JI. М. Macoji теоретико-методичні засади інтегрованого навчання мистецтва
| Вид материала | Документы |
Содержание1.4. Вокально-хорові вправи 1.5. Деякі прийоми диференційованого навчання співу |
- Розділ 1 Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу, 533.28kb.
- 1 Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства, 1046.03kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 362.14kb.
- Устатті подаються методичні рекомендації щодо проведення бінарного інтегрованого уроку, 201.48kb.
- Перелік умовних позначень, 920.35kb.
- Теоретико-методичні засади організаційно-економічного механізму санації підприємств, 489.67kb.
- Розділ теоретико-методичні засади технологічного обміну, 1056.89kb.
- Програма міжнародної науково-практичної конференції «історичні метаморфози мистецтва, 89.82kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів монументального мистецтва, 121.88kb.
Правильно поставлена вокально-хорова робота в школі передбачає широке застосування в шкільній практиці співу без супроводу. Він сприяє досягненню чистоти інтонування, формуванню в дітей музично-слухацьких уявлень.
Виховання навички співу a capella починається з перших уроків. Спочатку діти вчаться вистроювати без допомоги вчителя й інструмента перший звук окремих інтонацій музичних ігор, пісень. Потім виконують усім класом нескладні дитячі пісні, що мають ясну ладову основу і ритмічний розвиток; зручну теситуру та динаміку. Надалі виконують без супроводу спеціальні вправи, фрагменти пісень. Після цього виконують пісні одноголосно, каноном, із самостійним розвитком голосів.
1.4. Вокально-хорові вправи
Значне місце в системі хорового навчання посідають вокально-хорові вправи. їх мета — формування співацьких навичок, розвиток дитячого голосу. Вокально-хорові вправи можна розділити на дві основні категорії. До першої належать ті, що застосовуються поза зв'язком із певним музичним твором. Вони сприяють послідовному ОВОЛОДІННЮ засобами вокально-хорової виразності, досягненню вищого рівня художнього виконання.
Вправи другої категорії спрямовані на подолання конкретних труднощів під час розучування твору. Ці вправи виконують вужчі завдання і не можуть бути систематизованими з більшою чіткістю та послідовністю.
Застосовуючи в хоровому навчанні ті чи інші вправи, важливо звертати особливу увагу на виховання в учнів свідомого відношення до них. Необхідною умовою дієвості вправ є послідовне ускладнення навчальних завдань, які вимагають від дітей певних зусиль. Послідовність в ускладненні вправ впливає на збереження зацікавленості й уваги дітей до занять, а також наполегливості в подоланні вокально-хорових труднощів.
Для вправ можна використовувати нескладні поспівки, забавлянки, музичний матеріал із репертуару, що вивчається, мелодії з творів, призначених для слухання. Усі вправи Мають включатися в урок 3 урахуванням принципів послідовності, систематичності та доступності.
1.5. Деякі прийоми диференційованого навчання співу
На уроках музичного мистецтва вчитель постійно вирішує два взаємопов'язані завдання: виховувати колектив класу як хор, висуваючи йому єдині художні та технічні вимоги, а також допомагає кожному учню оволодіти своїм співацьким голосом. Тому для успішного вокального виховання колективу слід керуватися принципом індивідуального підходу до учня.
Принцип індивідуального підходу виявляється в різних формах: періодичному прослуховуванні учнів для перевірки стану співацьких голосів, динаміки їх розвитку (проводиться на музичному матеріалі, добре вивченому в класі); індивідуальних завданнях дітям, які пасивно ставляться до співу і які, не вміють зосередитися., Завдання можуть бути такими: , прослухати мелодію пісні у виконанні вчителя і «намалювати» напрямок її руху-в повітрі, впізнати за ритмом пісню і виконати її про себе, зіставити закінчення двох фраз пісні і визначити, яка з них закінчується на короткому, а яка на довгому звуці.
Майже в кожному класі є діти, які співають фальшиво. Щоб визначити, чому вони так співають, учителю перш за все необхідно визначити їх музично-слухові та голосові дані. Найчастіше діти співають невірно через слабо розвинений музичний слух, відсутність координації між слухом і голосом. Проте відомо, що в процесі музичної діяльності інтонування покращується.
У роботі з дітьми, які співають фальшиво, корисні, наприклад:
• співацькі завдання, складені з урахуванням примарної зони (повторити спів птаха, виконаний учителем, надати йому нової інтонації та ін.);
• створення ситуації, де діти, які «не співають», активно слухають музику;
• прийоми атаки звуків верхнього регістру (заспівати, як дзвіночок, як маленький горобчик) для того, щоб виключити перенесення низького розмовного голосу у спів;
• приспівування окремих звуків про себе на склади « ля», «го», завдяки яким у голосовому апараті відбуваються невеликі зрушення і здійснюється підготовка до співу вголос;
• виконання мелодії пісні на склади «ля», «го» із закритим ротом, тихо і відривчасто, нарешті, зі словами.
Поряд із цими прийомами важлива послідовна робота щодо виправлення інтонації в дітей, які фальшиво співають. Вона здійснюється поетапно. Спочатку даються вправи на оволодіння співацькими навичками (легато, м'яка атака, вііьна артикуляція). На другому етапі (5—10 занять) здійснюється диференційоване навчання по групах (наприклад, ті, хто співає фальшиво, слухають чистий виразний спів товаришів, потім виконують про себе і вголос, імітуючи спів дітей, які добре інтонують). На цьому етапі діти, які співають фальшиво, підключаються до розучування пісні. Спочатку перший куплет учитель виконує вголос, а всі діти — про себе з активною артикуляцією, потім співають уголос ті, хто добре інтонує, а інші виконують про себе. Наприкінці весь клас співає куплет на склад, наприклад «лю».
Успіху в роботі з дітьми, які фальшиво співають, сприяє також те, що їх садять поруч з тими, хто чисто інтонує, використовують графічне зображення мелодії пісні, елементи рухів.
Отже, вокально-хорова робота була і залишається одним із провідних видів діяльності в процесі опанування учнями мистецтва. І найкращим результатом цієї діяльності є отримання від виконання музичних творів справжньої естетичної насолоди.
Рекомендована література
1. Дмитріева Л. Г., Червоненко Н. М. Методика музичного виховання у школі: Підр. длястуд. серед, пед. закладів.— М.: Видавничий центр «Академія», 2000.— С. 100—124.
2. Огородное Д. Виховання співака у самодіяльному ансамблі.— К.: Музична Україна, 1980.
3. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі.— Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2000.
4. Струве Г. А. Шкільний хор.— М., 1981.
5. Якимчук С. Н. Методика музичного виховання: Навч. посібник.— Рівне, 2003.— 160 с.