2010 Долинської цбс

Вид материала

Документы

Содержание 24 серпня – День Незалежності України Бібліотека-філія с.Максимівка Районна бібліотека для дітей Усний журнал «Моя Батьківщина – рідна Україна» 12 вересня – "Золота осінь" З 1 червня по 30 серпня 2010 р. Районна бібліотека для дітей Бібліотека-філія с. Яворів Національної премії України імені Тараса Шевченка Чотири пори життя Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів”

Подобный материал:

• 2010 Долинської цбс, 259.02kb.
• Інформаційний бюлетень, 322.26kb.
• 1. Александрова Т. Домовенок Кузька…(с продолжениями), 69.48kb.
• Му цбс г. Березники от 22 сентября 2010, 1980.68kb.
• Информационный отчет мук «Ростовская-на-Дону городская цбс» за 2007 год, 4009.52kb.
• Вологда в годы Великой Отечественной войны Краеведческие чтения к 65-летию Победы Вологда, 1313.5kb.
• Цбс (точно по Уставу), 2881.59kb.
• Цбс: Муниципальное учреждение культуры «Централизованная библиотечная система Юргинского, 1482.25kb.
• Им. М. Горького по обслуживанию юношества в 2010, 1239.49kb.
• Концепция кадровой политики цбс «Кунцево» // Организационное проектирование: опыт стратегического, 1129.51kb.

Інформаційний бюлетень 2010

Долинської ЦБС №3(5)

Методично-бібліографічний відділ


Нинішні соціально – економічні умови ставлять перед бібліотеками актуальні завдання – визначення нових соціальних орієнтирів і належного місця у системі забезпечення і максимального задоволення інформаційних, освітніх, культурних запитів і потреб користувачів, зміни характеру взаємовідносин з ними, зміцнення зв’язків з населенням, забезпечення підвищення якості своєї діяльності. Але оптимізувати діяльність бібліотек, максимально наблизивши її до сучасних умов, можливо тільки, вивчаючи сучасний стан роботи бібліотечних закладів. Саме на це націлені соціологічні бібліотекознавчі дослідження, які в останній час знаходять розповсюдження в бібліотечній практиці.

Соціологічні дослідження – це система логічно послідовних методологічних та організаційно-технічних процедур, зв’язаних між собою єдиною метою – одержати достовірні дані про явища або процеси для їх наступного використання. На основі зібраної інформації приймаються управлінські рішення, виробляються конкретні рекомендації щодо переорієнтації домінуючих функцій бібліотеки, розвитку інформаційних ресурсів та послуг для створення позитивного іміджу у суспільстві.

Одним з основних мотивів проведення соціологічного дослідження є необхідність мати найбільш широку актуальну і змістовну інформацію про ті чи інші аспекти функціонування бібліотеки, оцінки і побажання, які слід враховувати в організації, управлінні і плануванні діяльності бібліотечного закладу. Рішення щодо соціологічного дослідження повинно бути обґрунтованим до його практичної або наукової доцільності.

Тема дослідження обирається на основі проблемної ситуації за дорученням керівництва бібліотеки і якщо необхідно, обговорюється з фахівцями підрозділів бібліотеки, зацікавленими в його розробці. Тема включається в робочий план бібліотеки.

Останнім часом спостерігається підвищення інтересу до проведення соціологічних досліджень у публічних бібліотеках усіх рівнів: від обласної до сільської.

Потрібно зазначити, що бібліотеки завжди намагаються реагувати оперативно на зміни, що відбуваються у суспільстві і які впливають на бібліотечне життя.

Предметом таких соціологічних доробок часто стає сама бібліотека з точки зору її ролі та місця у житті громади.


Події, факти, дати


16 липня 1990 року Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни. Бібліотеки з цієї нагоди організували та провели: книжково-ілюстративні виставки, виставки-перегляди, тематичні полиці «Крізь терен перешкод до волі й незалежності» (міські та Вигодська селищна публічні і дитячі бібліотеки-філії, В.Тур’я, Шевченкове, Лолин, Белеїв, Раків, Надіїв, Тростянець, Солуків, Підліски, Вишків, Сеничів, Якубів, Ст.Мізунь, Церківна, Новоселиця, Кальна, Гериня, Яворів), інформаційні години «Шлях до Незалежності, довжиною в історію», «Ластівка української незалежності: 20 років самовизначення» (Княжолука, Гошів).


27 липня минуло 145 років від дня народження восьмого (після відновлення ссылка скрыта в ссылка скрыта р.) ссылка скрытаа ссылка скрыта, Романа Марії Александра графа (на Шептичах) Шептицького, який у ссылка скрыта прийняв ім'я Андрей. Він вступив на владичий престол митрополита Галицького, ссылка скрыта ссылка скрыта і ссылка скрыта ссылка скрыта у віці 35 років, церемонія ссылка скрыта відбулася ссылка скрыта ссылка скрыта року, в переддень ссылка скрыта ссылка скрыта, в архікатедральному ссылка скрыта у Львові.

Зараз триває процес ссылка скрыта митрополита Андрія Шептицького. ссылка скрыта визнала митрополита Шептицького ссылка скрыта. До цього ювілею бібліотеками району було організовано виставки-портрети та тематичні полиці «Андрей Шептицький – життя у праці і молитві» (Яворів, Солуків, Церківна, Кальна, Розточки, Тростянець, Раків, Сл.Болехівська, Надіїв, Максимівка, Княжолука, Ст.Мізунь, Шевченкове, В.Тур’я, Пшеничник, Гошів), а працівниками відділу комп’ютерних технологій ЦРБ підготовлено вебліографічний список «Митрополит Андрей Шептицький».


24 серпня – День Незалежності України

Ще, з часів Київської Русі, українці прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Історичні умови складалися так, що на наших землях постійно панували інші народи-сусіди. Та по при все, наші співвітчизники, віками боролися за свою свободу і лише нинішнє покоління – наші сучасники у 1991 році вибороли її. Безумовно, ця визначна дата навічно увійшла в історію молодої держави, золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення, до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення. До Дня Незалежності бібліотеками району проведено: свята, літературно-музичні вечори, композиції «Святиться твоє, Україно, ім’я», «За Україну я молюся», «Живи, Україно, живи для краси, живи для сили і волі», «Україно моя, пишна квітко планети», «Одна Батьківщина і двох небуває», «Під вільним сонцем моя Україна величавим розмаєм цвіте», «Моя Україна – вільна держава, я з нею пов’язую долю свою», «Вкраїну- матінку вітаєм», «Люблю землю свою, вона найкраща в світі», Моя вишнева Україна», «Ти будеш жити, Україно, країно щастя і добра», «Без червоної калини нема неньки України», «Хай буде вільна Україна, на всі віки, на всі

Бібліотека-філія с.Максимівка

Районна бібліотека для дітей Усний журнал «Моя Батьківщина – рідна Україна»

часи» (Вишків, Станківці, В.Тур’я, Ст.Мізунь, Княжолука, Раків, Лолин, Церківна, Сенечів, Шевченкове, Підліски,Надіїв, Рахиня, Кропивник); читацькі діалоги, бесіди «Я для тебе живу, Україно моя», «Я ніколи не зраджу тебе, Україно моя», «Моя Україна вільна держава, я з нею пов’язую долю свою», «Моя Україна воскресла – ясна, незалежна, жива» (Мислівка, Липа, Н.Мізунь, Долинська міська дитяча біліотека); тематичні та поетичні години, уроки державності «Державні та народні символи України», «Нема ціни святині дорогій», «З Україною в серці» (Розточки, Витвиця, Вигодська селищна публічна бібліотека); книжково-ілюстративні виставки, виставки-перегляди, репортажі з книжкових виставок «Шлях до Незалежності, довжиною в історію», «Україна у твоєму серці», «Ми йшли до тебе, Незалежність, через роки, через віки» (ЦРБ, міська публічна та Вигодська дитяча бібліотеки-філії). Значну увагу цьому святу приділила бібліотека-філія с.Новоселиця, провівши з різними категоріями своїх користувачів урок-мислення «Крізь терен перешкод до волі й незалежності», урок державності «Ти будеш жити, Україно, країно щастя і добра», а з учасниками клубу «Золоте перо» – конкурс віршів про Україну, їх власного написання.


Творча зустріч


29 серпня – В лекційно-мистецькому залі центральної районної бібліотеки відбулася творча зустріч літераторів Рожнятівщини і Долинщини, яка дала старт цьогорічному святу ліричної Франкової поезії в с. Лолин. Гостями зустрічі були: голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ Євген Баран, заступник голови Львівської обласної організації НСПУ Олександр Гордон та педагог-публіцист із Дрогобича Орест Гаврилів. Рожнятівщину представляли члени літературної студії «Горгани» на чолі з її керівником Любомиром Михайлівим, а також Галина Пухта, Леся Шмегельська та Оксана Тебешевська. Учасники зустрічі мали можливість ознайомитися із книжковою виставкою «Літературні обрії Рожнятівщини».


7 вересня – 130 років від дня народження В.Винниченка. Володи́мир Кири́лович Винниче́нко (ссылка скрыта ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта – ссылка скрыта ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта) – український ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, а також ссылка скрыта і ссылка скрыта.

З нагоди цього ювілею бібліотеки Долинської ЦБС провели: бесіди-роздуми «Із забуття в безсмертя», «В.Винниченко – людина, політик, державний діяч» (Вигодська селищна публічна бібліотека, Сл.Болехівська), турнір ерудитів за сторінками книги В.Винниченка «Федько-халамидник» (Рахиня), проблемний діалог за цією ж книгою «Кого я вибрав би у друзі – Федька чи Толю?» (Лолин), а також вікторину «В чому краса і сила В.Винниченка?» та літературну подорож за книгою «Намисто» (Гошів).

12 вересня – "Золота осінь"

– під такою назвою у центральній районній бібліотеці почав роботу клуб для старших людей. Він організований з метою допомогти літнім людям (тобто тим, хто переступив осінній рубіж у житті) в організації відпочинку, вирішенні різних наболілих проблем, складних ситуацій, пошуку нових друзів. На першому засіданні обрано президента клубу – Світлану Швець, обговорено подальші напрямки роботи і плани на майбутнє. На зустрічі панувала тепла, дружня і домашня атмосфера. Запрошуємо всіх бажаючих приєднуватись до роботи клубу.


"Час читати"

– саме під таким гаслом сімнадцятий рік поспіль у вересні у Львові хазяйнував найбільший книжковий ярмарок. Вже сьомий рік центральна бібліотека – учасник книжкового свята. Результатом стало придбання новинок книжкового ринку, ознайомитись з якими можна в нашій бібліотеці.


"Бібліотек@ – світ нових можливостей"

– під таким гаслом святкували цього року Всеукраїнський день бібліотек. У нашій бібліотеці з цієї нагоди відбулася презентація виставки творчих робіт бібліотечних працівників «Світ наших захоплень». Вишивка, в’язання, шиття, бісер, витинанки, вироби з тканини, паперу та пап’є-маше – це далеко неповний перелік представлених тут захоплень. Свої привітання бібліотекарям висловили: мер міста Володимир Гаразд, начальник відділу культури РДА Володимир Гібчинський, голова профспілки працівників культури Мирослава Ружевич, волонтер Корпусу Миру США Джеймс Ілейжер та ін. А 30 вересня у нашій бібліотеці відбувся День відкритих дверей. В цей день всі бажаючі мали змогу безкоштовно записатися до бібліотеки.

Відзначили цей день і бібліотеки-філії, провівши: дні відкритих дверей, свята книг та бібліотечні зустрічі «Візьму з собою у життя дороговказом книги наймудріші», «Цікаві таємниці в книжковій світлиці», «У чудовому світі книжок», «Бібліотека – добрий чарівник», «Цей дивний світ – бібліотека», «Диво, створене людиною», «Джерела, що напувають життя», «Наш помічник – книга», «Книга – маленьке віконце, а через нього увесь світ видно» (Вигодська селищна дитяча бібліотека-філія, Розточки, Якубів, Сенечів, Солуків, Підліски, Витвиця, Кропивник, Гошів); конкурси, бібліотечні уроки та години спілкування «Як книга прийшла до людей?», «Яке місце займає книга в твоєму житті?», «Захист бібліотеки майбутнього», «Бібліотека очима читачів», «Будьмо ввічливі з книгою», «Царство книги – мудрості держава», «Мій справжній друг – книга» (Сл.Болехівська, Тростянець, Ст.Мізунь, М.Тур’я, Раків, Максимівка, Гериня); ода книзі «Книга – найчистіша сутність людської душі» (Княжолука), диско-бібліо-вечір «Притулок мудрості бібліотеки» (Лолин), бібліотечний салон-роздум «Бібліотека, про яку я хочу розповісти» (Ст.Мізунь), віртуальну подорож «Знайомимось з бібліотеками України» (Вигодська публічна бібліотека-філія). А в бібліотеці-філії с.Яворів в рамках Дня бібліотек «Тут джерело і знань, і сили, і дна морського глибина» були проведені інформаційні заходи «Українські романи, прочитані екраном» та «Цікава книга поряд».


З 1 червня по 30 серпня 2010 р. проведено літературну експедицію «Веселимось, читаємо, літечко вітаємо!», яка допомогла активізувати дитяче читання під час літніх канікул.

Бібліотеки разом з читачами стали активними учасниками подорожі в країну Літературію. Учасники літературної експедиції познайомилися з новими героями книг, побували на фантастичних планетах, поринули в чарівний світ казок, багато цікавого дізналися про різні куточки своєї Батьківщини, її символи, традиції , обереги. Навчилися розгадувати кросворди та знаходити правильні відповіді у текстах, а також писати відгуки про книги та вести читацький щоденник. Проведено цікаві вікторини, конкурси та свята.

Всі бібліотеки-учасники літературної експедиції оформили теки та альбоми, в яких описали свої книжкові маршрути: «Моя Батьківщина», «Стежками природи», «Наші обереги», «У світі казки чарівної», «Запрошуємо до чудес», «Чекають детективи».

Перемогу в літературній експедиції отримали: серед міських та селищних бібліотек – районна бібліотека для дітей (І місце); серед сільських бібліотек – бібліотеки-філії сіл: Гошів (І місце), Лолин (ІІ місце), Шевченкове (ІІ місце), Максимівка (ІІІ місце), Новоселиця (ІІІ місце), Церківна (ІІІ місце).

Районна бібліотека для дітей

Бібліотека-філія с. Яворів

У перші дні вересня, коли починаються заняття в школах, бібліотеки нашої ЦБС проводять посвяту в читачі для дошкільнят та учнів перших класів. Метою заходів було допомогти учням зрозуміти значення книжки в житті людини, викликати інтерес до розумного порадника, виховати дбайливе ставлення до книги, уміння цінувати труд і знання інших.


Будьмо знайомі

Марія Матіос


Про сучасну українську літературу не можна говорити, не називаючи її імені, бо, як писала одна з газет, «Спроба батога для нації – ось чим є книги Марії Матіос. ЇЇ книги… – це удар і виклик». На кредо Ліни Костенко «Шукайте цензора в собі» для неї існує одне табу – писати погано. Як зазначає сама письменниця, бути якісним у творчості – це професія, бо не кожен, хто пише, на це спроможний. Марія Матіос народилася ссылка скрыта ссылка скрыта року в селі ссылка скрыта на Буковині.

Марія Матіос корінна ссылка скрыта з Буковини. Перші вірші надрукувала у 15 років. Випускниця філологічного факультету ссылка скрыта, вона пишається тим, що була серед тих, хто добивався присвоєння навчальному закладу імені «буковинського соловейка» – поета ссылка скрыта.

За освітою – український філолог, за покликанням – добровільний народознавець.

Деякий час керувала Спілкою письменників Чернівецької області, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу». 1992 року дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол».

Має унікальне дослідження своєї родини, що корінням сягає 1790 року.

Живе в ссылка скрыта.

Цікавиться ссылка скрыта, ссылка скрыта, городництвом та квітникарством.

Стосовно свого прізвища письменниця каже так: «Своїх читачів я вчу правильно вимовляти своє прізвище так – я Марія МатіОс, мати бджіл і мати ос. Роботяща як бджола, а кусюча, як оса».

Сьогодні Марія Матіос – авторка більше десяти книг. Вважає, що в житті стільки любові і страждань, що навіть три сучасних Достоєвських і два Стефаника не мають змоги осмислити їх.

Премії

• 2009 – державна нагорода – диплом першого ступеня в номінації «Бестселлер» на V Київському міжнародному книжковому ярмарку за книгу «Москалиця. Мама Маріца – дружина Христофора Колумба»
  
• 2008 – переможець конкурсу ссылка скрыта в номінації «Красне письменство – Сучасна українська проза»: «Марія Матіос. Москалиця; Мама Мариця – дружина Христофора Колумба.» Видавництво «Піраміда».
  
• 2007 – Гран-прі та перше місце конкурсу ссылка скрыта за роман «Майже ніколи не навпаки»
  
• 2005 – лауреат ссылка скрыта за роман «Солодка Даруся».
  
• 2004 – переможець конкурсу ссылка скрыта («Солодка Даруся»).
  

Загалом же у творчості письменниця користується таким кредо: пошук украденого щастя нації і пошук украденого щастя людини. Її насамперед цікавить поведінка, мотивація людини у капканах, в які ловить її життя. «Людина завжди має вибір. Лабіринт пошуку цього вибору – він мені цікавий», – підкреслила Марія Матіос.


«Солодка Даруся»


Події, описані в романі «Солодка Даруся», сягають контроверсійних 30-70-х років ХХ століття. Це, зокрема, період насильницької колективізації на Буковині й Галичині, прихід радянської влади, появи так званих «лісових людей» – Української Повстанської Армії, яка вела відкриту і приховану боротьбу із «совєтами». Однак історичні події – не основний предмет зображення в творі: у ньому насамперед йдеться про людську душу – відкриту і заховану від стороннього ока водночас. «Драма на три життя», як визначила жанр «Солодкої Дарусі» сама письменниця, – моральне застереження з домінантною думкою: історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані однією пуповиною, а гріх і його спокута – явища майже осяжні, матеріальні. Повна назва роману – «Солодка Даруся. Драма на три життя». Таке жанрове визначення одразу адресує читача до тричленної організації твору, який авторка назвала «драмою». Проте йдеться не про драматичний твір, що складається з трьох дій, а роман, що має три частини, тісно між собою зв’язані. Кожна частина «драми» має свою назву. Перша називається «Даруся» (драма щоденна). Друга – «Іван Цвичок» (драма попередня). Третя – «Михайлове чудо» (драма найголовніша). Ці три драми розташовані не за принципом хронології, а в порядку смислової градації.

У «Солодкій Дарусі» розкрито трагедію сім’ї Ілащуків – Михайла, його дружини Матронки і донечки Дарусі, а в особі цієї родини – трагедію усього буковинського народу, який роками страждав, терпів, жив у страху. Його змушували окупанти іти проти власної волі. Одні люди безвідмовно виконували накази, вбачаючи у цьому свій порятунок і своєї родини, інші не витримували знущань і закінчували життя самогубством. Третіх знищували фізично і морально. Ось як про це сказано в третій частині: «Час від часу [майор Дідушенко] налітав у село, як фурія, – і разом з ним зникало кілька людей незалежно від статі, майнового стану і віку. Дехто вертався з перебитими чи поломаними пальцями, або припеченою шкірою, багато – не вернулося досі. А хто вертався – йому заціплювало рот…»

Марія Матіос будує свій твір за принципом дзеркальної композиції, який має давню традицію в світовій літературі. Перший і третій розділ у своєрідний спосіб віддзеркалюються у другій частині, адже тут якнайповніше сконденсоване умовне сьогодення. Найвіддаленіша в часі від цього умовного сьогодення – третя частина, де розставлено усі крапки над «і», прояснено, чому Даруся – «солодка» і не така, як усі: «Даруся сидить на теплій іще майже літній землі, гладить веселі голівки айстр, куйовдить долонею запашні кучері, говорить до них, розказує, що хоче, сміється – і що тут дурного? Чому вона дурна, коли вона все розуміє, знає, що і як називається, який сьогодні день, скільки яблунь вродило в Маріїнім саду, скільки від Різдва до Різдва у людей в селі родилося, а скільки вмерло? В сільраді за таким розумом у книжку дивляться, а Даруся все у своїй голові тримає… Вони [люди] в селі собі думають, що Даруся не розуміє, що, аби не сказати дурна, вони їй кажуть солодка».

Друга частина – «Іван Цвичок» – присвячена стосункам Івана та Дарусі. Вона – перебуває в своєму світі, він також з розряду юродивих: «Статус юродивого ризикує отримати кожен, хто насмілиться захитати встановлений несправедливий порядок, оскільки це дає можливість узяти під сумнів достовірність сказаного, понизити чи знівелювати його значення». Цей розділ – центральний у романі. Ідея цієї частини така: любов здатна вилікувати навіть безнадійно хворих і на певний час дає можливість забути про несправедливості цього світу.

Третій розділ роману, що названо «Михайлове чудо. Драма найголовніша», найбільш насичений подіями розділ.

Часто в творі лунають думки про невідворотність життя, про те, що людина нічого не може сама змінити в цьому світі, про те, що людське життя – наче ріка: починається з маленького гирла і зникає у великому житейському морі. Крім того, часто проводяться паралелі між життям тепер і життям тоді: «Теперішні часи – не для життя, не для веселости, хіба лиш для думання та смерти».

«Щоденник страченої»


Видання книги «Щоденник страченої» має незвичний дизайн – тверда обкладинка темно-зеленого кольору, що імітує діловий щоденник, куди головна героїня день за днем, рік за роком вписувала свій щоденник особистий, явлений в творі під назвою "Жіночий літопис", має третю сторону.

Літописець полюсів людського життя – легального й прихованого – Марія Матіос у «Щоденнику страченої» демонструє елементи психологічного трилера, в якому органічно поєднано сюжет і потік свідомості, детективність розповіді і новелістичний фінал, тілесну чуттєвість і психоаналітику.

Роман про згубну пристрасть: інколи почуття набирає такої пекельної сили, що має спопелити когось аби зникнути. А от чи бувають пристрасті, що закінчуються пшиком?! Погоріло-перегоріло і на ниць перетворилося. Певно, що бувають, але тут йдеться про всепоглинаючу нищівну пристрасть, яка не змогла вщухнути, не скалічивши когось.

Основна частина "Щоденника страченої", яка називається "Жіночий літопис", дійсно зовнішньою композицією наслідує щоденникові записи. Весь твір з огляду на обрану Марією Матіос форму видається таким, що присвячено особистим переживанням, оскільки основний об'єкт оповіді – пристрасть головної героїні до чоловіка, що досить швидко стала для неї руйнівною, і відтак вона значний час прожила на крихкій межі між життям і смертю або божевіллям.

Проте не зовсім так – героїня-оповідачка не тільки читає свою історію (бо щоденникові записи подаються не в тому порядку, в якому вони писалися, в певні моменти створюється ілюзія безладного гортання сторінок), а ще й напружено та зосереджено рефлексує над нею: «Іноді я жадаю потьмарення розуму. Але воно не наступає ані під дією алкоголю, ані у сні, ані в роботі».

Розглядається така пристрасть не лише в особистісному, а й в соціальному ракурсі. Головна героїня – Лариса Ковальчук пише у своєму щоденнику те, що й багато з нас… Але...муть перестає бути такою саме тоді, коли в життя звичайної жінки вривається вихор пристрасті. Тоді на сторінки виливається невгамоване почуття, кохання, біль, очікування, невдоволеність – тоді божевілля бере у свої руки кермо долі. Тоді невідворотним вироком стає «самострачення пристрастю» до чужого чоловіка, який водночас перетворюється на жертву  і на ката.

Згодом вона розуміє, що головне джерело страждання – це все ж не чоловік, який лишає її сам на сам із самотністю, а те тілесне й душевне спустошення, яке вона вчинила зі своєї волі. Ось, до речі, подієве та емоційне наповнення ще однієї афористичної мудрості, винесеної на форзац: «Людина, а тим паче людина-жінка, не може мати більшого тоталітариста, гнобителя і ката, ніж вона сама».

Та, незважаючи на всі проблеми, біди і негаразди, психологічне виснаження, думка Лариси залишається незлобливою: «Жінки милостиві… І виправдають, виправдають свого обранця перед обличчям світу, навіть коли з’ясується, що він відіграв роль дрібного боягуза чи роль ганебнішу – зрадника».

Чим же ж закінчиться ця пристрасть? До чого призведе така спустошеність головної героїні? Що виявиться важливішим – соціальний статус чи почуття? Все це – у «Щоденнику страченої» Марії Матіос.


Чотири пори життя


Психологічно-філософський роман “Чотири пори життя” складається з чотирьох розділів, яким відповідають чотири життєвих етапи: ранок, день, вечір і ніч. Лейтмотив книги – упродовж усього життя людина є рабом своїх пристрастей, однак настає мить, мить своєрідного катарсису (а може, таки емоційного занепаду?), і чуттєва людина навіть у пристрасті стає філософом. “Це дос­лідження життя людини між двома датами – датою життя та датою смерті”, – каже про свій твір письменниця.

Проживши ніби в безумстві ранок і день життя, пізнавши смак пристрасті і ще раз утвердившись в думці, що «учора нема ніде», на вечір життя героїня доходить висновку, що «життя коротке, щоб казати «ні». Ось як каже той, кого вона кохає чи від кого божеволіє: «Господи праведний, є тисячі способів зникнути з цього світу миттєво, і є лише один спосіб відчувати радість життя. Через те, якщо можеш, живи весело, радісно сьогодні, розумієш, сьо-го-о-о-о-дні. Пам’ятай: ти створена для сміху і обіймів. А все решта – дурниці. І хай болить голова в дятла, що в магазині черствий хліб, а у твого начальника – черстве серце…». Протест проти уставлених суспільством норм, які викликають лише хворобливу взаємозалежність, проти людської заздрості прориваються і в таких словах: «Люди бувають добрими до нас лише тоді, коли нам зле, бо тоді ми не є об’єктом заздрості. А в основному вони або байдужі, або злі. Твоє життя – це твоє життя, і хай нікого воно не обходить. Ти ніколи не догодиш нікому».

У останньому розділі «Ніч», підзаголовок якого – «По праву сторону твоєї слави» героїня (чи сама авторка?) розуміє парадоксальність земного життя, але ніяк не може зрозуміти «буття в небутті». Навіть тут вона не перестає воювати словом (чи, може, зі словом?). Тут вона зустрічає тих, з ким недоговорила, недосперечалась при житті, але й тут якась сила не дає їй залишатись там, де хоче вона сама. І тільки згодом героїня розуміє, що всі ці зустрічі не були випадковими, а всі розмови сприяли розумінню самої суті життя. Так, розуміння жіночності сквозить у словах бабусі Василини: «Жінку ніколи не можна залишати самотньою, бо у неї тонка душа; це лиш здається, що жінка витриваліша; тіло, може, й витриваліше, а душа – не шкіра, душа тонка».

Розмірковуючи про все пережите, героїня розуміє: «…це таке дрібне тут, що я, повернувшись, прожила би зовсім інше життя…але як я його прожила би? І хто мені не давав жити по-іншому?»

Не оминула увагою навіть в цьому романі авторка національної ідеї. Зустрічає вона тут вчительку, яка обзивала дітей бандерами і свого дядька, який завжди за неї захищався. Сперечається він з вчителькою і тут: «А ви приїхали з Великої України межи бандери, усе життя прожили межи бандерами, хату межи бандерами побудували руками бандерів, дітей межи ними вигодували і там лишили ,і бандерівська земля вас поховала в собі. Ще й учні ваші бандерівські квіти на вашу могилку носять і служби у церкві за упокій наймають». на зауваження вчительки, що «час був такий, що треба було казати так, як треба було», ще одна душа відповідає: «Можна було казати, а можна було й мовчати…Ви ж їх рахунків і буквів учили, а не гвери в руках тримати!».

То ж чи зрозуміє авторка, а з нею і героїня роману в чому полягає справжня суть життя? Чи знайде спокій її душа? Що побачить вона на останньому колі? Про все це – у романі «Чотири пори життя».


«Майже ніколи не навпаки»


Композицію роману «Майже ніколи не навпаки» складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання).

Теза письменниці про те, що «важить не час, а людина в обставинах часу», розкривається через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Автро-Угорської монархії, Першої світової війни та першої третини ХХ сторіччя.

Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, “багатоярусний” сюжет, ненав’язливі роздуми над вічною дилемою Любові – Ненависті, Гріха – Спокути, дивовижне мовне багатство – це неодмінні атрибути стилю Марії Матіос.

Три новели – як три магічні світи в міфології. Перша, «Чотири – як рідні – брати», – це світ темних сил, мороку і людських пристрастей, здатних, як той біблійний змій, обвити й затруїти серце, потьмарити розум і штовхнути на злочин. В новелі Марії Матіос рід гине, навіть уже переживши, здавалося б, найтяжче лихо – війну. Але то тільки «здавалося б». Чому – читач дізнається тільки на сторінках останньої новели.

А тим часом історія друга, «Будьте здорові, тату!», відкриває світ людей із їх законами і правилами, світ, поділений на чоловіків і жінок, вимережаний болем і радістю, простір почуттів, канонізованих звичаєм, і тих, хто насмілюється бути поза ним. У цьому світі правлять гонор і честь, які «для патріархальної й надміру забобонної гірської людини важать не менше, ніж маєтки й статки». Заради них старий парубок знеславлює на весіллі свою п’ятнадцятилітню наречену, щоб не зізнаватися у своєму чоловічому безсиллі. Переступивши через них, Петруня і Дмитрик віддаються коханню, чистому всупереч усім законам. Та тільки хто з людей хоче знати правду? Трагедія закоханих набуває якоїсь неймовірної, всепронизуючої гіркоти. Дмитрик гине через «молоду свою кров», при цьому кожен із його убивць чинить згідно з власною, вистражданою логікою. І знову над усім вивищується уражений гонор, пощерблена честь, котрі жадають помсти – байдуже, чиєю кров’ю. «Будьте здорові, тату!» – новела про світ людей, тому духовний вимір святого й грішного тут встановлено саме ними. Ті, хто його порушує, гинуть, або опиняються поза світом. Людським.

У «Гойданці життя» домінує вимір сакрального, іншого світу. Порівняно з двома першими, тут усе навиворіт. Події, описані у попередніх новелах, набувають нового, містичного сенсу, немовби відкривають інший, зболений вимір своєї сутності. Речі називають їх справжніми іменами. Вивершуються психологічні портрети. І десь поміж тим усім, приходить розуміння, чому ж «важить не час, а людина в обставинах часу». У кожного – своє, адже в кожного з нас – своя гойданка життя – інтуїція, чесність-із-собою.

Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця – безпощадні жорна!

Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості».

Чи правий був Іван Варварчук, розправляючись з Дмитриком, не будучи до кінця упевненим у тому, що Петруня, його молода дружина, зрадила його з Дмитриком (про цю Іванову невпевненість повідомляється в новелі другій)? Чим можна виправдати Грицька Кейвана (історія сім’ї якого викладається в новелі третій), який, сам будучи багатодітним батьком, вирішує допомогти Іванові у розправі над «своїм похресником Дмитриком»? Чия правда виявиться правдивіщою? На ці та інші питання намагається дати відповідь Марія Матіос у романі «Майже ніколи не навпаки».

«Мама Маріца – дружина Христофора Колумба»


Маємо змогу познайомитись з розповіддю, яка могла б стати сучасним епосом про незнищенну материнську любов – “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба”. Вісімнадцятирічна Маріца, молдованка за походженням, разом зі своїм коханим чоловіком Христофором почала нове життя в одній з українських провінцій. Завдяки такому екзотичному найменню чоловіка всі називали його Колумбом. Маріці здавалося, що все триватиме вічно, але не судилося. Спочатку болісна звістка про загибель коханого, потім народження дитини-інваліда – все це перетворило життя на нескінченний страшний сон. Та в тій безкінечній агонії героїня знаходить прихисток – вона повністю віддається материнській любові, яка лезом ріже її серце. Від знемоги нести свій тяжкий хрест і безперервних колумбійських пошуків у лабіринтах душі, вона покінчує життя самогубством, тим самим протестуючи проти жорстокості світу.

У цій повісті мова йде про складні міфологічні перетворення: син народжується хворим, із відставанням у психічному розвитку. Вина цьому – «страшні металеві щипці, якими такі людяні акушерки поспішливо витягували Христофорчика на світ Божий…». Але хлопець росте «не по днях, а по годинах», він – ніби міфічний богатир, який несвідомо перейняв на себе прокляття батьків. За карму батьків, як говорять езотеричні вчення, відповідають діти, і тільки ми думаємо, що діти не відповідають за долю своїх батьків. Так-от, Христофорчик перетворився невідомо за скільки (час у повісті ущільнений, наче в психологічній новелі) на чоловіка, власне недо-чоловіка, який не міг більше стримувати свій потяг, перетворившись на звіра. Спочатку Маріца знаходить йому «жінку», але раптом Одарка «не вмерла, й нічого іншого з нею не трапилось… Якогось літнього дня її просто вбив безногий афганець із ревнощів…». Світ Марії Матіос – це світ акцентуйованих особистостей, які часто мають, до того ж, фізичні вади. Але що страшніше, ці персонажі чинять непослух, не дотримуються законів міфологічного, казково-ритуального світу, і тоді виникає небезпека.

Чи часто ми дотримуємося цих законів у реальності? Останні події показують, що в нашій «реальній казці» запанував безлад. І насамперед через нерозуміння базових законів нашого життя, яке у своїй сутності тримається за міф. Урешті, повість підводить до огидного моменту, коли мати чинить перелюб із сином. Але чи не йдеться про те, що в цьому стані відбувається повернення людини до до-цивілізаційного часу, в якому немає табу на інцест. Як можна потрактувати цей епізод – як муку і розплату чи як божевілля, але звільнення? Син для матері перетворюється на чоловіка, але, власне, з самого початку йому було вготовано долю батька, без якого Маріца не уявляла свого життя.

Повість про Маріцу і справді постає тим, що можна порівняти з грецькою трагедією, в якій жінка розколюється не між обов’язками перед суспільством і перед людськими почуттями, а перед собою як матір’ю і собою як дружиною.

Твір закарбовується у пам’яті. У літературі є багато нетипових і типових історій, але ця історія про дитину, хвору на хворобу Дауна є настільки зворушливою, що при перечитуванні залишитися байдужим неможливо. З одного боку хочеться відкласти книгу, адже у житті й без того вистачає суму, але з іншого боку пісенний стиль Марії Матіос не дозволяє залишити непрочитаними 64 сторінки твору.

Усі люди знають, що хвороба Дауна – це горе. Проте висвітлення життя матері, яка ростить свого Христофора із таким діагнозом – це пізнання болючого невідомого, яке існує поряд з нами в той час, як ми – звичайні та здорові люди, ходимо на роботу, святкуємо події та відвідуємо кіно.


«Москалиця»


“Немає людини, здатної розгадати жінку, що зберігає свою таємницю впродовж життя, як тримає власну честь”, – промовляє авторка до читачів “Москалиці”. Нестандартна у своєму світосприйнятті, химерна та відчужена, з “незмитим” роками тавром москалиці – такою постає образ головної героїні повісті Северини Северин. Письменниця намагається пояснити трагізм її долі, починаючи від сиріт­ських поневірянь у наймах, закінчуючи прагненням чинити опір небезпеці того часу. Людська жорстокість назавжди охрестила Северину москалицею, що стало для неї і плювком між очі, і стусаном, і батогом. Марія Матіос каже, що немає меж жіночій винахідливості в час смертельної небезпеки. Отож ця назавжди всіма затаврована москалиця стала порятунком у лещатах зловісного часу: її цілющі трави виліковували найнебезпечніші рани. Немає страху, який позбавив би жінку волі чинити опір... Северина розмірковує про свою долю: «Доля ніколи не шукає людину. Людина сама її має знайти й заволодіти нею».

Фактура «Москалиці» буквально проткана фольклорно-поетичною стилістикою із виразними етнорегіональними візерунками. Роман прагне поєднати час реальний, і час умовний, вигадку і реальність, у такому разі світ мольфарів перетворюється на те, що існує насправді.

Москалиця, живе у карпатському селі, вона дочка російського солдата, котрий був на ночівлі в її матері під час Першої світової. Саме тому в селі її назвали Москалицею – жодного іншого навантаження ця приголомшлива на перший погляд назва не несе. Війни, радянські репресії та специфічне ставлення односельців роблять дівчину дуже відлюдною, вона вчиться знахарства, лікує бійців УПА та НКВС, і їй вдається дожити до наших днів. Втім, постійний внутрішній емоційний холод робить її нещасною. Северина проходить ініціацію і перетворюється на чаклунку, мольфарку, яка має врятувати інших, адже таким є її тавро, накладене вищими силами. Вона стає відлюдкуватою для інших, але близькою до світу природи, запрошуючи до себе юрмисько котів, а також – зміїних цариць. Помирає головна героїня без ненависті, але так і не простивши «світових лукавців». «Не вір – не втратиш» – каже вона.

Сама авторка про цей свій твір каже так: «Безсумнівно, це найдраматичніша моя книга в психологічному сенсі. Тлумачити всі перипетії, розшифровувати месиджі чи розставляти акценти, не буду. Я текстом сказала все, що хотіла. Можливо, в цій книжці я найбільш лаконічна і скупа на слова. І, можливо, саме в ній я найменше люблю людину. Бо така тема. І такі обставини життя тих людей, яких своєю волею я поселила на сторінки книги».


“ Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів”


Нова книжка відомої української письменниці Марії Матіос – Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів (Mr. & Ms. U-Ko in country UA) – це гостра політична сатира із властивим цьому жанрові іронією та сарказмом, фантастичним сюжетом, який, проте, не може ввести в оману вдумливого читача ані щодо місця подій, які описано в романі, ані самих персонажів. Це, безсумнівно, Україна.

Багатий, вишуканий стиль, їдкі, але справедливі характеристики епохи і людей не заважають, однак, відкрити іще одну грань письменницького таланту М. Матіос – таланту блискучого публіциста й аналітика.

В інтерв’ю “Високому замку”, презентуючи книгу “Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів” у Львові, Марія Матіос так пояснила свій художній задум: “У цій книзі я даю їдкі, жорсткі і жорстокі оцінки українській дійсності… Я писала її з великою лютістю і шаленством. Це моя реакція на непритомність нашої влади, на той щоденний коллапс”.

На веб-конференції на сайті “Оглядач” письменниця практично так само сформулювала мету написання книжки: “Містер і місіс…” – це моя реакція на цинічне і безсердечне просвистування помаранчевими політиками того, що їм дісталося задарма: неймовірно великої і позитивної народної енергії”

Сюжет роману “Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів” охоплює проміжок часу з життя героїні Улі Милашенко, починаючи з дитинства, хоча ключовим часом усе ж залишається “9 вересня 0005 року”. Твір має надзвичайно ускладнену структуру, що відгонить постмодерною “накрученістю” – особливо це стосується підказаних авторкою варіантів читання, двох фіналів, широкого алюзивного поля, прямих і непрямих відсилань до різноманітних джерел (літературних, медійних, історичних тощо), і ця гра з інтертекстом, на мою думку, трохи бароково-надмірна. Зазираючи в майбутнє героїні, Матіос наводить широкий перелік політичних стереотипів, обігруючи їх значення: “Це тільки через багато років назвуть її найпривабливішим харизматичним трансформером цілої країни УКР: парфумерною принцесою, Джейн Ейр Бонд 007, Шовковою Леді, й Орлеанською Дівою”. 

Отже, письменниця закладає в образ Улі традиційні стереотипи (“газова принцеса”, “залізна леді”, “Жанна д’Арк” та ін.), які стосуються її прототипу; деякі з цих означень розгортаються в наступному тексті. Авторка грає двозначним прикметником “газовий” (стосується і речовини, і прозорої тканини), змальовуючи, як Уля Милашенко підкорює північного стратегічного партнера, з’явившись перед ним у газовій “пачці” балерини. Уля “геній запахів”, і саме створені нею чарівні пахощі, якими напахчені навіть креслення й контракти, допомагають зачарувати “сонм мужиков в галстуках от Лагерфельда” та навіть “самого Бого-Царя Плутина” і порятувати свою “ошукану” батьківщину від замерзання без “Еклектичних Сумішей Роззуйкраїну”. Привертає увагу, що для перемоги над чоловіками героїня вдається до традиційно “жіночої зброї” (одяг, аромат): будучи сильною духом, Уля хитрує, прикидаючись слабкою “патріархальною” жінкою. У цьому епізоді узагальнено певну закономірність стосовно поведінки жінок у політиці: успіх досяжний для них лише в межах традиційних гендерних ролей, тому доводиться маскуватися.

Письменниця змальовує протистояння героїні патріархальній традиції, не лише українській: “Ця традиція легко вкладалася у три поняття, не залежно, як вони звучать різними мовами: kinder – kirchen – kuxen (діти, церква, кухня).

Таким чином, у романі Марії Матіос протистояння героїні й чоловіків-політиків виразно гендерно марковане, проблема виживання жінки в українській політиці виведена на перший план. Письменниця узагальнила розмаїті гендерні стереотипи – літературні, політичні, фольклорні, медійні, стверджуючи жіночу силу супроти чоловічої слабкості і зрадливості. Тому вважаю актуалізацію гендерного дискурсу у книжці “Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів” тою прикметною рисою, яка вирізняє його на тлі “політичної прози” Юрія Рогози і зв’язує воєдино основні мотиви творчості Матіос – національний і любовний.

«Кулінарні фіґлі»

Ви любите готувати? Ви прагнете знайти хороший настрій та затишок? Хочете посміятися та просто отримати задоволення читаючи книгу? Тоді нова робота Марії Матіос «Кулінарні фіґлі» – це для вас!

Це міні-енциклопедія сімейного життя самодостатньої жінки, яка знає, що сміх і смачна кухня уміють підтримати здоровий дух у тілі людини так само, як нехитрі знання неписаних законів і народних звичаїв, свого і чужого минулого. Проза заповнена здоровим гумором. Чого вартий рецепт холодної страви під назвою «Чоловічий знак оклику», адже авторка каже, що: «Чоловіки люблять гостре й холодне. Гострі ножі. Перчені слівця. Гострі жіночі язики. Гострі холодні приправи».

Всі смаколики, про котрі йдеться в книзі – правдиві рецепти від Марії Матіос, випробувані автором особисто! Вони прості та не дорогі, а найголовніше – страшенно смачні. І мабуть читаючи  книгу, ви не зможете залишитися байдужими і одразу помчите на кухню, аби зготувати для себе щось, про що ви щойно читали в «Кулінарних фіґлях».

Видання проілюстровано фотографіями з власної колекції родини Матіос.

Смачного прочитання.