Робоча навчальна програма з дисципліни Порівняльне кримінальне право Загальна та особлива частина для бакалаврів денної та заочної форм навчання факультету правознавства та міжнародних відносин

Вид материала

Документы

Содержание Загальна частина

Подобный материал:

• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності "060101 Правознавство" Затверджено, 408.94kb.
• Робоча навчальна програма дисципліни " політологія" для бакалаврів усіх спеціальностей, 1081.8kb.
• Робоча навчальна програма дисципліни "Країнознавство" для бакалаврів денної форми навчання, 758.1kb.
• Робоча навчальна програма на 2011-2012 навчальний рік кримінальне право (загальна частина), 1658.16kb.
• Витяг із програми навчальної дисципліни Кримінальне право України (Особлива частина), 1510.32kb.
• Робоча навчальна програма з дисципліни "Порівняльне конституційне право" для студентів, 431.9kb.
• Робоча навчальна програма кримінальне право (загальна частина) для спеціальності 030401, 693.98kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної, 1498.37kb.
• Комплекс з дисципліни „ Діловий протокол та ведення переговорів для студентів магістратури, 1122.29kb.
• Методичні вказівки та робоча програма переддипломної практики для студентів 5, 6 курсів, 337.94kb.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Т е м а 1. Поняття, предмет, завдання, принципи і система кримінального права.

Наука кримінального права.


Поняття кримінального права як самостійної галузі права і як науки – галузі правознавства (юриспруденції).

Кримінальне право як галузь права. Ознаки кримінального права. Соціальна обумовленість кримінального права. Співвідношення кримінального права і кримінальної політики.

Кримінальне право як засіб охорони соціальних цінностей і встановленого в суспільстві правопорядку. Завдання кримінального права, його роль в побудові демократичного суспільства.

Принципи кримінального права України: загальні та галузеві.

Кримінальне право в системі права України. Кримінальне право і суміжні галузі права (кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, адміністративне право).

Система кримінального права. Загальна і Особлива частини. Поняття і система Загальної частини.

Наука кримінального права. Розвиток науки кримінального пра­ва. Наступність у науці кримінального права. Розробка наукою основних інститутів кримінального права. Соціологія кримінального права як складова частина кримінально-правової норми. Вплив науки криміналь­ного права на законодавчу і правозастосовчу діяльність, на фор­мування юридичного мислення і правової свідомості населення.

Предмет і завдання науки кримінального права. Зв’язок науки кримінального права із суміжними науками (кримінологією, юри­дичною статистикою, судовою медициною, психіатрією та ін.). Методи науки кримінального права. Сис­тема курсу кримінального права. Вступ до вивчення кримінально­го права. Закон про кримінальну відповідальність.

Вчення про злочин; вчення про покарання; кримінальне право зарубіжних держав; критичний підхід до використання літератури, яка видана до проголошення незалежності України.


Питання до семінару:

1. Поняття та задачі кримінального права, як галузі права, науки і навчальної дисципліни.

2. Система кримінального права України.

3. Принципи кримінального права України.

4. Предмет, завдання та метод кримінального права. Зв‘язок науки кримінального права з суміжними науками.

5. Розвиток кримінального законодавства України. Сучасний стан реформування кримінального законодавства.

6. Співвідношення вітчизняного кримінального законодавства із зарубіжними законодавствами.


Перелік літератури:

1. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: Генеза, 1999.
   
2. Коржанский Н.И. Теории уголовного права. – Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1992.
   
3. Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України // Право України. – 1995. – № 11. – С. 69.
   
4. Беляєв В.Г. Конституційна основа кримінального права // Удосконалення кримінального законодавства України. – К., 1996. – С. 126–134.
   
5. Беляєв В.Г. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України // Право України. – 1997. – № 9. – С. 18–22.
   
6. Огородник А. Проблемні питання конституційних принципів кримінального і кримінально-процесуального законодавства // Право України. – 1996. – № 12. – С. 71–73.
   

Т е м а 2. Закон про кримінальну відповідальність.Кримінальна відповідальність та її підстави

Поняття закону про кримінальну відповідальність, його ознаки й значення. Закон про кримінальну відповідальність як єдине джерело кримінального права. Загально-превентивна роль закону про кримінальну відповідальність. Точне виконання закону про кримінальну відповідальність – необхідна умова зміцнення правопорядку й законності. Види законів про кримінальну відповідальність (Кодекс, окремі кримінальні закони, закони тимчасової дії та ін.).

Структура (будова) Кримінального кодексу України. Загальна й Особлива частини Кримінального кодексу, їх єдність і взаємозв’язок. Структура статей Особливої частини Кримінального кодексу; диспозиції і санкції. Види диспози­цій і санкцій. Кримінально-правові норми. Види кримінально-право­вих норм: визначальні (дефінітивні), роз’яснювальні, заохочу­вальні та за­бороняючі (норми-заборони).

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність: поняття та значення. Види тлумачення за суб’єктом: автентичне (легальне); судове; доктринальне; засоби тлумачення: граматичне, логічно-систематичне, історичне та інші результати (обсяг) тлумачення: буквальне, об­межене й розширене.

Роль Верховного Суду України у тлумаченні зако­нів про кримінальну відповідальність, так званий прецедент тлумачення законів. Аналогія в кримінальному праві.

Конституційні положення стосовно дії закону про кримінальну відповідальність у часі й просторі.

Чинність законів про кримінальну відповідальність у часі. Вступ закону про кримінальну відповідальність у силу. Обов’яз­кове опублікування закону про кримінальну відповідальність як необхідна умова його застосування.

Поняття часу вчинення злочину. Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність. Обставини, внаслідок яких закон втрачає силу. Зу­пинення чинності законів про кримінальну відповідальність.

Зворотна сила закону про кримінальну відповідальність. Поняття більш м’якого (більш суворого) закону про кримінальну відповідальність. Чинність проміжного закону про кримінальну від­­повідальність. Межі зворотної сили закону про кримінальну від­повідальність.

Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, що закріплені у Кримінальному кодексі України: територіальний, громадянства й уні­версальний. Зміст територіального принципу чинності закону про кримінальну відповідальність. Поняття території України. Поняття місця вчинення злочину. Вилучення з-під юрисдикції українських судів осіб, які вчинили злочин на території України, але користуються дипломатич­ним імунітетом.

Зміст принципу громадянства. Вирішення питання про відпові­дальність громадян України, які вчинили злочин за кордоном. Правові наслідки засудження особи за межами України.

Зміст універсального принципу дії закону про кримінальну відповідальність. Особливості відповідальності іноземних громадян і осіб без громадянства. Видача злочинців.

Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідаль­ності. Поняття кримінальної відповідальності. Питання про кримі­нальну відповідальність у науці кримінального права. Кримінально-правові відносини: їх суб’єкт та зміст. Кримінальні відносини й кримінальна відповідальність. Виникнення й при­пине­ння криміналь­ної відповідальності.

Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання. Фі­ло­софське обгрунтування кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Питання про свободу волі у криміналь­ному праві.

Юридичні підстави кримінальної відповідальності.

Питання про юридичні підстави кримінальної відповідальності в науці й законодавстві. Дискусійні питання відносно змісту та реалізації кримінальної відповідальності.


Перелік до літератури:

1. Конституція України. – К., 1996. – Ст. 8,9, 25, 57, 58, 61, 85, 94, 150.
   
2. Статті 35–37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. – К.: Юрінком, 1996. – С. 1109 -1110.
   
3. Конвенція про передачу засуджених осіб // Там само. – С. 1131–1142.
   
4. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // Міжнародне право в документах. – 1982. – С. 124–138.
   
5. Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. // Там само. – С. 138–142.
   
6. Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Закони України. – Т. 2. – 1996. – С. 237–247.
   
7. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Закони України. – Т. 2. – 1996. – С. 362.
   
8. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
   
9. Про правонаступництво: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – С. 617.
   
10. Положення про дипломатичні представництва та консуль­ські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 26 черв.
    
11. Про порядок введення в дію указів і розпоряджень Президента України: Указ Президента України від 4 травня 1992 р.
    
12. Баграх Д.Н. Действие правовой нормы во времени // Сов. гос. и право. – 1991. – № 2. – С. 11–12.
    
13. Блум М., Тилле Л. Обратная сила закона. Действие уголовного закона во времени. – М.,1969.
    
14. Воробей П.А., Коржанський М.Й., Шуйагеовський В.М. Зав­дання і дія кримінального закону. – К., 1997.
    
15. Діденко В.П. Кримінальний закон, його тлумачення й застосування: Лекція. – К.: УАВС, 1994.
    
16. Зубкова В.И. Понятие профилактической функции уголовного закона // Вестник Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 1982. – № 3. – С. 63–69.
    
17. Кузнецов А. Роль норм уголовного права в предотвращении преступлений // Сов. юстиция. – 1981. – № 10. – С. 5–7.
    
18. Ляпунов Ю.И. Обратная сила новых уголовно-правовых норм // Законность. – 1994. – № 6. – С. 2.
    
19. Наумов А.В. Уголовный закон и права человека // Сов. гос. и право. – 1990. – № 1. – С. 52–60.
    
20. Тилле А.А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и пространстве. – М.,1965.
    
21. Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования. – М.,1987. – С. 32–39.
    

Т е м а 3. Злочин та його види.Стадії вчинення злочину

Соціальна природа злочину. Залежність поняття злочину від соціально-економічних відносин, що існують у суспільстві на тому чи іншому етапі розвитку. Історично мінливий характер поняття злочину. Криміналізація й декриміналізація суспільне не­безпечних діянь.

Визначення поняття злочину: 1) формальне; 2) матеріальне; 3) формально-матеріаль­не, їх суть. Поняття злочину в чинному Кримінальному кодексі України.

Ознаки злочину. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину. Значення суспільної небезпеки. Протиправність як формаль­на ознака злочину. Неприпустимість застосування статей Особливої частини Кримінального кодексу за аналогією. Співвідношення суспільної небезпеки й протиправності.

Винність як ознака злочину; зміст, значення.

Караність як невід’ємна ознака злочину. Співвідношення кара­ності як ознаки злочину й фактичного призначення покарання за зло­чин. Органічна єдність ознак злочину.

Значення ч. 2 ст. 11 Кримінального кодексу для визначення поняття злочину.

Проблема вдосконалення поняття злочину в кримінальному праві.

Місце злочину в системі правопорушень. Критерії відмежування злочинів від інших правопорушень. Питання про відмежування зло­чинів та інших правопорушень у науці кримінального права.

Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості. Критерії класифікації. Злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Значення законодавчої категоризації злочинів (ст.12 КК).

Поняття й види стадій вчинення злочину за чинним законодав­ством.

Готування до злочину, його поняття, об’єктивні й суб’єк­тивні ознаки.

Види приготувальних дій.

Відмежування готування до злочину від виявлення наміру. Від­повідальність за готування до злочину за Кримінальним кодексом України.

Замах на злочин, його поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Види замаху на злочин: закінчений та незакінчений; замах на непридатний об’єкт та замах непридатними знаряддями та засобами. Значення такого поділу. Відмежування замаху від готування до злочину.

Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочинів залежно від особливостей конструкції складу злочину.

Підстави кримінальної відповідальності за готування та замах на злочин. Кваліфікація готування та замаху на злочин. Обставини, що належить враховувати при призначенні покарання за готування та замах на злочин.

Добровільна відмова при незакінченому злочині, її по­няття та ознаки.

Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова.

Питання про добровільну відмову на стадії закінченого замаху на злочин.

Підстави усунення кримінальної відповідальності за добровільну відмову від доведення злочину до кінця.

Наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця та їх значення.

Діяльне каяття у вчиненні злочину. Відмінність діяльного розкаяння від добровільної відмови від доведення злочину до кінця.


Питання до сумінару:

1. Соціальна природа злочину.
   
2. Поняття та ознаки злочину в кримінальному праві України.
   
3. Відмінність злочину від інших правопорушень.
   
4. Класифікація злочинів (ст.12 КК).
   
5. Поняття “злочину” та види злочинів за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
   
6. Поняття та види стадій умисного злочину. Поняття закінченого злочину.
   
7. Поняття та види готування до злочину. Відмінність готування від виявлення наміру. Кваліфікація готування до злочину.
   
8. Поняття та види замаху на злочин. Види замаху. Кваліфікація замаху на злочин. Відмінність замаху від готування.
   
9. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця, її поняття та ознаки.
   
10. Діяльне каяття, його відмінність від добровільної відмови від доведення злочину до кінця.
    
11. Попередня злочинна діяльність за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
    

Перелік літератури:

1. Ковалев М.И. Понятие преступления по советскому уголовному праву. – Свердловск,1987.
   
2. Козлов Г. Разграничение преступления и административного проступка // Сов. юстиция. – 1985. – № 10.
   
3. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.,1983.
   
4. Кривошеин П.К. Преступление: Историческое исследование. – К.,1993.
   
5. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.,1969.
   
6. Курс советского уголовного права. Т.1 Часть Общая. –1968. – С. 147–180.
   
7. Карцев А.И. Вопросы совершенствования норм о преступлении // Сов. гос. и право. – 1988. – № 11. – С. 85
   
8. Медведев А.М. Разграничение преступлений и административных проступ­ков // Сов. гос. и право. – 1990. – № 6. – С. 92–96.
   
9. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.,1961.
   
10. Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования. – М.,1987. – С. 44–65.
    

Т е м а 4. Склад злочину.Об’єкт і предмет злочину.Об’єктивна сторона злочину.Суб’єкт , суб’єктивна сторона злочину

Поняття складу злочину і його значення. Вичерпний перелік складів злочинів у чинному законодавстві. Співвідношення понять злочину і складу злочину.

Елементи складу злочину, їх зміст, органічна єдність. Об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона як елементи складу злочину, їх ознаки. Обов’язкові й факультативні ознаки складу злочину, значення такого ділення ознак складу злочину:

І) як конститутивних ознак;

2) як кваліфікуючих ознак;

3) як обставин, що обтяжують покарання при його призначен­ні.

Види складів злочину залежно від їх тяжкості: прості, квалі­фіковані, особливо кваліфіковані, привілейовані.

Склад злочину й кваліфікація злочину. Поняття кваліфікації злочину та її значення.

Поняття об’єкта злочину. Значення об’єкта злочину в структурі елементів його складу для характеристики суспільної небезпеки злочину і його кваліфікації.

Суспільні відносини як об’єкт злочину. Об’єкт злочину й об’єкт кримінально-правової охорони. Структура суспільних відносин: суб’єкти, соціальний зв’язок між ними, предмет суспільних відносин.

Класифікація (види) об’єктів злочину. Загальний об’єкт зло­чину. Родовий (спеціальний, груповий) об’єкт злочину. Безпосе­редній (конкретний) об’єкт злочину, їх значення.

Основний (головний) і додатковий безпосередні об’єкти.

Поняття предмета злочину та його місце у структурі складу злочину. Відмінність предмета злочину від об’єкта злочину.

Поняття потерпілого від злочину та його кримінально-правове значення. Проблеми подальшого розвитку вчення про об’єкт злочину.

Поняття об’єктивної сторони злочину. Ознаки складу злочину, які характеризують об’єктивну сторону: обов’язкові та факультативні. Значення об’єктивної сторони для оцінки суспільної небезпеки, кваліфікації злочину, а також відокремлення одного складу злочину від іншого.

Суспільне небезпечна дія чи бездіяльність (діяння) як зовнішні акти поведінки людей, які вчинюються в реальній дійсності.

Поняття та ознаки дії у кримінальному праві. Поняття та оз­на­ки бездіяльності. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність. Обов’язок діяти зазначеним чином та наяв­ність мож­ливості виконати обов’язок, який покладено на особу.

Поняття нездоланної сили, фізичного та психічного примусу і їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність).

Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони злочину; поняття суспільно небезпечних наслідків, їх види та зна­чення у кримінальному праві. Злочини з матеріальними та фор­мальними складами: значення такого поділення.

Причинний зв’язок у кримінальному праві та його значення. Вирішення питання про причинний зв’язок між дією чи бездіяльністю й суспільно небезпечним наслідком у науці кримінального права. Об’єктивний характер причинного зв’язку. Вимоги, що пред’явля­ються до співвідношення діяння та наслідків для встановлення між ними причинного зв’язку.

Поділ причинного зв’язку на необхідний і випадковий, безпосе­редній і опосередкований причинний зв’язок та ін.

Встановлення причинного зв’язку за наявності так званих особливих умов з боку потерпілого. Особливості причинного зв’язку при злочинній бездіяльності.

Спосіб, знаряддя, засоби, обставини, місце, час вчинення злочину як факультативні ознаки, що характеризують об’єктивну сторону зло­чину; їх значення. Спосіб, засоби, обставини, місце, час вчи­нення злочину як конститутивні (конструктивні) ознаки конкрет­ного складу злочину; як кваліфікуючі ознаки; як обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність при призначенні пока­рання.


Поняття суб’єкта злочину в кримінальному праві. Обов’язкові та факультативні ознаки суб’єкта злочину. Загальний і спеціаль­ний суб’єкт злочину в кримінальному праві. Ознаки та види спеціального суб’єкта, його значення для кваліфікації злочину.

Суб’єкт злочину та особа злочинця.

Проблема визнання юридичних осіб суб’єктами окремих злочинів.

Загальний та знижений вік кримінальної відповідальності. Особливості визначення віку кримінальної відповідальності за відсутністю офіційних даних, що його підтверджують. Критерії встановлення в законі зниженого віку кримінальної відповідальності.

Злочини, за вчинення яких у кримінальному законі встановлено знижений вік відповідальності.

Осудність як обов’язкова ознака суб’єкта злочину. Поняття осудності та її значення, формула неосудності та її види. Формула неосудності за чинним Кримінальним кодексом України.

Поняття неосудності за кримінальним правом. Критерії неосудності: медичний (біологічний) та юридичний (психоло­гіч­ний). Ознаки медичного критерію неосудності: хронічна душевна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство, інший хворобливий стан (розлад психіки). Значення медичного критерію для визнання особи неосудною.

Ознаки юридичного критерію неосудності. Характеристика інте­лектуальної та вольової ознак юридичного критерію неосудності та їх співвідношення. Значення юридичного критерію неосудності. Співвідношення юридичного та медичного критеріїв неосудності. Наслідки визнання особи неосудною.

Кримінальна відповідальність обмежено осудних осіб (ст.20 КК).

Застосування примусових заходів медичного характеру до неосудних осіб, які скоїли суспільно-небезпечне діяння.

Обмежена осудність як підстава застосування примусових заходів медичного характеру.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Поняття суб’єктивної сторони злочину та її значення. Озна­ки суб’єктивної сторони: обов’язкові й факультативні. Поняття вини і її значення. Неприпустимість об’єктивного ставлення.

Форми вини в кримінальному праві, їх значення для кваліфі­кації злочину й призначення покарання.

Умисел і його види. Поняття прямого й непрямого умислу, їх інтелектуальні й вольові моменти (ознаки).

Відміна непрямого умислу від прямого.

Умисел у злочинах із формальним складом. Спеціальні види умислу, їх характеристика й значення.

Мотив і мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Значення мотиву й мети як

І) конститутивних ознак складу злочину;

2) кваліфікуючих ознак;

3) обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність при призначенні покарання.

Необережність і її види. Значення боротьби з необереж­ними злочинами.

Злочинна самовпевненість та її інтелектуальний і вольовий моменти (ознаки). Відмежування від непрямого умислу. Злочинна недбалість та її об’єктивний і суб’єктивний критерії, їх зна­чення.

Випадок (казус) як невинне заподіяння суспільне небезпечних наслідків, його відміна від злочинної недбалості.

Подвійна, складна (змішана) форма вини і її значення для кваліфікації злочину.

Поняття та види помилок у кримінальному праві. Юридична по­милка, її види й вплив на кримінальну відповідальність, фактична помилка, її види й вплив на вирішення питання про кримінальну відповідальність. Випадки, що приєднуються до помилок, і помилка стосовно особи; відхилення дії чи удару.


Питання до семінару:

1. Поняття і значення складу злочину. Співвідношення злочину і складу злочину.
   
2. Елементи і ознаки складу злочину. Обов‘язкові і факультативні ознаки злочину.
   
3. Види складу злочину.
   
4. Склад злочину і кваліфікація злочину. Поняття класифікації злочинів та їх значення.
   
5. простий і складний склади злочинів.
   
6. Поняття об‘єкту злочину. Кримінально-правове значення об‘єкта злочину.
   
7. Суспільні відносини як об‘єкт злочину: їх структура.
   
8. Класифікація об‘єктів злочину.
   
9. Безпосередній об‘єкт злочину та його види. Значення виду безпосереднього об‘єкту для кваліфікації.
   
10. Поняття предмета злочину та його місце у структурі складу злочину.
    
11. 3. Особливості об‘єктивної сторони в тривалих, продовжуваних та складних злочинах.
    
12. Вплив нездоланної сили, фізичного і психічного примусу на кримінальну відповідальність.
    
13. Суспільно-небезпечні наслідки: поняття та види. Матеріальні та формальні склади злочинів.
    
14. Причинний зв‘язок у кримінальному праві.
    
15. Ознаки об‘єктивної сторони складу злочину за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
    
16. Поняття, ознаки суб‘єкта злочину, його види.
    
17. Вік кримінальної відповідальності. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
    
18. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину та її ознаки.
    
19. Поняття та форми вини в кримінальному праві.
    
20. Умисел і його види. Спеціальні види умислу, їх значення.
    
21. Необережність та її види.
    
22. Мотив та мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.
    
23. Ознаки суб‘єктивної сторони складу злочину за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
    

Перелік літератури:

1. Владимиров В., Криволапов Г. Соотношение продолжаемых и повторных преступлений // Сов. юстиция. – 1974. – № 19. – С. 9–11.
   
2. Коваленко М.И. Общественно опасные последствия преступления и диспозиция уголовного закона // Сов. гос. и право. – 1990. – № 10. – С. 38–43.
   
3. Кригер Г. Преступные последствия в структуре состава преступления // Соц. законность. – 1980. – № 3. – С. 47–49.
   
4. Кривошеин П.К. Практика применения уголовного законодательства по делам о продолжаемых преступлениях: Учеб. пособие. – К., 1990.
   
5. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1960.
   
6. Ляпунов Ю. Квалификация составных (сложных) преступлений // Соц. законность. – 1982. – № 1. – С. 48–51.
   
7. Михлин А.Я. Последствия преступления. – М.,1969.
   
8. Наумов А. Средства и орудия совершения преступления // Сов. юстиция. – 1986. – № 14. – С. 24–27.
   
9. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.,1960.
   
10. Ораздуриев А.М. Продолжаемое преступление в истории советского уголовного права // Правоведение. – 1986. – № 9. – С. 52–60.
    
11. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.,1982.
    
12. Сюндюков Ф., Василиади А. Учет обстановки совершения преступления // Сов. юстиция. – 1988. – № 22. – С. 26–28.
    
13. Конвенція про права дитини від 22 листопада 1989 р. //  Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 45. – Ст. 955.
    
14. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 р. (ст. 1;3;13) //  Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 16. – Ст. 167.
    
15. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
    
16. Положення про судових вихователів неповнолітніх: Затверджене Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерством освіти України 15 жовтня 1995 р. № 478/63/7/5, зареєстроване Міністерством юстиції України 14 березня 1996 р. за № 113/1138.
    
17. Стаття 9 Основ законодавства України про охорону здоров’я, затверджених 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – С. 19.
    
18. Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963–2000 роки). – К.: А.С.К., 2000.
    
19. Про практику застосування судами України законодавства про примусове лікування й трудове виховання хронічних алкоголіків: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 р. № 11 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963–2000 роки). – К.: А.С.К., 2000.
    
20. Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 21 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963–2000 роки). – К.: А.С.К., 2000.
    
21. Богомяглов Ю.С. Уголовно-правовая невменяемость: критерии и признаки // Сов. гос. и право. – 1989. – № 4. – С. 103–108.
    
22. Волгарева И.В. Особенности уголовной ответственности несовершеннолетних: Основание установления специальных норм // Правоведение. – 1989. – № 6. – С. 68 –72.
    
23. Голубев В. Специальный субъект преступления // Сов. юстиция. – 1984. – № 12. – С. 7.
    
24. Діти, молодь і закон // Збірник документів. – Ч.1–2. – К., 1994.
    
25. Иванов Н. Пограничная вменяемость в уголовном праве // Сов. юстиция. – 1991. – № 4. – С. 12–13.
    
26. Личность преступника: уголовно-правовое и криминологическое исследование. – Казань, 1972.
    
27. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток, 1983.
    
28. Музика А.А. Види і кримінально-правове значення сп’яніння // Рад. право. – 1986. – № 5. – С. 64–67.
    
29. Первомайский В.Б. Критерии невменяемости и пределы компетенции психиатра-эксперта // Сов. гос. и право. – 1991. – № 5. – С. 68–76.
    
30. Протченко В.К. К понятию невменяемости // Сов. юстиция. – 1987. – № 17. – С. 20.
    
31. Розенко В.І., Матвійчук В.К. Суб’єкт злочину: Лекція. – К.,1994.
    
32. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х.,1989.
    

Т е м а 5. Співучасть у злочині

Поняття і значення співучасті у злочині, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Спільна участь осіб у виконанні злочину. Зміст цієї ознаки.

Суб’єктивні ознаки співучасті.

Спільність умислу співучасників.

Особливості інтелектуального моменту умислу співучасників. Питання про можливість одностороннього суб’єктивного зв’язку між співучасниками. Вольовий момент умислу співучасників. Питання про можливість співучасті в злочинах, які вчинені з необережності. Відмежування співучасті від "необережного спричинення".

Значення мотиву та мети при вчиненні злочину в спів­уча­сті.

Види співучасників та їх визначення у Кримінальному кодексі.

Виконавець та співвиконавець злочину.

Організатор злочину.

Підбурювач до злочину. Способи підбурювання. Об’єктив­ні та суб’єктивні ознаки підбурювання.

Пособник злочину. Види пособництва.

Об’єктивні та суб’єктивні ознаки пособництва. Відмежува­ння пособництва від підбурювання.

Причетність до злочину. Види причетності: переховування, недонесення, потурання (ч. 6,7 ст. 27 КК). Відповідальність за причетність до злочину.

Форми співучасті. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою та злочин­ною організацією.

Підстави та межі відповідальності співучасників. Залежність відповідальності співучасників від дій виконавця.

Відповідальність та кваліфікація дій співучасників при різних формах співучасті. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи й злочинної організації.

Призначення покарання співучасникам.

Спеціальні питання відповідальності співучасників. Посереднє виконавство (виконання). Співучасть у злочині зі спеціальним суб’єктом. Провокація злочину.

Ексцес виконавця. Види ексцесу виконавця. Кваліфікація дій співучасників при ексцесі. Невдале підбурювання та пособ­ництво.

Добровільна відмова співучасників.

Добровільна відмова виконавця. Відповідальність інших спів­­учасників при добровільній відмові виконавця.

Особливості добровільної відмови підбурювача та пособ­ника.

Перелік літератури:

1. Алексеев В.А., Борисов И.Н., Емельянов А.С. Организованная преступность: криминализация функций участников преступных формирований // Сов. гос. и право. – 1991. – № 10.
   
2. Аминев Т., Биккинин И. К понятию организованной группы // Соц. законность. – 1990. – № 9
   
3. Бажанов М., Сташис В. Про застосування ст. 19 КК України // Право України.–1994. – № 9
   
4. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы.– К.,1986.
   
5. Всеволодов В. Деякі ознаки, що визначають організовану злочинність // Право України. – 1994. – № 5–6.
   
6. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. – М.,1980.
   
7. Гринберг М.С. Соучастие в неосторожных преступлениях // Сов. гос. и право. – 1990. – № 8
   
8. Захарян Г. Соучастие и индивидуализация наказания // Соц. законность. – 1990.– № 5. – С. 9–11.
   
9. Захожий П., Гонтарь И. Ответственность за укрывательство и недоносительство о преступлениях // Соц. законность. – 1983. – № 2.– С. 50.
   
10. Иванов В. Добровольный отказ от совершения преступления при соучас­тии // Сов. юстиция.– 1992.– № 22–23.– С. 10–11.
    
11. Кондратьєв Я.Ю., Матвійчук В.К., Осадчий В.І. Співучасть у злочині. – К.: НАВСУ, 1997.
    
12. Куринов Б. Основание уголовной ответственности и соучастие в преступлении // Соц. законность. – 1983. – № 9. – С. 55–57.
    
13. Нарбутаев Э. Укрытие преступлений // Соц. законность. – 1991. – № 11. – С. 63.
    
14. Осин В. Правовые возможности борьбы с организованной преступностью // Сов. юстиция.– 1990. – № 15. – С. 7–9.
    
15. Разгильдиев Б.Т. Уголовно-правовые проблемы прикосновенности к преступлению. – Саратов, 1984.
    
16. Солопанов Ю.В. Об ответственности за недонесение о готовящемся или совершенном преступлении // Правоведение. – 1989. – № 1. – С. 64–67.
    
17. Фріс П. І знову про відповідальність за організовану злочинність // Право України. – 1995. – № 1. – С. 39–42.
    

Т е м а 6. Множина злочинів

Поняття множини злочинів. Соціальна та юридична характеристика множини злочинів та її значення.

Одиничний злочин як структурний елемент множини злочинів. Види одиничних злочинів: прості та ускладнені одиничні зло­чини (триваючі, продовжувані та складні (складові) злочини).

Види множини злочинів.

Повторність злочинів та її ознаки.

Види повторності: повторність злочинів, що не пов’язана із засудженням (фактична повторність) та повторність злочинів, що пов’язана із засудженням (рецидив). Види фактичної повтор­ності: повторність тотожних, однорідних та різнорідних злочинів.

Неодноразовість, систематичність та вчинення злочину у виг­ляді промислу як види повторності тотожних злочинів. Повторність та реальна сукупність злочинів. Значення повторності для кваліфі­кації злочину та призначення покарання.

Сукупність злочинів та її ознаки.

Види сукупності злочинів: ідеальна та реальна сукупність.

Відмежування ідеальної сукупності від одиничного злочину. Відмежування сукупності злочинів від конкуренції норм. Квалі­фікація злочинів при ідеальній та реальній сукупності. Значення сукупності злочинів для кваліфікації злочину та приз­начення покарання.

Рецидив злочину, його ознаки. Види рецидиву: загальний та спеціальний, простий та складний (багаторазовий); пенітен­ціарний. Значення рецидиву для кваліфіка­ції злочину й для призначення покарання.