1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська
| Вид материала | Документы |
- 1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська, 1851.91kb.
- 1. Нейтральність грошей, 1042.65kb.
- Класична кількісна теорія грошей І сучасний монетаризм, 158.21kb.
- Реферат на тему: Вартість грошей Однією із найскадніших проблем теорії грошей є проблема, 54kb.
- Теми для контрольних робіт, 46.82kb.
- Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на продовження навчання, 81.52kb.
- Обсяг: 22ст (Times New Roman 14, інтервал – 1,5) Ціна: 60грн, 18.22kb.
- Реферат на тему, 66.75kb.
- Сутність та функції грошей походження грошей. Роль держави у творенні грошей, 7187.67kb.
- План Розвиток форм вартості та виникнення грошей > Суть І функції грошей, 134.8kb.
49 Кредитна система Японії, стр-ра, зміст.
Перші банки в Японії з'явилися ще до буржуазної революції 1868 р. Це були приватні контори обміну, які поєднували обмін з банківською справою. Але тільки після революції починає формуватися капіталістична кредитна система Японії. Банківська система створювалася на основі законів про національні банки 1872 і 1897 р., згідно з якими організовувалися комерційні банки за типом банків європейських країн. Разом з приватними банками було створено державний емісійний банк та інші державні і напівдержавні кредитні інститути. Вже до Першої світової війни одночасно зі збільшенням кількості банківських інститутів відбулося зосередження основної маси позикових капіталів у руках невеликої кількості банків. Після Першої світової війни процес концентрації банків посилився, особливо у зв'язку з банківською кризою у 1927 р. У результаті банкрутств і поглинання великими банками малих кількість банків у 1928 р. порівняно з 1918 р. зменшилася удвічі. У подальшому процес концентрації банків відбувався відносно повільно, а в роки Другої світової війни різко активізувався внаслідок посилення державного контролю. Загальна кількість банківських інститутів з 327 у 1941 р. скоротилася до 125 у 1945 р. Після Другої світової війни кредитна система розвивається по лінії як розширення кількості державних кредитних інститутів (крім державних кредитних інститутів, що існували раніше, - емісійного банку, ощадних кас, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, засновано два спеціальні банки - Японський банк розвитку та Експортно-імпортний банк, а також 10 фінансово-кредитних корпорацій), так і державного регулювання діяльності приватних інститутів, надання їм дер. жавою різноманітних послуг. Однією з таких послуг є державне страхування кредитів, що їх надавали експортерам японських товарів приватні японські банки, промислові й торгові компанії. У Японії страхування таких кредитів покладено на міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Безпосередньо функцію страхування виконують страхові компанії та комерційні банки за рахунок коштів держави, які надає їм назване міністерство. Японські експортери страхуються від усіх видів ризиків: політичних, комерційних, фінансових.Кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За характером виконуваних функцій вони поділяються на емісійний (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні ФКІ.Банк Японії, заснований у 1882 р. як акціонерна компанія, є центром кредитної системи, емісійним банком країни; основним його акціонером є держава. Комерційні банки поділяються на міські та місцеві (регіональні), їх операції законодавче регламентовані. Банк не має права розпочати свою діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів (умови реєстрації: відповідність капіталу, активів та пасивів, необхідний досвід роботи адміністрації, її певний соціальний статус). Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менший 1 млрд єн. У його назві має бути слово "банк". Для відкриття відділень банку необхідний дозвіл міністерства фінансів.Велику групу різних за характером виконуваних функцій приватних, державних і кооперативних установ становлять спеціальні ФКІ. Вони налічують ЗО інвестиційних компаній (траст-банків), три банки довгострокового кредиту, 29 компаній зі страхування життя і 58 компаній зі страхування майна, 283 брокерські компанії, які здійснюють операції з цінними паперами, а також лізингові компанії.
50. Кредитна система.
Кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і заощадження юридичних і фізичних осіб і надають їх у позичку позичальникам — підприємствам, уряду, особам.
Серед найважливіших процесів, що відбуваються у кредитній системі, можна виокремити такі:
концентрація і централізація банківського капіталу (невеликі банки неспроможні надати необхідні кредити суб'єктам господарювання;
наявність певної конкуренції між кредитними інститутами;
інтеграція діяльності банків, зумовлена потребою обслуговування міжнародних розрахунків;
перехід банківських установ до системи електронних розрахунків у країні та за її межами;
кореспондентські відносини (договірні відносини між банками з метою взаємного виконання операцій).
Основним кредитним інститутом у суспільстві є банки. Вони діють водночас і як покупці, і як продавці тимчасово вільних грошових коштів, що існують у суспільстві. Банки здійснюють активні та пасивні операції.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому впродовж усього строку дії кредитного договору він підтримує з позичальником ділові контакти, перевіряє стан збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.
51. Кредитні картки та особливості їх застосування.
Кредитна картка - іменний платіжний документ , який надає право власнику користуватися своїм картковим рахунком при необхідності , являючись своєрідним ключем до цього рахунку .Картка являє собою типовий пластиковий бланк на зовнішньому боці якої розміщені строк дії картки, логотип і галограма платіжної системи або банку , номер пластикової картки , ім”я та призвіще клієнта . На зворотній стороні знаходиться магнітна полоса та підпис клієнта .Ця інформація видавлена механічним пресуванням і магнітним кодуванням і відповідає міжнародним стандартам , що забезпечує міжнародну стандартизацію.
По пластиковим карткам існує два види послуг :
- емісія
- обслуговування ( еквайринг ).
Комерційні банки випускають пластикові картки з власним логотипом .Клієнт відкриває рахунок в цьому банку і протягом періода , вказаного в картці , користується своїм рахунком на свій розсуд . З картки також можна зняти готівкові кошти . В Україні фактично картки є дебітовими : клієнт витрачає кошти в межах залишків на свому рахунку . За кордоном більш розповсюджені кредитні картки .Вони дають змогу власнику 24 години на добу користуватися банківським кредитом , при цьому кожен раз при здійсненні покупки не відвідуючи банк . Для забезпечення платежів держатель картки може не вносити попередньо кошти , а отримати кредит . В цьому випадку клієнту встанавлюється ліміт кредиту , в рамках якого він може витрачати кошти .
Слід зазначити , що при видачі кредитної картки банк -емітент може запросити від клієнта надання гарантій повернення кредита .Часто гарантії приймають форму страхового депозиту , розмір якого зазвичай перевищує ліміт кредита
Як кредитна так і дебітова картка можуть бути сімейними і корпоративними . Питання про видачу картки кожний банк-емітент вирішує самостійно. Випускаючи картку , банк генерує так званий РІN - код - шифр , який використовується клієнтом для отримання коштів в банкоматах . Але не всі банки мають право емітувати картки з своїм логотипом , середні та дрібні банки укладають з крупними , вступившими в карткові організації , банками агентську угоду , по якій банки-агенти розповсюджують картки “великого “ банку , отримуючи при цьому право на розміщення свого імені на картці .
Сукупність операцій , що супроводжують взаємодію держателя картки з платіжною системою при здійсненні платежу по картці або отриманні готівки часто називають транзакцією . Таким чином , транзакція містить в собі не тільки зчитування даних з картки , виконання запиту на авторизацію , оформлення чека, але й можливо , зміну інформації про фінансові ресурси держателя картки в базі даних платіжної системи , а також на картці .
52. МВФ: основні цілі діяльності, джерела формування та напрямки використання ресурсів
Міжнародний валютний фонд – міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами й надання фінансової допомоги країнам - членам для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями рівноваги платіжних балансів. МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції (1-22 липня 1944 р.) у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Хэмпшир). Практичну діяльність Фонд почав з 1 березня 1947 р.
Офіційні цілі МВФ полягають у тому, щоб: сприяти збалансованому росту міжнародної торгівлі; підтримувати стійкість обмінних курсів валют; сприяти створенню багатобічної системи розрахунків по поточних операціях між членами Фонду й усуненню валютних обмежень, що гальмують ріст міжнародної торгівлі; надавати країнам - членам кредитні ресурси, що дозволяють регулювати незбалансованість тимчасових платежів без використання обмежувальних мір в області зовнішньої торгівлі й розрахунків; служити форумом для консультацій і співробітництва в області міжнародних валютних питань .
Фінансові ресурси фонду надаються за такими механізмами:
Програма “стенд-бай” - SBA - триває від 12 до 18 місяців, повертати кошти треба починати після трьох з половиною років після одержання і повністю повернути через 5 років.
Програма фонду спеціальних трансформацій - STF - спеціальна початкова програма для перехідних економік (нею скористалися всі без винятку країни з перехідною економікою), повертати треба починаючи через чотири з половиною роки і повністю повернути за 10 років.
Також пільговою з точки зору повернення коштів є програма фонду розширеного кредитування - ЕРР - кошти надаються на 10 років.
Для найбідніших країн аналогом EРР є програма ESAF, де процентні ставки є субсидовані. Проте останнім часом коштів для субсидування не вистачає, тому деякі із бідних країн вимушені користуватися змішаними програмами, де лише частина є субсидованою (EPP-ESAP blend).
Програма компенсації втрати експортних надходжень або додаткових витрат на імпорт зерна - CCFP - компенсує важко передбачувані обставини (неврожай, криза ринків, падіння експортних цін, тощо), але доступ по такій програмі обмежений 60% від квоти у порівнянні із 100-300% від квоти по інших програмах.
Програма додаткових резервів - SRF - на випадок валютно-фінансової кризи — можна запросити дуже значні фінансові ресурси — понад 300% від квоти. Але такі кошти треба повернути протягом 12-18 місяців, або сплачувати практично ринкові відсоткові ставки за користування ресурсами протягом довшого періоду (саме такі кошти виділялися, зокрема, враженим кризою азійським країнам, Pofft, Бразилії).
Надаючи позики, Фонд керується двома основними принципами: 1. Всі члени мають доступ до загальних ресурсів Фонду. Член, який позичає кошти, повинен повернути їх одразу після розв'язання платіжної проблеми для того, щоб не обмежувати доступ інших членів МВФ. 2.До того, як Фонд надасть будь-які кошти, позичальник повинен продемонструвати те, як він розв'язуватиме свої платіжні проблеми, оскільки йому потрібно повернути борг Фонду протягом певного періоду.
53. Механізм кредитування: основні елементи
Кредитний механізм - сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування
Основними елементами кредитного механізму є:
1. Суб'єкти кредитування.
2. Об'єкти кредитування.
3. Форми кредитування.
4. Механізм надання чи погашення позик.
5. Система формування кредитних ресурсів та їх резервування.
6. Система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.
7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності.
Суб'єкти кредитування - особи, які беруть участь у процесі кредитування.
Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:
- заяву;
- фінансово-економічну інформацію;
- форми бухгалтерської звітності;
- показники дебіторської та кредиторської заборгованості;
- розрахунок економічної окупності об'єкта;
- відомості про спосіб забезпечення позики та ін.
Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:
- обсяг реалізації продукції;
- прибутки і збитки;
- рентабельність;
- ліквідність активів;
- рух грошових коштів, стан рахунків;
- собівартість продукції;
- ліквідність, оцінка забезпечення та ін.
Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.
До основних об'єктів кредитування можна віднести:
1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.
2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.
3. Потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням.
4. Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.
Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.
54. Механізм рефінансування центрального банку
Мех-зм реф-ня передбачає надання НБ кредитів КБ-кам з метою підтримання корстрок їх ліквідності; є одним з інструментів ГКП НБУ впливу на грош оборот та кредитування. НБУ як кредитор останньої інстанції має право надавати кредити для рефінансування банку, якщо не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Комерц банки звертаються до НБУ по такі кредити найчастіше у разі появи тим час дефіциту первинних резервів.
КБ можуть отримувати від НБУ кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення державних цінних паперів, які відповідають вимогам НБУ. Використовується також такий різновид короткострокових кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком комерційних банків у НБУ (за умови існування відповідної угоди).
Національний банк може надавати стабілізаційний кредит банку, які мають довго строк х-р(1-3 роки), надається банкам, які знах у стані фін оздоровлення.
Тендер НБ — це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Національним банком. Ціна тендера — ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера.
За користування отриманими кредитами КБ сплачують проценти за ставками рефінансування, які встановлює НБУ.
Центральний банк надає кредити комерційним банкам на емісійній основі, тобто в процесі кредитування (рефінансування) він емітує (створює) гроші (платіжні засоби обігу). Найбільш поширені способи кредитування (рефінансування) комерційних банків: редисконтування векселів; ломбардний кредит (кредит під заставу цінних паперів); операції РЕПО (купівля у комерційних банків цінних паперів на умовах угоди про зворотний їх викуп).
55. Міжбанківське кредитування.
Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін.
Міжбанківські кредити за терміновою ознакою поділяються на:
1) одноденні, або нічні- строком на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку;
2) надкороткі - від 1-го дня до 7-ми днів;
3) короткі - від 10-ти днів до місяця.
Між банком-кредитором і банком-позичальником при одержані кредиту укладається кредитна угода, у якій (крім терміну) обумовлюється:
- сума кредиту;
- рівень процентної ставки (як правило, вищий на незначну величину від облікової ставки НБУ);
- порядок погашення;
- право банку-кредитора у разі невчасного погашення кредиту на безспірне списання боргу з коррахунка боржника.
Якщо банк-позичальник не в змозі повернути міжбанківський кредит, то він повинен здійснити рефінансування, тобто залучити кошти з іншого банку.
При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен надати банку-кредитору таку інформацію:
1) значення економічних нормативів на останню дату;
2) баланс;
3) перелік активів, що можна використати як заставу позики.
Здійснювати міжбанківське кредитування можуть не тільки. комерційні банки, й їх відділення та філії. Проте це правило реалізується тільки в системі одного банку, що має мережу філій.
56.Міжбанківські обєднання.
Перші міжбанківські об'єднання виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій та конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань стали: злиття самостійних банків; поглинання одним банком своїх конкурентів.
Види міжбанк об’єднань:
а) залежно від складу учасників: суто банківські об'єднання; об'єднання змішаного типу, учасниками котрих стають як підприємства та організації, так і один чи кілька банків.
б) залежно від цілей об’єднання : комерційного типу (асоціації, спілки, союзи, ліги), діяльність яких орієнтована на отримання й максималізацію прибутку; некомерційного типу (концерни, корпор, трести, консорціуми, синдикати, картелі), основна мета діяльності - надання різних видів послуг своїм членам.
в) залежно від строків діяльності: безстрокові - діють постійно; створені на певний строк.
г) залежно від ступеня залежності й підпорядкування окремих структур: асоціативні добровільні(членами є рівноправні за статусом самостійні банки, котрі добровільно делегують виконання окремих функцій створеному ними об'єднанню та його апарату); корпоративні, засновані на відносинах власності й системі участі в капіталі об'єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру і залежать від головного банку - власника контрольного пакета акцій.
Головними представниками міжбанківських об'єднань асоціативного комерційного типу є консорціуми(тимчасові об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій) та картелі (об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування тощо); корпоративного типу – концерни(монополістичні об'єднання акціонерних банків, коли великий банк стає власником контрольного пакета акцій юридичне самостійних банків (дочірніх товариств), а відтак здобуває право контролювати їхню діяльність) і трести(це монополістичні об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються одному органу управління. Базується на пайовій формі власності).
Синдикати - тимчасові банківські об'єднання, створені для розміщення великих випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.
Банківська холдинг-компанія - інші (страхові, лізингові, факторингові) акціонерні товариства, що входять до складу банківського концерну, мають різну специфіку діяльності, не залежать одне від одного, але об'єднані під керівництвом акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій усіх акціонерних товариств концерну.
58 Міжнародні валютно-кредитні системи. Система золотовалютного стандарту.
Міжнародні валютні відносини є невід'ємною складовою економіки. Валютні відносини — це сукупність суспільних відносин, що складаються у зв'язку з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, які обслуговують взаємний обмін результатами діяльності, їх функціонування і розвиток пов'язані з обслуговуванням комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними та приватними особами. Ідеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивезення капіталу, надання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму та ін.
Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично конкретних валютних системах, їх розглядають як форму правової та інституціональної організації валютних відносин. Вирізняють національні та світові валютні системи.
Країни, що дотримувалися золотого стандарту, повинні були забезпечувати жорстке співвідношення наявних запасів золота і кількості грошей в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.
Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їх повну конвертованість, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.
Водночас система золотого стандарту була занадто жорстка, недостатньо еластична, дорога, залежала від видобутку монетарного золота. Найбільший недолік полягав у тому, що умови функціонування золотого стандарту істотно обмежували можливості здійснення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснювалося тим, що безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямках економічної політики.
При золотому стандарті підвищення або зниження валютного курсу приводить у дію сили, що повертають його до паритету.
Бретон-Вудська валютна система.
Перша світова війна призвела до величезних торгових розривів, країни не могли більше конвертувати свої валюти у золото. Золотий стандарт втратив свою ефективність незважаючи на спроби відновити його у повоєнні роки, а всесвітня депресія (1929-1933 рр.) призвела до його остаточного розпаду. Коли перемога союзників у Другій світовій війні стала очевидною, у 1944 р. країни — учасниці антигітлерівської коаліції зустрілися у Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемп-шир, США) з метою закласти основи нової міжнародної грошової системи для поліпшення світової торгівлі й добробуту. В угоді, розробленій країнами-учасницями, передбачалося, що центральні банки купують і продають власну валюту, щоб утримувати обмінні курси на певному рівні (режим фіксованих валютних курсів). Цієї угоди, відомої як Бреттон-Вудська система, дотримувалися з 1945 до 1971 р. Згідно з Бреттон-Вудською угодою було створено Міжнародний Валютний фонд, який у 1945 р. об'єднував ЗО країн. Нині його членами є понад 150 країн світу. Перед МВФ стояло завдання сприяти розширенню світової торгівлі через встановлення правил для підтримання постійних обмінних курсів і надання позик країнам, що відчувають труднощі з платіжним балансом. Правила для здійснення торгівлі між країнами (встановлення мит і квот) розроблюються Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ — ОепегаІ Адгеетепі оп Тагіттз апсі Тгасіе) — організацією, штаб-квартира якої розміщується у Женеві.
Найважливіша ознака Бреттбн-Вудської системи полягала в тому, що вона встановила режим фіксованих валютних курсів. Згідно з Бреттон-Вудською системою валютні курси змінювалися тільки тоді, коли країна відчувала "фундаментальну розбалансо-ваність", тобто великий постійний дефіцит платіжного балансу або його високе активне сальдо.
Ямайська Валютна система
Контури нової валютної системи, яка функціонує і розвивається у світовій економіці донині, були визначені на нараді представників Країн — членів МВФ, Ідо відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці у січні1976р. Кінгстонська угода започаткувала утворення Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями у квітні 1978 р. Наведемо визначальні принципи Ямайської валютної системи.
3.Проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин: скасовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото і фіксацію масштабу цін (вмісту золота) національних грошових одиниць; знято будь-які обмеження його приватного використання. Міжнародний валютний фонд припинив публікувати дані про золотий вміст окремих валют. Унаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку згідно з попитом і пропозицією.
2. Висунуто мету перетворити створену ще в 1969 р. міжнародну платіжну одиницю СПЗ на основний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Ідеться про те, що система "золото — долар — національна валюта"; на якій грунтувалася Бреттон-Вудська угода, трансформувалася у нову систему "СПЗ — національна валюта" 3. Важливою ознакою механізму нової системи є запровадження "плаваючих" валютних курсів національних грошових одиниць. Така система має два протилежні аспекти. З одного боку, вона надає валютним відносинам гнучкості, забезпечує можливість ефективно реагувати на постійні зміни співвідношень у вартості національних валют, точніше відбиває внутрішній стан економіки окремих країн загалом і платіжного балансу зокрема. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, породжують спекулятивні операції. У цьому зв'язку Кінгстонською угодою передбачено збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень завдяки здійсненню відповідних операцій на валютному ринку.
4.Європейська валютна система започаткована ще в перші повоєнні роки, є результатом і водночас одним з важливих інструментів європейської інтеграції. Вона пройшла кілька етапів розвитку.На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися переважно на двосторонній основі. Напідставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань, пільгове кредитування. Наступним, вищим етапом валютних відносин стало функціонування у 1950-1958 рр. Європейського платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Цей союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки у його межах здійснювалися за допомогою умовної грошової одиниці — епуніта, яка за золотим вмістом прирівнювалась до 1 дол. Ця одиниця стала прототипом європейської валютної одиниці. Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний з трансформацією Європейського валютного союзу у Європейську валютну систему.