Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права

Вид материала

Документы

Содержание IV. Висновки Щодо запропонованих змін до рекомендації r(99)15 Вільний ефірний час для політичних партій/кандидатів на публічних засобах мовлення і, якщо можливо, на приватних засобах мовленн

Подобный материал:

• Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
• Персоналії та доробок, 5287.98kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Громадянами України на основі загального, рівного І прямого виборчого права шляхом, 2819.54kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• Тема предмет, метод, система трудового права, 4272.96kb.
• Верховна Рада України; Закон від 17., 3306.25kb.
• Верховного Суду України для однакового застосування судами чанного закон, 4307.72kb.
• Верховного Суду України для однакового застосування судами чанного закон, 4149.38kb.
• Інститут виборчого права, 202.46kb.

І. Вступ

1. Спостерігаючи політичну кризу в Україні після підписання Прези­дентом Указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію 1549 від
19 квітня 2007 року «Про функціонування демократичних інституцій в Україні».

2. Парламентська Асамблея Ради Європи запропонувала Венеціанській Комісії підготувати висновок щодо існуючої законодавчої бази дострокових парламентських виборів в Україні та щодо можливих шляхів поліпшення виборчого законодавства на основі Європейської практики⁵⁷.

3. Цей висновок підготований на основі коментарів, які зробив
п. А. Санчес Наварро (заступник члена Комісії, Іспанія) і прийнятий на
71 Пленарній сесії Венеціанської Комісії (Венеція, 1-2 червня 2007 року).

ІІ. Загальні положення

4. Поточне скликання парламенту було обрано 26 березня 2006 року. Дві основні політичні сили боролися за місця у Верховній Раді – Партія регіонів п. Януковича і Блок Юлії Тимошенко (БЮТ). У підсумку голосу­вання вони отримали відповідно 32,14% та 22,29%, проте жодна з партій не отримала абсолютної більшості. Внаслідок цього обидві партії повинні були формувати коаліцію. БЮТ зробив спробу утворити парламентську коаліцію із своїми колишніми партнерами з Помаранчевої коаліції – пропрезидентсь­кою «Нашою Україною» та Соціалістичною партією України, проте після кількох місяців переговорів ця спроба зазнала невдачі. Соціалістична партія приєдналася до коаліції, де провідною силою стала Партія регіонів, яка утворила уряд 4 серпня 2006 року.

5. З самого початку діяльність парламенту характеризувалася рядом криз⁵⁸. Остання криза виникла через зміну коаліції шляхом залучення ряду депутатів від опозиції.

6. 2 квітня 2007 року Президент України скористався своїми конститу­ційними повноваженнями і прийняв рішення про припинення повноважень Верховної Ради України, видавши відповідний указ. Група депутатів звер­нулася з поданням проти цього рішення до Конституційного Суду України. 26 квітня 2007 року Президент України видав новий указ щодо дострокових виборів до Ради, яким скасував свій указ від 2 квітня 2007 року і визначив нову дату виборів 24 червня 2007 року. Після переговорів між Президентом, урядом і рядом політичних сил 27 травня було вирішено провести вибори
30 вересня 2007 року.

7. Питання, на яке слід відповісти у цьому контексті, повинно бути: чи забезпечують конституційні та інші законодавчі положення в Україні до­статні основи для прозорої та вчасної організації голосування та якими є можливі шляхи провести дострокові вибори згідно з демократичними стан­дартами?

ІІІ. Конституційні та законодавчі положення стосовно
дострокових виборів

8. У своїй Резолюції 1549 Парламентська Асамблея відзначила, що:

«…як звичайні, так і дострокові вибори є легітимним демо­кратичним інструментом для обрання та контролю народом влади, що діє від його імені. Дострокові вибори є нормальною практикою в усіх демократичних державах Ради Європи і як такі можуть бути прийняті як ключова складова політичного компромісу. Проте Асамблея під­креслює, що для того, щоб будь-які вибори вважалися демокра­тичними, вони мають бути проведені відповідно до законної проце­дури, яка робить можливим проведення вільної агітаційної кампанії та вільний вибір громадян».

9. Що стосується загальних законодавчих рамок організації виборів, регуляторні рівні повинні бути ясними, і необхідна певна стабільність виборчого законодавства. Кодекс належної практики у виборчих справах Венеціанської Комісії дає ясні причини цього:

«… Стабільність законодавства має вкрай важливе значення для зміц­нення авторитетності виборчого процесу, що саме по собі суттєво для зміц­нення демократії. Часта зміна норм (…) може ввести виборця в оману»⁵⁹.

10. У цьому відношенні дострокові вибори не є винятком з правила.
В такому контексті можна порадити, щоби зміни до законодавства вноси­лися тільки тоді, коли таких захід необхідний для забезпечення консти­туційних прав виборців. Тому існуюче законодавство повинно бути ретель­но оцінене і, якщо існує можливість виправити ситуацію через рішення органів управління виборчим процесом, такий вибір слід зробити.

11. Дострокові вибори є серйозною подією у політичному житті будь-якої країни. Дуже часто це період напружень і гарячих дебатів між різнити політичними силами. Проте державні органи, відповідальні за організацію виборів, повинні забезпечувати проведення виборчого процесу у строгій відповідності з Конституцією та існуючим законодавством. Політичні партії теж повинні поважати правила гри, оскільки чесні вибори надають їм легі­тимацію як політичним акторам. У цьому контексті роль органів управління виборчим процесом є суттєвою: вони застосовують законодавство і в прин­ципі є незалежними у прийнятті своїх рішень як від інших державних інституцій, так і від політичних партій.

12. В Україні положення щодо дострокових виборів містяться в Конс­титуції та в Законі «Про вибори народних депутатів України». Важливо зазначити, що закон про вибори депутатів був прийнятий раніше від остан­ніх змін до Конституції. Внаслідок цього можуть бути певні проблеми у застосуванні деяких конституційних положень через існуючий закон.

13. Положення щодо того, як організуються дострокові вибори, не описуються Конституцією. Стаття 77, частини 2 і 3, встановлює, що достро­кові вибори повинні бути проведені не пізніш як за 60 днів після розпуску Ради відповідно до положень закону про вибори народних депутатів України.

14. Закон «Про вибори народних депутатів України» говорить про дострокові вибори у його статті 16, частина 3, та статті 102. Перше поло­ження власне розрізняє «чергові» та «позачергові» вибори і встановлює, що позачергові вибори призначаються Президентом у порядку, встановленому Конституцією.

15. Проте стаття 102 встановлює досить детальні рамки для організації дострокових виборів. Згідно з цими положеннями:

а) для дострокових виборів використовуються ті ж територіальні округи, які були використані для попередніх виборів;

b) спеціальні та виняткові виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 19 днів до дня виборів;

с) територіальні комісії утворюються не пізніш як за 50 днів до дня виборів (партії повинні подати свої кандидатури членів комісій не пізніш як за 53 дні до дня виборів);

d) виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 12 днів до дня виборів;

е) кандидатів можна висувати відразу після публікації президентського указу, але не пізніш як за 40 днів до дня виборів;

f) реєстрація кандидатів у депутати закінчується за 25 днів до дня виборів;

g) інформаційні плакати партій (блоків), зазначені у статті 54 закону, виготовляються не пізніш як за 20 днів до дня виборів;

h) списки виборців формуються територіальними комісіями і пере­даються на виборчі дільниці не пізніш як за десять днів до дня виборів (ті ж строки застосовуються до спеціальних виборчих дільниць);

і) Центральна виборча комісія встановлює форму і текст виборчого бюлетеня не пізніш як за 24 дні до дня виборів.

16. Як випливає з наведеного вище переліку, процес позачергових виборів та різні аспекти організації голосування покриваються статтею 102 закону. У випадку поточних позачергових виборів в Україні було вирішено провести їх 30 вересня 2007 року. Це домовлене розв’язання проблеми дає владі та різним політичним силам додатковий час для підготовки до виборів. Проте деякі складові цієї процедури потребують більш детального регу­лювання.

17. Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» вона відповідальна за впровадження конституційних і законодавчих положень, що стосуються виборчого процесу. Вона навіть має повноваження пропонувати необхідні зміни до законодавства про вибори та референдуми відповідно до частини 6 тієї ж статті. Інше важливе повно­важення Центральної виборчої комісії – можливість приймати рішення про практичні аспекти організації парламентських виборів (пункт 3 статті 19). Окремі неясні положення виборчого закону можуть бути роз’яснені рядом конкретних рішень, прийнятих Центральною виборчою комісією України, і вона повинна більш активно використовувати це повноваження. Наприклад, подібного додаткового регулювання могли б потребувати такі аспекти, як робота органів виборчої адміністрації, процедура скарг і звернень та списки виборців.

18. Закон встановлює, що територіальні комісії створюються «не пізніш як за 50 днів до дня виборів, а партії подають свої кандидатури на членів комісій не пізніш як за 53 дні до дня виборів». При теперішніх обставинах, користуючись розширеними часовими рамками для організації виборів, Центральна виборча комісія могла б розглянути можливість створення виборчих комісій нижчого рівня якнайраніше, щоби полегшити професійну підготовку їх членів.

19. Проблема процедури скарг і звернень у випадку дострокових вибо­рів не є предметом розгляду положень закону. Це могло б створити проб­леми в обставинах, коли часові рамки різних сторін організації виборів скорочені. Проте у випадку теперішніх дострокових виборів органи управ­ління виборчим процесом мають досить часу для вжиття заходів, які б забезпечували учасникам виборчого процесу можливість оскаржувати будь-яке рішення, дію чи бездіяльність, які могли б порушувати їх виборчі права.

20. Процес перевірки точності списків виборців може бути однією з найбільших проблем при дострокових виборах. Закон «Про вибори народ­них депутатів України» встановлює, що списки виборців формуються на основі списків з попередніх виборів (у теперішньому випадку – парла­ментських виборів 26 березня 2006 року). Закон про реєстр виборців, прий­нятий Радою у березні 2007 року, набере чинності 1 жовтня 2007 року. Згідно з інформацією, отриманою Комісією, реєстр виборців ще не існує. Наявні положення можуть бути недостатніми для виборчих комісій та інших ком­петентних органів для проведення діяльності щодо перевірки та уточнення списків виборців. Проте, якщо компетентні органи включно з Центральною виборчою комісією звернуться до цього питання у належні строки, проблема може бути розв’язана до 30 вересня 2007 року.

21. Організація виборів, як чергових, так і позачергових, в Україні регулюється кількома законами. Як уже згадувалося, у випадку дострокових виборів можливості інтерпретувати спосіб, яким ці закони можуть засто­совуватися і поєднуватися, дуже обмежені. У своєму Спільному висновку 2006 року щодо Закону «Про вибори народних депутатів України»⁶⁰ Вене­ціанська Комісія та ОБСЄ/БДІПЛ рекомендували відповідним органам визначитися, «чи доцільно буде звести різні виборчі норми у єдиний виборчий кодекс». Ця рекомендація повинна бути серйозно розглянута відповідними органами влади.

IV. Висновки

22. Конституція, а також виборчий закон, надають основні елементи, які повинні регулювати спеціальні або дострокові вибори. Однак деякі законодавчі положення і процедурні аспекти їх застосування можуть бути оцінені як неясні та/або недостатні для повного забезпечення виборчих прав громадян. Це може серйозно ускладнити виборчий процес та створити політичний і суспільний неспокій.

23. Для того, щоб мінімізувати згадані вище недоліки, Центральна виборча комісія повинна повною мірою використати свої повноваження при застосуванні існуючих законодавчих положень щодо дострокових виборів. Її роль суттєва в організації діяльності комісій нижчого рівня, реєстрації кандидатів та перевірці списків виборців. У контексті дострокових виборів політичний клімат напружений, й існує ризик конфронтації між полі­тичними силами. Роль Центральної виборчої комісії важлива протягом передвиборчого періоду, і вона не повинна зазнавати неправомірного тиску і боку інших органів влади та різних політичних сил. Якщо Центральна виборча комісія застосує свої повноваження, не повинно бути жодних перешкод для проведення дострокових виборів у спосіб, який відповідає європейським стандартам.

24. Законодавчі положення повинні ясно вказувати строки вчасного надання фінансових ресурсів для організації дострокових виборів.


Опубліковано: «Вибори та демократія». – 2007, № 2 (12).


CDL-AD(2007)022

 

ВИСНОВОК

ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ЗМІН ДО РЕКОМЕНДАЦІЇ R(99)15

ПРО ВИСВІТЛЕННЯ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ПЕРЕДВИБОРНОЇ АГІТАЦІЇ

ухвалений Венеціанською комісією на її 71 пленарній сесії

(Венеція, 1-2 червня 2007)

на основі коментарів

пана Оуена МАСТЕРСА (експерт)

пані Герді ТОРҐЕЙРСДОТТІР (заступник члена Комісії, Ісландія)

І. Вступ

1. У березні 2007 року Група спеціалістів з прав людини в інфор­маційному суспільстві (MC-S-IS) запросила Комісію взяти участь у своїй роботі щодо перегляду Рекомендації (99)15 про висвітлення засобами масової інформації передвиборної агітації та надати висновок, що зосереджується на ролі електронних засобів масової інформації у висвітленні передвиборної агітації. У відповідь на таке звернення пані Г. Торґейрсдоттір (заступник члена Комісії, Ісландія) та пан O. Maстерс (експерт) надали групі експертів свої письмові коментарі. 29-30 березня 2007 року пані Торґейрсдоттір відвідала зустріч Групи спеціалістів з прав людини в інформаційному суспільстві, яка відбулася у Страсбурзі, та взяла участь у дискусії щодо поправок до вказаної вище рекомендації.

2. Цей проект висновку був розроблений на основі коментарів, наданих пані Г. Торґейрсдоттір та паном O. Maстерсом, та прийнятий на 71 пленарній сесії Венеціанської Комісії (Венеція, 1-2 червня 2007 року).

ІІ. Нові виклики для ролі засобів масової інформації
у сучасному суспільстві.

3. Венеціанська Комісія підкреслювала необхідність надати пресі всі гарантії, необхідні їй для виконання ролі публічного сторожового пса⁶¹. Демократична роль засобів масової інформації щораз більше стає потріб­ною в процесі глобалізації та концентрації, що приводить до поширення міжнаціональних, включно з європейськими, груп засобів масової інфор­мації та зв’язку. Ця ситуація, як зазначено Комітетом Міністрів у декларації у січні 2007 року, фундаментально змінює ландшафт засобів інформації, де «концентрація засобів масової інформації може надати їх власнику чи медіа-групі значні повноваження окремо чи спільно формувати порядок денний публічних дискусій та суттєво впливати чи формувати громадську думку,
і таким чином чинити також вплив на уряд та інші державні органи та організації».

4. До Венеціанської Комісії звернулися надати коментар запропоно­ваних поправок до Рекомендації № R(99)15 Комітету Міністрів для держав-членів щодо заходів, що стосуються висвітлення засобами масової інфор­мації передвиборної агітації. З огляду на суттєву роль засобів масової інформації у досягненні цілей, на яких заснована Рада Європи, тобто демок­ратії, верховенства права та прав людини, існують різні міркування, які доцільно розглянути у контексті забезпечення відповідальної журналістики у всіх засобах масової інформації, що подають новини під час виборів.

5. На думку Комісії, необхідно рішуче підтвердити дві основні групи принципів. Перша група пов’язана з свободою вираження поглядів як основ­ним правом взагалі, а друга група пов’язана із конкретними правами та роллю засобів масової інформації під час передвиборної агітації.

6. Стосовно загального права на свободу вираження поглядів права на участь можуть бути визначені таким чином:

1). Право виборців бути проінформованими про політичні альтер­нативи, щоб зробити свідомий вибір.

2). Кандидати та політичні партії мають право повідомляти про свої програми та погляди, тому повинні мати право доступу до всіх форм засобів масової інформації.

3). Засоби масової інформації повинні мати свободу поширювати інформацію та інформувати громадськість без втручання урядових, підприємницьких чи комерційних інтересів.

4). Необхідно звернути увагу на зростаючу роль Інтернету у вибор­чому процесі, зокрема стосовно зупинки передвиборної агітації та поширення результатів опитувань.

5). Свобода доступу та надання виборчої інформації через Інтернет незалежно від кордонів.

7. Роль та права засобів масової інформації у виборах можна розвивати у таких напрямах:

1). Засоби масової інформації повинні мати свободу інформування суспільства та висвітлення усіх доречних питань виборів.

2). Дефініція засобів масової інформації повинна бути більш точ­ною.

3). Інформація, що надається суспільству, має бути професійною, коректною, збалансованою та отриманою прозорими шляхами.

4). Журналісти повинні бути захищені від домагань, залякування, насильства та нападів, які можуть заохочувати самоцензуру журналістів.

5) Можливе регулювання оплачуваної політичної реклами.

8. Медійний ландшафт дуже політизований, і журналісти борються за професіоналізм в оточенні, в якому їм бракує досвіду, вони часто погано оплачувані і навіть зазнають значного тиску з боку власників, впливових підприємницьких груп у суспільстві, політичних фракцій та релігійних груп. Складається враження, що позиції репортерів слабнуть під час виборів та що зовнішні сили є більш агресивними протягом цього періоду. Проте боротьба за політичну владу не обмежується чітко визначеними колами.

a) Свобода засобів масової інформації інформувати суспільство та висвітлювати всі важливі питання виборів

9. Як наголошує Рекомендація R(99)15, основний принцип незалеж­ності засобів масової інформації від видавців передбачає особливу важ­ливість під час виборів деяких гострих моментів, які з цією метою слід нагадати:

10. У рішеннях Європейського суду з прав людини політичні дебати користуються найвищим захистом відповідно до статті 10. У справі Thorgeirson v. Iceland Європейський суд з прав людини відхилив твердження уряду, що політична дискусія стосується в основному високої політики; вона також охоплює інші питання, що викликають суспільну стурбованість⁶².
У березні 2002 року Суд пояснив, що до сфери політичних дебатів та питань, що складають суспільний інтерес, належать і корпоративні питання. Коли переплітаються політична та комерційна діяльність, це може спричинити публічну дискусію, навіть якщо публікації у пресі базуються на слабкій фактологічній основі⁶³. Юриспруденція Страсбурга надає особливе зна­чення обов’язкам та відповідальності тих, хто користується своїм правом вираження поглядів, й «особливо журналістів»⁶⁴. Розслідувальна журна­лістика визнана одним з основних знарядь у боротьбі із корупцією, хоча опір авторитетних засобів масовоїінформації з цього приводу може створювати труднощі через довготривалі та міцні зв’язки з політичною та корпора­тивною владою⁶⁵. Будь яке втручання у зусилля журналістів викрити коруп­цію у середовищі влади розглядається Судом як таке, що вимагає серйозного нагляду. Комітет Міністрів привернув увагу до ролі журналістики у боротьбі із корупцією у своїй Рекомендації 2000 року: «Корупція становить серйозну загрозу верховенству права, демократії, правам людини, об’єктивності та соціальній справедливості; вона перешкоджає економічному розвитку і загрожує стабільності демократичних інституцій та моральним засадам суспільства»⁶⁶.

11. Рекомендується, щоб серед згаданих вище принципів, що застосо­вуються до засобів масової інформації, які розповсюджують новини, був уважно розглянутий основний принцип видавничої незалежності. З огляду на суттєві відмінності між типами засобів масової інформації та відпо­відними різними регулюваннями Венеціанська Комісія рекомендує, щоб було більш детально вивчено різні підходи до журналістики залежно від типу засобу масової інформації, наприклад регулювання мовлення та полі­тика невтручання стосовно друкованої преси⁶⁷.

12. У світлі згаданого вище підходу переглянутий текст Рекомендації R(99)15 про висвітлення засобами масової інформації передвиборної агітації мав би бути адаптований до поточної ситуації у Європі та новосфор­мованого медіа-простору. Пропозиція⁶⁸ розширити дефініцію поняття засобу масової інформації для цілей цієї Рекомендації виглядає сумісною з еволюцією медіа-середовища без поширення нових функціональних можли­востей засобів масової інформації.

13. Також важливо, щоб принципи чесності, зрівноваженості та без­сторонності у висвітленні передвиборної агітації в засобах масової інфор­мації застосовувалися до усіх типів політичних виборів, що відбуваються у країнах-членах, тобто президентські, парламентські, регіональні, місцеві вибори та, де це практикується, політичні референдуми.

b) Дефініція засобів масової інформації

14. Дефініція засобів масової інформації (media), висунута у запро­понованих поправках, заслуговує на підтримку: «Термін “media” стосується усіх форм комунікації з суспільством, що включає мінімальний рівень визначеної видавничої відповідальності за сам зміст або за його подання безвідносно до технології, яка використовується для його поширення. Сюди включаються газети, періодичні видання, радіо, телебачення та онлайн-еквіваленти, що використовують новітні послуги зв’язку»⁶⁹.

15. У цьому відношенні може бути вияснений статус індивідуальних блогерів, які є або гостьовими блогерами з структурою новин, або газетами. В той час як деякий блогінг є різновидом журналістики, більша його частина журналістикою не є або не має такої мети. Проте багато блогерів моти­вуються тим же, що й журналісти, здійснюючи свій внесок в суспільні обговорення своїми регулярними публікаціями. Індивідуальні блогери можуть мати великий вплив на публічні обговорення своїми регулярними статтями. У цьому контексті нагадаємо Рекомендацію Комітету міністрів
№ R(94)13 про заходи заохочення прозорості засобів масової інформації для того, щоб встановити треті сторони, які чинять вплив на політичний процес, наприклад, рекомендації щодо окремих заходів, які можуть гаран­тувати прозорість засобів масової інформації у секторі преси.

16. В той же час у «Загальних положеннях» Рекомендацій було б корисним уточнити щодо осіб, захищених положеннями рекомендацій, шляхом внесення змін до існуючого тексту наступним чином (запропо­новані зміни виділені):

«Органи публічної влади повинні утриматися від втручання у діяльність журналістів та іншого персоналу засобів масової інформації з метою впливу на перебіг виборів. Органи публічної влади повинні здійснити відповідні кроки для ефективного захисту журналістів та іншого персоналу засобів масової інформації та їх приміщень, оскільки це має велике значення під час виборів. В той же час такий захист не повинен перешкоджати їм здійснювати свою роботу».

c) Інформація для суспільства має бути професійною, коректною, чесною, збалансованою та отриманою прозорим шляхом.

17. Комітет Міністрів наголосив, що право на відповідь є належним заходом у новому онлайн-середовищі, як і в традиційних засобах масової інформації, надаючи право фізичним та юридичним особам виправити недостовірні факти або суперечливу інформацію. Загальновизнано, що право на відповідь може забезпечуватись не лише законодавством, але й співрегулятивними та саморегулятивними заходами⁷⁰. У принципі право на відповідь має бути доступним під час передвиборної агітації.

18. Щодо запропонованих загальних положень стосовно професійних та редакційних стандартів засобів масової інформації, застосовні такі міркування.

19. Венеціанська Комісія наголосила, що засоби масової інформації у сучасному суспільстві зазнають взаємодії правового регулювання, контролю ринку та у зв’язку з цим зусиль саморегулюватися. Стосовно аналізу жур­налістської поведінки наголос робиться перш за все і найбільше на праві (та обов’язку) передавати інформацію та ідеї усіх видів; на законі, що регулює журналістику та потенційний обсяг суспільного втручання, щоб обмежити або розширити це право; на впливі економічної логіки для засобів масової інформації, що перебувають у приватній власності, та на спроможності журналістів жити відповідно до (бути достойними) тієї ролі, яка покла­дається на них судовою практикою⁷¹.

20. Обов’язок преси (в традиційному розумінні, як мовлення, так і друкованих засобів масової інформації) – слугувати суспільним інтересам, адекватно інформуючи кожного. Наскрізна нитка, що проходить через усі судові рішення – настійне наполягання на важливій ролі вільної преси у забезпеченні повноцінного функціонування демократії⁷². Права журна­лістів повідомляти вільно без офіційного залякування⁷³ визнані части­ною похідного права суспільства отримувати якісну інформацію. Суд повторив загальний принцип у статті 10 рішення: «поки засоби масової інформації не переступають меж, встановлених в інтересах захисту репутації приватних осіб, на них покладається обов’язок надавати інформацію та ідеї стосовно питань, що становлять публічний інтерес. Не лише преса має завдання поширювати таку інформацію та ідеї: суспільство має право її отримувати»⁷⁴.

21. Незважаючи на те, що засоби масової інформації можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо журналісти порушують межі, визна­чені у параграфі 2 статті 10, як завдання шкоди правам або репутації інших, не існує жодних санкцій або відшкодувань у випадках, коли друковані засоби масової інформації ігнорують свої позитивні обов’язки надання суспільству всіх питань загального характеру⁷⁵. Позитивні вимоги зазвичай не закріплені у законодавчих кодексах, тому важно показати, як їх можна порушити або притягнути до суду за недотримання цього права.

22. Як видно зі змісту статті 10 Конвенції, обов’язки публічного сто­рожового пса покладаються на всі засоби масової інформації, тоді як у випадку мовлення існують вимоги чесності, безсторонності, точності, права на відповідь. Друкована преса має менш жорстке регулювання. Суд повто­рив стосовно «обов’язків та відповідальності», які беруть на себе журналісти, що заходи безпеки, які надаються статтею 10 стосовно повідомлень про справи, які становлять загальний інтерес, підлягають застереженню, що вони діють з добрими намірами, щоб надати точну і надійну інформацію від­повідно до журналістської етики⁷⁶.

23. Журналісти, які покладаються на свій кодекс етики, здатні регулю­вати свою поведінку з точки зору негативного обов’язку не переступати межі нанесення шкоди правам чи репутації інших. Кодекси етики багатьох жур­налістських асоціацій містять як норми публічності, так і норми чесності, коли правило номер один – шукати правду і повідомляти її. Надання читачам та радіослухачам і телеглядачам ясної картини політичного та економічного ландшафту може вимагати більше ніж етичних міркувань. Захист політичних звернень відповідно до статті 10 має наслідком зобов’я­зання влади взяти до уваги необхідність надавати журналістам у цьому відношенні відповідний захист.

24. У зв’язку з цим стосовно засобів масової інформації, які здійснюють мовлення, рекомендація може бути доповнена таким (пропозиції виділені):

«2. Програми новин та поточних подій та їх аудіовізуальні онлайн-еквіваленти. Якщо саморегулювання не забезпечує цього, держави-члени повинні вжити заходів до того, щоб публічні і приватні засоби мовлення протягом виборчого періоду були особливо чесними, збалансованими та безсторонніми у своїх програмах новин та поточних подій, а також в їх аудіовізуальних онлайн-еквівалентах, включно з дискусійними програ­мами, як інтерв’ю та дебати, які повинні гарантувати усім учасникам рівність можливостей.

3. Вільний ефірний час для політичних партій/кандидатів на публічних засобах мовлення і, якщо можливо, на приватних засобах мовлення»

d) Журналісти повинні бути захищені від утисків, залякування, насильства та нападів, які можуть викривляти самоцензуру журналістів 

25. Журналісти при саморегулюванні мають змогу зловживати своїми можливостями. Якщо журналісти скривають інформацію через побоювання зовнішнього тиску, вони обмежують процес розповсюдження, захищений статтею 10 (1). До відповідальності держав-членів належить забезпечити ефективне дотримання цих прав, гарантованих статтею 10.

26. Заходи щодо захисту засобів масової інформації під час виборів закріплюють у незміненій Рекомендації № R(99)15 принципи невтручання і, крім того, обов’язок захистити журналістів та інший персонал засобів масової інформації проти нападів, залякування чи іншого протиправного тиску на засоби масової інформації. У чому полягає протиправний тиск, потребує роз’яснення у світлі рекомендацій Венеціанської Комісії, що треба брати до уваги взаємодію правового регулювання з ринковим регулюванням (пор. § 6 вище).

27. Пропоновані поправки, що стосуються власності політиків на засо­би масової інформації, узгоджуються з принципом, викладеним у статті 10 (1) Конвенції, яка забороняє публічне втручання. Стосовно розробки такої пропозиції, наприклад, як «політики, які самі мають у власності засоби масової інформації, не повинні при жодних обставинах зловживати своєю владою під час передвиборної агітації для отримання політичної вигоди», треба нагадати позитивний обов’язок виконавчої влади, що присутній у судових рішеннях із застосуванням Конвенції. Видавнича незалежність мов­ників є сферою, у якій уряди опиняються перед тонким, мінливим поєд­нанням між забороною втручання та обов’язковим втручанням.

28. Венеціанська Комісія рекомендує, щоб: а) з огляду на факт, що міжнародні правові стандарти спрямовані на регулювання поведінки урядів щодо засобів масової інформації⁷⁷; b) що публічна влада повинна утриму­ватися від втручання у діяльність засобів масової інформації; і c) коли необхідно, вона повинна вживати позитивних заходів для заохочення плю­ралізму та для його захисту від нападів чи надмірного тиску⁷⁸; щоб бажані позитивні заходи позитивні заходи були роз’яснені відповідно до цілей та ясно описані стосовно здійсненних та реалістичних кроків, яких влада може вживати для досягнення цієї мети.