Тема основні положення економічного вчення про фінанси

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ.

Огляд ключових категорій і положень

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка здійснює вплив на всі стадії суспільного відтворення.

Окремою складовою економічної політики є фінансова політика, що являє собою сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика пов'язана із діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади і об'єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту.

Складовими фінансової політики є:

бюджетна політика;
податкова політика;
грошово-кредитна політика;
інвестиційна політика;
митна політика тощо.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

фінансовому законодавстві;
системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів

(найважливішими з яких є податки); - перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами

населення, галузями, регіонами; - структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Найважливішими умовами результативності фінансової Політики є:

врахування дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства;
вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;
комплексність у розробці заходів, пов'язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та інших чинників.

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями. Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Склад фінансового механізму

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування.

Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.

Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і громадським, попереднім, поточним і наступним та здійснюватися документальними методами (ревізія, перевірка) і натуральними методами (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основними елементами фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності є:

самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);
кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);
бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);
оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);
інвестування (вкладання коштів в ті чи інші об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання - це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Основні елементи фінансового регулювання це:

оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);
бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;
забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;
забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;
підвищення результативності фінансового контролю;
вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів санкцій;
адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

Управління - це цілеспрямована діяльність, пов'язана з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних цілей та результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій.

Управління фінансами - це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

Об'єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі й ті, що пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти управління - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

планування, в ході якого кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання;
оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління - досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом
своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;
контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент. Стратегічне управління - це управління фінансами на перспективу, і виражається воно у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу, вирішення соціальних проблем тощо.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

В сучасних умовах гостро стоїть проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали б ринковій економіці.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, у т. ч. з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх Верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

реалізує державну фінансову політику;
складає проект Державного бюджету;
організовує виконання Державного бюджету;
контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;
забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;
проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;
здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;
розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;
здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів,
бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;
вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них тощо.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;
розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;
проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;
попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;
здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;
розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліківі порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

організація виконання Державного бюджету та здійснення
контролю за цим процесом; - фінансування видатків Державного бюджету
ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;
здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.

У 1997 році було прийнято Закон "Про Рахункову палату Верховної Ради України".

Основними завданнями Рахункової палати є:

контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;
контроль за використанням золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів; - надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:

самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;
використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;
мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;
мають повноваження в галузі ціноутворення;
мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові лотереї;
можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.

Список літератури

Буковинський С.А. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики //Фінанси України. - 1997. - №4. - с. 5-19.
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділ 4. - К.:НЮС, 2000.- 416с.
Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансьі. Гл. 3. - М.: Инфор-мационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. - 502 с.
Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податковоїслужби України //Фінанси України. - 2001. - №8. - с. 135-141.
Іванух Р.А., Колобова Л.В. Фінансова політика держави нашляху до стабілізації економіки //Фінанси України. - 1997. -№5.-с. 36-41.
Дерев'янко О.Г. Фінансово-кредитний механізм в системі стратегічного управління //Фінанси України. - 1998. - №7. -с. 28-34.
Жиоер і .в. державне казначейство України: становлення, проблеми, перспективи //Фінанси України. - 2001. - № 1. - с. 40-46.
Кайзерман В.О. Податкова служба області в умовах удосконалення податкової системи України //Фінанси України. -2000.- №8.-с. 41-43.
Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвиткуДержавної контрольно-ревізійної служби //Фінанси України.- 1999. - №2. -с. 71-77Ковалюк О.М. Фінансовий механізм економіки України//Фінанси України. - 2001. - №9. - с. 22-28.
Льовочкін С.В. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання //Фінанси України. - 2000. - №12. - с. 25-33.
Микитюк О І. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств //Фінанси України. - 1999. - №6. - с. 55-61.
Мітюков І.О., Шаповалова М.М. Проблеми взаємодії бюджетної та монетарної політики в Україні //Фінанси України.- 1999. - №10.-с. 3-16.
Огонь Ц.Г. Фінансові методи регулювання економіки //ФінансиУкраїни. - 1996. - №1. - с. 38-49.
Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 3. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.
Павлюк К.В. Ефективність надання податкових пільг//Фінанси України. - 2002. - №1. - с. 34-40.
Пастухова В.В. Аналіз системи стратегічного управлінняпідприємством: методологічний аспект //Фінанси України. -2000. - №10.-с. 69-74.
Полозенко Д.В. Фінансова політика перехідної економіки//Фінанси України. - 1999. - №8. - с. 3-11.
Радіонова І.Ф. Макроекономічні засади розподілу ролей міжМіністерством фінансів та Національним банком //ФінансиУкраїни. - 1999. - №2. - с. 10-15.
Романів М.В. Роль Міністерства фінансів у забезпеченніконтролю за рухом фінансових ресурсів держави //ФінансиУкраїни. - 1998. - №9. - с. 46-48.
Степанкова Т.М. Фінанси в умовах перехідної економіки//Фінанси України. - 1998. - №2. - с. 5-19.
Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку //Фінанси України. - 1999. - №8. - с. 76-88.
Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова системи фінансової безпеки держави //Фінанси України. -1998. -№11.-с. 42-47.
Финансы / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской,Б.М. Сабанти. Гл. 3. - М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во«Юрайт», 2000. - 520 с.
Ю.Яцюта В.П. Удосконалення фінансової політики //Фінанси України. - 2001. - №8. - с. 60-67.

План семінарського заняття

Зміст та значення фінансової політики.
Види фінансової політики, їх характеристика.
Фінансова стратегія і фінансова тактика.
Особливості сучасної фінансової політики України.
Суть та складові елементи фінансового механізму.
Характеристика фінансових методів.
Фінансові важелі, їх роль у функціонуванні фінансового механізму.
Фінансові стимули та санкції, їх види.
Нормативно-правове забезпечення функціонування фінансового механізму.
Необхідність реформування фінансового механізму в сучасних умовах.
Управління фінансами та його складові елементи.
Організація управління фінансами в Україні.
Функції Міністерства фінансів України та його структурних підрозділів в управлінні фінансами.
Напрями удосконалення управління фінансами в Україні.

Теми рефератів

Фінансова політика та фінансова безпека держави.
Генезис фінансової політики держави.
Фінансовий механізм, його вплив на ефективність економіки та напрями вдосконалення.
Реформування фінансового механізму в умовах демократичних та ринкових перетворень.
Фінансовий менеджмент підприємницьких структур та необхідність його застосування у фінансовій діяльності господарюючих суб'єктів.
Фінансовий апарат, його склад, характеристика і розвиток в умовах переходу до ринку.

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1. Фінансова політика проявляється у:

а) структурі доходів і видатків бюджетів;

б) перерозподілі фінансових ресурсів між регіонами країни;

в) перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення;

г) фінансовому законодавстві.

2. Прикладом фінансової тактики є:

а) впровадження власної грошової одиниці;

б) надання пільг окремим платникам податків;

в) удосконалення системи оподаткування;

г) подолання інфляції.

3. Прикладом фінансової стратегії є:

а) проведення приватизації;

б) територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему;

в) подолання інфляції;

г) подолання спаду виробництва.

4. Методи проведення фінансової політики в окремій країні залежать від:

а) історичних умов;

б) рівня економічного розвитку;

в) національних традицій.

5. Фінансовий механізм це:

а) сукупність фінансових методів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення;

б) сукупність фінансових важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, та їх нормативно-правове забезпечення;

в) нормативно-правове забезпечення дії фінансових методів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення;

г) сукупність фінансових методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, та їх нормативно-правове забезпечення.

6. До фінансових методів відносять:

а) фінансове планування,

б) оперативне управління;

в) норми амортизаційних відрахувань;

г) фінансове забезпечення;

д) фінансовий контроль;є) податки,

є) фінансове регулювання,

ж) фінансові стимули,

з) фінансові санкції

7. Основні елементи фінансового забезпечення суб’єктів господарювання:

а) самофінансування;

б) кредитування,

в) інвестування,

г) фінансові санкції,

д) оренда;

е) бюджетне фінансування; є) фінансові стимули.

8. Існують такі фінансові важелі:

а) норми амортизаційних вирахувань;

б) податки,

в) обов'язкові збори,

г) відсотки за користування кредитом.

9. До фінансових стимулів належать:

а) штраф,

б) спеціальні фінансові пільги,

в) заохочувальні фонди з прибутку;

г) оподаткування,

д) бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства

10. Найбільш розповсюдженими серед фінансових санкцій є:

а) ревізія,

б) перевірка,

в) пеня;

г) штраф,

д) обов'язкові збори.

11. Об'єктами управління фінансами є:

а) фінансові служби підприємств;

б) фінанси домогосподарств;

в) загальнодержавні фінанси;

г) фінанси підприємств, установ і організацій.

12. Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

а) планування;

б) фінансове забезпечення;

в) оперативне управління;

г) контроль.

13. Стратегічне управління фінансами в Україні здійснюють:

а) Верховна Рада України;

б) Міністерство фінансів України;

в) фінансові служби підприємств;

г) дирекції позабюджетних фондів;

д) Президент України.

14. Оперативне управління фінансами в Україні здійснюють:

а) Президент України;

б) дирекції страхових фондів;

в) Кабінет Міністрів України;

г) фінансові служби підприємств;

д) дирекції позабюджетних фондів;е) Верховна Рада України;

є) фінансові служби міністерств.

15. Верховна Рада України у сфері управління фінансами має такі повноваження:

а) приймає закони з фінансових питань;

б) складає проект Державного бюджету України;

в) затверджує Державний бюджет України;

г) складає проекти місцевих бюджетів;

е) визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

16. Повноваження Президента України в сфері управління фінансами:

а) має право встановлювати місцеві податки;

б) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

в) розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкової політики;

г) складає проект Державного бюджету України;

д) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів.

17. Функції Кабінету Міністрів України в сфері фінансів:

а) організація розробки проекту Державного бюджету України;

б) забезпечення виконання Державного бюджету України;

в) забезпечення проведення економічної політики держави.

18. Міністерство фінансів України виконує наступні функції:

а) складає проект Державного бюджету України;

б) затверджує Державний бюджет України;

в) здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів;

г) здійснює управління державним зовнішнім і внутрішнім боргом;

д) вивчає валютно-фінансові проблеми в галузі міжнародного економічного співробітництва.

19. Основними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

а) управління державним боргом;

б) складання звіту про виконання Державного бюджету України;

в) контроль за витрачанням коштів бюджетними установами;

г) контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в установах, організаціях і підприємствах, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів.

Blog

Тема основні положення економічного вчення про фінанси

Содержание

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ.