунікативна, колективна особистість чи то за капіталізму, чи за «соціалізму», реалізується унормовано в процесі виробництва. Це унормованість формалізована, тоді як дозвілля, хоч і теж здебільшого унормоване, але неформалізоване навіть у межах груп. «Дозвілля — це час, який людина відвоювала у суспільства виключно для себе та не збирається йому повертати у будь-якій формі» [43]. Слушно зауважує О.Панарін, що індивідуаліст дозвілля — людина, яка мігрує в усіх сферах суспільно корисного часу у сферу приватну. Це і є «новий індивідуалізм» доби постмодерну. Новий індивідуалізм або індивідуалізація — це складна соціологічна проблема, що виявляється у руйнуванні традиційних групових механізмів. Останні вже не є жорсткою, часом непоборною регламентацією родинного життя, професійних цінностей, політичних вподобань, наповнення дозвілля тощо. Вертикальна та горизонтальна мобільність вже не є лише безпосередньою, натомість ширше захоплює культурну сферу. Індивід перебуває у «вільному плаванні» в соціальному довкіллі по можливості на свій власний розсуд, колективна солідарність послаблюється. Але чи можна вважати, що індивідуалізм перекинувся на дозвілля?

Відтак, для цього необхідно, щоб було вироблено механізм засобів дозвілля, його інфраструктура. Можна, не вдаючися до статистики, твердити, що це до певної міри здійснено. Маємо і у нас достатньо розвинуту мережу дозвіллєвих закладів, де нібито дають можливість індивідуального вибору. Та при найближчому розгляді можна виявити, що сам характер мереженої структури цих закладів надто формалізовано. І хоча ми вибираємо, але лише з того, що нам пропонують, а, отже, індивідуальний вибір зовнішньо обмежений і про індивідуалізацію дозвілля годі й говорити. Маємо радше втрати з огляду на тяглість традицій доби модерну і глобальну уніфікацію дозвілля, що призводить до втрати індивідуалізму на користь  квазііндивідуальності. Остання в цьому випадку підпорядкована стратегії дозвіллєвої індустрії, яку урухомлює інстинкт споживання (теорія хибних потреб Б.Маркузе). Тепер йдеться радше про орієнтацію дозвіллєвої індустрії на «індивідуальні потреби», а не групові, як це було за доби модерну. Інформаційне забезпечення (реклама, Інтернет тощо) створює позірність індивідуального вибору, хоча знову ж таки, ви вибираєте з того, що вам пропонують. Така ситуація переважає як у сфері матеріального, так і духовного споживання. Ті сфери дозвілля, що не є комерційно вигідними, позиціонують як несучасні, а тому непривабливі. Висока статусність споживання у сфері дозвілля тут проявляється дуже яскраво. Індивідуальність у її первісному значенні знаходиться далеко на периферії індустрії дозвілля.

Щодо практик дозвілля, які заповнили наш соціокультурний простір, треба зробити ще деякі уточнення. Так, усе вищеописане стосується розвинених західних суспільств з високим рівнем доходів населення. Натомість тут варто зацитувати слушне зауваження С.Шостака: «В Україні, яка не досягла такого рівня матеріального добробуту, західні потреби (істинні чи хибні, це інше питання) не можуть бути задоволені повною мірою через низьку купівельну спроможність основної маси населення, що породжує великий рівень фрустрації та соціальної напруженості… Це стосується, в основному, молоді, в якої просто фізично забагато часу для дозвілля, але замало засобів для його активного використання» [44]. Нова культура, що постає, має бути, якщо й не здобутково позитивною, то хоча б не вибухово руйнівно для молоді, яка потенційно неспроможна ані відтворити нормативну систему (на макрорівні), ані цілісної ідентичності (на мікрорівні).

    1. . Організаційні форми дозвіллєвої діяльності

Уже йшлося про зміщення життєвих інтересів з роботи на дозвілля як засіб самовдосконалення та самоствердження особистості, розвитку її творчих потреб. Результатом цієї тенденції є створення на підприємствах зарубіжних країн з кінця 60-х років служб рекреації, клубів, центрів відпочинку для своїх працівників.

Урізних країнах “дозвіллєва сфера” має свої назви: “індустрія дозвілля”, “дозвіллєво-рекреаційна сфера” — в США та Великобританії; “сфера вільного часу” — в Німеччині; “анімація” — в Італії; Туреччині, Франції. Такі назви є історично зумовленими та відображають розуміння розглядуваної проблеми в контексті соціальної, політичної, економічної та культурної ситуації кожної країни. Дозвілля розглядають тут як синонім прогресу й лібералізації, як соціальну цінність, необхідну умова для всебічного розвитку особистості; сенс життя, загальнолюдську цінність; можливість для отримання задоволення; сучасне втілення свободи; компенсаційний засіб [14].

Численні дослідження показують, що дозвілля можна характеризувати багатоманітністю видів та форм, проте переважна більшість населення має певні стандарти та дозвіллєві стереотипи. Пріоритетними видами є ті, які не потребують значних витрат, обладнання, спеціальних знань та навичок, а також ті, якими можна займатися, не полишаючи своєї домівки. На дозвіллєву практику особистості також впливає освіта, професійна приналежність, соціальне оточення, вік і стать, місце проживання, часові межі дозвіллєвих занять.

Так, серед найпопулярніших видів дозвіллєвої діяльності у США у 90-х роках були: перегляд телепередач (41 %), слухання радіо (40%), читання книг (39%), слухання музики у домашніх умовах (39%), робота біля власного будинку (36%), соціальна активність (25%), діяльність у церкві або клубі (23%), хобі (20%), спорт (19%), гра в карти (12%), добровільна робота (11%), художня творчість (9%), відвідування театрів, музичних та балетних спектаклів (6%), дискотек (5%), захоплення політичною діяльністю (4%), азартними іграми (3%).

В Англії та Японії, наприклад, набули поширення клуби, основною метою діяльності яких стала популяризація своєї фірми та організація відпочинку робітників та службовців. Так, у японських містах популярні клуби "До дев'ятої", які розпочинають роботу о сьомій годині ранку і закінчують за кілька хвилин до початку нового робочого дня в конторах, офісах, фірмах. До клубу може вступити кожний, хто зробить відповідний грошовий внесок. Діяльність клубу спрямована на підвищення кваліфікації працівників, обмін інформацією, вивчення іноземних мов. Найчастіше засідання клубу включало ще й сніданок [14].

У Великобританії, окрім перегляду телепрограм та слухання радіопередач, перевага надається читанню книг (60%), відвідуванню кінотеатрів (41,7%), театру (35,7%), галерей та музеїв (21, 2%), заняттям аматорством (18%), відвідуванням концертів класичної музики (11,6%), джазових концертів (8,4%), балету (6,2%) [23, С.122-123].

Розвиток плюралізму в дозвіллєвій сфері, демократичності у суспільних стосунках призвів до:
  • певного нівелювання професійних, соціальних, класових ознак у проведенні та виборі дозвіллєвих занять;
  • дозволив говорити про дозвіллєву субкультуру дітей, підлітків, молоді, людей середнього та золотого віку, жінок та чоловіків, інвалідів, багатодітних сімей, військових, сільських та міських мешканців;
  • формування системи дозвіллєвих послуг та адаптаційних програм для соціально незахищених верств населення (абонементна театральна система, організація цільових концертів, днів "відкритих дверей" у закладах культури, пільгові картки на культурно-дозвіллєві заходи);
  • формування поваги до соціально-культурних та традицій різних народів;
  • створення інфраструктури дозвіллєвої сфери, що дозволяє задовольнити найрізноманітніші культурно-дозвіллєві потреби та інтереси населення.

Дозвіллєва практика останніх десятиліть свідчить про значне зростання потреб у підвищенні екологічної обізнаності, гармонізації відносин людини та природи. Масовість такої мотивації засвідчує майже раптовий вибух екологічної свідомості населення планети, особливо — його урбанізованої частини, яка усвідомлює реальну загрозу самознищення людства. Скоріш за все, зміцнення і поширення таких установок на початку нового тисячоліття буде ще відчутнішою, а мережа дозвіллєвих закладів екологічного спрямування переросте партійні межі так званих "зелених" [15].

Системний аналіз типології клубів та закладів клубного типу засвідчує, що заклади такого типу в зарубіжних країнах користуються найбільшою популярністю з усіх закладів дозвіллєвої діяльності (зокрема вирізняються своєю діяльністю клуби при навчальних закладах, батьківські клуби, клуби профорієнтаційного спрямування, спортивні клуби [23].


Розділ 2. Досвід соціологічних і соціально-психологічних досліджень молоді

2.1. Зміст і обсяг поняття молоді

Саме поняття “молодь” по-різному визначають різні дослідники. Його узагальнена дефініція, запропонована в енциклопедичних виданнях, визначає молодь у цілому як окрему соціально-демографічну групу, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та зумовлених тим та іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства; сучасні вікові межі молоді від 14 – 16 до 25 – 30 років.

Найпростішим із визначень є використання вікових ознак соціально-демографічної категорії. Можна підійти і з точки зору процесу і ступеня соціалізації особистості, коли взяти до уваги, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації, бо строго кажучи процес соціалізації тобто соціальної адаптації триває все життя.

Молодь як соціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя.
Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо. Варто вести мову і про періодизацію самої молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11—25 років, інші — 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою — 35 років. Можна розглядати також такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «професійне самовизначення», «професійна мобільність» (В.Оссовський, Л.Шпак, Л.Аза, О. Вишняк, В. Шубкін), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.

Соціологія молоді як сфера дослідження, має три рівні — загальнометодологічний, спеціально-теоретичний та емпіричний, що дає змогу дотримуватися єдності вихідних методологічних понять, операційних визначень конкретно історичного змісту та емпіричних досліджень. Передусім маємо необхідність визначення молоді у певних межах і з урахуванням конкретно-історичних умов її існування і розвитку (перший і другий рівень); обґрунтування сутнісних специфічних особливостей цієї спільноти, які зумовлюють відмінність молоді від інших соціальних груп і спільнот.

Предмет соціології молоді визначений такими цілями:

— вироблення понятійно-категоріального апарату для .визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у суспільстві;
— опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді;
— вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та позицій;
— вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;
— вивчення механізму формування свідомості молоді
співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку молодої людини;
— дослідження взаємодії генерацій та визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особистості;
— вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб’єкта історії.

Найприйнятнішим методом емпіричного рівня дослідження молодіжних проблем, у тому числі й дозвілля є систематичні спостереження, інтерв'ю, анкетування, соціометрія, тестування. Ефективним є аналіз особистих щоденників, біографічних описів, творів, у яких відображається процес формування і розвитку молодої людини. Але найпоширеніші панельні, когортні соціологічні дослідження, що базуються на опитуванні (інтерв'ю та анкеті).

У межах соціології молоді дослідники пропонують різні типологічні підходи. Так, наприклад, американський вчений Ч.Бідуел твердить, що певні риси молоді, які викликають стурбованість у дорослих, це: бунтарство (політичний або моральний радикалізм, делінквентність); апатія, що межує з гедонізмом, хоча останній навряд чи можна звести до апатії [52, 297 ]. Окрім того, цей дослідник говорить про «сумлінний» тип [52, 310].

Своєрідність соціальної орієнтації молодої людини звичайно проявляється в її “загостренні”, акцентуації, яка обумовлена соціальними чинниками – ускладненням взаємовідношення із соціальним довкіллям і фізіологічно-віковою специфікою. Залежно від вищезазначеного можна говорити про типологію за А.Личком: конформний тип; гіпертимний тип; емоційно-лабільний тип; істеричний тип; нестійкий тип; торпідний (малорухливий) тип [17].

Визначальна мета соціології молоді полягає у тому, щоб на підставі узагальнюючого аналізу тенденцій формування й розвитку молодої людини, умов її життєдіяльності виробити науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ.

Дослідження молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різних сферах її діяльності: праці, навчанні, сім’ї, дозвіллі.
2.2.Соціальні очікування молоді та дозвілля

Підвищений інтерес до соціологічних досліджень дозвілля молоді на всіх рівнях спричинений динамікою змін у його структурі (часові й змістовні), що у свою чергу зумовлене інтенсивними змінами і сучасному суспільстві (комунікативно-інформаційними, технікою, культурними орієнтаціями, соціальною мобільністю). Молодь за своєю сутністю надто чутлива до таких змін. Сучасна молодіжна субкультура саме тому, на відміну від традиційної доби модерну, зазнає різних змін навіть на рівні одної молодіжної генерації.

Чимало вчених зорієнтували свій інтерес саме на соціологію молодіжного дозвілля, оскільки негативні впливи молодіжної субкультури вимагають певного втручання в рамках громадянського суспільства та держави, сформованої молодіжної політики.

Так, Г.Пруденський структурував вільний час молодої людини, виходячи з поліваріативності кола його занять: навчання (крім основної); діяльність, що приносить грошовий дохід (крім основної роботи або практики); самоосвіта (крім домашніх завдань); участь в суспільній діяльності (в школі, училищі та поза ними); відпочинок та розваги; творча діяльність і любительські заняття; фізкультура і спорт (без урахування занять за розкладом у школі, училищі) [25].

Проте такий підхід не охоплює реального змісту дозвіллєвої діяльності особистості та його визначальних потреб (наприклад, у соціальному визнанні серед однолітків та тенденцій до групової приналежності).

Вибір форми проведення дозвілля, безумовно, залежать від фізіологічних вікових особливостей особистості, її соціального довкілля. Відомо, як нескладно захопити молоду людину будь-чим. І також відомо, як важко зберегти, підтримати і розвинути цей інтерес. Молодість — не просто один з етапів життя. Багато дослідників, услід за Руссо, називають його віком "другого народження індиівда" [19].

Найпоширенішою формою проведення дозвілля молоді за висновками дослідників є спілкування з однолітками, отже, однією з головних тенденцій молодіжнвого віку є переорієнтація спілкування з батьків, вчителів і взагалі старших – на ровесників, більшою або меншою мірою рівних статусом [33].

Коли йдеться про вирішення серйозних життєвих проблем, молоді люди охоче приймають поради та повчання батьків, але в області специфічних дозвіллєвих інтересів, тобто при виборі форм поведінки, друзів, книг, одягу, вони поводяться самостійно. Поведінка підлітків, за своєю специфікою, є колективно-груповою. Цю специфіку поведінки дослідники пояснюють таким чином:
  • по-перше, спілкування з однолітками — дуже важливий канал інформації, де підлітки дізнаються про речі, про які із тих або інших причин їх не повідомляють дорослі;
  • по-друге, це специфічний вид механічних відносин; групова гра й інші види сумісної діяльності виробляють необхідні навички та здатності соціальної взаємодії, в тому числі, уміння, як підкорятися колективній дисципліні, так і відстоювати свої права;
  • по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення підлітком групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги дає підлітку відчуття благополуччя і стійкості.

Молодій людині важливо не тільки бути разом з однолітками, але, й, що найважливіше, мати статус, що її задовольняє. Для деяких це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших – визнання певним товаришем, для третіх — лідерство в якійсь справі, але у будь-якому випадку, це прагнення є провідним мотивом поведінки підлітків, особливо молодшого віку [10].

Д.Фельдштейн виділяє три форми спілкування молоді: інтимно-особистісне; стихійно-групове; соціально-орієнтоване.

Інтимно-особистісне спілкування — взаємодія, заснована на особистих симпатіях, — "я" і "ти". Змістом такого спілкування виступає співучасть співбесідників в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає за умов спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, відчуттів і намірів один одного, емпатією. Вищими формами інтимно-особового спілкування є дружба і любов.

Стихійно-групове спілкування — взаємодія, заснована на випадкових контактах — "я" і "вони", яка домінує в тому випадку, якщо немає організованої суспільно-корисної діяльності підлітків. Такий вид спілкування приводить до появи різного роду підліткових компаній, неформальних груп. В процесі стихійно-групового спілкування стійкого характеру набувають агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, замкнутість і т.д.

Соціально-орієнтоване спілкування – взаємодія, заснована на сумісному виконанні суспільно-важливих справ – "я" і "суспільство". Соціально-орієнтоване спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, сприяючим розвитку форм суспільного життя груп, колективів, організацій і т.д.

Дослідження, проведені Д.Фельдштейном, показують, що потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні, в основному, задовольняються (відповідно 31% і 34%), потреба в соціально-орієнтованому спілкуванні залишається незадоволеною в 38,5% випадків, що обумовлює переважання стихійно-групового спілкування (56%), хоча потреба в даній формі виражена у мінімальній кількості [33].

Д.Фельдштейн вважає, що за умов планомірного і послідовного включення підлітків в систему суспільно-корисної діяльності різко зростає, по-перше, потреба підлітка в соціально-орієнтованій формі спілкування, по-друге, потреба в інтимно-особистому спілкуванні дещо знижується, а воно саме зазнає істотні зміни, потреба в стихійно-груповому спілкуванні падає майже до нуля [33].

Культурі дозвілля необхідно навчати, починаючи з дитячого віку, що означає формування у них здатностей до самоорганізації. Знання молодої людини способів й можливостей проведення вільного часу далеко не завжди означає те, що він здатен раціонально та розумно обрати їх вибір при організації власного дозвілля.

Натомість, по-перше, маючи можливість вибирати форму дозвілля за власним бажанням, молоді люди часто не готові до усвідомленого вибору видів діяльності, сприятливої для соціалізації.

По-друге, маючи свободу вибору, молодь обмежена визначеним у суспільстві соціальними ролями для їхнього вікового статусу.

Розглядаючи основні риси соціально-культурної діяльності, якою можна заповнити дозвілля, дослідники( А.Жарков, Т.Кисельова, Ю.Красильников, Ю.Стрельцов, Б.Тітов та ін.) особливо визначають її гуманістичний, культурологічний і розвиваючий характер, оскільки базується вона в своїй основі на культурних цілях [28]. Звідси можна «вийти» на типологію моделей дозвілля.

Таблиця 2.2

Моделі дозвілля




Модель
Тип спільноти (групи)
Переважний спосіб спілкування

1.
Рекреаційно-орієнтована цільова
Підліткові спільноти з розважальною спрямованістю
стихійно-груповий

2.
Рекреаційно-орієнтована пошукова
Тимчасовий ігровий колектив, що виникає під час участі у рекреаційній розважальній програмі (команда учасників гри, «квести»)
соціально-орієнтований

3.
Соціально-

орієнтована

цільова
Соціально-орієнтовані спільноти оформлені організаційно (членство, програма, правовий статус)
соціально-орієнтований

4.
Соціально-

орієнтована

пошукова
Соціально-орієнтовані спільноти, не оформлені організаційно, поєднані, як правило, за способом життя та соціальними проблемами (клуби спілкування)

інтимно-особистісний та соціально-орієнтований

5.
Культурно-

орієнтована

цільова
Колектив самодіяльної творчості, постійна аудиторія освітніх та ін. програм
соціально-орієнтований


Узагальнюючи все вищевикладене, можна говорити, що моделі дозвілля (див. табл.2) формуються на перетині, принаймні, трьох характеристик, а саме:
  • визначальна орієнтація інтересу особистості (рекреаційно-орієнтована, соціально-орієнтована та культурно-орієнтована;
  • спрямованість (цільова або пошукова);
  • спосіб спілкування (інтимно-особистісний; стихійно-груповий чи соціально-орієнтований)

Кожна з моделей дозвіллєвої діяльності може бути використана для організації чи самоорганізації дозвілля, а також при дослідженнях для «виходу» на типологізацію.


ВИСНОВКИ

З поданого в рефераті тексту щодо проблеми соціологічних досліджень соціології молоді можна виснувати, що:

– об’єктом дослідження є молодь як соціальна спільнота взагалі, її соціально-демографічні категорії, формалізовані та неформалізовані соціальні групи тощо;

– на підставі теоретичних розмірковувань можна типілогізувати об’єкт дослідження за ознаками потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій тощо;

– можна дати характеристику, опис соціально-демографічних, формалізованих та неформалізованих спільнот за ознакою типу і навпаки – типу за об’єктивними ознаками.

Предметом заторкнутої проблеми є дозвілля, його часова і змістовна наповненість. Дозвілля також можна теоретично типологізувати. І, нарешті, можна здійснити накладання обох типологізацій (об’єкта і предмета). Такий підхід до дослідження порушеної проблеми дозволить зробити відповідні висновки і виробити рекомендації стосовно глобальної і локальної соціальної політики.

У ході теоретичного дослідження нами було виявлено низку базових характеристик молодіжного дозвілля: визначальна орієнтація інтересу особистості; спрямованість дозвілля (цільова або пошукова); спосіб спілкування (інтимно-особистісний; стихійно-груповий чи соціально-орієнтований), на перетині яких ми виокремили відповідні моделі організації дозвілля: рекреаційно-орієнтовану, соціально-орієнтовану та культурно-орієнтовану.

Список використаної літератури:
  1. Артемов В.А. Социальное время: Проблемы изучения и использования. — Новосибирск, 1987.
  2. Артемов В.А. Статистика бюджетов времени трудящихся. - М., 1967.
  3. Березина В., Ермоленко Г. Социальный педагог в школе//Воспитание школьников. — 1994, № 2. — С.205.
  4. Бюджет времени городского населения. / Под ред. Б.Т. Колпакова, В.Д. Патрушева. — М., 1971.
  5. Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека в ХХ веке // Общественные науки и современность. — 2001, №1. — С.5-26.
  6. Гордон Л.А., Клопов Э.В. Человек после работы. Социальные проблемы быта и внерабочего времени. — М.: Наука, 1972.
  7. Грушин Б.А. Свободное время. Актуальные проблемы. - М., 1967.
  8. Иконникова С.Н., Лисовский В.Т. На пороге гражданской релости (Об активной жизненной позиции современного молодого человека). – Л: Лениздат, 1982. – 176 с.
  9. Киселева Т.Г., Красильников Ю.Д. Основы социально-культурной деятельности. — М.: МГУК, 1995.
  10. Ковальчук І.А. Статеворольова соціалізація учнів: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – 216 с.
  11. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1989.
  12. Котельникова Н.В. Инновационные тенденции в сфере молодежного досуга в современной России Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата социологических наук. – Ставрополь, 2003.
  13. Кротова Ю.Н. Становление и развитие педагогики досуга в США и Великобритании: Дисс. ... д-ра пед.наук. — СПб., 1994.
  14. Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения // Информ.сб. — Вып. 11. — М., 1991.
  15. Культура досуга. Пича В.М., Бестужев-Лада И.В., Дымов В.М. и др. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1990. – 240 с.
  16. Лисовский В.Т. Духовный мир и ценностные ориентации молодежи России. - СПб., 2000.
  17. Личко А.Е. Подростковая психеатрия – Л., 1979
  18. Методические вопросы изучения бюджетов времени / Под ред. В.А. Артемова. — Новосибирск, 1972.
  19. Некоторые проблемы мотивации общественной деятельности старшеклассников: Сб. научных трудов. / Под ред. Е.М. Никиреева. — М., 1974.
  20. Організація літнього відпочинку дітей і молоді: Навчально-методичний посібник для фахівців та студентів-організаторів літнього відпочинку дітей і молоді / Автори-укладачі: С.Я. Харченко, Л.Ц. Ваховський, О.П. Песоцька, М.С. Кратінов, В.О. Кратінова, О.Л. Караман, І.В. Бєлецька, Н.А. Сердюк, Н.Б. Ларіонова, Я.І. Юрків, О.О. Мойсеєва. – Луганська: Альма-матер, 2006. – 244 с.
  21. Орлов А.C. Социология рекреации. — М., 1995.
  22. Орлов А.С. Труд и рекреация // Социологические исследования. – 1991, №10.
  23. Панорама культурной жизни зарубежных стран. — Информ.сб., 1998. — Вып. 4.
  24. Патрушев В.Д. Бюджет времени городского населения социалистических и капиталистических стран // Философия науки. - 1968. - № 5.
  25. Пруденский Г.А. Время и труд. — М., 1964.
  26. Пруденский Г.А. Проблема рабочего и нерабочего времени. М., 1972.
  27. Социальная траектория реформируемой России: Исследования Новосибирской экономико-социологической школы / Под ред. Т.И. Заславской. — Новосибирск, 1999.
  28. Социология молодежи: Учебник / Под ред. В.Т. Лисовского. — СПб.: Изд-во СПбГУ, 1996.
  29. Соціально-педагогічні технології: Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 552 с.
  30. Струмилин С.Г. Проблемы экономики труда. - М., 1957.
  31. Тощенко Ж.Т., Харченко С.В. Социальное настроение. - М., 1996.
  32. Условия и образ жизни сельского населения (тенденции изменения) / Под ред. В.А. Артемова. — Новосибирск, 1990.
  33. Фельдштейн Д.И. «Психологические аспекты изучения современного подростка» Вопросы психологии, 1985, №1
  34. Формирование духовных потребностей молодежи (проблемы мотивации): Межвузовский сборник научных трудов / Отв. ред. В.Г. Леонтьев. — Новосибирск, 1980.
  35. Харченко С.Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності: теорія і практика: Монографія. Луганськ: Альма-матер, 2006. – 320 с.
  36. Харченко С.Я., Бєлецька І.В., Гаміна Т.С. Організація вільного часу школярів: Навчально-методичний посібник. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – 304 с.
  37. Цимбалюк Н.М. Соціально-педагогічні проблеми удосконалення культурно-дозвіллєвої діяльності закладів культури України (теорія, методологія, практика). — Київ, 1997. — 176 с. Внерабочее время трудящихся / Под общ. ред. Г.А. Пруденского. — Новосибирск, 1961
  38. Шкурин В.Н. «Молодёжь: свободное время и клуб» — М., 1987.

39. Орлов Г.П. Свободное время как социологическая категория. -Свердловск, 1973

40 Дюмазедье Ж. Досуг как сфера культурной деятельности. — М., 1987.

41. Панарин А. К реконструкции "Второго мира" / ссылка скрыта

42 ссылка скрыта

43. Панарин А. Стратегическая нестабильность XXI века / ссылка скрыта

44 Шостак С.Л. Дозвілля як фактор соціальної ідентичності / ссылка скрыта.

45. Кушнарьова М., Бєлкіна І., Іранець О., Мягка Є., Петрова І. Дослідження актуальних питань міжнародних культурно-мистецьких зв’язків /Аналітична записка. ссылка скрыта

46. Внерабочее время трудящихся / Под общ. ред. Г.А. Пруденского. – Новосибирск, 1961.

47. Свободное время – предмет социально-педагогической заботы и социологического изучения // Свободное время подростков: социализация или девиация] Учебно- методические материалы Редактор Е.Н. Ряшенцева / ссылка скрыта

48. ссылка скрыта

49. Вишняк А.И., ТарасенкоВ.И. Культура молодежного досуга. – К., 1988.

50. Кэндо. Т. Досуг и популярная культура в динамике и развитие // Личность. Культура. Общество. — 2000. — Т.II. — Вып. 1(2)
51. Дробииская Е.И., Соколов Э.В. Свободное время и развитие личности. – Л., 1983.

52. Бидуэлл Ч. Молодежь в современном обществе / Американская социология. – М.: Прогресс, 1972.