Вступ Значення християнської етики для розвитку особистості дитини в умовах сучасної України

Вид материала

Документы

Содержание Християнська свобода як подолання гріха Християнські чесноти Значення Святого Письма для формування загальної культури і світогляду викладача християнської етики. Християнське коріння української культури Загальні міркування Побажання: яким бути вчителю Підготовка та проведення уроку з християнської етики — важлива частина навчально-виховного процесу Змістовна підготовка Духовна підготовка. Цілі уроку Рівні уроку Рівень подій Рівень смисловий Є корисною і така схема проектування уроку Поради для підготовки до уроку Значення епіграфа та народних прислів’їв. В цьому розділі ми розглянемо окремі уроки і відзначимо їхні особливості — що важливо дітям відкрити і пережити через зміст і хі Висновок, який треба засвоїти учням Золоте правило життя У вступній частині ... Полное содержание

Подобный материал:

• Основи християнської етики, 1573.19kb.
• Основи християнської етики, 1542.95kb.
• Оіпопп м. Черкаси Інноваційні методи, засоби та форми розвитку особистості дитини, 89.6kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів основи християнської етики, 1350.48kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів основи християнської етики, 1399.75kb.
• Програма всебічного розвитку дитини "Крок за кроком", 553.28kb.
• Розвиток дитини від 3 до 11 років Розвиток дитини від 3 до 11 років умовно можна поділити, 497.51kb.
• Інтеграція фізичного І розумового виховання старших дошкільників в процесі туристсько-краєзнавчої, 65.39kb.
• План Вступ Роль етики бізнесу у вирішенні соціальних проблем в економіці країни. Перші, 17.87kb.
• В. М. Боронос (розд. 1-3, вступ, висновки), 510.14kb.

Християнська доброчесність. Доброчесність — свідоме, вільне і постійне прагнення до добра та відповідна йому діяльність людини із втілення морального закону. Християнська доброчесність має свої особливі прояви. Творіння добра християнин розглядає не як свою заслугу або як власний довільний вибір, а як покликання, як служіння, як виконання Божої заповіді. Так про це пише апостол Павло: “Вже не я живу, а живе в мені Христос”(Гал. 2,20).

Доброчесну дію християнин не розцінює як власну заслугу, а весь успіх приписує допомозі Божій: “Так і ви, коли виконаєте все наказане вам, кажіть: ми, нікчемні раби, зробили тільки те, що мали зробити” (Лк. 17, 10).

Свобода. Свобода є безцінним даром Божої добрості, мудрості й любові, даним людині у її власність. Свобода є джерелом, завдяки якому людина здатна себе творчо розкрити і проявити. Свобода дає людині сенс власного існування.

Моральна свобода — це здатність через моральне самовизначення долати обмеженість душевну і тілесну. Людина зростає в моральній свободі, утверджуючись у благу і звільняючись від влади гріха. Реальна свобода здійснюється напругою духовних сил людини, яка здійснює моральний вибір.

Гріх. Гріх полягає у відступі від норм як природного, так і благодатного життя. Причини гріха полягають у спотворенні людської природи — хибному устрої розуму, неприродних почуттях і хибному напрямку волі. У християнській традиції гріх розглядається як прояв пристрасті, яка перебуває в людині. Коренем гріха є самолюбство, егоїзм, гординя. Людина, відділена від Бога внаслідок спотворення людської природи в акті гріхопадіння (Бут. 3), обирає, за словами апостола Іоана Богослова “пожадливість тіла, пожадливість очей і гордість житейську” (1Іоан. 2,16).

Розвиваючись спочатку як намір, гріх оволодіває серцем (емоційно-чуттєвою сферою) і утверджується через гріховний вчинок. За частого повторення гріх переходить у гріховну звичку. Совість, яка спершу збурюється гріхом, при його повторенні реагує все слабше. Гріховна звичка перетворюється на злу пристрасть, людина стає рабом гріха.

Пристрастю називають таку схильність до вчинків і таку дію, які, довгий час криючись у душі, за допомогою звички переходять в єство її. В аскетичному богослов'ї пристрасть визначається як протиприродне спрямування сил душі.

Християнська свобода як подолання гріха. Наріжним каменем християнського вчення є положення про те, що Бог звільнив людину від влади гріха Своїм воплоченням (втіленням), хресним стражданням, смертю і Воскресінням. Існування Церкви, явлення святих і праведників у житті світу є свідченням перемоги над гріхом. І в долі кожної людини з моменту хрещення, приєднання до Церкви і початку християнського життя починається подолання гріха.

Звільнення від гріха здійснюється через покаяння. Покаяння звершується свобідною волею особистості, яка звертається за підтримкою до Божественної благодаті. Покаяння є внутрішнім рухом душі, її дійсною зміною, і притому таким рухом, який постійно розвивається. Свобода від гріха досягається в постійній боротьбі з ним. Перемога над гріхом можлива завдяки постійності у зверненні до благодаті Божої.

Християнські чесноти. Чесноти — це доброчесні якості людини, які проявляються в її стосунках з Богом, людьми, оточуючим світом. “Чеснота — це моральна доблесть і краса, які здатні захоплювати і привертати всяку людину, до яких слід прагнути і які необхідно виховувати і плекати в собі ради гідності свого існування, сходження до ідеальної норми буття і доброчесного богоуподоблення” [10].

Чеснота може проявляти себе епізодично, разово у конкретному вчинку, але більш послідовно розглядається як наслідок цілеспрямованих зусиль і усталених добрих звичок людини. Тоді вона проявляє себе як сформована риса характеру.

З релігійної точки зору християнські чесноти — це одежі душі, в які їй належить зодягтися на землі і в яких вона предстане перед Богом у вічності.

Та чи інша чеснота проявляє себе у тісному зв’язку з іншими. Неможливо досягти успіху в певній чесноті, не звертаючи уваги на інші. Відомий аскетичний письменник VI ст. авва Дорофей пише: “Треба щодня потрохи вправлятися у кожній чесноті”[25]. Макарій Великий відзначив що “всі чесноти сполучені між собою як ланки духовного ланцюга й одна від одної залежать: молитва від любові, любов від радості, радість від краси, краса від смирення, смирення від служіння, служіння від надії, надія від віри, віра від послуху, послух від простоти”.

Християнський світогляд наголошує на тому, що всі чесноти досягаються лише через синергію (спільні зусилля) людини і благодаті Божої.

Чесноти можуть бути описані в тій чи іншій “системі координат”. Так розрізняють: чесноти різних сил душі (чесноти розуму, почуття і волі); чесноти як фактор дії природи, виховання і благодаті (чесноти природні, набуті й харизматичні); чесноти в аспекті ставлення до себе, до людей, до Бога (аскетичні, етичні та релігійні).

У підручнику для 3 кл. “Дорога доброчинності” більшість уроків присвячено тим християнським чеснотам, які доступні і зрозумілі дітям цього віку. Глибина розкриття змісту тієї чи іншої чесноти визначається в першу чергу її доступністю та відповідністю інтересам та способу життя сучасних дітей. Автори своє завдання бачили у тому, щоб показати красу, необхідність і можливість життя в християнських чеснотах, його відповідність сокровенним прагненням дитячої душі.

Значення Святого Письма для формування загальної культури і світогляду викладача християнської етики.

В розділі, присвяченому християнській етиці ми уже торкалися змісту морального вчення Святого Письма — як Старого, так і Нового Завіту.

Систематично Святе Письмо планується вивчати на уроках “Християнської етики в українській культурі” в наступних класах. Але вчителю важливо донести до дітей, що існує Свята Книга, яка містить у собі велику мудрість і може дуже допомогти в житті. Нехай у третьокласників буде зараз не стільки раціональне (через знання) сприйняття Св. Письма, скільки шанобливе і сердечне.

Самому ж учителю корисно усвідомити, що Біблія є фундаментом особистої культури кожної людини, фундаментом європейської та української культур протягом століть. Тому, пропускаючи через свою душу зміст Св. Письма, ми самі стаємо духовно, морально і культурно багатшими і можемо більше дати дітям.

Мова Біблії — символічна, образна, містить багато притч та афоризмів і може багато дати вчителю і в його особистому спілкуванні з дітьми, і під час уроку.

Різні книги Біблії написані в різний час, різними авторами. Але всі вони мають глибоку духовну єдність, тому що сконцентровані навколо однієї Істини — прихід у світ Спасителя людства Сина Божого Ісуса Христа. Старий Завіт свідчить про приготування Богом людства до цієї події, доносить до нас відповідні пророцтва. Новий Завіт розкриває зміст самої події приходу Спасителя, Його життя, смерті й Воскресіння; описує початок життя нової єдності людей — Церкви Христової, яку розбудовують апостоли Духом Святим; дає нам настанови, як увійти в нове життя в такій спільноті.

Для людини, яка не читала або мало читала Біблію, варто порекомендувати певний порядок знайомства зі Святим Письмом, тому що не всі книги Біблії однаково легко засвоюються. Так, радимо починати з Нового Завіту, а саме — з Євангелія від Марка. Після Євангелій можна читати Діяння апостолів, потім —деякі повчальні книги Старого Завіту (Притчі Соломона, книгу Сираха), П’ятикнижжя Мойсея (крім достатньо складної книги Левит), далі — Послання апостолів (Новий Завіт), Псалтир. Ці книги доступніші нашому сучаснику. Інші книги Біблії (книги пророків, історичні книги Старого Завіту та Апокаліпсис з Нового Завіту) теж можна читати, але їхній зміст потребує певної богословської підготовки чи наявності авторитетного коментарю.

Плодом уважного читання і засвоєння Святого Письма можуть бути 1) твердіші власні християнські переконання і відповідно християнське ставлення до учнів; 2) початкове засвоєння образів Св. Письма і його мудрих істин, які можна викладати учням у міру їхнього розуміння.

Християнське коріння української культури

На думку сучасного українського філософа М. Поповича, християнська релігія є визнаним джерелом і невід’ємною складовою української культури [26]. З часів святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира Хрестителя світоглядні засади національної культури України ґрунтуються на східно-християнській віроучительній і культурній традиції. Як світова релігія християнство, охопивши своїм впливом величезну кількість культур Сходу і Заходу, стало основоположним формотворчим чинником для вітчизняної духовності. Українська ментальність, мова, світогляд, побут, звичаї, обряди, право, держава, література, мистецтво склалися завдяки активному засвоєнню християнських духовних цінностей нашими предками.

Протягом Х – ХІІІ ст. у Київській Русі відбувається частковий синтез дохристиянських місцевих традицій і християнства православного зразку. Звичайно, цей процес не був безпроблемним. У першу чергу це виявилося в конфлікті старого і звичного для людей язичництва, яке переживало ідейну кризу, з новим для Русі візантійським християнством. Складний і довготривалий процес взаємодії двох культурних систем призводить до поступової християнізації духовного світу наших предків

Завдяки утвердженню християнства Київська Русь перетворюється на важливу контактну ланку між Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, забезпечуючи тим самим можливість взаємодії слов’янських народів з багатьма регіонами середньовічного світу. Цю геополітичну та культурну роль посередника Україна продовжує виконувати і в сучасному світі.

Українське християнство завдяки своєму яскраво вираженому гуманістичному характеру зуміло поєднати в собі світоглядну установку на інтелектуальність та особистість з установкою на духовність і соборність. Гармонійна єдність цих установок втілюється в антропологічному ідеалі Київської Русі, яскраво вираженому в житті і творах преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Климента Смолятича і продовжена їх нащадками – духовними письменниками І. Вишенським, Л. Зизанієм, П. Могилою, Ф. Прокоповичем, іконописцями та малярами Ф. Сеньковичем, М. Петрахновичем, Й. Кондзелевичем, композиторами М. Березовським, А. Веделем, Д. Бортнянським, філософами Г. Сковородою та П. Юркевичем. Таким ідеалом, який залишається актуальним і в наш час, є вільна, обдарована знанням і словом, творча, соціально активна людина, але водночас і смиренна, мудра, терпима, проникнута світлом милосердя і прощення.

Видатний педагог і богослов ХХ ст. наш земляк В. Зеньковський розкриває багатогранну категорію «софійність» (від грец. софія – мудрість, знання, майстерність). У цьому символі-понятті виражається ідея гармонії розуму і віри, несуперечливого поєднання інтелектуального, емоційно-чуттєвого і практичного розвитку особистості в її служінні Богу. Відтак у вітчизняній культурі знання не протиставляється моральності й вірі, а навпаки, зміцнює їх. Символом “Софії” є серце України ― храм Софії Київської.

Софійне знання, носієм якого і постає вільна, одухотворена особистість християнина-праведника, передбачає особливу гармонію безкінечного духовно-душевного прагнення до осягнення істинної мудрості (Бога) та глибинного «буття в істині», яка втілюється у практичних учинках «мудреця», підтверджується його життєвою поведінкою, репрезентуючи тим самим традицію єдності морально-етичної теорії й практики.

Осереддям духовних і фізичних сил софійної людини, її особистим екзистенційним центром виступає «серце». Загальновідомий кордоцентризм українського православ’я, який бере свій початок у культурі Київської Русі, переданий у спадок наступним поколінням національної культури. Інтелектуальне знання в контексті ідеї кордоцентризму постає як «любомудріє», тобто набуває морально-етичного значення та служить засобом пізнання Божественної Мудрості.

Основні ідеї київського християнства набули подальшого розвитку в культурно-історичному процесі. На українському ґрунті вони були продовжені у філософській теорії та освітній практиці братських шкіл, козацькій духовній культурі, мистецькій і науковій творчості.

Потужний прес імперії і бездержавність українського народу стали на перешкоді вільного й органічного розвитку української християнської культури. Та чільники національного відродження з кінця XVIII до початку XX ст. в основу своєї діяльності покладали саме християнські ідеали. На християнських цінностях будується творчість видатних представників епохи: письменників Т. Шевченка, П.Куліша, М. Костомарова, Л. Глібова; педагогів К. Ушинського, Х. Алчевської, С. Русової, Г. Ващенка; художників О. Мурашка, М. Врубеля, М. Ґе, І. Їжакевича; архітекторів І. Григоровича-Барського, М. Городецького; композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, Ф. Колесси, С. Людкевича та багатьох інших.

Народна культура і народні звичаї українців є глибоко й органічно християнськими. Незважаючи на люту боротьбу з християнською моральністю українців атеїстичної влади у ХХ ст. і неможливість відкрито засвідчити свої погляди, творці української літератури пробуджували сумління, відстоювали повагу до людину, пошану до духовного начала. Християнське ставлення до життя і смерті, доброчесні образи і характери відкриваються нам у творах раннього П. Тичини, Б.-І. Антонича, О. Олеся, І. Багряного, Г. Тютюнника, Є. Гуцала, Л. Костенко, В.Близнеця та інших.

На початку ХХІ ст. християнство продовжує залишатися одним з основних факторів, які визначають розвиток сучасної України. Попри зростання впливу секулярної культури, воно складає золоту скарбницю світоглядних орієнтирів та морально-етичних цінностей як усього людства, так і українського народу. Переважна більшість населення України вважає себе християнами й орієнтується на християнські ідеали в своєму житті. Для громадян України Церква є найбільш авторитетною інституцією порівняно з іншими державними і недержавними інституціями. Все це є свідченням того, що в умовах подальшого загострення глобальних проблем, які загрожують самому існуванню людини, слідування гуманістичним ідеалам християнства є найбільш адекватним засобом виходу з кризи.

Як проводити урок “Християнської етики в українській культурі”

Загальні міркування.

Початкова школа — найсприятливіший період для викладання в будь-якій галузі знань. Відкрита дитяча душа і на християнську етику. Але як викладати цей предмет? Щодо інших, традиційних предметів існують багаторічні напрацювання і методики. А тут можуть виникнути певні непорозуміння: немає вимог певного рівня знань, що може привести до недостатньої систематичності та послаблення дисципліни. Учитель може зустрітися з проблемою неспроможності учнів весь урок зосереджуватися на змісті предмету. у таких випадках досвідчені педагоги намагаються чимось зайняти руки й увагу дітей — щось розфарбовувати, вирізати, влаштовувати вікторини. Але такі прийоми не можуть бути самоціллю, це лише допоміжні засоби.

Вважаємо, що предмет буде мати успіх, якщо вчителя щиро хвилює духовно-моральна сторона життя і в ньому самому, і в його учнях. Чудово, якщо учні і вчитель відчувають себе однодумцями, яким важливо іти разом Дорогою Добра, Милосердя, Доброчинності. Так, звісно, буває не завжди, але якщо вдається доторкнутися до струн дитячого серця, це глибоко закарбовується на все життя.

Хочемо застерегти від однієї можливої помилки. На звичайному уроці педагог “вищий” за своїх учнів: він надає їм знання, якими сам володіє, а діти лише споживають. На уроці ж зі християнської етики такої нерівності бути не може. Ми не можемо вивищуватися над дітьми, єдине, що ми можемо — разом давати більше місця Добру в наших душах. Тому так важливо вчителю усвідомлювати власну неповноту, недосконалість і щиро прагнути до більшої досконалості і як людини, і як фахівця.

Пам’ятаймо, що провідним внутрішнім завданням дитини молодшого шкільного віку є учнівство. Учнівство і в подальшому житті має виявлятися як спосіб спілкування з людьми: ми повинні бути готові вчитися у кожної людини, яку зустрічаємо на життєвому шляху.

Наш предмет не є віроучительним, і педагогу недоцільно проявляти прямолінійність, помножуючи вагомість сказаного частим посиланням на Бога, як на авторитет.

ОБЕРЕЖНО! Якщо ми агресивні та деспотичні, і з такими почуттями говоримо про Божественне, то саме таке уявлення діти можуть мати про Бога.

Побажання: яким бути вчителю

Ідеальний вчитель (до якого нам слід прагнути) вміє:

– дружити з дітьми, робити бажаним для дітей спілкування з собою;

– розрізняти в дітях особливості їх душевного складу, знаходити особливий підхід до кожної дитини і способи виховного впливу на неї;

– ставити реальні виховні та освітні цілі й досягати їх за певний час;

– організовувати дітей для спільної дії і проводити її (похід, свято, вистава);

– володіти такими формами спілкування, як заняття, бесіда, притча або казка, вікторина, рухлива гра, пізнавальна гра, предметно-ремеслова діяльність, спільна пісня;

– проводити родинні заняття з батьками на теми сімейного виховання.

Додатково до власного професіоналізму учителю бажано прагнути мати такі якості:

Смирення. За працею авви Дорофея “Душекорисні повчання”, смирення і смиренномудрість лежать в основі духовної праці над собою. У педагогічній справі смирення необхідне для того, щоб усвідомити, що зрушення можливі лише з Божою допомогою, і всі власні успіхи приписувати не собі, а Творцю і дякувати Йому.

Смирення ж допомагає не дратуватися і не гніватися на дітей, бо завдяки йому можна побачити, що інші люди, а особливо діти, кращі за вас. “Добру і розумну людину можна визнати по тому, що така людина вважає інших людей і краще, і розумніше за себе” (Л. Толстой).

Лагідність (“кротость” – ц-слов.). Ця чеснота допомагає утихомирювати власну пристрасність, а отже, допомагає сприймати душу ближнього, бути чуйним і сердечним до нього.

Радість. Саме ця чеснота, разом із лагідністю є, за апостолом Павлом (Гал. 5,23), одним з плодів духовних. Вона дуже важлива для спілкування з дітьми, яким радість життя дуже близька за їхньою дитячою природою.

“У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості” (К. Ушинський).

Підготовка та проведення уроку з християнської етики — важлива частина навчально-виховного процесу

Дуже важливо, щоб учитель з християнської етики (особливо якщо це класний керівник) відчував свою відповідальність не лише за подання знань, а й за виховання учнів. “Добрий вчитель не пропустить жодного зручного випадку, щоб навчити чомусь корисному” (Я.-А. Коменський). Саме тоді вчитель ставитиметься до уроку як до важливого засобу допомоги дитині на її особистому шляху до добра.

Виходячи з вищесказаного та маючи на увазі основні принципи і підходи християнської педагогіки, розглянемо підготовку до уроку і його проведення.

Підготовка до уроку є надзвичайно важливою частиною педагогічної праці. Виділимо змістовну підготовку, підготовку сердечно-почуттєву і підготовку духовну.

Змістовна підготовка. Включає в себе освоєння змісту, усвідомлення цілей уроку, методичну підготовку послідовності педагогічних дій на уроці

Сердечно-почуттєва підготовка. Перш за все – це підготовка до душевної взаємодії, зустрічі вчителя й учнів. Як уже було сказано вище, надзвичайно важливим для педагога є встановлення особистісних стосунків з учнями. Педагог має йти з охотою на зустріч з дітьми, бути радий їм, мати силу на душевну підтримку і доброзичливість.

Духовна підготовка. Включає в себе два основних моменти.

Перше (для того, хто має досвід молитви) – це молитовна підготовка до занять. Це має бути молитва за своїх учнів, щоб Господь управив їх у навчанні і в добрій поведінці.

Друге – покаяння, тобто здатність бачити власну недосконалість, власну нездатність без Божої допомоги виправитися, сердечне прохання благодатної підтримки в уроці і в цілому у процесі навчання.

Сам урок. Важливо вміти в процесі підготовки задавати собі ряд запитань:

1) які змістовні цілі ставить учитель в уроці – який зміст він хоче донести; 2) які він бачить способи подачі змісту і шляхи засвоєння змісту учнями; 3) яку почуттєво-емоціональну сферу учнів хоче пробудити вчитель; 4) які навички і вміння необхідно учням засвоїти; 5) яке виховне значення уроку – які цінності і як саме хоче закласти вчитель.

Цілі уроку. Змістовна ціль: засвоєння змісту. Вчитель може вирізнити різну міру засвоєння змісту: а) відповіді на запитання вчителя; б) уміння переказати зміст; в) уміння поділитися емоційно-почуттєвим враженням від змісту; г) уміння творчо відобразити засвоюване (наприклад, у малюнку); ґ) проявити засвоєне у дії, у навичці поведінки

Корисні запитання собі (під час підготовки).

• Чи я даю дітям місце для творчої самодіяльності під час уроку?
  
• Як перевірити засвоювання дітьми того, що вони сприймають на уроці?
  
• Як розрізнити короткотривале засвоєння і довготривале?
  
• Яку міру часу і зусиль я виділяю на короткотривале засвоєння і на довготривале?
  

Вчителю під час підготовки до уроку важливо також пам’ятати про душевні сили дітей.

Опираючись на розум або розумну силу учня, слід розрізняти людську здатність до міркування (розмисел, розсудок) і здатність завдяки благодаті Божій збагнути суті, сенси речей і явищ. А це означає осягання самим учителем і розкриття ним перед учнями премудрості й доцільності явища (предмету) як творіння Божого, або творіння людського, яке створене з допомогою Божою.

Життєлюбна сила душі учнів, тобто їхнє прагнення до життєвої повноти підтримується повнотою життя учителя у предметі і в подіях уроку.

Сила турботи, опіки в душі дитини пробуджується через турботу педагога про саму дитину та про якість і вичерпність засвоєння предмету учнем.

Пошанувальну силу або здатність шанувати, ставитись благоговійно до високого, святого, вчитель пробуджує в учнів тим, що для нього самого є святині, які він шанує всім серцем, усією душею.

Рівні уроку: Педагог із досвідом знає, що урок має кілька рівнів різної глибини. Можна виділити 1) рівень змісту; 2) рівень подій; 3) рівень спілкування; 4) смисловий рівень; 5) промислительний. Усі рівні, крім 5-го, можуть проектуватися під час підготовки до уроку.

Про рівень змісту сказано вище. Рівень подій, або сценарій уроку, вибудовується під час підготовки й контролюється у процесі уроку. Це вибудовування, планування тих чи інших способів взаємодії учителя з матеріалом і учнями.

На рівні спілкування відбувається душевна і сердечна зустріч педагога з учнями. Рівень смисловий означає таку діяльність учителя й учнів, яка має за мету вийти на переживання цінностей, смислів. І нарешті, рівень промислительний означає спостереження учителя над Промислом – як саме Промисел Божий проявляє себе в уроці і в цілому в педагогічному процесі.

Є корисною і така схема проектування уроку:

1) Мета уроку:

а) змістовна;

б) виховна: для розуму; образно-почуттєва (для серця); діяльна і мотиваційна (для волі).

2) Взаємодія вчителя і дітей на уроці:

а) дії вчителя щодо дітей;

б) дії дітей (тут основне питання: як саме стимулюється образно-почуттєва сфера дітей, якими засобами);

3) Загальний хід уроку (послідовність дій учителя та дітей);

4) Передбачення можливості імпровізації (учителя та дітей).

Поради для підготовки до уроку:

1. Скласти стислий план-конспект уроку на духовно-моральну тематику, у якому мають бути відображені: засоби забезпечення різних рівнів уроку; засоби для пробудження активності дітей; засоби підтримки тих чи інших сил душі учня. Можна користатися запропонованими вище схемами.

2. Розглянути основні дії, які можуть забезпечити духовно-моральне “забарвлення” (або, іншими словами, виховний аспект) різних предметів (на будь-яку, не обов’язково на морально-етичну тематику) у загальноосвітній школі.

Значення епіграфа та народних прислів’їв.

Праця вчителя дасть гарні плоди, якщо він (вона) вміло і доречно задаватиме роботу з епіграфом та народними прислів’ями. Їхня образність та глибина добре сприймаються дитячою свідомістю. Корисно посприяти емоційному сприйняттю учнями тих чи інших висловів, побачити в них добрий та влучний гумор і проявити цей гумор у спілкуванні.


Основні напрямки і правила руху по “Дорозі доброчинності”.

В цьому розділі ми розглянемо окремі уроки і відзначимо їхні особливості — що важливо дітям відкрити і пережити через зміст і хід конкретного уроку.

1. Світ створений для добра.

У вступній частині уроку вчитель допомагає дітям ще раз пережити позитивні враження літа. Через спогади про літо діти по-новому зустрічаються між собою і зі вчителем.

В основній частині уроку завдання вчителя — солідарно пережити з дітьми позитивні емоції від того, що вдається (чи вдавалося протягом літа) зробити добро.

Спільне з дітьми сердечно-емоційне переживання — читання вірша “Як добре жити”. Можна попросити когось із дітей вголос прочитати 2-4 рядочки, які припали до душі (можна прочитати і хором).

Висновок, який треба засвоїти учням: 1)творіння добра є самоцінною справою, яка приносить радість, і не потребує ні похвали, ні нагороди. Дуже добре, якщо хтось із учнів поділиться власним досвідом такого переживання. Це може зробити і сам(а) вчитель(ка); 2)сáме доброчинці, добрі люди творять для світу все найпотрібніше, найкраще.

2. Золоте правило життя.

У вступній частині можна дітям задати питання: чи хочемо, щоб до нас усі добре ставилися? А що для цього потрібно робити? — інтонацією і власним настроєм передати, що відповідь на це питання є дуже важливою. Таким чином створити певну інтригу.

В основній частині підвести учнів до висновку і допомогти його сформувати: усе, що ми робимо іншим, добро чи зло — до нас повертається. Далі цей висновок закріпити як відповідь “золотим правилом життя” на поставлене на початку уроку питання.

Сердечно-емоційне переживання створюється завдяки віршу Олени Рябець, а також народним прислів’ям.. Заохотити дітей до посмішок один одному (праворуч, ліворуч, до сусіда справа, зліва).

3. Моя родина.

У вступній частині допомогти дітям уявно пережити зустріч зі своєю великою родиною — нагадати про чисельність родинних зв’язків, можливі цікаві особливості тих чи інших родичів.

В основній частині після читання й аналізу оповідання перейти до висновку: як багато для нас зробили старші покоління, як погано залишитися самотньому і як необхідно передати тепло нашої вдячності старшим — дідусям, бабусям, батькам.

4. Чого повчитися нам у батьків?

У вступній частині можна задати ряд запитань, які допоможуть у створенні проблемної ситуації. Наприклад: як по дитині визначити, хто її батьки? Або: який у нас є найбільший скарб (див. епіграф).

В основній частині найважливіше — допомогти дітям пережити незамінну цінність батьківсько-материнського покрову і їхнього благословення.

Як висновок: допомогти учням ясно зрозуміти, що нам треба робити, щоб стати кращими синами і доньками.

5 . Моя перша вчителька – мама.

Основне завдання уроку — допомогти дітям пережити радість і неповторну цінність взаємної любові матері й дитини. Усіма можливими допоміжними засобами (зображення в кольорі, вірші, музика тощо) допомогти дітям відчути радість того, що мама любить і турбується за нас. Допомогти дітям усвідомити, що ми повинні діяльною любов’ю відповідати на любов до нас.

6. Скарби нашого імені.

Основне завдання уроку — допомогти усвідомити учням, що їхні імена — це їхній скарб. Ці імена пов’язують їх з гідними людьми (як правило, зі святими). Підкреслити цінність збереження власного доброго імені, власної гідності.

7 . Як бути схожим на свого покровителя?

У вступній частині можна поспілкуватися з дітьми на тему — хто є для нас авторитетом. Перейшовши до основного завдання уроку, слід допомогти учням сприйняти важливість наслідування добрих якостей інших людей, особливо наших небесних покровителів.

8 . Як нам допомагає віра, надія, любов?

Важливо розкрити дітям цінність віри, надії, любові на зрозумілих для них прикладах. Звернути увагу дітей на образно-емоційний ряд віршів підручника, малюнка в зошиті. Корисно спонукати учнів на діалог, в якому вони могли би привести приклади з життя власного чи своїх близьких —батьків, дідуся з бабусею, як їм (нам) допомагають ці чесноти.

9 . Чому навчали дітей у давнину.

У вступній частині можна слідувати тексту підручника і задавати дітям питання: а чи знають вони, що вивчали у школі їхні батьки, дідусі й бабусі. Можна привести приклади із власної біографії або біографії своїх предків.

Важливе завдання уроку — показати, що те, як жили наші предки і те, чому вони навчались, викликає нашу повагу, має для нас авторитет. Милосердя, добротворіння — це найкраща справа для мужніх і сильних людей.

Образно-емоційний ряд — символ дубу і його коріння (див. вірш) показує наш тісний зв’язок зі славними предками.

10. Як стати кращим?

Основне завдання уроку: 1) усвідомити, що життя людини має дати плід; 2)найцінніший плід — це золоте серце, добрі якості душі. Можливий діалог, в якому діти описують, які якості золотого серця.

11 . Чесність та брехня.

Важливе завдання уроку — пробудити в дітях совісливе ставлення до правди та брехні. Брехня — порушує мир нашої душі, знищує щирість і відвертість.

12 . Любов до праці.

Урок становитиме цінність для дітей, якщо вони переконаються (повірять), що наполеглива праця приносить радість. Основне завдання уроку — збагнути, що все добре в житті є результатом праці.

13 . Праця – перемога над лінощами.

Завдання уроку — допомогти дітям усвідомити цінність зусиль подолання лінощів, праці над собою. Можна допомогти дітям згадати приклади власної перемоги над лінощами.

14 . Слухняність та старанність – джерело благ.

Важливо донести до дітей, що слухняність — це вияв нашої поваги і любові до батьків та вчителів. Хто росте слухняний батькам, той буде слухняний Божим заповідям, а той, хто виконує Божі заповіді, має душевний мир, радість і Божу підтримку все життя. Слухняний — це також і чуйний. Для нього важливі прохання інших людей.

Образно-емоційний ряд — важливо пережити, що слухняність приносить у душу та навколо нас мир і злагоду.

15. Різдво Христове як прояв Божого милосердя й терпіння.

Завдяки спільній підготовці до свята Різдва можна допомогти дітям пережити радість спільної участі в добрій справі. Важливо поміж святкових клопотів не загубити зміст свята, нагадувати дітям про Того, Хто є Джерелом нашої радості.

16. Терпіння і нетерплячість.

В ході аналізу змісту уроку можна разом з дітьми порівняти, що дає терпіння, а що — нетерпіння.

На завершення уроку звернути увагу на слова “любов довготерпить”. Задуматися над цією якістю любові, пояснити, як любов допомагає терпіти.

17. Ввічливість та нечемність.

Важливо, щоб учні в бесіді зі вчителем побачили конкретні приклади власної чемності та нечемності. Показати, як радує людей чемність і як засмучує нечемність.

18 . Турботливість і байдужість.

Донести до дітей основні висновки: 1) навіть якщо добра справа незначна, проявлена при цьому турбота про людину дуже потрібна; 2) турбота викликає взаємну турботу, а байдужість породжує байдужість у відповідь. Корисно привести приклади з життя.

19 . Бережливість і недбалість.

Доцільно в бесіді з дітьми визначити, за що ми зараз відповідаємо, що нам треба берегти. Звернути увагу, як важливо берегти природу, довкілля від сміття, бруду.

20 . Розсудливість і нерозсудливість.

У вступній частині можна звернути увагу дітей на те, які якості потрібно мати людському розуму – уважність, зібраність, добру пам’ять тощо. Далі перейти на якість “розсудливість” і проілюструвати її основним змістом тексту підручника.

Важливо на прикладах із дитячого життя збагнути, де ми чинимо розсудливо, а де нерозсудливо.

21. Божий дар знань.

Завдання уроку — пожвавити в дітях прагнення до доброї професії в майбутньому, корисних умінь (подібно тому, як пробуджує дитячі мрії вчитель у тексті). Обґрунтувати, що для того, щоб робити щось добре, важливе, корисне в майбутньому, необхідні знання. Знання — це Божий дар.

22. Вдячність – примноження добра.

Допомогти дітям знайти в їхньому житті ті ситуації, які потребують вдячності: рідним, вчителям, ровесникам тощо. Допомогти побачити, як можна свою вдячність виразити.

Образно-емоційний ряд — вірш “Спасибі Господу за все”. Постаратися разом з дітьми емоційно відгукуватися на ті образи, які показані у вірші.

23. “Блаженніше давати, ніж брати”.

Завдання вчителя — разом з дітьми відкрити цінність істини “блаженніше давати, ніж брати”. Допомогти дітям згадати, Хто їм безкорисливо дарує різні блага. Задати питання для внутрішньої роботи: чи можемо і ми так робити?

24. Милосердя в нашому житті.

Основне завдання уроку — допомогти дітям засвоїти образ милосердя як особливої співчутливої любові до тих, хто страждає. Милосердні особливо радують Христа.

25. Чуйність та нечулість.

Основне завдання вчителя — звернути увагу дітей на ті ситуації, де потрібна чуйність. Пояснити, що особливо чуйність важлива до тих, хто хворіє, сумує, потребує підтримки.

Образно-емоційний ряд — вірш “Моя бабуся”. Згадати приклади чуйності з боку наших близьких, рідних.

26. Сила тіла і сила духу.

Основне завдання вчителя — показати, що стати сильним (сильною) духом можливо кожному — і великому, і малому, і хлопчику, і дівчинці. Заохотити дітей до відповідної праці над собою.

27. Хоробрість і боягузтво.

Завдання вчителя — показати, що хоробрість — це не лише безстрашність, але й уміння долати свою слабкість. Вищий вид сміливості — діяти завжди по правді, як велить совість.

28. Захисники своєї Батьківщини.

У вступній частині можна розпитати дітей, чи відвідували вони місця пам’яті, пошани до власних предків і видатних людей — меморіали, кладовища. Сказати, що такі місця є і завжди були святими, дуже шанованими.

Основний зміст уроку можна підтвердити словами Євангелія: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Іоан 15, 13).

Основне завдання вчителя — донести до дітей, що любов до Батьківщини є однією з найважливіших християнських чеснот. Для нас ті люди, що захищали Україну і в давні часи, і в недавні часи — герої, яких ми любимо, шануємо, намагаємося жити так, щоб нашим предкам було не соромно за нас.

29. Скромність і хвалькуватість.

Основне завдання вчителя — допомогти дітям зрозуміти, чому скромність краще, ніж хвалькуватість. Скромність бачить добре і прекрасне навколо, в людях, а хвалькуватість крім себе самої нічого доброго не помічає.

30. Жити по-християнськи.

У підготовці та вступній частині до уроку важливо настроїтися на святкове завершення навчального курсу.

Дуже добре, якщо ближче до останнього уроку вдасться здійснити з дітьми реальний похід (екскурсію) до шанованих, святих місць.

Основне завдання — допомогти дітям усвідомити цінність вивчення протягом року християнської етики. Згадати яскраві події протягом року. Пережити радість від того, що творили добро людям, турбувалися про рідних, друзів, природу. Зацікавити, надихнути дітей на продовження шляху Доброчинності, Милосердя в наступному році.

Додамо до цього змісту прохання: важливо звертати увагу дітей на домашні завдання, особливо ті, які потребують не стільки навчальних зусиль (прочитати, вивчити вірш, намалювати), скільки спілкування з батьками або виконання якихось добрих справ. Заохочувати дітей до переказу вражень від виконаних завдань.


Приклад розгорнутого плану уроку і описання його проведення (на прикладі одного з уроків).

В цьому розділі приводиться можливий варіант проведення одного із занять. Вчитель може взяти наведений спосіб проведення за основу, творчо його змінювати та удосконалювати.

10 урок. Як стати кращим.

Мета уроку.

На прикладі змісту уроку (казка про трьох синів та вірш “Золоте серце) показати цінність такого життя, сенсом якого є творіння добра, вдосконалення душі.

Хід уроку. 1) Зв’язок з попередньою темою. Діти, хто пам’ятає ― на попередньому уроці, коли ми говорили, як жили наші предки, про яке ми дерево згадували? Правильно, про дуб. А що дає дубу силу? Так, міцне коріння. А для людини міцне коріння ― це наші діди-прадіди, наші предки, які жили по-християнськи: захищали віру й Батьківщину, проявляли милосердя до немічних, убогих, шанували старших.

2) Перехід до змісту даного уроку. А зараз ми поговоримо про те, як нам з вами переймати все найкраще у наших дідів і батьків. Давайте почитаємо підручник ― заняття 10 “Як стати кращим”.

3) Виклад основного змісту заняття. (Текст уроку з підручника читається вголос самим учителем або кимось із тих дітей, хто читає виразно і голосно, читається початок уроку ― про завдання, дане дітям вчителькою намалювати улюблене дерево або квітку).

Після прочитання: ― Діти, як ви думаєте, для чого Ірина Степанівна дала дітям це завдання ― намалювати улюблене дерево або квітку та його плоди? Зверніть увагу ― вона каже: “Щоб ми задумались, для чого ми ростемо”. А як би ви відповіли на це питання ― для чого ми ростемо? (можна зробити паузу, почекати, чи не дасть відповідь хто-небудь із дітей).

А тепер подивіться: як називається наш урок? ― “Як стати кращим”. Давайте прочитаємо оповідь про трьох братів та їхнього батька, який дуже хотів, щоб його діти стали кращими.

(Учитель читає із підручника про батька і трьох братів, або переказує зміст).

Музична ілюстрація. Залежно від характеру музичної композиції діти або під музику думають над почутим після закінчення читання, або музику вчитель вмикає в певний момент розповіді чи читання (самостійний вибір вчителя).

Міркуємо разом. А тепер давайте поміркуємо: чого досягнув старший син? (вчитель допомагає дітям відповісти: набув багато знань). Середній? (здобув багатство). А що здобув молодший син? (зберіг вдячність і пошану до батька, навчився чуйності, турботи, працьовитості). А чим засмутили батька старший і середній брати? (проявили байдужість, не навчилися бути співчутливими, чуйними, милосердними).

Підводимо дітей до висновку і перехід до поетичного образу-ілюстрації. Отже, молодший син порадував батька і заслужив великий батьківський дар ― благословення, молитву, любов. Про людину чуйну, милосердну, щедру говорять, що у неї золоте серце. Може, вам доводилось чути такий вираз? Давайте тепер прочитаємо вірш “Золоте серце”. (Діти читають по чотири рядочки, вчитель повторює останні рядки для виразності і кращого засвоєння почутого).

Обговорення вірша. Які рядки цього вірша вам, діти, до душі? (Обговорення). Скажіть, будь-ласка, чи зразу людина народжується із золотим серцем? Ні, поет нас закликає плекати скарб свого серця: “Роби добро і не чекай подяки, Шукай повсюди чисте і святе,... Отак здобудеш серце золоте”. Отже, мати золоте серце ― тобто милосердне, щедре, великодушне ― це великий скарб. А чи може нам замінити добре серце багатство чи знання? (Відповіді дітей). Правильно, діти, не може. Без доброго серця ні багата, ні освічена і розумна людина не буде щасливою. А тепер звернімо увагу на епіграф. Це слова з Євангелія: Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий. А до досконалості наближається людина, коли вона любить людей і творить добро.

Основний висновок уроку. А тепер давайте подивимося ще раз, як називається наш урок. Отже, стати кращим ― означає навчитися бути турботливим, чуйним, добросердечним. Давайте прочитаємо, що нам треба закласти в скарбничку душі (учитель читає вголос висновок із рубрики “В скарбничку душі” і просить одного-двох дітей повторити його). Запишемо ці слова в зошит.

Закріплення засвоєного на уроці через завдання в робочому зошиті. Дається завдання попрацювати з робочим зошитом.

Календарно-тематичне планування

3 клас. 34 години (1 година на тиждень)

Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учня:

Учень має уявлення про Божий задум щодо існування світу та ролі людини в цьому світі;

порівнює свої власні вчинки з прикладами моральних вчинків з Біблійних оповідей і літературних творів;


орієнтується

в етичних поняттях “совість”, “чесноти”, “милосердя”, “людяність”, “доброчинність”, “вдячність”, “відповідальність”;


розуміє,

що добро вічне, зло тимчасове; значення чеснот у житті людини, у її ставленні до Бога, ближнього, до самого себе, вплив на душу людини добрих і злих вчинків;

потребу наслідувати кращі зразки християнських чеснот у повсякденному житті; важливість власної участі у творінні добрих справ, необхідність допомагати людям у різних життєвих ситуаціях;


користь від творення добрих справ, пов’язаних із служінням ближньому та подоланням своїх поганих звичок;

необхідність вдячності рідним – тим, хто дарує добро і вчить творити добро;

важливість шанування матері,


пояснює

певні ознаки доброго й поганого; яка поведінка є доброчесною у ставленні до Бога і ближнього;

християнську традицію зберігання і шанування міцної родини;


використовує

отриманні знання у повсякденному житті, у визначенні своєї моральної позиції, у самостійній та колективній творчій діяльності;


висловлює

власні думки з приводу вчинків персонажів біблійних оповідей, героїв літературних творів, ставлення до власних вчинків;

особисте ставлення та ставлення своїх близьких до християнських цінностей у житті своєї родини;

власні думки про значення доброчинності в житті родини, школи, міста, рідного краю;


вміє розрізняти

гарні й погані вчинки, мотиви вчинків та їхні наслідки, а також певні власні звички та схильність до них;


визначає

напрямок своїх вчинків на основі знання про ті чи інші позитивні або негативні риси людського характеру; своє ставлення до інших на засадах християнських чеснот співчуття, жертовності, вдячності;


розрізняє

власні бажання за їхньою доброчесною чи недоброчесною спрямованістю; музичні настрої, значення кольорової гами для передачі різних душевних настроїв людини в творах мистецтва;

дотримується правил

духовної безпеки у виборі між світом добра і зла;

уміє

використовувати свої знання у спілкуванні з друзями, шкільними товаришами, батьками, вчителями та іншими людьми; відображати у малюнках та у творчих роботах своє ставлення до світу добра і зла.

називає

приклади доброчинності з Біблійних, історичних та казкових сюжетів;


порівнює

своє вміння творити добрі справи з прикладами, що наводяться на уроках при слуханні Біблійних оповідей та літературних творів;


використовує

знання про гостинність, турботу про ближніх, про милосердя й щедрість під час свят та у повсякденному житті християн;


характеризує

ознаки християнських і родинних свят, зміст окремих дій та вчинків людей під час проведення цих свят;


вміє

виконувати народні пісні, пов’язані з християнськими традиціями, готуватися до проведення свят, готувати прості святкові страви, виробляти святкові прикраси та подарунки; зображати на малюнках деякі символи християнських свят, передавати в кольорі настрій своєї душі, атмосфери свята.

Використання музичного супровіду. При підготовці до уроку вчителю необхідно прослухати відповідний уривок, продумати, в якій частині уроку його доцільно дати прослухати дітям. Пісні, зміст слів яких вимагає осмислення, доцільно прослуховувати в кінці уроку – як образну словесно-музичну ілюстрацію основного висновку уроку. Деякі музичні фрагменти дітям можна слухати, водночас працюючи з робочим зошитом. При цьому, однак, все ж варто просити дітей звернути увагу на музику, на той настрій, який створює музичний уривок.

Щоб учителю було легше використовувати музичний супровід, в поданій нижче таблиці для деяких уроків приводяться коментарі. Тексти ряду пісень наводяться нижче, щоб учитель міг звернути увагу дітей на ті чи інші слова пісні, емоційно виділити їх, допомогти замислитися над їхнім значенням.

Важливо пам’ятати, що вчитель не може нав’язувати дітям своє власне розуміння і сприйняття музики. Корисно заохочувати, хвалити дітей за їхнє особистісне творче сприйняття.

3 урок.

Слова І.Котляревського, музика І. Гулака-Артемовського (опера “Наталка-Полтавка). Співає І.С. Козловський. "Де згода в сімействі".

Де згода в сiмействi,

Де мир i тишина,

Щасливi там люди,

Блаженна сторона.

Їх Бог благословляє,

Добро їм посилає,

I з ними вiк живе,

I з ними вiк живе.

Пошли ж Боже радість

І щастя, і покров

На нашу господу,

На тихий сей край.

10 урок. О. Білозір. “Молитва”.

Дай, Боже милий, нам Своєї сили,

І мужності своєї дай.

Щоб ми від зла оборонили

Себе і свій стражденний край.

Дай, Боже, нам Своєї віри –

Щоб ми, народ, були і є,

Щоб недругів сокири

Пощербились об нашу честь.

Дай, Боже, нам усе згадати,

І усвідомити, що є.

Дай мучитися і страждати

І вистраждать таки своє.

Ще й словом праведним і зором

Застережи, а не утіш:

Щоб нам очей не виїв сором

За душу, продану за гріш.

Приспів:

Повторю молитву щиру і не горду:

Як твоє, Вкраїно, праведне ім’я?

Повторю молитву рідного народу,

Щоб її почули небо і земля.

12 урок. Укр. жартівливі народні пісні “Гей, нуте, косарі”, “Чи я не хазяйка”.