Дмитро Грицай-Перебийніс
| Вид материала | Документы |
- Дмитро чижевський, 3615.37kb.
- Барабась Дмитро Олександрович, 82.36kb.
- Грицай Сергій Михайлович заступник голови Сумської обласної державної адміністрації., 204.12kb.
- Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби, 205.43kb.
- Грицай Елена Васильевна с. Крюковка 2010 пояснительная записка, 420.87kb.
- Бондаренко Дмитро Володимирович удк 621. 373. 826 Моделювання динамічних процесів, 203.61kb.
- Гінько Дмитро Ігорович кт-361 диплом, 169.58kb.
- Дмитро Мирон-„Орлик”, 3276.97kb.
- С. М. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія. – Вц "Київський університет",, 3947.82kb.
- Дмитро Іванович Менделєєв народився 8 лютого 1834 року у Тобольську. Усім’ї він був, 86.28kb.
Дмитро Грицай-Перебийніс
генерал, шеф штабу УПА
Народився у квітні 1907 року в селі Дорожів Самбірського району на Львівщині. Син селянина, одружений. Закінчив Дрогобицьку гімназію, член “Пласту”, УВО від 1928 року, ОУН від 1929 року. Закінчив школу підхорунжих польської армії, студент математичного факультету Львівського університету.
Військовий референт КЕ ЗУЗ (1932-1934), політв’язень польських тюрем (1932-1939), концтабору “Береза Картузька” (1934-1936). Член Революційного Проводу ОУН і викладач на його військових курсах (1940-1941). Учасник Других Великих Зборів ОУН.
Командир старшинської школи у Мостах Великих літом 1941 року. Військовий референт Проводу ОУН (1941-1942, 1943-1945). В’язень гестапівської тюрми у Львові (1942-1943), з якої визволений боївкою СБ.
Шеф ГВШ УПА в ранзі майора (1943-1945). Редактор військових підручників, керівник першої збірної присяги УПА. Делегат від Проводу ОУН на Українських землях до Проводу ОУН за кордоном. При переході чесько-німецького кордону потрапив у руки чеської поліції.
Загинув 22 грудня 1945 року в тюрмі Міністерства безпеки у Празі. Посмертно іменований УГВР генерал-хорунжий.
Ростислав Волошин (Павленко)
командир запілля УПА
Народився у Дубнівському районі на Рівненщині. Син залізничного робітника, одружений. Голова Української студентської репрезентації в Польщі (1933-1934). Політв’язень польських тюрем і концтабору “Береза Картузька”, крайовий провідник ОУН на ПЗУЗ, політв’язень більшовицької тюрми (1939-1941).
Голова обласної управи Рівненської одласті у 1941 році, в’язень німецької тюрми (1941-1942), заступник директора обласної кооперативи в Рівному у 1942 році.
Співорганізатор УПА та комендант запілля УПА на ПЗУЗ (1942-1943). Учасник Третіх НВЗ ОУН, обраний членом Бюро Проводу ОУН, учасник Конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії 19-21 листопада 1943 року на Рівненщині. Учасник Великого Збору УГВР, обраний Генеральним секретарем ГСВЗ УГВР. Загинув у бою з підрозділом НКВД 22 серпня 1944 року біля села Гаї Нижні Дрогобицького району на Львівщині при переході фронту.
Ярослав Старух
17.11.1910-20.09.1947
Народився в с. Золота Слобода Козівського району Тернопільської області. Закінчив гімназію в Бережанах, член ОУН, організатор освітніх курсів для молоді при читальнях “Просвіти ”, політичний в’язень польського концтабору “Береза Картузька” в 1934; заступник крайового провідника й політичний референт КЕ ПЗУЗ (1935-37), ред. львівського тижневика “Нове село”, кількаразово заарештований польською поліцією (1929,1937,1939), остаточно засуджений в Рівному на 13 років тюрми, визволився у вересні 1939. Секретар УЦК в Кракові (1939-41), учасник 2-го ВЗ ОУН у Кракові, учасник проголошення Акту 30-го червня 1941 року, державний секретар Міністерства інформації і пропаганди УДП, член Організаційної референтури Проводу ОУН (1941-42), заарештований Гестапом у Львові, тортурований (1942-1943), визволений з тюрми заходами СБ у вересні 1943; член Референтури пропаганди Проводу ОУН, керівник підпільної радіовисильні “Афродіта”, редактор гумористичного журналу “Український перець” (1943-44), член Проводу ОУН і провідник Закерзонського краю на українських землях під Польщею (1945-47). Нагороджений УГВР Золотим Хрестом заслуги в 1946. Автор праці “Упир Фашизму” (1946), низки брошур і статтів до історії визвольної боротьби. Загинув геройською смертю в своїй лісовій криївці в бою з спецвідділом польської Служби Безпеки (УБП).
Кирило Осьмак
Президент УГВР
Народився у травні 1890 року в містечку Шишаки на Полтавщині. Вищу освіту здобув у Московському сільськогосподарському інституті (1910-1916). Студентську практику проходив на Волині, Кубані, Сибірі.
Член УПСР, член Центральної Ради (1917-1918). Агроном, організатор кооперативів. Заарештований у м.Харкові у1928 році, у Москві (1930), засуджений на п’ять років за справу СВУ, достроково звільнений.
Працював у народному господарстві (1932-1938). Знов ув’язнений (1938-1940). На волі жив з родиною в Києві (1940-1941). Мав зв’язок з сіткою ОУН, переїхав до Львова, працював у УЦК. Учасник великих зборів УГВР, обраний Президентом УГВР (1944).
13 вересня 1944 року заарештований, ув’язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944-1947), Владимирській тюрмі (1948-1960), де й загинув 16 травня 1960 року.
Дмитро Мирон
5.11.1911-25.07.1942
Відомий український політичний діяч, публіцист. Народився у с. Раї Бережанського повіту (Тернопільська обл.). Середню освіту здобув у Бережанській гімназії та в Академічній гімназії у Львові. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. З юнацьких років брав участь у націоналістичному русі, став членом ОУН. У 1932-33 – референт юнацтва при Крайовій Екзекутиві ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ). Деякий час Мирон був головним редактором “Бюлетня ОУН на ЗУЗ”. У липні 1934 заарештований польською поліцією, звинувачений у приналежності до ОУН, розповсюдженні нелегальної націоналістичної літератури та співучасті у підготовці замаху на співробітника радянського консульства у Львові О.Майлова (замах вчинив 23.10.1933 М.Лемик).
Був засуджений польським судом до 7 років ув’язнення. Ув’язнення відбував у тюрмах Равича і Вронок (тепер Польща). Був учасником Другого Великого Збору ОУН у Римі в 1938. З 1939 – політично-ідеологічний референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. З червня 1941 перебував у Відні, де займався політичним вишколом батальйону “Роланд”. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 Мирон брав активну участь у формуванні Похідних груп ОУН(б). У 1941 очолив Північно-східну групу ОУН(б), яка вирушила у Наддніпрянську Україну. Із жовтня 1941 – Крайовий Провідник ОУН на Осередньо-Східно-Українських Землях (ОСУЗ). Заарештований гестапо в Києві. Вбитий під час спроби втечі із в’язниці 25.7.1942. Автор праці “Прикмети характеру українського націоналіста”.
Іван Климів-Легенда
військовий референт проводу ОУН
Народився в селі Сілець Сокальського району на Львівщині у 1909 році. Син селянина. Закінчив гімназію в Сокалі (1929), член “Пласту”, ОУН. У 1932 році засуджений до ув’язнення за протипольську промову, наступного року – на 15 місяців в’язниці за приналежність до ОУН. В’язень концтабору Береза Картузька.
Співорганізатор сітки ОУН на Волині, засуджений 31 серпня 1937 року у Луцьку на 10 років в’язниці. Визволився у 1939 році. Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ (1940-1941).
Член Проводу ОУН з 1941 року, його організаційний референт (1941-1942), військовий референт у 1942 році.
4 грудня 1942 року замордований у гемтапівській в’язниці.
Дмитро Клячківський
полковник, Командир УПА-Північ
Народився у місті Збаражі Тернопільської області. Син бідних селян. Закінчив гімназію, студент юридичного факультетут Львівського університету, член ОУН, відбув службу в польській армії. Працював у “Народній торгівлі” у Станіславові в 1934 році.
Політв’язень польських тюрем у 1937 році; член Управи спортивної організації “Сокіл” у Збаражі у 1938 році. Обласний провідник юнацтва ОУН Станіславівщини (1939-1940).
Заарештований НКВД у Львові, засуджений на процесі 59-ти на кару смерті, замінену на 10 років тюремного ув’язнення. Вирвався на волю з Бердичівської тюрми у липні 1941 року.
Провідник ОУН м.Львова, Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ із січня 1942 року; член Проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Іменований майором та призначений крайовим командиром УПА-Північ з 1944 року. Член ГВШ УПА.
Загинув геройською смертю у бою з переважаючими силами НКВД біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині. Посмертно іменований УГВР полковником УПА.
Роман Шухевич
(коротка біографія)
Роман Шухевич народився у Львові 30 червня 1907 року. Його дитинство пройшло у містечку Краківці Яворівського повіту на Львівщині. Там же закінчив народну (початкову) школу. З 1917 по 1925 р. навчався у філії Львівської Академічної гімназії. Під час навчання Роман мешкав у Львові у своєї бабусі Герміни Шухевич, де і познайомився з тодішнім командантом УВО Євгеном Коновальцем. У вересні 1926 року Роман Шухевич поступив до Львівської політехнічної академії на державно-мостовий факультет. У 1928-1929 рр. відбуває військову службу в польській армії. Як студента його зразу ж направили у старшинську школу підхорунжих, але через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності. У 1934 р. закінчив університетські студії зі званням інженера.
Будучи членом пластової організації, вже в старших класах гімназії мав зв’язки з членами УВО. Після навчання одразу ж включився до діяльності УВО. У 1926 році за наказом Начальної Команди УВО виконав атентат на польського шкільного куратора Станіслава Собінського.
Через два роки після створення ОУН у 1930 р. Романа Шухевича призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви. Під його керівництвом у Галичині у відповідь на пацифікацію відбулися масові саботажні акції, організовано цілу серію експропріаційних нападів. Найголовнішим бойовим актом ОУН у 1931 р. було вбивство польського посла до Сейму Тадеуша Голуфки, яке звісно ж організував бойовий референт КЕ ОУН Роман Шухевич-Дзвін. У червні 1934 р. у зв’язку з вбивством міністра Б.Пєрацького поліція провела масові арешти. Після звільнення з концтабору у 1938 р. у м. Хусті разом із провідними членами ОУН Р.Шухевич створює Генеральний штаб Національної оборони Карпатської України.
Із початком війни у 1939 р. в Україні створено цілком нову політичну ситуацію, що вимагало нових форм боротьби за державну незалежність. Весною 1941 р. Проводові ОУН вдалось домовитися з верховним німецьким командуванням про вишкіл української військової частини (Український Легіон). Р.Шухевич добровільно погодився очолити один із підрозділів з розрахунком, що у майбутньому Легіон може стати базою для формування української армії. Після проголошення 30 червня 1941 року Акта відновлення Української держави весь Провід ОУН було арештовано німецькою владою. Роману Шухевичу вдалося уникнути ув’язнення.У 1943 р. на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН його одноголосно було обрано Головою Бюро ОУН і призначено головним командиром УПА.
З метою об’єднання й консолідації всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність України в липні 1944 р. з ініціативи ОУН і УПА та особисто Романа Шухевича, скликано Великі Збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій та середовищ, в результаті нарад створено Українську Головну Визвольну Раду. Виконавчим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, Головою якого обрано Романа Шухевича-Лозовського. Його також затверджено на посаді Секретаря Військових справ і Головним Командувачем УПА.
Роман Шухевич – одна з найвидатніших постатей національно-визвольної боротьби 30-50-х років. Символ героїчної боротьби за УССД. 5 березня 1950 р. він загинув героїчною смертю у підпільній хаті у с. Білогорща біля Львова під час бою з московськими окупантами.
Олена Теліга
(дівоче прізвище – Шовгенова; 21.07.1907р.; за іншими даними – 8.09.1906 - 21.02.1942 р.)
– видатна українська поетеса, політичний діяч.
Народилася в Санкт-Петербурзі у родині професора І. Шовгенова. Виховувалася в російському оточенні, хрещеною була відома російська поетеса З. Гіппіус. У 1917 разом з батьками переїхала до Києва. Навчалася в одній із київських гімназій. У 1920 батько Теліги, який деякий час працював у Раді народних міністрів УНР, був змушений емігрувати. У 1923 Теліга разом з матір’ю переїхала до Тарнова (Польща), у 1924 – у Подєбради (Чехословаччина). У 1924 році здобула гімназійну освіту в Подєбрадах. Восени 1925 року Теліга вступила на історико-фіологічний відділ Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. У 1926 р. вийшла заміж за сотника Армії УНР М.Телігу. Після закінчення навчання Теліга переїхала до Варшави, де в 1929–39 працювала вчителькою в українській школі. З кінця 20-х років почала друкуватися у “Літературно-науковому віснику”. У 1930-х вийшла перша збірка поетичних творів Теліги. Характерними рисами її поезії є ліричність, висока поетична культура, свіжість і безпосередність образів. У 1932 році Теліга вступила до ОУН. Працювала у культурницькій референтурі ПУН (разом з Ольжичем), була автором кількох ідеологічних та програмових творів. Наприкінці 1939 переїхала до Кракова, де на той час містився центр українського громадсько-політичного життя. У Кракові очолювала мистецьке товариство “Зарево”. Після розколу 1940 залишилася в ОУН-(М). У червні 1941 р. Теліга разом з чоловіком переїхала до Львова. Займалася політичною діяльністю. У жовтні 1941 року Теліга разом з похідними групами ОУН вирушила до Києва. Організувала у Києві Спілку українських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до газети “Українське слово” – “Літаври”. Після початку масових репресій гітлерівців проти українських націоналістів Теліга відмовилася залишити місто і продовжувала літературну та політичну діяльність. 7.02.1942 заарештована і разом з чоловіком розстріляна у Бабиному Яру.
Поезії Олени Теліги увійшли до збірок “Душа на сторожі” (видано посмертно, 1946 р.) та “Прапори Духа”. Найповніше зібрання творів Теліги видано 1977 року у Парижі (“Збірник”, “Полум’яні межі”). У березні 1992 р. у Рівному, вперше в Україні, видано збірку творів О.Теліги “Найгостріше слово – Україна”.
21.02 1992 у Бабиному Яру встановлено пам’ятний хрест на місті розстрілу фашистами видатної української поетеси та її однодумців.
Олег Ольжич (Кандиба)
8.07.1907-10.06.1944
Відомий український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. Син Олександра Олеся. Народився у Житомирі. В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 емігрував разом з батьками до Чехо-Словаччини. В 1924-29 навчається в Карловому інституті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті.
Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему: “Неолітична кераміка Галичини”. В 1930-31 – асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці – послідовник школи Л.Нідерле. З поч. 1930-х рр. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: “Літературно-Науковий Вісник”, “Вістник”, “Обрії”, “Напередодні”, празьких: “Студентський вістник”, “Пробоєм”. З молодих літ Кандиба став учасником українського націоналістичного руху . В 1929- член ОУН. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є.Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис “Самостійна думка”, перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 1939-41 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 переїхав до України. В 1941-42 Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (м) в Україні. В жовтні 1941 Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру- Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН(м) обрала Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А.Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.05.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.06.1944. Кандиба- автор поетичних збірок “Рінь”(1935), “Вежі”(1940) та посмертно виданої “Підзамче”(1946), перевиданих у збірках “Поезії”(1956) та “Величність”(1969), ряду праць з археології, серед яких “Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes”(1937).
Ярослав Стецько
Народився 19 січня 1912 р. в Тернополі в сім'ї священика о.Семена і його дружини Теодозії з роду Чубатих. Обдарований непересічними здібностями, Я.Стецько з відзначенням закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-34 р.р. право і філософію у Краківському та Львівському університетах.
Ще юнаком Ярослав Стецько включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації “Українська націоналістична молодь" і відтак підпільних УВО та ОУН. З 1932 р. Ярослав Стецько був членом Крайової Екзекутиви Організації Українських Націоналістів, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань.
За націоналістичну діяльність він зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув'язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. за дорученням полковника Євгена Коновальця Я.Стецько підготував черговий Збір ОУН і у 1939 р. взяв участь у Римському Конгресі ОУН.
У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на II Великому Зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові Я.Стецька обрано заступником Провідника ОУН Степана Бандери.
Із початком німецько-російської війни Я.Стецько, пробившись із групою однодумців за лінію фронту до Львова, скликав Національні Збори. На них 30 червня 1941 р. проголошено Акт відновлення Української Держави й обрано Я.Стецька прем'єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави, Я.Стецька заарештували і запроторили до концтабору Саксенгавзен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Я.Стецько дорогою до американської окупаційної зони був тяжко поранений.
У 1945 р. Крайова Конференція ОУН обрала Я.Стецька членом Бюро Проводу ОУН, до якого входили Степан Бандера й Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький Блок Народів (АБH), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни Я.Стецько розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є підписання домовлення з Китайською Антикомуністичною Ліґою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї Місії АБН (1957-60), а згодом – до 1971 р. – Представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо “Світової Антикомуністичної Ліґи", де Я.Стецько був постійним членом Екзекутиви; з ініціятиви Я.Стецька постала Европейська Рада Свободи, яка його обрала досмертним членом почесної Президії ЕРС. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою революційної ОУН, яку він очолював до кінця свого життя.
Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною.
Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано.
Степан Бандера
(1.01.1909-15.10.1959)
Провідник