Geum.ru

Вступ 4

Вид материалаДокументы

Содержание


Дослідження методичних положень оцінки вартості діючих машин та устаткування металургійних підприємств у поточному періоді
1.2. Аналіз методів оцінки вартості діючих машин та устаткування у поточному періоді
Подобный материал:
1   2   3   4   5

РОЗДІЛ 1



ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПОЛОЖЕНЬ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ ДІЮЧИХ МАШИН ТА УСТАТКУВАННЯ МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ У ПОТОЧНОМУ ПЕРІОДІ


1.1 Технічний стан машин та устаткування підприємств вітчизняної металургії та необхідність переоцінки їх вартості


На сучасному етапі розвитку нашої країни основним завданням є піднесення національної економіки на ринкових засадах і підвищення рівня її конкурентоспроможності на світовому ринку, що є умовою покращення життєвого рівня населення. Вирішення цього завдання полягає в постійному нарощуванні виробничого потенціалу країни та ефективності використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції або послуг високої якості. Зростання виробничого потенціалу підприємств та результатів його використання забезпечується його інтенсивним відтворенням, якісним розвитком виробничих факторів.

Саме інтенсивний напрямок розвитку забезпечує економію виробничих ресурсів – основних фондів, оборотних коштів, капітальних вкладень, живої праці, енергетичних та інших ресурсів в розрахунку на одиницю продукції. Економії виробничих ресурсів сприяє раціоналізація номенклатури продукції і підвищення її якості, що забезпечує задоволення одиничних потреб виробництва і населення. В результаті зростають накопичення, рентабельність, конкурентоспроможність продукції. Такий розвиток виробництва сприяє притоку інвестицій в національну економіку, супроводжується поліпшенням форм його організації, поглибленням кооперації і співробітництва, удосконаленням систем управління на підприємствах.

Основним чинником інтенсифікації і зростання ефективності виробництва є науково-технічний прогрес - реалізація інновацій, постійне удосконалення засобів виробництва, розвиток техніки, технології, методів організації всіх елементів виробництва. Науково-технічний прогрес забезпечує загальну економію робочого часу, є основою підвищення продуктивності праці, ресурсозбереження, зростання накопичень і розширеного відтворення, покращення умов праці. В той же час, науково-технічний прогрес в галузі засобів праці спричиняє швидкий моральний знос діючого виробництва, обумовлює економічну доцільність його оновлення. Використання виробничих фондів до терміну, що відповідає повному фізичному зносу, знижує ефективність та уповільнює темпи технічного розвитку виробництва [172, 193].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Підвищення капіталізації українських підприємств на макрорівні можливе за рахунок створення і покращення фінансових інститутів, низьких адміністративних бар’єрів, конкурентних ринків, стабільного політичного стану. Серед заходів з покращення фінансових результатів необхідно також забезпечити прозорість фінансового та бухгалтерського обліку, відповідність балансової вартості активів компанії справедливій. Приймаючи до уваги недосконалість існуючих механізмів переоцінки, індексації вартості основних фондів та амортизаційної політики, а також різну вікову структуру виробничих активів, більшість яких формувалися ще за радянських часів, необхідним чинником підвищення капіталізації вітчизняних металургійних компаній є вдосконалена переоцінка, а точніше, дооцінка вартості їх основних фондів таким методом, який забезпечує достовірність оцінки кожного об’єкта.

Устаткування металургійних підприємств, враховуючи його складність, специфіку виробництва та експлуатації, у більшості випадків надмірно тривалий термін експлуатації, є найбільш складним об’єктом при проведенні переоцінки вартості основних фондів. Його вартість дуже часто не відповідає справедливій, а знос часто є викривленним.

У зв’язку з цим, першочерговим завданням в цілях підвищення капіталізації металургійних підприємств є визначення достовірної вартості діючої техніки у поточному періоді.

Об’єктивне обґрунтування ефективності та доцільності впровадження інноваційних проектів, проектів реструктуризації виробництва, оновлення і реконструкції технічної бази металургійних підприємств потребує проведення вартісного аналізу їх техніко-технологічного потенціалу та окремих технологічних комплексів, виробничих підрозділів, що також неможливо без достовірних значень вартості основних фондів, у тому числі, діючих машин та устаткування, рівня їх фізичного та морального зносу в періоді, що аналізується, тобто в поточному періоді. Пошук джерел інвестування не може обійтись без оцінки ринкової вартості техніки, оскільки залучення банківських кредитів для модернізації машин відбувається, як правило, під заставу машин, розміщення цінних паперів вітчизняних металургійних компаній на світових фондових ринках, потребує встановлення їх вартості, котра великою мірою залежить від вартості устаткування в поточному періоді.

Крім того, в ринковій економіці визначення вартості машин та устаткування є складовою частиною великої кількості процесів, етапом яких є оформлення майнових відносин, що стосуються устаткування - купівлі-продажу, оренди тощо (докладно було розглянуто у вступі). Актуальна нині концепція управління підприємством, що основана на максимізації його вартості, також вимагає достовірних даних стосовно вартості майна підприємства в поточному періоді і в тому числі техніки. Вартість машин та устаткування впливає на показники діяльності підприємства, її зміна призводить до зміни валюти балансу, чистих активів, амортизації, собівартості продукції, прибутку та податку на прибуток і багатьох похідних від них показників, у тому числі вартості підприємства та його капіталізації. [15, 88, 150, 162]. Тому можливість встановлення достовірного значення вартості діючих машин та устаткування металургійних підприємств у поточному періоді є надзвичайно важливою в процесі підвищення їх економічного потенціалу, ефективності використання та ринкової капіталізації.


1.2. Аналіз методів оцінки вартості діючих машин та устаткування у поточному періоді


Аналіз методології оцінки вартості машин та устаткування дозволяє розділити існуючі методи оцінки на дві групи: перша - традиційні методи, що відносяться до одного з трьох, так би мовити, загальновизнаних підходів: доходного, порівняльного і витратного [1, 15, 47, 73, 75, 87, 96, 146, 147, 186] і друга - нетрадиційні методи, наприклад, енергетичний підхід, підхід експрес-оцінки устаткування [34, 81, 102, 129], котрі, з точки зору їх авторів, дозволяють ліквідувати деякі недоліки традиційних методів. Схема існуючих в методології оцінки методів наведена на рис. 1.6.



Рис. 1.6. Класифікація методів оцінки машин та устаткування


Доходний підхід ґрунтується на припущенні того, що вартість об’єкта пропорційна доходу, який він може забезпечити за умов розумної експлуатації [89, 105, 136, 187, 200, 201, 202]. Тобто доходній підхід до оцінки машин та устаткування полягає у визначенні поточної вартості об’єкта як сукупності майбутніх доходів від його використання, приведених до моменту оцінки, і реалізується в методах дисконтування грошових потоків, прямої капіталізації доходів та рівноефективного аналога [56, 77, 106, 116, 136, 194]. На перший погляд, доходний підхід може здатися простим, тому що оперує відомими і добре вивченими процедурами дисконтування та прямої капіталізації доходів. Потрібно лише спрогнозувати доходи від експлуатації об’єкту оцінки. Але якраз в цьому і полягає основний недолік методів доходного підходу – неможливість точно спрогнозувати доходи від експлуатації машин та устаткування.

Справа в тому, що на підприємстві доход генерується не тільки машинами і устаткуванням, а створюється в результаті взаємодії всіх елементів господарської системи підприємства, яку утворюють земельна ділянка, будинки, спорудження, машини та устаткування, передавальні пристрої, оборотні активи, нематеріальні активи, трудові ресурси. Тому розмір майбутніх доходів від використання саме машин та обладнання визначити неможливо.

Щоб якось вирішити цю проблему, в деяких джерелах [56, 77, 116, 136, 150] пропонують визначати вартість машин та устаткування остаточним способом, тобто як різницю між вартістю підприємства (виробничої системи) і вартістю земельної ділянки, будинків та споруджень. Вартість підприємства в згаданих роботах пропонують визначати за методом дисконтованих грошових потоків за формулою:


, (1.1)

де ЧДі – чистий доход (або чистий грошовий потік) в і-му періоді, генерований всією виробничою системою;

rі – ставка дисконтування в і-му прогнозному періоді;

і – порядковий номер прогнозного періоду;

п – термін прогнозування чистих доходів (кількість періодів до закінчення строку функціонування машинного комплексу);

ВТ - залишкова вартість виробничої системи на кінець останнього року функціонування машинного комплексу .


Як видно, даний підхід базується на великій кількості прогнозних показників, тобто, неточних показників, достовірність значення яких залежить від компетентності і об’єктивності особи, що займається прогнозуванням, адже, навіть незначне викривлення певних прогнозних показників може призвести до значної помилки в значенні вартості машини.

По-перше, строк, на який потрібно здійснювати прогноз, є імовірнісною величиною, оскільки неможливо точно спрогнозувати час, котрий залишився до закінчення терміну функціонування машинного комплексу. Термін служби, вказаний в технічній документації машини, як правило, менший, ніж фактично можливий, що залежить від умов експлуатації машини. І, якщо оцінюється відносно нове устаткування (з низьким моральним зносом), то строк до закінчення терміну його функціонування може перевищувати навіть десять років. Але відомо, що в нестабільних умовах функціонування вітчизняної економіки, коли можуть різко змінитися ціни на ресурси, ставки доходів на вкладений капітал, загальне економічне становище, інфляційні процеси та інші фактори, прогнозування на довгий термін недоцільне.

Крім того, динаміка обсягів виробництва продукції машинобудівної галузі за 1996-2007 роки демонструє їх впевнене зростання [36, 115, 124, 137, 140, 157], що супроводжується поступовою модернізацією виробництв, обумовлює певний розвиток НТП в даній галузі [35]. Розширення обсягів виробництва більш досконалої техніки спричиняє необхідність у виведенні машини із експлуатації в результаті високого ступеню її морального зносу, що виникає одномоментно при появі модернізованих аналогів, і його розвиток практично неможливо спрогнозувати. По-друге, прогнозування грошових потоків від експлуатації виробничої системи може здійснюватися різними методами (розглянуті докладно в роботі [96]), в результаті чого, можна отримати різні значення грошових потоків. Для зменшення можливих коливань доходу в прогнозному періоді пропонують застосовувати середньозважену величину чистого доходу (ЧД) [116]:


, (1.2)

де ЧДпес, Двір, ЧДопт – відповідно песимістична оцінка доходу (при функціонуванні підприємства в найгірших умовах), вірогідна оцінка (при функціонуванні підприємства в нормальних умовах) та оптимістична оцінка (при функціонуванні підприємства в найбільш сприятливих умовах).


Але в роботах не наводиться обґрунтування коефіцієнтів значимості оптимістичної, песимістичної та реалістичної оцінки доходу, тому справедливо вважати, що формула (1.2), не може дати достовірного результату розрахунку доходу.

Розрахунок ставки дисконтування, що використовується для переведення доходів від експлуатації системи в її вартість, також має дуже високу вірогідність помилки. По-перше, це пов’язано з наявністю великої кількості методів розрахунку ставки дисконтування (методи кумулятивної побудови, зіставного продажу, капітальних активів, пов’язаних інвестицій, середньозваженої вартості капіталу, внутрішньої норми доходності, ставки LIBOR) [186], що в свою чергу, спричинено тим, що жоден з методів не може дати точний результат її розрахунку. Більш того, більшість з методів взагалі не може використовуватися в умовах національної економіки.

Залишкову вартість виробничої системи на кінець останнього року функціонування машинного комплексу (ВТ) пропонують визначати за вартістю ліквідації [50, 96, 180], за вартістю чистих активів (за прогнозним балансом на останній рік прогнозного періоду), на основі передбачуваної вартості продажу активів у кінці прогнозованого періоду, шляхом застосування комбінації кількох методів [51], а в більшості випадків - за моделлю Гордона [33, 50, 96].

Використання моделі Гордона некоректно з тієї причини, що модель оперує значенням грошового потоку в перший рік постпрогнозного періоду. Але, як відмічено в літературних джерелах, залишкова вартість виробничої системи визначається на кінець останнього року функціонування машинного комплексу. Тобто грошовий потік першого року постпрогнозного періоду теоретично формується уже без участі оцінюваного машинного комплексу і не може формувати його вартість. Залишкову вартість виробничої системи більш доцільно було б визначати за вартістю реалізації активів протягом періоду часу, достатнього для одержання об’єктивних цін за машини. Далі прихильники методу дисконтованих грошових потоків пропонують розраховувати вартість земельної ділянки, будинків та споруджень одним із підходів - витратним, доходним або порівняльним [33, 48, 52, 130, 135], а вартість машинного комплексу - як різницю між вартістю усього підприємства (виробничої системи) і вартостями землі, будинків та споруджень.

Метод дисконтування грошових потоків має безліч недоліків, і взагалі є надуманим і практично непридатним для оцінки машин та устаткування. Окрім розглянутих вище недоліків, слід вказати на такий, що крім трудомісткого процесу розрахунку вартості виробничої системи потрібно окремо розрахувати вартість земельної ділянки, будинків та споруджень, що є надзвичайно тривалим, трудомістким та витратним процесом. Більш того, методики розрахунку вартості земельної ділянки та будинків і споруджень теж не є ідеальними і потребують ще суттєвих доробок, про що свідчить велика кількість поглядів, досліджень, публікацій з цих питань.

Слід зауважити, що автори [77, 116, 132, 150] наводять алгоритм розрахунку остаточного доходу, що відноситься до машинного комплексу, без урахування доходу, генерованого нематеріальними активами. Але відомо, що останнім часом значну частку в вартості високоефективних підприємств займає вартість саме нематеріальних активів. Тому неврахування доходу, що отриманий в результаті функціонування нематеріальних активів, може приводити до суттєвого завищення вкладу машинного комплексу в доход підприємства (виробничої системи), а як наслідок, в вартість машин та устаткування. Те ж відноситься до оборотних активів.

Наявність такої кількості суттєвих недоліків дозволяє зробити висновок, що використання методу дисконтування грошових потоків для оцінки вартості діючих машин та устаткування пов’язано з великою кількістю умовностей, прийняттям орієнтовних вихідних даних, відсутністю повної інформації та іншими недоліками, внаслідок чого не забезпечує достовірності результатів і в сучасному стані його розробки є обмеженим у використанні.

Іншим методом доходного підходу до оцінки машин та устаткування, що наводиться в літературі, є метод прямої капіталізації [9, 14, 33, 48, 50, 52, 130, 135, 186, 188]. Прийнято вважати, що цей метод призначений для визначення вартості об’єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому.

Вартість машинного комплексу (Вмк) за цим методом визначається за формулою:

, (1.3)

де ЧДмк – чистий доход від експлуатації машинного комплексу;

К– коефіцієнт капіталізації.


Коефіцієнт капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал і норму його повернення.

Метод прямої капіталізації є навіть більш недосконалим, за метод дисконтування грошових потоків. По-перше, в практиці не існує об’єкту, здатного приносити незмінний доход протягом тривалого періоду. По-друге, коефіцієнт капіталізації рекомендують розраховувати або на базі коефіцієнту дисконтування (метод підсумовування, метод ставки дисконтування), що сам по собі є неточним показником, або шляхом визначення співвідношення річного чистого прибутку схожих підприємств і чистого виторгу від реалізації їх продукції (метод фінансових показників), що базується на завідомо недостовірних даних, наведених в публічній звітності, або за деякими менш відомими методами [96, 186].

Для розрахунку чистого доходу від експлуатації машинного комплексу прихильники методу прямої капіталізації пропонують спочатку розрахувати доход від експлуатації підприємства, від якого потім віднімається доход, що створюється земельною ділянкою, доход, що приходиться на будинки та спорудження, доход, що генерується нематеріальними активами. Таким чином, способом залишку визначається доход, генерований машинним комплексом. Визначений доход перетворюється в вартість машинного комплексу за допомогою коефіцієнта капіталізації за формулою (1.3). Причому доход від експлуатації земельної ділянки, будинків та споруджень, нематеріальних активів розраховується як добуток вартості кожного з цих елементів на їх коефіцієнт капіталізації. У зв’язку з цим виникає питання, навіщо визначати вартість кожного елементу виробничої системи, щоб потім розраховувати доход від його експлуатації, коли, знаючи доход від експлуатації виробничої системи, краще розрахувати її вартість і віднявши вартість земельної ділянки, будинків та споруджень і нематеріальних активів, розрахувати вартість машин та устаткування. Таким чином, метод прямої капіталізації здається ще менш логічним за метод дисконтування грошових потоків і теж не може застосовуватися для оцінки вартості машин та устаткування. Слід також відзначити ще один дуже суттєвий недолік, притаманний методам дисконтування грошових потоків та прямої капіталізації – вони дозволяють визначати вартість тільки цілого машинного комплексу. А в тому випадку, якщо потрібно визначити вартість окремої машини, що входить до технологічного комплексу, в багатьох роботах [77, 96, 116] рекомендується застосовувати частку вартості оцінюваної машини в загальній вартості машинного комплексу підприємства, що може бути визначена:

- як співвідношення балансової вартості оцінюваної машини і балансової вартості машинного комплексу;

- як співвідношення ремонтної складності оцінюваної одиниці і загальної ремонтної складності машинного комплексу;

- на основі коефіцієнтів значущості оцінюваної машини, що визначаються компетентним експертом.

Але, як відомо, балансова вартість машинного комплексу і кожної машини у більшості випадків не відповідає реальній вартості об’єктів, тому структурні коефіцієнти можуть бути неточними, а експертний метод визначення значущості кожної машини, можна вважати таким, що носить дуже суб’єктивний характер.

Взагалі, методи визначення вартості машин та устаткування, що базуються на попередньому визначенні вартості підприємства, не можна вважати об’єктивними з причини того, що українські металургійні підприємства можуть бути переоціненими або недооціненими. Таким чином, вартість устаткування, розрахована на основі вартості таких підприємств, теж може бути переоцінена або недооцінена. До того ж, устаткування металургійних підприємств вкрай рідко виступає окремим об’єктом оцінки – навпаки, в більшості його вартість визначається для встановлення ринкової вартості і капіталізації підприємства.

Третім методом доходного підходу до оцінки вартості машин та устаткування є метод рівноефективного аналога, який заснований на допущенні про те, що вартість оцінюваного об'єкту відрізняється від вартості базисного об'єкту в тій мірі, в якій розрізняються витрати і продуктивність при експлуатації цих об'єктів [14, 56, 116, 186]. Метод передбачає підбір аналогічного об’єкту оцінки за функціями машини, вартість якої відома. Вартість об’єкта оцінки визначається на основі ціни аналога за умови забезпечення рівності їх прибутковості за формулою:

, (1.4)

де Вм, Ва – відповідно вартості оцінюваної машини та машини-аналога;

в, ва – відповідно річні експлуатаційні витрати відповідно оцінюваної машини та машини-аналога (без амортизації);

А, Аа – відповідно річна продуктивність оцінюваної машини та машини-аналога;

К, Ка – відповідно коефіцієнти капіталізації оцінюваної машини та машини-аналога.


В процесі аналізу даного методу постає питання, навіщо, знаючи вартість аналогічного об’єкту, проводити трудомісткі і в більшості випадків необ’єктивні процедури визначення доходу від експлуатації об’єктів та їх капіталізації. Більшість складових формули (1.4) не можуть бути точно розраховані. Так, річні експлуатаційні витрати об’єкту оцінки і аналогу можуть бути розраховані за різними цінами на ресурси, що може призвести до неспівставності експлуатаційних витрат.

В формулі співставлення річної продуктивності машин відбувається без урахування відмінностей в сортаменті продукції та рівні якості, відмінностей у побудові технологічного комплексу та наявності вузьких місць. Співставлення річних експлуатаційних витрат відбувається без урахування параметрів вихідної сировини, матеріалів, якості паливно-енергетичних ресурсів, що за певними видами машин, на приклад, доменними печами, на різних підприємствах можуть суттєво відрізнятися.

Основні характеристики методів доходного підходу до оцінки вартості машин та устаткування узагальнено в таблиці 1.13.

Проведений аналіз трьох існуючих методів доходного підходу дає можливість стверджувати, що доходний підхід на сучасному етапі його розробки є обмеженим у використанні в цілях оцінки діючих металургійних машин та устаткування.

Таблиця 1.13