Ікурс (122) Вид заняття: семінарське заняття завдання тема: Рецепція римського права у Західній Європі Навчальна мета

Вид материалаДокументы

Содержание


Методичні рекомендації
Подобный материал:
Дата: 04.05.2010 року

Факультет: юридичний

Навчальний курс, група: І курс (122)

Вид заняття: семінарське заняття


ЗАВДАННЯ

Тема: Рецепція римського права у Західній Європі

Навчальна мета: засвоєння основ римського приватного права та його впливу на сучасні правові системи.

Виховна мета: отримання знань щодо головних засад сучасних, дуже важливих і потрібних предметів цивільного права та процесу, розуміння теоретичних і практичних питань розвитку права в Україні та Західній Європі.

І. Розглянути теоретичні питання:
  1. Поняття рецепції
  2. Види рецепції
  3. Типи рецепції
  4. Характерні риси візантійського типу рецепції
  5. Правова сутність Дігест Юстиніана
  6. Загальна характеристика Базилік
  7. Характерні риси західноєвропейського типу рецепції
  8. Характерні риси англосаксонського типу рецепції
  9. Характеристика Кодексу Наполеона 1804 року як акта кодифікаційного характеру



Методичні рекомендації:

Порівнюючи європейські правові системи, ми зустрічаємося з цікавим феноменом, який полягає у поверненні час від часу до витоків, зверненні до надбань Античного права. Ці постійні спроби засвоєння і переосмислення минулого дістали загальну назву "рецепція права" або ж стосовно римського права – “рецепція римського права”.

Починаючи розглядати цю тему, необхідно відзначити, що початок рецепції римського права пов'язаний з життєдіяльністю міст півночі Італії в XI–XII ст. Тут рецепція робить свої перші кроки. Це пояснюється перш за все соціально-економічними процесами, що протікали на півночі Італії, де частково в кінці XI ст., а потім в XII–XIII ст. спостерігався економічний підйом. Мілан стає найбільшим центром ремісничого виробництва. Майже одночасно або дещо пізніше з’являються центри ремісничого виробництва у Франції. Тут теж розвиток приватної власності, інтенсивні торгові зв’язки вимагали відповідних правових засобів. Римське ж право уже містило в собі готове юридичне оформлення економічних відносин, що розвивалися. Викладання римського права в перших університетах, пов’язане з економічним і культурним підйомом в окремих міських центрах, на багато років випередило потребу європейських держав в оволодінні правовими засобами регулювання буржуазних відносин, що розвиваються.

Саме в містах рецепція знаходить найбільш сприятливий для себе грунт. Тут в університетах починає вивчатися «чисте» римське право, готуються ті кадри юристів, які пізніше пристосовуватимуть його до нових умов.

Рецепції сприяла і феодальна держава. Римська правова концепція була міцно поєднана з ідеєю сильної державної влади, що стоїть над індивідами і соціальними групами. Вже перші німецькі імператори, прагнучи підвищити авторитет своєї влади, почали розвивати теорію її спадкоємності від римських монархів. Державну освіту, що виникла на території Німеччини і Північної Італії, вони повеліли йменувати «Священною Римською імперією» (962 р.). У XII ст.. Фрідріх I Барбаросса проголошує римське право «всесвітнім правом».

З XVI ст. визнаним центром вивчення римського права стає Франція. Тут видатну роль у вивченні римського права відіграв Яків Куяций (1522—1590 рр.). Він вивчає чисте римське право, розглядає його у зв'язку з розвитком суспільного життя і культури Стародавнього Риму. Йому, зокрема, належить відновлення знань про твори таких видатних римських юристів, як Папініан, Ульпіан, Павло. Куяций проводить слушну думку про неможливість практичного використання римського права без урахування тих умов, в яких воно виникло і розвивалося.

Необхідно звернути увагу на те, що у Німеччині роль юристів у справі рецепції багато в чому визначалася тим фактом, що розповсюдження освіти і знання римського права підірвало значення суду шефенів. Шефени призначалися довічно і повинні були судити, керуючись звичаями і життєвим досвідом. Вони, як правило, не були знайомі з римським правом. Судді та юрисконсульти при судах, що спочатку не втручалися в наради шефенов, з часом одержують вирішальний голос у складанні рішень, які затверджували шефени. Окремими юристами створювалися правові збірки, що містили в більш-менш систематизованому вигляді чинні норми місцевого і римського права. Такою збіркою було Саксонське дзеркало (XIII ст.). Рецепція римського права ширше охопила сферу цивільного права, у Франції — інститути позики, заповіту, опіки, а також право приватної власності. Римське вчення про власність у феодальній Європі було трансформоване у вчення про «розділену» власність. Визнаючи, що римське право не допускало двох прав власності на одну й ту саму річ, середньовічні юристи все-таки саме за допомогою римсько-правових понять прагнули обгрунтувати співіснування права земельної власності у декількох осіб — сеньйора і васалів.

Особливу увагу слід звернути на те, що в галузі цивільного права найбільш яскравий прояв рецепції — Французький цивільний кодекс (Code Civil) 1804 р.

Кодекс Наполеона, як і римське класичне право, містить чіткі, лаконічні формулювання, написаний звичною мовою. З Інституцій Юстиніана Кодекс запозичував структуру з її основними підрозділами: особи, речі, позови. Ця інституційна система розташування матеріалу не усувала переплетіння норм речового і зобов'язального з нормами сімейного і спадкового права.

В Німеччині рецепція проходила в складних умовах критики римського права школою природного права і заперечення його «антинімецьких рис» історичною школою права. Разом з тим обидві ці школи не становили загрози позиціям римського права. Їх діяльність сприяла подальшій модернізації і пристосуванню римського права до специфічних умов нового рівня буржуазного розвитку в Німеччині. Історична школа виступала з вимогою знищення антинаціональних елементів рецепції. Представники цієї школи стверджували, що право повинне відповідати «духові народу», що воно розвивається самостійно, без зовнішнього втручання, як мова і вдачі, а нав'язування йому чужого, навіть більш довершеного права, — протиприродне.

Крім того, треба запам’ятати, що пізніше рецепція в Німеччині знайшла широке віддзеркалення в такій крупній законодавчій пам'ятці, як Німецьке цивільне уложення (Burgerliches Gesetzbuch) 1900 р. Його фундамент складало те німецьке право, яке вже асимілювало досягнення римської правової форми. При цьому бажання «усунути римське право при створенні кодексу означало б створити німецький кодекс без німецького права».

Треба усвідомити, що вплив римського права позначився на структурі Німецького цивільного уложення. Воно побудоване за так званою пандектною системою, яка в порівнянні з інституційною передбачає більш дробове ділення права на галузі (речове, зобов'язальне, сімейне, спадкове). Найважливіша відмінність пандектної системи полягає у виділенні загальної частини як для кодексу в цілому, так і для кожного з його розділів. Це дозволило звільнити правові інститути від дублювання і деякої частини взаємних відсилань. І у вирішенні приватних питань цивільного права у ГГУ є спільні риси з римським правом, але вже не з класичним, а з класичним для поста. Наприклад, в Уложенні спостерігаються відступи від принципу найбільш необмеженого права приватної власності, якнайповнішої сили договору. В Уложенні широко представлені так звані «соціальні мотиви», «турбота про бідних». У ньому немало розтяжних, каучукових формулювань. Широко формульовані правові норми і позаюридичні критерії були і в римському класичному праві, і в Кодексі Наполеона, але особливе значення вони набули в ГГУ і в пізньому римському праві. Загальне тут — результат ускладнення суспільних відносин, що спостерігається і в пізньому Римі, і в буржуазному суспільстві з часу вступу його до імперіалістичної стадії розвитку.

Таким чином, рецепція виражала спадкоємність у поступальній ході права. Пояснення рецепції в рамках спадкоємності було б спрощенням. У рецепції помітні явища повторюваності. Кожен наступний тип права є якісно вищим ступенем правового розвитку. Але і на вищих рівнях нових типів права вони знову проходять етапи початкового і наступних за ними станів. Римське право, одне з найбільших досягнень минулого, народжує прагнення зрозуміти його не в окремих проявах і різноманітті фактів, але як ціле — на початкових етапах, в найбільш крупних складових (етапах розвитку), в його зв'язках зі світовим історичним процесом.


Література:
Основна

1. Закон України «Про прийняття Конституції і введення її в дію» від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141

2. Бартошек М. римское право. Понятие, термины, определения М.: Юрид. лит., 1986
  1. Омельченко О.А. Римское право. - М. 2000.
  2. Макарчук В.С. Основи римського приватного права – К. 2000.
  3. Судаков С.Ю. Римское право. – М., 2001 Словарь античности. – М., 1989.
  4. Памятники римского права. Законы ХІІ таблиц. Институции Гая Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997.

7. Памятники римского права: Юлий. Павел. Сентенции. Фрагменты Ульпиана. – М.: Зерцало, 1998.

8. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. – К.: Юринком Інтер

9. Омельченко О.А. Римское гражданское право. – Харьков: Основы, 1996.


Додаткова
  1. Косарев А.И. Римское частное право. – М., 1998.
  2. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. Одесса., 2008.
  3. Новицкий Н.Б. Основы римского гражданского права. _ М.: Зерцало, 2000
  4. Римское частное право /Под ред. Н.Б. Новицкого Н.С. Перетертого. – М.: Юрист, 1997.
  5. Салогубова Е.В. Римский гражданский процес. – М.: Городен. 1997.
  6. Савельев В.А. Римское частное право. Проблема истории и теории – М., 1995.
  7. Скрипелев Е.А. Основы римского права: Конспект лекций – М. 1998.
  8. Харитонов Є.О. Римське приватне право. – Харків: Одиссей, 2000.
  9. Харитонов Е.А. Рецепция римского права. – Одесса, 1997.
  10. Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. – М.: Юрид. лит., 1997.