Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя Сефаника

Вид материала

З промови М. Гайдеггера (1889-1976) з нагоди святкування 175-річчя від дня народження нім. композитора К. Крейцера в їх рідному
Корінною характерною ознакою похилого віку

Подобный материал:

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20

З промови М. Гайдеггера (1889-1976) з нагоди святкування 175-річчя від дня народження нім. композитора К. Крейцера в їх рідному місті Мескирх 30 жовтня 1955.

... чи буде людина віддана під владу нестримних сил техніки, що без порівняння переважає її сили, розгубленою і беззахисною? Це і відбудеться, якщо людина остаточно відмовиться від того, щоб рішуче протистояти калькуляції осмислююче мислення. Але якщо тільки осмилююче мислення прокидається, воно повинно безперервно працювати з будь-якого, навіть незначного приводу.., оскільки воно дає нам можливість осмислити те, що перебуває під особливою загрозою в атомному віці, а саме: вкоріненість творів людини.

... Осмислююче мислення вимагає від нас не триматися однобічно за будь-яке одне уявлення, зійти із звичної мислительної колії, якою ми поспішаємо все далі й далі. Осмислююче мислення вимагає від нас, щоб ми зайнялися тим, що, на перший погляд, абсолютно не має до нього відношення.

Давайте проекзаменуємо осмислююче мислення. Пристрої, апарати і машини технічного світу необхідні нам усім – для одних у більшій, для інших – у меншій мірі. Було б нерозсудливим напомацки нападати на світ техніки. Було б недалекоглядним проклинати його як засіб диявола. Ми залежимо від технічних пристроїв, вони навіть заохочують нас до нових успіхів. Але раптово, і не усвідомлюючи цього, ми виявляємося настільки міцно зв’язані з ними, що потрапляємо до них у рабство.

Але ми можемо і інше. Ми можемо користуватися технічними засобами, залишаючись при цьому вільними від них, так що ми зможемо відмовитися від них у будь-який момент. Ми можемо використовувати ці пристрої так, як їх треба використовувати, але при цьому залишити їх у спокої як те, що в дійсності немає відношення до нашої суті. Ми можемо сказати “так” неминучому використанню технічних засобів і одночасно сказати “ні”, оскільки ми заборонимо їм вимагати нас і таким чином перекручувати, збивати з пантелику і спустошувати нашу сутність.

Але якщо ми скажемо одночасно “так” і “ні” технічним пристроям, то хіба не стане наше ставлення до світу техніки позбавленим сенсу і невизначеним? Навпаки. Наше ставлення до світу техніки буде напрочуд простим і спокійним... Ми приймемо технічні пристрої в наше щоденне життя і в той же час залишимо їх назовні, тобто залишимо їх як речі, які не є абсолютними, але залежать від чогось вищого. Я б назвав таке ставлення одночасно “так” і “ні” до світу техніки філософським терміном “відійти від речей”.

Таке ставлення дозволяє побачити речі не тільки технічно, вона дасть нам можливість усвідомити те, що виробництво й використання машин вимагає від нас іншого ставлення до речей, яке не є позбавлене сенсу.

... Наступаючий атомний вік погрожує нам великою небезпекою (катастрофою), як раз у тому випадку, якщо небезпека третьої світової війни буде усунена. Дивне твердження, чи не так? Зрозуміло, дивне, але тільки до тих пір, доки ми не мислимо.

В чому сенс такого твердження? А втому, що наступаюча технічна революція атомного віку в змозі захопити, зачарувати, засліпити і обдурити людину настільки, що одного дня обчислювальне мислення залишиться єдино дійсним і практикованим способом мислення.

Тому, яка ж величезна небезпека насувається тоді на нас? Байдужість до роздумів і цілковита бездумність, яка може йти поруч з величезною хитромудрістю обчислюючого планування і винахідництва. А що ж тоді? Тоді людина зречеться і відкине свою найглибшу сутність, саме те, що вона є мисляча істота. Таким чином, справа в тому, щоб врятувати цю сутність людини. Таким чином, справа в тому, щоб підтримувати осмислення.

Пер. укр. мовою за вид.: Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Сб.: Пер. с нем. / Под ред. А.Л. Доброхотова. – М.: Высш. шк., 1991. – С.108, 109, 110, 111. – 192с.

Арістотель. Друга аналітика. – Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1978. – Т.2.

... якщо немає чуттєвого сприйняття, то з необхідністю є відсутнім і будь-яке знання, якого не можна набути, якщо ми не навчаємося або через наведення, або через доведення. Доведення ж виходить з загального, наведення – з часткового; однак споглядати загальне не можна без опосередкування наведенням, бо і так зване абстрактне пізнається через наведення, а саме якщо хтось хоче показати, що певні притаманні кожному роду властивості хоча і не існують окремо, але можуть розглядатися відокремлено одне від одного, оскільки кожне з них є чимось визначеним. Але отримати умовивід шляхом наведення не можна тим, хто позбавлений чуттєвого сприйняття, бо чуттєве сприйняття є спрямованим на одиничне, адже інакше отримати про нього знання неможливо. І справді, як знання одиничного за посередництвом загального є неможливим без наведення, так і знання його через наведення є неможливим без чуттєвого сприйняття (С.289).

...доведення загального осягається розумом, часткового ж-обмежене чуттєвим сприйняттям.

...доведення загального є кращим за доведення часткового... А що доведення твердження є кращим за доведення заперечення, є зрозумілим з такого. За інших рівних умов те доведення повинно бути кращим, яке виходить з меншої кількості постулатів, чи припущень, чи засновків. І дійсно, якщо засновки однаково є відомими, то пізнання швидше досягнемо за посередництвом тих, яких менше, саме цьому надають перевагу. Основа ж положення, що кращим є те доведення, що виходить з меншої кількості засновників є загальним (с.304).

...чуттєве сприйняття не дає знання для доведення. Бо хоча чуттєве сприйняття є сприйняттям певної властивості, а не просто певного чогось, однак з необхідністю сприймається визначене щось десь і тепер. Загальне ж і те, що міститься у всіх предметах даного виду, сприймати чуттями неможливо, бо воно не є визначеним чимось і існує не тільки тепер, інакше воно не було б, загальним. А загальним ми називаємо те, що є завжди і всюди. А так як доведення стосуються загального, загальне ж не можна сприймати чуттями, то очевидно, що за допомогою чуттєвого сприйняття немає знання для доведення. Але зрозуміло, що, навіть якби і можна було сприймати чуттями, що трикутник має кути, що в сукупності дорівнюють двом прямим, ми все рівно шукали б доведення цього, а не знали б вже того, як твердить Протагор. Бо чуттями з необхідністю сприймається одиничне, те, що вимагає доведення є пізнання загального. Тому, якщо ми, перебуваючи на Місяці, бачили б, що Земля затуляє Сонце, то ми ще не знали б причини затемнення. Бо ми сприймали чуттями, що в даний час відбувається затемнення, але не сприймали б, чому воно взагалі відбувається, так як чуттєве сприйняття не має за свій предмет загальне. Однак з окремого спостереження, цього ми, виявивши загальне, мали б доведення, бо з численного повторення одиничного стає явним загальне; а загальне цінне саме тому, що воно виявляє причину. Тому в такого роду випадках, коли причина ховається в чомусь іншому, знання загального є більш цінним, ніж чуттєві сприйняття і мислення (С.309).

Арістотель. Категорії. – Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1978. – Т.2.

... без будь-якого зв’язку кожне означає чи сутність, чи “скільки”, чи “яке”, чи “по відношенню до будь-чого, чи “де”, чи “коли”, чи “перебувати в якомусь становищі”, чи “володіти”, чи “діяти”, чи “перетерплювати”. Сутність, коротко кажучи, – це, наприклад, людина, кінь; “скільки” – це наприклад, довжиною в два лікті, в три лікті; “яке” – наприклад, біле, те, що уміє читати і писати; “по відношенню до чогось” – наприклад, подвійне, половинне, більше; “де” – наприклад, в Лікеї, на площі; “коли” – наприклад, вчора, минулого року; “перебувати в якомусь становищі” – наприклад, лежить, сидить; “володіти” – наприклад, взутий, озброєний; “діяти” – наприклад, ріже, палить; “перетерплювати” – наприклад, його ріжуть, палять. Кожне із перерахованого саме по собі не містить жодного твердження; твердження чи заперечення одержують поєднанням їх: твердження чи заперечення, треба думати, адже є істинне, чи є не істинне; а з сказаного без жодного зв”язку ніщо не є істинне і не істинне, наприклад, “людина”, “біле”, “біжить” “перемагає” (с.55).

... слід визначати, до яких родів категорії належить визначення, рід, власне: привходяще. Цих категорій за числом десять: “що саме є”, “скільки”, “яке”, “по відношенню до чого”, “де”, “коли”, “перебувати в якомусь становищі”, “володіти”, “діяти”, “перетерплювати”. Адже привходяще, і рід, і власне, і визначення завжди належать до однієї з цих категорій. Дійсно, усі положення, що утворені за їх посередництвом, означають чи суть речі, чи кількість, чи якість, чи будь-яку з інших категорій. Адже з них ясно, що той, хто позначає, що є, позначає, то сутність, то кількість, то якість, то будь-яку з інших категорій. Бо коли перед ним людина і вона говорить, що те, що перед нею, є людина, чи жива істота, що вона розуміє, що є, і вказує сутність. А коли перед нею білий колір і вона говорить, що те, що перед нею, є біле чи колір, то вона розуміє, що саме є, і вказує якість. І так само ж якщо перед нею щось завдовжки в один лікоть і вона говорить, що те, що перед нею, – завдовжки в один лікоть, то вона розуміє, що саме є, і вказує кількість. І так само щодо інших категорій. Адже в кожному такому випадку, чи говорять про саму річ чи про її рід, позначають, що саме є річ. Якщо ж щось говориться про інше, то позначають не що є, а кількість, чи якість, чи будь-яку з інших категорій.

(Топіка, с.358).

М.І. Костомаров. Сорок років. Нар. малоросійська легенда. – Тв.: В 2-х т. – Т.2. – К.: Дніпро, 1990. – С.402-403. – 784 с.

... що значить абстрактне поняття?... Ось, напр.., бачиш ти: людина сердиться; потім в іншій справі бачиш: інша людина сердиться. Ти помічаєш, що той і другий чимось подібні між собою, коли сердяться. Ось те, чим вони є подібними одне до одного, коли сердяться, – ти назовеш: гнів. Це і є абстрактне поняття. Бачиш ти, що чоловік з дружиною у злагоді живуть, одне одному у всьому догоджають, одне одному нічого не шкодують, і в іншому місці бачиш, що чоловік з дружиною так само живуть, помічаєш подібність між тими і другими і те, чим одні до других подібні, називаєш: кохання. І це абстрактне поняття. Поки люди своїми роздумами не дошукались, як у них формуються абстрактні поняття, люди вважали, що ці поняття десь існують окремо від людської голови і з ними можна говорити, як з живими людьми. Вірили, напр., що гнів і кохання десь існують не в людині, а окремо; помічали, що люди роблять людям добро і зло, і уявили, що десь є істота, що називається добро, і є інша істота, що називається зло. Але мало того, що людина із своїх абстрактних понять видумала собі істоти, яких немає на світі; вона ще уявила, що ці істоти, хоча мають людські властивості, але вищі і сильніші за людину, і назвала їх божествами, чи богами. В давнину признавали багато богів; на кожне явище людського життя було своє божество: були божества кохання, гніву, бійки, миру, торгівлі, шахрайства, п’янства, – і яких тільки богів не було! Дитяча уява наробила у цих богів синів, дочок, внуків. Уявляли собі люди, що небеса населені такими богами і богинями, і ці боги і богині, хоча у дечому схожі на людей, але ніколи не вмирають. Коли ж люди порозумнішали, то зрозуміли, що це зовсім не боги і не живуть на небесах, а є тільки наші абстрактні поняття, утворилися в наших головах і без них окремо ні на небі, ні на землі, ніде не існують. Однак не могла швидко людина звільнитися від того, що у неї увійшло в звичку. Перестала людина вірити в попередніх богів, а з єдиним Богом не могла розпрощатися. Уявили собі люди, що є єдиний Бог, найдовершеніший, всеблагий, премудрий; збудували йому храми, встановили обряди служіння йому і думають, що цей Бог людину слухає, коли людина до нього заговорить, що цей Бог може виділити людині щастя чи покарати її, якщо людина Богу не вгодить. Так думають і так вірять до цих пір всі люди, що мало думали і мало освічені. Напроти, люди, цілком розумні і освічені, Богу не моляться і в Бога не вірять, тому що розуміють, що і цей Бог такий самий, як ті боги, що їм раніше колись люди вірили і молилися: і наш Бог, якому будують церкви і служать обідні, теж не що інше, як наше власне абстрактне поняття про всемогутність і добро, а не якась вища, жива і мисляча істота. Розумні люди вірять тільки в могутність людського розуму: цей розум створив Бога; він же його і знищує, додумавшись, що Бог не істота якась, а власне людське абстрактне поняття.

Арістотель. Перша аналітика. – Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1978. – Т.2. – Розд.30. – Розд.32.

... для всіх шлях доведення один і той самий: і в філософії, і в будь-якому мистецтві і в навчанні. Дійсно, щодо кожного з термінів слід звернути особливу увагу на те, що є властиве, і на те, чому саме властиве, мати їх якомога більше і розглянути їх за посередництвом трьох термінів: при спростуванні – одним способом, при обгрунтуванні – другим; і для досягнення істини слід виходити з засновків, що встановлюють, що щось дійсно є властиве. Щодо ж діалектичних силогізмів – виходити з правдоподібних засновків. Щодо начал силогізмів, як вони відносяться одне до одного і яким способом їх слід шукати.., а саме що не слід звертати увагу на все, що говориться про дані терміни, і на одне і те ж при обгрунтуванні і спростуванні, так само як і при обгрунтуванні чогось відносно всього чи дечого, і при спростуванні всього чи дечого, але що слід звернути увагу на дещо і визначено. Із існуючого слід вибирати начала кожне окремо, як напр., якщо мова йде про благо чи про знання. Більшість начал кожної науки є властиве лише їй. Тому справою досвіду є давати начала кожного явища. Я маю на увазі, напр., що досвід в знанні про небесні світила повинен давати начала для вчення про небесні світила, бо саме тоді, коли є достатньою кількість спостережень небесних явищ, можна знайти докази у вченні про небесні світила. Так само мається справа і у будь-якому мистецтві: науці, так що лише після того, як щодо кожного предмета осягнуто те, що йому є властиве, ми повинні бути готовими прямо надати докази. І дійсно якщо в дослідженні не випущене нічого з того, що в дійсності є властивим предметам, ми будемо в змозі для всього, докази чого взагалі є, таке знайти і дати; в тих же випадках, де доказ за самою природою речей е неможливим, – показати що неможливість (с.182).

...будь-який силогізм і є чимось необхідним, але не все необхідне є силогізмом. Ось чому якщо щось випливає з будь-яких положень, то не слід відразу ж намагатися звести це до силогізму, а потрібно спочатку знайти два засновки, а потім розділити їх на терміни, взявши як середній термін той, про який говориться в обидвох засновках, бо середній термін з необхідністю має бути в обидвох засновках при всіх фігурах.

Таким чином, якщо середній термін говорить про один з крайніх, а другий – про середній чи якщо сам вій говорить про один, а другий щось заперечує відносно нього, то вийде перша фігура. Якщо ж середній термін про один говорить, а відносно другого щось заперечує, то вийде середня фігура. Якщо ж крайні про нього говорять чи один щось заперечує відносно нього, а другий про нього говорить, то вийде остання фігура, бо таким є положення середнього терміна в кожній фігурі. Так само мається справа, якщо засновки не є загальними, бо визначення середнього терміна залишається таким самим. Звідси очевидно, що якщо в якомусь доведенні один і той самий термін не повторюється, то силогізма не вийде, бо був взятий середній термін. І так як ми знаємо, яке положення виводиться за якою фігурою, тобто за якою з них виводиться загальне і за якою – часткове, то зрозуміло, що, доводячи те чи те положення, слід мати на увазі не всі фігури, а відповідну. Щодо ж того, що виводиться за декількома фігурами, ми впізнаємо фігуру за положенням середнього терміна (с.186).

Арістотель. Про душу. – Кн. II, р. XI.

... Чи перебуває орган дотику всередині чи ні чи ж це безпосередньо плоть – це ніяк не доводиться тим, що відчуття відбувається одночасно з дотиком. Але якщо обтягнути плоть чимось на кшталт перетинки, то і ця перетинка безпосередньо передасть відчуття при дотику, хоча зрозуміло, що орган дотику не може знаходитися в цій перетинці. Якби вона і приросла, то відчуття дійшло б ще швидше. Тому здається, що з такою частиною тіла справа була б так само, якби повітря, що оточує нас, зрослося б з нами. Саме в цьому випадку нам здавалося б, що ми чимось одним сприймаємо і звук, і колір, і запах, а зір, слух і нюх здавались би нам одним чуттям. Але так як те, через посередництво чого відбувається рух, є різне, то цілком очевидно, що згадані органи чуття різні.

... Взагалі в якому відношенні до органів зору, слуху і нюху є повітря і вода, в такому ж відношенні, очевидно, є плоть і язик до органу дотику. Якби самий орган дотикався б з предметом, то ні там, ні тут не було б відчуття, подібно до того як хтось би поклав білий предмет на поверхню ока. І звідси також ясно, що орган дотику перебуває всередині. Адже тільки в такому випадку тут відбувається те саме, що і у інших чуттів. А саме: якщо прикласти щось до органу чуття, то відчуття не буде; між тим, коли прикладають до плоті, відчуття є; так що плоть є лише середовищем для чуття дотику.

Пер. укр.мовою за вид.: Аристотель. Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1976. – Т.1. – С. 418, 420.

Арістотель. Про душу. – Кн. II, p. XII.

... Зрозуміло також, чому рослини не відчувають, хоча у них є певна частина душі і вони дещо перебирають від того, з чим дотикаються; адже впливає на них і холод, і тепло; причина в тому, що у них немає ні осереддя, ні такого начала, яке б сприймало форми предметів, що відчуваються, а вони перетерплюють впливи разом з матерією.

Можна було б спитати, чи відчуває щось від запаху те, у чого немає нюху чи від кольору те, у чого немає зору, і так само щодо інших чуттів. Якщо те, що сприймається нюхом є запах, то запах викликає нюх, якщо він щось взагалі викликає; таким чином неможливо, щоб те, що не в змозі сприймати нюхом щось відчувало від запаху (те ж саме можна сказати і про інші чуття); взагалі все, що в змозі відувати відчуває (перетерплює) щось від відчуваного, лише остільки, оскільки воно на це спроможно. Це випливає також з того, що на тіла впливають (діють) не світло і пітьма, не звук і не запах, а те, в чому вони перебувають, наприклад, повітря, (а не звук), розколює дерево, коли гримить грім. Те, що сприймається на дотик, і те, що відчувається на смак діють на самі ж тіла;адже якби це було не так, то від чого тоді неодухотворені тіла перетерплювали щось і відповідно до цього змінювались? Чи не означає це, що і сприймане іншими чуттями діє таким самим чином? А чи не правильніше вважати, що не будь-яке тіло в змозі перетерплювати (відчувати дію) щось від запаху чи звуку, а те, що перетерплює вплив, є чимось невизначеним і нестійким, наприклад повітря: адже повітря, стаючи пахучим, ніби перетерплює якийсь вплив. Що інше може сприймати на нюх, як не перетерплювати щось? Але сприймати на нюх – значить відчувати, а повітря, сприймаючи дію, в той же момент стає відчутним.

Пер. укр.мовою за вид.: Аристотель. Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1976. – Т. 1. – С. 422.

ІІІ. Соціальна філософія: астрологія, антропологія, соціологія, економіка.

А. Шопенгауер. Про вікові відмінності (Повчання і максими (Избр. соч. – М.: Просвещение, 1992. – С.366, 369. – 480 с.)

... Корінною характерною ознакою похилого віку є та, що це – вивільнення від обманів: зникли ілюзії, які до цих пір надавали життю його чарівності, а діяльності її стимул; ми пізнали ницість і порожнечу будь-якої пишності особливо її блиску і позірної величі; ми переконалися, що з більшістю бажаних речей і насолод ховається дуже небагато, і таким чином поступово прийшли до зрозуміння великої злиденності і порожнечі всього нашого буття. Лише в 70 років цілком розуміє людина перший вірш “Еклезіаста”*. Але через це ж старість забарвлюється в певний колорит похмурості.

...Хоча життєвий шлях окремих людей і не окреслений в планетах, як вчила астрологія, однак це з повним правом можна сказати про життя людське взагалі, оскільки кожному віку його за порядком відповідає одна з планет, так що над життям цим послідовно панують всі планети. На десятому році життя править Меркурій. Подібно до нього, людина рухається швидко і легко, в найтіснішому колі; її здатні захопити дрібнички; але вона багато чому і легко навчається під владою бога хитрощів і красномовства. 3 двадцятим роком наступає панування Венери: нею цілковито оволодівають кохання і жінки. На тридцятому році панує Марс: людина тепер енергійна, сильна, смілива, войовнича і завзята. На сороковому панують 4 планетоїда, – життя її тому розширюється: вона розважлива, тобто женеться за вигодою, під покровительством Церери; у неї своє власне домашнє вогнище під покровительством Вести; вона вивчилася тому, що їй треба знати, завдяки Палладі; і подібно до Юнони, царює в її хаті господиня, його дружина. – На п’ятдесятому ж році панує Юпітер. Людина вже пережила більшість своїх ровесників і відчуває свою вищість над теперішнім поколінням. Ще в повному розквіті своєї сили, вона є багатою на досвід і знання: вона)по мірі своєї індивідуальності і становища) є авторитетом для всіх, хто її оточує. Тому вона не хоче, щоб їй наказували, а бажає наказувати сама. Тепер вона найбільш придатна бути керівником і розпорядником в своїй сфері. Так Юпітер і з ним 50-літня людина доходить до свого кульмінаційного пункту. А потім, слідує, на 60-му році, Сатурн і з ним важкість, повільність і в’язкість свинцю.

Нарешті приходить Уран: тоді, як говорять, людина відправляється на той світ. Нептуна (як його, на жаль, необдумано охрестили) я не можу притягти тут до справи, – тому що я не смію назвати його істинним його іменем, іменем Еросу. Інакше у мене з’явиться бажання показати, що до кінця тулиться початок саме – як Ерос стоїть у таємному зв’язку із смертю, завдяки чому, Орк, чи Аментес єгиптян)згідно з Плутархом, “Про Ізиду і Озіриса”), є не тільки беручим, але і тим, що дає, і смерть служить великим творцем життя. Звідти, таким чином, звідти, – із Орка приходить все, і там була вже раніше кожна істота, що володіє тепер життям: і якби ми тільки були у змозі осягнути той фокус, якому це відбувається, – ось тоді все стало б ясно.

* “Хто збільшує пізнання, той збільшує і скорботу” (с. 217).

Blog

Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя Сефаника