Вступ 4

Вид материала

Документы

Содержание Метод аналізу й індексації витрат Таблиця 1.14 Характеристики методів витратного підходу до оцінки вартості машин та устаткування Метод зниження доходності роботи обладнання Метод ринкових даних R – кошторисна вартість ремонту, необхідного для відновлення всіх зношених вузлів; К Л – ліквідаційна вартість деталі (частка від первісної вартості); R А – річна норма амортизації на повне відновлення без урахування ліквідаційної вартості; Т

Подобный материал:

• Вступ, 323.48kb.
• Програма дисципліни кредитний модуль " основи радіоелектроніки" (для груп фф) Вступ, 153.44kb.
• Питания з Програми з курсу «Механіка», що виноситься на зм 1 вступ, 86.8kb.
• Робоча навчальна програма здисципліни: Принципи І методи аналізу художнього твору Спеціальність, 222.75kb.
• План, вступ, викладення змісту теми (як правило, 2 глави), висновок, а також список, 24.79kb.
• Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
• Робоча навчальна програма Модуля Вступ до спеціальності Для студентів спеціальності, 404.17kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
• М. В. Ломоносов; [вступ ст., сост., примеч. А. А. Морозова]. Ленинград : Сов писатель,, 249.18kb.

Характеристика методів доходного підходу до оцінки машин та устаткування

Найменування методу	Чинники вартості	Переваги методу	Недоліки методу	Рекомендації з використання
Метод дискон-тування грошо-вих потоків	Чистий дохід від функціонування виробничої системи в і-му прогнозному періоді Ставка дисконтування; Термін експлуатації машин та устаткування виробничої системи Залишкова вартість виробничої системи в останньому прогнозному році Вартість земельної ділянки під виробничою системою Вартість будинків та споруджень виробничої системи	Врахування потенційної доходності устаткування	Трудомісткість та витратність Неможливість оцінки окремої машини виробничої системи Великий ризик помилки при прогнозуванні терміну експлуатації устаткування, що залишився, в умовах стрімкого НТП Заниження вартості устаткування з причини недосконалості методик визначення фізичного зносу металургійного устаткування Можливість суб’єктивного підходу при визначенні прогнозних показників Недосконалість методик розрахунку ставки дисконтування та довгострокових темпів приросту грошового потоку в пост прогнозному періоді Потреба в попередній оцінці вартості будинків та споруджень, земельної ділянки за недосконалими методиками Неврахування внеску нематеріальних активів та робочої сили у вартість виробничої системи	Можна застосовувати для оцінки вартості всього комплексу устаткування виробничої системи за наявності доопрацьованих методик розподілення доходу між елементами виробничої системи
Метод прямої капіталі-зації	Доход від експлуатації підприємства Доход від експлуатації будинків та споруджень, земельної ділянки, нематеріальних активів Коефіцієнт капіталізації	Відносна простота реалізації	Передбачає використання незмінного доходу за роками функціонування підприємства Недосконалість існуючих методик визначення коефіцієнту капіталізації Відсутність обґрунтованих методик визначення доходу, генерованого окремо земельною ділянкою, будівлями та спорудженнями, нематеріальними активами тощо Неврахування внеску доходу, генерованого робочою силою Неможливість оцінки окремої машини виробничої системи	Використовувати не рекомендовано
Метод рівно ефектив-ного аналога	Вартість машини – аналога Річні експлуатаційні витрати об’єкта оцінки та аналога Продуктивність об’єкта оцінки та аналога Коефіцієнти капіталізації оцінюваної машини та аналога	Ґрунту-вання на ринковій інформації про вартість аналога Враху-вання відмінності в річних експлуата-ційних витратах об’єкта оцінки та аналога Враху-вання співвідно-шення продуктив-ності об’єкта оцінки та аналога	Відносна трудомісткість Ґрунтування на суб’єктивних показниках Проблематичність встановлення очікуваного терміну експлуатації металургійних машин Суб’єктивізм при визначенні ставки дисконтування Річна продуктивність окремої машини в металургії обумовлена не тільки її власними можливостями, а й можливостями інших машин технологічного комплексу Велика залежність річних експлуатаційних витрат від якості вихідної сировини, матеріалів паливно-енергетичних ресурсів (наприклад, для доменних печей)	Можна використовувати для оцінки вартості окремих конструктивно простих діючих машин за умови доопрацювання методів визначення ставки дисконтування та очікуваного терміну експлуатації машини, що залишився

Інший підхід до оцінки вартості майна, у тому числі діючих машин та устаткування, який розглядається більшістю авторів [33, 47, 48, 52, 77, 96, 109, 116, 130, 132, 135, 147, 186, 188], є витратний, котрий передбачає встановлення витрат на відтворення або заміщення такогож об’єкта, як і оцінюваний, або його аналога, за вирахуванням усіх видів зносу. В більшості випадків виділяють чотири методи витратного підходу – метод поелементного розрахунку, метод аналізу й індексації витрат, метод розрахунку за ціною однорідного об’єкту, метод розрахунку за укрупненими нормативами. Слід зауважити, що в деяких джерелах назви методів дещо відрізняються, але їх суть не змінюється.

За методом розрахунку за ціною однорідного об’єкту [57, 96, 109, 116, 174, 186] необхідно підібрати однорідний об’єкт, ціна на який відома, схожий за конструкцією, матеріалами, технологією виготовлення і, таким чином, має собівартість виготовлення, близьку до собівартості об’єкту оцінки. Як стверджується в роботі [116], однорідний об’єкт може мати навіть інше призначення і використовуватися в іншій галузі.

Далі, як передбачено методом, потрібно розрахувати собівартість виготовлення однорідного об’єкта (С_во) на основі відомої ціни однорідного об’єкту і його рентабельності. Рентабельність продукції виробника автори рекомендують визначати на рівні усереднених значень рентабельності [47, 75, 116] (25-35% - для техніки, що користується підвищеним попитом, 10-25% - для техніки з середнім попитом, 5-10% - для техніки з незначним попитом).

Вже на цьому етапі метод можна вважати некоректним і необґрунтованим. По-перше, не можна в якості бази розрахунків приймати об’єкт іншого призначення і тим паче об’єкт, що працює в іншій галузі, так як це суперечить законам ринкового ціноутворення. В різних галузях складаються різні співвідношення попиту та пропозиції на устаткування і відповідно різні ціни на об’єкти навіть з однаковою собівартістю. По-друге, рентабельність продукції в ринкових умовах господарювання є ринковою таємницею. Її визначення за наведеними діапазонами значень неможливе з причини відсутності їх обґрунтування і суб’єктивності у відношенні устаткування до того, що користується підвищеним, середнім або незначним попитом. По-третє, собівартість виготовлення машини – вартісний показник, що залежить від цін на матеріали, з яких виготовлена машина, витрат на оплату праці, енергетичних та інших витрат, що є різними на різних підприємствах та в різний час. Вже враховуючи ці недоліки, метод можна признати непридатним для оцінки машин та устаткування. Але в літературі далі сказано, що розрахована таким способом собівартість (С_во) коригується на відмінності деяких параметрів (маса машини, конструктивні особливості, серійність виробництва та ін.) коефіцієнтним способом або внесенням абсолютних поправок. Але автори не рекомендують кількість таких поправок і, як правило, не наводять методів їх розрахунку. Це означає можливість маніпулювання значенням собівартості оцінюваної машини.

Перелічені характеристики дозволяють стверджувати, що метод розрахунку за ціною однорідного об’єкту не можна використовувати для точної, достовірної оцінки вартості діючих машин та устаткування у поточному періоді.

За методом поелементного розрахунку витрат [48, 56, 96, 116, 133, 186] вартість об’єкта оцінки складається з вартостей окремих його елементів (стандартизованих машин, вузлів, пристроїв), витрат на транспортування та монтаж. По-перше, цей метод є достатньо трудомістким. По-друге, дуже велика кількість машин має багато нестандартних частин, вартість яких на ринку невідома. По-третє, невідомі витрати виробника на збірку та монтаж устаткування. Деякі автори [116, 186] рекомендують ці витрати приймати на рівні 30-40% від загальної вартості основних частин об’єкту.

Таким чином, можна вважати, що даний метод є обмеженим у використанні і придатним для визначення вартості тільки машин, зібраних зі стандартизованих деталей, що продаються на ринку, наприклад, комп’ютерів і для оцінки складного спеціалізованого устаткування, яким є більшість металургійних машин є непридатним.

Метод аналізу й індексації витрат передбачає визначення вартості об’єкту на основі індексації статей витрат, що входили в кошторис витрат на його створення (матеріали, комплектуючі вироби, енерговитрати, заробітну плату, амортизацію та інші витрати) [50, 56, 96, 109, 135, 186]. Індекси цін конструктивних матеріалів пропонують приймати на рівні індексів чорних чи кольорових металів, пластмас, а коефіцієнт індексації витрат на оплату праці - як співвідношення середньомісячної заробітної плати по промисловості на момент оцінки до аналогічного показника на момент створення кошторису витрат. Для індексації амортизаційних відрахувань в деяких джерелах пропонують приймати комплексний індекс, що включає індекс цін на продукцію промисловості будівних матеріалів і індекс цін на продукцію машинобудування [116, 186]. Наводять такі значення вагових коефіцієнтів: для індексу цін на будівельні матеріали – 0,4, для індексу цін на продукцію машинобудування – 0,6.

З більшістю положень цього методу не можна погодитись. На підприємствах кошториси витрат на створення машин та устаткування практично завжди не зберігаються. Отримати дані у виробників аналогічного устаткування також не є можливим. Крім того, виробники устаткування не надають кошторису витрат на створення машин покупцям, а оголошують лише ціну продажу.

Індексацію статей витрат на створення техніки можливо проводити лише за допомогою статистичних збірників. Таким чином, коефіцієнти індексації витрат будуть визначені на основі дуже усереднених даних, крім того, офіційні статистичні дані, як правило, не повністю відповідають дійсності. Також, з часом, склад і структура кошторису витрат може змінитися. Таким чином, даний метод витратного підходу не можна практично застосувати в сучасних умовах для розрахунку вартості техніки.

Для використання методу визначення собівартості за укрупненими нормативами необхідна інформація зі сфери виробництва машин, схожих на оцінювану за технологією виробництва і матеріальним складом. При цьому автори наголошують на тому, що не обов’язково навіть підбирати функціональний та конструктивний аналог [56, 96, 116]. Як приклад, наводяться ткацький, свердлильний верстати, пакувальна машина, які за призначенням та конструкцією не є аналогічними, але їх деталі вироблені зі схожих матеріалів, за використання схожих технологій та за допомогою схожого устаткування.

Для оцінки вартості устаткування за цим методом потрібно зібрати калькуляції і значення головних технічних характеристик по декількох (рекомендують не менше трьох) машинах, що відносяться до тієї ж технологічної групи, що і оцінювана машина. Далі потрібно провести індексацію витрат, тобто привести статті калькуляцій за всіма машинами до порівняльного вигляду. На основі цих даних розраховують питомі і відносні показники за калькуляціями обраних об’єктів і після їх аналізу призначають укрупнені нормативи, на основі яких розраховується собівартість оцінюваної машини і її вартість [116].

Розглянувши алгоритм цього методу можна з упевненістю стверджувати, що отримати більш-менш об’єктивне значення вартості машини за цим методом цілком неможливо. Якщо для оцінювача є великою складністю отримати хоча б одну калькуляцію виробництва устаткування, то за цим методом їх потрібна певна кількість. Крім того, особа, що проводить оцінку, повинна володіти обширними знаннями і досвідом в галузі машинобудування, щоб бути в змозі підібрати машини, що виробляються зі схожих матеріалів за схожими технологіями. Застосування індексації витрат додає необ’єктивності до і так сумнівних розрахунків.

Основні характеристики методів витратного підходу до оцінки вартості машин та устаткування зведено в таблиці 1.14.

Аналіз методів витратного підходу дозволяє зробити висновок, що кожен з них має велику кількість недоліків. Вони трудомісткі, проблематичні з точки зору отримання вихідної інформації, оперують вартісними показниками та мають велику кількість значень, прийнятих умовно і нічим не обґрунтованих.

Таблиця 1.14

Характеристики методів витратного підходу до оцінки вартості машин та устаткування

Найменування методу	Чинники вартості	Переваги методу	Недоліки методу	Рекомендації з використання
Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкту	Ціна однорідного об’єкту Рентабельність виробництва однорідного об’єкту Усереднена рентабельність виробництва техніки, з рівнем попиту, аналогічним об’єкту оцінки Коректувальні коефіцієнти та абсолютні поправки	Простота реалізації	Використання приблизних, усереднених, необ’єктивних вихідних даних на кожному етапі реалізації методу Ґрунтування на вартісних показниках Кількість і характер коректувальних коефіцієнтів не регламентовано	Можна використовувати для отримання лише орієнтовного значення вартості устаткування з незначним терміном експлуатації
Метод поелементного розрахунку витрат	Вартість складових частин машини Витрати на збірку та монтаж	Забезпечує достатньо точний результат при дотриманні рекомендацій з використання	Результат розрахунку є повними витратами на створення об’єкту, а не вартістю Не враховується рівень попиту на машину Вірогідність неможливості отримання достовірних даних про вартість нестандартних частин Використання приблизних значень деяких показників За тривалого терміну експлуатації машини на ринку може не існувати аналогічних складових частин	Рекомендовано для оцінки простих у збірці машин з незначною кількістю стандартизованих складових частин з незначним терміном експлуатації Для оцінки металургійних машин застосовувати не рекомендовано
Метод аналізу й індексації витрат	Витрати на створення об’єкта оцінки у відповідності до кошторису Індекси зміни цін конструктивних матеріалів за період від створення машини до моменту її оцінки	Простота розрахунків за наявності інформації	Відсутність вихідної інформації на підприємствах Використання приблизних усереднених коефіцієнтів індексації	Використовувати не рекомендовано
Метод визначення собівартості за укрупненими нормативами	Витрати виробничих ресурсів на створення машини, схожої на об’єкт оцінки за технологією її виробництва Значення головних технічних характеристик оцінюваної машини, та декількох машин, що схожі на неї за технологією виробництва Коефіцієнти індексації витрат на створення машин	Відсутні	В якості аналога допускається приймати машину іншого функціонального призначення, але вироблену за схожою технологією Відсутність вихідної інформації Необхідність спеціальних глибоких знань технологій машинобудування Трудомісткість Відсутність досконалих методик проведення індексації витрат	Для визначення вартості металургійного устаткування є непридатним

Крім зазначених недоліків, також слід зазначити, що загальноприйнятою є точка зору, що витратний підхід дозволяє отримати вартість, яка може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, тому, що не враховує корисності оцінюваного об’єкту. Але корисність об’єкта повинна враховуватися при оцінці морального зносу об’єкта. Тому, якщо фізичний та моральний знос розраховані коректно, результат розрахунку ринкової вартості об’єкту як відновної вартості за вирахуванням фізичного та морального зносу об’єкту оцінки буде відповідати дійсності.

Але в тому вигляді, в якому методи витратного підходу наводяться зараз в літературі, вони у більшості випадків є непридатними для оцінки вартості машин та устаткування.

В практиці оцінки вважається, що найбільш точні значення вартості техніки можна отримати за використання методів порівняльного підходу.

Як зазначено в Національному стандарті №1, порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об’єктами порівняння та об’єктами оцінки [147].

За методами порівняльного підходу рекомендують визначати ринкову вартість машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавніх продаж ідентичних чи аналогічних об'єктів [9, 14, 50, 56, 57, 77, 116] .

Як правило, умовами підбору аналогів оцінюваній машині є функціональна схожість (ідентичність) основної функції машин, класифікаційна належність об'єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду машин, їх конструктивно-технологічна схожість. За наявності у порівнюваних об'єктів функціональної та класифікаційної аналогії і частково конструктивно-технологічної подібності проводиться оцінка їх параметричної подібності. У випадку збіжності двох чи трьох функціонально обумовлених параметрів об'єкт оцінки та аналог вважають ідентичними. Якщо характеристики та параметри об'єктів не збігаються, але достатньо близькі за значенням, тоді об'єкти вважають аналогічними.

Найпоширенішими методами порівняльного підходу є метод прямого порівняння, метод статистичного моделювання ціни та метод процента відновної вартості [53, 56, 96, 106].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Вже на даному етапі розгляду методику О.І. Селиванова можна вважати змістовними і цінними з точки зору природи накопичення фізичного зносу змінних та незмінних в процесі ремонту конструктивних елементів машини. Але дана методика є недоцільною при визначенні фізичного зносу устаткування для оцінки його ринкової вартості. Адже не можна погодитись з тим, що змінений конструктивний елемент залишається в машині у формі сумарного зносу та враховується при визначенні фізичного зносу працюючого аналогічного конструктивного елементу. Такий підхід заперечує природній процес зниження фізичного зносу машини в результаті проведення капітального ремонту.

До третьої групи методів, в основу яких положено аналіз споживчих властивостей устаткування і їх погіршення в результаті дії фізичного зносу відносяться методи: в залежності від обсягу продукції необхідної якості, метод зниження доходності роботи обладнання, метод зниження споживчих властивостей машин та обладнання.

Метод визначення фізичного зносу машин та устаткування в залежності від обсягу продукції необхідної якості [94, 116, 177] передбачає співставлення всього обсягу продукції, фактично виробленого за фактичний строк служби устаткування, і нормативного обсягу продукції, що повинен бути виробленим за весь нормативний строк служби устаткування:

.

(1.10)

В сучасній економіці річна продуктивність машини – це змінна величина, що перш за все залежить від ринкового попиту на продукцію, що виробляється машиною, тобто фактична річна потужність машини може бути значно меншою від фізично можливої потужності. Крім того, на основі чисельника формули (1.10) достовірно визначити весь обсяг виробленої машиною продукції за весь фактичний період роботи машини можна тільки за умови незмінної річної продуктивності машини та сортаменту продукції, що практично неможливо. Нормативна річна потужність машини також змінюється у часі під впливом зміни сортаменту, якості продукції, зміни сировини та матеріалів, технологічного процесу, кваліфікації персоналу та інших факторів. Може бути проведена модернізація устаткування, що призведе до перевищення фактичної потужності над нормативною і результат розрахунку за формулою (1.10) буде абсурдним. Таким чином, отримати достовірне значення фізичного зносу за цим методом практично неможливо.

Метод зниження доходності роботи обладнання [77, 93, 107, 116, 186] базується на припущенні, що нагромадження фізичного зносу пропорційно знижує доходність (прибутковість) роботи обладнання. Фізичний знос за цим методом визначається як відносна зміна прибутку, що забезпечується обладнанням за період часу з початку експлуатації устаткування до моменту його оцінки.

По-перше, складається враження, що цей метод виходить з якихось умовних, далеких від реальної практики уявлень про незмінність потреб в продукції, її сортаменту, якості, цінових параметрів сировини і готової продукції. По-друге, на підприємствах зі складним технологічним процесом, де для виробництва одного виду продукції задіяна певна кількість машин, дуже складно, практично неможливо визначити величину прибутку, генерованого саме оцінюваною машиною. По-друге, цей метод неможливо застосовувати для машин, що виробляють напівпродукт, призначений для споживання на даному підприємстві. Прибуток від такої продукції, як правило, не розраховується.

За методом зниження споживчих властивостей машин та обладнання [56, 77, 107, 186] фізичний знос розраховується на базі індексів зміни основних параметрів машини на момент оцінки порівняно зі значеннями на момент введення в експлуатацію:

,

(1.11)

де х₁, х₂,…х_n – значення основних параметрів вартості машини на момент оцінки (потужність, продуктивність, надійність та ін);

х₁₀, х₂₀,…х_n0 – значення основних параметрів на початок експлуатації машини;

a₁, а₂,…а_n - показники ступеню впливу параметрів на вартість машини.


Достоїнством цього методу є врахування саме тих параметрів, погіршення яких означає наявність фізичного зносу машини. Але суттєвим недоліком є те, що автори не наводять рекомендацій відносно вибору основних параметрів машини, не кажучи вже про методи їх визначення. Адже окрім згаданих потужності, продуктивності та надійності важливими параметрами є ремонтоздатність, екологічність, безпечність, умови праці та інші. Подібно попередньому, за цим методом враховується співставлення таких параметрів, що залежать від ринкової ситуації (наприклад, продуктивність машини), що вносить неточності в розрахунки. Крім того, в методичній літературі не наведено і достатньо не розкрито методи визначення показників ступеня, що відображають силу впливу основних параметрів на вартість об’єкту. Зрозуміло, що без визначення цих показників застосування методу є неможливим.

Метод ринкових даних полягає у вивченні ринкової інформації про ціни на машини та устаткування, що були в експлуатації та їх порівнянні з цінами на нові машини. Різниця між ціною нової машини та тієї, що вже була в експлуатації, показує фізичний знос в вартісному вираженні [47, 76]. Цей метод також має певні недоліки.

По-перше, потрібно виконати трудомістку роботу з аналізу великого обсягу інформації про ринкові ціни аналогічних машин - нових і тих, що вже експлуатувалися. По-друге, як правило, нові машини, що пропонуються на ринку, виявляються більш продуктивними та економічними в порівнянні з тими, що вже певний час були в експлуатації. Тому ринкова ціна машин, що вже експлуатувалися, враховує вплив не тільки фізичного, а й морального зносу, що призводить до некоректності метода ринкових даних при оцінці фізичного зносу техніки. По-третє, цей метод неможливо застосувати для визначення фізичного зносу спеціалізованих машин і агрегатів, що не представлені на ринку устаткування, наприклад, прокатних станів, доменних печей і т.п.

Крім власних недоліків, наведені вище методи визначення фізичного зносу мають один суттєвий загальний недолік – вони не враховують проведення ремонтів устаткування – капітальних та поточних. Поточні ремонти призначені для підтримки працездатності устаткування і зменшення швидкості фізичного зносу. А капітальні ремонти значно знижують рівень фізичного зносу машин.

Тому іншим підходом до встановлення фізичного зносу устаткування є врахування впливу проведених ремонтів на фізичний стан техніки.

При цьому зазначається, що проведення ремонтів поліпшує технічний стан основних фондів, але жоден вид ремонту не може цілком усунути фізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковий знос, зумовлений втомою металу, збільшенням зазорів у посадкових місцях вузлів і деталей тощо [4, 6, 8, 62, 173, 184].

В роботі [3] Ю.В. Адріановим та А.В Юдіним запропоновано метод визначення фізичного зносу машин з урахуванням віку і проведених капітальних ремонтів, котрий слід застосовувати до об'єктів оцінки, для яких технічною документацією передбачено проведення планових капітальних ремонтів. Знос визначається за формулою:

, (1.12)

де: α - постійна величина, на яку збільшується фізичний знос після проведення одного капітального ремонту, %;

к - число капітальних ремонтів, проведених до дати оцінки;

е - основа натурального логарифма, е =2,72;

T_k - фактичний термін служби об'єкту оцінки на дату оцінки з моменту проведення останнього капітального ремонту;

Т_н^кр - нормативний термін служби об'єкту оцінки до капітального ремонту.


Як стверджують автори, постійну величину α, на яку збільшується фізичний знос після проведення одного капітального ремонту можна прийняти рівним 20%, а нормативний термін служби об'єкту оцінки до капітального ремонту визначається за даними нормативно-технічної документації на об'єкт оцінки.

Але ж відомо, що фізичний знос машини після проведення ремонтів навпаки зменшується. Зрозуміло, що автори роботи [3] мали на увазі те, що протягом періоду експлуатації машини її знос накопичується, тобто чим більше ремонтних циклів відпрацювала машина, тим більший її фізичний знос. З цим неможливо не погодитись, але незрозуміло, чому саме 20%. До того ж з кожним ремонтним циклом інтенсивність накопичення фізичного зносу збільшується. Крім вказаних недоліків, даний метод не забезпечує достовірних результатів розрахунків у випадках, якщо невідомо, скільки капітальних ремонтів зазнала машина до моменту оцінки (наприклад, у випадку, якщо машина придбалася на вторинному ринку, і її власник не перший), а у випадку, якщо машина капітального ремонту ще не зазнавала, розрахунок її фізичного зносу за формулою (1.12) взагалі призводить до неможливих результатів.

Вплив ремонтів на ступінь фізичного зносу техніки враховує також А.С. Консон. Він вважає, що «економічною мірою фізичного зносу можуть служити витрати на ремонт, які потрібно провести, щоб усунути цей знос» [84]. Також автор відзначає наявність остаточного зносу, що має місце після капітального ремонту, але вважає цю величину невеликою, якою можна знехтувати. В загальному вигляді величину фізичного зносу машини (як частку від вартості її відтворення) А.С. Консон пропонує визначати за формулою:

,

(1.13)

де R – кошторисна вартість ремонту, необхідного для відновлення всіх зношених вузлів;

К₁ – відновна вартість машини з урахуванням її морального зносу;

Δ_о – відносна величина остаточного зносу, що встановлюється з досвіду капітального ремонту аналогічних машин [86].


Слушні зауваження до даного метода приводить в своїй роботі Р.М. Пєтухов [138]. Він відмічає, що думка А.С. Консона про те, що ступінь фізичного зносу машини прямо пропорційний витратам на її ремонт, справедлива лише в загальному вигляді і на момент, коли машину виводять на ремонт. А потреба в оцінці фізичного зносу може виникнути в будь-який момент експлуатації машини. Машина може бути значно зношена, але в момент оцінки може бути цілком працездатною. Р.М. Пєтухов вважає, що тільки з великою натяжкою можливо враховувати витрати на ремонт, що буде проводитися через деякий час. В свою чергу варто додати, що процес визначення витрат на ремонт досить трудомісткий і потребує залучення компетентних експертів з цього питання. Слід зазначити, що А.С. Консон [86] зробив спробу врахувати один із недоліків вартісних показників – їх зміну в часі під впливом зміни вартості сировини та матеріалів, запасних частин, робочої сили та інших факторів шляхом відношення вартості ремонту до відновної (а не первісної) вартості машини, тобто вартості її створення в сучасних умовах. Але відновна вартість машини приймається А.С. Консоном з урахуванням її морального зносу. Такий підхід В.В. Новожиловим було визнано надмірно простим і неправильним [118]. Він висунув слушне зауваження про те, що використання в знаменнику формули (1.13) відновної вартості машини з урахуванням її морального зносу призводить до завищення результату фізичного зносу. Адже показник (К₁) виражає не відновну вартість, а вартість, яку мала б стара машина при її порівнянні з більш новим досконалим аналогом. Виходячи з цього, результатом розрахунку за формулою (1.13) є сумарний знос машини – фізичний і моральний, що також відмічалося й Р.М. Пєтуховим [138].

Піддавши критиці деякі положення метода А.С. Консона, Р.М Пєтухов пропонує власний метод, що враховує вплив ремонтів, проведених до моменту оцінки [138]. Фізичний знос деталі машини він пропонує розраховувати за формулою:

,

(1.14)

де С_д – первісна або відновна вартість деталі;

і - фактичний термін служби деталі на момент визначення її фізичного зносу;

Т – нормативний термін служби деталі;

Л – ліквідаційна вартість деталі (частка від первісної вартості);

R_д – вартість ремонту деталі;

і^/ - фактичний термін служби деталі після чергового ремонту;

t – міжремонтний період роботи деталі.

Фізичний знос вузлу або машини в цілому автор пропонує визначати як середньозважену величину зносу окремих деталей.

Очевидно, що даний метод також містить певні недоліки. По-перше, значення первісної вартості окремої деталі на підприємстві, як правило, невідоме, а відома вартість машини в цілому. Але навіть в тому випадку, якщо машина була зібрана на підприємстві і відома первісна вартість її складових частин, вважаємо некоректним використовувати в формулі (1.14) первісну вартість деталей і всієї машини. В цих формулах вартість ремонту деталі – величина, що визначається в сучасних цінах. Тому потрібно враховувати не первісну, а відновну вартість окремих деталей і машини в цілому. По-друге, на підприємствах облік терміну служби кожної деталі і часу, що пройшов від останнього її ремонту, навряд ведеться. По-третє, точно визначити, якою буде ліквідаційна вартість машини наприкінці терміну її використання в сучасних умовах ринкового ціноутворення неможливо. Тому очевидно, що такий метод визначення фізичного зносу техніки не може дати точних результатів.

Критикуючи метод, запропонований А.С Консоном, з причини його надзвичайної трудомісткості, В.Д. Жаріков пропонує ступінь фізичного зносу устаткування визначати з урахуванням вартості, перенесеної на продукт в результаті використання машини у виробничому процесі, і витрат на її придбання та ремонт за формулою [58]:

, (1.15)

де А – річна норма амортизації на повне відновлення без урахування ліквідаційної вартості;

Т – календарний термін служби машини;

В_п – первісна вартість машини;

t – фактичний термін служби машини після чергового ремонту;

Т_р – міжремонтний період;

R – вартість ремонту.


Чисельник формули (1.15) являє собою суму накопиченої за період експлуатації машини амортизації, а як було доведено в підрозділі 1.1 даної роботи, амортизація в сучасних умовах є суто механічним процесом, інтенсивність накопичення амортизації практично ніколи не співпадає з інтенсивністю накопичення фізичного зносу. Таким чином, даний метод також не може забезпечити достовірного значення фізичного зносу устаткування.

Як показав аналіз, методики науковців, котрі критикували метод А.С. Консона, також не є досконалими. Приймаючи до уваги суттєві недоліки методу, запропонованого А.С. Консоном, в цілому його позицію відносно розділення фізичного зносу машини на той, що може бути усунутим в процесі проведення капітального ремонту, і остаточний – той, що залишається не усунутим після проведення ремонту, можна вважати правильною. Крім того, погляди даного автора відносно наявності прямої залежності між фізичним зносом машини і витратами на її ремонт, заслуговують позитивної оцінки, але потребують деяких уточнень. По-перше, в знаменнику формули (1.13) потрібно враховувати відновну вартість машини, тобто вартість машини в сучасних умовах виробництва, без урахування її морального зносу, спричиненого появою більш продуктивних та економічних аналогів. По-друге, в витрати на ремонт потрібно включати середньоринкову вартість потрібних матеріалів, запасних частин та ремонтних робіт. По-третє, не слід нехтувати величиною остаточного зносу - неусувного зносу, що залишається після капітального ремонту, тому як не всі деталі підлягають заміні під час капітального ремонту.

Таким чином, після певних уточнень метод А.С. Консона можна застосовувати для оцінки фізичного зносу устаткування.

А.Б. Огаджанян [127] також розділяє фізичний знос на усувний – той знос, усунення якого можливе технічно і оправдане з економічної точки зору, і неусувний знос – його усунення неможливе технічно або економічно недоцільне. Величина загального фізичного зносу у вартісному виразі за цим автором являє собою суму витрат на ремонт (усувний знос) і неусувного фізичного зносу, а також витрат, пов’язаних з придбанням потрібних елементів, їх встановленням та налагодженням у випадку розукомплектованого об’єкту устаткування. Сукупний фізичний знос у відсотках або частках одиниці розраховується співвідношенням загального фізичного зносу у вартісному виразі і відновної вартості машини.

Витрати на капітальний ремонт А.Б. Огаджанян пропонує визначати на основі добутку ремонтоскладності машини (Р_скл) і норми витрат матеріалів і комплектуючих (Н_в) для проведення ремонту, що приходяться на одиницю ремонтоскладності, а неусувний фізичний знос - на основі опитування спеціалістів і встановлення закономірності зниження фізичної придатності устаткування (і відповідно його вартості) після кожного з чергових капітальних ремонтів.

Підхід до визначення фізичного зносу, запропонований А.Б. Огаджаняном в цілому є правильним, але має деякі недоліки і обмеження у використанні.

По – перше, ремонтоскладність машин в сучасних умовах часто є невідомою, норми витрат на проведення ремонтів (Н_в) визначаються не на кожному підприємстві, постійно потребують актуалізації, тобто приведення цін на матеріали, комплектуючі, витрат на оплату праці до дати оцінки фізичного зносу за допомогою коефіцієнтів індексації. Це спричинить неточність значення (Н_в). По-друге, де брати (Н_в) та вартість машини після капітального ремонту, якщо машина іноземного виробництва, або є спеціалізованою і не представлена на ринку устаткування? Досконалих способів визначення усувного зносу авторами не наведено.

Автори А.П. Ковальов та Е.В. Курова цілком справедливо вважають, що протягом кожного ремонтного циклу коефіцієнт фізичного зносу знаходиться в інтервалі між коефіцієнтом неусувного фізичного зносу (З^н_ф), що залишився після останнього капітального ремонту, і коефіцієнтом граничного зносу в кінці ремонтного циклу (З_гр) [75] і пропонують визначати рівень фізичного зносу за формулою (1.16):

,

(1.16)

де d – коефіцієнт, що змінюється в інтервалі від 0 до 1.


Попри об’єктивність такого підходу, певні сумніви викликають способи встановлення параметрів формули (1.16). Як стверджують автори робот [74, 75], коефіцієнт d має лінійний зворотно пропорційний зв’язок з бальною оцінкою фізичного стану машини, що відповідає 50 – бальній шкалі і визначається за формулою (1.17):

,

(1.17)

де Б – кількість балів, що відповідає фізичному стану машини.


Кількість балів (Б) автори пропонують визначати за таблицею характеристик фізичного стану машини, що визначається експертним способом [75].

Неусувний знос (З^н_ф) А.П. Ковальов та Е.В. Курова пропонують визначати як відношення різниці між ціною нової машини і ціною машини після капітального ремонту до ціни нової машини.