Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя Сефаника

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Сенс життя.

У будь-якої людини окремо і у всіх разом є, можна сказати, певна мета, прагнучи до якої, вони одне вибирають, інше уникають.

Арістотель.

Благо усюди і повсемісно залежить від дотримання двох умов: 1)правильної постановки кінцевої мети будь-якого роду діяльності і 2)відшукання відповідних засобів, що провадять до кінцевої мети.

Арістотель.

Через здійснення великих цілей людина виявляє у себе і великий характер, що робить її маяком для інших.

Г.-В.-Ф. Гегель.

Якщо хочеш чинити чесно, бери до рахунку і довіряй тільки суспільному інтересу. Особистий інтерес часто провадить до заблудження.

К.-А. Гельвецій.

Намагатись залишити після себе більше знань і щастя, ніж їх було раніше, покращувати і примножувати отриману нами спадщину – ось над чим ми повинні працювати.

Д.Дідро.

Хто йде поволі і не поспішаючи, тому не є довгою жодна дорога; хто терпляче готується в дорогу, той неминуче приходить до мети.

Ж. Лабрюйєр.

Коли людина не знає, до якої пристані вона тримає путь, до неї жодний вітер не буде у спину.

Сенека.


Істина.

Вищою істинністю володіє те, що є причиною наслідків, за своєю чергою істинних.

Арістотель.

Прагнення до істини – єдине заняття, достойне героя.

Д.Бруно.

Істина істині не може суперечити.

Д.Бруно.

Розумова сила ніколи не заспокоється, ніколи не зупиниться на пізнаній істині, але увесь час буде йти вперед і далі до непізнаної істини.

Д.Бруно.

Найбільш корисним в діянні є те, що найбільш істинне в пізнанні.

Ф. Бекон.

Істина є дочкою часу, а не авторитету.

Ф. Бекон.

Хто не любить свободи і істини, може стати людиною могутньою, але великою він ніколи не буде.

Вольтер.

Найсерйозніша потреба є потреба пізнання істини.

Г.-В.-Ф. Гегель.

Боязкість перед можливістю помилки не повинна закривати нам шлях в пошуках істини.

К.-А. Гельвецій.

Заблудження завжди суперечить собі, істина – ніколи.

К.-А. Гельвецій.

Любов до істини – це найбільш сприятлива умова для її знаходження.

К.-А. Гельвецій.

Що таке істина? Відповідність наших суджень творінням природи.

Д.Дідро.

Істина, як і світло засліплює.

А. Камю.

Людей багато, а істина одна, і всі, хто шукає її, допомогають одне одному.

Г.-В.Ляйбниць.

Будь другом істини до мучеництва, але не будь її захисником до нетерпимості.

Піфагор.

Тисячі шляхів провадять до заблудження. До істини – тільки один.

Ж.-Ж. Руссо.

У істини проста мова.

Г.С. Сковорода.

Хто соромиться визнати свої недоліки, той з часом буде безсоромно виправдовувати своє неуцтво, яке є найбільшим пороком.

Г.С. Сковорода.

Істина кріпиться зором і часом, а лжа – поспіхом і невизначеністю.

Тацит.

Саме найпростіші істини людина осягає найпізніше за все.

Л.-А. Фойєрбах.

Красномовство – це ще не все: істина буває настільки ясною, що ніщо не може затьмити її.

Цицерон.

Присвятити життя служінню істині.

Ювенал.

Див.: Жемчужины мысли / Сост. А.А.Жадан. – 2-е изд., с изм. – К.: Вища школа, 1990. – 358 с.


На закінчення.

Теодор Кукурудз (Львів).

Українці мої.

Я запитую в себе,

Питаю у вас, у людей.

Я питаю в книжок,

Розглядаюсь на кожній сторінці,

Де ж той рік, де ж той місяць,

Той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали пишатись,

Що ми українці.

І що є в нас душа,

Сповна власних чеснот і щедрот,

І що дума в нас є,

Яка ще от Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні

Таки український народ,

А не просто юрба,

Що у звітах населенням зветься.


І що хміль наш у пісні,

А не у барилах вина,

І що щедрість у серці,

А не в магазинних вітринах,

І що є у нас мова,

І що українська вона,

Без якої наш край

Територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу

І до кожного з вас: – Говори!

Говорімо усі,

Хоч ми й добре навчились мовчати,

Запитаймо у себе,

Відколи, з якої пори

Почали українці

Себе у собі забувати.


Українці мої,

Як гірчать мені власні слова

Добре знаю, що й вам

Вони теж не солодкі гостинці,

Але мушу казати,

Бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як щиро

Себе зневажають вкраїнці.

І тоді в мене ниє

Крамом сколок тупий,

Мене думка одна

Осідає і душить на славу,

Ради кого Шевченкові

Йти було в Орські степи,

Ради кого ховати

Свій біль за солдатську холяву.


То ж хіба не впаде,

Не закотиться наша зоря,

То ж хіба не зотліє

На тлю українство між нами,

Коли навіть на згарищі

Долі й зорі Кобзаря,

Ми і досі спокійно себе

Почуваєм хохлами.

Українці мої,

Дай вам Боже

І щастя, і сил.

Можна жити й хохлом,

І не згіркне від того хлібина,

Тільки хто ж колись

Небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами,

Зневажена вами Вкраїна.