Проект рішення науково-практичної конференції за міжнародною участю " Модернізація системи державного управління: теорія та практика"
| Вид материала | Документы |
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Шановн І колеги!, 65.04kb.
- Програма щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю "актуальні проблеми, 595.08kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- Міністерство освіти І науки України Кременчуцький державний політехнічний університет, 150.77kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Яка відбудеться 26-27квітня 2012року ум. Святогірську, 54.65kb.
проект рішення
науково-практичної конференції за міжнародною участю
“Модернізація системи державного управління: теорія та практика”
20 квітня 2012 р.
Учасники щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю “Модернізація системи державного управління: теорія та практика” внаслідок обміну досвідом управлінської діяльності в умовах сучасних глобальних соціально-економічних, цивілізаційно-культурних процесів, реалізації базових пріоритетів модернізаційної стратегії України, дискусійного обговорення широкого кола проблемних питань і напрямків реформування системи державного управління та державної служби, а саме: теоретико-методологічних та прикладних аспектів реформування системи державного управління та місцевого самоврядування; теоретичних засад гуманітаризації публічного управління; адаптації та імплементації в Україні досвіду розвитку системи управління в ЄС; державної кадрової політики та організації публічної служби; підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування в умовах адміністративної реформи; прикладних аспектів формування регіональної інноваційної політики та підвищення якості адміністративних послуг; реформування системи державного управління охороною здоров’я; розвитку управлінського лідерства та HRM у контексті модернізації державного управління; економічно-обґрунтованого планування розвитку територій; упровадження методології управління проектами в адмініструванні та виробництві; управління соціально-економічними процесами засобами математичного моделювання та інформаційних технологій; методики та лінгвістики державно-управлінського тексту констатували, що у галузі модернізації системи державного управління в Україні актуальними є такі проблеми:
1. У сфері теоретико-методологічних та прикладних аспектів реформування системи державного управління та місцевого самоврядування:
- у напрямку модернізації державного управління повільно проводяться реформи щодо децентралізації управління; недостатньо скеровується зусиль органів влади на підвищення ефективності окремих галузей державного управління; актуальною є потреба у використанні світових та європейських принципів та стандартів у реформуванні державної служби України;
- у напрямку місцевого самоврядування потребує удосконалення законодавче забезпечення ефективних взаємовідносин між територіальними громадами та адміністративно-територіальними одиницями; забезпечення відкритості та прозорості органів місцевого самоврядування; гарантування дотримання законності і принципу верховенства права.
2. У сфері теоретичних засад гуманітаризації публічного управління:
2.1. У напрямку розвитку теоретико-методологічних основ публічного управління і зміцнення університетської науки як основи успішного суспільного розвитку в інформаційну епоху:
- діяльність наукових установ України характеризується відносно невисоким рівнем продуктивності і практичного застосування; наукова активність низки університетів не повною мірою задовольняє наукові та науково-технологічні запити сучасного інформаційного суспільства, недостатньо використовуються здобутки сучасної світової науки;
- в українській науці державного управління практично немає досліджень, які б стосувалися вивчення саме тих концептуальних засад, на яких вона будується. Сотні захищених дисертацій з теорії та історії державного управління містять лише поверхневий огляд розвитку теоретичних ідей, а в історичному аспекті зосереджуються здебільшого на фактах становлення чи функціонування окремих адміністративних структур;
- методологічні підходи суміжних наук – соціології, політичної економії, економічної теорії, практичної філософії – поки що недостатньо використовуються дослідниками державного управління для розширення теоретико-метологічної бази своїх пошуків, однією з причин чого є те, що під час захисту кандидатських і докторських дисертацій міждисциплінарні підходи наштовхуються на опір експертних комісій і чиновників МОНМС;
- до цього часу не розроблені чіткі методологічні підходи до аналізу проблем соціального розшарування та його впливу на взаємовідносини держави і суспільства; не вироблені, зокрема, критерії виділення середнього класу в умовах України, не розроблені стратегії його формування засобами державної політики;
- вибір оптимальної форми правління, яка б сприяла ефективному економічному, політичному, соціальному, культурному розвитку суспільства і держави загалом і була б використана у разі розгортання нової (чергової) конституційної реформи, залишається актуальним завданням сучасної політичної та управлінської науки, що вимагає широкого залучення і творчого використання методів порівняльного аналізу.
2.2. У напрямку демократизації й гуманітаризації системи врядування й публічного адміністрування:
- недостатньо уваги приділяється питанням демократизації і гуманітаризації публічного управління, його орієнтації на реальний людиноцентризм, на вирішення основних проблем суспільства задля народу і за його активною участю. Взаємодія влади та громадськості часто є формальною або торкається неосновних проблем, які турбують суспільство;
- системним явищем у сучасному суспільстві стало психологічне маніпулювання свідомістю громадян, яке негативно впливає на відносини громадян і держави, а отже, й на якість управлінського процесу;
- у діяльності владних інституцій недооцінюється значення такого чинника, як репутація органів державної влади, відсутній репутаційний менеджмент. Як наслідок, органи державної влади програють за рівнем довіри та доброзичливості у відносинах із громадянами.
2.3. У напрямку соціальної й гуманітарної політики, регулювання соціально-економічних та етно-національних відносин:
- Україна є джерелом, транзитною країною та пунктом призначення для чоловіків, жінок і дітей, яких обманом чи примусово використовують як робочу силу або піддають сексуальній експлуатації, без достатньої протидії цьому злу з боку українських правоохоронних органів; застосування насильства набуло значного поширення в побуті, з одного боку, та в установах пенітенціарної системи, з іншого;
- невирішеним в Україні залишається також питання створення комплексного механізму державного управління інклюзивною освітою, яке є однією зі складових процесу гуманітаризації державного (публічного) управління. Воно вимагає підготовки суспільної свідомості і значних зусиль громадянського суспільства та держави;
- у державі відсутній закон, який би визначав засади етнонаціональної політики і забезпечував впровадження у законодавство однакового, науково обґрунтованого понятійного апарату, єдиних принципів, цілей, напрямів та механізмів публічної політики у цій сфері. Питання етнонаціональної політики залишається прерогативою радикальних суспільно-політичних сил (це засвідчили останні слухання з даної проблематики у ВРУ), які користуються стереотипами різного ґатунку, інколи свідомо спотворюючи дійсність у кон’юнктурних цілях);
- не вирішуються проблеми, що стосуються соціального розшарування та необхідності посилення регулюючих впливів держави на процес соціальної структуризації. Існує велика розбалансованість стратифікаційних ознак, таких як: доходи, статус, престиж, освіченість, кваліфікаційна підготовка; велику роль у формуванні соціально-класових ознак відіграють тіньові економічні чинники та фактори субкультури панівних прошарків, тоді як високий рівень освіти та кваліфікації не створює передумов для входження людей, що володіють цими ознаками, до середнього класу.
3. У сфері розвитку управлінського лідерства та HRM у контексті модернізації державного управління:
- відсутність цілісної вітчизняної концепції політичного лідерства та брак єдності політико-управлінської еліти України;
- ставлення до влади як ресурсу захисту власних економічних інтересів;
- недосконалість законодавчої бази, яка не враховує кращий вітчизняний та міжнародний досвід у сфері розвитку людського потенціалу у сфері державного управління;
- недостатнє запровадження кращих практик управління персоналом на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування;
- невідповідність ролі і статусу кадрових підрозділів державних органів влади та місцевого самоврядування новим потребам та викликам сьогодення;
- недостатня орієнтація системи професійного навчання щодо розвитку лідерських якостей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;
- недосконалість та низький рівень ефективності системи професійної підготовки керівників-лідерів на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування;
- недостатнє використання на практиці державної служби компетенційного підходу в управлінні персоналом.
4. У сфері економічно-обґрунтованого планування розвитку територій:
- на національному рівні наявні: недосконалість механізмів зв’язків із суспільством у процесах реалізації реформ; у контексті стратегічного державного управління недостатньо ефективне регулювання центральними органами виконавчої влади, як це є у випадку управління розвитком ГТС; недостатнє врахування соціальних та політичних наслідків у плануванні стратегії розвитку держави; недостатня сформованість дієвих механізмів захисту прав власності, розвитку корпоративного управління, технічних, інформаційних та інших процедур входження на міжнародні ринки капіталів;
- на рівні регіональної економіки та регіонального планування наявні: недостатнє використання механізмів стратегічного планування у діяльності органів управління в регіонах; слабкий вплив органів місцевої влади на регулювання ринків споживання в регіонах; недостатність уваги використанню управлінського потенціалу, який би характеризувався підприємницькою ініціативою та якістю прийнятих адміністративних рішень; недостатня увага до реалізації заходів із створення сприятливого інвестиційного клімату; вирішення соціальних та екологічних проблем регіонів за залишковим принципом, хоча основою обґрунтування вирішення цих проблем має бути економічна доцільність.
5. У сфері адаптації та імплементації в Україні досвіду розвитку системи управління в ЄС:
- непослідовність проведення державної політики європейської інтеграції;
- відсутність координації між владними інституціями при прийнятті управлінських, політичних, соціальних, економічних, кадрових рішень;
- використання застарілих підходів до роботи з персоналом в органах публічної влади;
- недосконалість діючої системи нормативно-правових актів у сфері кадрової політики в публічній службі;
- брак досвіду організації та функціонування органів Європейського Союзу;
- нечітке застосування європейських підходів до реформування державного управління в Україні;
- недостатня адаптація європейських принципів та стандартів у сфері публічного управління України;
- необхідність вивчення досвіду функціонування публічної служби в ЄС та європейських країнах;
- проблеми входження до європейського адміністративного простору;
- відсутність правової регламентації інституту ендавменту, що потребує законодавчого визначення і популяризації у сферах, які на сьогодні найбільше потерпають від браку державної підтримки, – медицина, освіта, культура тощо;
- взаємодія України з органами ЄС лише на найвищому рівні;
- відсутність законодавства про медичні відходи.
6. У сфері державної кадрової політики та організації публічної служби:
- наявність у органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб широкого спектра дискреційних повноважень;
- відсутність критеріїв встановлення обсягу повноважень і виконуваної роботи публічних службовців;
- невідповідність рівня оплати праці публічних службовців обсягу їх повноважень та виконуваної роботи;
- відсутність мотивації та стимулів доброчесності окремих осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
- нерозробленість концепції та критеріїв видової ідентифікації публічної служби;
- відсутність загальної концепції правової відповідальності органів публічної влади та їх посадових осіб та концепції й засад правової відповідальності колегіальних органів здійснення публічної влади;
- необхідність упорядкування публічно владних компетенцій та функцій, адміністративних процедур і надання адміністративних та інших публічних послуг;
- недосконалість системи моніторингу ефективності діяльності публічних службовців;
- відсутність однозначних кваліфікаційних вимог у частині спеціальної освіти до учасників процедури конкурсного добору кандидатів, проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування;
- відсутність прозорого зв’язку складності роботи і рівня відповідальності за конкретною посадою та додаткової заробітної плати (премій, надбавок), яка встановлюється за результатами оцінки діяльності на розсуд керівництва.
7. У сфері управління соціально-економічними процесами засобами математичного моделювання та інформаційних технологій:
- відсутність науково-обґрунтованого експертно-аналітичного супроводу діяльності органів державного управління;
- недоступність систематизованих актуальних статистичних даних на офіційних сайтах;
- недостатня кадрова та технологічна підтримка переходу до відкритого програмного забезпечення у сфері публічного управління;
- потреба у вирішенні питань сумісності та інтеграції систем електронного документообігу на національному та регіональному рівні;
- недостатність стратегічних підходів до розвитку електронного урядування та надання електронних адміністративних послуг;
- дефіцит сучасних систем підтримки прийняття управлінських рішень, адаптованих до потреб державного управління.
8. У сфері реформування системи державного управління охороною здоров’я;
- недосконалість організаційно-правових засад діяльності системи охорони здоров’я;
- недостатній розвиток первинної медичної допомоги на засадах загальної практики/сімейної медицини;
- недосконала система оплати праці медичних працівників;
- недостатня роль громадських організацій медичного спрямування у сфері управління охороною здоров’я;
- стан професійної етики та деонтології.
9. У сфері упровадження методології управління проектами в адмініструванні та виробництві:
- створення інноваційного ринку та інноваційної інфраструктури як сукупності умов, організацій, промислових та інших суспільних об’єктів, комунікаційних структур, нормативної бази, що забезпечують успішність інноваційно-інвестиційної діяльності;
- використання методології проектних методів управління соціальними проектами та програмами в Україні.
10. У сфері методики та лінгвістики державно-управлінського тексту:
- багатозначність змісту термінів та проблеми їх перекладу українською мовою;
- недостатній рівень володіння державними службовцями діловою українською та іноземними мовами;
- несформованість навиків письмового висловлювання іноземною мовою.
11. У сфері прикладних аспектів формування регіональної інноваційної політики та підвищення якості адміністративних послуг:
- недостатня кількість на регіональному рівні ефективних господарських об’єднань (регіональних і міжрегіональних кластерів, індустріальних парків тощо), орієнтованих на інтенсифікацію використання місцевого економічного потенціалу;
- брак поглиблених галузевих досліджень регіональної економіки на предмет визначення потенційних “точок зростання”, які могли б зацікавити потенційного інвестора;
- відсутність ефективної співпраці установ та організацій у відпрацюванні механізму виявлення та стимулювання “точок зростання”, залучення до цього процесу наявних матеріальних, трудових ресурсів, створення ефективних господарських об’єднань, орієнтованих на інтенсифікацію використання регіонального економічного потенціалу;
- відсутність чіткого та єдиного визначення понять “послуга”, “адміністративна послуга”, а також різні підходи до їх класифікації;
- складність та заплутаність правового регулювання надання тої чи іншої адміністративної послуги;
- недостатня поінформованість користувачів адміністративних послуг щодо своїх прав, можливостей та особливостей процесу;
- недостатня орієнтованість на одержувача послуг умов надання адміністративних послуг у регіональних органах влади;
- брак спроможності регіональних органів влади щодо належного виконання визначених Урядом завдань, і головне – до реального покращення якості адміністративних послуг;
Зважаючи на вищенаведене, для забезпечення ефективної державної політики, покликаної сприяти розвиткові демократичного врядування, з метою вирішення проблемних питань модернізації системи державного управління в Україні в складних умовах сучасних викликів, учасниками конференції приймаються рекомендації:
1. У сфері теоретико-методологічних та прикладних аспектів реформування системи державного управління та місцевого самоврядування:
- Національній академії державного управління при Президентові України розробити і запропонувати Кабінету Міністрів України до запровадження єдину концептуальну основу модернізації всіх органів державного управління;
- Верховній Раді України удосконалити законодавчу основу здійснення місцевого самоврядування, зокрема у новому Законі “Про місцеве самоврядування”, чітко закріпити механізм співробітництва з приватними структурами, а також вказати про мінімально-допустимий рівень освіти кандидатів на посади міських, сільських та селищних голів та процедуру підвищення їх кваліфікаційного рівня.
2. У сфері теоретичних засад гуманітаризації публічного управління:
2.1. У напрямку розвитку теоретико-методологічних основ публічного управління і зміцнення університетської науки як основи успішного суспільного розвитку в інформаційну епоху:
- держава повинна шукати способи підвищення вмотивованості тих, хто має гроші, вкладати кошти в науку, бути замовниками наукової продукції, а також розширювати державне фінансування академічної і, особливо, університетської науки. МОНМС та інші державні інституції, керівництво науково-дослідних підрозділів та інститутів повинні стимулювати вивчення й практичне використання власного та зарубіжного історичного досвіду здійснення державної політики розвитку вищих навчальних закладів та формування наукових середовищ;
- керівництво наукових установ та підрозділів мають стимулювати науковців до детальнішого освоєння теоретико-методологічних здобутків світової науки державного управління. Із точки зору розвитку сучасної науки державного управління важливим є дослідження напрацювань австрійської школи економіки, якою пропонуються варіанти вирішень таких важливих для України проблем, як: визнання ролі окремого індивіда у суспільному житті та управлінській діяльності; поєднання (інтегрування) методів та підходів різних наук про суспільство та людину; використання теоретичного моделювання як альтернативи позитивістському підходу, із врахуванням недоліків неокласичної економічної теорії тощо;
- ширшого застосовування заслуговують міждисциплінарні підходи в науці державного управління, зокрема соціологічний підхід при дослідженні репутації владних установ як індикатора їх легітимності; порівняльно-політологічні підходи при проведенні експертизи пропонованих варіантів конституційної реформи; взагалі міждисциплінарні підходи – при вивченні врядування й адміністрування на основі оновленої та поглибленої теоретико-методологічної бази;
- має бути приділено значно більше уваги вивченню засобів державного впливу на формування та коригування соціальної структури суспільства та існуючої системи нерівності, яка впливає на поведінку владної еліти, відносини влади і держави, а отже, і рівень легітимності усієї політико-управлінської системи;
- науковці повинні більше використовувати порівняльні дослідження задля знаходження оптимальної моделі врядування, зокрема в контексті майбутньої конституційної реформи в Україні.
2.2. У напрямку демократизації й гуманітаризації системи врядування й публічного адміністрування:
- активніше застосовувати гуманітарну парадигму врядування в усіх її складових, включно з традиційною формулою демократії: народне врядування, силами народу і для народу; реагувати на вимоги громадськості при виробленні порядку денного політики та залучати суб’єктів громадянського суспільства до співпраці на етапі не лише вироблення, але й ухвалення рішень; використовувати форми прямої демократії (плебісцити, референдуми); законодавчо унормувати процеси лобіювання групових інтересів;
- для підвищення рівня довіри громадян до владних інституцій застосовувати репутаційний менеджмент, який виходить за рамки звичних PR-технологій і вимагає належного теоретичного і методологічного опрацювання;
- держава та громадянське суспільство мають звернути увагу на необхідність застосування науково-обґрунтованої, ефективної системної моделі протидії маніпулюванню громадською свідомістю, до якої належить діагностика, захист та профілактичні заходи.
2.3. У напрямку соціальної й гуманітарної політики, регулювання соціально-економічних та етнонаціональних відносин:
- правоохоронні структури повинні невідкладно зайнятися формуванням дієвої системи протидії насильству та жорстокому ставленню щодо жінок і дітей шляхом модернізації державного управління охороною дитинства у сфері профілактики негативних явищ;
- у межах освітньої політики держава й громадянське суспільство повинні звернути увагу на необхідність запровадження інклюзивної освіти, зорієнтованої на інтеграцію осіб з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього середовища; розробити належну нормативну-правову базу інклюзивної освіти; забезпечити підготовку кваліфікованих кадрів і належне фінансування; створити відповідний архітектурний дизайн інклюзивних навчальних закладів та інше;
- одним із пріоритетів законодавчої діяльності на найближчий період має стати розробка закону щодо концепції етнонаціонального розвитку. У зв’язку з цим громадські й державні інституції повинні сприяти розгортанню загальносуспільного дискурсу з цієї проблеми (у наукових колах, державних структурах, громадянському суспільстві), метою якого має стати залучення поміркованого, толерантного українського громадянства до вироблення державної стратегії у цій чутливій сфері суспільних відносин;
- навіть в умовах вільної ринкової економіки (якою українська економіка поки що не є) держава не має усуватися від здійснення регулюючого впливу на формування соціальногї структури, здатної забезпечити сталий розвиток. “Розумна” розподільча політика (при подоланні утриманських настроїв і розрахунку на патерналізм з боку держави) має сприяти розвитку середнього класу та зменшенню відчуженості між правлячою вверхівкою і народом. У цьому питанні запропоновані Урядом реформи вимагають значного коригування і доповнення більш радикальними кроками. Потребує відновлення роль освіти та кваліфікації як засобу досягнення високого рівня доходів і престижу.
3. У сфері розвитку управлінського лідерства та HRM у контексті модернізації державного управління зацікавленим сторонам (НАДУ та її регіональним інститутам, центральним та регіональним органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування):
- забезпечити розробку концепції реформування політичного лідерства та формування єдності політико-управлінської еліти України;
- здійснювати деполітизований набір на державну службу на принципах відкритості, справедливості, прозорості та заслуг;
- особливу увагу приділяти професійній орієнтації та консультуванню, зокрема щодо новопризначених керівників вищої ланки;
- запровадити механізми та процедури передачі набутого управлінського досвіду державних топ-менеджерів, розвитку адміністративної культури та традиції;
- проводити регулярну оперативну підготовку вищого корпусу державної служби, розробляти тренінгові продукти, спрямовані на покращення навичок та вдосконалення основних компетенцій вищих керівників (основними напрямами з підвищення кваліфікації вищого корпусу державної служби в країнах-членах ЄС є менеджмент і лідерство);
- посилити увагу керівників у сфері державного управління щодо необхідності розвитку лідерства на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування;
- забезпечити використання новітніх інформаційних технологій у процесі підготовки висококваліфікованих кадрів державного управління;
- сприяти пошуку талановитої молоді на регіональному рівні, залучати її до управління державою;
- удосконалити систему забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування кваліфікованими управлінськими кадрами вищої кваліфікації;
- ширше використовувати компетенційний підхід в практиці управління персоналом у державній службі:
4. У сфері економічно-обґрунтованого планування розвитку територій:
- центральним органам виконавчої влади: під час розробки стратегічних та оперативних планів державного розвитку удосконалити процедури врахування соціальних та політичних наслідків реалізації прийнятих рішень, зокрема за рахунок удосконалення механізмів зв’язків з усіма верствами суспільства; активізувати роботи щодо формування дієвих механізмів захисту прав власності як основи покращення інвестиційного клімату в Україні;
- місцевим органам влади звернути особливу увагу на розробку стратегії розвитку території і дотримання цієї стратегії (із необхідними періодичними виправленнями і доповненнями) під час формування оперативних планів розвитку, формування інвестиційного клімату, реалізації планів економічного і соціального розвитку, планування та реалізації заходів забезпечення екологічної безпеки.
5. У сфері адаптації та імплементації в Україні досвіду розвитку системи управління в ЄС:
- на базі системного та комплексного підходу адаптувати принципи та стандарти у сфері публічного управління України;
- забезпечити персоніфікацію влади і формування персони як джерела політичної влади, як передумови і основи, на яких стає можливою принципово нова побудова європейських політико-владних відносин;
- удосконалити законодавство України відповідно до законодавства ЄС;
- розробити на основі законодавства та практики країн ЄС механізми реформування системи публічного управління України;
- подальше вивчення досвіду функціонування та організації роботи органів управління ЄС і поширення цієї інформації між посадовими та службовими особами всіх рівнів;
- посилення позицій у рамках транскордонного співробітництва та спрямування співпраці в русло національних інтересів (запропонувати пакет власних економічних ініціатив, в реалізацію яких будуть готові інвестувати як вітчизняні, так і європейські інвестори);
- у процесі створення нової моделі місцевого управління враховувати поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, місцеву специфіку соціально-економічного, політичного та культурного розвитку, тобто відштовхуватись від тієї ситуації, яка існує в нашій державі;
- вдосконалення законодавства у сфері міграційної політики України;
- ухвалення нового Закону “Про мови”, розробленого на основі Конституції України, Закону України “Про мови Української РСР”, Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин, закріпивши особливий статус російської мови в Україні як регіональної мови і мови міжнародного спілкування, а так само через використання формулювання “російська та інші мови”;
- використання французького досвіду при розробці загальнодержавної методики управління ризиками, яка б дозволила на рівні суб’єкта фінансового моніторингу акцентувати увагу на підозрілих операціях та заощаджувати ресурси на моніторинг операцій з низьким рівнем ризику, що значно підвищить ефективність системи державного фінансового моніторингу в Україні;
- вироблення на основі міжнародного законодавства дієвих механізмів щодо забезпечення та контролю виконання основних принципів соціального захисту прав та інтересів дітей;
- врахування європейського досвіду в системі екологічного управління для внесення змін у відповідну українську систему, з метою її вдосконалення та підвищення ефективності управління;
- розробка проекту закону про медичні відходи (або внесення змін до діючого закону про відходи у частині медичних відходів);
- запровадження в Україні інтегрованих систем управління відходами та нормативно-правове забезпечення їх функціонування.
6. У сфері державної кадрової політики та організації публічної служби відповідним підрозділам Національної академії державного управління при Президентові України, Національного агентства України з питань державної служби та іншим органам державної влади:
- розробити та запровадити альтернативні способи вирішення спорів у роботі органів публічної влади, зокрема медіації як способу підвищення ступеня довіри до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- удосконалити системи моніторингу ефективності діяльності публічних службовців;
- розробити критерії розмежування компетенції, відповідальності та функцій органів публічної влади та публічних службовців;
- забезпечити системне вдосконалення державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, зокрема в частині кваліфікаційних вимог до учасників процедури конкурсного добору кандидатів, проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування;
- оптимізувати співвідношення рівня базової (фіксованої) заробітної плати (посадового окладу) залежно від складності роботи і рівня відповідальності за конкретною посадою та додаткової заробітної плати (премій, надбавок), яка встановлюється за результатами оцінки діяльності на розсуд керівництва;
- розробити і впровадити систему безперервного навчання на постійній основі публічних службовців і кандидатів на посади публічної служби;
- змінити критерії оцінки ефективності роботи публічних службовців із кількісних показників на якість отриманих результатів;
- розробити систему заходів для забезпечення ефективного і об’єктивного громадського контролю за діяльністю публічних службовців.
7. У сфері управління соціально-економічними процесами засобами математичного моделювання та інформаційних технологій центральним, регіональним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування здійснити:
- узгодження та коректування регіональних програм інформатизації з метою уніфікації та інтеграції систем електронного документообігу;
- розробку та затвердження у встановленому порядку на законодавчому рівні стратегії та програми розвитку електронного урядування;
- розробку сучасних систем підтримки прийняття управлінських рішень, адаптованих до потреб державного управління, з використанням спеціальних кількісних та статистичних методів;
- адаптацію та імплементацію зарубіжного й вітчизняного досвіду експертного оцінювання в системі державного управління.
8. У сфері реформування системи державного управління охороною здоров’я відповідним центральним і регіональним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забезпечити:
- запровадження організаційно-правових змін діяльності системи охорони здоров’я, перехід від традиційної інтегрованої моделі управління та фінансування до моделі договірних відносин між розпорядником коштів та постачальниками послуг;
- здійснення заходів щодо децентралізації, автономізації медичних закладів, створення умов для розвитку приватної медичної діяльності та сприяння індивідуальній лікарській практиці;
- реалізацію подальшого розвитку первинної медичної допомоги на засадах загальної практики/сімейної медицини із забезпеченням пріоритетного фінансування і належної оплати праці, гарантування службового житла сільських медичних працівників;
- підвищення оплати праці медикам до належного рівня та забезпечення принципів диференційованої стимулюючої оплати (прив’язка до фактичних обсягу, якості та складності роботи);
- застосування конкурсного призначення керівників лікувально-профілактичних закладів державної й комунальної форм власності з врахуванням думки трудового колективу;
- посилення ролі громадських організацій медичного спрямування у сфері управління охороною здоров’я;
- врахування проблем професійної етики та деонтології;
- реальне забезпечення права громадян на охорону здоров’я.
9. У сфері упровадження методології управління проектами в адмініструванні та виробництві:
- з метою життєзабезпечення інновацій та технологій орієнтуватись на те, щоб замовниками та споживачами інновацій, що забезпечують життєздатність економічної системи, була держава;
- розвивати імпортозамінні технології, основу яких становлять інновації. Цей процес неможливий без чіткого планування, створення умов для ефективної конкуренції в середині регіону та держави. Пошук нових ринкових сегментів з їх інноваційним наповненням є завданням перспективного розвитку економіки добавленої вартості;
- розвивати інформаційне забезпечення з обміну знаннями та можливості координації зусиль інноваторів на державному рівні;
- здійснювати підтримку держави у конкуренції як на вітчизняному, так і на світовому ринках;
- забезпечувати розвиток змішаних інновацій, які сприяють малому бізнесу і не стосуються ні технологічних гігантів, ні соціальних завдань державного масштабу. Ці інновації становлять загальний інноваційний фон (нові комп’ютерні програми, нові повсякденні продукти широкого користування, нові методи продаж тощо);
- ширшого використання моделі мультипроектного управління – конкурентного управління соціальними проектами в компаніях із матричною організаційною структурою – при розробці моделі управління стратегічними перетвореннями соціальної інфраструктури території, житлового будівництва та комунально-побутового обслуговування громадян.
10. У сфері методики та лінгвістики державно-управлінського тексту навчальним підрозділам Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, Національного агентства України з питань державної служби:
- при викладанні іноземної мови особливу увагу звертати на найчастотніші словотвірні моделі, конструкції, лексику та граматичні явища;
- підвищувати мотивацію слухачів до вивчення іноземної мови шляхом організації закордонних стажувань;
- вдосконалювати рівень викладання іноземної мови, орієнтуючись на вимоги Ради Європи щодо викладання іноземних мов та перевірки рівня володіння іноземною мовою;
- при перекладі термінів брати до уваги контекстуальне функціонування термінів.
11. У сфері прикладних аспектів формування регіональної інноваційної політики та підвищення якості адміністративних послуг органам державної влади та місцевого самоврядування активізувати зусилля щодо:
- створення на регіональному рівні ефективних господарських об’єднань (регіональних і міжрегіональних кластерів, індустріальних парків тощо), орієнтованих на інтенсифікацію використання місцевого економічного потенціалу;
- проведення поглиблених галузевих досліджень регіональної економіки на предмет визначення потенційних “точок зростання”, які могли б зацікавити потенційного інвестора;
- налагодження ефективної співпраці установ та організацій у відпрацюванні механізму виявлення та стимулювання “точок зростання”, залучення до цього процесу наявних матеріальних, трудових ресурсів, створення ефективних господарських об’єднань, орієнтованих на інтенсифікацію використання регіонального економічного потенціалу;
- практичного застосування європейських підходів до вирішення питання активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з урахуванням регіональної специфіки, що базуються на трьох першочергових діях: об’єднання (кластеризація) місцевих учасників інноваційно-інвестиційного процесу у співпраці із науково-дослідними установами; підвищення регіональної обізнаності щодо інновацій, інвестицій, програм і можливостей фінансово-адміністративної підтримки; підтримка основних інститутів та галузей господарського комплексу, орієнтація на регіональні “точки зростання”;
- удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг;
- покращення поінформованості користувачів адміністративних послуг щодо своїх прав, можливостей та особливостей процесу надання послуг;
- забезпечення зорієнтованості умов надання адміністративних послуг у регіональних органах влади на одержувача послуг;
- розвитку спроможності регіональних органів влади щодо належного виконання визначених Урядом завдань щодо реального покращення якості надання адміністративних послуг;
- підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування шляхом відповідних тренінгових (навчальних) програм; експертної підтримки у проведенні фахових досліджень та розробки рекомендацій щодо підвищення рівня якості адміністративних послуг.