План Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.). Виникнення Римської держави. Реформи Сервія Тулія

Вид материала

Лекція

Содержание Суспільний лад Риму Повну правоздатність

Подобный материал:

• План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення, 1361.93kb.
• Програма для вступних випробувань з основ держави І права, 143.86kb.
• План Матеріальна культура Римської імперії Соціальний устрій, 294.96kb.
• План Вступ Передумови проведення реформи. Аграрна реформа Наслідки реформи, 162.73kb.
• Програма з історії україни для абітурієнтів з базовою загальною середньою освітою, 139.18kb.
• Тестова база на іспит з теорії права та держави, 912.11kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• План Виникнення держави І права у германців: загальна характеристика. Особливості утворення, 194.42kb.
• Характеристика теорії держави І права, 104.68kb.

Судовий процес в Римі.

Відокремлення цивільного і кримінального процесу

Цивільний процес

Найбільш характерною формою захисту порушених прав був судовий захист. Право на позов (позов (actio) – це право особи на захист в судовому процесі свого порушеного права) могло бути реалізоване за допомогою судового процесу. Найдавнішою формою судового процесу був легісакційний процес (legis actiones – законний позов), тому що була заснована на законі, на противагу застарілим нормам саморозправи (Гай). В легісакційному процесі потрібно було чітко дотримуватись суворо визначених формальних дій, жестів, слів сторонам процесу. Найменше відхилення від форми звернення призводило до втрати права на позов і процес припинявся. Отже, легісакційний процес – це процес, заснований на законі, в якому потрібно було чітко дотримуватись суворо визначених формальних дій (форми), жестів і слів сторонам процесу.

Характерними рисами легісакційного процесу в Римі було те, що він складався з 2 стадій: in jure i in judicio.

In jure – справа розглядалася в магістраті (як правило, у претора), до якого звертався позивач, і заявляв свої претензії, та відповідач. У випадку, якщо відповідач погоджувався з позивачем процес завершувався на І стадії. Як правило, відповідач урочисто (за формулами) заявляв про свою незгоду. В такому випадку розпочиналася ІІ стадія

І стадія in judicio полягала у вирішенні справи по суті. Її розглядав суддя або колегія суддів (наприклад, справа про спадщину). суддів обирали народні збори. З їх списку претор призначав конкретного суддю для розгляду певної справ. Суддя збирав докази, перевіряв їх, заслуховував покази свідків, сторони, їх захисників. Розібравшись в справі суддя виносив рішення (в усній формі), яке було остаточним і оскарженню не підлягало.

У ІІ пол. ІІ ст. до н.е. на зміну легісакційного (який був заформалізований і незадовольняв потреби економічної практики) був замінений формулярним процесом. У формулярному процесі позивач звільнявся від обов’язку формулювати свої вимоги в чітко встановленій формі. Обов’язок юридично грамотно , відповідно до закону формулювати позовні вимоги покладались на претора. В цьому процесі підвищується роль претора, який, вислухавши сторони, їхні докази, самостійно формулював юридичну сутність позову. Зміст спору він викладав у спеціальній записці, висновку судді, яка отримала назву «формула», а процедура судочинства – формулярний процес.

Відмінною ознакою формулярного процесу була заміна ритуальних дій на першій стадії – формулою, яку складав претор.

У формулі містився виклад юридичної сутності спору. Вона складалась з певних основних і додаткових частин:

- завжди починалася з призначення судді, якому доручалося вирішувати справу (наприклад, «Хай Октавій буде суддею»);

- виклад претензій позивача;

- заперечення відповідача;

- вказівка на особливі обставини, на які судді слід звернути увагу;

- вказівка судді задовольнити претензії, якщо вони обгрунтовані, якщо на – то звільнити відповідача від відповідальності.

Тобто висновок (формула) претора це було не тільки формулювання юридичної сутності майнового спору, а й інструкція судді, як треба вирішувати справу за конкретних обставин, певні обов’язкові межі, в яких суддя має вирішити спір.

В період принципату значного поширення набув екстраординарний процес: в ньому був відсутній поділ на 2 стадії і магістрат вів справу від початку до кінця, без передачі справи судді.

Цивільний процес був усним, хоча заяви сторін фіксувалися в спеціальних протоколах, справи розглядались у закритих засіданнях, за участю сторін. У разі неявки позивача – справа припинялася, відповідача – спочатку тягла автоматично програш справи, пізніше – розгляд справи без нього.

Судові функції виконували адміністративні органи: у столиці – начальник міської поліції; у провінціях – їх куратори. Деякі спори розглядав імператор та муніципальні магістрати. Рішення можна було оскаржити імператору, але незабаром – префекту і префекту преторія. Скарга подавалася у найближчі дні після винесення вироку. У разі повторного програшу справи накладався великий штраф.

Кримінальний процес.

В кримінальному процесі існувало 2 принципи:

1) обвинувачення мало надходити тільки від римського громадянина;

2) Обвинувачення мало надходити в письмовій формі з підписом громадянина.

Судді визначалися жеребкуванням, а потім погоджувались сторонами всі кандидати.

Спочатку заслуховували обвинувачення, потім промови сторін, адвокатів, далі вивчали докази. Доказами були: покази свідків (за злочини проти держави могли свідчити діти, жінки і раби), документи (надавалися суду за 3 дні до судового засідання), речеві докази.

Рішення виносилося присяжними за більшістю голосів. З 139 р. до н.е. введено таємне голосування.

Присяжні могли винести вердикт: «виправданий», «звинувачений», «справа не з’ясована» (знімалося обвинувачення, але особа залишалася під підозрою).

Після завершення розгляду справи до оголошення вироку могла бути відстрочка – щоб обвинувачений міг залишити місто, визнати себе винним. Після виголошення вироку – покарання негайно виконувалось. Звільнялися від покарання вагітні жінки. При засудженні до страти давалося 10 днів відстрочки для того, щоб обвинувачений вбив себе сам, це б зняло ганьбу з його сім’ї.

^ Суспільний лад Риму

Вільні громадяни негромадяни чужинці повноправні неповноправні патриції нобілі вільновідпущ. латини перегрини плебеї (з ІІІ ст.до.н.е.) З ІІ ст. до н.е. – вершники

Невільні раби: - приватні - державні

Вільне населення розрізнялося за ступенем правоздатності. ^ Повну правоздатність могли мати тільки громадяни (повноправні). Повна правоздатність в і д п о в і д а л а статусу волі статусу громадянства статусу сімейному о з н а ч а л а jus conubii – право укладати законний римський шлюб jus comercii – повна майнова правоздат.; право звертатися до суду за захистом своїх матеріальних інтересів jus suffragii – право подання голосу, тобто участі у Народних зборах jus honorum – право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади

Державний устрій Риму в період республіки (509 р. – І ст. до н.е.)

Народні збори (коміції) Куріатні коміції Центуріатні коміції Трибутні коміції

Сенат 300 осіб на 5 років

Магістратура Ординарна Екстраординарна - Консул - Диктатор - Претор - Начальник - Цензор кінноти - Трибун - Едили - Квестор