1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська

Вид материала

Документы

Содержание Споживчий кредит Призначення споживчого кредиту Суб'єктами кредитних відносин Класифікація споживчого кредиту 94 Становлення та розвиток грошової системи України (частково) 95. Страхові компанії як важливий елемент парабанківської системи 100. Сутність, причини та наслідки інфляції. 102. Суть та економічне значення лізингу. 105. Теорія портфельного вибору. 106 Федеральна резервна система її функції та управління 107. Фінансові компанії та кредитні спілки. 108. Фірмові кредити: суть та види 3) Облігаційні кредити – 109. Форми забезпечення кредиту. 111. Франчайзинг: суть, види, переваги і недоліки. Переваги для франчайзера Недоліками для франчайзі можуть бути

Подобный материал:

• 1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська, 1851.91kb.
• 1. Нейтральність грошей, 1042.65kb.
• Класична кількісна теорія грошей І сучасний монетаризм, 158.21kb.
• Реферат на тему: Вартість грошей Однією із найскадніших проблем теорії грошей є проблема, 54kb.
• Теми для контрольних робіт, 46.82kb.
• Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на продовження навчання, 81.52kb.
• Обсяг: 22ст (Times New Roman 14, інтервал – 1,5) Ціна: 60грн, 18.22kb.
• Реферат на тему, 66.75kb.
• Сутність та функції грошей походження грошей. Роль держави у творенні грошей, 7187.67kb.
• План Розвиток форм вартості та виникнення грошей > Суть І функції грошей, 134.8kb.

92. Споживче кредитування: сутність, призначення та класифікація

Споживчий кредит - це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання.

Призначення споживчого кредиту - задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого - прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

Суб'єктами кредитних відносин тут є фізичні особи - позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації - кредитори. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад торгові організації.

Класифікація споживчого кредиту:

У заг плані виділяють: Тов. спожив кредит – продаж тов. Тривалого користування в кредит(з відстрочкою платежу); Грош спож кредит – надання банк і не банк фін установами позик фіз. особам на задоволення їхніх спож потреб.

Зал-но від цільового х-ру виділ-ть наст види гр. позик: Інвестиц позики(на буд-во і реконстр-цію житла, буд-во і благоустрій садових ділянок); позики на розв індивідуальних(сільських, фермерських) госп-в; на купівлю спож тов. або оплату послуг(автомобілі, побут прилади, меблі, оплата мед послуг, відпочинку); цільові позики окремим соц групам(напр. Молодим сім’ям, студентам); нецільові спож позики (виникають у зв’язку з особливими обставинами непередбаченого х-ру в житті громадян, на нагальні потреби); кредит, що надається ломбардами, які позичають грші під заставу рухомого майна.

До нових видів споживчого кредиту належать:

Чековий кредит - на­дається КБ-ми своїм клієнтам за їхніми запитами і (переважно) з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов'язаний із наявністю поточного рахунка клієнта з використанням овердрафту (з від'ємним сальдо на поточному рахунку) або з від­криттям спеціального чекового рахунка. Кредитна картки – іменний грошовий – оплатно-розрахунковий банківський документ, який викор-ся для надання споживчого кредиту.


94 Становлення та розвиток грошової системи України (частково)

Перші монети Київської держави були викарбувані наприкінці X - на XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича (978 - Святополка Окаянного (1018), Ярослава Мудрого (1019 - 1054 рр.). ок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети. й За зображеннями, підписами та родовими знаками князів монети X -XI ст. поділяються на 7-8 типів (із іменами Володимира, Святополка, Ярослава). На реверсі златників і срібників першого типу вміщено образ Христа, а н* монетах другого - родовий знак Рюриковичів (тризуб). Цим князь "йіодимир рішуче відійшов від візантійського зразка карбування монет. Монети другого типу карбувалися упродовж 1-2 років. Монети ці були поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза ТІ' межами. Монети давньоруських князів із їхніми портретами, зображеннями родового знаку Рюриковичів - тризубом - та слов'янськими написами е своєрідним явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були копіями римських монет.

Слід відмітити елементи грошово-лічильної системи Київської Русі. Давні слов'яни називали римський денарій Куною. Схожа, співзвучна назва з'явилася на означення римського денарія у Північній Європі - соіп (від латинського сшіепз - "кований"). Оскільки куна стала грошовою одиницею, то вся тогочасна грошова система одержала назву кунної системи. У ті часи арабський дірхем дорівнював 1 шкурці куниці, відповідно його стали називати куною.

XII- XIII ст. з обігу давньоруських земель майже цілковито зникає карбована монета і з'являються гривні - срібні злитки різної форми та ваги. Гривня стає основним елементом грошової системи Давньої Русі.

Термін "гривня" спочатку був пов'язаний із шийним обручем - жіночою прикрасою (гривна) із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення - еквівалента певної кількості (ваги) срібла, тобто з'являється срібна гривня (вагова), яка могла бути рівновеликою певній кількості однакових монет, поряд із вагою застосовувався поштучний рахунок. Певне число срібних монет складало гривню кун. Срібна гривня (вагова) та гривня кун (лічильна) стають платіжно-грошовоми, або лічильно-грошовими одиницями. Найпоширеніші гривні - як платіжно-грошові одиниці - трьох типів: київська, чернігівська, новгородська; іноді зустрічаються литовські й татарські гривні


95. Страхові компанії як важливий елемент парабанківської системи

Страхові компанії — це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юр і фіз особами спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя, здоров’я, працездатності і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Крім того об’єктом страхування може бути відповідальність. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у дохідні активи.

Види діяльності: страхування, перестрахування, фін діяльність пов’язана з формув та розміщ строкових резервів та їх управлінням.


100. Сутність, причини та наслідки інфляції.

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих державою цінах. Закономірністю інфляції є те, що вона не виникає раптово, а розв-ся поступово, як тривалий процес, який можна розділити на стадії, що відрізняються співвідношенням темпів зростання Пр грошей і темпів їх знецінення. І.- темпи зрост. Пр грош. випереджають знецінення грош, це випереджання поступово зменш-ся, наближаючись до вирівнювання. Причинами цього є: надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підп-ва, товарно-грош від-н, підвищення прод-ті праці, що призводить до розширення в-ва і реалізації товарів і поліпшення співвідношення між По і Пр на товарних ринках. ІІ. - темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.Це зумовлюється: у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів, що прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний По порівнянно з поточною емісією; одночасно зменш-ся відплив у нагромадження нових Пр грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу; Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери в-ва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння в-ва і товарообороту, через що зменшується По на гроші.

За формами прояву інфляції можна виділити цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін, інфляцію заощаджень, коли знеціненнягрошей проявляється у зростання вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах, та девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

За темпами знецінення інфляції розрізняють повзучу - до 5 % на рік, помірну, відкриту - 5 - 20 %, галопуюча - 20 - 50, а іноді і 100% на рік.

Також розрізняють інфляцію витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат) та інфл попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках).


102. Суть та економічне значення лізингу.

Лізинг - особливий вид інве­стиційної діяльності, який полягає в наданні лізингодавцем лізингоотримувачеві на певний термін і за певну плату предметів лізингу, визначених у відповідності з діючим законодавством. При цьому право власності на надані пред­мети лізингу залишається у лізингодавця на термін дії договору.

З економічної точки зору лізинг — це операція з розміщення рухо­мого та нерухомого майна, яке спеціально закуповується лізинговою компанією, стає її власністю, але здається в тимчасове користування суб'єктам підприємницької діяльності

Функції лізингу:

- Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.

- Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин.

- Постачальницька функція — це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.

- Функція використання податкових та амортизаційних пільг

Основні ознаки, що характеризують лізинг:

• лізингодавець володіє майном не для власного використання, а за­для надання його в лізинг. Лізингодавець виступає як фінансуючи організація, яка купує у продавця лізингове майно на умовах, що воно буде передане в лізинг лізингоодержувачу;
  
• право вибору продавця лізингового майна (предмета лізингу) ще до укладання договору купівлі-продажу належить лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором;
  
• лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в підприємницьких цілях;
  
• сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна за цінами на момент укладення договору;
  
• майно, передане в лізинг, протягом всього строку дії лізингового договору є власністю лізингодавця, крім майна, придбаного лізин­говою компанією за рахунок державних коштів;
  
• у лізинговому договорі може бути передбачене право викупу лізин­гового майна лізингоодержувачем до закінчення або після закін­чення строку договору;
  
• за домовленістю сторін, у лізинговому договорі може бути передба­чена прискорена амортизація лізингового майна згідно із законо­давством України з подальшим повідомленням про це податкових
  органів;
  
• термін лізингу майна визначається за домовленістю сторін згідно із законодавством України, але не може бути більшим від строку його повної амортизації;
  

• претензії до якості майна, його комплектності, виправлення де­фектів у гарантійний термін лізингоодержувач направляє безпосе­редньо продавцю майна;
  
• ризик випадкової загибелі та псування майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта прийому-передачі майна до екс­плуатації.
  

105. Теорія портфельного вибору.

Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він збирається зберігати це багатство (майно) впро­довж певного терміну. Звісно, визначальний вплив на це рішення здійснює мета — одержання максимального до­ходу від багатства. А це своєю чергою пов'язане зі ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддана перевага.

Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в т.ч. певної грошової форми, безпосередньо по­в'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсо­лютно ліквідним. Це, наприклад, купюра долара. Акція й довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності. Але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі роз­міщення багатства, індивід жертвує часткою вказаного виду доходу, що його міг би отримати при альтернативному підході. Математично ця залежність виражається форму­лою

W = f (М, В), де: W — особисте багатство, М — грошова банкнота, В — державна облігація.

Отже, сенс портфельного підходу при визначенні струк­тури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей же принцип використовується і при визначенні структури грошової маси, в т. ч. при класифікації різних функціо­нальних форм грошей.


106 Федеральна резервна система її функції та управління

Федеральна резервна система США (Ресіегаї Кезегуе Зузіет) — центральна установа у банківській системі, що відповідає за монетарну політику США, центральний банк ("банк банків", агент уряду при обслуговуванні державного бюджету).Федеральну резервну систему створено у 1913 р. (дві спроби утворити центральний банк США у 1811 та у 1836р. були невдалі). Ворожості американців до заснування центрального банку поклала край паніка у 1907 р. Тому в 1908 р. закон Олдрича-Ріланда визначив завдання розробити проект організації центрального банку. У 1913 р. згідно із законом про Федеральну резервну систему створюється ФРС з 12 федеральними резервними банками. Формально ФРС складається з таких структурних одиниць :

• Рада керуючих;

• 12 федеральних резервних банків (ФРБ);

• банки-члени (приблизно 40 % комерційних банків США і національні банки);

• федеральний комітет відкритого ринку (РОМС);

• федеральна консультативна рада. Федеральна резервна система на практиці функціонує як об'єднаний центральний банк, що контролюється Радою керуючих, і зокрема головою Ради керуючих. Проте ФРС як державна установа більш незалежна, ніж інші установи уряду США. Рада керуючих ФРС (Board of Governors of the Federal reserve System) складається із семи чоловік (включаючи голову) і відіграє вагому роль у прийнятті рішень ФРС. Кожний керуючий призначається президентом США і затверджується сенатом. Керуючі виконують свої обов’язки протягом лише одного 14-річного строку і делегуються від 12 федеральних резервних округів. Рада керуючих бере активну участь в ухваленні рішень щодо здійснення монетарної політики. Керуючі є членами РОМС (Рада підтверджує або не схвалює облікову ставку ФРБ). Рада керуючих має законодавче закріплені обов'язки, що не стосуються безпосередньо монетарної політики (у 1933—1968 рр. згідно з інструкцією "О" встановлювала максимальні процентні ставки за певними видами депозитів; у 1969—1982 рр. мала право регулювати і контролювати кредит). Федеральну резервну систему засновано Конгресом у 1913 р. для посилення нагляду за банківською системою та припинення банківських криз, що періодично виникали у XIX ст. Внаслідок Великої депресії 30-х років Конгрес наділив ФРС правом змінювати резервні вимоги до комерційних банків і регулювати маржу фондових ринків, З часом було прийнято й інші закони, що полегшили можливість ФРС давати кредити при наближенні фінансових катастроф. Для контролю за загальною масою грошей в обігу і кредитів у національній економіці ФРС використовує такі основні важелі. Перший — регулювання облікової ставки, або ставки процентів. Другим важелем є встановлення норми обов'язкового резервування. Федеральна резервна система США за останнє десятиліття знизила норму обов'язкового резервування. Третім, чи не найголовнішим важелем є операції на відкритому ринку, тобто купівля-продаж державних цінних паперів.


107. Фінансові компанії та кредитні спілки.

Кредитні спілки. Це фінансові інститути, яких налічується більше 15 тисяч, є дуже малими кооперативними позичковими інститутами, які організовуються навколо особливої соціальної групи і членів тру­дових спілок, зайнятих у певній фірмі, і т. д. Вони набувають кошти від депозитів і головним чином надають споживчі позички. За бан­ківським законодавством 1980 року, кредитним спілкам також дозво­ляється відкривати чекові депозити, і вони можуть надавати позичку під заставні, на додаток до споживчих позичок.


108. Фірмові кредити: суть та види

Фірмові кредити – це кредити, які під-ва отримують, поза безпосереднім зверненням до фін. посередників

Основними формами ФК є:

1) Комерційний кредит – це кредит, який може передбачатися договором, і виконання якого пов’язане з переданням у власність іншій стороні грошових коштів, або речей у вигляді: авансу, попередньої оплати, відстрочення оплати товарів.

2) Франчайзинг – це специфічна варіація вертикальної інтеграції великих і малих фірм через оригінальну систему контрактів – ліцензій, які дають змогу франчайзі здійснювати певний вид під-ої діяльності, встановленої франчайзером.

3) Облігаційні кредити – це здійсність під-ва залучати кошти шляхом розміщення облігацій на нац. та міжнар. ринках.

4) Податковий кредит – це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітнього періоду.


109. Форми забезпечення кредиту.

Згідно з ЗУ „Про заставу”, застава – це спосіб забезпечення б.я. зобов’язання. Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав договір застави рухового чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.

Формами забезпечення кредитів можуть бути:

1. матеріальне забезпечення:

• Застава рухомого(заклад) чи нерухомого(іпотека) майна, що належить позичальнику на правах власності або делегованого права власності, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення.
  
• Забезпечення тов. запасами, які мають бути застраховані. Предметом застави у цьому випадку є партії сировини, матеріалів, гот прод-ції.
  
• Переуступка контрактів(Позичальник передає контракт кредитору, унаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості) та дебіторської заборгованості(передача банку належних до сплати рахунків за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті).
  
• Застава шляховими документами – вико-ся при кред-ні експортно-імпортних операцій, передбачає обов’язкове страхування вантажу.
  
• Застава ЦП - банк враховує можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента; обов’язкова умова – висока ліквідність ЦП, тому в заставу приймають держ ЦП та ЦП відомих корпорацій.
  
• Застава дорогоцінних металів - у заставу приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін.
  

2. нематеріальне забезпечення:

Гарантія - письмове зобов'язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника в разі настання гарантійного випадку, тобто якщо позичальник сам не зиоже погасити заборг і проценти за кредит.

Порука – надається поручителем(фіз чи юр особою) і полягає в тому, що в разі неспроможності позичальника борг повертатиме поручитель.

Страхування – Здійсн у 2-х формах: відповідальності позичальників за непогашення кредитів; ризику непогашення кредиту. Обов’язково встановлюється розмір відповідальності, яку бере на себе страховик, визнач-ся страховий випадок і відшкодування збитків, укладається договір страх-ня.


111. Франчайзинг: суть, види, переваги і недоліки.

Франчайзинг – фін – кред операція, пов’яз із забезпеченням прибуткової діяльності малого бізнесу; це ліцензія великого та відомого підпр-ва(фірми) дрібному підпр-цю на продаж прод-ції чи надання послуг під його маркою(тов знаком )

Плата за ліцензію (франшизу) може бути прямою – у формі певної гр. суми (роялті - сплачується щорічно у вигляді відрахування прибутку) або непрямою – у формі зобов’язання купувати ті тов. Чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес..

Види франчайзингу:

1) В залежності на якій стадії вир-ва товар переходить від франчайзера до франчайзі: товарний; виробничий(франчайзі отримує право на вир-во і збут тов); діловий(франшиза бізнес-формату, тобто продаж права на організацію малого підпр-ва з профілем діяльності і назвою материнської компанії).

2) В залежності від того, яким чином будуються взаємовідносини між франчайзингом: регіональний франчайзинг(для посередництва в новому регіоні зявляється гол франчайзі, але потім гол франчайзі відсувається на 2-й план); субфранчайзинг(роялті спочатку сплачується субфранчайзеру, а потім франчайзеру).

Переваги для франчайзера: Ф приносить додаткові гроші, можливості швидкого розширення, зміцнення репутації.

Недоліки для франчайзера: неможливість закінчити відносини з франчайзі, франчайзі не є працівником франчайзера, багато споживачів сприймають кожне франчайзингове підприємство як частину одного ланцюга підприємств, що працюють під єдиним товарним знаком.

Недоліками для франчайзі можуть бути:

Невиконання контракту за франчайзинговим договором. Франчайзі повинний дотримувати правила франчайзингової системи. Ці правила сформульовані у франчайзинговому договорі і їх повинні виконувати усі франчайзі без винятку. Франчайзі можуть вносити свої пропозиції, але вони не можуть змінювати систему.