Geum.ru

Фрицький Юрій Олегович. Йому всього 53 роки. Він корінний киянин І дуже цим пишається. Змедаллю закінчив школу, з червоним диплом

Вид материалаДиплом
Подобный материал:
Юрій Фрицький: «Через терни до зірок»


Ігор Олександров, журналіст


З вересня 2010 інститут права та суспільних відносин Університету «Україна» очолив професор, доктор юридичних наук Фрицький Юрій Олегович. Йому всього 53 роки. Він - корінний киянин і дуже цим пишається. З медаллю закінчив школу, з червоним дипломом «червоний університет». Батько - юрист, доктор права, професор, мати - мовознавець, лінгвіст. Так що особливого вибору не було. В університеті разом із ним вчилися дуже відомі зараз люди: народні депутати Володимир Миколайович Стретович, Микола Васильович Оніщук (згодом - Міністр юстиції України). Однокурсницею була Ніна Корпачова - уповноважений Верховної Ради з прав людини, нинішній декан юридичного факультету Володимир Андрейцев і багато, багато інших публічних людей. У той час юристів випускали тільки 4 вузи України. Зараз, практично, кожен ВНЗ випускає юристів. Але потрібно розрізняти випускників і фахівців. Так от, фахівців справжніх, які дійсно зараз затребувані на ринку праці, мало.


- Юрій Олегович! Як Ви сформулюєте таке поняття, як вища освіта?

- Що таке вища освіта? Це 1 - диплом і 2 - знання і диплом. На превеликий жаль, багато наших заочників обирають перший варіант, тому що їм для працевлаштування потрібна «корочка», як вони говорять. Я ж закликаю наших дорогих студентів обирати знання. Це ж легко перевіряється. Приходячи на роботу, людина отримує певне завдання. Як правило, молодих фахівців беруть із двомісячним випробувальним терміном. Природно, якщо людина перший раз не виконає завдання, другий раз виконає погано, звичайно, керівник скаже: «Ви нам не підходите». Банківських юристів зараз не готують ніде. А такі фахівці дуже потрібні, тому що в банках є юридичні відділи, юридичні управління. Специфіка полягає в тому, що потрібно добре знати господарське право, цивільне право, корпоративне право. Потрібно, щоб студенти, майбутні фахівці могли скласти договір, договір позики, договір оренди, депозитні договори, кредитні договори і т.д. Цьому ніде не вчать. Ми вважаємо це своїм завданням, і, звичайно, студенти повинні опановувати ці знання.

Згодом, після закінчення університету, Юрій Олегович працював на практичній роботі в Міністерстві юстиції. Потім, у зв'язку з бажанням перейти на наукову роботу 10 років працював в Інституті держави і права НАН України, потім – у Політехнічному інституті на посаді доцента на кафедрі правознавства. Ректором КПІ у той час був професор Петро Михайлович Таланчук. Пізніше, в 1994 році в Університеті ринкових відносин познайомився з нинішнім першим проректором Університету «Україна» Ларисою Федорівною Романенко.

- Як формувалася Ваше професійна діяльність після закінчення Університету ім. Т.Г. Шевченка?

- 1994 рік став переломним у моєму житті в тому плані, що саме Університет ринкових відносин проводив конкурсний відбір наших фахівців на стажування до країн Європейського Союзу. Кандидату потрібно було мати вищу освіту, він повинен був працювати в бізнесі і викладати підприємницьке право. Конкурсанти повинні були володіти англійською, німецькою або французькою мовою і бути мотивованими на розвиток своїх здібностей. Метою стажування було навчання наших фахівців за кордоном для того, щоб потім вони розповсюджували свої знання в Україні. Я успішно пройшов відбір за конкурсом, оскільки добре знав німецьку мову. Я півроку був у Німеччині й успішно закінчив цю частину програми, а другу частину, що була більш практично спрямована з відвідуванням підприємств, ми провели в Австрії, у Відні. Звичайно, відбулася серйозна переоцінка цінностей. Нам читали лекції та проводили практичні заняття прекрасні викладачі, провідні професори і доценти не тільки Німеччини та Австрії, а й інших країн Європи. Окрім навчання, нам пропонували екскурсії. Ми, хто більшу частину свого життя провели за «залізною завісою», за рік об'їздили майже всю Європу, побачили прекрасні німецькі міста Гамбург, Мюнхен... Побували в Парижі. Побачили маленькі німецькі міста, де впроваджене місцеве самоврядування, яке ми зараз викладаємо нашим студентам. Воно, самоврядування, побудовано саме знизу, коли народ обирає бургомістра, і влада знає, що вони тимчасові, що працюють і живуть за рахунок податків, які платять платники податків, і народ має вплив на владу. Це зараз записано і в нашій Конституції: «Єдиним джерелом влади є народ». Але в силу своєї ментальності український народ, на жаль, не завжди виявляє таку ініціативу, яку ми бачимо в Європі. Останні події, коли французький Президент оголосив про підвищення пенсійного віку до 62 років, останні події в Греції показали, наскільки активний, наскільки ініціативний народ Європи, коли він висловлює невдоволення не тільки на кухні і в транспорті, в аудиторіях, але й виходить на вулиці. Ці демонстрації мають мирний характер, але влада прислуховується до думки народу. Потрібно, щоб і наш народ був активнішим. Ось зараз ми бачимо, що Податковий кодекс, прийнятий Верховною Радою, змусив підприємців малого та середнього бізнесу вийти на вулиці показати, що влада повинна прислухатися до людей. Що пропонує сьогодні Податковий кодекс? Відповідно до цього кодексу сьогоднішня бабуся, яка стоїть у переході біля станції метро і продає свої яблука, насіннячка, груші, повинна зареєструватися як приватний підприємець, купити собі малу архітектурну форму, касовий апарат, а тоді вже продавати продукцію. Хіба це зараз можливо у нашій країні?

- Надзвичайно цікава розповідь! А що дало Вам стажування в особистісному плані?

- Ми отримали чудове підвищення кваліфікації, удосконалили мову. Одна група, яка володіла англійською мовою, поїхала до Англії, інша, зі знанням французької мови, - до Франції. Мені ж довелося побувати в Німеччині та Австрії. Що таке Відень? Це - музична столиця світу. Там дуже цікава система: кожну неділю біля ратуші виступав класичний виконавець, а наступної неділі – рок- чи поп-виконавець. Я чув Лючано Поворотті, а наступної неділі - Депеш Мод. Потім Монсерат Кабальє, через тиждень - Роллінг Стоунс і т.д. Звичайно, атмосфера приголомшлива. Люди, які приходять туди, дуже доброзичливі. Багато студентів, які обіймаються, цілуються. Ця отмосфера передається оточуючим, жодної агресії. На відміну, на превеликий жаль, від наших, коли відбуваються концерти при великому скупченні народу.

Тому дуже важливо нинішнім студентам, коли ми живемо у відкритому світі, коли кордони відкриті, більше знайомитись один із одним: адже особистого спілкування не замінить ніщо. Треба більше виїжджати на стажування, на різного роду семінари, симпозіуми, конференції, оскільки тільки через особисті контакти можна налагодити професійні питання.

- А як склалося Ваше життя, кар'єра після закінчення стажування?

- Після закінчення стажування я повернувся в Україну, в Політехнічний інститут, а через рік роботи мене запросили на роботу до Академії муніципального управління, де я пропрацював 10 років на посаді завідувача кафедрою конституційного права, заступником декана Юридичного факультету. Цей ВНЗ, як і Університет «Україна», - неприбутковий, засновником його є КМДА, а основним напрямом підготовки студентів Юридичного факультету була підготовка фахівців для органів місцевого самоврядування. Там же працював шанований мною професор Микола Володимирович Мних, із яким ми товаришуємо вже 11 років.

У 2009 році після захисту докторської дисертації я був запрошений на роботу в Університет «Україна», де мені було запропоновано очолити кафедру конституційного, адміністративного і фінансового права в Інституті права та суспільних відносин. Я викладаю курси «Конституційне право», «Права і свобода громадян», «Державне будівництво та місцеве самоврядування», «Конституційне судочинство».

Через рік роботи був оголошений конкурс на посаду директора Інституту права та суспільних відносин (після закінчення контракту із попереднім директором Олександром Геннадійовичем Мурашиним. І колектив підтримав мою кандидатуру. Якою я бачу програму розвитку нашого інституту? Як і будь-який керівник підрозділу хочу, щоб інститут був кращим серед інших інститутів Університету.

- Які ж основні програмні положення є для Вас пріоритетними?

- По-перше, це удосконалення системи освіти в інституті права. Йдеться про реформування організаційних і структурних принципів.

По-друге, визначення пріоритетних цілей і завдань. Я маю на увазі подальший розвиток інституту. Далі, безумовно, кадрова політика. Йдеться про зміцнення Інституту молодими здібними викладачами, кандидатами і докторами наук при збереженні його нинішнього кадрового потенціалу.

У своїй роботі ми повинні і будемо використовувати найкращий закордонний досвід та адаптувати його до національного грунту України. Будемо активніше вивчати закордонний досвід. Це означає, що студенти і викладачі повинні частіше виїжджати з ознайомчою місією в університети та інститути, з якими у нас укладені договори (як у межах СНД, так і в далеке зарубіжжя). Мені довелося два роки тому бути в Краківському університеті, де я проходив підвищення кваліфікації. Мені дуже сподобалася система освіта Польщі, сподобалися люди. Польща свого часу пішла шляхом «шокової терапії», і це дало свої позитивні результати.

Майже всі країни соціалістичного табору зіткнулися з проблемою фінансової кризи пізнього соціалізму, необхідністю зняття накопиченого при соціалізмі грошового боргу і помітного стрибка інфляції на початку ринкового переходу. В Польщі політика «шокової терапії» в економіці виявилася однією з найуспішніших у країнах колишнього соціалістичного табору. Польська «шокова терапія» мала істотний вплив на українських реформаторів. Таким чином, важливо зрозуміти розвиток реформ у Польщі та виявити причини того, чому проведення політики «шокової терапії» в Україні не дало таких успішних результатів.

Поляки - дуже релігійна нація, і коли ми говоримо про польську національну ідею, а ми говоримо про це останні 19 років упродовж усієї незалежності України, нам хочеться, щоб національна ідея у нас у країні об'єднала захід і схід, північ і південь.

Поляки об'єднані своєю національною ідеєю. Коли загинув польський президент і більшість керівників країни, поляки приносили свічки до президентського палацу, ночами чергували, обнявшись, плакали. Такі моменти об'єднують країну.

- Надзвичайно цікаві спостереження. А які наступні кроки Ви збираєтесь робити з реформування діяльності Інституту?

- Наступним пунктом програми реформування Інституту ми бачимо у підвищенні мотивації студентів до навчання, щоб вони стали більш свідомо ставитися до оволодіння знаннями і вміннями. Тут багато що залежить від самостійності студентів. Сьогодні вони, як ми говоримо, більш «просунуті», ніж ми з Вами. Всі вони володіють комп'ютером, іноземними мовами, а то і двома. Звичайно, в цьому плані є потенціал.

У своїй роботі наші викладачі все більше застосовують індивідуальний підхід, що враховує інтереси особистості. За Радянської влади всіх рівняли "під одну гребінку», а зараз ми виділяємо здібних, талановитих молодих людей і намагаємося дати можливість їм розкритися.

Наступний пункт стратегії розвитку інституту - це підвищення кваліфікації викладачів у системі ступеневої освіти. Йдеться про стажування, наукові відрядження, обмін студентами. Без цього ми не бачимо майбутнього.

Далі - підвищення інтересу молоді до актуальних проблем юридичної науки. На превеликий жаль, наші студенти тільки на останніх курсах починають виявляти інтерес до наукової роботи. Це треба робити не на 5-му, а на 2-му курсі. Студенти починають писати магістерські дипломні роботи на випускному курсі, а це - і звернення до бібліотеки та в інтернет. Занадто пізно вони долучаються до науки. Це треба робити набагато раніше.

І ще одним пунктом програми розвитку Інституту ми бачимо підвищення відповідальності і дисципліни у своїй роботі. Ми хочемо зробити Інститут права та суспільних відносин кращим підрозділом Університету і працювати за принципом «Ми - одна команда».

- Яка структура Інституту, скільки він налічує кафедр, хто їх очолює?

- Інститут сьогодні налічує 6 кафедр. Кафедри очолюють висококласні професіонали: професори Мурашин Олександр Геннадійович, Бебик Валерій Михайлович, Гринкевич Олександр Йосипович, доценти Лебеденко Володимир Іванович, Сердюк Василь Павлович. Я завідую кафедрою конституційного, адміністративного та фінансового права. Більшість викладачів на кафедрах - штатні.

- Який у Вас життєвий девіз?

- Девіз нашої сім'ї - «Через терни до зірок». Так уже повелося, що мені ніколи нічого не давалося просто так. Усе доводилося робити з великими труднощами. Це ж стосується і написання кандидатської та докторської дисертацій.

- Які книги Ви прочитали останнім часом?

- Не зважаючи на свою зайнятість, намагаюся знаходити час, щоб читати. Читаю не як нинішня молодь у метро по електронній книжці, а читаю в оригіналі. На цьому тижні я закінчив читати поезію Анни Ахматової, минулого тижня читав повісті й оповідання Миколи Семеновича Лєскова. Мій прадід Фома Сильвестрович дружив із цим відомим письменником, який довгі роки жив і працював у Києві. З однієї зі своїх поїздок до Італії Лєсков привіз своїм друзям подарунки, в тому числі і моєму прадіду. Ось ці запонки (показує запонки - авт.). Їм 150 років.

- Як любите відпочивати?

- Дуже люблю спорт. Вважаю себе спортивною людиною (я це відчув по міцному чоловічому рукостисканню - авт.). Дуже люблю плавання. Займаюся цим видом спорту з 6 років. Я - кандидат у майстри спорту з плавання. Коли людина плаває, у неї працюють усі групи м'язів, не тільки руки і ноги, а й м'язи спини, живота, плечей. Це абсолютно нетравматичний вид спорту. Взимку плаваю в басейні, а кожне літо, скільки себе пам'ятаю, ми відпочиваємо у Криму, який дуже люблю і добре знаю (не тільки південний берег, але і степовий, і гірський Крим). Останнім часом з'явилася йому альтернатива - Туреччина, Єгипет і т.д.

Другим хоббі для мене є подорожі. Ми з сім'єю щороку намагаємося відвідувати одну країну. За останні роки побували з родиною в Туреччині, Єгипті, Тунісі, Ізраїлі, в Об'єднаних Арабських Еміратах. Із кожної країни привозимо маленькі сувеніри, фотографії, хоча знімаю я непрофесійно аматорським фотоапаратом.

- Хто Ваша опора, однодумці в Інституті?

- Я прийшов не на порожнє місце. Тут до мене був створений хороший професійний колектив, який добре розуміє поставлені перед Інститутом завдання. Моїми заступниками є досвідчені і віддані Університету «Україна» фахівці - Терещенко Андрій Леонідович і Морока Ірина Олексіївна. Я хотів би відзначити при цьому особисту ініціативу й успіх при новаторських починаннях нового проректора з наукової роботи, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента національної Академії правових наук, мого давнього і доброго знайомого Олефіра Віктора Івановича.

Ми познайомилися з ним у далекому 1986 році, працювали разом в Інституті держави і права. Організовували школу молодих учених-юристів в Алушті, на базі пансіонату «Юність». Запрошували для проведення занять відомих учених-професорів. Там я познайомився з молодим аспірантом Віктором Олефіром, котрий згодом став видатним ученим. Серед запрошених для проведення занять був маловідомий на той час доцент із Ленінградського університету Анатолій Олександрович Собчак, надалі - мер Санкт-Петербурга, відомий політичний діяч.

- Яка зустріч, яка подія останнього часу справила на Вас найбільше враження?

- Зовсім недавно, на одному з офіційних заходів я познайомився з Героєм України, першим космонавтом Леонідом Костянтиновичем Каденюком. Мене вразило те, що ця людина абсолютно не «зазвезділся» - доступна, інтелігентна, скромна, вихована. Це є потрясінням останнього часу. Він подарував мені свій журнал із написом. Каденюк зараз працює Радником Президента України.

Повертаючись до своєї професійної праці, я хотів би виділити завідувача кафедри теорії держави і права доктора, професора, Заслуженого юриста України Мурашина Олександра Геннадійовича, якого я теж знаю багато, багато років як колегу, з яким ми йшли нога в ногу. Ми одночасно в 1985 році захистили кандидатські дисертації і зараз працюємо разом. У нас добрі партнерські, дружні, професійні стосунки. Ми з ним неконфліктні люди. Дуже важливо, коли в колективі панує атмосфера доброзичливості, довіри, хоча контроль і облік повинен бути завжди. Ми активно ведемо пошук молодих кандидатів і докторів наук, щоб зміцнити науковий потенціал нашого Інституту.