1. Cтатистика національного багатства. Показники обсягу, струк­тури та динаміки національного багатства

Вид материала

Документы

Содержание 2. Статистичне вивчення продуктивності праці. Визначення рівня продуктивності праці, аналіз її динаміки. 23,6 %0. Частка жінок у віці від 15 до 49 років у загальній чисельності населення становила 29 РП – обсяг реалізованої продукції; К

Подобный материал:

• Програма «регіональна система якості загальної середньої освіти», 434.89kb.
• Цільова програма забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об’єктів усіх форм, 435.42kb.
• Назва реферату: Національний дохід І ввп як основні показники розвитку суспільного, 62.34kb.
• Програма „ Забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об’єктів усіх форм власності,, 119.91kb.
• Характеристика національного характеру сучасної української молоді христина Василькевич, 114.04kb.
• Конкурс-захист проходив на базі Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна,, 342.15kb.
• Національний банк україни, 41.1kb.
• 23-24 квітня 2009 р у Львові на базі юридичного факультету Львівського національного, 226.3kb.
• Концепція національного виховання студентської молоді двнз «Ужгородський національний, 108.02kb.
• Програма нормативної дисципліни цивільна оборона для студентів вищих навчальних закладів, 179.06kb.

1. Cтатистика національного багатства. Показники обсягу, струк­тури та динаміки національного багатства.

Людське суспільство, незалежно від його масштабів, може іс­нувати лише в тому разі, якщо додержує певних економічних за­конів.

З економічної історії відомо що, виробництво необхідної кількості матеріальних благ та послуг забезпечується підтриман­ням на відповідному рівні процесу їх відтворення. І хоча цей процес безперервний, відправним пунктом його є створення не­обхідних елементів для виробництва матеріальних благ.

Говорячи про елементи виробництва, можна зробити висновок, що основним елементом (і фактором) вироб­ництва є праця, яка забезпечує здійснення цього процесу лише в разі її об'єднання з уречевленими факторами виробництва — за­собами виробництва, за допомогою яких праця впливає на пред­мет праці для створення продукції. Тобто загалом під уречевле­ними факторами виробництва розуміють засоби виробництва та предмети праці. Але існування суспільства не обмежується лише періодом участі його членів у процесі виробництва. Для відтво­рення фізичних та моральних сил суспільство створює і підтримує функціонування соціальної сфери: житлово-комунального господарства, системи охорони здоров'я та освіти, управління, безпеки тощо. А це також потребує наявності певних уречевлених елементів: будівель, споруд, устаткування і т. ін. В умовах ринкової економіки створення чи видобуток необхідних суспільству матеріальних цінностей потребує залучення фінансо­вих ресурсів, наявність яких є первинною передумовою забезпе­чення виробництва уречевленими засобами та предметами. Облік і аналіз цих уречевлених елементів, необхідних для існування су­спільства, виконує статистика національного багатства. Стати­стика національного багатства — це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цін­ності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного ба­гатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу на­селення) є найістотнішими характеристиками суспільно-еконо­мічного розвитку, досягнутого країною.Структуру національного багатства згідно з СНР Євростату зображено на рис. 1.1.

Обсяг, структура та ефе­ктивність матеріальних засобів використання впливають на основні темпи й пропорції розвитку країни, зростання національного доходу та рівня життя населення. На визначення цих характеристик національно­го багатства і спрямована, насамперед, система статистичних показників, які можуть бути об'єднані в такі групи: 1) обсягу і структури; 2) відтворення складових; 3) динаміки національного багатства в цілому та його складових елементів; 4) розміщення по території.



Рис. 11.1. Структура національного багатства (згідно з СНР Євростату)


В статистиці національного багатства, де об'єднуються в окремі групи різнорідні елементи, можуть бути використані лише вартісні показники. Цей підхід не тягне за со­бою ускладнень при обчисленні обсягу та структури національ­ного багатства. В цьому разі використовуються моментні показники обсягу окремих матеріальних благ і та відповідних їм цін Рі за станом на одну й ту саму дату для всіх складових розра­хунку, і ми дістаємо значення вартості національного багатства:



Таку оцінку називають оцінкою в діючих цінах. У СНР показ­ники національного багатства на початок періоду називають за­пасами. Пов'язуючи їх з показниками поточних операцій, які на­зивають потоками, дістають дані на кінець періоду як нагромад­ження для наступного циклу відтворення. У цьому разі показники національного багатства грають провідну роль у всій системі статистичної інформації країни. Причому в СНР ці дані наводяться за залишковою вартіс­тю, відбиваючи результа­ти «чистого» нагромадження.

При вивченні динаміки та при міжнародних порівняннях оцінка в діючих цінах непридатна. Відмінності, що вини­кають, можуть бути зумовлені не тільки різницею в обсязі скла­дових, а й різницею в рівнях цін:



З метою елімінування впливу непропорційної зміни цін на окремі складові національного багатства СНР рекомендує щоріч­но переоцінювати національне багатство в сучасні (діючі) ціни за допомогою спеціальних індексів цін, тобто щороку обчислювати ці складові за відновлюваною вартістю:



або використовувати розрахунки в порівняльних цінах певного базо­вого року, у цінах якого обчислюються всі зведені економічні пока­зники системи. Використання порівняльних цін дозволяє елімінува­ти їх вплив при порівнянні вартості національного багатства:



Відносні зміни вартості національного багатства в динаміці відбивають індекси: вартості національного багатства



(він перебуває під впливом зміни цін і обсягу матеріальних за­собів);

фізичного обсягу національного багатства



(при його розрахунку елімінується вплив зміни цін).

2. Статистичне вивчення продуктивності праці. Визначення рівня продуктивності праці, аналіз її динаміки.

Серед показників ефективності виробництва чільне місце належить показнику продуктивності праці. Це зумовлено тією суспільною значущістю і роллю, яку відіграє цей показник у збільшенні виробництва матеріальних благ, підвищенні рівня матеріального добробуту населення, вирішенні соціальних питань суспільства. Продуктивність праці - це спроможність робітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці завжди виражає ступінь розвиненості виробничих відносин. Водночас характер розвитку виробничих відносин створює відповідні передумови для зростання ефективності живої праці. За умов, коли вичерпуються джерела збільшення трудових ресурсів як фактор нарощування виробництва, незрівнянно зростає роль показника продуктивності праці. Досить сказати, що підвищення продуктивності праці в промисловості України на 1% еквівалентне збільшенню виробництва продукції на 520 млн. грн.

Основними завданнями статистики продуктивності праці є:

• розробка методики визначення рівня продуктивності праці;
  
• вивчення динаміки продуктивності праці і закономірностей її зміни у часі;
  
• аналіз впливу факторів на рівень і динаміку продуктивності праці;
  
• вивчення впливу зміни продуктивності праці на зміну обсягу продукції і затрат робочого часу;
  
• міжнародні порівняння рівня і динаміки продуктивності праці.
  

Рівень продуктивності праці може характеризуватися кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу одним робітником або затратами часу на виробництво одиниці продукції. У першому випадку рівень продуктивності праці W розраховують шляхом ділення обсягу продукції q на затрати праці Т, що зв'язані з його виготовленням; у другому як зворотну величину t. Взаємозв'язок між ними можна виразити таким чином:

,

тобто між виробітком продукції і трудомісткістю існує зворотний зв'язок:

, або

Розрізняють індивідуальну продуктивність (продуктивність живої праці) та продуктивність суспільної (сукупної, тобто живої і уречевленої) праці. У першому випадку враховують тільки затрати праці робітників підприємств, виробництв, на яких виготовляється продукція, у другому - включається також минула праця, що затрачена на попередніх стадіях суспільного виробництва і уречевлена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, засобах виробництва, які спожиті в процесі виробництва даної продукції. Підвищення продуктивності праці проявляється у тому, що жива праця приводить в дію все більшу масу уречевленої праці.

Продуктивність суспільної праці характеризує економічну ефективність сукупних затрат праці, що виникали на всіх стадіях суспільного виробництва, вираховується в цілому по народному господарству як відношення національного доходу до середньої річної чисельності працівників сфери матеріального виробництва.

При вивченні продуктивності праці зіставляють, з одного боку, показники продукції, з іншого - показники затрат праці на її виготовлення. Звідси випливає важлива методологічна проблема, яка пов'язана з різними методами вимірювання продукції і різними одиницями вимірювання затрат робочого часу при моделюванні системи показників продуктивності праці.

Різноманітність методів вимірювання обсягу промислової продукції вимагає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці. Якщо на підприємстві виробляють одноіменну продукцію, то виробіток визначають у натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах, літрах і т.д.). Інколи виробляють одноіменну продукцію, що розрізняється за деякими ознаками - видами, марками (електромотори - за потужністю, мило - за жирністю). У таких випадках виробіток доцільно вимірювати в умовно-натуральних одиницях, попередньо перерахувавши окремі види продукції в один вид, що взятий за умовний. Натуральний і його різновид - умовно-натуральний метод виміру продуктивності праці - застосовується, головним чином, на підприємствах галузей видобувної промисловості, а також на окремих робочих місцях, виробничих дільницях підприємств. Натуральні показники найбільш прості і зрозумілі, тому їм слід надавати переваги де це можливо.

Однак на більшості підприємств виробляється різноіменна продукція, яка не піддається вимірюванню в натуральному виразі (устаткування, машини, меблі). Крім того, при цьому методі вимірювання продуктивності праці не враховується незавершене виробництво, якість продукції. Тому застосовують трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці, які базуються на відповідних методах обліку продукції.

Трудовий метод, що базується на вимірюванні продукції в трудових одиницях, знаходить поки що обмежене застосування. Він використовується в основному на машинобудівних підприємствах, - в окремих дільницях, цехах.

Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції. Його універсальність полягає в тому, що різноіменні вироби, а також елементи продукції, що перебувають на різних стадіях готовності, можуть з'єднуватися в одному підсумку. Це відкриває можливості для обчислення узагальнюючих показників продуктивності праці на різних рівнях виробництва. Показниками продуктивності праці у цьому разі є виробіток товарної (валової, нормативної чистої) продукції на одного робітника чи одного працюючого основної діяльності.

Наступним важливим методологічним питанням вимірювання продуктивності праці є вибір одиниці виміру затрат праці, що пов'язана з виробництвом продукції. Затрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях і середньосписковим числом робітників чи працюючих. Діленням обсягу продукції на затрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, середньоспискову чисельність) розраховують середньогодинний, середньоденний і середньомісячний (квартальний, річний) виробіток на одного робітника чи працюючого. Вибір одиниці виміру робочого часу залежить від мети дослідження.

Середній годинний виробіток характеризує продуктивність праці за го-дину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення виробленої продукції за місяць (чи інший період) на число людино-годин, відпрацьованих робітниками за цей період.

Середній денний виробіток розраховують як частку від ділення виробленої за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей період людино-днів.

Середньомісячний виробіток робітника розраховується діленням кількості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників. Він залежить від середнього денного виробітку і числа днів роботи, які припадають на одного робітника. Аналогічно розраховується і показник середнього місячного виробітку одного працюючого.

На практиці використовуються різні показники продуктивності праці, що зумовлено метою і завданням дослідження. Серед них економічну ефективність найповніше виражає годинна продуктивність. Всі інші (денна, місячна, річна) показники - інтегральні, вони відбивають рівень годинної продуктивності праці і ступінь використання робочого часу в середині робочого дня, місяця, року.

У будівництві основним показником рівня продуктивності праці є середній виробіток обсягу будівельно-монтажних робіт в розрахунку на одного працівника, зайнятого на цих роботах і в підсобних виробництвах.

Отже рівень продуктивності праці — це ефектив­ність використання робочої сили, яка може бути виражена кількістю споживчої вартості, виробленої за одиницю ро­бочого часу, або витратою робочого часу на виробництво одиниці споживної вартості.