3-14 розділ поняття, зміст та співвідношення об’єктивного І суб’єктивного у філософії та у праві

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3

ВИСНОВКИ

У дисертації проведений комплексний аналіз і запропоноване власне рішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні діалектичної єдності феноменів об’єктивного і суб’єктивного права. У порядку рішення цього завдання нами проведено дослідження понять, змісту і співвідношення об’єктивного і суб’єктивного права, їх місця і ролі у правовій системі України, що зумовлює можливість сформулювати наступні висновки.

1. У філософській і в правовій сферах поняття об’єктивного і суб’єктивного виявляють багато спільних рис, і, в той же час, демонструють ряд істотних відмінностей. Можна зробити висновок, що у філософській і у правовій сферах поняття, які досліджуються, характеризуються різними рівнями або, інакше, різною глибиною віддзеркалення. Вважаємо, що у правовій сфері поняття “об’єктивне-суб’єктивне” несуть значно менше відбивне і пізнавальне навантаження порівняно з широтою їх смислових проекцій у філософському логосі (онтологічної, гносеологічної, праксиологічної, аксіологічної). Їх смисловий спектр у правовій сфері обмежений, головним чином, онтологічним і гносеологічним значеннями, змістовність яких суттєво поступається подібним значенням у філософській проекції. Гносеологічне значення об’єктивного і суб’єктивного у філософії ширше і переважно полягає у віддзеркаленні різних моментів або ступенів істинності ментальних рефлексій, тоді, як у правовій сфері виявляється, як правило, у віддзеркаленні відносної незалежності або залежності якісних визначеностей права від волі і свідомості, що спостерігається у поняттях об’єктивного і суб’єктивного права. З переходом у правову площину, поняття “об’єктивне” і “суб’єктивне”, як правило, втрачають найбільш цінне філософське значення віддзеркалення справжності буття явищ.

Вважаємо, що, хоча поняття “об’єктивне” і “суб’єктивне” зберігають у праві багатозначність трьох артикуляцій: загальнофілософської; спеціальнонаукової; буденної, але на відмінну від філософії, не мають предметного значення, є виключно якісними, предикативними концептами, що засвідчує відсутність у них будь-якого власного юридичного наповнення, змісту.

Вважаємо, що у філософії й у праві поняття, які досліджуються, визначаються непростим складом основних і неосновних (вторинних) ознак, найголовнішими з яких є дві пари успадкованих від понять “об’єкт” і “суб’єкт” властивостей: зовнішнє-внутрішнє; незалежне-залежне. Ми дійшли висновку, що в обох методологічних проекціях поняття “об’єктивне” і “суб’єктивне” виявляють нестійкість навіть основних ознак.

Наполягаємо, що у філософії, і у праві поняття “об’єктивне” і “суб’єктивне” мають багаторівневий зміст, проте у філософії він виявляється повніше, багатогранніше. Цілокупний склад, багатогранність і різнорівневість філософських понять об’єктивного і суб’єктивного викликає ефект змінюваного змісту, який транслюється і в похідні поняття об’єктивного і суб’єктивного права.

2. Ми стверджуємо, що понятійні образи об’єктивного і суб’єктивного права багатозначні, у зв’язку з чим слід розрізняти їх загальносоціальний (природно-правовий) і юридичний (формальний, догматичний) смисли. Але і в межах догматичного розуміння вони не вичерпуються одним значенням.

Можна дійти висновку про наявність у поняттях об’єктивного і суб’єктивного права спільних суттєвих моментів, наявність яких, проте, не приводить до їх понятійної тотожності: кожне поняття зберігає самоідентичність.

Об’єктивне право у вузькому (догматичному) сенсі, вважаємо, слід розуміти як структуру принципів, правил та положень належної поведінки в зовнішніх відносинах членів юридичного спілкування, які встановлюються (визнаються) і охороняються публічною владою.

Вважаємо, що в широкому соціологічному сенсі об’єктивне право означає здійснюваний соціально визнаний порядок взаємин учасників суспільних відносин, який ґрунтується на системі історично утворюваних, емпірично даних, мінливих у просторі та часі, зовнішніх по відношенню до психічних актів форм прояву (буття) принципів, правил та положень, що визначають статуси, права і обов’язки суб’єктів регульованих відносин.

Нарешті, в гранично широкому метафізичному сенсі об’єктивне право може розумітися як деяке трансцендентне та етичне за своєю природою розумне начало, що нізвідки не виводиться.

Вважаємо, що у широкому розумінні суб’єктивне право – це можливість дозволеної або поставленої в обов’язок поведінки.

Суб’єктивне право у вузькому значенні – це юридично безперешкодна і захищена можливість дій або станів, що сприймається як приналежність особи й забезпечується відповідними обов’язками або зв’язаністю дій кореспондуючих осіб, зміст якої полягає в спроможності самостійно визначати і здійснювати свої дії, а також визначати і вимагати дії інших осіб, через що виявляється відношення особи до матеріальних і духовних благ (володіння, користування, розпорядження ними). У винятковому порядку ця здатність в інтересах особи, якої вона належить, може здійснюватися іншими суб’єктами.

Враховуючи синтетичну природу понять об’єктивного і суб’єктивного права, вважаємо, що їх ознаки треба виділяти на двох рівнях: філософському і правовому.

Слід констатувати, що у структурі юридичних концептів об’єктивного і суб’єктивного права поняття “об’єктивне” і “суб’єктивне” мають виключно предикативне, уточнююче, допоміжне значення. У концептах об’єктивного і суб’єктивного права вони виступають досить поверхневими онтологічними і гносеологічними характеристиками права, оскільки не висувають завдань віддзеркалення і пізнання всього різноманіття і глибини сутнісних зовнішніх і внутрішніх сторін правового феномена. Разом з тим, зауважимо, що поняття об’єктивного і суб’єктивного права не позбавлені філософського значення. Звідси видається, що традиційні поняття об’єктивного і суб’єктивного мають перевагу перед іншими, оскільки здатні, хай і у відомих межах, відображати філософські властивості, що містяться у визначуваних феноменах. У цій здатності, вважаємо, і полягає їх виправдання.

Констатуємо, що догматичні поняття об’єктивного і суб’єктивного права, враховуючи їх обмежений і збіднений характер, головним чином, відображають способи або форми існування права та повною мірою не розкривають сутнісно-змістовної сторони феноменів, які відображують. На нашу думку, обидва поняття є потенційованими в тому сенсі, що їх буття не вичерпується наявним буттям; вони вміщують в собі буття майбутнє, тобто можливість, яка до реалізації існує як тенденція. При цьому суб’єктивне право як можливість завжди конкретніше у порівнянні з абстрактним, у цьому сенсі, об’єктивним правом.

Вважаємо, що поняття об’єктивне-суб’єктивне у складі юридичних концептів об’єктивного права і суб’єктивного права набувають значення спеціальнонаукових категорій.

3. Ми стверджуємо, що онтологічний і гносеологічний потенціал об’єктивного і суб’єктивного вимагає розширення похідних понять об’єктивного і суб’єктивного права за межі позитивно-догматичного розуміння. Для подолання недоліків пануючої (формально-логічної, догматичної, натуралістичної) методології, вважаємо, що дослідження феноменів об’єктивного і суб’єктивного права необхідно здійснювати в комплексному підході, який дозволяє відобразити їх змістовну сторону не тільки за допомогою позитивно-наукових, але навіть метафізичних, наприклад, релігійно-ідеалістичних пізнавальних проекцій.

4. Стверджуємо, що діалектичні зв’язки об’єктивного і суб’єктивного права є їх іманентними і тотальними характеристичними виявленностями, поза якими неможливе пізнання цих феноменів. Діалектика об’єктивного і суб’єктивного права виявляє себе на різних рівнях: їх буття, сутності, понять, – і зовні виявляється в єдності динамічних протилежностей, покладених як суперечність, що вирішується через саму себе у взаємопереходах і взаємоперетвореннях. У діалектичній суперечності ми вбачаємо причину їх руху і, більш того, одне із джерел механізму еволюційного руху всієї структури права. Таким чином, внутрішній зв’язок діалектики права в об’єктивному і суб’єктивному сенсах обумовлений їх суперечливою протилежністю. Видається, що діалектичний рух об’єктивного і суб’єктивного права розгортається в їх синтезі: в образі правовідношення або в образі структурно вищого до них поняття права.

5. Зауважимо, що у вузькому юридичному розумінні об’єктивне і суб’єктивне право – це поняття, які не цілком покривають один одного: обсяг поняття об’єктивного права ширший за обсяг своєї протилежності – поняття права суб’єктивного. Ми також дійшли до висновку, що діалектично об’єктивне і суб’єктивне право співвідносяться як несумісні, порівнюванні, співвідносні поняття. Відповідь на питання пріоритету між досліджуваними поняттями загалом обумовлена проблемою методологічного вибору. У загальному підході об’єктивне і суб’єктивне право виявляють ефект взаємної відповідності корелятивних і першообразних понять. Вважаємо, що пріоритет між ними допустимий тільки в окремих методологічних проекціях, контекстах.

6. Ми дійшли висновку, що з ціллю подолання методологічної однобічності “об’єктивізації” права треба послідовно й узгоджено транслювати уявлення про діалектичну єдність, взаємообумовленість об’єктивного і суб’єктивного права в описи і пояснення самого правового феномена та його окремих елементів.

7. Поняття об’єктивного і суб’єктивного права відображають принциповий дуалізм правової форми, очевидний зв’язок із системною організацією права. Традиційні системні уявлення про право односторонні, оскільки втрачають особистісний вимір правової матерії, що знімається суб’єктивним правом. Обидва поняття – об’єктивного і суб’єктивного права – повинні відображатися в структурі права як його основні, субстанціональні, однопорядкові, несупідрядні, корелятивні елементи.

Як системні елементи об’єктивне і суб’єктивне право виконують різноманітні ролі. Обидва з необхідністю виконують системно-структуроутворюючу роль. Об’єктивне право у відношенні до структурних елементів характеризується правооформлюючою, правозакріплюючою ролями. Суб’єктивне право як системний елемент також здійснює ролі рушійної, конституюючої, цільової і централізуючої силової позиції.

Питання про утворення об’єктивного і суб’єктивного права обумовлене філософським вибором дослідника і типом його праворозуміння. Вважаємо, що як явища об’єктивне і суб’єктивне право виникають із численних і різноманітних підстав гетерогенної природи; узагальнено вони включають генетичні, соціально-економічні, ментальні силові позиції. Поява об’єктивного і суб’єктивного права як понятійних форм пояснюється природною еволюцією правової матерії, її пріоритетних цілей, а також удосконалюваним знанням про право.

8. Ми резюмуємо, що здійснюваність виступає ключовим моментом у характеристиці предмета дослідження. У ньому виявляється умовність межі між об’єктивним і суб’єктивним правом, яка пролягає через ознаку залежності від суб’єкта. Момент охорони є ідейною предположеністю, умовою існування і здійснення права. За допомогою охорони об’єктивного і суб’єктивного права забезпечується захист зовнішніх об’єктів охорони. У моменті охорони також виявляється відносність залежності суб’єктивного права від волі управомоченої особи у зв’язку з характером інтересу, що захищається: публічного або приватного. Як і у моменті здійснення, так і у моменті охорони спостерігається відносний пріоритет суб’єктивного права, яке стає метою для права в об’єктивному смислі. Вважаємо, що регуляція правоохоронної сфери повинна здійснюватися на рівні загальної Концепції і деталізуватися у ряді спеціальних законів за двома напрямами: державної і не державної охоронної діяльності, наприклад, законами “Про державну правоохоронну діяльність” і “Про організацію недержавних форм правоохоронної діяльності”. Ми дійшли висновку, що способи виникнення, реалізації і охорони права не мають принципового значення для його характеристики як об’єктивного або суб’єктивного явища. Вирішальним в цьому смислі є онтологічний спосіб (форма) існування права у відношенні до свідомості, а також гносеологічні відносини залежності або незалежності права від волі і свідомості.

Було встановлено, що у ключових моментах свого буття – утворення, реалізації та охорони – об’єктивне і суб’єктивне право загалом є діалектично взаємообумовленими, але все ж таки у рідкісних випадках не співвідносними поняттями.

9. Цінність правового феномена виявляється як його комплексна (багатоскладова) властивість, в якій сфокусовані різнопорядкові ціннісні визначеності. Вважаємо, що аксіологічні прояви об’єктивного і суб’єктивного права доцільно відображати, по-перше, у таких формах існування як: понадособистісні (соціальні) цінності-ідеали; предметно-втілені цінності; та особистісні цінності. По-друге, виділяти власну цінність об’єктивного і суб’єктивного права по відношенню до інших ціннісних начал. По-третє, функціонально виокремлювати інструментальну цінність об’єктивного і суб’єктивного права. Пануюча в аксіологічних описах інструментальна цінність об’єктивного і суб’єктивного права не є винятковою. Ми визнаємо обмеженою домінуючу точку зору, згідно якої цінність права за рідкісними виключеннями відтворюється через значення засобу, що обслуговує соціальні та особистісні потреби і інтереси. У праві завжди, принаймні, вгадуються, а в кращому разі усвідомлюються метафізичні, самодостатні цінності-ідеали, які і визначають ієрархію правових цінностей.

Цінність об’єктивного і суб’єктивного права не самодостатня: вона обумовлена й іншими етичними ціннісними началами, що лежать у засадах правопорядку; вона є результатом включеності феноменів, які досліджуються, у процес суспільної практики. Цінність об’єктивного і суб’єктивного права у відношенні до системи права виявляється різносторонньо: визначається їх інструментальним, соціальним, ейдетичним значеннями. Цінність суб’єктивного права у системі права, головним чином, визначається особистісним характером, що затверджує панування юридично захищеної, сповненої гідності, вільної і водночас соціально відповідальної особи. У ціннісному відношенні суб’єктивне право з позиції ідеології прав людини підноситься над правом об’єктивним і, більш того, стає метою для системи права України. У цій проекції об’єктивне юридичне право є лише засобом позитивації природного у своїй основі суб’єктивного права. Примат цінності суб’єктивного права знаменує найглибший внутрішній поворот системи національного права України, що вийшло з тоталітарного минулого. Високе і невідкладне завдання полягає у втіленні цього ідеалу в суспільну практику.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Философский энциклопедический словарь/ Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичёв и др. - 2-е изд.- М.: Сов. энциклопедия, 1989.- 815 с.
Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. В 3-х т. Т.1. Наука логики. - М.: Мысль, 1974.- 452 с.
Гегель Г.В.Ф. Наука логики. В 3-х т. Т.3. - М.: Мысль, 1972. - 371 с.
Шептулин А.П. Система категорий диалектики.- М.: Наука, 1967. - 374 с.
Садыков Ф.Б. Соотношение объекта и субъекта, объективного и субъективного в деятельности людей. Научные труды Новосибирского гос. унив-та. Философская серия. Выпуск I. - Новосибирск, 1965. – 115 с.
Кузьмин В.Ф. Проблема объективного и субъективного в марксистко-ленинской гносеологии. Автореф. дис…доктора философских наук. - М.,1970. - 37 с.
Кузьмин В.Ф. Объективное и субъективное (анализ процесса познания). - М.: Наука. Академия наук СССР, кафедра философии, 1976. - 216 с.
Кириллов В.И. Логика познания сущности: Монография. – М.: Высш. школа, 1980. - 175 с.
В.И. Чернов. Анализ философских понятий (некоторые вопросы теории). - М.: Наука, 1966. –215 с.
Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права)./ 2-е изд. – М.: Аванта +, 2001. – 560 с.
Галкин Б.А. Право как социальная реальность // Вопросы философии. – 1978. – № 8. – С.75-80.
Васильев А.М. Правовые категории. – М.: Юрид. литература, 1976. – 263 с.
Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. – М.: типография Т-ва И.Д. Сытина, 1908. – 957 с.
Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со времён кодекса Наполеона. Пер. с франц. М.М. Сиверс, под ред. и с предисл. проф. А.Г. Гойбарга. – М.: Гос. изд., 1919. – 110 с.
Иеринг Р. Борьба за право / Пер. И. Юровского с 11-го нем. изд. – 3-е изд. – СПб.: Изд. И. Юровского, 1908. – 96 с.
Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – СПб.: Лань, 1998. – 224 с.
Магазинер Я.М. Общая теория права на основе советского законодательства // Правоведение. – 1998. - № 2. – С. 64-81.
Бержель. Ж.Л. Общая теория права/ Под общ. ред. В.И. Даниленко / Пер. с фр. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб.: Лань, 2000. – 608 с.
Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб.: Лань, 1999. – 256 с.
Матузов Н.И. О праве в объективном и субъективном смысле // Правоведение. – 1999. - № 4. - С. 129-143.
Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 652 с.
Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1998. – 400 с.
Марченко М.Н. Источники романо-германского права: понятие, виды, классификация // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 2000. - № 2. – С. 22-28.; Марченко М.Н. Вторичные источники романо-германского права: прецедент, доктрина. // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 2000. - № 4. – С. 52-62.
Кант И. Метафизика нравов // Собр. соч. в 6 т., т. 4. Ч.2. – М.: Мысль, 1965. – 478 с.
Bierling. Zur Kritik der juristischen Grundbegriffe, 2-ter Teil, 1883, S. 72. Цит. за: Алексеев Н.Н. Указ. праця.
Петрова Л.В. Право цивілізоване чи тоталітарне? // Юридичний вісник України – 16 – 22 червня 2001.
Погорілко В., Федоренко В. Джерела права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 1. – С. 46-59.
Тарановский Ф.В. Энциклопедия права. 3-е изд. – СПб.: Издательство «Лань», 2001. – 560 с.
Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. – М.: Наука, 1980. – 272 с.
Карбонье Ж. Юридическая социология / Пер. и
вступ. ст. В.А. Туманова; Ред. А. Куликов.– М.: Прогресс, 1986. – 352 с.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.
Колодій А.М. Принципи права України. Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 205 с.
Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекций. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 642 с.
Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы. – М.: Юринком Интер-Фолио, 1999. – 410 с.
Бердяев Н.А. Дух и реальность/Н.А. Бердяев; Вступ. ст. и сост. В.Н. Калюжного.– М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков:«Фолио», 2003.– 679 с.
Франк С.Л. Реальность и человек. – СПб.: Республика, 1997. – 479 с.
Бережнов А.Г. «Объективное» и «субъективное» в контексте теоретико-методологических проблем правопонимания // Теоретико-методологические проблемы права. Выпуск 2 / Под ред. докт. юрид. наук М.Н. Марченко. – М.: ЗЕРЦАЛО-М, 2007. – 390 с.
Франк С.Л. Духовные основы общества // Русское зарубежье: Из истории социальной и правовой мысли. – Л.: Лениздат, 1991. – 440 с.
Ориу М. Основы публичного права. – М.: Изд-во коммунистической академии, 1929. – 760 с.
Неновски Н. Право и ценности: Пер. с болг. – М.: Прогресс, 1987. – 245 с.
Понтович Э.Э. Философия права. Ч. 1. Общее учение о праве. – Кинешма: Типография Иваново-Вознесенского Губсоюза Потребительных Обществ, 1920. – 100 с.
Кистяковский Б.А. В защиту права. // Вехи. – М.: Правда, 1991. – 139 с.
Рулан Н. Юридическая антропология. – М.: Норма, 1999. – 310 с.
Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1996. – 472 с.
Мицкевич А.В. Социальное бытие правовых норм // Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. Нерсесянца В.С. – М.: НОРМА, 2001. – 832 с.
Циппеліус Р. Філософія права: Підручник: Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.
Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996. - № 4. – С. 15-26.
Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во Ленинградского унив-та, 1976. – 285 с.
Марксистско-ленинская общая теория государства и права: В 4 т. – М.: Юрид. лит., 1973. – Т.4: Социалистическое право / Ред. совет.: В.Е. Гулиев и др. – 647 с.
Гамбаров Ю.С. Право в его основных моментах // Правоведение. - № 4-5. – 1995. – С.97-133.
Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг.ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.
Александров Н.Г. Сущность права. – М.: Госюриздат, 1950. – 210 с.
Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч.).– М.: СТАТУТ, 2000. – 831 с.
Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 294 с.
Comte A. Discours preliminaire au System de Politique positive / Цит. за: Анри Мишель. Идея государства. – М.: типография Т-ва И.Д. Сытина, 1909.– 802 с.

Blog

3-14 розділ поняття, зміст та співвідношення об’єктивного І суб’єктивного у філософії та у праві