Назва реферату: Управління агрострахуванням Розділ

Вид материала

Реферат

Содержание 1.2 Загальна сутність страхування 1.3 Економічна сутність страхування в сільському господарстві

Подобный материал:

• Назва реферату: Діловодство як функція управління Розділ, 80.59kb.
• Назва реферату: Економічний контроль у системі наук Розділ, 48.35kb.
• Назва реферату: Еволюція мов програмування Розділ, 346.31kb.
• Назва реферату: Мистецтво розпису в Україні Розділ, 146.92kb.
• Назва реферату: Декоративне панно (макраме) Розділ, 252.37kb.
• Назва реферату: Економічне зростання в моделях зростання Розділ, 282.88kb.
• Назва реферату: Основні методи боротьби з інфляцією Розділ, 238.77kb.
• Назва реферату: Динаміка норм банківських резервів в Україні Розділ, 468.63kb.
• Назва реферату: Захист конфіденційних документів від несанкціонованого доступу Розділ, 795.87kb.
• Назва реферату: Правила правопису іншомовних прізвищ та географічних назв Розділ, 106.23kb.

^ 1.2 Загальна сутність страхування

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латин­ське походження. В основі його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі словом «страх».

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів грома­дян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чин­ним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».[2]

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових, коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування»:

Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розмішує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, не торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхування ".є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного, специфічного виявлення у функціях, притаманних страхуванню, - ризикованій, попереджувальній і заощаджувальній"[3].

За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.

Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, коли страхування відбувається на комерційних засадах. (Це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. До речі, в англійському словнику страхових термінів страхування визначається "як система передання ризику і його комбінування". Тобто у країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст останнього пов'язують, насамперед, із переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті - забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність.

Існує також тісний взаємозв'язок між страховою і кредитною діяльністю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів через страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров'я. До продажу страхових полісів нерідко залучаються й банки.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Страхові поліси можуть бути гарантіями повернення позик. Матеріальні цінності, що їх у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані. Отже, існує тісний взаємозв'язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає підстав для ототожнення специфічних економічних відносин, що становлять зміст страхування, з поняттям кредиту.

Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до розширеного тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування: фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів, страхування[4] . Ця концепція надає фінансам широкого змісту, який виводить їх далеко за межі розподільної категорії. У цьому контексті страхування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами галузей, фондовим ринком.

У світовій практиці страхові послуги як об'єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг. Так, у п. 5 Додатка з фінансових послуг до ухваленої 15 квітня 1994 року Генеральної угоди з торгівлі послугами зазначено: "Фінансові послуги охоплюють страхові послуги і ті, що, належать до страхових, а також усі банківські та інші фінансові послуги (крім страхування)"[5] З цього визначення випливає також, що страхування, як і кредит та цінні папери, є складовою ланкою фінансів У їх широкому розумінні. Такий підхід підвищує можливості активнішого і водночас ефективнішого застосування кожної із зазначених ланок у складному механізмі ринкової економіки.

З урахуванням наведених аргументів слід підходити й до визначення та характеристики функцій страхування, які в сукупності мають конкретизувати його зміст у сучасних умовах. З цих міркувань страхування виконує такі функції:

· Ризиковану,

· створення і використання страхових резервів (фондів),

· заощадження коштів,

· превентивну.

Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Формування страхових резервів - це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів.

У тій частині страхових платежів, яка спрямовується на ведення справи, перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те саме стосується й формування прибутку від страхової діяльності. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економія коштів, призначених на ведення справи.

Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Населенню часто вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі, ніж у банках. Припустимо, що громадянин А вніс 7500 грн на строковий депозитний рахунок у комерційному банку, а громадянин Б придбав поліс змішаного страхування життя на 25000 грн терміном на 10 років, сплативши за перші три роки 7500 грн премій. У разі нещасного випадку банк може видати громадянинові А кошти лише в межах залишку вкладу (з урахуванням відсотків). Якщо така біда спіткає громадянина Б, то страхова компанія виплатить йому грошову допомогу, виходячи зі страхової суми і коефіцієнта втрати працездатності. На випадок тривалої втрати працездатності фінансове забезпечення громадянина Б буде (особливо в перші роки дії страхового договору) у кілька разів більше, ніж у громадянина А. У разі гострої потреби в коштах страхувальник може достроково припинити дію договору, повернувши належну йому суму заощаджень.

Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава має змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Тому парламенти та уряди багатьох країн усіляко сприяють виявленню заощаджувальної функції страхування: створюються пільгові умови оподаткування страхових внесків і виплат, страхових вкладів, які переходять у спадщину, доходів компаній тощо. Вживаються й інші ефективні заходи.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я.

Перелік ризикованих об'єктів, які не приймаються на добровільне страхування, та можливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхування як фізичних, так і юридичних осіб.

Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70-80-х років, коли страхові ресурси використовувалися з метою спорудження й обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мали своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т. ін. Нині не передбачено обов'язкового створення фонду запобіжних заходів. Через це значно ускладнюється виконання страхуванням превентивної функції. Можливості страхування істотно звужуються, коли виникають суперечності між функціями, що характеризують сутність категорії страхування, і чинним правовим забезпеченням їх нормального виявлення.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

Але, основною функцією страхової системи є регулювання щодо відособлених систем, які в сукупності утворюють єдину економічну систему. Очевидно, що ця функція повинна здійснюватися в оптимальному режимі, для того щоб практично всі стихійні відхилення, що відбуваються в окремих господарствах, були компенсовані, і щоб процес соціально-економічного розвитку відбувався планомірно.

АПК, зокрема сільське господарство, має тісно взаємодіяти із страховим ринком, що передбачає можливість планового утворення страхових резервів у межах страхової системи.

^ 1.3 Економічна сутність страхування в сільському господарстві

Страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин) має певні особливості.

Сільськогосподарське підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування).

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.

У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган;повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі;туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).

Але перш ніж приймати рішення про страхування, необхідно проаналізувати ті ризики, на які наражається сільськогосподарське підприємство. Адже не всі ризики можна і потрібно страхувати.

Якщо сільгоспвиробник вже має багаторічний досвід вирощування культури, то він, безумовно, добре знає, які природно-кліматичні ризики в даній місцевості є найбільш небезпечними для виробництва цієї культури і наскільки часто вони трапляються. Якщо ж у виробника такого досвіду немає, то ми радимо спершу опитати з цього приводу сусідів, а також проконсультуватися у головного агронома обласного управління сільського господарства, який може надати йому пораду на підставі зібраних статистичних даних та власного досвіду.

Сільгоспвиробник може усунути наявні ризики іншими доступними підприємству способами. Наприклад, можна застосовувати стратегію уникнення ризику, тобто обирати такі види діяльності, які є менш доходними, але й менш ризикованими. Можна здійснювати диверсифікацію виробництва чи діяльності, аби одні й ті самі ризики не загрожували діяльності господарства в цілому, а стосувалися лише його окремих напрямків. До методів диверсифікації належить також географічна диверсифікація, тобто вирощування культур на віддалених один від одного полях. Можна, нарешті, просто накопичувати кошти на випадок несприятливих подій, тобто займатися самострахуванням.

Страхування, по суті, означає передачу ризиків іншій стороні – страховій компанії, і робиться це за певну плату. Тому здійснювати страхування доцільно лише відносно тих ризиків, які не можна нівелювати іншими способами. Нарешті, слід мати на увазі, що страхові компанії можуть не погодитися приймати певні ризики на страхування. Приймаючи об’єкти на страхування, страхові компанії керуються ознаками, за якими вони відносять певну подію до страхового ризику.

Якщо після ретельного аналізу ризиків, які загрожують діяльності підприємства, було прийняте рішення про необхідність страхування певних сільськогосподарських культур від певних ризиків, то наступним кроком у здійсненні страхування буде вибір форми страхування та страхової компанії.

Вибір форми страхування. Згідно з чинним в Україні законодавством, існує дві форми страхування: добровільне та обов’язкове:

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Основні умови добровільного страхування встановлюються правилами страхування, що розробляються страховою компанією та затверджуються уповноваженим органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Різні страхові компанії можуть пропонувати різні умови страхування одного й того ж об’єкту від одних і тих самих ризиків. Тому страхувальник має змогу обирати ту страхову компанію, яка пропонує найприйнятніші для нього умови. Крім того, страхувальник може узгоджувати зі страховиком умови страхування, які потім закріплюються в договорі страхування. Страховики мають право займатися лише тими видами добровільного страхування, які зазначені в ліцензії.

Обов’язкове страхування – це страхування, яке здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено види обов’язкового страхування, порядок та правила його проведення, перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, перелік ризиків, форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів.

Згідно з Законом України “Про страхування”1 (Стаття 7, пункт 11)[6], обов’язковим є “страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності”. Водночас, законодавство не передбачає відповідальності за не страхування, отже, в даному конкретному випадку обов’язковість не означає обов’язковості участі сільськогосподарських виробників у такому страхуванні. В чому тоді полягає обов’язковість? В разі, якщо Ви вирішите брати участь в обов’язковому страхуванні врожаю, таке страхування здійснюватиметься з дотриманням умов, порядку і правил, встановлених відповідною Постановою Кабінету Міністрів.

Умови, порядок та правила проведення обов’язкового страхування врожаю закріплені в Постанові Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 1000 “Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності”.

У 2002 році Українською освітньою програмою реформ було видано посібник “Як застрахувати врожай”[7], підготовлений спільно фахівцями Міністерства аграрної політики України, Проекту Міжнародної фінансової корпорації “Розвиток агробізнесу в Україні”, Асоціацією страховиків в аграрному секторі економіки України, Національної акціонерної страхової компанії “Оранта” та Української освітньої програми реформ (УОПР). Посібник містить докладне роз’яснення щодо застосування обов’язкового страхування врожаю деяких сільськогосподарських культур в Україні.

Вивчивши та порівнявши можливості, які пропонують Вам страхові компанії за добровільною та за обов’язковою формою страхування, Ви можете обрати ту форму, яка Вам найбільше підходить.

Обираючи страхову компанію, крім аналізу інформації про саму компанію, слід також проаналізувати основні умови страхування, які вона пропонує. Аби бути в змозі оцінити основні умови страхування, необхідно розумітися на таких поняттях :

1. Об’єкт страхування

2. Страхова вартість

3. Збиток (страховий)

4. Страхове відшкодування (страхова виплата)

5. Страхова сума

6. Франшиза та покриття

7. Страхова премія (внесок, платіж)

8. Страховий тариф

9. Фактична вартість страхування

Зупинимося на кожному з цих понять окремо.

1. При страхуванні виробництва сільськогосподарських культур об’єктом страхування можуть бути:

· затрати, понесені господарством на виробництво культури,

· майбутній очікуваний врожай культури,

· майбутній очікуваний дохід від виробництва культури.

Слід зазначити, що при страхуванні сільськогосподарських культур в Україні на сьогодні застосовують лише страхування затрат та страхування очікуваного врожаю. Страхування доходу, що захищає виробника не тільки від падіння врожайності культури, але й від падіння закупівельної ціни, є досить розповсюдженим в розвинених країнах світу. Слід очікувати, що з часом українські страхові компанії також зможуть пропонувати сільгоспвиробникам страхування доходу.

2. Страхова вартість

Страхова вартість – це оціночна вартість об’єкту страхування, яка, за згодою страховика та страхувальника, вноситься до страхового договору.

А) Якщо об’єктом страхування є затрати, понесені господарством на виробництво культури. В цьому випадку страховою вартістю є сума планових затрат на виробництво культури (якщо страхова угода укладається до посіву культури), або сума фактичних затрат на виробництво культури (якщо страхова угода укладається після посіву культури).

Підставою для звернення за отриманням страхового відшкодування є повна загибель посівів на всій або частині посівної площі.

Б) Якщо об’єктом страхування є майбутній очікуваний врожай культури

В цьому випадку страхова вартість – це очікувана вартість майбутнього врожаю, тобто обсяг очікуваного врожаю, зазначений в договорі страхування, помножений на ціну реалізації, також зазначену в договорі страхування. Як правило, очікувана врожайність – це середній показник врожайності підприємства за період від 4 до 10 попередніх років. Підставою для звернення за отриманням страхового відшкодування є недоотримання (або неотримання) врожаю культури, порівняно з гарантованим рівнем, зазначеним в договорі страхування.

Формула (1.1)[8]

Страхова Вартість = [Очікувана вартість]´ [Площа] ´ [Ціна]

(3) Якщо об’єктом страхування є майбутній очікуваний дохід від виробництва культури.

В цьому випадку страхова вартість – це обсяг очікуваного доходу, зазначений в договорі страхування. Розрахунок очікуваного доходу відбувається за тим самим принципом, що й розрахунок страхової вартості очікуваного врожаю: береться середня врожайність господарства за певний попередній період (4 – 10 років) та множиться на очікувану ціну реалізації. Але відмінність страхування доходу від страхування врожаю полягає в тому, що після того, як в договір страхування внесено показник очікуваного доходу, саме по собі недоотримання врожаю не завжди є підставою для звернення за отриманням страхового відшкодування, адже при нижчому врожаї могли зрости ціни на культуру, і дохід від виробництва цієї культури відповідає очікуваному. Отже, підставою для звернення за отриманням страхового відшкодування є недоотримання доходу від виробництва культури, яке було спричинене або недоотриманням врожаю, або падінням ціни на продукцію, порівняно з рівнями, зазначеними в договорі страхування.

Але, що в Україні на сьогодні застосовують лише страхування затрат та страхування майбутнього врожаю.

3. Збиток

Збиток (страховий) – це втрата (шкода), заподіяна майновим інтересам страхувальника, що підлягає відшкодуванню страховиком[9].

Розрізнятяють два види збитку: фізичний збиток та збиток у грошовому вимірі.

Під фізичним збитком з одиниці площі ми матимемо на увазі різницю між певним гарантованим рівнем врожайності культури, зазначеним в договорі страхування (або врожайністю, прийнятою на страхування), та фактично отриманою врожайністю.

Під збитком ми матимемо на увазі збиток у грошовому вимірі, який можна отримати множенням фізичного збитку з одиниці площі на площу посіву та на ціну реалізації, зазначену в договорі страхування.

Якщо сталася подія, що призвела до збитків страхувальника, то, за заявою страхувальника, страхова компанія, перш за все, встановлює факт настання страхового випадку, оскільки відшкодуванню підлягає лише та шкода, яка була спричинена страховою подію, зазначеною в договорі страхування. Коли страхова компанія визнала, що подія, яка призвела до втрат, є страховим випадком, то після цього вона приступає до розрахунку збитку.

Методика розрахунку збитку залежить від багатьох факторів, зокрема, об’єкту страхування, виду ризику, що настав, вартості об’єкту, а також від того, яку частину вартості об’єкту було прийнято на страхування.

Після розрахунку розміру збитку визначають розмір страхового відшкодування, який не обов’язково дорівнює розміру збитку (це визначається умовами страхування, які ми розглянемо далі).

4. Страхове відшкодування

Страхове відшкодування (страхова виплата) – це грошова сума, що виплачується страховиком, відповідно до умов договору страхування, при настанні страхового випадку.

Обсяг страхового відшкодування завжди не перевищує страхової вартості об’єкту страхування і обчислюється як збиток чи частина збитку, нанесеного об’єкту страхування страховою подією.

Загальна формула для обчислення страхового відшкодування така:

Формула (1.2)[10]

Збиток ´ Страхова сума

Страхове відшкодування = --------------------------------------

Вартість майна

Страхова сума – це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона може бути меншою, або дорівнювати страховій вартості об’єкту страхування.