Вступ

Вид материала

Регламент

Содержание 3. ОБЛІК ТА КОНТРОЛЬ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ВАТ „ХЛІБОЗАВОД №9” 3.1 Синтетичний та аналітичний облік витрат Основними джерелами контролю є Рис. 3.4 Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами

Подобный материал:

• Вступ, 323.48kb.
• Програма дисципліни кредитний модуль " основи радіоелектроніки" (для груп фф) Вступ, 153.44kb.
• Питания з Програми з курсу «Механіка», що виноситься на зм 1 вступ, 86.8kb.
• Робоча навчальна програма здисципліни: Принципи І методи аналізу художнього твору Спеціальність, 222.75kb.
• План, вступ, викладення змісту теми (як правило, 2 глави), висновок, а також список, 24.79kb.
• Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
• Робоча навчальна програма Модуля Вступ до спеціальності Для студентів спеціальності, 404.17kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
• М. В. Ломоносов; [вступ ст., сост., примеч. А. А. Морозова]. Ленинград : Сов писатель,, 249.18kb.

3. ОБЛІК ТА КОНТРОЛЬ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ВАТ „ХЛІБОЗАВОД №9”

3.1 Синтетичний та аналітичний облік витрат

В умовах ринку основними аспектами виробничо-господарської діяльності підприємства є облік затрат, доходів і фінансових резуль­татів. Затрати на виробництво промислової продукції охоплюють усі матеріальні, трудові та грошові витрати, пов'язані з виробничо-госпо­дарською діяльністю.

Облік витрат на виробництво і собівартість про­дукції допомагають виявити невикористані резерви, непродуктивні витрати і втрати.

У зв'язку з цим основними завданнями ревізії і контролю є перевірка:

— обґрунтування формування витрат виробництва за їх елемен­тами і калькуляційними статтями в бухгалтерському облікові й фінан­совій звітності;

- дотримання норм витрачання сировини та матеріалів і вихо­ду готової продукції;

• правильності розподілу витрат між готовою продукцією й не­
  завершеним виробництвом;
  
• дотримання кошторису видатків на обслуговування виробництва й управління;
  
• виявлення непродуктивних витрат і втрат у виробництві й
  попередження їх виникнення в майбутньому;
  
• знаходження резервів зниження собівартості продукції тощо.
  

Для виконання вищевказаних завдань ревізію доцільно прово­дити у такій послідовності. Спочатку досліджують питання форму­вання витрат виробництва за їх елементами та розглядають пра­вильність і обґрунтованість кошторисів за окремими видами видатків. Потім перевіряють правильність складання калькуляцій собівартості продукції за статтями витрат. Далі вивчають собівартість продукції і вишукують резерви її зниження.

Основними джерелами контролю є первинна документація, калькуляції собівартості продукції, кошториси витрат, бухгалтерські записи на рахунках витрат за елементами (80 "Матеріальні витрати", 81 "Витрати на оплату праці", 82 "Відрахування на соціальні заходи", 83 "Амортизація", 84 "Інші операційні витрати") і витрат діяль­ності (90 "Собівартість реалізації", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витра­ти операційної діяльності", 95 "Фінансові витрати", 98 "Податки на прибуток" тощо); регістри бухгалтерського фінансового обліку — журнали-ордери й відповідні відомості; дані фінансової звітності (баланс, звіт про фінансові результати), статистична й оперативна звітність; дані податкового обліку й звітності тощо.




Рис. 3.4 Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами

Під час контролю і ревізії витрат ревізору слід керуватися По­ложенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", за­твердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318.

При цьому ревізору слід встановити, чи всі операційні витрати за відповідний звітний період віднесені на витрати виробництва за та­кими елементами (рис. 3.4):

• матеріальні витрати;
  
• витрати на оплату праці;
  
• відрахування на соціальні заходи;
  
• амортизація;
  
• інші операційні витрати (за видами затрат);
  
• інші затрати (за видами витрат).
  

Рахунки класу 8 "Витрати за елементами" призначені для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного року.

Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяють на синтетичні і аналітичні рахунки витрат.

Рахунки бухгалтерського обліку, які відкриваються на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять загальні (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Так, рахунок "Витрати" 23 відображає наявність і рух витрат підприєм­ства; рахунок "Виробничі запаси" 91 — наявність і рух матеріальних цінностей даної групи (сировина і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини тощо); рахунок "Роз­рахунки з постачальниками та підрядниками" 92 — загальну суму кре­диторської заборгованості всім постачальникам і підрядникам за одержані від них матеріальні ресурси, виконані роботи та надані послуги й зміни цієї заборгованості в результаті сплати боргів та ін. Такі рахунки прийнято називати синтетичними рахунками витрат підприємства.

Термін "синтетичний" походить від лат. syntesis, що означає зведе­ний, узагальнений, об'єднання в одне ціле окремих елементів. Щодо рахунків бухгалтерського обліку витрат підприємства то синтетичними називають ра­хунки призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетич­ним обліком витрат діяльності підприємства. Дані синтетичного обліку використовують при скла­данні бухгалтерського балансу та інших форм фінансової звітності.

Однак для оперативного управління підприємством, здійснення контролю за збереженням і використанням ресурсів проведення уза­гальненої інформації недостатньо, потрібна детальна інформація про конкретні види засобів, їх джерел, а також господарських процесів. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків витрат виробництва.

Термін "аналітичний" походить від лат. analysis — розкладання, розчленування цілого на складові (елементи). Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, в якому, крім грошового, застосовують натуральні й трудові вимірники. Наприклад, до синтетичного рахунка "Розрахунки з оплати праці" відкривають аналітичні рахунки за прізвищами пра­цівників, "Адміністративні витрати" — за видами витрат, "Готова продукція" — за видами готової продукції тощо. Кількість аналі­тичних рахунків за відповідним синтетичним рахунком визначаєть­ся залежно від наявності об'єктів обліку і поставлених завдань з деталізації.

Синтетичні рахунки конкретизуються в аналітичних рахунках. Між синтетичними й аналітичними рахунками існує нерозривний взаємозв'язок, оскільки на них на підставі одних і тих же доку­ментів відображаються одні й ті самі операції, але з різним ступе­нем деталізації: на синтетичному рахунку відображається загальна сума, а на його аналітичних рахунках — часткові суми.

Взаємозв'язок між синтетичними й аналітичними рахунка­ми обліку витрат виявляється таким чином.

1. На рахунках синтетичного й аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.

2. Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.

3. Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках — частко­вими сумами.

4. Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними ра­хунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідно, синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.

Як бачимо, аналітичний облік має важливе не тільки пізнавальне, а й контрольне значення. Його показники необхідні менеджерам для управління запасами та збутом готової продукції, а фінансистам — для аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості, фінансових результатів за центрами відповідальності. Точність та достовірність показників аналітичного обліку періодично звіряють шляхом проведення інвентаризації.

Для потреб економічного аналізу обліку витрат виробництва не­обхідно мати більш широку інформацію про господарські засоби, їх джерела і господарські процеси, ніж це може забезпечити синтетич­ний облік. У цьому випадку вдаються до додаткового групування однорідних аналітичних рахунків у межах синтетичного рахунка для отримання узагальнених показників. Таке групування здій­снюється за допомогою субрахунків. Так, на синтетичному рахунку "Загально виробничі витрат" аналітичні рахунки групують за субрахунками: "Адміністративні витрати", "Соціальні витрати", "Витрати на оплату праці", "Виробничі витрати" тощо; синтетичний рахунок "Розрахунки з різними дебіторами" включає субрахунки "Розрахун­ки за виданими авансами", "Розрахунки з підзвітними особами", "Роз­рахунки за нарахованими доходами" тощо.

Отже, взаємозв'язок синтетичного й аналітичного обліку витрат є резуль­татом вертикального розрізу інформаційної системи бухгалтерського обліку, що складається з наведених вище рівнів: синтетичні рахун­ки, субрахунки, аналітичні рахунки. Схематично це має такий ви­гляд (рис. 3.1).

20-12 — "Борошно"

20-121 — "Дріжжі"

20-122 — "Ізюм"

20-123 — "Тісто"

20-1211 — "Пшениця"

20-1212 — "Ріж"

Система аналітичного обліку тісно пов'язана з товарними номенклатурами, прейскурантами та класифікаціями, які діють і підприємстві.





Рис.3.1. Вертикальний розріз інформаційної системи бухгалтерського обліку витрат підприємства

Система аналітичного обліку тісно пов'язана з товарними но­менклатурами, прейскурантами та класифікаціями, які діють на підприємстві.