Грошово-кредитний ринок

На фінансовому ринку розвинутих країн значне місце відводиться управлінню різноманітними формами портфеля фінансових інструментів або управлінню інвестиційним портфелем. Така діяльність має чітке юридичне підгрунтя, проблеми виникають лише тоді, коли творчий пошук фінансових менеджерів приводить до створення принципово нових фінансових інструментів. В Україні ретельно (або не дуже) вивчивши закордонний досвід пішли своїм, “українським шляхом“. Завдяки “фахівцям”, законодавцям та чиновникам фактично створено бездоріжжя, яким має рухатися фінансовий бізнес. Щоб у цьому переконатися, досить вивчити ситуацію, що склалася навколо колективного інвестування та застосування в українському законодавстві понять “управління майном”, “довірче управління майном”, “довірча власність”, “право довірчої власності” та “довірчий власник”. Якщо поцікавитись у юристів чим, наприклад, відрізняється “довірче управління” від “управління майном” (див. Цивільний кодекс) взагалі, або як співвідносяться “довірче управління” і “довірча власність”, то варіантів відповідей буде стільки ж, скільки незрозумілих місць можна знайти в останніх законах стосовно фінансової діяльності, особливо в Законі “ Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”. У ст.2 цього Закону зазначено: “управитель – фінансова установа, яка здійснює управління майном, отриманим у довірчу власність за договором управління майном...”, а потім порівняємо це визначення з відповідними положеннями Цивільного кодексу (Глава 70). Не зрозуміло, що являє собою “довірча власність”, отримана управителем, якщо відповідно до Цивільного кодексу установник управління майном все одно залишається власником цього майна. Якщо власність на майно переходить до управителя, то до чого тут управління майном? Власник майна (у тому числі і довірчого) має право розпоряджатися цим майном на власний розсуд без договору на управління майном. Можна припустити, що одним і тим же майном володіють і управитель, і довіритель, причому управитель на підставі “права довірчої власності”, а довіритель – на підставі просто права на власність. То хто ж у такому разі повинен платити податок на нерухомість? …*

Страховий ринок та небанківські фінансові установи

Актуальність і практика ризик-менеджменту у страховому бізнесі

В. Терюхов,

експерт-консультант з управління ризиками

Актуальність

На наш погляд, деякі страхові організації недостатньо уваги приділяють управлінню ризиками (RM) як потенційних клієнтів так і власних.

Основні мета і завдання деяких страхових організацій – це максимізація страхових зборів.

Якщо ж метою і завданням страхової організації є забезпечення своєї фінансової стійкості, у тому числі зниження ризику поточної ліквідності і платоспроможності не шляхом максимального збору страхових премій, а через підвищення чистого доходу (технічного результату), то подана нижче принципова схема моделі ризик-менеджменту має бути не тільки актуальною, а й необхідною при веденні такого бізнесу.

Пропонується приклад з практики (деякі фрагменти Звіту). На наш погляд, проблеми, відображені у цьому прикладі характерні для деяких страхових організацій і не потребують коментарів*

Проблеми державного регулювання і нормативне забезпечення діяльності недержавних пенсійних фондів

С. Романенко,

заступник начальника управління ліцензування

Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП)

Держкомфінпослуг працює за трьома основними напрямками забезпечення діяльності недержавних пенсійних фондів (НПФ). Це створення інфраструктури і реєстрація НПФ, створення адміністраторів НПФ і їхнє ліцензування, а також розробка комплексу нормативних документів.

З червня 2004 р. Комісія розпочала реєстрацію НПФ. Але сьогодні їх зареєстровано лише 26. З них 20 – відкриті, 4 – корпоративні і 2 – професійні. В період обговорення і ухвалення Закону фахівці припускали, що більшість НПФ будуть корпоративними. Перевага роботодавців, якщо є вибір, надана відкритим пенсійним фондам, в які вони планують робити внески за своїх учасників.

Разом з тим, слід розуміти, якщо 26 НПФ пройшли реєстрацію, то це зовсім не означає початок їх практичної роботи. Цей процес досить тривалий. Після реєстрації НПФ, як фінансової установи, етап формування Ради НПФ триває три місяці. Потім Рада НПФ повинна розробити інвестиційну декларацію. З моменту її реєстрації в Держкомфінпослуг Рада НПФ укладає договір з комісіями, які обслуговуватимуть діяльність НПФ. До них належать: комісії з управління активами, які вже ліцензіює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР); хранителі, які вже існують багато років; адміністратори – сьогодні найпроблемніша ланка у сфері діяльності НПФ.

Розробку нормативної бази, що регулює діяльність адміністраторів, Держкомфінпослуг вже завершено, хоча Комісії (Держкомфінпослуг) були надані повноваження: виконати цю розробку протягом року після прийняття Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення».

До складу підготовленої Держкомфінпослуг нормативної бази діяльності адміністраторів НПФ увійшли: ліцензійні умови, вимоги до технічного забезпечення персоніфікованого обліку, положення про адміністрування НПФ. Нинішня проблема щодо створення адміністраторів – це насамперед їхнє технічне забезпечення. Адміністратори повинні володіти програмним продуктом, який задовольнить вимоги, що встановлені Держкомфінпослуг...*


Корпоративне управління та рейтинги

Ризики як об’єкт корпоративного управління*

К. Бюлер, Г. Притч,

партнери McKinsey(США)


Ризики — неодмінна складова ділового життя, а управління ними — частина масштабної роботи, що проводить будь-яка компанія заради створення вартості. Однак крах низки корпорацій протягом останніх років свідчить: багато компаній не тільки не мають системи адекватного управління ризиками, але й погано розуміють характер ризиків, з якими пов'язана їхня діяльність.

Проте не ризикуючи, не можна одержати доходу. Тому оптимальною є така модель бізнесу, яка захищає компанії від фінансових проблем і в той же час залишає простір для діяльності. Для менеджменту мають бути створені умови, за яких він міг би ризикувати, водночас вивчаючи потенційну прибутковість будь-якого бізнес-рішення з боку ризиків.

Після економічних криз (на ринку нерухомості США в 1990 р., на ринках, що розвиваються, у 1997 р., на технологічному ринку в 2001 р.) багато фінансових інститутів під тиском регулюючих органів протягом останнього десятиліття активно вдосконалювали свої системи управління ризиками. Але компаніям «реального сектору» (енергетичним, сировинним, підприємствам обробної промисловості) багато чому ще слід навчитися.

Види ризиків

Ми визначаємо ризики дуже широко — як будь-яку подію, внаслідок якої фінансові результати діяльності компанії можуть виявитися нижче очікуваних. Звичайно для оцінки ризику застосовуються такі показники: капітал до ризику, прибутковість до ризику або грошові потоки до ризику. Вибір того чи іншого показника залежить від характеру базової інформації, що використовувалася при аналізі (баланс, звіт про прибутки/збитки або інформація про рух грошових потоків).

Виділяють чотири види ризиків:

1. Ринковий ризик, тобто схильність до негативної зміни ринкових цін, у тому числі зміни вартості цінних паперів, валютообмінних курсів, процентних ставок або спредів і цін на біржові товари. Наприклад, різке падіння цін на палладій у 2002 р. змусило Ford, що має значні його запаси, списати 952 млн дол.

2. Кредитний ризик, тобто ймовірність невиконання позичальником (контрагентом) зобов'язань, передбачених договором. Так, у 2002 р. Bank of New York збільшив свої резерви на покриття можливих збитків за позиками на 185 млн дол. і пояснив цей крок тим, що видав значні позики телекомунікаційним компаніям, які опинилися у складному фінансовому становищі…*

Рейтинг корпоративного управління “РІД-Експерт РА”

Рейтинг корпоративного управління “РІД-Експерт РА” являє собою оцінку стану системи корпоративного управління 150–200 акціонерних товариств, зареєстрованих у Російській Федерації. Він базується на порівнянні практики корпоративного управління кожного акціонерного товариства – учасника рейтингу з нормами, що закріплені в російському законодавстві, рекомендаціями Кодексу корпоративної поведінки, стандартами найсучаснішої практики, певними портфельними інвесторами й організаціями, які представляють їх інтереси.

Рейтинг корпоративного управління “РІД-Експерт РА” присвоюється на основі методики, що розроблена консорціумом Російського інституту директорів* (РІД) та рейтинговим агентством “Експерт-РА”** (РІД-Експерт РА).

Рейтинги встановлюються аналітиками консорціуму РІД-Експерт РА щопівроку на основі публічної інформації й даних, які одержано безпосередньо від акціонерних товариств – учасників рейтингу.

Основні показники методики рейтингу корпоративного управління

Рейтинг корпоративного управління являє собою інтегральну оцінку за 4 групами показників.

1. Права акціонерів (реалізація прав власності, на участь в управлінні товариством, на отримання частки прибутку, а також рівень ризику порушення прав, наявність додаткових зобов’язань товариства із захисту прав акціонерів).
   
2. Діяльність органів управління і контролю (склад і діяльність ради директорів та виконавчих органів, система контролю фінансово-господарської діяльності, взаємодія між органами управління і контролю).
   
3. Розкриття інформації (рівень розкриття неофіційної та фінансової інформації, загальна дисципліна розкриття інформації, доступність інформації).
   

Дотримання інтересів інших зацікавлених сторін та корпоративна соціальна відповідальність (політика соціальної відповідальності та врахування інтересів зацікавлених груп, трудові конфлікти, соціальні проекти для персоналу та місцевого населення, екологічність) …*


Міжнародний огляд та зарубіжний досвід


Побудова системи ризик-менеджменту у фінансовій компанії


Н. Балашова,

спеціаліст ІК "Русские инвесторы"(РФ)


Ризик-менеджмент сьогодні

Сьогодні ризик-менеджмент — одна з наук, що найдинамічніше розвиваються серед усього спектру напрямків фінансового менеджменту.

Використовуючи терміни ризик-менеджменту, можна сказати, що бізнес є свідомим прийняттям ризику за адекватну винагороду у вигляді прибутку. Кожна організація змушена приймати на себе ризики для досягнення своїх цілей, і ризик-менеджмент покликаний оптимізувати набір ризиків.

Чисельність і масштаби ризиків на світових фінансових ринках постійно зростають, збільшуючи значущість ризик-менеджменту для бізнесу. Особливість вітчизняного фінансового ринку, що характеризується високим рівнем політичного, законодавчого, правового ризику, значними коливаннями цін, кризовими явищами, також переконує у необхідності управління ризиками.

Головними завданнями системи управління ризиками в організації є підвищення фінансової стійкості (тому що небезпека фінансових ризиків полягає в нестійкості грошових потоків у часі) і вдосконалення механізмів управління.

У цій статті ми мали на меті запропонувати методи побудови системи управління ризиками в інвестиційній компанії (ІК). Вибір такого типу фінансового інституту пояснюється дуже просто: так склалося, що в банку функції ризик-менеджменту може взяти на себе Комітет з управління активами і пасивами, економіко-аналітичний підрозділ. На противагу цьому важко назвати підрозділ ІК, на який можна покласти таку функцію.

Тут розглянуті питання, що є одночасно етапами процесу побудови системи управління ризиками:

Розробка політики управління ризиками, визначення «апетиту» до ризику.

Побудова карти ризиків. Вивчення можливих підходів до управління ризиками.

Розробка й опис процедур управління ризиками.

Розробка звітних форм, визначення форми і змісту інформації, що є джерелом підтримки прийняття рішень для керівництва.

Побудова системи внутрішнього контролю. Розподіл і закріплення відповідальності і повноважень…*


Прийдешні зміни в міжнародній валютній системі


О. Буторіна,

завідувачка кафедрою європейської інтеграції МГІМО МЗС РФ

У найближчі десять-п'ятнадцять років світову гегемонію долара буде зруйновано. На зміну прийде не єдина світова валюта, як пропонували Кейнс і Манделл, не множинність грошових одиниць у межах однієї держави, як вважав Хайек, і не розподіл світу на декілька валютних зон. Основу нової міжнародної системи складуть два-три десятки валют, що за допомогою новітніх технологій будуть замкнені у високоефективну мережу швидкісних розрахунків. Така зміна формату може значно змінити орієнтири національної валютної політики.

Від золота до долара

Історії людства відомі чотири міжнародні валютні системи. Перша – Паризька – створена в 1867 році і проіснувала до Першої світової війни (в цілому 47 років). Найнедовговічнішою виявилася Генуезька: виникнувши в 1922 році, вона розпалася вже в 1931 році з початком Великої депресії. Бреттон-Вудська система протрималася з 1944 до 1971 року, коли США припинили обмін доларів на золото, – тобто 27 років. Стільки ж діє нинішня Ямайська система, офіційно оформлена нарадою країн – членів МВФ у Кінгстоні в січні 1976 року.

Зміна валютної системи завжди означала скасування одних елементів міжнародного грошового пристрою і введення інших. Паризька система припинила своє існування зі скасуванням золотомонетного стандарту. З розладом Генуезької системи обмінні курси перестали фіксуватися стосовно золота. За Бреттон-Вудськими угодами лише долар зберіг зв'язок із золотом, а всі інші валюти приєднувалися до нього. Ямайська система остаточно скасувала зв'язок грошей із золотом – світ раз і назавжди перейшов до плаваючих курсів.

Сучасний світовий валютний ринок дуже відрізняється від того, яким він був під час створення Ямайської системи. Однак спосіб його регулювання залишився незмінним.

Валютно-фінансові ринки: глобальна зміна клімату

В останній чверті XX століття валютні ринки виявилися під впливом п'яти нових факторів:

1) загальна лібералізація руху капіталів;

2) розвиток інформаційних технологій;

3) зміна курсоутворення;

4) розпад соціалістичної системи;

5) введення євро.

На розмах валютної лібералізації вказує такий факт: у 1976 році зобов'язання за VIII ст. Статуту МВФ (вона забороняє обмеження за поточними платежами, дискримінаційні валютні режими і бар'єри на шляху репатріації коштів іноземних інвесторів) виконувала 41 країна, у 2002 році – 152. Нещодавно навіть найрозвинутіші країни Заходу мали безліч валютних обмежень. Так, наприклад, в Англії до середини 1970-х резидентам заборонялося отримувати готівкову іноземну валюту понад установлений дуже низькій ліміт, а у Франції в 1983 році було введено правила репатріації експортного виторгу, купівлі валюти для імпорту, покриття валютних операцій на термін фінансування інвестицій за кордоном …*