Травень 2009 (випуск 2) Моніторинг Економічна криза в Україні: наслідки та антикризова політика
| Вид материала | Документы |
- Якушик В. Концептуальні та інституційні аспекти проблеми національного порозуміння, 235.18kb.
- Церковна політика Росії в Галичині під час Першої світової війни: експансія "воєнного, 1159.34kb.
- План берестейській мирний договір та його наслідки для України. Гетьманський переворот., 186.27kb.
- Тести до системи антикризової діагностики, 89.74kb.
- Декларація про створення, 59.73kb.
- Список литературы Александров И. А., Половян А. В., Тарасова М. Ю. Классификация объектов, 13.44kb.
- Реферат на тему, 207.52kb.
- Сучасна фінансова криза в Україні та шляхи її локалізації, 565.79kb.
- 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
- Україна в 20-х роках ХХ століття, 287.19kb.
Травень 2009 (випуск 2)
Моніторинг «Економічна криза в Україні: наслідки та антикризова політика"
| Зміст Вступ
| |
| Проект здійснюється за підтримки Програми MATRA KAP посольства Королівства Нідерландів | |
 Центр економічного розвитку Вул. Старокиївська 10, офіс 211 04116, Україна, Київ Телефакс: (+38 044) 379 29 08 E-mail: monitor@economic.kiev.ua Web-site: c-e-d.info | |
| Керівник проекту: Олександр Пасхавер Автори: Лідія Верховодова, Олександр Кошик, Дмитро Згортюк, Катерина Агеєва | |
| Погляди, викладені у цьому виданні, є думками авторів і не обов’язково співпадають з позиціями наших спонсорів | |
Центр економічного розвитку з листопада
2008 р. розпочав моніторинг розвитку сучасної кризи в Україні та результатів перших антикризових дій з боку влади та бізнесу.
Починаючи з квітня 2009 р., Центр змінив формат моніторингу. В нових випусках Центр перейшов від оперативної фіксації кризових явищ до систематичного спостереження за кризовим процесом в Україні.
Моніторинг здійснюється за трьома головними напрямками – фінансова система, реальна економіка, соціальна сфера. Кожному випуску моніторингу передує підсумковий аналіз розвитку кризи в Україні у цілому.
Для того, щоб уникнути суб’єктивності, висновки експертів Центру доповнюються прогнозними оцінками українських і міжнародних аналітиків.
Наскільки це можливо, аналіз української реальності порівнюється із тенденціями течії глобальної кризи та міжнародним досвідом реалізації антикризової політики.
Періодичність аналітичних випусків – щомісяця.
У другому випуску наданий короткий підсумок антикризової політики, починаючи з жовтня 2009 р.
Матеріали даного випуску включають статистичну інформацію за квітень і результати моніторингу, які охоплюють період травня
2009 р.
- Україна: розвиток кризи
1.1. Характер кризового тренду
Глобальна економіка продовжує залишатися у стані охолодження.
Серед розвинених країн у 1 кварталі 2009 р. падіння виробництва реального ВВП у річному вимірі склало: Японія – 9,7%, Німеччина – 6,7%, Франція – 3,1%. Криза поглиблюється, про що засвідчує подальше падіння показника порівняно із 4 кварталом 2008 р. Воно по окремим країнам, відповідно, становило: 4,0%, 3,8%, 1,2%.
В СНД реальний ВВП порівняно із 1 кварталом 2008 р. знизився на 11%. Причому найбільше серед країн, які оприлюднили дані, у Росії спад досяг 12,3%.
Стабільну рецесію продовжує демонструвати і розвиток промислового виробництва як в країнах ЄС, так і в Росії (у розрахунку до відповідного місяця попереднього року). Причому в країнах ЄС постійне зниження цього показника відбувається ще з червня 2008 р.
Попри загальну негативну динаміку Голова Європейського центрального банку Ж.-К.Тріше у травні 2009 р. припустив про наближення точки розвороту в економічному циклі1. Для низки держав ЄС, найбільше зі Східної Європи, на його думку, найгірше вже позаду, і їхні економіки повільно почнуть відновлюватися.
Зміна обсягів промислового виробництва
в Україні, країнах ЄС, США, Російській Федерації
( у % до аналогічного періоду попереднього року)
Динаміка розвитку української економіки протягом лютого-квітня 2009 р. надає підстави вважати, що Україна пройшла стадію її найбільш активного і гострого стискання. Показники реального ВВП зараз є закритими, але ідентифікацію фази циклу можна здійснити за динамікою індексу виробництва базових галузей, який розрахований Департаментом економічного аналізу та прогнозування НБУ2.
В Україні, починаючи з лютого 2009 р., відмічається стійка тенденція уповільнення (гальмування) падіння індексу виробництва базових галузей. У якості «дна» кризи (падіння) чітко визначився січень 2009 р.
Проте експертів насторожило, що після двох місяців пожвавлення в квітні 2009 р. спостерігалося поглиблення спаду промислового виробництва у порівнянні з показниками квітня 2008 р. Але глибина спаду не досягла рівня січня 2009 р., тобто «дна» кризи.
Рисунок 1. Індекс виробництва базових галузей за 2008-2009 роки
(у % до аналогічного періоду попереднього року)
Гальмування і зупинення спаду галузей реальної економіки означає, що процес адаптації до нових пропорцій та умов господарювання завершився для основної маси економічних суб’єктів, які зберегли свою дієздатність.
Як і початок кризи, так і його завершення – це ітеративний, багатоетапний процес, який поступово охоплює суб’єктів економіки: посилюються взаємна довіра і позитивні очікування, з’являється можливість реально оцінювати ризики, а значить, переходити до інвестування і кредитування. В Україні вперше після початку кризи визначилася зростаюча динаміка в обсягах прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал. Хоча і невелике, але зростання демонструють обсяги кредитування банками суб’єктів господарювання.
Покращуються загальні умови розвитку економіки. До таких ознак слід віднести сталість курсу гривні, яка прийшла на зміну обвальної і некерованої девальвації. Протягом першого кварталу 2009 р. офіційний обмінний курс тримається на рівні 770 грн. за 100 дол. США. Продовжується тенденція зниження інфляційного тиску.
Рисунок 2. Зміна індексу споживчих цін
(у % до попереднього місяця)
2009 р. показав, що висока адаптивність економічних суб’єктів і населення несподівано швидко забезпечили завершення фази гострої кризи. В січні 2009 р. визначилося «дно» кризи, після чого наступив період, коли з’являються і поширюються ознаки пожвавлення.
1.2. Україна протистоїть кризі
Україна не самотня в пошуках оптимальної антикризової політики та адекватних інструментів пом’якшення наслідків кризи. Не тільки Україна, але і розвинуті ринкові країни поки що програють цьому грандіозному процесу – найбільшій глобальній кризі століття.
Багато у чому українська влада і бізнес повторюють вибір антикризових дій, які здійснюють інші країни. В цьому знаходить прояв необхідність реагувати на більш-менш однакові виклики, які породжуються самою глобальною кризою.
Проте, як демонструє досвід семи останніх місяців, Україна з її недореформованою економікою і гострими політичними протиріччями вдається до специфічної антикризової політики. Антикризова політика є черговим історичним симбіозом, з одного боку, несистемних дій влади, в яких помітну роль грають політичні, корпоративні та корупційні мотиві, з іншого боку, результатом самопристосування бізнесу до умов кризи, що здійснюється переважно в напівтіньових і повністю тіньових формах.
Для того, щоб оцінити рівень адекватності антикризової політики, яку проводить українська влада, необхідно здійснити співставлення її характеру та фаз циклу, які пройшла економіка. Кожна фаза економічного циклу вимагає від влади специфічних способів і заходів, оскільки невідповідна політика призводить до збільшених і нераціональних втрат ресурсів і навіть поглиблення негативних наслідків кризи. Особливо принципове значення має визначення «дна» кризи, тобто вчасна фіксація гальмування спаду і періоду переходу від спаду до стабілізації економіки.
Режим «швидкої допомоги»
Перші два місяці кризи (жовтень-листопад 2008 р.) в Україні являли собою фазу активного і гострого стискання економіки. Це завжди викликає шок, а в умовах стрімкого обвалу української економіки супроводжувалося навіть панікою. Виникла епідемія взаємної недовіри. Нерівномірність, непередбачуваність процесу стискання економіки і активів окремих суб’єктів створила непередбачувані ризики для інвестування і кредитування, паралізуючи діяльність фінансових посередників. Всі ці фактори взаємодіяли в режимі автоматичного збудження, збільшуючи силу кризи.
На відміну від розвинутих країн, де розгортанню кризи протистояло посилення централізації функцій управління економікою, в Україні почали діяти три незалежні центри продукування антикризової політики – ними стали Президент, Уряд і НБУ. Не став консолідуючим центром нації і Парламент, в якому не стихала гостра боротьба між фракціями.
Президент і Прем’єр-міністр у перші два місяці кризи не змогли вийти зі стану політичного суперництва. Обидві сторони широко використовували потенціал ЗМІ для взаємної критики. Антикризова політика перетворилася на публічну «війну ініціатив».
Продовження політичної боротьби між Президентом і Прем’єр-міністром, а також боротьба між фракціями всередині Парламенту, заблокували прийняття Антикризової програми та пакету антикризових законів. Антикризовий закон і Указ Президента, які вдалося провести через Парламент, не стали тими стратегічними документами, що об’єднують націю перед глобальними ризиками3.
Автономну політику у банківському секторі проводив НБУ. На відміну від практики інших країн, НБУ здійснював заходи з запобігання падіння ліквідності банків в закритому режимі. Він активно відстоював свою незалежність від Уряду.
Фактично виявилася не задіяною спеціальна інфраструктура, яка була створена для обслуговування процесу реалізації антикризової політики.
Для координації взаємодії окремих галузей і Уряду на період кризи були організовані чисельні Комісії та Ради, до складу яких були включені представники Уряду, відповідних міністерств, галузевих асоціацій та найбільших компаній. Однак після декількох засідань вони фактично припинили свою діяльність. І Уряд, і представники галузей повернулися до традиційного механізму кулуарного лобіювання.
Головним інструментом реалізації антикризової політики держави повинен був стати Стабілізаційний фонд, в якому планувалося сконцентрувати потужні фінансові ресурси для реалізації антикризових заходів. Проте це залишилося на рівні ідеї. Продовжилася практика формування і розподілу коштів на антикризові заходи за різними каналами, «вручну» і кулуарно, при відсутності публічного контролю.
Таким чином, Україна на відміну від більшості країн, які підпали під хвилю кризи, виявилася не здатною створити необхідну інституційну систему (правову базу і організаційні структури) для проведення єдиної антикризової політики. Потреба суспільства у зрозумілій та послідовній антикризовій політиці не була задоволена. Суспільство, в тому числі політичні сили не одержали орієнтирів, навколо яких вони могли консолідувати свої зусилля.
На першій гострій стадії кризи державна машина, як правило, змушена працювати на межі потужності. Природно, що саме у цей період знаходять прояв всі її дефекти (особливо регуляторної системи). Реакція на подібні збої займає об’єктивно більшу частину енергії урядів країн, в яких розпочинається криза. Тут режим «швидкої допомоги» абсолютно доречний. Ця, з політичної точки зору, неефективна робота і визначає дієздатність держави і ефективність антикризової політики на етапі гострої кризи.
В умовах України вибір напрямів «швидкої допомоги» здійснювався переважно з огляду на політичний ефект під прямим публічним тиском, до якого активно вдалися ЗМІ. В останні роки використання цього інструменту стало звичним у взаємовідносинах між владою та суспільством.
Однією з перших акцій Президента і Уряду стала підготовка альтернативних програм державної підтримки будівництва. Значну роль в цьому зіграли популістські мотиви, оскільки проблема виникла з будівництвом житла за кошти населення. Обидві програми широко презентувалися в ЗМІ, були зафіксовані Указом Президента і відповідними рішеннями Уряду. Проте політичне суперництво призвело до того, що ні програма Президента, ні програма Уряду не були реалізовані на практиці. Окрім незначної підтримки окремих будівельних проектів.
З наступом кризи сильний публічний тиск через ЗМІ на владу організувало галузеве лобі. Представники галузей вимагали від влади надання їм на період кризи державної підтримки. Аргумент – ризик соціальних ексцесів у випадку масового згортання виробництва.
У відповідь Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко провела серію зустрічей з представниками галузевих асоціацій і найбільших підприємств. Всім їм була обіцяна значна фінансова допомога зі Стабілізаційного фонду і надання важливих для конкретної галузі пільг. Публічні заяви щодо програм підтримки галузей стали для Прем’єр-міністра інструментом забезпечення політичного іміджу Уряду. Про це свідчить те, що заявлені Урядом зобов’язання набагато перевищували фінансові можливості держави.
На цьому етапі практичну державну підтримку одержали лише три галузі. Для самого Уряду у випадку з металургією і хімічною промисловістю вирішальну роль відіграв фіскальний аргумент – збереження основних каналів надходження валюти за рахунок експорту продукції, у випадку з вугільною галуззю – необхідність нейтралізації потужного потенціалу протестів з боку шахтарів.
Уряд досить оперативно надав пільги для металургії, хімічної та вугільної промисловості. Як екстрений захід підтримка цих галузей надала позитивний ефект. Великі металургійні та хімічні підприємства одержали пільгові умови встановлення цін на газ і тарифів на транспортні перевезення і електроенергію. Це дозволило їм знизити рівень витрат і вже у грудні ефективно включитися в цінову конкуренцію на світових ринках. Стимулювання попиту на енергетичне вугілля зняло напругу у трудових колективах на шахтах.
Проте досвід України, а також інших країн продемонстрував, що в активній, гострій фазі спаду енергія стискання реального сектору економіки настільки велика, що спроби протидії інструментами державної політики не зупиняють і помітно не гальмують спад. У січні 2009 р. енергія стискання знову взяла гору, спад у галузях реальної економіки продовжився, в тому числі у металургії та хімічній промисловості.
У період гострої кризи прагнення держави, особливо бідної держави, протидіяти стисканню економіки шляхом створення альтернативного попиту і стимулювання пропозиції нереалістично і потенційно створює корупцію у частині допомоги конкретним суб’єктам. Така політика, якщо вона одержує поширення, може призвести до напруження бюджету і нераціонального накопичення державних боргів.
У випадку з Україною, державна підтримка у реальному секторі економіки мала наслідком, по-перше, ослаблення позицій транспорту, енергопостачання і газопостачання у боротьбі з кризою, оскільки за їх рахунок забезпечувалися пільги для металургії, хімічної та вугільної промисловості, по-друге, обмежило фінансові та адміністративні ресурси, які могли бути використані для пом’якшення негативних наслідків кризи, в першу чергу для населення.
В ці перші місяці кризи Центри зайнятості не змогли своєчасно відреагувати на різке зростання безробіття. Стрімко стала нарощуватися заборгованість за пенсіями та заробітними платами. Затримувалися трансферти із державного бюджету на регіональний рівень. В результаті цього досягла критичного рівня заборгованість населення, бюджетних організацій та закладів за житлово-комунальні послуги. На місцевому рівні це спровокувало ініціативи щодо збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, а також призвело до масового відключення населення, медичних об’єктів і закладів освіти від постачання електроенергії, тепла і води.
Поза політикою проходила реалізація антикризових заходів лише у банківському секторі. Це забезпечувалося традиційно незалежною позицією НБУ.
Першим заходом, до якого НБУ змушений був вдатися терміново, стало введення 11 жовтня
2008 р. тимчасового мораторію на дострокове вилучення коштів з депозитних рахунків. Необхідно було захистити банківський сектор від панічних дій населення і господарюючих суб’єктів. НБУ не вдалося запобігти сильному удару по ліквідності банків, проте це врятувало їх від миттєвого банкрутства. НБУ і банки виграли час для проведення антикризових заходів. Проте радикальний захід мав і негативні наслідки – різко зросла недовіра до банків, що стало додатковим фактором поглиблення кризи у банківському секторі. До сих пір в Україні не припиняється масовий відтік грошей із банків і поширення грошового обігу поза банками.
Починаючи з весни 2008 р., коли з’явилися перші ознаки ресурсного голоду, НБУ почав поширювати рефінансування банків. У жовтні-листопаді це перетворилося у масштабну акцію, в ході якої серед групи відібраних банків НБУ розподілив безпрецедентні за обсягами суми рефінансування. За три останні місяці 2008 р. витрати на ці цілі склали 105,4 млрд. грн., що у 42 рази перевищило річний обсяг рефінансування у 2007 р.
Політика рефінансування здійснювалася у закритому режимі, незалежно від Уряду. Закритість і застосування «ручного» розподілу величезних коштів, що спрямовувалися на рефінансування банків, викликали гостру критику у суспільстві та спровокували ріст недовіри до дій керівництва НБУ.
Пристосування до кризи
За два місяці гострої кризи влада, бізнес і населення усвідомили невідкладну необхідність пристосовуватися до нових кризових умов. Світовий досвід і власна українська практика наочно показали, що країна змушена пережити більш-менш тривалу системну трансформацію, і тому всі суб’єкти суспільства повинні шукати адекватні формати існування у специфічних кризових умовах.
Зовнішні фактори у формуванні антикризової політики влади
Коли перша гострота шоку від кризи минула, український Уряд перейшов від спонтанних дій у режимі «швидкої допомоги» до формування «авторської» антикризової політики.
У період, який охоплює грудень 2008 р. – січень 2009 р., в Україні склалася невизначена ситуація з подальшим розвитком кризи. Досить несподіваний позитивний тренд у грудні 2008 р. і наступний глибокий спад у січні 2009 р. ускладнювали ідентифікацію фази кризи. Тому антикризова політика Уряду у цей період стала формуватися під сильним впливом зовнішніх факторів.
Перше. Україна не мала необхідних ресурсів для ефективної протидії розвитку кризи і тому була зацікавлена в широкій міжнародній фінансовій допомозі, яка, як правило, була обтяжена певними вимогами. Особливо великий вплив на характер антикризової політики української влади надали взаємовідносини України з МВФ щодо відкриття кредитної лінії stand by. МВФ встановив жорсткі вимоги щодо параметрів розвитку економіки (обсяг ВВП, дефіцит бюджету, платіжного балансу тощо) та умов проведення грошово-кредитної політики, політики у фінансовому секторі та податково-бюджетної політики.
В кінці 2008 р. ці вимоги були враховані при підготовці бюджету на 2009 р. Уряд передбачив у бюджеті:
- замороження всіх соціальних виплат для населення, що викликало сильний негативний резонанс з боку громадськості України,
- відкриття нового напрямку – фінансування рекапіталізації банків у сумі 44 млрд. грн.,
- скорочення прямої бюджетної підтримки галузей. Наприклад, видатки Мінагрополітики у порівнянні з 2008 р. зменшені на 7,5 млрд. грн., на підтримку агропромислового комплексу – менше у 2,6 рази.
Друге. Політика державної підтримки галузей, до якої вдався український Уряд у жовтні-листопаді 2008 р., дала лише невеликий локальний ефект. Криза у реальному секторі поглиблювалася. Тому український Уряд звертається до світового досвіду. В цей період розвинуті країни оголошують про підготовку масштабних інфраструктурних проектів. Запуск таких проектів дає значний мультиплікаційний ефект – розвиток інфраструктури забезпечує збільшення конкурентоспроможності національних економік, породжує попит на продукцію суміжних галузей, сприяє масовій появі нових робочих місць.
26 листопада 2008 р. на урядовому засіданні Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко заявила про перехід до реалізації масштабних інфраструктурних проектів. Був анонсований перелік, до якого включено близько 100 проектів в електроенергетиці, вугільній промисловості, дорожньому господарстві. Запропонована програма розраховувалася на 5 років і оцінювалась у понад 150 млрд. грн. Уряд заявив про щотижневий розгляд таких проектів.
Третє. Січнева «газова війна» з Росією актуалізувала проблеми організації власного видобутку паливно-енергетичних ресурсів і переходу до енергозбереження. У цей період окрім кризового фактору на економіку значний вплив надало зупинення Росією постачання природного газу в Україну. Тиск цього зовнішнього фактору стимулював заходи, застосування яких в період буму відкладалося:
- перехід з газу на використання власних паливних і енергетичних ресурсів (наприклад, спрощена процедура і забезпечені пільгові кредити на закупівлю мазуту для підприємств енергетичної генерації);
- розширення видобутку власних паливних ресурсів (наприклад, переглянуті закупівельні ціни на вітчизняний газ);
- використання нетрадиційних і альтернативних джерел енергії (наприклад, введений «зелений» тариф на вироблення електроенергії із альтернативних джерел);
- енергозбереження (наприклад, відмінено ввізне мито на енергозберігаючі матеріали та устаткування).
Проте із-за дефіциту власних інвестиційних ресурсів і неможливості через високі ризики (загроза суверенного дефолту) залучити іноземний капітал інфраструктурні проекти та проекти в енергетичній сфері, які потребували масштабних капітальних вкладень, не були реалізовані. В умовах України на етапи гострої кризи така політика перевищувала можливості країни.
Боротьба Уряду і НБУ
У грудні 2008 р. Уряд активізував дії щодо посилення свого місця і ролі в реалізації антикризової політики. Спроби централізації антикризової політики здійснювалися у форматі політичної боротьби, в якій взяли участь Президент, Парламент, Уряд і НБУ.
Уряд спрямовує свої зусилля на спробах одержати контроль над НБУ, який проводив незалежну політику оздоровлення банківського сектору. Розпочинається публічний тиск на керівництво НБУ, яке обвинувачується у непрофесійності та корупції. Уряд вимагає від Президента відставки Голови НБУ В.Стельмаха.
Уряд добився включення до Закону про Державний бюджет на 2009 рік ст. 84 і ст. 86, які тимчасово обмежили право НБУ на одноосібне встановлення і зміну ставок рефінансування та визначення порядку надання кредитів комерційним банкам.
За оцінками експертів, українські реалії створили значні ризики втрати незалежності НБУ від Уряду. Це, скоріше за все, не сприяло би консолідації владних зусиль, але за відсутності офіційно прийнятої антикризової програми і за наполегливості Прем’єр-міністра перетворило би НБУ в одного з виконавців урядової політики. Незалежність забезпечує НБУ імунітет від несподіванок політичних протистоянь.
Крім цього, процедура узгодження рішень НБУ з Урядом могла призвести до втрати оперативності у реакціях на кризу. Так, у період розробки Порядку, який визначав нову систему взаємовідносин Уряду і НБУ, у січні 2009 р. була повністю паралізована діяльність з оздоровлення банків.
На початок березня 2009 р. незалежність НБУ була офіційно відновлена. Статті 84 і 86 були виключені із тексту Закону про Державний бюджет на 2009 рік, спільна Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ, яка визначала систему їх взаємовідносин, була відмінена4 В цьому значну роль зіграли не стільки мотиви доцільності, скільки політичні мотиви – прагнення обмежити вплив Прем’єр-міністра на фінансову систему.
Підтримка малого бізнесу
Малий бізнес являє собою найбільш адаптивну до кризових умов частину національних економік. Завдяки цим рисам стимулювання його розвитку завжди використовувалося урядами країн в якості важливого антикризового засобу. В умовах росту безробіття малий бізнес ставав масовою формою розвитку самозайнятості населення.
Уряди країн, які охоплені сучасною глобальною кризою, включили завдання стимулювання малого бізнесу до своїх антикризових програм. В 2008 р. для запобігання кризовим явищам Європейський інвестиційний банк виділив 30 млрд. євро для кредитування інвестиційних витрат, пов’язаних з відкриттям та розвитком малих підприємств.
Навпаки, українська влада на центральному і місцевому рівні рівнях стала вдаватися до спроб вирішити фіскальні проблеми, що виникли у період кризи, саме за рахунок малого бізнесу. У державному бюджеті 2009 р. уп’ятеро зменшено фінансування програми розвитку малого бізнесу та зовсім припинено фінансування програми з компенсації відсоткових ставок за кредитами для підприємців. Була здійснена спроба через Верховну Раду провести законопроекти про багаторазове підвищення ставок ринкового і транспортного зборів.
Посилення кризового тиску і відсутність проявів підтримки з боку влади підштовхнули представників малого бізнесу до масових акцій протесту. Пройшли масові акції власників транспортних засобів і торговців на ринках, яких безпосередньо стосувалася зміна розмірів зборів. Організували масові акції перевізники та пекарі, які потрапили у «капкан» валютних кредитів.
У відповідь на це 21 січня 2009 р. Уряд змінив керівництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства. Його знову очолила О.Кужель, яка займала посаду Голови Комітету під час фінансової кризи 1998-1999 років.
Новий Голова Комітету зробила далекоглядні політичні заяви про включення питань підтримки малого бізнесу у програмі антикризових заходів Уряд.
Були здійснені невідкладні заходи – відмінено рішення Уряду щодо анулювання реєстрації підприємців-фізичних осіб в якості платників ПДВ, вилучено із розгляду Верховною Радою проекти законів, що передбачали підвищення ставок ринкового і транспортного зборів.
18 лютого 2009 р. Уряд за поданням Комітету затвердив План заходів з виконання у 2009 р. Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. Проте є побоювання, що це являє собою формальний акт, оскільки такі Плани ухвалюються щорічно і принципово не змінюють характеру державної політики у цій сфері.
Значним вкладом Комітету у забезпечення підтримки малого бізнесу стало встановлення у березні 2009 р. пільгового рівня сплати орендної плати за оренду державного майна5. До 1 січня 2010 р. ставка застосовується у розмірі 45% встановленого обсягу. Для торговельних приміщень (площ), обладнання, яке надається в оренду, впроваджені граничні рівні цін, нормативи рентабельності (не вище 20%).
Адаптивна тактика економічних суб’єктів
З наступом кризи природною реакцією суб’єктів економіки – підприємців, робітників, споживачів – є адаптивна тактика і стратегія. Долається шок, здійснюється пристосування бізнесу і домашних господарств, спрямоване на збільшення життєздатності в умовах стискання доходів і активів: в першу чергу, зниження витрат і, по можливості, страхування ризиків.
На перших етапах кризи економічні суб’єкти масово вдалися до організаційних (некапіталоємних) заходів із збільшення конкурентоспроможності:
- ліквідація неефективних і надлишкових структур;
- раціоналізація активів і кількості працівників;
- концентрація за рахунок об’єднання або поглинання;
- реструктуризація портфелю продукції;
- корекція місця на ринку і в технологічному ланцюгу.
Криза різко погіршила умови ведення бізнесу в Україні. Журнал Forbes оприлюднив останній рейтинг 127 країн за ступенем привабливості для ведення бізнесу у 2009 р. Україна посіла у ньому 97 місце, втративши за рік 22 позиції. Експерти відмітили погіршення позицій країни за такими показниками як рівень корупції (105 місце) і податкове навантаження (127 місце).
В цих умовах економічні суб’єкти стали створювати компенсаторні механізми для забезпечення господарювання в умовах кризи. В умовах слабкої держави і відповідних традицій розповсюдженою формою антикризової адаптації стає перехід у тіньову економіку.
Відбулося відродження бартеру, який остаточно зник в Україні на початку 2000-х років при переході до економічного зростання. Прямим наслідком глобальної фінансової кризи в Україні став дефіцит обігових коштів у всіх суб’єктів господарської діяльності. Це явище набуло особливої гостроти у січні 2009 р. Обсяг коштів в економіці скоротився на 23,91 млрд. грн. або 4,6%, що є рекордним з моменту початку моніторингу НБУ у 2001 р. Експерти стверджують, що до кінця року бартер у товарообігу українських підприємств може досягти 20-25%. Нарощування бартеру супроводжується поширенням тіньової діяльності.
В умовах України для бізнесу і населення за масштабами та еластичністю зміни обсягів домінуючими залишаються витрати на сплату різних платежів до бюджету і спеціальних державних фондів – податки, акцизи, державне мито, нарахування на заробітну плату та інше. Зі звіту Doing Business 2009, в Україні середня зважена ставка оподаткування складає 58,4%, в той час як у Росії – 48,7%, Польщі – 40,2%, Латвії – 33%. До сих пір зберігається високий рівень нарахувань на заробітну плату.
Платежі до бюджету і в спеціальні державні фонди стають одним з головних способів тіньового зниження витрат діючих українських підприємств. Поширюється оплата праці у «конвертах».
Відродження тіньової економіки в Україні здійснюється високими темпами. За оцінками Міністерства економіки України, якщо у 2007 р. частка тіньової економіки складала 26% від ВВП, то станом на 01.01.2009 р. – вже 31%6. Міжнародні експертні оцінюють частку тіньової економіки в Україні ще вище. За розрахунками вчених Австрійського університету, обсяг тіньової економіки в України зріс до 57% від ВВП7.
Окремі експерти попереджують про те, що переважними методами боротьби з таким негативним наслідком кризи як тіньова економіка є створення відповідних стимулів. Фронтальна кавалерійська атака неминуче порушить досягнуту рівновагу в антикризовій адаптації економічних суб’єктів і ускладнить тим самим течію кризи.