1. 02. 11 Твір І текст

Вид материала

Документы

Содержание Авторський і читацький зміст тексту Складові тексту Текстовими засобами, або засобами актуалізації семантики тексту Професійне й аматорське читання Сприймання художнього твору Сприймання художнього твору Права півкуля. Мовний інтелект. Розуміння худ твору Сугестивність тексту. Підтекст. Сугестивні прийоми Психологія творчості Талант (спочатку грец – гроші) Геній (від лат – дух) Взяти характерні особливості стилю Верлібр – це неримований, ненаголошений віршорядок. 2. Творчий задум 3 Творча уява 4 Асоціативність мислення. 5 Персоніфікація образів ... Полное содержание

Подобный материал:

• Анкета участника международной научно-практической конференции «актуальные проблемы, 62.51kb.
• Календарне планування уроків з української мови у 9-х класах на 2011-2012 н р. І семестр, 237.76kb.
• Відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру, 39.05kb.
• Тема: "Україна в огні" твір про трагедію українського народу Мета, 76.88kb.
• Реферат на тему: Феноменологія, 400.94kb.
• Урок розвитку зв’язного мовлення Тема: Твір роздум на морально етичну тему: «У чому, 39.33kb.
• Атмосфера суспільно-політичного життя країни початку ХХ століття знайшла своє вираження, 105.19kb.
• Текст и его признаки текст, 141.11kb.
• 1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види, 649.72kb.
• Ческие работы относятся к текстовым документам, содержащим сплошной текст, унифицированный, 122.78kb.

1.02.11

ТВІР І ТЕКСТ

Текст і твір – це не одне і теж. Авторський твір існує у вигляді тексту.

Твір – продукт мовної діяльність людини, найчастіше закріплений у тексті.

Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Тобто твір явище дух, а текст – матеріальне.

Твір створ за законами мовної діяльності людини, текст – за правилами користування знаковими системами, які використовуються людьми для фіксації творів.

Не все, що є у творі, може бути виражене письмовими чи друкованими знаками.

Твір і текст мають різний генезис, різну історію, різні правила оформлення, хоч вони взаємно впливають один на одного.

Так текстова форма сприяла та сприяє розвиткові монологічного мовлення і виникненню великих творів.

Текст – це штучний бар’єр між автором та читачем, але бар’єр, без якого людство себе не мислить. Тому завдання редактора – зробити так, щоб цей став якнайменшим, щоб форма тексту якнайменше заважала спілкуванню автора з читачем.

У свідомості автора твір існує переважно як готовий продукт, як відносно завершена системно-структурна організація. А текст – це своєрідна форма відчуження твору від автора. У вигляді тексту твір набуває відносної самостійності і відносно самостійного життя.

Авторський і читацький зміст тексту

На шляху від автора до читача текст втрачає або набуває побічних смислів, підтекстів, значень тощо. Цьому сприяють умови текстового комунікативного обігу, а саме:

1. Недосконалість графічно-знакової системи, покликаної виражати зміст твору. Тобто відсутність необхідного набору знаків для фіксації, зокрема, пара лінгвістичної інформації, носіями якої є жести, міміка тощо.
   
2. Архітектонічна уніфікація текстів одного жанру, але різних за змістом, що уніфікує і процес сприймання та розуміння змісту твору.
   
3. Відірваність тексті як графічно-знакового продукту від його автора, що веде до порушення нормального, двобічного характеру комунікації.
   
4. Відірваність тексту від природної ситуації, в якій, згідно зі змістом твору, він мав фігурувати.
   

Складові тексту

Елементами тексту слід вважати рубрики, основний текстовий блок, абзац, виноску, рядок, графічне слово, графічне речення, літеру та пунктуаційний знак.

До одиниць тексту належать такі фрагменти тексту, які мають особливу семантику і стандартизоване характерне оформлення. Це переліки, цитати, посилання, дати, числа, скорочення, різноманітні знаки, власні назви, умовні позначення тощо.

Текстовими засобами, або засобами актуалізації семантики тексту, є шрифтові (гарнітура, стиль, кегль) і не шрифтові виділення (розрядка, втяжка, лінійка, колір, виділення), а також спеціальні архетоктонічні засоби.

Герменевтика – це теорія тлумачення текстів. Це також напрям у філософії ХХ століття, який виріс на основі інтерпретації текстів, не тільки літературних.

ПРОФЕСІЙНЕ Й АМАТОРСЬКЕ ЧИТАННЯ

Звичайний читач у ході засвоєння тексту всю увагу спрямовує на факти, події, не зважаючи на будову твору, роздуми автора, літературні відступи тощо. Його як пересічного читача цікавить лише перебіг подій.

Фахівець зважає на характер передачі матеріалу, на його повноту та доступність.

Знайомлячись з текстом, редактор сприймає його як звичай читач – емоційно. Та якщо пересічному читачеві немає потреби корегувати, вивіряти свої враження, стримувати емоції, то редактор має це робити. Тому під час аналізу твору він повинен стримувати своє емоційне сприйняття, використовуючи науково обґрунтовані критерії оцінювання. Починати роботу над рукописом варто з попереднього читання, закріплюючи перше враження про твір. Однак слід пам’ятати, що перше враження суб’єктивне і не завжди безпомилкове. Часто виявляється, що воно було однобічним і неточним, тому після першого читання слід перейти до детального вивчення і аналізу твору.

Редактор, з одного боку автора, бачити в рукописі феномен художності, силу впливу на майбутнього читача. Це визначається художнім смаком та загальною культурою редактора. З іншого боку, редактор має бути обізнаним із науково обґрунтованими критеріями оцінки: із літературознавством, літературною критикою.

СПРИЙМАННЯ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Сприймання (перцепція) – це відображення предметів і явищ об’єктивного світу, що діють у конкретний момент на органи чуття людини. Сприймання пов’язане із взаємодією ряду аналізаторів (зоровий, слуховий тощо). Велику роль у сприймання відіграють набутий досвід, ідейна спрямованість людини, коло її інтересів.

Сприймання художнього твору – це опосередкований естетичним досвідом, конкретно-чуттєвий, емоційно наснажений процес досягнення твору.

Сприймання художнього твору залежить:

• від психо-фізіологічних особливостей людини взагалі, від особливостей функціонування її нервової системи;
  
• від індивідуальних психічних особливе конкретної людини (візуал, аудіал, кінестетик), багато людей є поганими реципієнтами через погану пам'ять, егоцентризм, погану увагу тощо;
  

Права півкуля. Для них важливіші почуття і емоції.

Ліва півкуля. Будь-яку проблему вирішують за допомогою логіки.

Обидві півкулі. Розриваються.

Типи інтелекту:

1. Мовний інтелект. Як правило, активна права півкуля. Люблять писати, читати, розповідати історії, гратися зі словами, розгадувати кросворди. Такі люди, як правило, люблять книги, аудіо записи, дебати; публікація різних історій. Журналісти, філологи.
   
2. Логіко-математичний. Думають аргументуючи, головоломки, підрахунки. Юристи, дипломати, науковці в точних науках. Детективи, судоку.
   
3. Просторовий. Носії мають активну праву, праву та ліву. Думають образами, просторовий інтелект. Шахісти, художники, архітектори. Репродукції картин, відеоматеріали, лабіринти.
   
4. Кінестатичний. Думають шляхом соматичних операцій, ліва півкуля. Бігати, танцювати, доторкатися, жестикулювати. Танцюристи, актори. Рольові ігри, фізичні ігри, практичні навчання.
   
5. Музичний. Активна права. Думають ритмом і мелодії. Слухати, підспівувати. Композитори, муз, спів. Концерти, муз інструменти, ноти, аудіодиск.
   
6. Міжособистісний. Думають, підхоплюючи думки ін людей. Активна права, права і ліва. Лідери, організовують, зіставл, мані пул. Вечірки. Політики, священики, лікарі. Багато людей навколо. Світське життя, клуби, громадські заходи.
   
7. Внутрішньоособистісний. Права, права і ліва. Занурені у себе, мріють. Планують для себе. Психологи, вчителі. У власному темпі, можливість вибору.
   

Сприймання твору залежить від статі. У чоловіків ліва і права півкуля працюють по черзі, а у жінок – одночасно. Тому чоловік не можуть робити декілька справ одночасно, а жінки – можуть. Жінки розмовляють втричі більше. Через тестостерон чоловіки менше розмовляють і слухають. Жінки говорять швидше.

Сприймання залежить від вікових особливостей. Дитячі передачі мають бути короткими. Підлітки не вміють аналізувати. Доросла людина критична і недовірлива, консервативна.

Сприймання залежить від особливостей національної культури.

Сприймання залежить від життєвого досвіду.

Від рівня освіти читача.

Матеріальне та соціальне становище.

Обставин знайомства з твором: швидкий темп читання, побічні перешкоди, фізичний стан, розірваність у часі процесу сприймання.

Серед причин, що порушують процес сприймання, - невдала організація тексту: оформлення, надмірна кількість ілюстрацій, погане розташування, помилки, дрібний шрифт тощо.

Д/З. Написати замітку до дня Святого Валентина для Сільських вістей та Мадемуазель.

8.02.11

Рецептивна поетика – це наукова дисципліна, яка вивчає секрети художності з позиції сприймання літ твору.

Проблема худ сприймання може розглядатися в аспектах філософського осмислення, соціології читання, психології тощо.

Класикою рецептивної поетики є «Естетика і поетика» Потебні, трактат Франка «Із секретів поетичної творчості», праця «Психологія мистецтва» Льва Виготського (поч.. ХХ ст.).

Розуміння худ твору – це осягнення співвідношення тексту, підтексту і контексту з позиції автора, оповідача, ліричного героя, персонажів, критична оцінка твору, що зароджується в процесі сприймання, розгортається шляхом інтерпретаційних процедур та оформляється в логічно завершене судження.

Розуміння твору, особливо художнього, може бути різним за глибиною. Чим більше тлумачень смислу дає читач – тим краще розуміння. Можливість різних тлумачень худ твору, коли читачі виявляють у ньому все нові семантичні пласти, визначає не лише поліваріантність розуміння, але й глибину самого твору, його художню довговічність. Це легко підтвердити будь-якими «класичним прикладом», тобто інтерпретацією класики, особливо драматичних творів.

Розуміння твору залежить від уміння читача виявляти в тексті різні види інформації. Чим багатша ерудиція читача, розвиненіший інтелект, тим більше він бере з тексту твору. Однак автор теж має подбати про те, щоб його твір мав читацьке розуміння

При написанні наукових та науково-популярних творів слід зважати на співвідношення знань автора та читача. Тут діють взаємосуперечливі вимоги:

1. Щоб знання читача були достатніми, аби зрозуміти викладену в творі думку. Без цього неможливе розуміння.
   
2. Щоб знання читача були меншими від авторських, бо інакше зникає потреба у творі.
   

Сугестивність тексту. Підтекст.

Сугестивність (від лат – навіювання) – це властивість тексту нести окрім конкретної інформації ще й таку, яка сприймається на рівні підтексту або інтуїції.

Перебуваючи на межі філософії, психології та «високого» літературознавства, сугестивність визначалася у радянських джерелах характерною хіба що для поетичних творів. Наприклад, в елегіях навіюється певний настрій, образи. Але сугестивність характерна і для інших творів – як худ, так і журналістських.

Щодо журналістських творів, то сугестивність, в основному, присутня в художньо-публіцистичних та аналітичних жанрах. Інформаційні жанри – це зовсім інша сфера, але по мірі ускладнення інформації, при переході від прямої інформації фактів до інтелектуальної та емоційної інформації, текст набуває здатності нести щось більше, навіювати певні емоції, настрій.

Ключовим поняттям сугестивності є підтекст.

Підтекст – це прихований, внутрішній зміст висловлювання. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати окрім основного значення ще й додаткові (семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні), викликати асоціації, набувати додаткових значень внаслідок взаємодії з ін мовними одиницями в структурі тексту.

Підтекстова інформація є основою деяких тропів (іронія, алегорія), жанрів (байка, казка, притча).

Підтекст твору є зрозумілим в сучасному політичному, історичному, культурному контексті. Дуже важко зрозуміти підтекст твору, не будучи посвяченим у таємниці історії, політики, культурного життя сучасної йому доби. Інколи від того сприйняття твору міняється на гірше, іноді твір просто набуває нового звучання.

Підтекст – поняття абстрактне і суб’єктивне. Можна навести багато прикладів підтексту, який одній людині буде очевидним, а інша ніколи його помітить.

Архетип – це прообраз, первісний образ-ідея. У психології архетип – це прадавній взірець, абстрагована ідея колективної збірної підсвідомості, яка існує одвічно у свідомості людства і, передаючись із роду в рід, від покоління до покоління впродовж тисячоліть, у кінцевому підсумку мотивує вчинки та ідеї людини. Архетип найяскравіше постає у міфах, снах, фантазіях і художній творчості (у вигляді стійких мотивів, образів, символів).

Сугестивні прийоми – це спец прийоми, функціональність яких виявляється у впливі на підсвідомість читача. Найбільш поширені прийоми сугестивного впливу – це спеціально організовані асоціативні сітки, кожна з яких має за мету справити певне емоційно-смислове враження. Для цього можна використати мелодію вірша, ритм, інтонація, яскрава метафорика.

Існують художні напрями, наприклад, сюрреалізм, маг реалізм, де сугестивні прийоми відіграють визначну роль в загальній структурі впливово механізму твору.

Психологія творчості

Творчість – це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Природу творчих здібностей традиційно вивчають філософія і психологія. Ідеалістична філософія містифікує творчість, вбачаючи в ній вияв надприродних духовних сил, або ж таємничих підсвідомих психічних вдатностей індивіда. Матеріалістична філософія пов’язує джерела творчості із свідомою суспільно-практичною діяльністю людини.

Творчі здібності являють собою граничну концентрацію духовних сил людини, її емоцій, почуттів, уяви, інтелекту, професійної кваліфікації. Ґрунтуючись на природних, насамперед психо-фізіологічних задатках (обдарованість), творчі здібності розвиваються лише в суспільно культурному середовищі, найвищим їх проявом у людині є талант і геній.

Талант (спочатку грец – гроші) – це якісно вищий рівень здібностей людини. Передумовою таланту є задатки, які можуть реалізуватися за наявності сприятливих умов.

Геній (від лат – дух) – це людина, якій притаманна найвища творча обдарованість. Термін геніальність вживають як для позначення здатності людини до творчості, так і для оцінки її результатів. І з психологічної точки зору генія слід розглядати як особливий тип особистості. Геніальні люди мають значні індивідуальні відмінності з точки зору обдарованості, характеру, культури, інтересів. Творчий процес генія принципово відрізняється від творчого процесу інших обдарованих людей. Відміна генія від таланту в ступені обдарованості і, головне, в суспільній значимості творчості. Геній створює нову епоху в своїй галузі.

Пародія

Пародіювання – це наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, стилістичних особливостей першоджерела.

Взяти характерні особливості стилю.

Є два типи письменників. Перші беруться за літ творчість при боротьбі за ідею, але потім відкладають перо після виконання місії. Другі покликані до творчості інстинктом, вони перестають творити, коли перестають жити.

Причини, які спонукають письменників другого типу до творчості.

• Потреба проявити у слові будь-яки явищі життя, самого себе.
  
• Творчість – психотерапія
  
• Компенсація неповноцінності
  
• Сублімація (лат – звеличую, підношу) - це перенесення сексуальної енергії на творчу діяльність. Одними з перших зауважили цю проблему німецьки письменники-романтики і філософи. На поч. ХХ століття поняття сублімація широко використовувалася Фрейдом, за його допомогою намагалися пояснити процес переорієнтації сексуальних потягів на художню творчість, наукову діяльність тощо.
  

29.03.11

Творча індивідуальність письменника

Поняття ТІП вбирає в себе неповторні якості, що належать письменнику, але так, що в них відображаються особливості літератури епохи, напряму, до якого він належав. Творча індивід вперше починає проявлятися в добу Відродження, в давнину її не було. Автори починають розповідати про себе.

Індивідуальність залежать від епохи. Наприклад, класицизм приглушував власне я, головним були нац ідея, люд підкорялася законам розуму, логіки. В романтизмі приверти особистість митця, роблять її ідолом.

Гегель (Естетика) був першим, хто почав досліджувати ТІП.

ТІП – це поняття багатогранне, це і біографія, і світогляд, і талант, і майстерність митця. ТІП – категорія, що склалася історична, а отже вона постійно змінюється.

ТІП визначається:

• Епохою
  
• Національною приналежністю
  
• Країною
  
• Поглядами – політичними, релігійними, естетичними, філософськими
  
• Соціальне походження
  
• Професія
  
• Стать
  
• Освіта
  

Творча індивідуальність письменника може заперечувати всі вищезгадані фактори, що нібито її визначають. Наприклад, Шекспір.

Псевдонім

Псевдонім – це несправжнє прізвище або авторський знак (криптонім), що ним користується письменник, актор, журналіст. Вживання псевдонімів зумовлено:

• Політичними причинами
  
• Небажання «осоромити» свою родину, походження (Мольєр, Жорж Санд)
  
• Естетичні міркування
  

В залежності від способу утворення, псевдоніми розрізняються:

• Алонім – псевдонім у вигляді власного імені іншої особи (Аврора Дюпон – Жорж Санд)
  
• Анаграма – псевдонім з переставлених літер власного імені (Антіоп Кантемір – Харитон Макентін, Франсуа Рабле – Алькофрібас Разьє)
  
• Ананім – псевдонім з літер власного імені, прочитаного у зворотному порядку (Іван Крилов – Наві Волирк, Кароліна – Ані Лорак)
  
• Криптонім – псевдонім з ініціалів чи будь-яких літер, узятих в цьому значенні. А.П. – Олександр Пушкін.
  
• Астронім – псевдонім у вигляді зірочок чи інших знаків.
  

Вірш у прозі – це невеликий прозовий твір ліричного характеру, у ньому переважає не розповідний, а суб’єктивно-оцінний момент, велике значення має емоційне та ритміко-інтонаційна структура. Текст графічно представлений як проза. Окремі частини вірша у прозі можуть однакову фонетичну підпорядкованість. Елементи вірша у прозі можна знайти у великих прозових творах.

Не плутати з булим віршом.

Верлібр – це неримований, ненаголошений віршорядок.

5.04

Творчий процес письменника

1 Споглядання і спостереження. Спостереження відрізняється від споглядання своєю активністю і цілеспрямованістю. Життєві спостереження – основний матеріал творчості письменника. Є різні способи спостережень: вивчення матеріалів, документів, безпосереднє спостереження дійсності, часто матеріали одержують від другої професії письменника. Цінним матеріалом можуть бути подорожі, участь письменника в усіх процесах життя.

У творчому процесі використовують не тільки матеріали, свідомо зібрані автором, а й увесь той запас життєвих вражень, який зберігається в письменницькій пам’яті. Велике місце в творчому процесі посідають саме спостереження митця. Спостереження залежать від:

• соціально-політичних поглядів автора, не все однаково вражає його в дійсності, не все однаково цікавить
  
• темпераменту, смаку, індивідуальних нахилів письменника (сатирик – потворне, комічне, іншого вражає драма, трагедія, когось ще – прекрасне)
  

2. Творчий задум. Внаслідок спостережень, всієї життєвої практики митця, виникає творчий задум, ембріон майбутнього твору, його першопочаткова загальна схема. В залежності від ТІП, задум проявляється в різних формах, він може зріти і виношуватися поступово, набуваючи все більш чітких форм. Задум може вирости з окремого образу, сцени, виникнути під впливом ідеї, а в ліриці – навіть з інтонації.

В художній творчості поряд з муками слова існують муки задума, пов’язані з пошуками теми, яка є важливою складовою задуму. Задум спочатку може бути абсолютно незрозумілим навіть для самого письменника.

3 Творча уява. Для реалізації творчого задуму потрібен поштовх, який би активізував творчу уяву. Звичайна уява, або відтворююча, відтворює явища з усіма випадковостями, а творча уява робить відбір і зберігає лише необхідне, характерне. На відміну від звичайної, творча уява не лише те, що було, а й те, що буває, що можливе в новому поєднанні. Творча уява – якість, яка дає можливість людині вийти за межі свого досвіду і продовжити в мрії розвиток життя або протиставити свій домисел дійсності.

4 Асоціативність мислення. Асоціація – це зв'язок, що виникає за певних умов між двома і більше психічними утвореннями (відчуттями, уявленнями, ідеями). Механізм діє творчої уяви пов'язаний з асоціативністю мислення. Творча уява заснована на пам’яті, а пам'ять не є щось хаотичне, в ній діє закон асоціацій, який увесь хаос спогадів розподіляє за подібністю або за близькістю в часі чи просторі, інакше кажучи, узагальнює й зчіплює в один безперервний ланцюг. Цей ланцюг асоціацій – провідна нитка уяви, матеріал та засіб творення елементарної частки художнього образу, адже в словесному мистецтві художній образ утворюється через зіставлення одного предмета з іншим, через вираження одного через інший, через взаємодію асоціативних полів, які існують навколо кожного з об’єктів. Розвинена здатність до асоціативного мислення – одна з необхідних умов художньої творчості.

5 Персоніфікація образів. У творчому процесі наступає такий момент граничної концентрації фантазії, коли відбувається персоніфікація образів в уяві письменника, тобто він починає «бачити» створений в уяві образ чітко, в усіх деталях і подробицях, як живий.

6. Перевтілення. Обмірковуючи образ, письменник у своїй уяві створює типові обставини, ставить героїв у різні ситуації і розвиває, згідно з життєвими закономірностями, характер дійових осіб. Митець у значній мірі перевтілюється в них, знаходячи природні реакції, характерні для створених ним персонажів. Таке перевтілення не означає якісного переродження митця, зміну його світоглядних чи моральних засад. Під перевтіленням слід розуміти тимчасове максимальне психофізичне пристосування істоти митця у момент творчого акту до життя, характеру створюваного ним персонажу з метою найглибшого проникнення в його внутрішній світ. Перевтілення письменника близьке до акторського, тільки актор передає поведінку героїв, характер, внутрішнє життя в конкретній сценічній дії, а письменник мусить знайти точні слова, відповідний емоційний ритм розповіді, щоб передати настрій, зовнішність, внутрішній стан, тобто зробити так, щоб зображувана картина пластично постала пере читачем.

7. Інтуїція. Це чуття проникливість, безпосереднє осягнення істини без логічного обґрунтування, засноване на попередньому досвіді. Це своєрідний момент в процесі пізнання дійсності, вона не є особливим творчим актом, хоча деякі дослідники вважають, що є особливий інтуїтивний розум, властивий митцям. Вияви інтуїції здаються таємничими, не схожими на звичайну пізнавальну діяльність, тому що процес накопичення матеріалу завершується своєрідним «стрибком», а проміжні ланки залишаються поза контролем свідомості, тобто ми маємо лише результат цього мислительного процесу, який уявляється знахідкою, осяянням. Розвинену інтуїцію слід розглядати як вияв вродженого таланту (вона може проявлятися в найрізноманітніших галузях науки та мистецтва).

Натхнення

Уявлення про творчий процес невіддільна від натхнення, без нього творчість буде неповноцінною. Є певна складність у входженні письменника в роботу, заглиблення в неї потребує значних вольових зусиль. Натхнення приходить лише до тих, хто багато працює, лише зосереджена праця здатна викликати натхнення і розвинути природне обдарування.

12.04.11

Літературні роди

Ще в античності були зроблені серйозні кроки в розробці поняття літ роду (Аристотель). Науково обґрунтував теорію 3 літ родів Бєлінський (розподіл поезії на роди і види). Представляючи читачеві той чи інший предмет, автор обирає до нього різні підходи:

1. Епічний рід літератури (з гр..- розповідь).Можна докладно розповідати про предмет, події, з ним пов’язані, про обставини існування цього предмета, при цьому позиція автора буде в тій чи іншій мірі відстороненою, автор виступить в ролі своєрідного хроніста, оповідача, або обере оповідачем когось із персонажів. Головним у такому творі стане саме розповідь про предмет.
   
2. Ліричний рід (від ліра – муз інструмент, у супроводі якого виконувалися вірші). Можна повідомити не стільки про події, скільки про ті враження, які вони справили на читача, про ті почуття, які вони викликали, зображення внутрішнього світу, переживань, вражень.
   
3. Драматичний рід літератури (від гр. драма – дія). Можна зобразити предмет у дії, показати його на сцені, представити в оточенні інших явищ. У драмі безпосередньо голос автора буде звучати лише в ремарках, авторських поясненнях до дій та реплік.
   
4. Ліро епос. Сучасні літературознавці виділяють четвертий, суміжний рід літератури, що поєднує в собі риси епічного та ліричного родів. До цього роду належить поема, розповідь про якусь історію поєднується з розкриттям почуттів, переживань автора чи персонажів, можуть бути авторські відступи.
   

Жанри літератури

Жанр (з фр – рід) у сучасному літературознавстві цей термін вживається у різних значеннях.

• Одні вчені, у відповідності до етимології слова, називають так літ роди (епос, лірику, драму).
  
• Інші під цим терміном розуміють літ види, на які ділиться вид (роман, повість, поема тощо).
  
• Деякі вчені називають жанрами різновиди літ видів (наприклад, різновиди роману – пригодницький, детективний, психологічний тощо).
  

Незважаючи на відмінності у конкретному розумінні терміна, під жанром розуміється повторювана у багатьох творах історично зумовлена єдність композиційної структури тем і мотивів та певної худ форми. Жанр існує в літературі як обов’язків компонент творчого процесу і процесу сприймання. Навіть якщо автор декларативно налаштований проти жанру, це не скасовує жанрового виміру в його творі.

Поняття жанру не обмежується рамками худ літ. Будь-який твір належить до того чи ін жанру.


Епічні жанри:

• Епопея (від гр. – епічна місця) – зараз під епопеєю розуміють великі і складні твори (романи, цикли романів), в яких подана шир карт дійсн, багато перс
  
• Есе (фр.- спроба, начерк) – невеликий прозовий твір, що має довільну композицію та висловлює індивідуальні думки з якогось приводу і не претендує на вичерпне та визначальне трактування теми. Характерна ознака есе – логічність, філософський, публіцистичний, літературно-критичний характер викладу.
  
• Роман, види: автобіогр, готичний, детективний, шахрайський, науково-вант, пригод, соц-побут, психолог, філософ.
  
• Повість – середній епічний твір
  
• Оповідання, новела
  
• Нарис –оповідний худ-публ твір, у якому зображено дійсні факти і людей. Тематика може бути суп-пол, побут, істор чи психологічна.
  
• Фейлетон (фр – аркуш) – невеликий худ-публ твір злободенного х-ру.
  
• Памфлет – це невеликий худ-публ твір на злободенну твору. На відміну від фейлетону, памфлет оголено-тенденційний і призначений для прямого впливу на громадську думку. Його стилю притаманні яскрава афористичність, ораторські інтонації.
  

19.04

Епічні жанри:

• Ода – урочистий патетичний вірш, спрямований на уславлення події чи особи
  
• Гімн (спочатку) – це урочиста пісня на честь, переможців чи якоїсь події.
  
• Романс – сольна лірична пісня, здебільшого (але не обов’язково) про кохання
  
• Сонет – це канонічний жанр ліричного вірша
  
• Медитація – це вірш філософського змісту, роздуми на вічні теми
  
• Ліричний портрет – це вірш, у якому подано характеристику певної людини, розкрито його внутрішній світ
  
• Послання – це епістолярно-публіцистичний вірш, написаний у формі звернення до якоїсь особи. Зміст може бути будь-яким
  

Ліроепічні жанри

• Поема
  
• Балада – невеликий лірепіч твір з динамічним сюжет, яскравий образ. Тема може бедь-якою
  
• Д
  
• 
  

Драматичні жанри

• Комедія
  
• Трагедія
  
• Драма
  
• Мелодрама. У 17-18 позначав опери, з 19 – різновид драми, осн рисами якої були відверта мор-дидактична тенденція, гостра інтрига, гіперболізоване зображення пристрастей, поділ героїв на хороших і поганих. У січ критиці так називають недосконалі п’єси, в яких глибина драматичного конфлікту підмінюється зіткненням банальних пристрастей.
  
• Водевіль – це легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, динамічними діалогами, піснями, танцями.
  
• Фарс – це зах-євр народна комедія 14-16 століття, сповнена буфонади і сатири. У 19-20 ст фарс – це жанр, що відірвався від народної традиції. Це легкі, часто вульгарні комедії, побудовані на непорозуміннях і зовнішніх комічних ефектах.
  

Зміст і форма твору

Зміст і форма – це внутр та зовн сторони худ твору, що виділ в процесі його аналізу і перебувають між собою в органічній єдності. Зміст і форма в літ творі мають складну, багатоступінчасту будову. Так, наприклад, зовн звук орг мови твору (метр, ритм, інтонація, рими) виступає як форма щодо внутр худ смислу, знач цієї мови. Ц свою чергу, смисл мови є формою сюжету твору, а сюжет – формою, що втілює х-ри й обставини, які нарешті постають як форма прояву худ ідеї, глибокого цілісного смислу твору. Кожна наступна сходинка виступає стосовно попередньої як її зміст.

Говорячи про форму і зміст твору, необхідно враховувати, що ці сторони можна виокремити лише при абстрактному наук аналізі. Розчленовуючи твір на форму і зміст, ми таким чином руйнуємо його живу цілісність, щоб ретельно дослідити складові елементи твору, і кінцевою стадією дослідження має бути синтетична х-ка твору як органічної єдності форми і змісту.

Кожний момент розвитку є в той же час моментом с