Geum.ru

Лекція 4. Тема: вивчення твору світової літератури

Вид материалаЛекція

Содержание


Вивчення лірики
Вивчення епічних творів. план.
Вивчення драми план
Подобный материал:
Лекція 3.3. - 3.4.

Тема: вивчення твору світової літератури.

Мета: Навчити студентів характеризувати різні етапи вивчення художнього

твору, знати прийоми та методи вивчення твору світової літератури та вміти застосувати набуті знання при складанні плану уроку.

Література:

1. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх

навчальних закладах. К., 2000.

2. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх

навчальних закладах. К., 2000.
  1. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі. Курс
    методики. К., 1962.
  2. Сторчак К.М. Основи методики літератури. К., 1965.
  3. Шкільні програми із зарубіжної літератури (1995р., 1998р., 2001р.)

План: 1. Вивчення ліричних творів.
  1. Вивчення епічних творів.
  2. Вивчення драматичних творів.
  3. Етапи вивчення творів світової літератури.

Основний зміст.

ВИВЧЕННЯ ЛІРИКИ

ПЛАН.
  1. Місце вивчення літературних родів у розкритті змісту і форми твору.
  2. Особливості лірики як літературного роду.
  3. Вивчення лірики.

Методика літератури, спираючись на теоретичні основи мистецтва, не повинна задовольнятися розкриттям специфіки художнього образу безвідносно до того, як він створюється різними видами мистецтва. Навпаки, наукове обґрунтування поділу мистецтва на види полегшує розуміння закономірностей розвитку літератури і її поділу на лірику, епос, драму, який відбувся тисячоліття тому. Поділ мистецтва обумовлюється різноманітністю, багатогранністю самої дійсності і сутності людини, яка сприймає і перетворює цю дійсність. Кожен з видів мистецтва має такі естетичні властивості, яких немає в інших видах мистецтва. Але жоден з них не може так широко, точно, психологічно заглиблено розповісти про життя людей, як література, бо матеріалом відтворення дійсності їй служить слово.

Поезія, що відтворює життя в формі особистих настроїв і переживань поета, вказує на спільні її джерела з музикою, навіть назва цього літературного роду походить від назви музичного інструменту, який стародавні греки називали лірою.

З погляду дидактичного, засвоєння учнями закономірностей розвитку загальних і конкретних форм літератури відбувається одночасно. Учні сприймають конкретний твір і на основі сприйнятого шляхом аналізу на уроці усвідомлюють особливості художнього мислення. У відповідності з діючою програмою вже класі учням дається поняття про ліричні твори, епос, точніше, починається теоретичне осмислення вираження змісту в різних літературних родах. Завдання школи полягає в тому, щоб прищепити учням розуміння основних властивостей літературних родів і на основі цих знань навчити їх естетично сприймати всі форми родових виявів у літературі, оцінювати їх, уміти при аналізі художнього твору встановити місце, функцію, взаємопроникнення і визначеність певного літературного роду.

Щоб виявити відмінність форм відтворення життя в ліричному, епічному, драматичному творах, досить їх зіставити, виразно прочитати. В ліриці сам поет стає, так би мовити, і об’єктом відтворення дійсності, і творцем картини, яку він малює.

Було б непоправною помилкою, коли б ліричний твір аналізували тими ж прийомами, що й епічний або драматичний, спинялись на характеристиці персонажів, сюжету, пейзажу і т.д. В. Г. Бєлінський зауважив, що епічну поезію можна порівняти з архітектурою і живописом, тобто з мистецтвом, витвори якого ми сприймаємо зором; лірику ж можна порівняти лише з музикою.

У мові ліричного поета завжди є така емоційна забарвленість, яка виражає стан людини, настрій, почуття. Це зближує ліричні твори з музичними.

Зрозуміло. Всі вищезазначені риси, властиві ліриці, зустрічаються і в інших основних родах літератури - епосі і драмі, але там вони є лише елементами лірики,

яка, до речі, теж для повноти зображення життя використовує епічні і драматичні фарби і прийоми.

Форми ліричних творів різноманітні. Це пісні, гімн як традиційний вид лірики (грецьке слово, яке означає похвальну хорову пісню на честь богів), марші, епіграми (сатирична лірика), сонет, ода, елегія.

Лірика як спосіб відображення життя засобами слова - найпопулярніший літературний рід. Програма середньої школи передбачає багато прекрасних ліричних творів. Завдання вчителя - прищепити любов учням до читання ліричних творів, заучування їх напам’ять. Учні люблять лірику тоді, коли вчитель сам її любить, твори читає напам’ять. Добре прочитаний в класі вірш викликає в учнів відповідні почуття, створює певний настрій. Але цього ще не досить для усвідомлення ними твору, потрібний ще й аналіз його. Аналіз дає учням можливість глибше проникнути в зміст вірша, чіткіше уявити образи, розібратися в художніх засобах.

Аналіз ліричного твору треба будувати так, щоб не руйнувати уявлень та емоційних вражень від прочитаного, а, навпаки, посилювати їх. Всякий художній твір, коли його під час вивчення піддають непотрібному, зайвому анатомуванню, втрачає свою принадність. Особливо ж страждає від цього поезія.

Вивчення всіх ліричних творів слід підпорядковувати засвоєнню учнями родових особливостей лірики. Тому головним в аналізі ліричних творів повинно бути безпосереднє їх сприйняття; аналіз твору з метою розкриття в ньому теми, ідеї, засобів змалювання дійсності. Прийоми аналізу: попереднє читання учнями творів дома, читання виучуваних творів у класі, бесіда по прочитаному.

Аналіз прочитаних творів поглиблюється в класі. Поглиблення іде трьома лініями: виразне читання твору вчителем або одним з учнів; постановка питань щодо побудови твору (композиція, художня мова); з’ясування естетичної сутності змальованої в творі дійсності (тема твору, ідея, ідеал письменника).

Жоден з родів літератури не є таким сприятливим для позакласного вивчення, як лірика. Найпоширеніші форми позакласного вивчення лірики - це вечори читання ліричних творів у школі, видання шкільного журналу чи стінної газети, в яких вміщуються учнівські ліричні твори, і т.д.

ВИВЧЕННЯ ЕПІЧНИХ ТВОРІВ. ПЛАН.
  1. Місце епосу в шкільній програмі.
  2. Особливості епосу.
  3. Вивчення епосу в школі.

ЕПОС у перекладі означає слово, оповідання. В епосі яскраво простежуються принаймні 3 його особливості: на відміну від лірики тут дається показ не одного моменту, стану, настрою, а змальовується широка та різноманітна картина життя, змальовується сукупність подій і всебічний вияв характерів дійових осіб, дається ретроспективність змальованих картин, тобто концентрується увага на тому, що було. Епічний твір зосереджує увагу не на одній, а на багатьох подіях. Різнобічний показ зв’язків людини в епічному творі дає можливість глибоко розкрити її характер. Звичайно, ліричні та епічні елементи можуть існувати та існують і в ліриці, і в епосі, і в драмі.

При аналізі епічних творів ми зустрічаємося з таким явищем, яке в ліричних творах не має суттєвого значення - з сюжетом. Користуючись зіставленням епічних і ліричних творів для більш яскравого показу їх родових особливостей, учитель привертає увагу учнів до такої визначальної риси епосу, як його сюжетність.

Епічні твори можуть мати різноманітні форми. Такий вид епічних творів, як епопея, має своє коріння у фольклорі. Епічна пісня є поступальним розвитком усної поезії (приклад епічної пісні - "Іліада" та "Одіссея", "Слово о полку Ігоревім", "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів").

Інша форма епічної пісні - це поема. Як правило, це сюжетний твір, написаний віршем, але іноді це прозові твори ("Мертві душі" Гоголя).

Епопеєю нашого часу є роман: в ньому наявні всі родові, суттєві властивості епосу. І роман, і повість - це види епічної поезії, яка відтворює життя в усьому багатстві його виявів. Інші види епічних творів - оповідання і новела. їх ми ставимо в одну рубрику, бо новела і є оповіданням, зародки якого зустрічаються тоді ж, коли й роману (напр., збірка новел італійського письменника 14 століття Бокаччо "Декамерон").

В певному розумінні оповіданням можна назвати і художній нарис. Це епічний твір, часто невеликого розміру, побудований на змалюванні якогось конкретного факту, події чи характеру особи або осіб. Художній нарис відрізняється від оповідання тим, що в ньому властивими епосові засобами відтворюються дійсні факти. В романі, повісті, оповіданні, новелі характери, композиція є вимислом автора, заснованим на глибокому знанні життя і узгодженим із законами його розвитку; в нарисі життя виступає в його безпосередності. Тому нарис часто називають літературою факту.

Байка - ще один вид епічної літератури. Специфічні риси байки цілком виразні і стійкі. Насамперед байка дидактична. Свій дидактизм вона виражає в алегоричних образах, уособленнях: лисиця означає хитру людину, вовк - людину хижу і зажерливу, бджола - трудолюбиву тощо.

Дидактизм байки обумовив її композиційну побудову. Як правило. Вона поділяється на дві частини: в одній дано сюжетну розповідь, змальовано алегоричні образи і картини, в другій розкривається алегорія і виводиться з неї певне життєве правило - мораль. Для байки характерний стислий сюжет, лаконічна, чітка характеристика персонажів, подій, обставин.

В усній народній творчості і в літературі досить розповсюджений такий вид епосу, як казка. Це твори переважно прозові, в них діють вигадані герої у вигаданих обставинах. На ґрунті народних казок виникли і казки літературні (датський письменник Андерсен відомий як неперевершений казкар).

Казка тісно пов’язана з таким видом епічної поезії, як міф. Особливістю міфу є його образність. Вона і послужила основою для написання безсмертних літературних творів, побудованих на міфологічних сюжетах.

В основу методики вивчення епічних творів покладено ті ж загально дидактичні принципи, що і в методику вивчення лірики та драми. Проте аналіз літературного твору обумовлюється особливостями його змісту і жанру і тими або іншими завданнями вивчення, які ставить перед собою викладач. Тому не можна говорити про яку-небудь загальну, універсальну схему чи загальний план вивчення, обов'язкові для будь-якого тексту.

Головне в методиці розкриття специфіки епосу - це сутність і характер його художнього аналізу. Якщо при аналізі ліричної мініатюри важливо тут же, в класі, її

прочитати, дати відчути учням емоційну силу, а при аналізі драматичного твору — дати їм можливість самим шляхом колективного читання включитися в його "безпосередню дію", то при вивченні епічного, особливо великого твору, ці прийоми значною мірою втрачають свою ефективність. Отже, поняття "емоційного сприйняття твору учнями" означає: учні емоційно сприймають епічний твір, читаючи його переважно до аналізу на уроці. Мета аналізу епічного твору в класі - розкрити специфіку відображення життя цим літературним родом.

Метою вивчення епосу обумовлюються і методичні прийоми. їх найсуттєвішу ознаку становить складання плану, в якому розкривається складна композиційна побудова епічних творів: сюжет, поза сюжетні елементи, пейзаж, опис та інші засоби непрямої художньої характеристики. План як спосіб вивчення специфіки епічного твору у середній школі переважно є складним. Це зрозуміло: епос, епічний твір -багатоплановий. Щоб шляхом аналізу усвідомити всі його особливості, в плані доводиться виділяти всі найсуттєвіші частини. Тільки такий план з розкриттям чисто епічних прийомів створення художнього образу, змалювання людського характеру вводить в творчу лабораторію письменника.

У виробленні правильних уявлень учнів про епос особливе місце займає систематичність вивчення його специфіки. Тому вже при вивченні "Слова", складаючи план твору, учні повинні включати в нього і такі питання: в чому саме виражена епічність твору; зіставлення епічних і ліричних засобів змалювання життя в "Слові".

Учні IX - XI класів здатні самостійно опрацьовувати наукову літературу. Тому з початку навчального року їм слід рекомендувати для самостійного читання теоретичні праці, зокрема статті І. Франка про специфіку літератури, її родові особливості.

ВИВЧЕННЯ ДРАМИ ПЛАН:
  1. Драма і театр.
  2. Відношення драми до лірики та епосу. Взаємопроникнення літературних родів.
  3. Поділ драми на жанри. Трагедія, комедія.
  4. Вивчення драми в курсі зарубіжної літератури.

В курсах історії та теорії літератури драма розглядається після лірики й епосу. Це робиться тому, що драма являє собою своєрідний художній синтез лірики та епосу.

Досі особливостям драми як навчального предмета методика літератури приділяла мало уваги. Між тим цей літературний рід заслуговує на те, щоб закономірності його виховного впливу на учнів вивчалися ширше і глибше. В силу своєї мистецької природи відтворення життєвих конфліктів в формі безпосередньої дії драма є матеріалом для читання і для гри, тобто для відтворення літературних образів ще іншими засобами - засобами театру. Ця специфіка драматичних творів не може не позначатися на методах її вивчення в школі.

Серед найзагальніших особливостей драми треба насамперед вказати на її подвійну природу. Драматичний твір має своє життя, як твір літературний, розрахований на читача, і разом з тим він розрахований для сцени. Зв’язана драма з театром дуже міцно - без драматичного твору театр фактично існувати не може.

До загальної специфічної риси драми додамо ще й таке: продукт психічної діяльності - драма як літературний твір - є і завершеним (сприйняття її читачем), і незавершеним; він незавершений доти, поки не перетворений у продукт психофізичної діяльності (гра актора).

Змальовуючи життя, письменник в епосі сам виступає як третя або перша особа. В тому і другому випадку він - і оповідач, і коментатор; в ліриці письменник показує багатоманітність розвитку дійсності в формі свого ставлення до неї; в драмі майже повністю виключається і те, і інше. В ній розповідь про події, ставлення до них набирають форми самого життя - безпосереднього процесу. Будучи значно обмеженішою, ніж епос, в змалюванні людських характерів через відтворення послідовності подій і обмеженішою, ніж лірика, в розкритті характеру через показ ставлення ліричного героя до змальованої дійсності, драма розкриває характер насамперед шляхом гострого, а часом непримиренного (трагедія) зіткнення людських поглядів, інтересів, сприйнять, уявлень, смаків, бажань, надій і т.д. епічний поет може робити досить просторі ліричні або публіцистичні відступи, деталізувати масу подій; кожна така подія в драмі повинна бути відтворена в дії.

Ще одна родова особливість драми - максимальне ущільнення часу, змалювання особливо напружених подій, виразних, чітких, яскравих конфліктів, які швидко розвиваються. Сконцентрованістю подій обумовлено й те, що в творі, як правило, намічається переважно одна лінія розвитку дії. Заслуговує на увагу думка Гете з його статті "Про епічну і драматичну поезію": "Епічна тема зображає переважно обмежовану особою діяльність, трагедія – обмежені особою страждання; епічна поема - людину, що діє назовні: бої, мандрівки, всілякі вчинки, що обумовлюють певну чуттєву просторовість; трагедія – людину, скеровану в глибину свого внутрішнього життя, а тому події справжньої трагедії потребують лише невеликого простору."

Простежуючи закономірності розвитку різних жанрів драми - трагедії, комедії, драми як жанру, - методика літератури дає педагогічній практиці невичерпні пізнавальні і естетичні можливості користуватися художньою літературою як навчальним предметом.

Конфлікти, покладені в основу трагедій, характеризуються глибоким філософським змістом, зіткненням сильних, вольових характерів. До естетичної визначеності трагедії відноситься змалювання в ній великих пристрастей, глибоких і бурхливих переживань. Можна у найзагальніших рисах визначити відправні пункти розвитку теоретичної думки про трагедію. По-перше, трагічні конфлікти є явищем об’єктивно існуючої реальності. По-друге, з трагічними конфліктами зв’язане поняття про великі страждання, велике горе, велике, вичерпне напруження сил, волі людини.

Драма як жанр - самостійний жанр, який прагне відтворити конфлікти повсякденності, в яких тісно переплетене трагедійне і комедійне. Показуючи сутички людей в їх буденному житті, вона глибше, ніж трагедія і комедія, проникає в психологію своїх героїв. Саме ця її риса - показ боротьби людини в її повсякденному житті - надає драмі своєрідної неповторності.

Особливості комедії. Комедія, як і трагедія, а також драма, відтворює життя в формі безпосередньої боротьби, конфлікту дійових осіб. Від трагедії і драми вона відрізняється насамперед якістю відтворюваних нею суспільних конфліктів. Комедія стверджує прекрасне в житті через заперечення потворного, викриття фальшивого і пустого. При еивчєнні родових особливостей драми важливо прищепити учням розуміння голеної її специфічної риси - конфліктності, виявленої в формі безпосередньої дії.

Виділяються такі теоретичні питання, пов’язані з вивченням драми: літературні роди, показ життя в дії, змалювання конфліктів як основа драматичного твору, діалог як основна форма зображення дійсності в драмі, репліка як першооснова діалогу, монолог, поняття про драматичну дію.

Теоретичні відомості, які здобувають учні при вивченні драматичних творів, повинні поповнюватись і поширюватись. Цього легко досягти, якщо учні самі матимуть можливість застосувати свої знання на практиці. Практично застосувати свої знання учні можуть у шкільному драматичному гуртку.

ЕТАПИ ВИВЧЕННЯ ТВОРУ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ