Щербина В. С щ64 Господарське право: Підручник. 2-е вид., перероб. І доп

Вид материала

Документы

Содержание Гарантії щодо примусового вилучення, а також від незакон­них дій органів влади та їх посадових осіб. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. Гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій. Розділ viii Спеціальна економічна зона Техніко-економічне обгрунтування Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління Виконавчим директором Спеціальний режим інвестиційної діяльності Концесієдавець зобов 'язаний Концесіонер має право Загальна частина РОЗДІЛ II Суб'єкти господарських правовідносин

Подобный материал:

• Нові надходження за червень природознавство, 359.1kb.
• Книга може бути корисною також для вивчення дисципліни "Страхові послуги", 7050.2kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Кіндрацька Г.І., Білик М. С., Загородній А. Г. Економічний аналіз: Підручник/за ред, 17.94kb.
• Видавництво Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, 111.34kb.
• Список використаних джерел, 8.66kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5906.13kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5224.64kb.

36*

- 563 -

давство України, чинне на момент її укладення. Зазначені га­рантії не поширюються на зміни законодавства, що стосують­ся питань оборони, національної безпеки, забезпечення гро­мадського порядку, охорони довкілля.

Гарантії щодо примусового вилучення, а також від незакон­них дій органів влади та їх посадових осіб. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не ма­ють права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком ви­падків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови ком­пенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповід­но до ст. 26 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання дер­жавними органами України чи їх посадовими особами перед­бачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, зав­дані їм внаслідок дій, зазначених у ст. 9 та ч. 1 ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», повинні бути відшко­довані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, по­винна бути швидкою, адекватною і ефективною. Компенса­ція, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, за­значених у ст. 9 вищеназваного Закону, визначається на мо­мент припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору вна­слідок дій, зазначених у ч. 1 ст. 10 Закону «Про режим інозем­ного інвестування», визначається на час фактичного здійснен­ня рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації по­винна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвес­тиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту ви­никнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою

ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют (ЛІБОР).

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припи­нення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з ураху­ванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законо­давством або міжнародними договорами України.

Гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій. Іноземним інвесторам після сплати по­датків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

РОЗДІЛ VIII

Спеціальні режими господарювання

ГЛАВА 33

Правовий режим спеціальних

(вільних) економічних зон та

спеціальний режим господарювання

§ 1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Реформування соціально-економічного становища в Україні вимагає застосування нових форм регіонального розвитку, що базуються на можливостях регіонів повніше й ефективніше використовувати наявні ресурси і переваги сприятливого еко-номіко-географічного та геополітичного розташування.

Найбільш дієвими формами регіональної політики, що за­стосовуються країнами як з високорозвиненою, так і пере­хідною економікою, є створення спеціальних (вільних) еконо­мічних зон та здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами виконавчої влади шляхом запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого дося­гається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітницт­во на основі залучення іноземних інвестицій.

Спеціальна економічна зона — це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим еконо­мічної діяльності та особливий порядок застосування чинного

- 566 -

законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що на її території запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних і фізичних осіб.

Правовий режим СЕЗ в Україні визначається, в першу чер­гу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економіч­них зон»¹. Цей закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади тощо.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціаль­но-економічного розвитку регіонів шляхом створення СЕЗ має постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні»², якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економі-ко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ:

зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купувати­ся та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко)³, вільні митні зони (зони фран-ко) та митні склади;

комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, ва­лютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяль­ності з метою стимулювання підприємства, залучення інвес­тицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовніш­ньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, за­безпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед екс-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Ст. 676.

² ЗПУ України. — 1994. — № 7. — Ст. 171.

³ Див.: Закон України від «Про спеціальну (вільну) економічну зону
«Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту» //
Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 26. — Ст. 208.

- 567 -

портне виробництво, орієнтоване на переробку власної сиро­вини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієн-тованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамін-них виробництв;

науково-технічні зони — це СЕЗ, спеціальний правовий ре­жим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інно­ваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного науково­го розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

туристично-рекреаційні зони — це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та істо-рико-культурний потенціал, з метою ефективного його вико­ристання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу¹;

банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких за­проваджується особливо сприятливий режим здійснення бан­ківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслу­говування нерезидентів. Офшорний статус надається банкі­вським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприєм­ницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональ-ною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження СЕЗ по­діляються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими держа­вами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

¹ Див.: Закон України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну еконо­мічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 18. — Ст. 139.

§ 2. Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони

Статус і території СЕЗ, а також строк, на який вона ство­рюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. СЕЗ створюються Верховною Радою Украї­ни з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Формування та розвиток СЕЗ має відбуватися за такими етапами:

1. етап — заснування, нормативно-правове забезпечення,
   організаційне та інфраструктурне облаштування СЕЗ;
   
2. етап — інвестиційне забезпечення, формування галузевої
   спеціалізації, визначення стратегічних інвесторів;
   

III етап — подальший розвиток, диверсифікація галузевої
та функціональної орієнтації СЕЗ.

Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для ство­рення документів визначаються статтями 5—7 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

СЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціати­вою Президента України, Кабінету Міністрів України або місце­вих рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати СЕЗ.

У разі коли ініціатива у створенні СЕЗ належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропози­цію про створення СЕЗ у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території СЕЗ подаються в порядку, передбаченому законом для створення спеціальної (вільної) економічної зони.

Загальні засади створення і функціонування СЕЗ в Авто­номній Республіці Крим визначаються згідно з Законом Ук-


- 568 -

- 569 -

раїни «Про розмежування повноважень між органами держав­ної влади України і Республіки Крим».

Відповідно до ст. 6 Закону документи про створення СЕЗ повинні містити:

а) рішення місцевої ради та місцевої державної адмініст­
рації з клопотанням про створення СЕЗ (у разі створення СЕЗ
за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих
рад та місцевих державних адміністрацій, на території яких
має бути розташована СЕЗ (у разі створення СЕЗ за ініціати­
вою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління,
офіційну назву СЕЗ;

в) точний опис кордонів СЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створен­
ня і функціонування СЕЗ;

д) проект закону про створення конкретної СЕЗ.
Інші документи вимагатися не можуть.
Техніко-економічне обгрунтування доцільності створення СЕЗ

має включати:

• мету, функціональне призначення та галузеву спрямо­
  ваність її діяльності;
  
• етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;
  
• ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури,
  інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в
  майбутньому;
  
• вихідний рівень розвитку економічного, наукового та
  іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її ство­
  рення;
  
• рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;
  
• обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі
  її створення і розвитку;
  
• обгрунтування режиму ціноутворення, оподаткування,
  митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного
  механізму.
  

Управління СЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території. Проте незалежно від типу СЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління СЕЗ визначені ст. 10 Закону «Про загальні засади

- 570 -

створення і функціонування спеціальних (вільних) економіч­них зон»); орган господарського розвитку і управління СЕЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути по­кладені на одного із суб'єктів економічної діяльності СЕЗ).

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління СЕЗ визначаються законом про створення конкрет­ної СЕЗ.

Орган господарського розвитку і управління СЕЗ забезпе­чує загальні умови її функціонування. До виключної компе­тенції органу господарського розвитку в межах функціонуван­ня СЕЗ належить:

• визначення перспективних напрямів розвитку СЕЗ;
  
• експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку,
  енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструкту­
  ри, що використовуються для загальних потреб;
  
• розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за
  межами СЕЗ;
  
• організація міжнародних торгів з метою розміщення на
  території СЕЗ нових виробництв;
  
• упорядкування та надання суб'єктам господарської діяль­
  ності СЕЗ в користування земельних ділянок, об'єктів інфра­
  структури та передача їм у користування природних ресурсів;
  
• видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяль­
  ності СЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реє­
  страція суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійсню­
  ваних у СЕЗ.
  

Виконавчим директором органу господарського розвитку СЕЗ може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом.

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності СЕЗ по­ширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції.

СЕЗ вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Вер­ховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України СЕЗ може бути ліквідована Вер­ховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено. Питання про доцільність продовження строку функ­ціонування СЕЗ або її дострокову ліквідацію може бути пе-

- 571 -

редано для вивчення комісії незалежних експертів, створю­ваній Верховною Радою України.

Верховна Рада України повинна розглянути подані пропо­зиції і у тримісячний строк з дня подання зазначеної пропо­зиції винести відповідне рішення.

СЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відпо­відного закону про її ліквідацію.

Для вирішення майнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією СЕЗ, врегулювання фінансових відносин між ор­ганом господарського розвитку і управління та суб'єктами еко­номічної діяльності СЕЗ Кабінетом Міністрів України ство­рюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління СЕЗ до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з її ліквідацією.

§ 3. Спеціальний інвестиційний режим на територіях пріоритетного розвитку

Від території СЕЗ слід відрізняти територію пріоритетного розвитку (ТПР), тобто територію, на якій склалися несприят­ливі соціально-економічні умови та на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності, що запровад­жується на ТПР, це режим, який передбачає введення подат­кових, митних та інших пільг, передбачених законом, для суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують в поряд­ку, визначеному законом, інвестиційні проекти, схвалені Ко­мітетом з питань територій пріоритетного розвитку.

Наприклад, відповідно до ст. З Закону України від 15 лип­ня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області»¹ такий режим інвестиційної діяльності запроваджується на те­риторіях пріоритетного розвитку і діє протягом ЗО років при реалізації в порядку, визначеному цим Законом, інвестицій­них проектів у пріоритетних галузях (підгалузях) виробницт­ва, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

До територій пріоритетного розвитку цим Законом віднесе­но у своїх адміністративно-територіальних межах міста Брян-

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 38. — Ст. 351.

- 572 -

ка, Краснодон, Свердловськ, Первомайськ, Стаханов, Крас­ний Луч, а також Антрацитівський, Кремінський та Красно-донський райони Луганської області.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовуєть­ся до суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують в порядку, визначеному Законом, інвестиційний проект кошто­рисною вартістю, еквівалентною не менше:

500 тис. дол. США — при реалізації інвестиційного проек­ту в галузях сільського господарства, обробної промисловості та охорони здоров'я;

700 тис. дол. США — при реалізації інвестиційного проек­ту в галузях будівництва та транспорту;

1 млн дол. США — при реалізації інвестиційного проекту в галузях добувної промисловості, виробництва електроенергії та коксу, хімічного виробництва і машинобудування.

Органами управління територіями пріоритетного розвитку відповідно до ст. 6 Закону є:

• Комітет з питань територій пріоритетного розвитку;
  
• органи місцевого самоврядування.
  

Органи місцевого самоврядування територій, на яких за­проваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності, здійснюють свої повноваження відповідно до законодавства України з урахуванням особливостей, визначених Законом.

Крім того, до повноважень органу місцевого самовряду­вання також належить:

- укладення договору (контракту) з суб'єктом підприємниць­
кої діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту,
затвердженого Комітетом з питань територій пріоритетного
розвитку, у визначеному Законом порядку.

Згідно зі ст. 7 Закону Комітет з питань територій пріори­тетного розвитку (далі — Комітет) є спеціально уповноваже­ним органом управління спеціальним режимом інвестиційної діяльності, що запроваджується відповідно до Закону на тери­торіях пріоритетного розвитку в Луганській області.

Комітет створюється Луганською обласною радою.

До повноважень Комітету належать:

• розроблення та забезпечення реалізації стратегії та поточ­
  них програм розвитку територій пріоритетного розвитку;
  
• розгляд і затвердження інвестиційних проектів у порядку,
  встановленому Кабінетом Міністрів України;
  
• видача свідоцтва про затвердження інвестиційного проекту;
  

- 573 -

• здійснення в межах своїх повноважень згідно з Законом
  відповідного контролю за реалізацією інвестиційних проектів
  суб'єктами підприємницької діяльності на територіях пріори­
  тетного розвитку;
  
• підготовка відповідним органам місцевого самоврядуван­
  ня пропозицій щодо встановлення ставок орендної плати, пла­
  ти за комунальні послуги, тарифів та інших платежів;
  

• організація підготовки та перепідготовки кадрів;
  

• регулювання залучення до роботи на територіях пріори­
  тетного розвитку іноземних працівників;
  
• прийняття у межах своєї компетенції рішень, обов'язко­
  вих до виконання на територіях пріоритетного розвитку при
  реалізації інвестиційних проектів;
  
• розгляд у досудовому порядку спорів, що виникають між
  органами місцевого самоврядування та суб'єктами підприєм­
  ницької діяльності при реалізації інвестиційних проектів;
  

- реалізація інших повноважень, передбачених Законом.
На територіях пріоритетного розвитку можуть провадитися

всі види підприємницької діяльності, за винятком забороне­них законами України.

Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності, встановлений на територіях пріоритетного розвитку, поши­рюється на суб'єктів підприємницької діяльності виключно під час реалізації ними на цих територіях інвестиційних про­ектів, затверджених у встановленому цим Законом порядку.

Затвердження Комітетом інвестиційного проекту та видача свідоцтва про його затвердження є підставою для укладення відповідним органом місцевого самоврядування договору (кон­тракту) з суб'єктом підприємницької діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту, укладення договорів оренди землі, приміщень тощо. Порядок укладення договору (кон­тракту) визначається Луганською обласною радою.

У разі невиконання або неналежного виконання суб'єктом підприємницької діяльності умов договору (контракту), укла­деного з органом місцевого самоврядування, такий суб'єкт підприємницької діяльності несе майнову та іншу відпові­дальність, передбачену законодавством України та відповід­ним договором (контрактом).

У разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності законодавства України, установчих документів, договору (кон­тракту) з органом місцевого самоврядування щодо умов реалі­зації затвердженого у встановленому цим Законом порядку

- 574 -

інвестиційного проекту Комітет може внести пропозиції орга­ну місцевого самоврядування про розірвання у встановленому законодавством порядку договору (контракту), укладеного з суб'єктом підприємницької діяльності.

У разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності законодавства України, установчих документів, договору (кон­тракту) з органом місцевого самоврядування щодо умов реалі­зації затвердженого у встановленому цим Законом порядку інвестиційного проекту орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про розірвання у встановленому законодав­ством порядку укладеного з ним договору (контракту), а також внести пропозиції Комітету про скасування виданого ним свідоцт­ва про затвердження інвестиційного проекту.

Рішення про скасування свідоцтва про затвердження інвес­тиційного проекту та розірвання договору (контракту) з орга­ном місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в судо­вому порядку.

До суб'єктів підприємницької діяльності під час реалізації ними інвестиційних проектів, затверджених у встановленому Законом порядку, застосовується запроваджений Законом спе­ціальний правовий режим підприємницької діяльності та на­даються передбачені Законом пільги щодо сплати ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, збору до Державного інноваційного фонду України, до дер­жавного фонду сприяння зайнятості населення та плати за землю.

Звільняються на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше ніж на 5 років, від сплати ввізного мита суб'єк­ти підприємницької діяльності, які ввозять на митну терито­рію України сировину, матеріали, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного про­екту у порядку, встановленому Законом.

Звільняються на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше ніж на 5 років, від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію Украї­ни устаткування та обладнання для реалізації інвестиційного проекту у порядку, встановленому Законом.

Перелік та обсяги ввезення на митну територію України зазначених сировини, матеріалів, устаткування (обладнання) є невід'ємною частиною інвестиційного проекту.

Під терміном устаткування (обладнання) слід розуміти ма­шини (крім транспортних засобів), механізми, прилади, при-

- 575 -

строї, призначені для використання у технологічному процесі, що здійснюється під час реалізації інвестиційного проекту.

У разі нецільового використання, відчуження зазначених сировини, матеріалів, устаткування та обладнання до закін­чення строку реалізації інвестиційного проекту ввізне мито та податок на додану вартість справляються у встановленому за­коном порядку.

Звільняється на три роки від оподаткування прибуток но-воствореного, перепрофільованого, реструктуризованого підприємства, що реалізує у встановленому Законом порядку інвестиційний проект.

Прибуток таких підприємств, одержаний від реалізації інве­стиційного проекту з четвертого по шостий рік включно, опо­датковується за ставкою у розмірі 50% діючої ставки оподат­кування. Ця норма застосовується з моменту одержання заз­наченими підприємствами першого прибутку.

Порядок обчислення прибутку, одержаного від реалізації інвестиційного проекту, визначається Державною податковою адміністрацією України.

У разі коли протягом звітного (податкового) періоду відбу­вається часткове або повне відчуження інвестиції суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав інвестицію, зобо­в'язаний сплатити у повному обсязі податок з прибутку, одер­жаного у такому звітному (податковому) періоді.

До валового доходу підприємства, нарахованого з метою оподаткування, не включається одержана згідно з інвестицій­ним проектом, що реалізується у встановленому цим Законом порядку, сума інвестицій у вигляді:

• коштів;
  
• матеріальних цінностей;
  

• нематеріальних активів, включаючи легалізовані на тери­
  торії України авторські права, права на винаходи, корисні моделі,
  промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо,
  вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з
  законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними тор­
  говельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні.
  

Звільняються від сплати зборів до Державного інновацій­ного фонду України та до державного фонду сприяння зайня­тості населення на період до 2009 року новостворені, у тому числі у процесі реорганізації, підприємства, що реалізують у встановленому цим Законом порядку інвестиційні проекти, в яких чисельність працівників, вивільнених внаслідок ліквідації,

_І

реорганізації гірничодобувних та інших підприємств, стано­вить у звітному податковому періоді не менш як 50% середньо­спискової чисельності працюючих.

Звільняються від плати за землю на період освоєння зе­мельної ділянки (планування території, будівництва об'єктів інфраструктури тощо), але не більш як на 5 років, суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують у встановленому Законом порядку інвестиційні проекти.

§ 4. Правове регулювання концесійної діяльності в Україні

Концесія, як встановлено ч. 1 ст. 406 ГК, — це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим орга­ном державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (кон­цесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управлі­ння (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття конце­сіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відпові­дальності і підприємницького ризику.

Аналогічне за змістом визначення поняття концесії вміще­но в Законі України від 16 липня 1999 р. «Про концесії»¹, що визначає поняття та правові засади регулювання відносин кон­цесії державного та комунального майна, а також умови і по­рядок її здійснення з метою підвищення ефективності вико­ристання державного і комунального майна і забезпечення по­треб громадян України у товарах (роботах, послугах).

Крім положень Глави 40 ГК та Закону України «Про кон­цесії» відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулю­ються низкою прийнятих відповідно до них нормативно-пра­вових актів: Законом України від 14 грудня 1999 р. «Про кон­цесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг»², постановами Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»³, від 12 квітня 2000 р. № 643 «Про затвердження Типового концесійного договору»⁴ та іншими.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 41. — Ст. 372.

² Там само. — 2000.— № 3. — Ст. 21.

³ Офіційний вісник України. — 2000. - № 3. — Ст. 82.

⁴ Там само. — 2000. — № 15. — Ст. 626.


- 576 -

37 — 4-2636

- 577 -

ГК (ст. 407) встановлює, що концесійна діяльність в Ук­раїні базується на таких засадах:

• поєднання державного регулювання концесійної діяль­
  ності та здійснення її на підставі концесійного договору;
  
• вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;
  
• комплексне та оплатне використання об'єкта концесії,
  участь держави, органів місцевого самоврядування у частково­
  му фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;
  
• взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл
  ризиків між сторонами концесійного договору;
  
• державне гарантування інвестицій концесіонерів;
  
• стабільність умов концесійних договорів;
  
• забезпечення прав та законних інтересів споживачів про­
  дукції (послуг), що надаються концесіонерами.
  

Крім цього Закон України «Про концесії» визначає ще й такі принципи концесійної діяльності як:

• законність здійснення концесійної діяльності;
  
• врахування особливостей надання об'єкта у концесію в
  окремих сферах господарської діяльності;
  
• забезпечення законних прав та інтересів споживачів то­
  варів (робіт, послуг), що надаються концесіонером.
  

Пропозиції щодо переліку конкретних об'єктів права дер­жавної власності, які можуть надаватися в концесію, вно­сяться відповідними центральними органами виконавчої влади. Затвердження пооб'єктного переліку здійснюється Кабінетом Міністрів України¹, а затвердження переліку об'єктів права комунальної власності, які можуть надаватися в концесію, здійснюється виключно на пленарних засіданнях відповід­них рад.

Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства Украї­ни з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцево­го самоврядування.

Укладенню концесійного договору передує концесійний конкурс, організація і проведення якого здійснюється концесіє-

¹ Див.: Постанову Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. «Про затвердження переліку об'єктів права державної власності, які мо­жуть передаватися в концесію» // Офіційний вісник України. — 1999. — № 50. - Ст. 2473.

давцем відповідно до Положення про проведення концесійно­го конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у кон­цесію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 642^і, або відповідно до Порядку про­ведення концесійного конкурсу на будівництво та експлуата­цію автомобільних доріг, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1521².

Переможцем концесійного конкурсу визнається претендент, який запропонував кращі умови здійснення концесії, відповідно до умов концесійного конкурсу.

З переможцем концесійного конкурсу укладається конце­сійний договір після погодження всіх його умов.

Строк дії концесійного договору встановлюється сторона­ми договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим 10 років та більшим 50 років.

Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються Законом «Про концесії», іншими законами.

Кабінет Міністрів України може затверджувати типові кон­цесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяль­ності. На сьогодні затверджено Типовий концесійний договір та Типовий концесійний договір на будівництво та експлуата­цію автомобільної дороги³.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про концесії» істотними умовами договору концесії є:

• сторони договору;
  
• види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за
  умовами договору;
  
• об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінан­
  сові умови створення об'єкта концесії);
  
• умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна
  для здійснення концесійної діяльності;
  
• перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцен­
  зуванню;
  

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 15. — Ст. 625.

² Там само. — 2000. — № 41. — Ст. 1750.

³ Див.: Постанову Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р.
№ 1519 «Про затвердження Типового концесійного договору на будів­
ництво та експлуатацію автомобільної дороги» // Офіційний вісник Ук­
раїни. — 2000. — № 41. — Ст. 1749.


- 578 -

37»

- 579 -

• умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені
  (надані) концесіонером товари (роботи, послуги);
  
• строк дії договору концесії, умови найму, використання
  праці працівників — громадян України;
  
• умови використання вітчизняних технологій, техніки, си­
  ровини, матеріалів;
  
• умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок
  компенсації зазначених поліпшень;
  
• умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;
  
• порядок використання амортизаційних відрахувань;
  
• відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;
  
• відповідальність за виконання сторонами зобов'язань;
  
• страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у кон­
  цесію;
  
• порядок продовження і припинення дії договору;
  
• порядок вирішення спорів між сторонами.
  

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути пе­редбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальни­ми законами про концесійну діяльність в окремих сферах гос­подарської діяльності.

Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна зе­мельна ділянка, договір оренди земельної ділянки або акт про надання земельної ділянки у користування додаються до кон­цесійного договору.

Умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.

Відповідно до умов концесійного договору концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності вноситься концесійний платіж. Методика розрахунку та граничні розмі­ри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України¹.

У разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, по­відомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. По-

¹ Див.: постанову Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 639 «Про затвердження методики розрахунку концесійних платежів» // Офіцій­ний вісник України. — 2000. — № 15. — Ст. 622.

рядок ведення такого реєстру визначається Кабінетом Міністрів

України¹.

Дія концесійного договору припиняється у разі:

• закінчення строку, на який його було укладено;
  

• ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у
  зв'язку з визнанням його банкрутом;
  

• загибелі об'єкта концесії.
  

Концесійний договір може бути розірвано за погодженням

сторін.

На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.

У разі розірвання концесійного договору, закінчення стро­ку його дії, ліквідації концесіонера у зв'язку з визнанням його банкрутом концесіонер зобов'язаний повернути концесієдав-цю об'єкт концесії на умовах, зазначених у концесійному до­говорі. Якщо концесіонер допустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесіє-давцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини.

Концесійний договір може бути визнаний судом недійсним відповідно до цивільного законодавства.

Основні права і обов'язки сторін концесійного договору визначені Законом України «Про концесії».

Так, концесієдавець має право:

• здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов
  концесійного договору;
  
• надавати виключне право на створення (будівництво) та
  (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії;
  
• вимагати дострокового розірвання концесійного договору
  в разі порушення концесіонером його умов;
  

- вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі
погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини конце­
сіонера.

Концесієдавець зобов 'язаний:

• передати концесіонеру об'єкт концесії у стані та строки,
  передбачені концесійним договором:
  
• надати концесіонеру своєчасно і в повному обсязі перед­
  бачені концесійним договором документи, які підтверджують
  

¹ Див.: постанову Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів» // Офіційний вісник України. — 2000. — № 3. - Ст. 82.


- 580 -

- 581 -

право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управ­ління (експлуатацію) об'єкта концесії;

• вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань;
  
• зберігати комерційну таємницю концесіонера;
  
• не втручатися у господарську діяльність концесіонера;
  
• якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна
  земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встанов­
  леному Земельним кодексом України.
  

Концесієдавець має також інші права і обов'язки, передба­чені концесійним договором та законодавством України (ст. 17 Закону).

Концесіонер має право:

• здійснювати підприємницьку діяльність на основі ство­
  рення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта
  концесії;
  
• на виключне право на створення (будівництво) та (або)
  управління (експлуатацію) об'єкта концесії, якщо це передба­
  чено умовами концесійного договору;
  
• вимагати розірвання концесійного договору у разі пору­
  шення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків,
  завданих невиконанням умов договору;
  
• на продовження строку дії концесійного договору у разі
  виконання його умов;
  
• отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги)
  згідно з умовами концесійного договору;
  
• використовувати амортизаційні відрахування на віднов­
  лення основних фондів, отриманих у концесію;
  
• на контрактній основі залучати до виконання спеціальних
  робіт на об'єкті концесії третіх осіб. При цьому концесіонер
  несе відповідальність за виконання такими особами умов кон­
  цесійного договору та законодавства України.
  

Концесіонер зобов 'язаний:

• виконувати умови концесійного договору;
  
• укладати відповідно до законодавства трудові договори (кон­
  тракти), як правило, з працівниками — громадянами України;
  
• використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали,
  техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено
  умовами договору;
  
• утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані;
  
• після закінчення строку, на який було укладено концесій­
  ний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному
  стані концесієдавцю відповідно до умов договору.
  

Концесіонер має також інші права та обов'язки, передба­чені концесійним договором та законодавством України (ст. 19

Закону).

Стаття 20 Закону України «Про концесії» встановлено, що передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права влас­ності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об'єкти.

Майно, створене на виконання умов концесійного догово­ру, є об'єктом права державної чи комунальної власності.

Майно, яке придбав концесіонер на виконання умов конце­сійного договору, належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або територіальної громади після закінчення строку дії концесійного договору відповідно до умов, передбачених зазначеним Законом та концесійним договором.

Концесіонеру належить право власності на прибуток, отри­маний від управління (експлуатації) об'єкта концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов конце­сійного договору.

Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені у зв'язку з виконанням умов концесійного договору, залишаються у розпорядженні конце­сіонера і використовуються виключно на відновлення основ­них фондів, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов концесійного договору.

Концесіонер має право відповідно до умов концесійного дого­вору за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, тех­нічне переоснащення, поліпшення майна, отриманого в концесію.

Право власності на поліпшене, реконструйоване, технічно переоснащене майно залишається відповідно за державою або територіальною громадою.

Концесіонер має право на адекватне і ефективне відшкоду­вання витрат, зроблених у зв'язку з поліпшенням майна, отри­маного в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором.

§ 5. Правове регулювання інших спеціальних режимів господарювання

У ГК є дві статті, норми яких встановлюють правила щодо спеціальних режимів здійснення господарської діяльності: в умовах надзвичайного стану і надзвичайної екологічної ситу­ації (ст. 416 ГК) і в умовах воєнного стану (ст. 417 ГК).


- 582 -

- 583 -

Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану — особ­ливого правового режиму діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, орга­нізацій, передбаченого Конституцією України, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки, — може здійснюватися з урахуванням об­межень та зобов'язань, встановлених виданим відповідно до Конституції України указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Повноваження органів державної влади та органів місцево­го самоврядування щодо учасників господарських відносин, заходи, що вживаються в умовах надзвичайного стану, а та­кож відповідальність за порушення режиму надзвичайного стану визначаються Законом України від 26 червня 1992 р. «Про надзвичайний стан»¹.

Правила ст. 416 ГК щодо здійснення господарської діяль­ності застосовуються також у разі оголошення окремих місце­востей зонами надзвичайної екологічної ситуації відповідно до Закону України від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичай­ної екологічної ситуації»².

У період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяль­ності визначається на основі Закону України від 6 грудня 1991 р. (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) «Про оборону України», інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану³.

Згідно зі ст. 418 ГК запровадження спеціальних режимів господарювання, не передбачених ГК, якими встановлюється обмеження прав суб'єктів господарювання, не допускається.

Держава гарантує суб'єктам господарювання та іншим учас­никам господарських відносин право на звернення до суду за захистом їх майнових та інших прав від незаконного обме­ження в умовах будь-якого спеціального режиму господарю­вання, передбаченого ГК.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992.— № 37. — Ст. 538.

² Там само. - 2000. — № 42. - Ст. 348.

³ Див., напр., Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим
воєнного стану» // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28. —
Ст. 224.

0-14 77

ЗМІСТ

Вступ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ І. Поняття, методи і система господарського права

ГЛАВА 1. Господарські правовідносини та господарське право 6

§ 1. Предмет регулювання господарського права 6

§ 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види 12

§ 3. Методи господарського права 16

ГЛАВА 2. Правові форми участі держави і місцевого

самоврядування в регулюванні господарської діяльності 18

§ І. Основні напрями економічної політики держави 18

§ 2. Засоби державного регулювання

господарської діяльності 25

§ 3. Особливості управління господарською діяльністю

у державному та комунальному секторах економіки 37

ГЛАВА 3. Правові засади захисту економічної конкуренції 40

§ 1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну

конкуренцію 40

§ 2. Правове становище Антимонопольного комітету 49

§ 3. Контроль за концентрацією суб'єктів

господарювання 52

§ 4. Відповідальність за порушення законодавства

про захист економічної конкуренції 56

§ 5. Розгляд справ про порушення законодавства

про захист економічної конкуренції 61

ГЛАВА 4. Господарське законодавство 67

§ 1. Поняття, ознаки та особливості господарського

законодавства 67

§ 2. Нормативні акти господарського законодавства:

поняття і види 72

§ 3. Система господарського законодавства 76

- 585 -

РОЗДІЛ II Суб'єкти господарських правовідносин