Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний заклад «херсонський державний аграрний університет»
| Вид материала | Документы |
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
- Міністерство аграрної політики України Херсонський державний аграрний університет Рибогосподарсько-екологічний, 2173.65kb.
- Міністерство аграрної політики України миколаївський державний аграрний університет, 1805.76kb.
- Міністерство аграрної політики України Вінницький державний аграрний університет, 635.52kb.
- Міністерство аграрної політики україни миколаївський державний аграрний університет, 1256.51kb.
- Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад „ужгородський, 1076.52kb.
- Україна міністерство аграрної політики україни вінницький державний аграрний університет, 1415kb.
- 08. 00. 08 – гроші, фінанси І кредит, 21.92kb.
- Міністерство аграрної політики України Дніпропетровський державний аграрний університет, 535.07kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Висновок: не зважаючи на цінні напрацювання науковців організація документальногооформленнярухузапасівзалишаєтьсявивченоюнедостатньоі вимагає на термінове подальше вивчення. На мою думку необхідно брати за основу зарубіжний досвід організації документального руху запасів.
ДЕБІТОРСЬКА ТА КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ:
КОНТРОЛЬ ТА УПРАВЛІННЯ ДЛЯ УСПІШНОГО
РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Циван О.Ю. – магістр
Науковий керівник: к.е.н., доцент А.Ж. Сакун
Розрахункам за дебіторською і кредиторською заборгованістю належить чільне місце у системі бухгалтерського обліку. Проте одним з найбільш складних і суперечливих питань бухгалтерського обліку все таки є облік дебіторсько-кредиторської заборгованості, що пов'язано з існуванням проблеми неплатежів.
Розрахунки з дебіторами та кредиторами пов'язані з вхідними та вихідними фінансовими потоками. Стан цих розрахунків у певний момент розкривається через суми дебіторської та кредиторської заборгованості. Дебіторська та кредиторська заборгованість має великий вплив на фінансові результати підприємства та на господарську діяльність загалом. Так, значні обсяги дебіторської заборгованості призводять до зменшення оборотних коштів підприємства і це, своєю чергою, зумовлює збільшення кредиторської заборгованості перед постачальниками, заборгованості за податками та іншими платежами.
Багато науковців займалися дослідженням питання щодо обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Велику увагу приділяли цій проблемі як вітчизняні, так і зарубіжні науковці. Серед них варто визначити праці Є. Панченко, Л. Каніщенко, К. Сурніної, Л. Коваленка, Ю. Скакальського, Л. Руденка, В. Потєхіна, М. Лаврик, Є. Жукова, І. Ємельянова, В. П'ятакової, О.І. Піліпенко та ін.
Методологічні засади формування та обліку інформації про дебіторську і кредиторську заборгованості, а також вимоги щодо її розкриття у фінансовій звітності визначено відповідно у П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" та П(С)БО 11 "Зобов'язання". Згідно з П(С)БО 10, дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату. Стосовно визначення та розкриття змісту дебіторської заборгованості допомагає П(С)БО 2 "Баланс", в якому подано загальні вимоги щодо розкриття інформації про дебіторську заборгованість. Відповідно до статті 27 П(С)БО 2, у статті активу балансу "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У підсумок балансу вводять чисту реалізаційну вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів. Суму резерву сумнівних боргів наводять у дужках.
У статтях 28-31 П(С)БО 2 визначено, що у балансі відображається також дебіторська заборгованість за: розрахунками з бюджетом; за виданими; з нарахованих доходів та із внутрішніх розрахунків.
Важливим для уточнення є питання щодо зобов'язань, які виникають у підприємства. Отже, відповідно до ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зобов'язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Отже, для ефективної діяльності та розвитку підприємству необхідно контролювати та своєчасно приймати рішення. Важливими об'єктами контролю та управління за сучасних умов залишаються дебіторська та кредиторська заборгованість. Механізмом, який регулює усі процеси, пов'язані з цими категоріями є кредитна політика підприємства. Зміст, перелік і глибина етапів кредитної політики на кожному підприємстві можуть.
Ефективна політика управління дебіторською та кредиторською заборгованостями дає змогу розширювати ринки збуту товарів, залучати нових реалізаторів продукції, але прорахунки в роботі з дебіторами можуть призвести до непередбачуваних наслідків, зокрема і до банкрутства підприємства. Для нормального функціонування підприємство повинно бути забезпечене необхідним розміром обігового капіталу. Нестача обігового капіталу зумовлює необхідність додаткового фінансування, відповідно і додаткових витрат на його забезпечення. Зміна величини обігового капіталу зумовлена зміною таких складників: величини запасів, дебіторської або кредиторської заборгованості.
Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства. Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може статися через погіршання стосунків з клієнтами, тобто через зменшення кількості покупців продукції. Збільшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може бути наслідком неплатоспроможності покупців. У
процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Бухгалтери-практики оцінюють таку ситуацію тільки негативно, оскільки підприємство мусить погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.
Отже, можна стверджувати, що дебіторська та кредиторська заборгованість є важливими складниками складного механізму – підприємства. Саме тому визначенню та вивченню цих категорій необхідно приділяти важливе значення, адже від прийнятих сьогодні рішень залежать стан та перспективи розвитку підприємства завтра.
Організація обліку і оцінки запасів
Шевчук А.В. – магістр
Науковий керівник: к.е.н., доцент А.Ж. Сакун
В умовах становлення та розвитку економіки України важливе значення має підтримка вітчизняних підприємств з боку держави. Ринкові умови господарювання суттєво посилюють вимоги до підвищення ефективності діяльності підприємств усіх галузей економіки, зокрема сільського господарства.
Функціонування сільськогосподарських підприємств супроводжується кругообігом ресурсів, значне місце в яких займають запаси. Стан, формування й використання запасів є визначальним чинником забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Успішне вирішення стратегічних завдань розвитку підприємств в умовах жорсткої конкуренції, складного та тривалого технологічного процесу виготовлення продукції потребує орієнтації обліку, аудиту і аналізу запасів на отримання оперативної інформації про їх витрачання, що дасть змогу керівникам різних рівнів приймати ефективні управлінські рішення. В зв’язку з цим нагальними стають дослідження та удосконалення теоретичних, методичних і організаційних аспектів обліку, аудиту та аналізу ефективності використання запасів на сільськогосподарських підприємствах.
Вивченню проблем організації та методики обліку запасів присвячені праці вітчизняних і зарубіжних учених та фахівців – Ф. Ф. Бутинця, Н. Н. Грабової, В. М. Добровського, В. П. Завгороднього, В. Ф. Максімової, Д. Р. Міддлтона, В. О. Озерана, В. В. Сопка, Н. М. Ткаченко та ін.
В умовах підвищення ролі підприємницьких структур як важливої складової фінансової системи держави особливо актуальною стає проблема ефективного управління оборотними активами. В процесі виробничої діяльності підприємство має формувати оборотні активи. Специфіка їх утворення й використання зумовлена організаційними та методологічними основами функціонування господарюючих суб’єктів. Важливість оборотних активів у діяльності підприємств підсилюється ще й тим, що вони беруть участь у фінансовому забезпеченні господарської діяльності.
Поняття запасів, науковці й економісти вважають найбільш важливою і значною частиною активів підприємства. Запаси займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції в структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, при визначенні результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан. Вони належить до складу оборотних активів, оскільки бути перетворені на грошові кошти протягом року або одного операційного циклу.
Важливим напрямом дослідження теоретичних аспектів формування запасів підприємства є обґрунтування необхідності їх раціонального використання. Для підприємств використання запасів набуває важливого значення в процесі пошуку шляхів зниження собівартості продукції, а також збільшення обсягів виробництва.
Основною метою дослідження є розробка й обґрунтування удосконаленої обліково-інформаційної системи, яка достовірно та об’єктивно відображає стан та рух запасів і забезпечує безпосередній зв’язок обліку з прийняттям ефективних управлінських рішень на всіх етапах господарського циклу.
Створення ефективної системи обліку на підприємстві передбачає формування повної та достовірної облікової інформації про наявність, рух і оцінку виробничих запасів, а також чітку організацію їх контролю. Виходячи з того, що на сільськогосподарських підприємствах існує досить широка номенклатура запасів, які надходять на підприємство, а також вплив на організацію обліку фізичних властивостей ресурсів, актуальною проблемою є побудова оптимальної облікової системи запасів з урахуванням організаційно-технологічних особливостей виробництва.
Встановлено, що основним напрямом підвищення ефективності контролю за рухом і використанням запасів на підприємствах є впровадження управлінського обліку. Це дасть змогу здійснювати контроль за витратами сировини, відходами за всіма виробничими підрозділами підприємства і процесом формування собівартості готової продукції. Крім того, визначено основні центри відповідальності, що уможливлює контроль матеріальних витрат безпосередньо за місцями їх виникнення (центрами відповідальності).
Важливе місце в системі управління запасами займає їх економічний аналіз, зміст і основна мета якого полягає у визначенні чинників, які впливають на підвищення ефективності використання запасів сировинних ресурсів Розрахунок та аналіз показників ефективності дає можливість отримати більш повну та достовірну інформацію щодо ступеня використання запасів за всіма виробничими переділами підприємства.
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Сакун К.В. – магістр
Науковий керівник: к.е.н., доцент А.В. Руснак
Новий порядок податкового обліку основних засобів (саме засобів, а не фондів), установлений ст. 144 — 146 Податкового кодексу України (ПКУ), досить серйозно відрізняється від звичного нам раніше. Якщо оцінювати його в цілому, то варто відзначити спробу законодавця максимально наблизити його до бухгалтерського обліку основних засобів, що впадає в очі хоча б уже з уніфікації термінів. Зауважимо, що визначення терміна «основні засоби» з п.п. 14.1.138 ПКУ не підміняє собою визначення, що міститься в п. 4 П(С)БО 7, а є певним бухгалтерсько-податковим симбіозом. Отже, згідно з ПКУ основними засобами вважаються матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у власній господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 грн.* і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом і очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Як бачимо, критерії для віднесення активів до основних фондів, що були встановлені Законом про податок на прибуток, залишилися практично незмінними. Однією з головних проблем обліку основних засобів, яка потребує вирішення, є удосконалення методики нарахування амортизації. Для нарахування амортизації досить важливим є визначення адекватного терміну корисного використання об’єкта, який би не впливав на викривлення інформації про основні засоби у фінансовій звітності. Така проблема різниці терміну корисного використання можлива, коли однотипні об’єкти використовуються на різних підприємствах. Тому вважаємо доцільним законодавчо встановити мінімальну межу корисного використання різних видів основних засобів та відмовитись від регулювання цих питань в податковому обліку. Водночас п. 145.1 ПКУ передбачено розподіл основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, як і в бухгалтерському обліку, на 16 груп замість 4 нинішніх. При цьому замість щоквартальних норм амортизації ОФ установлено мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів у розрізі кожної з груп.
Облік вартості, що амортизується, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту, поліпшення таких засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду), як окремий об’єкт амортизації (п. 146.1 ПКУ). Амортизацію аналогічно бухгалтерським правилам слід нараховувати щомісячно на кожен об’єкт основних засобів окремо впродовж строку його корисного використання (установленого підприємством) до досягнення ліквідаційної вартості такого об’єкта (п. 146.2, п.п. 145.1.4 цього Кодексу).
На жаль, повної гармонізації бухгалтерського та податкового обліку в частині, що стосується основних засобів, не відбулося. Зокрема, збережено, як і раніше, розподіл основних засобів у податковому обліку на виробничі та невиробничі (останніми в ПКУ вважаються необоротні матеріальні активи, що не використовуються в господарській діяльності платника податку; див. п. 144.3).
Не викликає сумнівів, що з прийняттям ПКУ не можливо беззастережно прийняти сформовану за даними бухгалтерського обліку залишкову вартість усіх основних засобів як початкову величину для ведення податкового обліку основних засобів за новими правилами. Водночас не вийде відштовхнутися і від балансової вартості основних фондів, визначеної за даними колишнього податкового обліку, хоча б унаслідок відсутності індивідуального обліку об’єктів основних фондів, що належать до груп 2 — 4.
Стратегія застосування міжнародних стандартів передбачає реформування системи бухгалтерського обліку та впровадження методології поширення інформації з економічних питань згідно з міжнародними стандартами для забезпечення відкритості, прозорості та зіставлення показників фінансової звітності суб'єктів господарювання. Тому досить важливим етапом удосконалення обліку основних засобів є гармонізація П(С)БО 7 з М(С)БО 16 “Основні засоби”, зокрема у частині:
– у П(С)БО 7 потрібно визначити необхідність проводити переоцінку основних засобів лише в тому разі, якщо їх справедливу вартість можна достовірно визначити;
– варто запровадити способи можливого визначення справедливої вартості об’єкта основних засобів, яка повинна бути документально засвідчена;
– при операціях обміну варто оцінювати об’єкт основних засобів за справедливою вартістю, а не виходити з їх поділу на подібні чи неподібні об’єкти, що є досить абстрактним положенням;
– у П(С)БО 7 доцільно дати посилання на П(С)БО 28 “Зменшення корисності активів” щодо встановлення порядку зменшення корисності активів.
ПЕРСПЕКТИВНІ ФОРМИ РОЗРАХУНКІВ З ПОКУПЦЯМИ ТА ЗАМОВНИКАМИ
Чистікова О.С. - магістр
Науковий керівник: к.е.н, доцент А.В. Руснак
На сьогоднішній день питання обліку розрахунків з покупцями та замовниками є актуальним. Для вчасного надходження коштів за надані послуги та товари, підприємства використовують різні види розрахунків, тому що правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами має велике значення, оскільки забезпечує швидке завершення кругообороту оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову.
Існують дві основні форми розрахунків: готівкова та безготівкова. Готівкові розрахунки відбуваються за допомогою грошових коштів, які покупець (замовник) вносить в касу за товар (роботи, послуги). При цьому продавець видає покупцю документ, який підтверджує внесення готівки в касу (чек, квитанція).
В Україні безготівкові форми розрахунків з покупцями та замовниками можуть здійснюватися за такими видами: платіжними дорученнями, чеками, акредитивами, векселями, платіжними карткам, бартер.
Найпоширенішим розрахунковим документом є платіжне доручення. Це документ, який містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Також поширеним видом розрахунків є розрахунки чеками - письмовими розпорядженнями чекодавця банку, який веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказану в чекові суму коштів.
При розрахунках з постійним покупцем, який здійснює регулярні покупки може використовуватись така форма розрахунків, як акредитив. Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.
Альтернативною формою розрахунків є розрахунки векселями. Вексель - це цінний папір, який засвідчує беззаперечне зобов'язання векселедавця оплатити у визначений строк вказану у векселі суму векселедержателю. Вексель є не лише формою розрахунків, але й одним із видів комерційного кредиту, так як оплати за векселем відбувається не відразу, а через певний час, протягом якого сума за векселем перебуває в розпорядженні векселедавця.
Окрім вищевказаних розрахунків використовується ще такий вид розрахунків, що заснований на заліку взаємних вимог, коли відбувається погашення взаємних вимог постачальників і зобов'язань покупців в різних сумах без здійснення певного платежу, а фактичні платежі проводяться тільки за різницею сум.
Досить часто використовуються і бартерні розрахунки, за якими на вартість отриманих матеріальних цінностей відвантажується готова продукція або надаються послуги. Але, бартер не є популярним видом розрахунків. Це, передусім, пов’язано з оцінкою товарів, послуг. Як правило, одна із сторін в результаті бартеру залишається незадоволена. Дана проблема постає через неоднорідну якість наданих послуг або товарів, що ставить під сумнів подальший розвиток бартерних операцій.
Також, більшість підприємств (як державної так і недержавної форм власності) поступово переходять на використання для здійснення розрахункових операцій електронної системи «Клієнт-банк». Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей та потужностей обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи програмно-технічний комплекс «Клієнт–банк». Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі між банком та клієнтом про розрахунково-касове обслуговування. Банк, що обслуговує платника із застосуванням системи «Клієнт–банк», зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (номера), що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання лише, якщо вони належать цьому платнику.
Під час використання системи «Клієнт–банк» клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Платник може формувати електронні розрахункові документи за допомогою клієнтської частини системи «Клієнт-банк» на підставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток.
Таким чином, найбільшого розповсюдження серед існуючих в Україні форм розрахунків, що використовуються в господарській діяльності підприємств отримали взаємозалік заборгованостей та розрахунки за допомогою платіжних доручень або вимог-доручень, а також розрахунки за допомогою системи «Клієнт-банк». Вищевказана система з часом може витіснити розрахунки за допомогою платіжних доручень, оскільки розрахунки за допомогою комп`ютерних систем є досить оперативними та прозорими для контролю.
Отже, правильна організація і побудова готівкових та безготівкових розрахунків має ключове значення в подальшому розвитку підприємства та в забезпеченні його фінансової стабільності, своєчасній оплаті заборгованості та контролю надходження оплати на розрахунковий рахунок від дебіторів.
РОЗРОБКА МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РОСЛИННИЦЬКОЇ ГАЛУЗІ
Боренко О.В. - магістр
Науковий керівник: к.е.н., доцент І.В. Шепель
Моделювання процесу організації системи управлінського обліку в сучасних умовах розвитку підприємницьких структур, яка враховувала б галузеві, організаційні та виробничі особливості конкретного підприємства, є запорукою ефективного управління і функціонування господарюючого суб’єкта. Модель управлінського обліку передбачає розподіл та класифікацію витрат, методи формування собівартості виготовленої продукції, наданих робіт та послуг, організацію документообороту, та інші заходи, які б забезпечували фундаментальні основи для успішної діяльності підприємства.
Переважна більшість підприємств України сьогодні не йдуть далі складання виробничої програми, не застосовують планування своїх витрат і собівартості продукції, не складають фінансових планів, не розробляють планів діяльності підрозділів, що, в свою чергу, має негативний вплив на організацію економічної роботи та розвиток підприємства в цілому. Наразі, на підприємствах, що займаються вирощуванням продукції рослинництва, спостерігається майже повне згортання управлінської роботи – пряме руйнування економічних умов цивілізованого ринку. Однак, процес впровадження управлінського обліку повинен ґрунтуватися на засадах чіткої розробленої моделі, яка б забезпечувала потреби конкретного підприємства за допомогою інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва.
Інтенсивний шлях розвитку передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування найновіших засобів виробництва, постійного вдосконалення його технології, впровадження наукової організації праці виробництва і управління, підвищення ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу, застосування науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, його раціонального розміщення і спеціалізації, широкого використання в усіх галузях науково-технічного прогресу. Розробка наукової організації виробництва та управління забезпечуються впровадженням управлінського обліку на підприємстві. Зазначена програма передбачає заміну посівних площ високоврожайними та рентабельними культурами, що досягаються за рахунок впровадженням нових сортів вирощуваних культур.
Як видно з рис. 1, запропонована модель управлінського обліку яка складається з етапів, які забезпечують успішну реалізацію поставлених завдань, з метою ефективного управління на підставі своєчасних управлінських рішень. Розроблена модель є автономною від інших систем обліку, реалізується за рахунок використання методів та принципів управлінського обліку, пропонує облік часткових витрат та впровадження системи директ-костинг, передбачає реструктуризацію організаційної структури підприємства та направлена на оперативне отримання інформації. При формуванні цієї моделі було враховано галузеві, виробничі та організаційні особливості та потреби агропромислових підприємств, що займаються вирощуванням продукції рослинництва в цілому.
Рис. 1. Модель впровадження системи управлінського обліку
Таким чином, на підставі розробленої моделі, передбачається зміна організаційної, інформаційної та технологічної структури підприємства, яка задовольнить виробничі потреби господарюючого суб’єкта, а також забезпечить ефективне та оперативне управління. Зміна методів калькулювання витрат направлена на створення раціональної собівартості продукції, робіт, послуг, яка дозволить забезпечити стійкі позиції підприємства на ринку, що в свою чергу, з часом збільшить його прибуток.
АВТОМАТИЗАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Зайченко А.О.– магістр
Науковий керівник: к.е.н., доцент І.В. Шепель
Головною метою впровадження автоматизації обліку на підприємстві є забезпечення керівництва необхідною інформацією для прийняття обґрунтованих рішень при виборі альтернативних варіантів використання обмежених ресурсів. Бухгалтерські інформаційні системи представляють бухгалтерську інформацію, що відображає повну картину господарської діяльності підприємства. Застосування комп'ютерної техніки вносить певні зміни до організації бухгалтерського обліку, причому обчислювальна техніка з допоміжного засобу перетворюється на визначний фактор організації обліку, змінюючи не тільки форму обліку, але й зміст.
Ф.Ф. Бутинець, С.В. Івахненков у своєму підручнику "Інформаційні системи обліку" виділяють основні відмінності ведення обліку вручну і за допомогою комп'ютера, які представлено у таблиці 1.
Таблиця 1
Основні відмінності організації обліку при комп'ютеризованому та без комп’ютерному способах обробки облікової інформації
| Елементи організації бухгалтерського обліку | Способи ведення облікових записів | |
| Безкомп'ютерний | Комп'ютеризований | |
| Застування обчислювальної техніки в бухгалтерському обліку | Механізація окремих ділянок облікових робіт | Вирішення завдання комп'ютеризації бухгал-терського обліку під час системної комп'ютеризації господарської діяльності підприємства. |
| Зв’язок управління та бухгалтерського обліку | Обробка облікових даних відокремлюється від процесу управління. Управлінці використовують готові зведені дані | Обліковий процес не виділяється із загального процесу управління. Управлінці використовують оперативні облікові дані. |
| Регламентація роботи облікового апарату | Посадові інструкції, положення про бухгалтерію, накази та розпорядження керівництва, плани та графіки роботи бухгалтерії, схеми документообігу | Праця персоналу організовується відповідно до технології, передбаченої в комп'ютеризованій системі бухгалтерського обліку. |