Південь України напередодні виборів 2006
| Вид материала | Документы |
- Виборів на місцевому рівні знищила майже те декоративне місцеве самоврядування,, 122.7kb.
- Програма студентської наукової конференції «Україна чи Малоросія?» 31 травня 2 червня, 106.29kb.
- Верховна Рада України 1 червня 2007 року прийняла закон, 124.69kb.
- Про робочу групу з сприяння організації позачергових виборів народних депутатів України, 39.97kb.
- Порівняйте плани двох військово-політичних блоків: Антанти та Троїстого союзу, щодо, 437.7kb.
- Прес-конференція “Парламентські вибори-2006 в оцінках експертів І населення”, 322.17kb.
- Від виборів до виборів: суспільство І влада в Україні на перехідному етапі, 737.75kb.
- Роботи, 64.52kb.
- Політичний портрет України, 145.03kb.
- Календарний план місцевих виборів 31 жовтня 2010, 833.19kb.
Південь України напередодні виборів - 2006:
особливості соціально-політичної диференціації електорату і політичної боротьби
10 березня 2006 р. Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) в Одесі спільно з Регіональним представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні і Білорусі та за сприяння Одеської облдержадміністрації провели круглий стіл "Південь України напередодні виборів - 2006: особливості соціально-політичної диференціації електорату і політичної боротьби". В роботі круглого столу взяли участь вчені та експерти Одеси, Києва, Херсона, Миколаєва, Сімферополя і Донецька, а також представники провідних політичних партій, громадських організацій і ЗМІ.
Організатори круглого столу поставили перед собою таку мету: проаналізувати відповідність українського виборчого законодавства і практики його застосування європейським стандартам; проаналізувати основні чинники впливу на процес соціально-політичної диференціації електорату на Півдні України; проаналізувати співвідношення основних провладних і опозиційних політичних сил на Півдні України напередодні парламентських виборів; проаналізувати роль громадських організацій в політичній орієнтації електорату на Півдні України; зробити прогноз можливих сценаріїв розвитку внутрішньополітичної ситуації на Півдні України після парламентських виборів 2006 року; напрацювати рекомендації для органів державної влади та місцевого самоврядування щодо ефективного використання механізмів співпраці влади та опозиції після виборів.
Обговорення проблематики круглого столу було поділено на три сесії:
І. Особливості виборчого процесу на Півдні України і його відповідність європейським стандартам (модератор О. Волович - директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі).
ІІ. Особливості політичної боротьби і рейтинг основних політичних партій на Півдні України (модератор - Т. Михальнюк - координатор Регіонального представництва Фонду ім. Ф. Еберта в Україні).
ІІІ. Виборчі перегони на Півдні України в контексті процесу формування громадянського суспільства ( модератор - В. Шевченко - заступник директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі).
З вступним словом на початку круглого столу виступили директор Одеського філіалу НІСД Олексій Волович і керівник Регіонального Представництва Фонду імені Ф. Еберта в Україні Штефан Хробот.
У своєму слові О. Волович передав учасникам круглого столу привітання і побажання успішної роботи від голови Облдержадміністрації Василя ЦУШКА, Міського голови Едуарда ГУРВІЦА, а також директора Національного інституту стратегічних досліджень Юрія РУБАНА.
Далі подаємо у стислому викладі фрагменти основних виступів учасників круглого столу:
Олексій Волович
директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі
Останній рік між президентськими і парламентськими виборами був і залишається надзвичайно політично напруженим і драматичним. Це пояснюється тим, що українська нація не просто вчора обирала президента, а сьогодні парламент і місцеві ради. Українська нація сьогодні обирає свою долю, своє майбутнє. Від цього вибору залежить - якою буде Україна і чи взагалі вона буде. На жаль, на 15-му році незалежності нашої держави все ще постає питання - бути Україні як самостійній і самодостатній державі, чи не бути?
Згідно з оцінками багатьох аналітиків, нинішня виборча кампанія є значно прозорішою, демократичнішою і чеснішою в порівнянні з президентськими виборами 2004 року. Значно зросла роль громадськості в контролі за проведенням виборчих перегонів. Сьогодні опозиція має практично необмежені можливості користуватися ЗМІ усіх видів і рівнів, про що опозиція 2004 року могла лише мріяти.
Сьогодні жодна політична сила не може претендувати на провідну роль у суспільстві. Відтепер в Україні буде можливим лише колективне правління і колективна відповідальність. Але, на жаль, не всі представники вищих ешелонів українського політикуму це розуміють. Тенденції конфронтації і реваншу все ще превалюють в політичній боротьбі. Немає достатнього розуміння того, що сьогодні для стабільного розвитку держави потрібна консолідація політичних сил і всього українського суспільства, яка має починатися з цивілізованих форм політичної боротьби. Натомість політика деяких опозиційних партій зводиться до того, щоб якомога сильніше розхитати державний човен.
Сьогодні, важко долаючи наслідки комуністичної нетерпимості до іншої думки, ми лише починаємо вчитися толерантності, методам ведення конструктивного цивілізованого діалогу між політичними силами, що мають різні ідеології і сповідують різні цінності. Сьогодні політики лише хочуть бути почутими, але не хочуть чути інших. На жаль, не всі політики сьогодні розуміють, що єдність України і її стабільний розвиток важать набагато більше ніж їх особисті і партійні амбіції. Не всі розуміють, що після виборів слід створювати уряд національної злагоди або уряд національного порятунку, до складу якого могли б увійти представники широкого спектру політичних сил.
Зовнішньополітична складова є найбільш контраверсійною в політичній боротьбі в Україні, тому найбільше розбіжностей виникає саме у сфері зовнішньої політики. Більше всього точиться дискусій навколо членства України в НАТО, ЕС, ЄЕП, СОТ, а тепер і Спільноті демократичного вибору. Як і 15 років тому, все ще ведуться дискусії навколо питання - бути Україні в Європі, чи з Росією, забуваючи про те що центр європейського континенту знаходиться саме в Україні. Отже вона має бути там, де вона є і їй не треба нікуди йти - ні на Захід, ні на Схід. Україна не повинна бути ні проросійською, ні прозахідною. Вона має бути "проукраїнською" і проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечувала захист її національних інтересів і на Сході, і на Заході.
Штефан Хробот
керівник Регіонального Представництва Фонду імені Ф. Еберта в Україні
Наш Фонд ім. Ф. Еберта працює в більш як 100 країнах світу. Ми працюємо в дусі ідеалів демократії, миру і соціальної справедливості. Ми працюємо в Україні вже більш 10 років і всі ці роки основою нашої діяльності було сприяння процесам трансформації і реформ в соціальній і економічній сферах, в побудові громадянського суспільства, розвитку демократії і соціальної справедливості.
Я очолив Регіональне представництво Фонду в кінці минулого року і це мій перший візит в Одесу, яка є важливим містом на Півдні України. Я чув, що представники різних культур, націй і релігій живуть в Одесі в мирі і злагоді. Толерантність відноситься до тих цінностей, які ми підтримуємо. З огляду на цю обставину ми і обрали Одесу місцем проведення нашого круглого столу по виборам.
Коли нас питають - чому європейська політика сьогодні така прагматична, то я хотів би підкреслити, що прагматизм - це реалізм. Ми маємо реально і прагматично оцінювати процеси, що відбуваються в Східній Європі і, зокрема, в Україні, і бачити речі такими, якими вони є в дійсності, а не такими, як би нам це інколи хотілось. Ми не повинні ставати заручниками нездійсненних ілюзій.
Сьогодні часто можна почути, що в Україні не вистачає європейської політичної культури. На мій погляд, ви маєте бути обережними з самим терміном "європейська культура". Формування культури потребує зміни не одного покоління. Люди, які половину життя прожили в радянському суспільстві, не можуть кардинально змінити свій світогляд, навіть якщо вони цього дуже хочуть. Якщо говорити про європейську культуру в Німеччині, то куди ми можемо віднести те, що робилося в цій країні в роки нацистського режиму? Крім цього, в Східній Німеччині протягом десятків років панував недемократичний режим. Постає питання: як взагалі Німеччина може вчити інших європейським цінностям? Мова може йти лише про обмін досвідом у цій сфері.
Сьогодні ми маємо також говорити про взаємодію християнської і мусульманської цивілізацій. На моє здивування, в Одесі і зокрема в Одеському філіалі Національного інституту стратегічних досліджень є чимало спеціалістів-близькосхідників і експертів у сфері арабської і мусульманської культур. Ми знаємо з історії, що кілька століть тому іслам був більш ліберальним, а християнство більш консервативним. Мусульманський світ в середні віки був більш прогресивним і з вищим рівнем розвитком наук порівняно з християнським світом тієї пори. Це загальновідомо. Але сьогодні ми бачимо, що ситуація перемінилася. І це є свідченням того, що культурні цінності і традиції постійно змінюються. До речі, наступну конференцію, яку ми запланували провести у травні ц.р. разом з нашими партнерами - Одеським філіалом НІСД, буде присвячено українсько-турецьким відносинам. Гадаю, що в рамках цієї конференції ми поговоримо про унікальну роль Туреччини і України у сфері взаємодії християнської і мусульманської цивілізацій. Ця тема є надзвичайно актуальною сьогодні.
В Західній Європі під час виборів відбувається боротьба між різними ідеями і програмами, які не залежать так від їх лідерів, як в Україні. Партійні лідери в Європі "ростуть" роками від рядових функціонерів до високих партійних посад. Натомість в Україні все ще превалює концепція "добрих і поганих лідерів". В Україні голосують за схемою: це хороший лідер, тому я голосуватиму за його партію. За оцінками багатьох міжнародних спостерігачів, наступні парламентські вибори у Вашій країні є надзвичайно важливими. Помаранчева революція дала потужний імпульс для розвитку демократичних процесів у Вашій країні. В Україні зараз є представники еліт різної політичної орієнтації і люди мають обирати між цими елітами і конкуруючими політичними силами. Найбільш важливим є те, щоб люди вільно, без примусу зробили свій вибір і не боялися б за його наслідки. Вашим важливим здобутком є свобода слова і вільний доступ до ЗМІ. Звичайно, за рік що минув після Помаранчевої революції, Україна ще не встигла перейти до європейських виборчих стандартів. Результати наступних виборів є надзвичайно важливими для подальшої інтеграції України в Європу.
Коли мене питають, чи можливе в Україні створення "великої коаліції" на зразок тієї, яка була створена в бундестазі після останніх парламентських виборів в нашій країні, я вважаю, що це не можливо. Відмінність між ситуаціями в Україні і Німеччині полягає в тому, що в нашій країні основні політичні сили ( СДПН - ХДС/ХСС) є конкурентами, а не ворогами. На мій погляд, в Україні рівень політичної боротьби перебуває на межі конфронтації. Ми зацікавлені в тому, щоб в Україні був стабільний демократичний уряд. З іншого боку необхідна конструктивна опозиція. Без опозиції не може бути демократії.
Олександр Дергачов
політолог, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ
Завдяки виборам 2004 року, які супроводжувались Помаранчевою революцією, вдалося включити механізми ротації влади і еліти і зробити певний стрибок в демократії. Будемо сподіватися, що планка демократії на виборах 2006 року не понизиться. На жаль, і сьогодні ми змушені говорити про виклики державності, оскільки на протязі багатьох років не вирішувались нагальні проблеми. І сьогодні новому проекту європейської демократичної України протиставляється дещо підновлений старий проект посткомуністичної України, орієнтованої на євразійські чинники, на Росію, на згортання чи дозування демократичних реформ. Вибори 2004 року дозволили українцям сьогодні думати про майбутнє, про прискорення і поглиблення реформ, про перетворення в конкурентноспроможну націю. Водночас вибори загострили питання, які треба вирішувати, щоб взагалі зберегти Україну як незалежну, суверенну державу. На жаль, сьогодні ми маємо незавершену національну само ідентифікацію. Значна частина громадян не пов'язує свою долю з національною державою, або не вірить в ефективність національної держави. Сьогодні ми маємо змагання двох проектів України, які недопрацьовані і дуже недосконалі. Помаранчевий проект не задовольняє інтереси більшості населення щодо соціально-культурної бази, щодо стратегії захисту національних інтересів, щодо співпраці з різними світовими центрами тяжіння - Захід - Європа - Росія. Якщо говорити про синьо-білий проект України, то це практично вдосконалення старого кумівського з урахуванням досвіду нової путінської Росії, де є дуже потужною бюрократія, яка розподіляє значні ресурси в країні, яка усуває конкуренцію, але робить відносно ефективним управління принаймні на цьому етапі національного розвитку. Практично сьогодні ми маємо змагання недосконалої, недосвідченої демократії з відпрацьованими механізмами авторитарного управління.
Чим відрізняється електорат Партії регіонів від помаранчевого електорату? Деякі політологи стверджують, що це дуже різні електорати, які запекло відстоюють протилежні підходи до важливих загальнодержавних питань. Це дійсно так виглядає, але насправді це не зовсім так. Певні відмінності пов'язані з деякими культурними і ментальними особливостями, ставленням до минулого, зокрема до розпаду СРСР, різними способами адаптації до нових реалій. Дійсно, ці відмінності були, але на другому плані. Сьогодні політики витягують їх на перший план і спекулюють на них. Сьогодні ми маємо часткове поглиблення цих відмінностей, але не треба їх драматизувати. Для помаранчевих недостатньо просто збереження добробуту. Їм потрібна національна держава, їм потрібне національне відродження, дійсний суверенітет і справжня самостійність. В цьому сенсі вони більш патріотичні. Сьогодні вони частково розчаровані в помаранчевому керівництві.
Синьо-білий електорат більш приземлений, більш прагматичний, орієнтований на повсякденне життя без "фантазій", без великих проектів, але з вимогою вирішувати сьогодні гострі питання в соціальній сфері. Сьогодні цей електорат досить поблажливо ставиться до власних провідників, але навряд чи він буде спокійно спостерігати, якщо нічого не буде змінюватися.
Українське суспільство сьогодні серйозно змінилося і на Сході, і на Півдні України. Суспільство з деяким запізненням виходить на більш високий рівень вимогливості до провідників. Після Помаранчевої революції країна змінилася і сьогодні нею керувати треба в інший спосіб. Треба домовлятися, треба шукати те, що об'єднує, і не грати на відмінностях, не грати в конфронтацію, що може дестабілізувати державу в цілому.
Юрій Котляревський
генеральний директор фірми управлінського консалтингу "СТАЛКЕР", Москва
На мой взгляд, слишком рано некоторые политологи говорят, что они уже находятся в постизбирательном пространстве. Ситуация сегодня очень стремительно меняется. На протяжении последних 10 дней Украина получила очень серёзную перспективу развития своей экономики в рамках мировой экономической системы. В этом году Украину примут в ВТО и представят статус страны с рыночной экономикой. Новое украинское руководство сделало все от него зависящее, чтобы заняться реальной эконоической и политической переориентацией на сотрудничество со всем миром. Рамки и параметры политической борьбы в Украине постоянно меняются и они не в пользу сине-белых. В 2004 году Наша Украина, БЮТ, ПОРА, УНП и социалисты имели чуть больше голосов чем регионалы. Сегодня они имеют в полтора раза больше голосов. Регионы Украины (вернее Регион Украины) не располагают сегодня аппаратом фальсификаций, возможностью давления на С МИ и бюрократическим аппаратом кав весь кучм овский режим в 2004 году. Это знчити, что сегодня выборы происходят в другой атмосфере и при другом раскладе электральных сил.
На что могут рассчитывать регионалы? Третья часть парламента и проведение в премьерское кресло господина Януковича. Это максимум того, на что может рассчитывать так называемая оппозиция. В результате мы будем иметь правительство, которое будет тянуть Украину в "светлое прошлое". Сегодня иметь премьера, который тащит Украину назад и президента, который пытается интегрировать её в мировую экономику - означает привести страну к полному коллапсу. Если коалиция и возможна, то в том составе, который мы имели во второй половине 2004 года. В одну телегу нельзя впрячь коня и трепетную лань.
Володимир Дубовик
директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету ім. І. Мечникова
Сьогодні в передвиборчих баталіях багато розмов ведеться про зовнішньополітичні орієнтири України, зокрема, про її можливий вступ до НАТО. Сьогодні ми можемо прочитати дуже дивні гасла на кшталт "НАТО - нет, Союзу - да, остальное - ерунда!". Отже, важливо лише не вступити в НАТО, все інше - соціально-економічний розвиток, реформи, права нацменшин - "ерунда". Ми маємо багато людей, які оцінюють роль НАТО дуже непрофесійно. Я не виступаю за елітарну зовнішню політику, але разом з тим, дилетанство у цій складній сфері теж неприпустиме. НАТО є демократичною структурою і широке громадське обговорення питання щодо вступу в НАТО має відбуватися. Чи потрібен на референдум щодо вступу в НАТО? Я думаю, що не слід боятися референдуму. Але яки й референдум ми хочемо мати і з якими питаннями? Коли його проводити і як готувати населення до цього референдуму, щоб люди с відомо зробили свій вибір? Ми пам'ятаємо референдум 1 березня 1991 року, коли людям поставили питання - чи хочуть вони жити в оновленому і демократичному Радянському Союзі з ринковою економікою? Хіба можна було голосувати проти цього?
Сьогодні на побутовому рівні домінують стереотипи: НАТО - агресивний блок. Вступимо в НАТО - зіпсуємо відносини з Росією. Звинувачують НАТО в тому, що відбувається в Іраку, хоча НАТО до цього немає жодного відношення. НАТО дбає про своїх солдатів і в мирний, і в воєнний час. Якби ми були в НАТО, то у нас би не гинуло скільки військовослужбовців у мирний час. Які політичні сили роздувають антинатовську істерію? Це передусім політичні маргінали і радикали (мадам Вітренко і компанія), які завжди орієнтувались на український люмпен і яким притаманна ксенофобія і неприйняття європейських демократичних цінностей. Партія регіонів не дуже багато приділяє цьому питанню уваги. У них є інші важелі впливу на свій електорат. Тому соціал-демократи, щоб хоч якось позиціонувати себе в своїй передвиборчій кампанії, наввипередки з Н. Вітренко роздмухують антинатівську істерію. Хоча ми знаємо, що свого часу і Л. Кравчук, і В. Медведчук зробили немало для просування України в НАТО, підписуючи безліч угод і меморандумів. Отже ми маємо справу з брудними політичними спекуляціями.
Ігор Коваль
професор, директор Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. Мечникова
Проблема внешнеполитической ориентации стала абсолютно конъюнктурной, хотя в предвыборной кампании наверное по-другому и быть не может. К сожалению, мы должны констатировать, что Украина по-прежнему являетс я обьектом геополитической борьбы. Геополитический спор вокруг Украины между Западом и Россией не завершен. В последеее время усилились попытки России восстановить свой геополитический потенциал, который был существенно подорван после распада Советсткого Союза. К сожалению, ни за годы независимости, ни за последнй год мы не продвинулись в вопросе самоидентификации. Ни одна страна постсоветсткого пространства не имеет такой разорванной самоидентификации. Никто за последние 15 лет серьёзно не занимался "сшиванием" украинской нации. Мы видим, что политические лидеры в этой стране уходят от этих проблем. Сегодня исправить эту ситуацию после 15 лет бездействия невозможно.
Вторая проблема заключается в том, что мы одновременно пытаемся решить две задачи, которые имеют разные векторы. Задача построения национального государства в условиях глобализации порождает целый ряд специфических проблем. К огромному сожалению, Россия пытается эксплуатировать эти проблемы, а Западная Европа "не видит" этой специфики Украины. Если нговорить о геополитическом "растаскивании" Украины, то то НАТО и Западная Европа хотели бы расширить на Украину сферу своего влияния, хотя Запад в принципе пытается избежать конфронтации с Россией по поводу Украины. С другой стороны, востановление геополитического потенциала России возможно лишь при полной реинтеграции России в экономическом и военно-оборонном пространстве России. К сожалению, возможности Украины противостояить российскому давлению не очень велики.
Теперь несколько слов о выборах. Мы сегодня должны ответить на вопрос: что было в основе оранжеыой коалиции? На мой взнляд, была одна основа, которая послужила на пользу Украине, - это антикучмизм. Но как только исчез этот факт ор, коалиция стала разваливаться.орит о том, что что есь определённый дефицит идей и дефицит людей, которые способны практически воплощать идеалы Майдана. Мне кажется, что никто из лидеров оранжевой коалиции ещё не дал прямого и честного ответа на этот вопрос. Это дает возможность оппонентам очень серьёзно спикулировать на этих вещах. Парламентские выборы - это очередная попытка нашщего очищения. Мы действительно должны идти на эти выборы, добиваться их демократичности и прозроачности для того, чтобы и дти ещё на одну ротаци ю политических элит, ни иодна из которых сегодня в полной мере не отвечает национальным интересам Украины. Только через демократические выборы мы можем придтим к формированию развитого демократического общества. И здесь мы не може перепрыгнуть через определённые этапы, как бы нам этого не хотелось, на пути превращения тоталитарной страны в страну развитой демократии.
Володимир Коробов
завідувач кафедри філософії і соціології Херсонського національного технічного університету
За даними нашого передвиборного опитування громадської думки, в майбутніх виборах збираються взяти участь 83% херсонських виборців. Ці цифри свідчать про високий рівень політизації нашого населення і ті надії, які ми покладаємо на результати майбутніх виборів. Ще не так давно Херсон називали "червоним" за переваги, які віддавали херсонські виборці компартії. Тепер його цілком можна назвати "біло-синім". Якби вибори у Верховну Раду відбулися сьогодні, то Партія регіонів одержала б 30-37% голосів, а на виборах в міськраду - 20-26 %. Головні "помаранчеві" партії - блок Ю. Тімошенко і "Наша Україна" навіть об'єднавшись не змогли б здолати біло-синіх: за парламентськими списками вони одержують за нашими даними 14 і 12% відповідно, за міськими - 14 і 6%. Комуністи можуть одержати за парламентськими списками тільки 6%, по міських і того менше - 4%.
Причини такого натиску біло-синіх всім добре зрозумілі: розчарування в політиці "помаранчевих" партій, що перемогли, масове незадоволення населення економічними, соціальними, комунальними проблемами, зростанням цін, безробіттям, політичною нестабільністю, невиконанням передвиборних обіцянок.
Проведення в один день парламентських і місцевих виборів - затія шкідлива і помилкова для нашого суспільства. Вибори у Верховну Раду "приглушають" місцеві вибори, витісняють їх в "політичну тінь". Місцевим виборам нав'язана логіка "великої політичної боротьби". 51% херсонців голосуватимуть за одну і ту ж партію і за парламентськими, і за місцевими списками. Якби місцеві вибори проходили окремо від парламентських, такого масштабного тиску не було б і місцеве політичне життя дістало б додаткові можливості для розвитку. Ситуація на парламентських виборах екстраполюється на місцеві вибори. Перша "трійка" на виборах в Херсонську міськраду повністю співпадає з "першою" трійкою на парламентських виборах.
Олександр Музичко
доцент кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. Мечникова
Російський фактор був присутнім в українському політичному житті протягом всіх років існування незалежної Української держави. На жаль, роз'єднаність українського суспільства та політикуму стимулює Росію на дедалі більш активні дії проти української державності. перетворює Україну на об'єкт геополітичної гри. Головна мета сучасної російської політичної доктрини щодо України полягає в тому, щоб залишивши за нею атрибути державності (скоріш за все до певного часу), включити Україну до орбіти власних інтересів, перетворити на державу-сателіта, ізолювати від Європейського Союзу та НАТО. Більш крайні російські доктрини, які за певних обставин можуть бути застосовані, передбачають розділ України по так званій "лінії цивілізаційного розламу Схід - Захід".
Одним з методів реалізації російської політики в Україні є створення та підтримка проросійських політиків, партій, громадських організацій, навчальних закладів - філій російських ВНЗів, церкви Московського патріархату. В основному ці структури діють на Сході та Півдні України, де є певні передумови: наявність великої російської національної меншини, та українців з комплексом національної меншовартості, російського лобі у вигляді економічних, церковних структур.
Сприятливу основу для діяльності цих сил створює відсутність належної реакції з боку відповідних органів державної влади на дії проросійських партій, що відверто порушують норми Конституції, а часом відверте потурання з боку чиновників, відсутність продуманої державної політики, спрямованої на захист національних інтересів України, розуміння демократії і лібералізму як вседозволеності.
Згадані антиукраїнські сили ставлять під сумнів сам факт доцільності існування незалежної Української держави, ведуть пропаганду ідеї різноманітних форм інтеграції з Росією, інспірують істерію навколо міфічного тиску на російську культуру, наголошують на пріоритетності регіональних цінностей щодо загальноукраїнських, плекають російсько-імперські та радянсько-імперські міфи, агресивно ставляться до українізації та дерусифікації, інтеграції до європейських політико-економічних структур.
Проросійські сили не є однорідними. Їх можна поділити на ті, що більше спираються у своїх програмах на радянській проект (КПУ, ПСПУ) та на російсько-імперські(Союз, Партія політики Путіна, Руський блок, Слов'янський народно-патріотичний союз, Держава, Слов'янська партія, Прорив тощо). Підґрунтям їх ідеології виступають різні консервативно-ретроградні доктрини: слов'янофільство, москвофільство, більшовизм. Всі згадані партії відверто спекулюють на гаслі надання російській мові статусу другої державної, відмінностях між східними та західними регіонами України (найбільше місце відведено паплюженню ОУН-УПА). Всі ці сили не можна назвати класичною опозицією, адже в своїх діях вони відчутно відстоюють інтереси не стільки власної країни, скільки Росії. За гаслами про "дружбу з Росією" фактично приховується повернення України в кращому разі до ролі молодшого брата, в гіршому - до окремих областей-губерній.
Головним методами боротьби з проросійськими організаціями повинно бути рішуче переслідування відповідними органами державної влади організацій, які порушують закони України, надання всебічної підтримки українським громадським та культурно-просвітницьким організаціям на Півдні і Сході України, викриття російсько-імперських та радянських міфів, що може бути здійснено шляхом підтримки відповідних українських патріотичних видань, телевізійних програм тощо. Тільки послідовне застосування цих засобів може не допустити катастрофи, що може статися в разі вседозволеності для проросійських сил у Південній Україні.
Сергій Козицький
керівник обласного штабу громадянського штабу "ПОРА-ПРП"
Нам жити в цьому місті, в цій країні після 26-го березня. Я закликаю представників усіх політичних партій і громадянських рухів бути толерантними одне до одного, поважати одне одного. На жаль, ми сьогодні є свідками як різні політичні сили намагаються спровокувати одне одного і розкручують чорний піар, ведуть брудні спекуляції навколо мови, НАТО, ЄС, федерального устрою країни. Але сьогодні ми не повинні зациклюватись на тому, б чому ми різні. Давайте шукати те, що нас об'єднує.
Кілька слів про агітаційну роботу. Коли керівник обласного штабу блоку Литвина "МИ" Сергій Гриневецький їздить по районах, для нього збирають велику кількість людей у кожному селі - по 200 - 300 чоловік. Нам же зайти в сільський клуб, чи в школу практично неможливо. Я не думаю, що це роблять соціалісти. Колишня номенклатура, дещо перефарбувавшись, зберегла свої позиції і продовжує політичну боротьбу в дусі кучмівських часів, використовує адміністративний ресурс. З іншого боку, треба віддати належне губернатору-соціалісту Василю Цушку, який, виконуючи розпорядження Президента, жодним чином не застосовує адміністративний ресурс. І я впевнений, що він його не застосує.
Я не знаю, який фонд у блоку "Не Так", але такої шаленої реклами по місту і області я ще не бачив. Я проїхав по Білгород-Дністровському і тільки на одній вулиці нарахував 27 прапорів. Я проїхав по Ізмаїлу і побачив стільки голубих стрічок, що в очах рябіло. Навіщо сьогодні Вам вішати стрічки, коли Ви маєте необмежений доступ до ЗМІ? Це восени 2004 році, коли помаранчевих не пускали на телебачення і радіо, вони були змушені вивішувати стрічки, щоб показати, що вони є. Сьогодні, коли регіонали розвішують скрізь свої стрічки, це виглядає як фарс.
Стосовно місцевих виборів, то вже сьогодні можна сказати, що майбутній склад обласної ради буде різновекторним і важко керованим. Закон про 3% бар'єр має дуже негативні наслідки для України. Якби ми прийняли бар'єр хоча б у 4 - 5%, то ми не мали б 45 учасників виборчого процесу. Я підрахував: 700 тис. голосів по Україні достатньо, щоб пройти до Верховної Ради. Теоретично таку кількість голосів може дати таке місто як Одеса.
Дуже важко виборцям буде розібратися в списках. Я вважаю, якщо якась партія отримала певний номер на жеребкуванні по парламентським виборам, то цей номер мав би залишитись і на міському, і на обласному рівнях. Коли їздиш по селам і районам, то спостерігаєш велику апатію серед населення. Дай Боже, щоб на вибори прийшли 70% населення, як це було на президентських виборах. Але я дуже сумніваюсь в цьому. Немає підстав сподіватись на велику активність виборців. Якщо виборець матиме 4 бюлетеня, то скільки часу йому потрібно, щоб проголосувати? А коли ми можемо мати попередні результати виборів? Підрахунок голосів триватиме щонайменше 2- 3 доби.
Давайте не будемо одне одного топити. І в стані синьо-білих, і в помаранчевому таборі положення досить хитке, тому, я не виключаю, що на якомусь етапі нам прийдеться шукати - в чому ми спільні. Вибори мають пройти демократично, не треба ділити Україну. Мінімум радикалізму, максимум консолідації суспільства.
Євген Акимович
голова Всеукраїнської громадської організації "Демократична коаліція", Одеса
Точкою відліку сучасного політичного життя в Україні став Майдан - 2004. Саме він підтвердив наявність в Україні громадянського суспільства, хоча і не достатньо структуризованого. Майдан засвідчив прагнення мільйонів людей до свободи, гідності і самоповаги. Як наслідок - свобода та демократія сьогодні диктують нові правила грив соціально-політичній сфері. Ми побачили, що наш народ кращий від правлячої і політичної еліти.
Наш шлях до формування демократичного європейського суспільства - це створення потужних громадських організацій, незалежних від влади і здатних контролювати правлячу бюрократію і примусити її працювати в інтересах народу. При всіх недоліках нинішньої влади, на жаль, є небезпека отримати набагато гіршу. Наш вибір - свобода і демократі, не занепад і неволя. В цьому історичний вибір українського народу.
Михайло Мацюк
член правління Одеського обласного відділення ВТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка, консультант Одеського філіалу НІСД
Аналізуючи діяльність інституцій громадянського суспільства, слід неодмінно враховувати соціологічні дані щодо його соціальної структури. Нинішній український соціум ще далекий за своїми параметрами від структурних характеристик розвинутих капіталістичних країн. Соціальна структура нашого суспільства - це ще звичайні розвалини соціалізму, а не модерний капіталізм. Як справедливо відзначив відомий, нині покійний, білоруський кінорежисер Алесь Адамович, гіршими за соціалізм є лише розвалини соціалізму. Якщо в розвинутих західних суспільствах середній клас становить від 60 до 80-ти відсотків, то на Одещині, за експертними оцінками, до цього класу належить лише 15-20 відсотків. Вищій страті в нашому регіоні, за даними статистичної служби, належить лише 0,004 відсотка (це мільйонери, яких на Одещині більше сотні). Отже, переважна більшість населення нашого регіону - 75-80% - це бідняки, серед яких значна доля знаходиться за межею бідності. Соціальна структура регіону не дуже відрізняється від загальнонаціональної. Саме в соціальній диференціації суспільства знаходяться корені його політичної неструктурованості, однаковості соціально-економічних виборчих програм-обіцянок переважної більшості партій, популізму, адже вони, щоб перемогти на виборах, змушені апелювати до пауперизованої більшості.
Принципова різниця в програмах між основними суб'єктами виборчих змагань лежить в геополітичній площині. Одна частина з них зорієнтована на європейську інтеграцію, друга - на євразійську (російську). Дехто пояснює цю "різновекторність" геополітичного вибору тим, що, мовляв, через Україну проходить "цивілізаційний розлам". Ця видумка-міфологема, на жаль, поділяється деякими серйозними вченими. Але ж вона вигадана спеціально для того, щоб підвести ідеологічну базу під сепаратизм, під євразійський цивілізаційний вибір і поділ української нації на дві цивілізаційно відмінні частини. Насправді ж "розлам" означає лише відмінності в ступені зрусифікованості різних регіонів України.
Лише тверда і послідовна політика національного відродження та формування на цій основі єдиної політичної нації зможе остаточно усунути міфологему про "цивілізаційний розлам", який немовби поділяє нині Україну. І тоді соціокультурними відмінностями між різними регіонами будуть займатися не політики, а етнографи (фольклор) та лінгвісти (мовні діалекти). Тоді буде назавжди усунуто соціокультурні передумови для політичних спекуляцій щодо України з боку нашого північного сусіда - невтомного інтегратора, "собірателя земель". Тоді українці не будуть слухати істеричні заклики деяких українських політиків, добре оплачуваних Москвою, до союзу з Росією. Проблема двомовності стане безпредметною. Україна в європейському домі буде надійно захищена від "братерських обіймів" колонізаторів, зможе стабільно розвиватися і забезпечити високу якість життя для своїх громадян.
Володимир Шевченко
заступник директора Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень
Вибори в Україні проходять в специфічній обстановці, зумовленій цілим рядом чинників, якими маніпулюють політтехнологи, щоб так чи інакше вплинути на виборців. Перш за все засоби масової інформації підкреслюють географічний, етнічний та культурний розлам по лінії Схід - Захід. В значній мірі такий злам є наслідком боротьби політичних та економічних українських еліт, їх орієнтацій. На президентських виборах, не маючи змоги перемогти суперника аргументами економічного характеру, синьо-білі політики вдались до акцентування на історичних, культурних та етнічних відмінностях. Ярлики шовіністів, націоналістів та бандерівців на довгий час ввійшли в лексикон політичних баталій. До цього добавились геополітичні орієнтири: схід України - Росія: захід України - Європейський Союз, США. Діють такі геополітичні чинники і сьогодні. Вони важливі і доленосні настільки, що можуть стати зовнішніми факторами або стабілізації України або її розколу. Безумовно на рівні геополітики спрацьовують старі стереотипи. Проте, на мою думку, майбутнє Росії не в протиставленні її Західній Європі, а в пошуку демократичного синтезу. В цьому мабуть і майбутнє України з тією лише різницею, що не може бути протистояння з Росією, повинні бути дружні стосунки, з урахуванням перш за все власних державних інтересів. Хочеться сподіватися, що і Росія, і Захід дійдуть до висновку, що стабільна, економічно процвітаюча, передбачувана Україна більш прийнятна як для однієї, так і для другої сторони.
В процесі передвиборчих перегонів ми не почули ні від однієї партії чи блоку аналізу власних помилок, спроб порадитись з народом. Є критика інших, є нав'язування свого, але немає самоаналізу. Немає розуміння того, що нам необхідно створити власний внутрішній ринок, що необхідно ростити свою промислову та культурну еліту, духовним та економічним корінням зв'язану з Україною, бо якщо її не буде, то будемо гнути спину на еліту інших держав. Не можна ігнорувати стратегічно важливі сфери виробництва і віддавати їх на відкуп іноземцям, оскільки основу суверенітету складає економіка. Поза економічним суверенітетом реальною може бути тільки повна залежність. Не можна жити сьогоднішнім днем, приватизацією державних підприємств, щоб залатати соціальні дірки. Що ми будемо робити завтра, коли вже нічого буде продавати?"
В'ячеслав Соколов
професор кафедри політології Одеського державного економічного університету
Згідно з даними соціологічного опитування щодо політичної активності молоді, яке проводилося Інформаційно-соціологічним центром при Одеському державному економічному університеті серед студентів 10 одеських ВНЗів, взяти участь в голосуванні збирається 53% опитаних, не бажають - 19%. 24% вважають, що їх голоси можуть вплинути на результати виборів. 56% вважають, що від їх участі у виборах нічого не зміниться. Для 18.5% байдуже, чи їх голоси на щось вплинуть, чи ні. Лише 4.5% вважають, що буде чесний підрахунок голосів. 38% респондентів вважають, що при підрахунку голосів будуть мати місце окремі недоліки. В той же час 42% переконанні, що ймовірно відбудуться махінації, 15% не змогли дати певну відповідь.
На запитання, чи хотіли б вони виїхати із країни назавжди, ствердно відповіли 32% опитаних, негативно 21%. 47% заявили, що вони хотіли б виїхати із країни на певний час. Найбільшими симпатіями серед студентів користуються такі політики як В.Янукович, В. Литвин, В. Ющенко, Ю. Тимошенко, О. Мороз, Н. Вітренко, П. Симоненко.
Євген Пожидаєв
старший науковий співробітник Донецького філіалу Національного інституту стратегічних досліджень
Результати виборчої кампанії 2004 року продемонстрували, що демократичні ідеали користуються зростаючою підтримкою в різних верствах суспільства. Отримала новий імпульс ідея розбудови громадянського суспільства. Донбас виступає досить проблемним регіоном з точки зору розвитку організацій громадянського суспільства через цілу низку чинників: особливо виражені патерналістські настрої, вплив місцевої влади на громади, соціальне розшарування, орієнтування громад на російську (а не західну) суспільно-політичну модель, керованість людей адміністративними методами. Всі ці перелічені чинники значно ускладнюють розвиток в цих регіонах громадянського суспільства і його інститутів за їхньою класичною західною моделлю.
В передвиборний період в Україні традиційно різко зростає рівень зацікавленості громадян політичним життям, тому разом з ним зростає і кількість громадських об'єднань, діяльність яких так чи інакше торкається політичної передвиборної боротьби. Статистика засвідчує зростання кількості діючих в Донецькій та Луганській областях громадських організацій. Так, на початок 2004 року в Донецькій області було зареєстровано понад 600 громадських об'єднань, а на початок 2005 року ця цифра становить 775 організацій, з них понад 300 діють в обласному центрі. На початок 2005 року на території Луганської області діє 577 громадських організацій, з них близько 250 функціонує в обласному центрі.
Можливість політичної активності громадян у рамках громадських організацій гарантуються Конституцією України. Громадські організації мають можливість брати участь у передвиборчій кампанії загалом двома шляхами. Перший і найбільш розповсюджений у передвиборчий період - це відкрита чи прихована підтримка тієї чи іншої політичної партії чи виборчого блоку. Другий напрямок - сприяння прозорості і законності виборчого процесу політично нейтральними організаціями. Всі ці напрямки в тій чи інший мірі громадські організації Донбасу реалізують, і з різним рівнем активності залучаються до виборчої кампанії.
Громадські об'єднання, які зайняті агітацією за певну політичну силу, використовували досить різноманітні прийоми для привернення уваги виборців. Слід відзначити високий рівень структуризації громадського руху на підтримку Комуністичної партії України на Донеччині. Широко використовується молодіжний фактор. Йдеться не тільки й не стільки про вплив на електоральні вподобання молодих людей, але і про безпосереднє залучення їх у технологічний виборчий процес - збирання підписів, пікетування, розповсюдження листівок.
В той час, як припартійні громадські організації провідних політичних сил виконують агітаційну і мобілізаційну функції і переважно знаходяться в тіні регіональних партійних структур. Ціла низка громадських організацій і рухів виступає у якості головних акторів, виконуючи дещо інші функції - дискредитації, створення негативного іміджу, активізації протестних настроїв з метою "перетягування електорату" в одного з провідних кандидатів.
Восени 2005 року і взимку 2006 року громадські організації Донеччини та Луганщини провели низку заходів, які мали на меті підвищення спроможності громадських структур сприяти прозорості та законності передвиборчого процесу. Це - здійснення моніторингу передвиборчого процесу та інформування виборців про хід виборчої кампанії, реалізація просвітницьких кампаній щодо прав і обов'язків виборців, проведення тренінгів з підготовки офіційних спостерігачів, обговорення і розробка документів для реалізації прав територіальної громади на самоврядування, дослідження партійної передвиборчої активності та передвиборчих програм, а також соціологічні дослідження, обговорення актуальних проблем державної політики і суспільного розвитку.
З огляду на необхідність підвищення політичної культури населення для розбудови демократичного громадянського суспільства, вельми цінним видається досвід громадян, отриманий на відкритих публічних обговореннях, ініційованих громадськими структурами. Передусім це стосується молоді, в якої ціннісні орієнтації знаходяться у стадії формування. Здійснення громадського контролю за прозорістю і законністю виборчого процесу є необхідним елементом для розбудови демократичної держави.
Ірина Мацишина
аспірант Національного інституту стратегічних досліджень
Как политолог, с теоретической стороны понимаю и разделяю большинство вопросов, которые поднимались в выступлениях моих коллег. Однако, как журналист, с практической стороны я не согласна по некоторым моментами. Попытаюсь остановить ваше внимание на некоторых аспектах фрагментах предвыборной ситуации в Одесском регионе.
Каждая партия внештатно в своём подчинении имеет определённый круг лиц, которые участвуют в пиар-акциях. И просто ради одной идеи люди не будут стоять на улице и агитировать население. После Майдана доверие у большинства растаяло. И сели в конце 2004 года люди готовы были пожертвовать многим совершенно бескорыстно, то сейчас любой политический шаг соизмеряется в денежной купюре.
Как журналисту мне пришлось ознакомиться со многими программами партий. Практически никакого принципиального отличия в программных документах нет. И если один блок уверяет, что он знает "как надо реформировать страну", то напрашивается сам по себе вопрос: "А что вы делали, когда реально обладали как властью, так и финансовыми потоками страны? Почему раньше не поднимался вопрос о статусе русского языка как второго государственного, о невозможности вхождения Украины в НАТО? Подобная картина существует и в партиях нового поколения. Если "бывшие партийные боссы" уверяют, что знают "как", то новая плеяда даже и этого не знает. Практически все партийные программы наполнены популизмом. По прежнему действует принцип премьер-министра России конца 19 века Юлия Витте "Нужно знать чего хочет толпа, чтобы бросить ей кость".
Предвыборная борьба проходит со многими нарушениями, как со стороны партийных блоков, так и со стороны действующей власти. Зачастую сбор подписей для регистрации той или иной партии проходил в течении одной ночи. Мне пришлось столкнуть и с регистрацией кандидата в мэра нашего города. Михаилу Поплавскому, депутату Верховной Рады, пришлось выиграть два суда, чтобы доказать, что он гражданин Украины. А всё из-за того, что якобы при подаче им документов не был предоставлен паспорт гражданина Украины. То, что он предоставил свидетельство народного депутата Украины, оказалось малоубедительным. Поэтому не удивительно, что в мэрии зарегистрировано всего лишь 6 кандидатов в мэры нашего города. Большинство из них являются фигурами технического характера.
Не смотря на позицию православной церкви о своём якобы "невмешательстве в политику", список кандидатов в депутаты практически от каждой партии пестрит церковнослужителями. Хочется отметить, что раскол между УАПЦ КП и УАПЦ МП, привёл к переделу собственности. Каждая сторона пытается отстоять или защитить свою недвижимость посредством "хождения во власть". И принцип "Богу - божье, а кесарю - кесарево" уже не является священным в политическом проституировании церкви.
Ни один сюжет о политической партии не выходит бесплатно. Это я могу с уверенностью сказать об Одесском телевидении, поскольку практически все каналы находятся в частных руках. Государственное телевидение пока мало заангажировано, однако и там кое-какие сюжеты производятся через оплату. Это не только беда СМИ, это беда самого государства. Поправки в закон о СМИ, самоокупаемость, расформирование государственных каналов привело к так называемой "продажности журналистов". Чтобы вещать в народ, необходимы средства. Телеканалы нуждаются в хорошей и дорогой аппаратуре не менее, чем и в профессионалах. Реформирование СМИ было только затронуто в выступлениях некоторых государственных мужей, однако дальше поднятия процентного уровня на украинское вещание, ничего не продвинулось.
На мой взгляд, на местах люди будут голосовать прежде всего за лидеров, а не за партии. И не за Литвина или Мороза, Януковича или Витренко, а за председателя колхоза или директора птицефабрики. Ответ прост - они обеспечивают рабочими местами население. Поэтому как скажет руководитель предприятия, так люди и проголосуют. Это особенно осознают лидеры блока "Мы", которые и сделали ставку на бывших и действующих руководителей районов и сёл. Реальная власть находиться в их руках, поскольку рабская психология всё ещё присутствует в менталитете наших сограждан.
Віталіна Пухир
старший науковий співробітник Одеського філіалу НІСД
В Одеській області легалізовані осередки 120 партій із 125, що діють в Україні. Представники 90 партій мають районні та міські організації. 25 політичних партій не мають своїх осередків на районному рівні. Загальна кількість легалізованих партосередків сягає близько 7 тисяч. Крім партійних в області легалізовано понад 9 тис. непартійних об'єднань громадян. Також діють понад 20 козацьких формувань з обласним статусом. У виборах до обласної ради беруть участь 44 суб'єкти, в тому числі 12 виборчих блоків і 32 обласних партійних осередки. Вісім обласних партосередків, чиї партії утворили загальноукраїнські блоки, на обласному рівні беруть участь у виборчих перегонах самостійно ("ПОРА", ПРП, НДП, ПаЖУ, ПППУ, "Союз", ХДС, НСНУ). Крім того самостійно балотуються до обласної ради 2 партосередки, чиї партії на загальноукраїнському рівні не беруть участі у виборчих перегонах. Це "Партія правозахисту України" та Українська морська партія. При цьому шанси подолання 3% бар'єру зберігають організації 9 політичних партій, які йдуть на вибори до облради самостійно, і 5 виборчих блоків.
Особливістю соціальної бази політичних партій, які діють в області є те, що населення Одещини продовжує віддавати перевагу лівоцентристським, центристським, правоцентристським і лівим силам. Регіон залишається електорально привабливим для представників різних політичних сил. Протягом останнього місяця у регіоні побувало близько 15 політичних лідерів національного рівня. Аналіз передвиборчої ситуації в Одеській області дає можливість зробити деякі прогнози. На нашу думку, подолання 10% планки на виборах до облради зберігають ПР, СПУ, НСНУ, БЮТ та Блок Литвина. Від 4% до 8% на виборах на Одещині можуть набрати ПППУ, ПЗУ, КПУ, "Народна опозиція" Н. Вітренко і блок "Не Так!". Певні перспективи щодо подолання 3% бар'єру є в ПРП, НДП, "Відродження" та блоку Ю. Кармазіна.
За нашими спостереженнями, основна боротьба за посаду голови облради буде вестись між діючим губернатором, соціалістом В. Цушком і колишнім губернатором, нині керівником одеського обласного штабу блоку Литвина С. Гриневецьким. Якщо перший буде домовлятися про коаліцію з помаранчевими і національно-демократичними силами, то другий з Партією регіонів, одеський осередок якої очолює народний депутат Л. Клімов. Результати виборів до Одеської міської ради можуть дещо відрізнятися від обласних, але щодо виборів Одеського міського голови, то серед усіх кандидатів, безперечним лідером є Е. Гурвіц.
Підсумки
Підбиваючи підсумки роботи круглого столу, директор Одеського філіалу НІСД Олексій Волович і керівник Регіонального представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні Штефан Хробот подякували учасників конференції за плідну роботу, зазначивши, що всі виступи відзначалися глибиною аналізу, оригінальністю думок і висновків, цінністю рекомендацій. На загальну думку учасників і гостей круглого столу, його результати заслуговують високої оцінки. Дискусії на конференції були гострими і водночас толерантними.
Більшість учасників круглого столу були єдині в тому, що Український Майдан став початком нового якісно нового етапу розвитку демократії в Україні. Наступні парламентські вибори будуть першими дійсно демократичними виборами в Україні і мають закріпити здобутки Майдану. Кожен громадянин сьогодні має невід'ємне право робити свій вільний вибір. Український народ здобув свободу вибору і має право обирати собі владу, яка повинна йому служити. А якщо вона не робитиме цього, то народ буде її міняти. І це є одним із найбільших здобутків Майдану.
Більшість учасників круглого столу погодились в тому, що для стабільного розвитку держави потрібна консолідація українського суспільства, яка має починатися з цивілізованих форм політичної боротьби, що є особливо важливим за умови, коли жодна політична сила не може одноосібно відігравати провідну роль у суспільстві. На думку учасників круглого столу, відтепер в Україні буде можливим лише колективне правління і колективна відповідальність усіх державницьких і патріотичних сил. І чим скоріше політичні лідери це зрозуміють, тим буде краще для українського суспільства. На думку учасників круглого столу, після парламентських виборів на основі широкої коаліції слід створити уряд національної злагоди, до складу якого могли б увійти представники широкого спектру політичних сил, включаючи й опозицію. Інструментом досягнення загальнонаціональної злагоди має бути діалог, порозуміння і цивілізована взаємодія основних політичних сил.
Учасники круглого столу були єдиними у думці, що і під час виборів, і після них усі ми повинні пройнятися відповідальністю за долю свого краю, свого народу, своєї держави. Ми вже навчилися відстоювати свої ідеали і політичні уподобання на барикадах та майданах. Сьогодні нам слід учитися мистецтву діалогу, компромісів і толерантності. У цьому контексті учасники круглого столу підтримали тезу Президента В. Ющенка, про те, що "сьогодні нам нічого ділити, держава потребує нової об'єднавчої ідеології... Сьогодні маємо вилізти з окопів, скласти зброю та подати один одному руки.