Удк 620. 91: 330. 15

Вид материала

Документы

Содержание Результати дослідження. Рис. 1. Показники оновлення основних засобів підприємств Співвідношення значень показника динаміки ставки податку на прибуток і рівня використання виробничої потужності (Рвп) Таблиця 4 Рекомендовані значення ставки податку на прибуток за різних результатів діяльності підприємства Таблиця 6 Показники ефективності технічного оновлення виробництва

Подобный материал:

• Удк 330. 322. 12: 330. 322, 141.67kb.
• Удк 334. 71: 330. 33 Малый бизнес: теория, механизмы поддержки становления и развития, 971.25kb.
• Учебное пособие Кемерово 2004 удк: 637. 56: 620. 22(075), 1642.13kb.
• Удк 620. 197. 3: 621. 311. 2 Ор3, 1584.41kb.
• Новітні технології оздоровчих продуктів удк 664. 0 14/. 0 19: 620. 2 Донченко, 140.14kb.
• Удк 628. 3: 620. 97 Кізєєв М. Д., к т. н., доцент, 148.24kb.
• Удк 35. 076 : [330. 342. 146 + 314], 109.21kb.
• Удк 662. 223: 662. 09: 620. 178: 662. 062, 276.29kb.
• Публичный доклад Государственного общеобразовательного учреждения гимназии №330 Социально-экономическая, 545.39kb.
• Курс лекций Учебное пособие Волгоград 2009 удк 330. 01 Ббк 65. 012., 6756.22kb.

УДК 620.91:330.15

Стимулювання технічного оновлення виробництва із використанням динамічного оподаткування прибутку підприємств

Вступ. Економіка України на сучасному етапі перебуває у стані ринкової трансформації, який супроводжується поширенням світових інтеграційних процесів та посиленням кризових явищ. В умовах, що склалися, формуються нові вимоги до рівня інноваційного розвитку промисловості як фактору забезпечення високої конкурентоспроможності національних підприємств. Недостатні темпи інноваційного розвитку економіки України обумовлені зниженням питомої ваги машинобудування у структурі промисловості держави та незначною часткою інноваційної продукції в загальному її обсязі внаслідок низької ефективності використання наявних ресурсів, швидкого морального та фізичного старіння техніко-технологічної бази виробництва, а також знецінення інтелектуального капіталу підприємств галузі. Темпи і обсяги оновлення основних засобів підприємств машинобудівного комплексу є вкрай низькими при одночасному високому рівні зносу виробничого обладнання, який складає більше 50% балансової вартості. Коефіцієнт оновлення основних засобів промислових підприємств Донецької області складає 4,2%, а швидкість техніко-технологічного оновлення виробництва - близько 25 років. Головними причинами недостатнього оновлення техніко-технологічної бази виробництва є неефективне управління процесами формування і використання основних засобів, обмеженість фінансових ресурсів, недосконалість державного регулювання інноваційного розвитку підприємств промисловості. Роль держави у процесах стимулювання технічного оновлення виробничих підприємств у даний час є незначною, що обумовлює необхідність розробки і впровадження ефективних методів управління технічним розвитком виробництва на макро- і мікрорівнях.

Актуальним питанням теорії та практики управління технічним оновленням виробництва, проблемам державного регулювання технічного розвитку промислових підприємств присвячені дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених. Науково-теоретичні і методологічні аспекти відтворення основного капіталу, обґрунтування форм, методів і способів його відшкодування розглядалися у працях В.П. Александрової, Ю.М. Бажала, Д.С. Львова, О.І. Пасхавера, О.М. Цигічка. Значний внесок в дослідження економічних проблем інноваційного розвитку підприємств та процесів інвестиційного забезпечення технічного оновлення виробництва зробили вчені В.І. Захарченко, М.І. Іванов, М.І. Крупка, О.І. Пампура, В.А. Панков, В.М. Хобта, М.Г. Чумаченко. Вченими створено вагоме науково-методичне підґрунтя з проблем управління оновленням матеріально-технічної бази виробничих підприємств, фінансового забезпечення відтворювальних процесів та інвестування.

Існуючі наукові підходи та економічні методи управління технічним оновленням виробництва і державного стимулювання інноваційної діяльності потребують розвитку та удосконалення з врахуванням мінливих умов сучасного ринкового середовища в Україні, а також світових процесів економічної інтеграції і глобалізації. За цих умов актуальності набуває необхідність розробки і впровадження дієвих заходів, спрямованих на стимулювання технічного розвитку підприємств та оновлення матеріально-технічної бази виробництва з використанням інструментів податкової політики держави. Це вимагає подальшого розвитку науково-методичних підходів до використання прибутку з метою фінансового забезпечення технічного оновлення виробництва та оцінки ефективності його здійснення на підприємствах.

Постановка завдання. Метою роботи є розробка теоретичних положень і науково-методичних підходів до управління технічним оновленням виробництва на підставі впровадження податкових стимулів та раціонального використання одержаного приросту прибутку. Для досягнення цієї мети в роботі поставлено і вирішено такі завдання:

визначено економічну сутність технічного оновлення виробництва, його роль і місце в системі відтворення основних засобів підприємств;

систематизовано наукові принципи управління технічним оновленням виробництва в умовах ринкових відносин, які є підґрунтям процесу прийняття управлінських рішень щодо технічного розвитку підприємств;

обґрунтовано систему показників ефективності формування, використання і оновлення основних засобів підприємств і розроблено їх класифікацію;

визначено особливості та динаміку процесів руху і оновлення основних засобів підприємств машинобудівного комплексу;

удосконалено механізм управління технічним оновленням виробництва з використанням інструментів державного регулювання інноваційного розвитку;

розроблено науково-методичний підхід до стимулювання технічного оновлення виробництва підприємств на підставі залучення податкових стимулів;

обґрунтовано метод розподілу чистого прибутку підприємства в процесі реалізації технічного оновлення виробництва;

здійснено оцінку ефективності процесу технічного оновлення виробництва на різних рівнях управління.

Результати дослідження. В умовах стрімкого поширення процесів ринкової трансформації і економічної інтеграції забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств України на національному та міжнародному ринках є можливим тільки при наявності відповідної техніко-технологічної бази виробництва та її постійного інноваційного вдосконалення. Дослідження особливостей способів відшкодування основних засобів, які існують у сучасній практиці, дозволяє розкрити сутність і уточнити визначення економічної категорії “технічне оновлення виробництва”, а також виокремити його види. Технічне оновлення виробництва розглядається як повне або часткове відшкодування вартості активної частини основних засобів в натуральній формі, що здійснюється інтенсивним шляхом, і забезпечує інноваційну спрямованість технічного розвитку підприємств.

Оновлення техніко-технологічної бази виробництва є складним, комплексним і багатоетапним процесом, ефективне здійснення якого можливе за умов дотримання відповідних принципів його реалізації, що сприятиме досягненню високої ефективності процесу. До загальних правил управління технічним оновленням виробництва слід віднести такі принципи: ефективності, об’єктивності, плановості, комплексності, оперативності, динамізму, оптимальності, альтернативності та конкретності. У процесі управління технічним оновленням виробництва загальні принципи конкретизуються у спеціальних принципах управління, які є специфічними для конкретних умов і мають локальний характер. Спеціальні принципи управління технічним оновленням виробництва відображують сучасні особливості, форми і способи його здійснення, шляхи реалізації. Серед спеціальних принципів виділено такі: інтегрованість із процесом відтворення інтелектуального капіталу; орієнтація на стратегічні цілі; формування інноваційного характеру; конкурентноздатність продукції та підприємства; відображення реальних потреб в оновленні; своєчасність реагування на потреби, що змінюються; забезпечення мінімальних термінів здійснення оновлення; наявність альтернативних варіантів здійснення; обґрунтованість форм, методів і засобів технічного оновлення. Реалізація запропонованих наукових принципів є доцільною на всіх етапах і рівнях управління технічним оновленням виробництва під час реалізації функцій управління. В подальшому ці принципи покладено в основу розробки методичних рекомендацій з удосконалення системи показників ефективності формування і використання основних засобів, а також показників оцінки ефективності здійснення технічного оновлення виробництва.

Висока ресурсомісткість, тривалість і складність здійснення технічного оновлення виробництва обумовлюють виникнення певних труднощів під час оцінки його ефективності, що підтверджує необхідність розробки і застосування відповідної системи показників. Систему показників оцінки ефективності формування і використання основних засобів підприємства, яка використовується з часів планово-адміністративної економіки, вдосконалено з урахуванням впливу нових факторів і сучасних особливостей технічного оновлення виробництва. Встановлено, що в системі обліку коефіцієнт введення ототожнюється з коефіцієнтом оновлення основних засобів, що не дозволяє отримати об’єктивної всебічної оцінки процесів руху і оновлення, оскільки не враховується той факт, що не всі засоби, які вводяться в експлуатацію підприємствами, є новими. Систему показників формування і використання основних засобів доповнено новими коефіцієнтами, застосування яких забезпечить повноту, комплексність і достовірність оцінки ефективності технічного оновлення виробництва. До запропонованих показників належать: коефіцієнт якості оновлення основних засобів і показник структури вибуття. Показник якості оновлення основних засобів визначається як питома вага вартості нових основних засобів до загальної вартості засобів, які було введено підприємством на протязі звітного періоду. Показник структури вибуття відображає питому вагу вартості основних засобів, що вибувають із виробництва за різними напрямами (ліквідація, реалізація, консервація), до загальної вартості основних засобів, що виводяться підприємством. Для визначення даного показника та поширення його застосування на практиці необхідно здійснити вдосконалення форми 11-ОЗ, в якій рекомендовано виділити додаткові графи, що відображують вартість вибуття основних засобів виробництва за його напрямами.

Показники ефективності діяльності машинобудівних підприємств, питома вага їх виробництва у сукупній структурі національної промисловості, конкурентоспроможність машинобудівної продукції на національному та міжнародному ринках визначають технічний і технологічний рівень економіки держави. Питома вага машинобудування в загальному обсязі промислової продукції Донецької області залишається недостатньою для забезпечення інноваційного розвитку промисловості регіону і складає близько 11%. При цьому в більшості розвинених країн світу частка машинобудівного комплексу складає більш 40% від загального обсягу промислової продукції. Позитивні тенденції у виробництві нової продукції машинобудування є несуттєвими, водночас, потреби промисловості в інвестиційних товарах випереджають і перевищують можливості підприємств машинобудівного комплексу.

Аналіз показників руху основних засобів машинобудування Донецької області свідчить про недостатню ефективність технічного оновлення виробництва галузі. Значення показників руху основних засобів підприємств машинобудування Донецької області не перевищує 7%, відсутня позитивна динаміка. При збережені існуючих темпів руху основних засобів повне оновлення техніко-технологічної бази виробництва можливе не менше ніж за 14 років, що не відповідає сучасним вимогам інноваційного розвитку. Мають місце певні диспропорції у характері технічного оновлення виробництва: коефіцієнт введення суттєво перевищує коефіцієнт вибуття, а коефіцієнт оновлення – коефіцієнт ліквідації. Одночасно коефіцієнт оновлення є значно меншим ніж коефіцієнт введення, а коефіцієнт ліквідації суттєво відрізняється від коефіцієнту вибуття. Характерною особливістю технічного оновлення виробництва підприємств машинобудування Донецької області є невисокі показники якості оновлення, значення яких складає в середньому 60%, і вкрай низькі показники структури вибуття – близько 40% (рис. 1). Значне перевищення коефіцієнту введення над коефіцієнтом вибуття основних засобів області при одночасному низькому значенні показника якості оновлення призводить до нагромадження на підприємствах застарілих основних засобів, які використовуються не ефективно, або не використовуються взагалі.



Рис. 1. Показники оновлення основних засобів підприємств

машинобудування Донецької області


Значення показників якості оновлення і структури вибуття у машинобудуванні регіону суттєво відрізняються за його видами. Незадовільні значення показників технічного оновлення виробництва підприємств машинобудівного комплексу є наслідком обмеженості власних фінансових коштів і можливостей зовнішнього інвестування в основні засоби, а також відсутності ефективної політики у сфері технічного розвитку. Результати оцінки стану і особливостей технічного оновлення виробництва на підприємствах машинобудівної галузі обумовлюють необхідність вдосконалення існуючого механізму управління технічним оновленням виробництва, який передбачає запровадження ефективних заходів як з боку підприємства, так і з боку держави.

Запропонований механізм управління технічним оновленням виробництва враховує існуючу систему виробничих відносин. Його елементами є суб'єкти механізму, економічні або господарські зв'язки і економічні інтереси. Механізм управління технічним оновленням виробництва визначається як сукупність методів, форм, інструментів і важелів, сформовану та функціонуючу згідно з економічними законами і спрямовану на задоволення економічних інтересів суб'єктів даного механізму в процесі технічного оновлення виробництва.

Основними методами регулювання технічного оновлення виробництва на державному рівні повинні стати фінансування і стимулювання даних процесів. Головними інструментами фінансування технічного оновлення виробництва є джерела інвестиційних надходжень, а важелями, за допомогою яких держава регулює діяльність фінансових інструментів механізму, - елементи нормативно-законодавчої бази у вигляді законів, постанов, нормативних актів.

Доведено, що дієвим методом регулювання в ринкових умовах є метод державного стимулювання технічного оновлення виробництва, який може бути ефективно реалізований через застосування таких інструментів, як амортизаційна і податкова політика держави.

Одним із найбільш ефективних і одночасно найменше розвинутих в Україні інструментів стимулювання технічного оновлення виробництва є податкова політика держави, яка в сучасних умовах в Україні характеризується зниженням ефективності основних загальнодержавних податків, складністю і непрозорістю податкового регулювання, нерівномірним податковим навантаженням на суб’єктів господарювання, безсистемним наданням пільг з оподаткування. В розвинених країнах більшість податкових систем орієнтована на реалізацію не тільки фіскальної, але й стимулюючої функції податків і передбачає ряд стимулів для підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність і фінансують оновлення технічної бази виробництва. Обґрунтовано, що ефективним способом стимулювання технічного оновлення виробництва є регулювання ставок податку на прибуток підприємства. Водночас використання податкових стимулів не повинно викликати зниження податкових надходжень до державного бюджету, тобто мають бути задоволені одночасно економічні інтереси держави і підприємства.

Для посилення стимулюючої ролі держави в економічному розвитку необхідно забезпечити узгодження бюджетно-податкової політики держави і стратегічних цілей розвитку базових галузей національного господарства. Узгодження економічних інтересів держави і платників податків можливо, у першу чергу, шляхом зменшення рівня податкового навантаження за допомогою зниження ставок оподатковування. Досліджуючи взаємозв'язок податкової бази і ставок оподатковування, А. Лаффер відзначав, що "податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки і податкової бази. У міру того, як податкова ставка зростає, база скорочується" [1]. При цьому зниження податкових ставок, згідно кривої Лаффера, буде супроводжуватися підвищенням економічної активності промислових підприємств, що припускає розширення бази оподатковування і, відповідно, збільшення податкових надходжень у бюджет.

Істотним недоліком сучасної системи оподаткування прибутку підприємств в Україні є повна відсутність податкових стимулів, спрямованих на підвищення ефективності промислового виробництва. Одним з основних напрямів податкового стимулювання ефективності виробництва промислових підприємств є активізація процесів техніко-технологічного оновлення. Впровадження удосконалених технологій, здійснення оновлення технічної бази виробництва, інноваційний розвиток підприємств промисловості сприятимуть зростанню обсягів виробництва продукції і зменшенню виробничих витрат, що в кінцевому рахунку дозволить значно збільшити величину податкових надходжень.

З огляду на існуючу обмеженість бюджетних коштів, можна припустити, що надання державою фінансової підтримки техніко-технологічного оновлення виробництва є можливим за умови, що застосування податкових стимулів не буде супроводжуватися зменшенням податкових надходжень до бюджету. Для реалізації даної умови основою механізму податкового стимулювання техніко-технологічного оновлення виробництва повинен бути принцип узгодження інтересів держави і платників податків. При цьому необхідно забезпечити одночасну реалізацію стимулюючої і фіскальної функції податку на прибуток підприємств, що можна досягти тільки на засадах удосконалення умов надання податкових пільг підприємствам, що здійснюють технічне оновлення виробництва.

В якості методичного принципу оподаткування прибутку підприємств, здатного забезпечити узгодження фінансових інтересів держави і суб'єкта господарювання, може застосовуватися динамічне оподаткування, яке передбачає зміну податкової ставки в залежності від зміни бази оподаткування. В динамічній моделі оподаткування ставка податку на прибуток є змінною величиною і залежить від економічних результатів здійснення технічного оновлення виробництва, до числа яких можна віднести рівень використання виробничих потужностей і коефіцієнт завантаження устаткування. При цьому найбільш діючою й ефективною є така модель оподаткування, впровадження якої надає підприємствам можливість подальшого зниження податкової ставки при досягненні більш високих економічних результатів. Такий механізм оподатковування припускає зниження ставки оподаткування не за статичною шкалою, встановленою у централізованому порядку, а в залежності від темпів зростання прибутку підприємства, досягнутих у результаті здійснення техніко-технологічного оновлення, що може бути досягнуто як за тривалий, так і за більш короткий період часу. Виходячи з даного положення, ставку динамічного податку на прибуток підприємства передбачається розраховувати за формулою:


, (1)

де TR^d_i – динамічна ставка податку на прибуток для і-того періоду оподаткування, %;

TR_b – базова ставка податку на прибуток, %;

k_i – коефіцієнт коригування ставки податку на прибуток для і-того періоду оподаткування.


Коефіцієнт коригування податкової ставки доцільно встановлювати в залежності від зміни обсягу прибутку підприємства, що підлягає оподаткуванню за формулою:


(2)

де – базисний темп приросту прибутку підприємства, що підлягає оподаткуванню, в і-тому періоді, %;

r_i – показник динаміки ставки податку на прибуток за рівнем результативного показника.

Таким чином, при від’ємному темпі приросту прибутку підприємства відносно рівня базисного року зниження ставки податку на прибуток не відбувається. Коректування ставки оподаткування можливе лише убік збільшення при позитивних темпах приросту прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Результативність застосування динамічної моделі оподаткування розглянута на прикладі машинобудівного підприємства ВАТ “Рутченківський завод “Гірмаш”, за умов здійснення технічного оновлення виробництва на протязі 6 років, табл. 2. Використання показника динаміки ставки оподаткування за рівнем результативного показника на рівні 3 одиниць дозволяє забезпечити зниження податкової ставки при одночасному зростанні чистого прибутку підприємства і сукупного розміру податку на прибуток, а, отже, надходжень у бюджет.

Таблиця 2

Економічні результати застосування динамічної моделі оподаткування в умовах ВАТ “Рутченківський завод “Гірмаш”*

Показники	Базіс-ний період	Періоди динамічного оподаткування
		1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й
Прибуток, що підлягає оподаткуванню, тис.грн.	262,7	289	315,3	341,5	367,8	394,1	420,3
Темп приросту прибутку (базисний), %	0	10	20	30	40	50	60
Ставка оподаткування, %	25	24,2	23,33	22,5	21,7	20,9	20
Податок на прибуток, тис.грн.	65,7	69,8	73,6	76,8	79,7	82,1	84,1
Чистий прибуток, тис.грн.	197	219,1	241,7	264,7	288,1	312	336,3

*показник динаміки ставки податку на прибуток за рівнем результативного показника для розглянутих умов дорівнює 3.

Поряд з очевидними перевагами використання динамічної моделі оподаткування для підприємства її застосування є економічно доцільним і для держави, що полягає в збільшенні обсягів фінансових надходжень у бюджет. Існує ряд додаткових аргументів на користь зворотної залежності бюджетних надходжень від величини податкових ставок, одним із яких є скорочення урядових трансфертних платежів (як результат створення великих можливостей для зайнятості) і зменшення масштабів ухилення від сплати податків, викликане зниженням податкових ставок [2]. Наявність тісної прямої залежності величини зниження податкової ставки по мірі збільшення темпів приросту прибутку суб'єктів, які господарюють, сприяє створенню сприятливих економічних умов для легалізації оподаткованого прибутку, що в кінцевому рахунку сприятиме поступовій "детінізації" економіки держави.

Ступень задоволення інтересів тієї чи іншої сторони залежить від значення показника динаміки ставки оподаткування за рівнем результативного показника. За інших параметрів моделі (значеннях коефіцієнта корегування, темпах приросту прибутку, що піділягає оподаткуванню) динаміка зміни показників матиме відмінності відносно задоволення інтересів сторін.

Таким чином, обмеження використання динамічної моделі оподаткування визначаються її параметрами: коефіцієнтом корегування ставки податку на прибуток, базисних темпів приросту прибутку підприємства, що підлягає оподаткуванню і кількості періодів застосування. Одним з основних параметрів моделі динамічного оподатковування є коефіцієнт корегування ставки податку на прибуток за рівнем результативного показника, що виступає інструментом, який дозволяє здійснювати регулювання відсотка ставки оподаткування, а, отже, розміру надходжень у бюджет і чистого прибутку підприємства в залежності від співвідношення інтересів держави і суб'єкта господарювання. Коефіцієнт корегування визначається значенням показника динаміки ставки оподаткування за рівнем результативного показника, який може мати значення від 1 до 10. Використання коефіцієнту корегування, що приймає значення менше 1, є недоцільним щодо економічних інтересів держави, оскільки не забезпечує збільшення податкових надходжень у бюджет. Використання коефіцієнта, що приймає значення більше 10, також є недоцільним, тому що зменшення значення ставки оподаткування є несуттєвим, що призводить до відносного зниження темпів зростання чистого прибутку підприємства.

У моделі, що пропонується, між значенням коефіцієнта корегування і величиною чистого прибутку підприємства спостерігається пряма залежність, а між значенням коефіцієнта корегування і розміром податкових надходжень у бюджет - зворотня. За допомогою коефіцієнта корегування значення ставки оподаткування показники діяльності суб'єктів господарювання можуть бути скореговані в залежності від економічних пріоритетів, що існують на певному етапі розвитку держави. Завдаючи для показника динаміки ставки податку на прибуток значення в межах діапазону, який встановлено, можна регулювати співвідношення інтересів держави і підприємства для досягнення пріоритетних цілей, що виражається показниками чистого прибутку і величини податкових надходжень. На рис. 2 зображено залежність між розміром показника динаміки ставки податку на прибуток та фінансовими показниками, що відображують інтереси держави і підприємства.

Значення показника динаміки ставки податку на прибуток на рівні 2 або близьке до нього, може бути використане в умовах пріоритетності державної підтримки здійснення техніко-технологічного оновлення виробництва підприємств у рамках конкретного інвестиційного проекту, що має загальнодержавну важливість і стратегічний інтерес. У цьому випадку використання показника динаміки на даному рівні сприяє істотному зниженню ставки оподаткування і збільшенню чистого прибутку підприємства. Такий варіант запропонованої динамічної моделі оподаткування повною мірою реалізує стимулюючу функцію податку на прибуток підприємства при одночасному виконанні своєї фіскальної функції.

У випадку, коли держава першочерговою метою передбачає поповнення бюджетних коштів і посилення фіскальної функції податків, запропонована динамічна модель може бути адаптована шляхом збільшення значення показника динаміки ставки оподаткування, наприклад до 8. Це забезпечить істотне збільшення податкових надходжень у бюджет при одночасному стабільному зростанні чистого прибутку підприємства. У даному випадку динамічна модель оподаткування повною мірою реалізує фіскальну функцію при одночасному збереженні стимулюючої функції. Таким чином, динамічна модель оподатковування дозволяє врахувати співвідношення пріоритетів бюджетної політики держави і стимулювання економічного зростання за рахунок технічного оновлення виробництва.




Рис. 2. Залежність результатів оподаткування прибутку підприємств від величини показника динаміки ставки податку на прибуток за рівнем результативного показника (=50%)


Для того, щоб усунути абстрактний характер показника динаміки ставки оподаткування, його необхідно ув’язати з конкретним показником господарської діяльності підприємства. Таким показником, що об'єктивно характеризує поточний стан виробництва на підприємстві, перспективи його діяльності в майбутньому і його фінансову політику, є рівень використання виробничої потужності. Як свідчать дослідження, у практиці господарювання підприємств промисловості нижньою межею діапазону економічно допустимих значень рівня використання виробничих потужностей є 40%, а верхньої - 85% [3]. Значення показника використання виробничої потужності, що виходять за зазначені межі або характеризують діяльність підприємства як неефективну (рівень використання виробничої потужності менш 40%), або є нереальними і на практиці спостерігається вкрай рідко (рівень використання виробничої потужності більш 85%). Приймаючи до уваги, що діапазон можливих значень рівня використання виробничої потужності підприємства знаходиться в межах від 40% до 85%, а значення показника динаміки ставки оподаткування за рівнем результативного показника для даної моделі обмежується інтервалом від 1 до 10, а також наявність зворотної залежності між цими показниками, можна визначити значення показника динаміки, що відповідають визначеним рівням використання виробничої потужності підприємства, табл.3.