Програма правової освіти населення Полтавської області на 2011 2012 роки загальні засади
| Вид материала | Документы |
- Про стан виконання Програми правової освіти населення області в 2010 році, 772.4kb.
- Про роботу Головного та територіальних управлінь юстиції з питань правової освіти населення, 279.42kb.
- Про роботу Головного та територіальних управлінь юстиції з питань правової освіти населення, 268.23kb.
- До проекту Програми Перелік завдань І заходів Програми правової освіти населення Запорізької, 290.41kb.
- Програма зайнятості населення м. Авдіївки на 2012-2013 роки загальні положення, 629.6kb.
- Провести районний конкурс творчих робіт учнів 9-10-11-х класів закладів освіти району, 50.12kb.
- Програма сприяння розвитку сфери побутового обслуговування населення Коломацького району, 1419.47kb.
- Про хід виконання Програми розвитку малого підприємництва в Київській області на 2011-2012, 1119.68kb.
- Програма зайнятості населення м. Чернігова на 2012 2013 роки Загальні положення, 540.37kb.
- Програма зайнятості населення Білогірського району на 2012-2014 роки, 552.61kb.
Програма правової освіти населення
Полтавської області на 2011 – 2012 роки
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ
м.Полтава
2011 рік
станом на 01.08.2011
Загальні засади виконавчого провадження. – Полтава – 65 с.
Дане видання розроблено з метою підвищення правоосвітнього рівня населення в частині, що стосується організації примусового виконання рішень в Україні.
Основна увага у виданні приділена обов"язковості виконання постановлених судами іменем України рішень, виконавчих документів інших органів та посадових осіб. Розглянуто порядок пред"явлення до виконання виконавчих документів, основні моменти здійснення виконавчого провадження та виконання певних категорій виконавчих документів.
Підготовлено заступником начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Король Н.Л.
зміст
Обов"язковість до виконання рішень судів, ухвалених іменем України
Стор. 3
Права та обов"язки сторін та інших учасників виконавчого провадження при примусовому виконанні рішень
Стор. 12
Загальний порядок виконання в Україні рішень судів та інших органів (посадових осіб)
Стор. 20
Порядок та підстави для зупинення виконавчого провадження
Стор. 46
Виконання рішень про стягнення аліментів
Стор. 51
Порядок виконання рішень про виселення боржників
Стор. 61
Порядок виконання рішень про вселення
Стор. 63
Використана література
Стор. 65
Обов"язковість до виконання рішень судів, ухвалених іменем України
Конституцією України закріплено принцип обов"язковості до виконання рішень, ухвалених судами іменем України, на всій території України.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Дана норма знайшла своє відображення і в інших нормативно-правових актах, які регламентують розгляд спорів та процедуру поновлення порушених прав та законних інтересів у цивільних, господарських, адміністративних правовідносинах.
Зокрема, статтею 223 ЦПК визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 3 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Статтею 115 ГПК визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Обов"язковість рішень адміністративних судів визначена статтею 14 Кодексу України про адміністративне судочинство, статтею 14 якого зазначено, що:
1. Судове рішення яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
2. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
3. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Принцип загальнообов"язковості також знайшов своє відображення в Закону України "Про судоустрій України", в статті 11 якого зазначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.
Тобто, рішення суду розглядається як остаточний акт правосуддя, ухвалений судом від імені України незалежно від того, до якої ланки судової системи належить суд і в якому складі суддів (одноособове чи колегіальне) розглянуто справу, яким завершається розгляд спору між сторонами, спрямований на захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воно викликає. Насамперед, з набранням законної сили рішення с набуває властивості викликати певні результати. Результативність його ґрунтується на авторитетності і загальнообов'язковості.
Обов'язковість рішення суду, яке набрали законної сили, полягає у тому, що: 1) вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами. Ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій судовій справі; 2) ці органи та особи не можуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, яке набрало чинності, виходячи із припущення про його неправильність; 3) жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду, що набрало чинності.
Інакше кажучи, якщо рішення суду набрало законної сили і пред"явлено до виконання, воно підлягає обов"язковому виконанню.
Тому, у тих випадках, коли сторона спору не згодна з ухваленим рішенням, вона має можливість скористатись правом на оскарження такого рішення. Право учасників судового процесу та інших осіб на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення передбачено статтею 12 Закону України "Про судоустрій", а безпосередня процедура та умови оскарження визначені відповідними процесуальними законами: Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративне судочинство, Кримінально - процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), визначених законом, у разі їх невиконання добровільний порядок визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Поряд із цим, статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено можливість виконання рішень судів та інших органів щодо стягнення коштів податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.
Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" наведено виключний перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Обов"язковість судових рішень регламентується з обов"язками державних виконавців, визначених статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження", основним із яких є вжиття передбачених вказаним Законом заходів примусового виконання, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, необхідні для своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і вказаним Законом.
Обов‘язковість виконання рішення суду гарантується встановленням відповідальності за його невиконнання. Відповідно до ст. 90 Закону України “Про виконавче провадження” за порушення вимог вказаного Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
За наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Кримінальна відповідальність у статті 382 Кримінального кодексу України передбачена за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню у вигляді накладення штрафу у розмірі від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
Ті самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чиособливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини -
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
При виконанні виконавчих документів певної категорії, зокрема про стягнення аліментів або коштів на утримання непрацездатних батьків, статтями 164, 165 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за злісне ухилення від сплати коштів на утримання дітей та непрацездатних батьків.
У зв"язку із набранням чинності з 09.03.2011 Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) встановлено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання недостовірних відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також неявка без поважних причин за викликом державного виконавця у вигляді накладення штрафу від двадцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Під час виконання своїх службових обов"язків по виконанню рішень державний виконавець перебуває під захистом держави. Так, частиною 2 статті 342 Кримінального кодексу України визначено відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов'язків, у вигляді штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Дії, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій,караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років";
За втручання в діяльність та вплив у будь-якій формі на працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення статтею 343 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність у вигляді штрафу до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до трьох місяців.
З огляду на проаналізовані норми можливо зробити висновок, що у разі ухвалення судом іменем України рішення, набрання ним законної сили, пред"явлення такого рішення до виконання та відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання державний виконавець зобов"язаний вжити передбачених Законом заходів примусового виконання, спрямованих на забезпечення неупередженого, своєчасного і повного виконання рішення.
Права та обов"язки сторін та інших учасників виконавчого провадження при примусовому виконанні рішень
У зв"язку із набранням чинності 09.03.2011 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) Закон України "Про виконавче провадження" (далі – Закон) викладено в новій редакції.
Відповідно до нової редакції Закону статтею 8 сторонами виконавчого провадження визначено стягувача і боржника.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.
У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.
У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім’я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.
Статтею 12 Закону визначені такі права для сторін виконавчого провадження:
- ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження,
- робити з них виписки, знімати копії,
- заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом,
- оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом,
- подавати додаткові матеріали,
- заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій,
- давати усні та письмові пояснення,
- висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи,
- заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
- укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом,
- оспорювати належність майна і результати його оцінки,
- подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами
Крім того, стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред'явлення до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.
Поряд із цим, відповідно до загальних умов і порядку здійснення виконавчого провадження стягував при пред"явленні заяви про відкриття виконавчого провадження має право в заяві вказати на необхідність накладення одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження арешту на майно боржника та його кошти.
Сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.
Боржник у виконавчому провадженні зобов'язаний:
- утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
- надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особаи, про рахунки у банках чи інших фінансових установах;
- своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця;
- письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Статтею 7 Закону України "Про виконавче провадження" дається визначення учасників виконавчого провадження, які залучаються до проведення виконавчих дій, якими є:
- державний виконавець
- стягував та боржник або їх представники,
- прокурор,
- експерти,
- спеціалісти,
- перекладачі,
- суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.
Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.
Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.
Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
При виконанні рішень судів та ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про виконавче провадження сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.
Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов'язки, пов'язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону.
У разі якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.
Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.
Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.
Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:
1) особи, які не досягли 18-річного віку, крім випадків, передбачених законом;
2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;
3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;
4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.
Крім цього, у зв"язку із набранням чинності Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" статтею 10 Закону встановлено обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування. Зокрема, забороняється:
1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;
2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;
3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.
З метою з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі.
Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.
Зазначені вище особи мають право на винагороду за надані ними послуги. Розмір винагороди визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Винагорода та інші витрати, зумовлені проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання належать до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
За відмову без поважних причин від надання висновку чи за надання висновку, що містить завідомо неправдиві відомості, експерт несе кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений державним виконавцем. Збитки, завдані сторонам внаслідок видачі такого висновку, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. За недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання несе відповідальність у порядку, встановленому законом, а оцінювач - кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений державним виконавцем.
У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, яка володіє мовами, знання яких є необхідним для перекладу. Особі, яка потребує послуг перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення, але не більш як десять днів. У разі якщо зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.
Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що належить до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Розмір такої винагороди визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки перекладача особа несе кримінальну відповідальність, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.
Для проведення виконавчих дій можуть залучатись поняті. При проведенні ряду виконавчих дій, передбачених статтею 15 Закону України "Про виконавче провадження " присутність понятих обов'язкова. Зокрема:
- під час вчинення виконавчих дій, пов'язаних з примусовим входженням до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі;
- до житлових будинків і квартир для забезпечення примусового виселення з них та вселення в них;
- до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду;
- під час проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна.
Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих ід час вчинення виконавчих дій не може бути менше двох.
Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони провадяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій державний виконавець роз'яснює понятим їхні права і обов'язки, про що зазначається в акті.
Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.