Біржовий ринок Солодкий М. О

Вид материалаДокументы

Содержание


Функціональна модель біржового сільськогосподарського ринку
Механізм функціонування
Обгрунтування моделі
Взаємозв'язок біржового ринку з іншими сільськогосподарськими ринками
Динаміка товарообігу на біржах країни та обсяги реалізації зерна в 1994-1997 рр.
Перший етап
Другий етап
Третій етап
6.3. Основні напрямки розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції
Реалізація продовольства на біржах України в 1999 р.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Функціональна модель біржового сільськогосподарського ринку

(Функції учасників) Мінсільгосппрод

• здійснення аграрної державної політики через біржову систему, контроль за дотриманням нормативних актів;

• збереження, поповнення і використання державних резервів продовольства, сільськогосподарської продукції та сировини;

• сприяння приватизації і модернізації в галузі виробництва продовольства, сільськогосподарської продукції та сировини підприємствам і організаціям, які їх зберігають і здійснюють оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією і сировиною;

• закупівля на біржовому ринку України сільськогосподарської продукції до стабілізаційного фонду, здійснення товарних і фінансових інтервенцій з метою регулювання цін та інших умов на сільськогосподарському ринку;

• забезпечення гарантій належного виконання строкових угод, укладених у біржовій системі, за рахунок обсягів стабілізаційного фонду сировини і продовольства, сільськогосподарської продукції і сировини, а також накладання санкцій на майно суб'єктів підприємницької діяльності за невиконання чи неналежне виконання біржових угод, що призвело до зменшення обсягів стабілізаційного фонду;

• аналіз і прогнозування ринку сільськогосподарської продукції.

Українська аграрна біржа

• організація проведення торгів великими оптовими партіями сільськогосподарської продукції, форвардних і ф'ючерсних торгів стандартним товаром;

• створення (оренда, викуп) та організація роботи сертифікованих біржових складів;

• обробка і надання Мінсільгосппроду інформації з біржових торгів через мережу своїх філій, представництв;

• організація проведення спеціалізованих і міжрегіональних торгів спільно з регіональними біржами;

• забезпечення умов для державного регулювання та контролю цін, експорту сільгосппродукції, внутрішнього виробничого балансу через єдиний біржовий механізм.

Регіональні біржі

• організація проведення спотових і форвардних торгів середньооптовими партіями сільгосппродукції відповідно до єдиних біржових правил;

• взаємодія на договірних умовах з аграрною біржею, її філіями та представництвами, створення необхідних умов для контролю за біржовими операціями з сільгосппродукцією;

• взаємодія з районними і міжрайонними торговими домами в питаннях організації біржового товару.

Торгові доми

• збирання інформації про реальний стан локального (районного, міжрайонного) ринку сільгосппродукції, антидемпінговий та інший контроль з боку місцевих органів самоврядування;

• надання покупцям (брокерам) документів про наявність товару із сертифікатом якості і гарантією відвантаження;

• формування районних лотів сільгосппродукції, що виставляється на торги, узгодження цін та інших умов, забезпечення збирання та відвантаження сільгосппродукції покупцями;

• забезпечення розрахунків з пайовиками торгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників, споживачів сільгосппродукції та постачальників матеріальних ресурсів для села;

• організація та контроль місцевих товарообмінних операцій на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін і відповідальності за зобов'язаннями учасників.

Механізм функціонування

Робота біржової системи спирається на низові ланки - торгові доми. Пайовиками торгових домів у районах можуть стати товаровиробники, районні споживачі-переробники, торгово-закупівельні організації, елеватори, нафтобази, транспортні організації, включаючи брокерські контори регіональних і центральних бірж.

Основне завдання районних торгових домів - організувати локальний аграрний ринок та забезпечити його взаємодію з регіональними, міжрегіональними та національними оптовими ринками з біржових товарів. Місцеві сільгоспвиробники через торговий дім здійснюють операції з реалізації власної продукції та забезпечення

виробництва необхідними матеріальними ресурсами. Орієнтиром є ринкові ціни, які формуються за спотом, форвардом і ф'ючерсом біржовою системою, з якою безпосередньо пов'язаний торговий дім.

Представник сільгоспуправління стежить за дотриманням учасниками єдиних правил торгівлі.

Для виходу на великооптові операції торговий дім здійснює заходи щодо стандартизації товару, його збирання, зберігання та щодо можливостей відвантаження і виходить на регіональні та міжрегіональні брокерські контори аграрних бірж. При цьому загальний оптовий лот складається з паїв учасників торгового дому. Операції з великими судновими партіями зі споту, форварду з використанням стандартизованих біржових складів здійснює Українська аграрна біржа. Для цього торговий дім укладає контракт-дорученнч з брокерською конторою аграрної біржі, якщо біржа не має власної, направляє товар на біржовий склад з оформленням відповідних документів, після чого брокери забезпечують реалізацію за біржовими цінами. Внесені покупцем кошти надходять через розрахункову палату аграрної біржі в торговий дім, який здійснює розрахунки з пайовиками (через транзитний рахунок, відкритий у районному банку - учаснику торгового дому). Аналогічно здійснюються операції на регіональних біржах, але зі збереженням товару на регіональних елеваторах.

Українська аграрна і регіональні біржі організовують торги за єдиними біржовими правилами. При спотових торгах на нинішньому етапі розвитку відмінність може полягати в тому, що аграрна біржа оперує великими експортними лотами стандартизованого товару, який зберігається на біржових складах, а регіональні біржі видають покупцям документи на товар від районних торгових домів, і обсяг їх лотів, природно, нижчий (а за необхідності його спеціально знижують), порівняно з аграрною біржею.

Українська аграрна біржа організовує єдину інформаційну систему, яка функціонує через уніфіковані засоби і правила зв'язку, з концентрацією інформації безпосередньо від торгових домів і регіональних бірж на спеціалізовані представництва (філії) та центральну (аграрну) біржу.

Міністерство та його підрозділи мають доступ до інформаційної біржової системи для здійснення функцій аналізу, регулювання та контролю. Вплив на ринкові процеси при цьому забезпечується насамперед через Спостережну раду та Біржовий комітет Української аграрної біржі, її філій (представництв), а також через спостерігачів районних управлінь сільського господарства в районних торгових домах. Операції з купівлі-продажу сільгосппродукції здійснюються через спеціальні брокерські контори - державних агентів, які діють на Українській аграрній біржі, а в разі необхідності - на регіональних біржах і в торгових домах.

Обгрунтування моделі

Модель біржового сільськогосподарського ринку має такі характеристики: ознаки системи, яка дає змогу створити єдиний механізм організації і функціонування оптового біржового сільськогосподарського ринку; формує мережу ринків з урахуванням адміністративно-територіального поділу України; є національним біржовим ринком; служить для міжрегіональних ринків економічним та інформаційним зв'язком біржових структур, об'єднаних спільними завданнями й інтересами на договірній основі, які координує Українська аграрна біржа; забезпечує функціонування регіональних ринків за спеціалізованими і територіальними ознаками, які організовані регіональними біржовими структурами, спеціалізованими філіями та їхніми асоціаціями; проводить локальні ринки, організовані відповідно до існуючого поділу сільськогосподарських районів України, учасники яких функціонально скооперовані типовими умовами районних торгових домів; дає змогу децентралізувати систему товарно-фінансових ринкових відносин без втрати державою можливості регулювати і контролювати баланс продовольчих ресурсів країни, виконувати державні закупівлі, здійснювати аграрну протекціоністську політику; допомагає експортувати сільгосппродукцію з урахуванням світових стандартів, що забезпечує реалізацію біржових товарів за світовими цінами; створює умови для розробки і здійснення

заходів щодо захисту внутрішнього сільськогосподарського ринку, підтримки вітчизняних сільгоспвиробників, стимулювання виробництва необхідних товарів та вироблення гарантійного механізму для учасників біржових угод; забезпечує умови іншим органам державного управління, переробним, транспортним, контрольним та іншим відомствам для планування своєї діяльності, використовуючи інструментарій біржового сільськогосподарського ринку.

Взаємозв'язок біржового ринку з іншими сільськогосподарськими ринками

(Короткий огляд оптових ринків і взаємозв'язку між ними)

Крім біржового ринку на загальну організацію сільськогосподарського ринку помітно впливають оптові ринки матеріально-технічних і хімічних ресурсів для сільського господарства, тваринницької та плодоовочевої продукції.

Щоб розв'язати проблему співвідношення цін між сільгосппродукцією та матеріально-сировинними ресурсами, для села найопти-мальнішою формою оптового продажу ресурсів є реалізація їх через спеціалізовані секції товарних бірж, причому торги ресурсних і аграрних секцій можуть проводитись паралельно з визначенням за результатами торгів паритетних ринкових коефіцієнтів.

Таким чином, нафтопродукти, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інша агрохімічна продукція можуть реалізовуватися чи обмінюватися оптовими партіями на компенсаційній основі на сільгосппродукцію.

Сільгосптехніка і запчастини реалізуються через оптових дилерів-постачальників, мережа яких може бути створена з урахуванням регіональних особливостей на всій території України. При цьому виставкова форма продажу може бути підсилена демонстраційними ярмарками, які проводяться у рамках "Дня поля", куди дилери запрошують потенційних покупців для огляду й оцінювання техніки в дії. З урахуванням нинішнього економічного становища сільськогосподарських товаровиробників найефектив-

нішими можуть стати лізингова форма реалізації сільгосптехніки і розрахунок за неї на компенсаційній основі сільгосппродукцією.

Якщо дилерська фірма, що реалізує техніку, має брокерську контору на біржі, проблеми платіжного обороту легко розв'язуються.

Оптова торгівля живими сільськогосподарськими тваринами здійснюється через виставки-аукціони та ліцензійні господарства. Виставки-аукціони необхідно організовувати в 5-6 основних регіонах України з урахуванням спеціалізації і сезонних особливостей. Центральна виставка в Новоолександрівці (Бориспільський район Київської області) може виконувати координаційну роль у системі тваринницьких виставок-ярмарків - на її основі можна створити Центр оптової торгівлі. Ліцензійні, передусім племінні, господарства, мережа яких повинна охоплювати всі області України, зв'язані єдиною системою з Центром оптової торгівлі і мають забезпечувати поставку худоби за оптовими контрактами. При цьому контракти можуть укладатися через біржову систему, через виставки, ярмарки і аукціони, через районні та міжрайонні торгові доми й безпосередньо господарствами регіону, які забезпечують покупців необхідними послугами при відборі, підготовці та відправленні товарних і племінних тварин.

Оптові плодоовочеві ринки створюються при великих містах. Прикладом такої організації може бути Будапештський плодоовочевий оптовий ринок в Угорщині. Окрім основного завдання - забезпечення населення продовольством та збуту продукції сільських господарств через оптово-посередницьку мережу, оптовий плодоовочевий ринок дає змогу стандартизувати за кількістю та якістю дрібнооптові норми товарів, а отже, встановити ринкові ціни на ці норми.

Усі оптові ринки об'єднує те, що вони визначають якісні стандарти на продукцію, згідно з якими через ринковий механізм встановлюються оптові ціни, які є орієнтиром для всіх учасників сільськогосподарського ринку. Оскільки оптові ринки є організованими, то їх функціонування дає змогу через біржовий ринок, як найбільш організований, створити єдину інформаційно-аналітичну мережу, яка забезпечить прогнозування і регулювання ситуації на сільськогосподарському ринку.

Концепція була затверджена постановою Кабінету Міністрів від 17 листопада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку". Вона відіграла поряд з іншими заходами, що здійснювалися як урядовими структурами, так і безпосередньо учасниками біржового процесу, позитивну роль у становленні біржового ринку агропромислової продукції, що забезпечило помітне збільшення обсягів реалізації продукції на біржовому ринку та сприяло встановленню цін на сільськогосподарську продукцію на ринкових умовах, особливо у 1995-1996 рр. (табл. 7).

Динаміка товарообігу на біржах країни та обсяги реалізації зерна в 1994-1997 рр.

Таблиця 7










І994о


199*


І1<«ІО.


Ш7т>.


Вартість реалгюнаної ... : ч.Ін. гри. продукції ра'Ю.м ; г


376,6


5-14


ІІ4Ч.З


729.9


сільськогосподарської м:ш ГрН продукції і


10.1


221


312,0


208


Питома вага сільсько- І п, господарської продукції


3,0


40,6


27.2


29.3


Решііадвано зерна.на внутрішньому і здвнішніх тис. т ринках і


17000


15200


1431»


15100


В тому числі: на експорт : тис. т


115


1512


2113


Р74


Реалітовано черна на І біржах і ™ т


140


2990


842


465


Реалі-ювапо Ісрна на ; біржах до реалпаїїії ; "л. всього зерна !


0.8


19.7


5,9


3.1


Іш скспорі


121.3


197.8


39.8


26,2


Концепція організації біржового сільськогосподарського ринку, безумовно, відіграла позитивну роль. Однак, виходячи з критеріїв розвитку ринкових відносин, що постійно змінюються, вона потребувала певних змін і доповнень. Саме це, а також процеси еволюції біржового ринку зумовили необхідність нової редакції Концепції розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції.

Нову редакцію Концепції розвитку біржового ринку було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р. "Про концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції"'. Водночас цією ж постановою повторно було

порушено питання про створення Державного інтервенційного фонду сільськогосподарської продукції і доручено виробити механізм формування державного замовлення на сільськогосподарську продукцію та її реалізацію з державних ресурсів через біржовий ринок. Було зроблено чергову спробу підвищити ефективність роботи біржового ринку за допомогою адміністративних методів.

Концепцію було суттєво доповнено новими розділами, зокрема принципами розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції. Концепція містить шість розділів. Перший розділ висвітлює необхідність створення та мету Концепції.

Принципи розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, які викладено у другому розділі Концепції, розкривають основні засади побудови біржового ринку. До них належать:

• використання важелів державного регулювання розвитку біржового ринку як одного з елементів інфраструктури, що найповніше забезпечує співвідношення пропозиції і попиту, адекватне відображення цін, гарантію виконання угод, легальність і прозорість трансакцій;

• координація діяльності бірж з питань цінової політики, організації та проведення торгів, стандартизації біржових товарів, сертифікації бірж і діяльності біржових посередників та з інших питань немонополістичного характеру;

• відкритість і прозорість біржового ринку для продавців, покупців, податкових, банківських, страхових і статистичних установ;

• регулювання біржового ринку шляхом впровадження системи державних інтервенцій.

Третій розділ визначає роль і участь держави в регулюванні діяльності біржового ринку сільськогосподарської продукції. Участь держави у процесі формування і розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції здійснюється за допомогою законодавчого та нормативного регулювання, забезпечення умов вільної конкуренції товаровиробникам, захисту їх економічних прав і свобод, дотримання всіма конкурентами економічного правопорядку.

Четвертий розділ, що описує структуру біржового сільськогосподарського ринку, складається з двох підрозділів; перший - "Організаційна структура координації біржового ринку", характеризує складові цього процесу:

• Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку при Кабінеті Міністрів України;

• Міністерство агропромислової політики, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади;

• Державний інтервенційний фонд.

Другий підрозділ, що характеризує інфраструктуру ринку сільськогосподарської продукції, включає товарні біржі, аукціони худоби, агроторгові доми, допоміжну базу біржового ринку (елеватори, сховища, складські приміщення, транспортні структури тощо), добровільні об'єднання (асоціації, спілки тощо).

П'ятий розділ Концепції характеризує функції кожного з учасників структури біржового сільськогосподарського ринку, що випливають з їх функціональних обов'язків.

У шостому заключному розділі Концепції зроблено спробу спрогнозувати етапи розвитку біржового ринку. Етапність цього розвитку визначена таким чином.

Перший етап:

• забезпечення вільного вибору учасниками торгів форм торгівлі, видів угод, механізму розрахунків;

• вільне формування пропозиції і попиту, перехід від платного членства на біржі до комісійних надходжень від торгових оборотів;

• укладення різних видів угод на реальний товар з метою залучення більшої кількості учасників торгів, зниження ризику контрагентів;

• розробка і запровадження типових положень сертифікації діяльності біржових посередників і аграрних бірж та інших елементів інфраструктури біржового ринку;

• створення системи моніторингу біржової діяльності, аналізу і прогнозу цих процесів. Для цього залучаються фахівці та науково-технічна допомога в межах діяльності в Україні іноземних програм і фондів;

• надання і розширення клієнтам біржі послуг з безплатного арбітражного та іншого правового обслуговування.

Другий етап:

• забезпечення ситеми страхування від фінансового ризику на біржовому ринку сільськогосподарської продукції шляхом запровадження ф'ючерсних угод та опціонів. Це потребує розробки законодавчих і нормативних актів та створення організаційно-технологічних умов для такої торгівлі і насамперед обов'язкової стандартизації основних елементів біржової торгівлі, ситеми клірингового обслуговування тощо.

Третій етап:

• торгівля ф'ючерсними угодами на світових товарних біржах за одним або кількома видами сільськогосподарської продукції та запровадження їх на аграрних біржах України з використанням при цьому всіх економічних можливостей здійснення біржової операції.

Загалом доповнена Концепція враховує нагромаджений досвід і позитивні зміни, що відбулися в процесі впровадження ринкових реформ в агропромисловому комплексі. Проте окремі позиції в ній викликають сумнів щодо правильності обраного шляху. Особливо це стосується визначення етапності розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції. Досвід країн, що пройшли всі "етапи" розвитку біржового ринку від торгівлі спотовими контрактами до ф'ючерсів та опціонів, засвідчує необхідність і обов'язковість самостійного освоєння цих процесів, що дає можливість поряд з вивченням процесу торгівлі одночасно створити необхідну ринкову інфраструктуру для біржової діяльності. Будь-яке штучне впровадження може призвести лише до дискредитації. Тому, на наш погляд, досить ризикованими видаються рекомендації щодо освоєння торгівлі ф'ючерсними контрактами на аграрних біржах країни через практику торгівлі ними на зарубіжних біржах.

6.3. Основні напрямки розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції

Незважаючи на те, що Концепція розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції була затверджена постановою Кабінету Міністрів України, вона серйозно не вплинула на розвиток біржового ринку. Це зумовлено передусім повільними темпами впровадження економічних реформ на селі. Проголошена програма реформування колгоспів і державних господарств здійснювалася формально. Затягнулося реформування постачально-збутової системи хлібозаготівельних підприємств. Змінюючи назву, сільськогосподарські підприємства не міняли своєї суті, а організація роботи в них базувалася на ідеології планово-розподільчої системи.

В умовах різкого підвищення цін на матеріально-технічні ресурси, високої вартості кредитних ресурсів, слабкої державної підтримки багато керівників колективних сільськогосподарських підприємств стали на шлях виживання методом екстенсивного господарювання, що призвело до істотного зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

Селяни, володіючи формально правами на землю і майно, не впливали активно на формування політики ведення їх господарств, не здійснювали контролю за їх виробничо-фінансовою діяльністю.

Широких обсягів набула бартерна система взаємовідносин між колективними сільськогосподарськими підприємствами та постачальниками матеріально-технічних ресурсів, які, як правило, були представлені комерційними структурами. Причому від такої співпраці товаровиробники недоотримували у великих обсягах кошти за вироблену продукцію. Незважаючи на проголошений державою курс вільного руху сільськогосподарської продукції, у цей процес активно втручалися місцеві органи влади, часто на шкоду товаровиробникам. Керівники колективних сільськогосподарських підприємств, практично не відповідаючи за результати роботи господарств, часто здійснювали операції зі збуту продукції за сумнівними цінами.

Отже, значна частина сільськогосподарської продукції, насампе-

ред зерна, насіння соняшнику, рапсу, переходила у власність комерційних структур не за відкритими цінами, що мають формуватися на біржовому ринку, а за так званими цінами домовленості. Посередник між товаровиробником і споживачем продукції більше не був зацікавлений у реалізації продукції через біржовий ринок, а знаходив шляхи збуту її на експорт, розраховуючись нею за імпортовані пально-мастильні матеріали, техніку, засоби захисту рослин або використовуючи її для виробництва продуктів та збуваючи їх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Так, з урожаю 1998 р. для різних цілей було реалізовано 10 340 тис.т пшениці, в тому числі:

• реалізовано для продовольчих цілей на внутрішньому ринку 7100 тис. т;

• використано для промислової переробки 410 тис. т;

• відправлено на експорт 2770 тис. т.

З усієї кількості пшениці, реалізованої за різними каналами збуту, лише 66,3 тис. т було продано через біржовий ринок. Аналогічною була ситуація з реалізацією іншої сільськогосподарської продукції.

Обсяги реалізації продукції на біржах країни не змінилися істотно і в 1999 р. (табл. 8).

Реалізація продовольства на біржах України в 1999 р.

Таблиця 8

Вид продукції


Реалізовано на біржах, тис. т


Експортовано, тис. т


Реалізація на біржах, у % до











експорту


Зерно, разом Насіння соняшнику Цукор-пісок Олія соняшникова


170,0 15,0 8,6 1,0


6200,0 1000,0

124,7 197,8


2,7 1,5 6,9 0,5


Слід зазначити, що на внутрішньому ринку в 1999 р. було реалізовано понад 16 млн. т зерна, 1,7 млн. т цукру, близько 500 тис. т олії. Невеликі обсяги реалізації продукції на агропромислових біржах країни, недосконалість правил проведення торгів на них призводять до

викривлення механізму ціноутворення, а задекларовані ціни на них не завжди відображають стан ринку сільськогосподарської продукції. Так, ціна реалізації цукру-піску на 03.12.99 становила $210 за одну тонну на Волинській спеціалізованій товарній біржі і $370,7 на Полтавській агропромисловій біржі (табл. 9).

Порівняльні ціни реалізації цукру-піску

(станом на 03.12.99) та фуражного ячменю (станом на 15.12.99) на біржах України під час однієї торгової сесії

Таблиця 9

Назва біржі


Цукор-пісок Ціна на одну тонну, $


Ячмінь фуражний Ціна за одну тонну, $


Вінницька універсальна товарна біржа


214,96


49,18


Волинська спеціалізована аграрна біржа


210


71,65


Придніпровська товарна біржа


-


52,11


Полтавська агропромислова біржа


370,75


-


Сумська товарна біржа "Сумиагропромбіржа"


-


63.89


Харківська товарна біржа


229,5


-


Тернопільська агропромислова біржа


216


-


Відхилення в ціні


тіп 210 тах 370,7 +/- 160,75 76,5%


тіп 49, 18 тах 71,65

+/- 22.47 45,7%


Наведені факти свідчать, що біржовий ринок сільськогосподарської продукції, як і загалом товарний біржовий ринок, перестав відігравати активну роль у здійсненні оптової торгівлі і не виконує основної ціноутворюючої функції.

Поряд з недосконалістю і відставанням розвитку біржового ринку основним гальмом становлення ринкової економіки стало вкрай повільне реформування агропромислового комплексу. Прискоренню цього процесу сприяло видання Указу Президента

України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Зокрема Указом передбачалося реформувати протягом грудня 1999 р. - квітня 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства на засадах приватної власності на землю та майно.

Водночас усім членам колективних сільськогосподарських підприємств було надано право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, заснованих на приватній власності. Це право, гарантоване частиною другою ст. 14 Конституції України, не може бути обмежене рішенням загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.

Цей Указ сприяв створенню в країні приватного сектора товаровиробників сільськогосподарської продукції, підвищив їх роль у питаннях збуту продукції, закупівлі матеріально-технічних ресурсів, прискорив створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі.

В Указі наголошено на нагальності формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, в тому числі товарних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, підприємств фірмової торгівлі тощо, яка б забезпечувала заготівлю і реалізацію продукції всіх секторів агропромислового виробництва і постачання їм необхідних матеріально-технічних ресурсів та сировини.

Одночасно з активним впровадженням у життя нових сільськогосподарських формувань, що базуються на приватній власності на землю, виконується широкомасштабна робота з удосконалення ринків збуту продукції.

Так, Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" передбачено впровадження системи таких заходів:

• стимулювання продажу зерна за гроші через прозору ринкову інфраструктуру (біржі, аукціони, торгові доми);

• подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму закупівлі зерна, який передбачає закупівлю зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права подальшого продажу цього зерна за ринковими цінами, якщо вони перевищуватимуть заставні ціни, за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна;

• кредитування заставних закупівель зерна, а починаючи з 2001 р. -їх бюджетне фінансування;

• пряма закупівля зерна в сезон його збирання за поточними ринковими цінами та його подальший продаж у разі необхідності для забезпечення потреб регіонів, що недостатньо забезпечені зерном та хлібопродуктами;

• закупівля чи продаж зерна з інтервенційною метою для стабілізації внутрішнього ринку зерна і хлібопродуктів;

• недопущення обмежень щодо міжрегіональної закупівлі зерна та адміністративного втручання у формування ринкових цін на зерно і хлібопродукти;

• сприяння закупівлі зерна суб'єктами підприємницької діяльності за власні кошти для подальшого продажу зерна і продуктів його переробки на внутрішньому ринку України;

• розробити і затвердити програму стабілізації і поступового збільшення обсягів виробництва зерна, розвитку інфраструктури та економічних механізмів оптимізації ринку зерна і хлібопродуктів на 2001-2004 рр.;

• передбачити у проекті Державного бюджету України на 2001 р. окремим рядком асигнування на регулювання ринку зерна та забезпечити впровадження механізму заставних закупівель зерна;

• покласти на Державну акціонерну компанію "Хліб України" функції державного агента із забезпечення державної заставної закупівлі зерна.

На превеликий жаль, в Указі Президента є пункти, що посилюють адміністративний вплив на розбудову ринкової економіки, це передусім :

• обов'язкове декларування суб'єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, що зберігається ними;

• запровадження реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, що зберігають зерно, та запровадження порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах.

Спроби адміністративного впливу на підвищення біржового обігу сільськогосподарської продукції здійснювались і до згаданого Указу Президента України. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 19 жовтня 1999 р. № 1928 "Про активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів" встановив, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для державних потреб, їх реалізація з державних ресурсів і державних резервів, а також поставка підприємствами агропромислового комплексу матеріально-технічних ресурсів, що закупляються за рахунок коштів державного бюджету, здійснюються лише через товарні біржі за кошти.

Цією ж постановою зроблено спробу "загнати" в біржовий ринок ресурси зерна, що надходять від товаровиробників у рахунок погашення заборгованості перед Пенсійним фондом, податковою інспекцією та ін.

Усе це свідчить про застійні процеси в розвитку біржового ринку та намагання адміністративними методами створити ринок спотових контрактів. На наше переконання це помилковий шлях, що і підтверджують результати роботи бірж за останні роки. Ринок наявного товару почне нормально функціонувати з відповідною роллю в ньому бірж лише після здійснення комплексу необхідних ринкових реформ агропромислового комплексу, істотної зміни товарно-грошових відносин загалом у державі.

Що стосується біржового ринку сільськогосподарської продукції, то тут поруч з розробкою та створенням нормативно-правової бази необхідно приступити до освоєння та впровадження торгівлі форвардними і ф'ючерсними контрактами, що дасть можливість вивести біржовий ринок на новий рівень і зацікавить усіх учасників ринку. Перші спроби в цьому напрямку вже зроблено. Згаданою постановою Кабінету Міністрів України на Міністерство аграрної політики було покладено функції затвердження правил випуску та обігу товарних деривативів у сфері біржового ринку щодо товарних базових активів.

Товарний базовий актив - це предмет товарного деривативу, який є біржовим товаром і визначається як основні (наприклад, акції підприємств, земля) та оборотні матеріальні (вироблена продукція, валюта) активи з можливими умовами їх поставки. Умови організації біржової торгівлі товарними деривативами визначено в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому товарний дериватив визначається як стандартний документ, який засвідчує право продати або купити біржовий товар на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. До товарних деривативів належить форвардний, ф'ючерсний контракт та опціон.

Ініціатором і безпосереднім розробником механізму випуску та обігу товарних деривативів у сфері біржового ринку, утворення та проведення фінансового та розрахункового обслуговування стала корпорація "Украгропромбіржа". Акцент у впровадженні торгівлі товарними деривативами на цьому етапі зроблено на форвардні контракти, тому що вони мають суттєві переваги. По-перше, форвардний контракт згідно з чинним законодавством України належить до деривативів, через що оподаткування здійснюється після закінчення терміну його дії. По-друге, механізм обігу форвардного контракту створює певні товарні базові активи у майбутньому за ціною, яка фіксується на момент укладення. По-третє, можна відкласти у часі реалізацію великих партій готової продукції. І останнє: згідно з теорією маркетингу виробництво товарних базових активів орієнтується на попит.

Зрозуміло, що форвардні угоди становлять форму економічних відносин, завдяки якій можуть виконуватися біржові операції тільки на основні певні товарні базові активи (пшеницю, цукор, дизпаливо тощо) у великих обсягах для потреб держави як суб'єкта організованого біржового ринку, а також трейдерів, включаючи переробників.

Отже, зроблено перший крок, а точніше, спробу перевести біржовий товарний ринок сільськогосподарської продукції на якісно новий рівень відносин, завдяки чому з'явиться можливість зменшити ризики втрат та отримувати гарантований прибуток за обумовленою ціною.