За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента апрн україни О

Вид материала

Документы

Содержание 1.7. Поняття права інтелектуальної власності

Подобный материал:

• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних, 496.54kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9464.48kb.
• Ш. О. Амонашвілі є унікальною можливістю поглиблено познайомитись з гуманною педагогікою, 32.9kb.
• М. А. Шепєлєв За редакцією доктора історичних наук, професора Д. В. Табачника, 69.7kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• Програма розроблена на кафедрі медичної І біологічної фізики Національного медичного, 251.15kb.

1.7. Поняття права інтелектуальної власності

Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності у законо­давстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наве-

РОЗДІЛ 1

дені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і зако­ну штату Масачусетс США (1789 р.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інте­лектуальна власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність пов'я­зано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Про-прієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширен­ня набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в ос­новному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктив­них прав творця на результат його творчої діяльності. .

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правово­го інституту — це сукупність правових норм, що регулюють сус­пільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст право-мочностей звичайного права власності залежить від об'єкта влас­ності. Так, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права ін­телектуальної власності

Вище підкреслювалось, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особ­ливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має

67

здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті осо­би, яким належить право власності на носій результату інтелекту­альної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результа­том інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів — володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, що здій­снюється від імені власника третіми особами.

Щодо творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього опри­люднення (опублікування, публічного виконання, публічного пока­зу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володін­ня здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення ін­шим способом відповідно до його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння — це володіння похідне, яке їм пере­дає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опуб­лікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх ін­ших випадках володіння твором буде неправомірним.

Результати технічної творчості перебувають у виключному во­лодінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповід­ним державним органом — в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої вла­ди» від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки Ук­раїни. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи будь-якого іншого результату складається патентний опис цього результату, шо стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне во­лодіння сутністю самого технічного рішення, що здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкрес­лити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовува­ти — лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, вироб­ничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого ха­рактеру, що, як правило, не є загальновідомими і придатні для ви­користання в будь-якій сфері діяльності¹. Проте є й інші думки. Наприклад, В. М. Брижко до ноу-хау відносить «гіпотези, ідеї, фак­ти та інші неохороноспроможні об'єкти, що мають наукове і тех­нічне значення»².

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання³. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також мо­же передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мис­тецький хист тощо як об'єкт права, може бути у володінні лише са­мого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носія­ми, на яких зафіксоване виконання.

Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів. Що стосується інших видів суміжних прав — прав розробників фонограм, відеограм, те­ле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фоно­грам, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише з дозволу їхніх виробників чи авторів. У ст. 40 Зако­ну України «Про авторське право і суміжні права» проголошується, що виробники фонограм і виробники відеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їхнє відтворення та розповсюджен­ня. У ст. 41 цього Закону також зазначається, що організації мов-

<sup>! Цивільний кодекс України. — Ст. 505—508.

Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. — К., 1996. - С. 94.

Чобіт О. А. «Ноу-хау» та договір на його передачу: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук.— Харків, 1994. — С. 14—15.</sup>

лення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції і ретрансляції, фік­сації на матеріальному носії, відтворення своїх передач тошо.

Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інте­лектуальної власності вживається термін «володіння авторським правом». Володільцем авторського права, стверджується в цих до­кументах, на твір, принаймні з початку його створення, є його тво­рець, тобто автор твору.

З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, шо тво­ри літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора¹. Автор по­збавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто пере­стає існувати фізично, або він уступає його іншим особам. На на­шу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо влас­никами їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються й у власності, й у володінні їх авторів.

Право користування об'єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо Йдеть­ся про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть ви­користовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл — ліцензію на використання зазначених творів іншими особами. Якщо ж йдеться про результати технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або спадкоємці, або за ліцензією автора інші особи. Ви­користання винаходу чи інших результатів технічної творчості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво.

Внаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного результату. Безу­мовно, використання об'єктів інтелектуальної власності може мати місце в будь-який інший доцільний спосіб, що не суперечить чин­ному законодавству.

Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб полегшити своє життя¹. Природа наділила ту чи іншу фі­зичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні цін­ності.

В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди, які б створювали зазначені цінності лише заради власного задово­лення. Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використання одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб по-ліпшнти своє особисте життя чи життя своїх близьких слід визна­ти нормальним явищем і нікому не спаде на думку такі дії засуд­жувати.

Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної власності зумовлюється характером самого об'єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

У ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати твір третім особам різними способами, що не су­перечать чинному законодавству. Зазначена стаття містить широ­кий перелік способів, якими можна використати твір. Проте й тут широке коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні та інші подібні твори можуть використовуватися шляхом копіювання, фотографу­вання, експонування на виставках тощо. Одним із поширених спо­собів використання творів образотворчого мистецтва є їх видання,

тобто відтворення поліграфічним способом, твори образотворчого мистецтва та декоративно-прикладні твори можуть використовува­тися у промислових виробах.

Музичні і музично-драматичні твори можуть використовуватись у кіно- і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовують­ся в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб використання, а його правомірність. Істотне значення для визначення способу ви­користання того чи іншого твору має доцільність використання та його ефективність.

Багато з технічних рішень так і не дістають використання, при­чини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого госпо­дарювання. Винахід чи корисна модель можуть бути не використані в промисловості, оскільки їх використання не принесе бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. Наведені та ба­гато інших, передбачених законом способів використання резуль­татів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися і використо­вуються відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайно­го права власності.

Проте є одна особливість використання результатів інтелекту­альної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права влас­ності. Йдеться про виключення із загального правила, за яким ре­зультат творчості може бути використаний лише за дозволом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли використовувати резуль­тат інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону¹. Допускаєть­ся також і примусове ліцензування використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності.

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загаль­ним правилом здійснюється лише на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, шо це особливість інтелектуального права власності.

^{1 Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. - Статті 21-25.}

Об'єкти звичайного права власності також передаються іншим осо­бам у користування, як правило, за плату'*

Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право викорис­тання об'єкта на свій розсуд, нічим не відрізняється від цієї ж пра­вомочності суб'єкта права інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що право використання результату інтелектуаль­ної діяльності, на нашу думку, є чи не найширшою правомочністю суб'єкта взагалі права власності і суб'єкта права інтелектуальної власності зокрема. Саме через використання власник зазначеного об'єкта одержує очікувані ним вигоди, прибуток тошо.

Право розпорядження — це правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінні — це закріплена в нормах права мож­ливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Такі право­мочності, як володіння і користування, часто передаються власни­ком іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження — це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чин­не законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

Право розпорядження реалізується власником шляхом припи­нення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, у тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подару вати, обміняти тощо)². Власник може обмежити своє право влас­ності. Так, відповідно до ЦК України у випадках і в порядку, вста­новлених законодавчими актами України, діяльність власника мо­же бути обмежено або припинено, або власника може бути зо­бов'язано допустити обмежене користування його майном іншими

<sup>'Напр. ст. 655 ЦК України.

2Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. - Ст. 28.</sup>

особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встанови­ти сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право влас­ності (статті 401—405 ЦК України).

У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, через зайня­тість, похилий вік або нездоров'я власник може передати своє пра­во розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може та­кож бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.

Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної влас­ності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочи-ни, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України «Про охоро­ну прав на винаходи і корисні моделі» право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Стаття 28 цього Закону надає власнику патенту право передавати на підставі договору пра­во власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей Закон передба­чає й інші випадки обмеження права власності на винахід чи ко­рисну модель (статті 29, ЗО, 31). Зазначений Закон, на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав власни­ка винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом (розпоря­дженням). Відповідні норми містяться у Законі України «Про охо­рону прав на промислові зразки», в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»¹ та інших законодавчих актах.

Отже, за зазначеними законодавчими актами суб'єкту права промислової власності як і будь-якому власнику надається право

'Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // ВВР Ук­раїни. — 1994. — № 7. — Ст. 34; Закон України «Про охорону прав на зна­ки для товарів і послуг». — Там само. — № 7. — Сг. 36.

вчиняти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного йому результату творчості. Тобто, суб'єкт права інтелектуальної власності користується такою самою правомочністю, як і будь-який інший суб'єкт права.

Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як уже ггідкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної власності проголошується багатьма правовими системами світу. Бу­ло виголошене воно і в радянському праві. Стаття 23 Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 1973 р. проголошує, що володілець виключного права на винахід здійснює право користування і розпорядження. Закон СРСР «Про винаходи в СРСР» у ст. 9 надавав винахіднику чи його правонаступникам право передачі права на патент і право на використання винаходу¹. Основи цивільного законодавства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. в ст. 45 також проголошували: «Патент закріплює за патен­те володільцем виключне право використання винаходу на свій роз­суд»². Ця сама норма відтворена і в ст. 10 Патентного закону Росій­ської Федерації від 23 вересня 1992 р. У ній сказано: «Патентово-лодільцю належить виключне право на використання винаходу, ко­рисної моделі і промислового зразка, що охороняються патентом, на свій розсуд»³. Майже слово в слово ця норма відтворена у ст. 1115 проекту Модельного кодексу⁴.

Такої самої позиції дотримується і законодавець в Законі Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права». Стаття 15 (п. 1 і 2) цього Закону встановлює, що автору або іншій особі, яка має ав­торське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом.

<sup>'Закон СССР «Об изобретениях в СССР // Ведомости съезда народных де­путатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1991. - № 25. - Ст. 703.

ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1991. - № 26. - Ст. 773.

3Сборник официальных документов по охране промышленности в Россий­ской Федерации. — К., 1993.

'Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель. — Ст. 1115. 74

Загальні положення про інтелектуальну власність</sup>

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р.¹ у ст. 10 встановлює такі права на сорти: особисте исмай­нове право авторства на сорт; майнове право власника сорту. Про особисте немайнове право авторства на сорт свідчать Реєстр сортів. Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів та патент.

Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло виключ­них прав на використання твору науки, літератури і мистецтва ви­значається законом. До цього кола належать право відтворення, розповсюдження, публічний показ, прокат примірників тощо. Стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, шо володілець виключного права може ним розпоря­дитися на свій розсуд: правоволоділець може за авторським догово­ром передати своє право на використання твору іншій особі — пра­вонаступнику згідно з положенням ст. 31 цього Закону. Майнові права, шо передаються за авторським договором, мають бути у ньо­му визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст. 28 п. 6. Закону України «Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі» також встановлює, що виключне право на використання результатів технічної творчості може переходити до іншої особи — правонаступника на підставі договору. Пунктом 1 ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» власни­ку сорту надається право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Немає потреби аналізувати законодавчі акти про інтелектуальну власність Російської Федерації про відчуження майнових прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Усі вони містять норми, за якими патентовласники наділені такою правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці у змісті цієї право­мочності немає.

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар вироб­ляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержа­ти прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які цивільно-пра­вові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності¹.

Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної влас­ності свідчить, що у змісті цієї правомочності, як, між іншим, і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не по­мітно. Не вбачається її і в правовому режимі понять «право влас­ності на результат інтелектуальної діяльності» і «виключне право на використання результату інтелектуальної діяльності». Суб'єкти як права власності на результат інтелектуальної діяльності, так і ви­ключного права на використання об'єкта інтелектуальної діяль­ності володіють одними і тими самими правами. Між правами за­значених суб'єктів не помітно істотної відмінності.

Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових сис­темах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначають­ся по-різному. У Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелекту­альної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на використання².

Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн, як однієї, так і іншої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі

<sup>'Патентное законодательство зарубежных стран: У 2 т. — М., 1987; Ма­теріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняльне право: Проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки. — К., 1993. — Кн. 3.

2Патентное законодательство зарубежных стран: У 2 т. — М., 1987.</sup>

права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлю­ється скоріше певними традиціями, менталітетом тощо¹.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну влас­ність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об'єкти науково-техніч­ної творчості (закони України «Про охорону прав на винаходи і ко­рисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та ін.), інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шля­хом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція за­конодавця, яка не визнає права власності на те, який створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, який пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, який зробив стола, є його власни­ком, а письменник, який написав твір, художник, який написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (статті 13 і 41 Закону України «Про власність»).

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тон­кощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи май­но, що належить йому. Будь-який автор також глибоко перекона­ний у тому, що його твір належить йому і нікому більше. не цікавлять ті юридичні положення, що визнають за ним лише будь-яке виключне право на використання. Він добре знає: те, він створив, — це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь-яким автором того, шо результат його творчої діяльності є власністю — настільки усталена реальність, нею не рахувати­ся не можна. Ця правова дійсність значною мірою дістала адекват­не відображення у чинному законодавстві, але не повністю.

1 Сергеев А. П. Право рации. - М., - С.

По-третє, визнання права власності на результати творчої діяль­ності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але той самий твір ніби й не на­лежав нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизна­ченість не може довго продовжуватися. Сучасний автор буде почу­ватися більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомле­ний того, що створений ним твір — це його власність і він має пра­во робити з ним те, що і будь-який інщий власник майна.

Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оці­нюється сумою, якої ледве вистачає, щоб оплатити послуги друкар­ки. Прийде час, кож праця авторів буде оцінена суспільством на­лежним чином, і тоді видавець буде «кланятись» авторові, а не на­впаки, як зараз.

Зазначену проблему певною мірою розв'язав новий Цивільний кодекс України, який вказав на результати інтелектуальної творчої діяльності права інтелектуальної власності, відмовившись від термі­на «виключне право на використання».