Удк 35. 077. 6(075. 8)

Вид материала

Документы

Содержание Т 38 Технологія прийняття управлінських рішень 1. Модель раціонального прийняття рішень Етап 1. Виявлення та діагностування проблеми Етап 2. Визначення обмежень та критеріїв прийняття рішень Етап 3. Розроблення (формування) альтернатив рішень Етап 4. Оцінювання кожної з альтернатив рішень Рекомендована шкала оцінки Етап 6. Визначення механізму реалізації управлінсько­го рішення 2. Загальне проблемне поле українського суспшьства 3. Актуальні проблеми українського 3.2. Проблема: консолідація суспільства та відродження духовних цінностей нації 3.3. Проблема: відродження села 4. Елементи проблемного аналізу 4.2. Формулювання проблеми вимагає підготовчої роботи, а саме Опис проблеми передбачає 4.3. Класифікація проблем 4.4. Діагностування та структуризація проблем 5. Подолання управлінських патолопй

Подобный материал:

• Удк 152. 27 (075. 8) + 157 (075. 8) + 152. 3 (075, 60.12kb.
• Удк 4И(077) ббк 81. 2-9 Н-84, 457.94kb.
• Удк 8/077. 3/: 371. 97 Кинообразование как средство эстетического воспитания и художественного, 526.81kb.
• Конспект лекций москва 2004 удк 519. 713(075)+519. 76(075) ббк 22. 18я7, 1805.53kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Учебное пособие тверь 2008 удк 519. 876 (075. 8 + 338 (075. 8) Ббк 3817я731-1 + 450., 2962.9kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Удк 005. 95/. 96(075. 8) Ситник Н.І, 161.43kb.
• Учебное пособие Томск 2008 удк 339 (075., 369.4kb.
• Курс лекций Гродно 2005 удк 631. 1 (075., 1193.16kb.

УДК 35.077.6(075.8)

Схвалено Вченою радою Національної академії державного управління при Президентові України. Протокол № 138/9-13 від 2 жовтня 2007р.

Укладач:

В.Д.Бакуменко, доктор наук з державного управління, про­фесор, проректор з наукової роботи Академії муніципального уп­равління.

Рецензенти:

В.М. Сороко, кандидат технічних наук, доцент, начальник уп­равління з навчальної роботи Національної академії державного управління при Президентові України;

ОЛ.Васильєеа, кандидат наук з державного управління, до­цент, заступник директора Інституту підвищення кваліфікації керів­них кадрів Національної академії державного управління при Пре­зидентові України.

Т 38 Технологія прийняття управлінських рішень: Навч. посіб. / Уклад. В.Д.Бакуменко. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 20 с.

У навчальному посібнику, написаному у формі опорного конспекту, увагу зо­середжено на технології прийняття управлінських рішень, зокрема за моделлю раціонального прийняття рішень. Для кращого розуміння матеріалу наведено за­гальне проблемне поле українського суспільства, виділено найбільш актуальні проблеми, викладено елементи проблемного аналізу та наведено перелік поши­рених управлінських "патологій", подолання яких сприяє підвищенню ефектив­ності управлінської праці. Навчальний посібник розрахований на використання в системі підвищення кваліфікації керівних кадрів державної служби України.

Видано на замовлення Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів НАДУ для слухачів і викладачів системи підвищення кваліфікації держав­них службовців, працівників органів місцевого самоврядування, науковців


УДК 35.077.6(075.8)

© Національна академія державного управління при Президентові України, 2007

ВСТУП

Прийняття управлінських рішень займає особливе місце в роботі кожного управлінця й державного службовця. Фактично прийняття управлінських рішень та їх реалізація є основним змістом будь-якої управлінської праці.

Рішення в системі державного управління дуже різноманітні, багаторівневі і мають різну владну силу. Одні з них формуються на рівні вищих та центральних органів державної влади й спрямо­вані на вирішення найважливіших проблем держави, інші є про­міжними або допоміжними і приймаються на рівні або в межах відпо­відного апарату. Прийняття рішень розглядається сучасною наукою управління як одна з основних управлінських функцій, що має по­в'язуючий характер стосовно інших основних управлінських функцій, зокрема планування, організації, мотивації та контролю.

Прийняття рішень у державному управлінні - це результат діяльності його суб'єктів, спрямованої на вирішення певних про­блем державного рівня, які, у свою чергу, асоціюються з відповід­ними управлінськими ситуаціями. На ситуаційний характер рішень вказує і усталене їх визначення як вибору однієї з альтернатив. Саме виявлення таких ситуацій, їх аналіз (діагностування), форму­вання обмежень та критеріїв для оцінки рішень, формування (ви­явлення) й оцінка альтернативних варіантів рішень, а також вибір одного з них становлять класичний процес прийняття рішень.

Розумінню місця і ролі функції прийняття управлінських рішень у системі державного управління сприяє спрощена ланцю­гова модель соціального механізму формування та реалізації дер­жавного управління, яка має вигляд "потреби — інтереси - цілі — рішення — впливи - дії — результати".

Власне, прийняття рішення здійснює керівник (так звана "особа, що приймає рішення") відповідного рівня компетенції. Але цьому передує робота з підготовки цього рішення, яка може мати дуже широкий спектр обсягу і складності, вимагати різної кількості та кваліфікації фахівців-управлінців, а також відповідних витрат часу.

1. МОДЕЛЬ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Модель раціонального прийняття рішень передбачає такі етапи:

• виявлення та діагностування проблеми;

• визначення обмежень та критеріїв прийняття рішень;

• розроблення (формування) альтернатив рішень;

• оцінювання кожної з альтернатив рішень;

• кінцевий вибір (вибір найкращої альтернативи рішення за обраними критеріями).

Етап 1. Виявлення та діагностування проблеми:

На цьому етапі проводяться: моніторинг ситуації та вияв­лення проблем, визначення їх пріоритетності, опис проблемної ситуації, формулювання та структурування виявлених проблем.

Моніторинг політичної, економічної, соціальної, гуманітар­ної, державотворчої ситуації в країні, виділення основних про­блем, що суттєво впливають на досягнення бажаного стану дер­жави, галузі, регіону, певної сфери суспільного життя, діяльності органу влади, установи, організації (в межах компетенції).

Визначення пріоритетності проблем та вибір найбільш актуальної з них для вирішення (масштабність, ступінь впливу на суспіль­ство, гострота, нагальність вирішення, наявність політичних рішень).

Опис проблемної ситуації (сутність, новизна, стан законо­давчого забезпечення, наявність державних та/або галузевих про­грам, консультації, результати соціологічних опитувань, анонсування досвіду країн ЄС).

Виявлення проблем державного управління проводиться з урахуванням чинників їх виникнення:

• територіальний чинник, пов'язаний із раціональним розпо­ділом державної влади і державного управління по території держави;

• соціальний чинник, що передбачає орієнтацію державно­го управління на інтереси всіх класів, соціальних прошарків, про­фесійних груп, національних і конфесійних структур суспільства;

• технологічний чинник, що криється у використанні но­вих технологій управління, формуванні єдиної інформаційної сис­теми державного управління з новим рівнем послуг;

• правовий чинник, що дозволяє упорядковувати за допо­могою правового регулювання і виконання відповідних норм по­ведінку і діяльність учасників управлінських процесів, а також си­стемну взаємодію управлінських елементів;

- організаційний чинник, викликаний високою динамікою організаційних відносин і необхідністю постійної зміни організацій­них структур під впливом економічних, соціальних і духовних інно­вацій та зміни цілей державного управління;

- кадровий чинник, зумовлений актуальністю залучення до державного апарату висококваліфікованих фахівців та розвитку їх навичок при здійсненні управлінської діяльності; практика сього­дення підтверджує, що для досягнення успіху необхідно прагнути й вміти працювати в команді;

- чинник зміцнення взаємозв'язків із суспільством і подо­лання відчуження державного апарату (влади) від громадян.

Формулювання та структурування проблеми (з'ясуван­ня типу, характеру проблеми, її основних системних характерис­тик, виявлення закономірностей розвитку проблеми, її можливих наслідків, виділення її основних складових, визначення головної та допоміжних цілей, структурування цілей).

Підхід до формулювання проблеми передбачає наступні дії
(за Л.Палом):

- з'ясування причини виникнення проблеми (Чому існує ця проблема? Чи викликана вона факторами позаособистісного сприй­няття? Чому вона турбує людей?);

- оцінка нагальності та масштабності проблеми (Кого зачіпає ця проблема? Яка частка населення відчуває, чи може відчу­ти її на собі? Які складові впливу цієї проблеми на населення? Чи якийсь з регіонів уражений найбільше? Як визначають проблему основні зацікавлені сторони?);

- визначення новизни проблеми (Чи є ця проблема новою? Несподіваною? Такою, цю виникла повторно?);

- застосування низки методів аналізу проблем, зокрема структурування, класифікаційного аналізу, аналізу припущень, ієрархічного та синектичного аналізу, експертизи.

Етап 2. Визначення обмежень та критеріїв прийняття рішень:

На цьому етапі проводиться визначення критеріїв, порів­няльних оцінок, формування індексів та індикаторів, розрахунок рейтингів, розроблення умов тендерів.

Ключові критерії в оцінюванні альтернатив управлінських рішень:

Результативність - охоплює результа­тивність у вирішенні проблем, відповідність пріоритетним завдан­ням уряду, ставлення громадськості, вплив на платників податків та на приватний сектор. У свою чергу, оцінюється за критеріями:

• технологічної раціональності, тобто порівняння альтерна­тив на предмет здатності висувати ефективні шляхи розв'язання суспільних проблем;

• здійсненності, як технологічної, так і політичної та адміні­стративної;

• вимірюваності, тобто можливості оцінювання результатів у кількісних показниках (гроші, обсяг виробництва тощо);

• адекватності, тобто відповідності завдань наявним ресурсам.

Ефективність - пов'язує витрати з результата­ми втілення рішення та враховує не лише результати, але й обсяг ресурсів, необхідних для їх досягнення, а також їх доступність. Про­являється у зіставленні: "економічні витрати - вигоди" або "еко­логічні витрати - вигоди", де вигоди - це позитивні результати, витрати - це витрачені ресурси та час, а також потенційно можливі негативні результати.

Економічність - це мінімізація вартості ресурсів, спрямованих на діяльність, з огляду на відповідну якість.

Справедливість - передбачає пропорційний вплив на різні регіони та групи населення, прояв інших ознак цього критерію.

Аспекти: ціннісний, політичний, інноваційний, функціональ­ний, мотиваційний.


Етап 3. Розроблення (формування) альтернатив рішень:

На цьому етапі проводиться вибір (безпосередньо або через експертну процедуру, джерела альтернатив) й обґрунтування аль­тернатив рішень (розробка сценаріїв розвитку ситуації з викорис­танням технологій системного та ситуаційного аналізу, експертно­го оцінювання, моделювання, експерименту).

Етап 4. Оцінювання кожної з альтернатив рішень:

На цьому етапі оцінюються переваги та недоліки альтерна­тив рішень.

Переваги - визначаються на підставі об'єктивного аналізу, викладаються в описовій формі.

Недоліки - визначаються на підставі об'єктивного аналізу, викладаються в описовій формі.

Зведення та оцінка альтернатив управлінських рішень
Критерії / Альтернативи	1	2		N
Результативність
Політична здійсненність
Адміністративна здійсненність
Ефективність
Справедливість
Інші (за потреби)
Підсумкова оцінка :

Рекомендована шкала оцінки: 1 бал - низька, 2 бали - середня, 3 бали -висока відповідність альтернативи критерію.

Етап 5. Вибір найкращої альтернативи рішення за об­раними критеріями:

На цьому етапі проводиться вибір альтернативного рішення (можливий стислий коментар за результатами оцінювання альтер­натив, загальні рекомендації).

Етап 6. Визначення механізму реалізації управлінсько­го рішення:

На цьому етапі проводиться: вибір форми управлінського рішення, розробка плану дій з його реалізації, визначення необхід­ного ресурсного забезпечення.

Вибір форми управлінського рішення (політична - політич­ний документ; правова - нормативно-правовий або організаційно-розпорядчий акт; адміністративна - доручення).

Розробка плану дій з реалізації (склад та послідовність дій, строки, комунікативна стратегія, стимулювання виконання рішень, форма й характер контролю (моніторинг, оцінювання розвитку ситуації внаслідок запровадження управлінських впливів).

Визначення необхідного ресурсного забезпечення (фінан­сового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нау­кового).

2. ЗАГАЛЬНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ УКРАЇНСЬКОГО СУСПШЬСТВА

В економіці:

• формування інтелектуально орієнтованої економіки;

• закріплення ринкових відносин і структур;

• реформування податкової системи;

• подолання техніко-технологічного відставання економіки;

• розвиток високих технологій;

• проблема ресурсів та підвищення енергоефективності;

• зростання економічної активності населення, відродження села;

• створення сприятливого інвестиційного клімату;

• боротьба з корупцією.

У політичній сфері:

• необхідність завершення реформування політичної системи;

• незавершеність і деформованість державного будівництва;

• консолідація суспільства та відродження духовних ціннос­тей нації;

• формування української політичної нації;

• становлення української політичної еліти;

• слабкість і нерозвиненість української багатопартійної си­стеми;

• захист прав і свобод громадян;

• європейська та євроатлантична інтеграція;

• перехід на новий рівень відносин з Російською Федерацією та СНД;

• розширення міжнародного співробітництва в усіх напрямах;

• формування сучасної системи державного управління;

• реформування судової системи та правоохоронних органів.

У соціальній сфері:

• поліпшення якості життя громадян;

• проблема зайнятості;

• проблема здоров'я населення;

• масштабна бідність і несформованість середнього класу;

• демографічна криза і криза сім'ї;

• міграція за межі країни робочої сили й інтелекту;

• реорганізація житлово-комунального господарства.

У духовній сфері:

• духовне відродження нації;

• формування нової культурної політики;

• проблема розвитку української мови;

• конкурентна освіта.

3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА

(З виступу Президента України В.А.Ющенка 9 лютого 2006 р.)

3.1. Проблема: підвищення якості життя громадян

Складові проблеми:

• забезпечення державних стандартів та соціальних гарантій гідного життя кожному громадянинові;

• сприяння становленню молоді як основи консолідації сус­пільства;

• реорганізація всієї галузі житлово-комунального господар­ства;

• реформування системи оплати праці;

• реформа податкової системи;

• впровадження нових механізмів вирішення соціальних хво­роб та інфекційних захворювань;

• формування системи безперервної освіти "навчання про­тягом життя";

• відродження села;

• створення нових конкурентних переваг: розвиненої інфра­структури, кваліфікованих кадрів, ефективного державного уп­равління;

• розбудова справедливої і прозорої системи влади.


3.2. Проблема: консолідація суспільства та відродження духовних цінностей нації

Складові проблеми:

• духовне відродження нації;

• консолідація українського суспільства;

• єднання світового українства;

• сприяння подоланню міжконфесійних протиріч православ­них церков України;

• розвиток мови;

• формування прозорої, публічної та системної культурної політики;

• інтеграція України у світовий культурний простір.

3.3. Проблема: відродження села

Складові проблеми:

• створення єдиного реєстру землі та об'єктів нерухомості;

• удосконалення ціноутворення;

• створення достойних умов життя в сільській місцевості;

• введення соціального пакета для випускників ВНЗ;

• наближення заробітної плати селян до середньої по Україні.

4. ЕЛЕМЕНТИ ПРОБЛЕМНОГО АНАЛІЗУ

4.1. Управлінська технологія проблемного аналізу передбачає аналітичну роботу в наступних напрямах:

• Формулювання проблеми як незадоволеної потреби.

• Визначення просторових і часових меж проблеми.

• З'ясування типу, характеру проблеми, її основних систем­них характеристик (структури, функцій і т. ін.).

• Виявлення закономірностей розвитку проблеми, її наслідків.

• Діагностика принципової вирішуваності проблеми.

• Визначення ресурсів, які необхідні для вирішення проблеми.

• Розроблення управлінських технологій вирішення проблеми.

• Розв'язання проблеми.

4.2. Формулювання проблеми вимагає підготовчої роботи, а саме:

• пересвідчитися в реальному існуванні даної проблеми (тоб­то встановити, наскільки достовірними є показники, що характе­ризують наявність проблеми, чи є відповідні підтверджені факти);

• виділити найбільш важливі факти, які відображають суть проблеми;

• визначити елементи проблемної ситуації, які складають ана­літичну базу для розгляду даної проблеми;

• проаналізувати подібні проблеми (вивчити наукову літерату­ру, провести консультації з експертами, вченими або практиками);

• визначити часові межі проблеми, періодичність її вияву і тенденції розвитку;

• сформулювати проблему як суперечність, що існує в ме­жах даної ситуації і потребує вирішення.

Опис проблеми передбачає діагностику ситуації, визна­чення її масштабу, гостроти і тенденцій розгортання. Важливою є фіксація динаміки розвитку проблеми.

4.3. Класифікація проблем

Основи класифікації	Основні різновиди проблем
1	2
Сфера виникнення проблеми	1. Економічні проблеми (виникають у сфері економічних відносин, господарської діяльності). 2. Соціальні проблеми (відображають формування соціальної структури суспільства, стан соціальних груп, соціальні відносини). 3. Політичні проблеми (пов'язані із становленням політичної структури суспільства, формуванням політичних інститутів, їх взаємодією між собою і з суспільством), 4. Правові проблеми (виникають при формуванні правових інститутів суспільства, правового поля, відповідного законодавчого забезпечення). 5. Духовні проблеми (відображають процес формування суспільної свідомості, духовності в її різних формах).
Тип проблеми	1. Проблеми цілепокладання. 2. Діяльнісні проблеми, що виявляються в труднощах структурування, планування і здійснення діяльності. 3. Інституційні проблеми, що виражають труднощі становлення, функціонування і розвитку інститутів. 4. Організаційні проблеми, що визначають зміст, розвиток і функціонування організації. 5. Ресурсні проблеми, зумовлені браком або надлишком ресурсів. 6. Кадрові проблеми, пов'язані з наявністю, підготовкою і кар'єрним просуванням персоналу. 6. Інформаційні проблеми, зумовлені недостачею або надлишком інформації, неефективністю її переробки і використання. 7. Ментальні проблеми, що містять у своїй основі ментальність тієї чи іншої соціальної спільності.
Гострота проблеми	1. Латентні проблеми, що мають прихований характер. 2. Актуальні проблеми, що представляються як явні, які необхідно вирішити. але поки загрози для діяльності не несуть. 3. Загострені проблеми, які криють у собі загрозу втрат.
Масштаб проблеми	1. Локальні проблеми, охоплюють невеликі соціальні простори. 2. Регіональні проблеми, охоплюють регіони. 3. Національні проблеми, розгортаються в масштабах держави. 4. Глобальні проблеми, охоплюють усю сучасну цивілізацію.
1	2
Роль у суспільному житті	1. Основні проблеми, що визначають основний зміст явища. 2. Похідні проблеми, виступають як форми вияву основних проблем. 3. Додаткові проблеми, які привносяться в проблемний комплекс зовнішніми силами. 4. Головні, вирішальні проблеми, які визначають сутність явища або процесу, його природу. 5. Другорядні проблеми, які визначають не основні сторони явища або процесу.
Характер впливу на суспільство	1. Конструктивні проблеми, що передбачають необхідність та шляхи вирішення певного завдання. 2. Деструктивні проблеми, що призводять до руйнування явищ і об'єктів.
Ступінь новизни	1. Старі проблеми, що мають довгу історію. 2. Традиційні або звичні проблеми, з якими люди "зжились". 3. Нові проблеми, тобто такі, яких не було раніше.
Ступінь СТІЙКОСТІ	1. Стабільні проблеми, тобто проблеми, які не змінюють свій зміст, є тими ж самими на різних інтервалах часу. 2. Похідні проблеми, тобто такі, що змінюються залежно від різних чинників. 3. Проблеми з окремими змінними характеристиками.
Положення джерела формування	1. Внутрішні проблеми, які містяться в самому об'єкті або процесі. 2. Зовнішні проблеми, впливають на об'єкт або процес ззовні.
	1. Стихійні проблеми е результатами дії множини сил і виникають самі по собі. 2. Усвідомлені проблеми, які вимагають для свого вирішення спеціальних інтелектуальних і практичних зусиль. 3. Планомірні проблеми передбачають планомірне вирішення.
Засоби вирішення	1. Творчі проблеми вимагають нестандартних рішень. 2. Конформістські проблеми передбачають примирення точок зору. 3. Формальні проблеми фіксують не зміст, а форму, зовнішні аспекти об'єкта або процесу. 4. Бюрократичні проблеми, пов'язані з бюрократичними бар'єрами.
	1. Оптимальні проблеми вирішуються оптимально, найкращим чином. 2. Неоптимальні проблеми вирішуються не оптимально, не найкращим чином.
	1. Проблеми реформування передбачають реформи. 2. Революційні проблеми передбачають революційні зміни.
Тип інфор­маційного забезпечення опису проб­леми	Інформаційно надмірні проблеми, тобто забезпечені інформацією надмірно. Інформаційно суперечливі проблеми, характеризуються наявністю суперечливої інформації. Інформаційно недостатні проблеми, зазначають недостачею інформації для свого осмислення і вирішення. Інформаційно достатні проблеми, що мають достатнє інформаційне забезпечення для аналізу і вирішення.

4.4. Діагностування та структуризація проблем

Для структуризації проблеми необхідно відповісти на запи­тання: Що робити? Кому робити? Хто буде робити? Як робити (за якою технологією)? У які терміни? З якими виробничими витрата­ми? У якій кількості? Де робити? Що це дасть (економічний, со­ціальний, екологічний, технічний, інший ефект)? Власне техноло­гія прийняття рішень - це отримання відповідей на всі ці запитан­ня, їх ув'язка у просторі, часі, по ресурсах та виконавцях.


5. ПОДОЛАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ПАТОЛОПЙ

Основними з таких патологій є:

• Зростання без розвитку як наслідок нездатності до змін, неприйняття очікуваних нововведень або невміння їх здійснювати.

• Панування структури над функціями, що проявляється при вирішенні організаційних проблем у створенні нових структур замість відповідних механізмів, тобто у порушенні принципу пер­винності функцій щодо структур.

• Превалювання процедур та особистісного розуміння спра­ви над цілями (найгірший прояв бюрократії).

• Використання ресурсів організації у власних, корисливих цілях.

• Невідповідність займаним посадам, інакше кажучи, неспро­можність посадовців виконувати доручені їм функції.

• Формування рішень відповідно до очікувань вищестоящих керівників або певних сил (лобіювання у гіршому його розумінні).

• Прийняття рішень-антонімів типу об'єднати-роз'єднати, централізувати-децентралізувати.

• Маніпулювання фактами, їх фільтрація залежно від ситуації та особистих потреб й інтересів.

• Імітація раціонального аналізу, за яким криються хибні підходи та помилки в управлінні.

• Втрата керованості внаслідок погіршення відносин з підлег­лими; надмірної їх чисельності; перевантаження їх великим обся­гом завдань та інформації; слабкої вмотивованості праці персона­лу; посилення розбіжностей між формальною та неформальною структурами організації; виникнення конфліктів.

• Дублювання існуючого організаційного порядку у нака­зах, розпорядженнях, інструкціях, тобто фактично віднесення до обов'язкових тільки тих із них, що підкріплюються нагадуванням;

• Відчуження працівників від прийняття та реалізації рішень, втрата в їх діяльності творчості.

• Прийняття рішення та доручення всупереч заведеному організаційному порядку без залучення нижчестоящих керівників, що призводить до неповного використання наявного управлінсь­кого ресурсу.

• Низька здійсненність управлінських рішень внаслідок як невисокої виконавчої дисципліни, відсутності контролю, так і не­доліків самих рішень.

• Концентрація уваги в роботі керівників з підлеглими на оцінці недоліків, а не досягнень.

• Фактор емоційного впливу на рішення, небажання визна­вати власні помилки.

Аналіз управлінських патологій показує, що значна їх кількість пов'язана з проблемами моралі адміністративної поведін­ки, які поки що не дістали належного правового закріплення і усу­нення яких, передусім, пов'язане з розвитком управлінської куль­тури. Подолання управлінських патологій слід розглядати як сут­тєвий резерв удосконалення управлінської діяльності та ефектив­ного досягнення поставлених цілей.

Висновки

Виробити добре управлінське рішення, що й само по собі не просто, ще недостатньо, оскільки далі необхідно довести його зміст до адекватних управлінських дій та забезпечити їх виконання.

Усталеним сучасним підходом до прийняття управлінських рішень є їх розгляду складі єдиного управлінського процесу. Аналіз останнього дає змогу виділити:

- ідеальну модель прийняття рішень, що складається з на­ступних етапів: "вільне обговорення —> чітке рішення —> повна підтримка";

- модель раціонального прийняття рішень, що складається з таких етапів: "діагностування проблеми —> формулювання обме­жень та критеріїв для прийняття рішень —> виявлення альтернатив —> оцінка альтернатив —> кінцевий вибір".

Модель раціонального прийняття рішень є добре продума­ною і водночас ідеальною алгоритмічною моделлю. Безумовно, необхідно прагнути максимально можливо дотримуватися її. Разом з тим на практиці управлінці здебільшого дотримуються концепції вимушеної раціональності (вперше досліджена американським уче­ним, Нобелівським лауреатом Г.Саймоном), суть якої полягає в тому, що з багатьох можливих альтернатив люди в змозі бачити лише деякі з них, а тому здебільшого задовольняються не оптимальними, а до­сить хорошими рішеннями або такими, що дають змогу якось вирі­шити проблему. Найкраще цю концепцію охарактеризував сам автор, за висловом якого дійсна людська раціональність не є ні абсолютно раціональною, ні ірраціональною. Відповідає концепції вимушеної раціональності й гіпотеза, запропонована американськими вченими ДПейном і М.Браунштейном, згідно з якою особа, що приймає рішен­ня, виходить при цьому здебільшого не з алгоритмічного процесу, аз простих евристичних правил.

Існують спроби синтезу інших типів логічних моделей прий­няття рішень, зокрема правової (акцент на процесі прийняття рішень, їх відповідальності, правовому аспекті), політичної (акцент на полі­тичних факторах впливу на прийняття рішень), соціально-психологіч­ної (акцент на особистісних та групових факторах впливу). Жодна з цих моделей не забезпечує повноту опису процесу прийняття рішень.

Тому, незважаючи на зазначений вище фактор вимушеної раціональності, модель раціонального прийняття рішень залишаєть­ся еталоном при вирішенні проблемних ситуацій. За висновком відомого американського вченого В.Дункана, нераціональні теорії рішень не давали кращих результатів, ніж раціональні.

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................. З

1. МОДЕЛЬ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ .......... 4

2. ЗАГАЛЬНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА................................................................................ 8

3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА................................................................................ 9

4. ЕЛЕМЕНТИ ПРОБЛЕМНОГО АНАЛІЗУ................................ 10

5. ПОДОЛАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ПАТОЛОГІЙ ................... 13

ВИСНОВКИ................................................................................ ... 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................. 16