За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента апрн україни О

Вид материала

Документы

Содержание 2.2. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність

Подобный материал:

• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних, 496.54kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9464.48kb.
• Ш. О. Амонашвілі є унікальною можливістю поглиблено познайомитись з гуманною педагогікою, 32.9kb.
• М. А. Шепєлєв За редакцією доктора історичних наук, професора Д. В. Табачника, 69.7kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• Програма розроблена на кафедрі медичної І біологічної фізики Національного медичного, 251.15kb.

2.2. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність

Згідно з ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних); виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Наведена стаття не містить припису, за яким наведений перелік слід визнавати вичерпним. Навпаки, у ній підкреслюється, шо до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать такі-то результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Правова охорона зазначених об'єктів, крім ЦК України, здійс­нюється також рядом законів України про інтелектуальну влас­ність. Безумовно, у правовій охороні окремих об'єктів свої харак­терні особливості, властиві лише цій групі об'єктів чи навіть окре­мим із них. Проте є такі положення, що стосуються усіх зазначе­них об'єктів і їх можна вивести за рамки окремих законодавчих ак­тів про інтелектуальну власність.

До загальних положень належать, зокрема підстави виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Права на об'єкти інте­лектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом у випадку і в порядку, передбачених чинним законодавст­вом. Так, твори у галузі науки, літератури і мистецтва не потребу­ють обов'язкової державної кваліфікації і реєстрації.

Права на зазначені твори виникають внаслідок факту їх створен­ня. Об'єкти промислової власності потребують і державної кваліфі­кації, і державної реєстрації. Через це права на об'єкти промисло­вої власності виникають лише з того моменту, який визначено від­повідним законом.

Умови, за яких надається правова охорона зазначеним об'єктам права інтелектуальної власності, також визначаються законом.

В усіх суб'єктів права інтелектуальної власності виникають пра­ва, які прийнято поділяти на дві основні групи: 1) особисті немай-нові права; 2) майнові права на об'єкти інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у разі переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особи. Але слід мати на увазі, що суб'єктам прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг щодо цих засобів належать лише майнові права.

Право визнаватися автором результату інтелектуальної діяль­ності (право авторства) є особистим немайновим правом і може на­лежати лише тій особі, творчою працею якої створено цей резуль­тат інтелектуальної діяльності.

Право авторства є таким, що не відчужується і не передається.

Якщо результат створений спільною працею двох або більше осіб, вони визнаються співавторами. Щодо окремих видів резуль­татів інтелектуальної діяльності законом може бути визначене коло осіб, які визнаються співавторами твору в цілому.

Динне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє суб'єктів права виключними правами на об'єкти інтелекту­альної власності. Суб'єкту майнових прав на результати інтелекту­альної діяльності або засоби індивідуалізації належить виключне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелектуальної влас­ності на свій розсуд у будь-якій формі у будь-який спосіб. Із цього загального правила є один виняток. Зазначення місця походження товару не може бути власністю окремої особи і, отже, на нього не може бути виключного права на використання. Одним і тим самим найменуванням можуть користуватися кілька осіб незалежно один від одного.

Використання іншими особами об'єктів інтелектуальної влас­ності, щодо яких їх правоволодільпеві належить виключне право, допускається лише з дозволу суб'єкта цього права. Суб'єкт виключ­ного права на об'єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково за договором, дозволити іншій особі використати цей об'єкт чи розпорядитися ним ін­шим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Обмеження виключних прав, у тому числі шляхом надання мож­ливості використання об'єкта інтелектуальної власності іншими особами, визнання цих прав недійсними та їх припинення (анулю­вання) допускається у випадках, межах і порядку, шо встановлені чинним законодавством.

Виключні права на об'єкти інтелектуальної власності можуть бу­ти предметом цивільних правочинів. Майнові права, що належать суб'єкту виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності, мо­жуть бути передані повністю або частково іншій особі за догово­ром, а також переходять у порядку спадкування і внаслідок ліквіда­ції юридичної особи — суб'єкта виключного права.

Передача майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування не мають наслідком передачу або обмеження права ав­торства та інших невідчужуваних і таких, що не передаються, ви­ключних прав.

Виключні права, що передаються за договором, мають бути у ньому визначені. Права, не зазначені у договорі як відчужувані, припускаються такими, що не передані, оскільки не доведене інше. До договору, що передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на обмежений час, застосовуються правила про ліцензійні договори.

Виключні права на об'єкт інтелектуальної власності діють про­тягом строку, передбаченого чинним законодавством, що може пе­редбачати продовження такого строку.

У загальних положеннях визначаються і принципові засади строків чинності права інтелектуальної власності. За загальним правилом строк чинності права інтелектуальної власності (чи ви­ключного права) визначається чинним законодавством. На окремі види об'єктів промислової власності закон допускає продовження строків їх чинності. Проте особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково. Чинне законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для достроко­вого припинення правової охорони окремих об'єктів права інтелек­туальної власності, у тому числі внаслідок невикористання цього права протягом певного строку.

Визнання результатів інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права інтелектуальної власності зовсім не виключає ви­ключного права на ці об'єкти. Саме по собі право власності на той чи інший об'єкт є виключним правом. Проте Закон України «Про авторське право і суміжні права» конкретизує це положення у ст. 12, яка проголошує, що авторське право і право власності на ма­теріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одно­го. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не оз­начає відчуження авторського права і навпаки.

І нарешті, до загальних положень про інтелектуальну власність, на нашу думку, можна віднести і норми про захист права інтелек­туальної власності. Чинні закони про інтелектуальну власність для кожного виду визначають свої, нібито специфічні, властиві саме цим об'єктам права інтелектуальної власності цивільно-правові за­соби їх захисту. Вони не збігаються між собою, не узгоджені і навіть суперечливі. Видається, що така розбіжність у цивільно-пра­вових засобах захисту об'єктів права інтелектуальної власності нічим не виправдана. На наш погляд, глави ЦК України, присвя­чені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захис­ту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «за­хист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у про­цесі створення, оформлення і використання результатів інтелекту­альної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх по­рушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуаль­ної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

У главі «Загальні положення про інтелектуальну власність» одна стаття присвячена саме захисту (ст. 432 ЦК України). Вона нази­вається «Захист права інтелектуальної власності судом» і проголо-

шус, шо захист прав інтелектуальної власності здійснюється таки­ми самими способами, що й всі цивільні права, тобто у судовому порядку.

Крім того, для захисту виключних прав у цій статті передбачено спеціальні способи: вилучення матеріальних об'єктів, за допомо­гою яких були здійснені порушення прав, і матеріальних об'єктів, створених внаслідок цього порушення; 2) обов'язкова публікація про порушення права з повідомленням, кому порушене право на­лежить; інші способи, передбачені законом.

Які ж інші способи захисту виключних прав вміщує ЦК України. Це можуть бути: визнання прав; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке було до порушення прав і припинен­ня дій, шо порушують право; припинення чи зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самовря­дування.

При порушенні договорів на використання результатів інтелек­туальної власності і засобів індивідуалізації застосовуються загальні правила про відповідальність за порушення зобов'язань.

Чинне законодавство містить способи захисту інтелектуальної власності. Закон України «Про авторське право і суміжні права» за­хисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ 5, що містить чотири статті. Зазначений Закон проголошує, шо авторське право і суміжні права у випадку їх порушення захи­щаються в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюд­ження чи інше використання, а також ввезення в Україну без доз­волу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення порушенням авторського права і суміжних прав, що підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з по­рушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контра-фактними.

Закон про авторське право передбачає цивільно-правові спосо­би захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужо­

го твору без договору з особою, яка має авторське право і суміжні

права, недотримання умов використання твору і об'єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, шо мають авторське право і суміжні права, захищаються судом у судо­вому порядку.

Суд, господарський суд має право прийняти рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, передачі в ефір чи по дроту, припинення їх розповсю­дження, вилучення, конфіскацію всіх примірників творів, фоно­грам або відеограм, а також обладнання і матеріалів, призначених для виготовлення і розповсюдження, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав.

Суд, господарський суд може також прийняти рішення про зни­щення або відчуження примірників творів чи фонограм шодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з пору­шенням виключних прав осіб, яким належить авторське право і суміжні права. Таке рішення може бути прийняте щодо всіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та ін­ших предметів, за допомогою яких відтворювалися примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовувалися для їх відтворення і для виго­товлення засобів обходу технічних засобів захисту.

Закон України про авторське право передбачає цивільно-право­ву відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав.

Особи, які мають авторське право або суміжні права, можуть ви­магати:

а) відшкодування збитків, заподіяних їм порушенням авторсько­го права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду;

б) вилучення і направлення на їх користь доходу порушника, одержаного ним внаслідок порушення авторського права або су­міжних прав, замість відшкодування збитків;

в) виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, встановленої законодав­ством України, замість відшкодування збитків або стягнення дохо­дів.

РОЗДІЛ Крім відшкодування збитків, стягнення доходів чи виплати ком­пенсації суд чи господарський суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафу передається в установленому порядку до Державного бюджету України.

Порушник авторського права чи суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, шо визначається судом.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, що складасться з двох статей. Закон визначає, шо будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вва­жається порушенням права власності власника патенту, що спри­чиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення має бути припине­но, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту за­подіяну шкоду. Таким самим правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Усі спори, пов'язані із застосуванням Закону про винаходи, роз­в'язуються судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: авторство на винахід чи корисну модель; встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; ук­ладання та виконання ліцензійних договорів; право першокористу-вання; винагороду винахіднику; компенсації. Суди розглядають та­кож й інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.

Як видно з наведеного вище, цей Закон не розрізняє адміністра­тивної, цивільно-правової чи кримінальної відповідальності за по­рушення прав винахідників. Разом з тим чинне законодавство пе­редбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за пору­шення патентних прав.

Такі самі норми про захист містить Закон України «Про охоро­ну прав на промислові зразки» (розділ VII, статті 26—27).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить розділ VI «Захист прав», що складається зі статей 20—22. Закон проголошує, що будь-яке посягання на права власника ©ві

доитва, передбачені цим Законом порушенням прав власним сві­доцтва, шо спричиняє відповідальність згідно з чинним законодав­ством України.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припи­нене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва має також право вимагати усу­нення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення, схожого з ним настільки, шо їх можна сплутати. Вимагати відновлення пору­шених прав власника свідоцтва має право також лшензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, встановле­ному чинним законодавством України.

Відповідно до їх компетенції суди розглядають спори про: ста­новлення власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва. Судам підвідомчі її інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом. У цьому Законі міститься досить специфічна норма, відповідно до якої ніхто інший, крім колишнього власника свідоцт­ва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох ро­ків після припинення чинності свідоцтва.

Захист прав на сорт здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Розділ VI цього Закону вста­новлює відповідальність за його порушення. Стаття 53 проголошує, що порушення прав на сорт спричиняє відповідальність згідно з

чинним законодавством.

Відповідно до ст. 54 спори, пов'язані із застосуванням цього За­кону, розв'язуються в порядку, передбаченому законодавством.

Закон України «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. також містить розділ VI, що складається з однієї статті, яка встановлює відповідальність за порушення цього Закону. У ній за­значено, що суб'єкти племінного тваринництва, їх посадові особи і

посадові особи державної племінної служби несуть відповідаль­ність, установлену законодавством України.

Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» встановлює державний захист права власності на науково-технічну продукцію. Передусім, зазначений Закон проголошує, що результати науково-технічної діяльності є об'єктом права власності їх творців (розробників) науково-техніч­ної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Держава розглядає захист права інтелектуальної власності на нау­ково-технічну продукцію як необхідну умову практичного викорис­тання науково-технічних досягнень. Держава законодавчо забезпе­чує суб'єктам науково-технічної діяльності рівні умови на захист права власності на науково-технічну продукцію в судовому порядку.

Інші види інтелектуальної діяльності поки шо не отримали пра­вової охорони, і захист їх результатів не здійснюється.

Такими є основні положення захисту прав інтелектуальної влас­ності в законодавстві України. їх побіжний огляд свідчить про від­сутність якої-небудь системи, загальних правил, а також про певну непослідовність. Це дає нам підставу зробити деякі висновки.

Перша обставина, що звертає на себе увагу, певна непослідов­ність законодавця. У деяких законах він визнав за авторами лише виключне право на результат, а не право власності. інших випад­ках чітко й однозначно захищається саме право власності на ре­зультат творчої праці (закони про промислову власність). У тре­тьому випадку захищається право власності на охоронний доку­мент. Така непослідовність не може бути виправдана в одній сис­темі законодавства.

ЦК України цю непослідовність усунув і визнав за творцями ли­ше право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Друга обставина, що звертає на себе увагу при огляді системи за­хисту права інтелектуальної власності, встановлена законами Ук­раїни про інтелектуальну власність, це різноманітність способів, форм та видів захисту цього права. В одних випадках викладають­ся загальні положення про захист, в інших — перераховується, які

саме права підлягають захисту, в третіх — взагалі відсилають до чинного законодавства.

У деяких законах проголошуються види захисту: адміністратив­ний, цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазна­чається, у яких випадках, за які порушення права інтелектуальної власності настає та чи інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна відповідальність, за які — цивільно-право­ва, за які — кримінальна. Якщо керуватися ЦК України, то, безу­мовно, в ньому має йтися про цивільно-правову відповідальність.

Варто також зазначити, шо існує ще Й відомчий захист, тобто адміністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом України про адміністративні порушення (ст. 164)'. Адмі­ністративно-відомчий — відомствами, підприємствами, організа­ціями та установами (роботодавцями). Наприклад, Державний де­партамент інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист прав винахідників у разі оспорювання видачі па­тентів іншими особами². Підприємства здійснюють в адміністра­тивному порядку захист прав раціоналізаторів тощо.

У деяких законах зазначаються дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип — будь-яке посягання на права власника інтелектуальної власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежи­ти правовий захист інтелектуальної власності.

На нашу думку, за своєю юридичною природою результати інте­лектуальної діяльності є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності також складається з великої кількості ре­чей, які, безумовно, мають свої специфічні особливості, що також зумовлюють і специфічні способи їх захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності певних умов. Деякі ре-_г---—.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Бюлетень зако­нодавства і юридичної практики. — 1993. — № 3. ²Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». —

От. 28.

зультати творчої праці можуть зумовлювати певні особливості їх за­хисту, що має дістати відображення в законодавстві. Але ж не мож­на на кожний випадок порушення права створювати окрему свою норму для його захисту.

Є доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно, особливостей того чи іншого результату творчої праці

Встановленна чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї ме­ти. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притяг­нення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефек­тивністю системи захисту права інтелектуальної власності пояс­нюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають му­зичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші ре­зультати творчої праці. Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспектив­ні дослідники.

Але Україна ше й зараз має потужний науково-технічний по­тенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності — най­більш цінного надбання суспільства.

Розглянувши основні положення чинного законодавства Ук­раїни щодо захисту права інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю систему.

На наш погляд, найбільш ефективною є система захисту ав­торського права, викладена в Законі України «Про авторське пра­во і суміжні права». За цим Законом визначаються дії, що визна­ються порушенням авторського права і суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною особливістю цієї системи, на наш погляд, є те, що вона певною мірою має штрафний характер (каральний). У підпункті «г» п. 2 ст. 52 Закону

України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, шо визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних за­робітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення дохо­ду із порушника авторського права або суміжних прав. Якщо вра­хувати, що нині в Україні встановлено мінімальний розмір за­робітної плати 185 гривень, то максимальна сума компенсації мо­же скласти більше 9 000 000 гривень. Звичайно, що таких збитків жоден автор не зазнавав, і жоден зловмисник таких доходів не одержував. Слід зазначити, шо жоден суд до цього часу максималь­ної компенсації не присуджував нікому. Проте з наведених цифр випливає штрафний характер цієї норми.

На думку авторів, це правильний підхід до проблеми відпові­дальності за порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати відповідальністю, коли закон зобов'язує порушни­ка відшкодувати заподіяні ним збитки особі, яка має авторське пра­во або суміжні права. Це означає, шо порушник вкрав у автора до­ход, який автор мав одержати, а закон порушникові погрожує паль­цем і велить: «Верни те, що вкрав». Це називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де ж ці невидимі не­вигідні майнові наслідки, коли порушника зобов'язують повернути те, що йому не належить?

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Така сама норма має стосуватися і відсоткового штрафу, що накладається судом на користь Державного бюджету. Безумовно, має застосову­ватися і кримінальна відповідальність за порушення прав інтелек­туальної власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та надійним і обмежував би апетити правопорушників.

Вимагає кардинального перегляду і відповідальність за порушен­ня прав винахідників, що встановлена Законом України «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі». Власне, цей Закон не встановлює ніякої відповідальності. У двох його статтях йдеться про те, які дії визнаються порушенням патентних прав і які спори розглядаються судом. Про відповідальність не говориться.

Варто погодитися з нормою Закону, відповідно до якої пору­шенням прав власника патенту визнається будь-яке посягання на його права. Це цілком правильно. Безумовно, порушення має бути припинено. Власник патенту може вимагати:

♦ припинення дій, шо порушують або створюють загрозу пору­шення його права, і відновлення становища, що існувало до пору­шення права;

♦ стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;

♦ відшкодування моральної шкоди;

♦ вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором.

Численні виступи винахідників у засобах масової інформації свідчать про недосконалість захисту їхніх прав та інтересів.

Загальні судження стосуються і промислових зразків. Закон Ук­раїни «Про охорону прав на промислові зразки» передбачає за по­рушення прав авторів промислових зразків відповідальність згідно з чинним законодавством. На вимогу власника патенту порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати влас­нику патенту заподіяні збитки.

Те саме можна сказати і про захист прав на торговельну марку. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановив лише загальні положення про захист прав на них. Не можна заперечувати проти норми, відповідно до якої порушенням прав на торговельну марку визнається будь-яке посягання на пра­ва власника свідоцтва. Безумовно, порушення має бути припинено. Проте й тут порушник зобов'язується лише до відшкодування за­подіяних збитків.

Права на вибір санкції власник свідоцтва не має. Моральної шкоди також не несе і тому порушник до її відшкодування не зо­бов'язується.

Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить одну специфічну норму, яка, на наш погляд, ви­правдана. Відповідно до цієї норми власник свідоцтва може вима­гати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного

знака або позначення, схожого з ним настільки, шо їх можна сплу­тати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення. На підставі викладеного вище слід зробити такі висновки:

1. Система правового захисту права інтелектуальної власності, за­кладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої демократизації — вона має бути більш простою, до­ступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелекту­альної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуваням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої

діяльності.

3. В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принци­пові положення: .

— будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопо­рушеннями і спичиняють цивільно-правову відповідальність;

— для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності;

— до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; віднов­лення положення, що існувало до порушення права; припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; при­пинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компен­сація моральної шкоди; визнання акта державного органу або орга­ну місцевого самоврядування незаконним.

Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством.

Слід зазначити, що ЦК України (п. З ст. 15) передбачає гіідста-ізи для відмови у наданні захисту при наявності певних умов: а) при діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах; б) при діях, що порушують моральні засади суспільства; в) при викорис­танні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432):

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелек­туальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що ви­користовувалися переважно для виготовлення товарів з порушен­ням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкоду­вання збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелек­туальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до за­кону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істот­не значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі­шення шодо такого порушення.

Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів за­хисту права інтелектуальної власності, шо не суперечать чинному законодавству.

Отже, принципово новим положенням наведеної системи права інтелектуальної власності є наявність у ній елементів штрафних (каральних) санкцій — конфіскація матеріалів і обладнання, за до­помогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компен­сацій, стягнення на користь бюджету. Видається, що зазначені

ннка негативні, економічно невигідні наслідки майнового характе­ру — відшкодування «збитків, виплата штрафу, пені, відшкодування шкоди¹.

З цих досить плутаних визначень можна зробити висновок, що цивільно-правові санкції — це заходи примусового впливу на порушника майнового характеру, а цивільно-правова відповідаль­ність — це по суті реалізована санкція.

Отже, за законодавством України відповідальністю за порушен­ня права інтелектуальної власності можна лише визнати відшкоду­вання збитків, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність допускає також в окремих випадках вилучення контрафактних примірників твору, а також ма­теріалів і обладнання, що використовувалося для їх відтворення. Варто мати на увазі, що суд має право, але не зобов'язаний, прий­няти таке рішення. Стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшко­дування збитків і виплату компенсації в розрахунок не беремо, оскільки останнє в такому випадку є не що інше, як різновид відшкодування збитків.

Виникає питання: як бути у тих випадках, коли порушення пра­ва інтелектуальної власності є, а шкоди немає. Адже такі випадки можливі. Відповідно до загальних правил цивільного права — не­має шкоди, немає відповідальності. Та чи буде це справедливо щодо інтелектуальної власності — адже правопорушення є, а відпо­відальності немає.

На нашу думку, обмежувати функції цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення, озна­чає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно умовах ринкової економіки вважати метою цивільного права — ідновлення порушених прав особи. Саме тому обсяг відповідаль-ості, вважають, має відповідати розміру заподіяних збитків або коди, шо відшкодовується³. Тобто порушник зобов'язаний лише

Юридический энциклопедический словарь. — М, 1987. — С. 291. "атвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М., 970. - С. 37

овицкий И. Б., Луни, Л. А. Обшее учение об обязательстве. — М., 1970. —

____