Geum.ru

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького

Вид материалаДокументы

Содержание


2.1. Поняття зобов’язань з гри та парі
Договір гри та парі як натуральне і цивільне зобов’язання.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6




2.1. Поняття зобов’язань з гри та парі


Ознаки зобов’язань з гри та парі. Цивільне законодавство України традиційно залишає поза межами свого безпосереднього регулювання договорів азартної гри та парі, які виступають стрижневим ланцюгом правовідносин, пов’язаних з організацією і проведенням гри та парі.

Зобов’язання з гри та парі є типовою формою зобов’язання ігрового ризику та окремим договором, що опосередковує відносини азартної гри, визначає місце гри та парі в системі зобов’язального права.

Відсутність у вітчизняному законодавстві чітких положень про поняття, підстави, особливості виконання і видів зобов’язань ігрового ризику сприяє виникненню правових колізій і суперечливих тлумачень поняття і правової природи зазначених правовідносин.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На відміну від звичайного ризику, що виникає лише на етапі виконання еквівалентного зобов’язання, алеаторний ризик є обов’язковим елементом ризикового зобов’язання і тому присутній протягом всього часу існування зобов’язального правовідношення.

Алеаторний ризик у доктрині розглядається в одному з двох значень: 1) як «умова (підстава) цивільно-правової відповідальності сторін зобов’язання (наприклад, ризик наслідків лікарської помилки тощо)» [117]1, або 2) як «...небезпека виникнення несприятливих наслідків (майнового або немайнового характеру), щодо яких невідомо, настануть вони чи ні» [152]2.

Розуміння ризику як небезпеки випадкового настання несприятливих наслідків найбільш адекватно відповідає місцю ризика в зобов’язаннях з гри і парі. Специфіка зобов’язань з гри та парі обумовлена тим, що такі зобов’язання мають своєю підставою договори на удачу, укладені під умову настання невизначеної події, в яких ризик полягає у штучному відтворенні випадкових та ймовірних ситуацій, які розглядаються як вид юридичної умови такого договору.

Зобов’язання, які виникають з гри та парі, відносяться до групи правочинів, «для яких розподіл ризику між сторонами становить їх мету, і які з цієї причини називаються ризиковими, або, інакше, алеаторними (alea – «гра в кістки»)» [12]1. Смисл таких правочинів полягає в тому, що вони, «будучи оплатними, конструюються так, що обсяг зустрічного задоволення, що належить від однієї із сторін, залишається невідомим, поки не настане обставина, покликана її остаточно визначити» [12]2. У таких договірних зобов’язаннях ризик є невід’ємним елементом виконання зобов’язання, що пояснює їх нееквівалентний, алеаторний характер. На відміну від мінових або комутативних (тобто, еквівалентних) договірних зобов’язань, виконання яких передбачає вчинення рівних за вартістю первинного і зустрічного надання, алеаторні зобов’язання за визначенням є нееквівалентними, оскільки досягнення їх мети поставлено в залежність від настання чи ненастання ризику у вигляді визначеного випадкового юридичного факту (наприклад, виграш в парі в букмекерській конторі поставлено під умову виграшу у певному футбольному матчі з визначеною різницею в рахунку).

Є. Годеме вважав особливістю ризикових договорів те, що в цьому випадку «надання, обіцяне однією із сторін, залежить, в смислі свого існування або розміру, від невідомої події, невідомість якої не дозволяє при укладенні договора визначити шанси виграшу або втрати» [22]1. У зв’язку з цим Р. Саватьє, співставляючи мінові договори з ризиковими (алеаторними), вбачав відмінності між ними в тому, що «в мінових договорах надають або обіцяють надати ті речі, які вже існують або достовірно будуть існувати... . У ризикових договорах, навпаки, обіцяють надати шанс, ймовірність. Невідомa заздалегідь можливість реалізації цієї ймовірності і становить предмет договора» [141]2.

На специфіку мети зазначених зобов’язань звертав увагу К. П. Побєдоносцев, який вважав, що «відмінність таких (ризикових) договорів полягає в тому, що в них мета і наміри сторін щодо кінцевих результатів договора, матеріальна цінність його поставлені в залежність від події повністю незалежну або випадкову, або лише ймовірну, так що при укладенні його взагалі невідомо, яка сторона в результаті виграє, отримає вигоду» [22]3.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У зв’язку з цим зобов’язання з гри та парі за своїм характером не може визнаватися грошовим зобов’язанням у власному розумінні, оскільки його безпосередньою метою (підставою) такого зобов’язання є намір створити борг під умовою, а не здійснити платіж, погасити борг.

Особливість мети зобов’язання з гри та парі полягає в наявності не однієї, а двох основних кауз такого зобов’язання. Мета зобов’язання з азартної гри та парі отримати виграш або підтвердження своєї правоти в парі, яка є класичною для будь-яких оплатних зобов’язань, доповнюється бажанням учасника відчути азарт, реалізувати свою впертість чи інші додаткові підстави виграшу за обов’язкової умови присутності ризика невизначеності результату такого алеаторного зобов’язання. При цьому ризик, що лежить в основі азартної гри, створюється навмисно людиною для задовлення почуття азарту і пристрасті до швидкого без особливих витрат збагачення.

Аморальність задоволення інтересу за допомогою штучно створюваного ігрового (азартного) ризику обумовлює юридично незавершений характер зобов’язань з гри та парі у вигляді визнання їх натуральними зобов’язаннями внаслідок дефектності підстави (каузи) таких зобов’язань.

Притаманна зобов’язанням ігрового ризику юридична незавершеність викликана не дефектом умов дійсності, а саме невідповідністю вимогам права підстав (каузи) цих зобов’язань.

Зобов’язання ігрового ризику мають дефектний мотив за критерієм аморальності. Намагання досягнути певного результату (майнової вигоди, задоволення почуття впертості чи іншого немайнового інтересу) лише шляхом ризику становить єдиний чи переважаючий мотив правочину, що свідчить, однак, лише про відсутність серйозності в їх змісті і відносну нікчемність інтересу, та зумовлене цим позбавлення судового захисту, однак не позбавлення дійсності зумовленого ним правочину.

Договір гри та парі як натуральне і цивільне зобов’язання. Доктрина позитивного права виходить з того, що зобов’язання ігрового ризику викликають правові наслідки натуральних зобов’язань, або цивільно-правових зобов’язань (у випадку участі в їх організації держави чи ліцензованих організаторів гри).

У цьому контексті з повним правом можна стверджувати, що «ігри та парі здавна відносилися до ризикових (алеаторних) зобов’язань, переважно позбавлених позовного захисту внаслідок того, що ніхто із законодавців не схвалював моральних позицій, що як підстави для збагачення містили азарт, пристрасть, примху, впертість чи інше, що майже в усіх державах вважалося гріхом. І в грі, і в парі ризик, продиктований цими почуттями, носить обов’язковий характер і є невід’ємним атрибутом даних правочинів» [109]1, їх основною каузою, затьмарюючи собою іноді навіть бажання виграша або підтвердження своєї правоти в парі.

«Натуральний» характер зобов’язань ігрового ризику, викликаний аморальністю інтереса учасників цього алеаторного правовідношення, найбільш адекватно відповідає правовому режиму юридично незавершеного, недорозвинутого зобов’язання, які, «…створювані кожного разу суспільною правосвідомістю, не досягли свого повного визнання в цивільному праві» [148]1. З цього приводу в літературі слушно зазначається, що цим поновлюється старовинна правова традиція, згідно з якою цивільне законодавство розглядає зобов’язання, що виникають з гри та парі, в якості «натуральних» [73]2. Зобов’язання з гри та парі, як й інші «натуральні зобов’язання – це зобов’язання совісті» [141]3, до виконання якого право не примушує боржника.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Зобов’язання з гри та парі є непозовними або позовними (у визначених законом випадках) зобов’язаннями з надання послуг, інші обмеження здійснення яких припустимі лише на підставі прямої вказівки закону.

Зобов’язання з гри та парі є натуральними зобов’язаннями, якщо закон не визнав їх цивільно-правовими або недійсною підставу їх виникнення.

Натуральними слід визнавати зобов’язання з гри та парі, учасником яких не є професійний (тобто ліцензований) організатор гри.

Цивільним зобов’язанням є зобов’язання з гри та парі, одним з суб’єктів якого є ліцензований організатор гри (гральний заклад тощо). У цьому випадку судовим захистом користуються вимоги, пов’язані з невиплатою або несвоєчасною виплатою виграшу організатором гри, а також з відшкодуванням заподіяних збитків.

Зобов’язання з гри та парі можуть визнаватися цивільними зобов’язаннями й в інших випадках, прямо визначених законом.

В інших випадках зобов’язання з гри та парі мають визнаватися натуральними зобов’язаннями.

Викликана різним суб’єктним складом дуалістична правова природа зобов’язань з гри та парі виявляється в можливості існування таких зобов’язань як позовних зобов’язань (при їх проведенні гральним закладом, ліцензованим організатором гри), або натуральних зобов’язань, вимоги за якими позбавлені судового захисту (зокрема, за відсутності організатора гри).